Н Голуб - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ГОЛУБ Ніна Борисівна

УДК 372.8:808:811.161.2

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ РИТОРИКИ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

13.00.02 - теорія і методика навчання (українська мова)

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант -      академік АПН України, доктор

філологічних наук, професор МАЦЬКО Любов Іванівна,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри стилістики української мови.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ПЕНТИЛЮК Марія Іванівна,

Херсонський державний університет, професор   кафедри українського мовознавства;

доктор педагогічних наук, професор ГОРОШКІНА Олена Миколаївна,

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української мови;

член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор ЄРМОЛЕНКО Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України, завідувач відділу стилістики і культури мови.

Захист відбудеться „19" червня 2009 року о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.07 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розіслано „16" травня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук,

доцент Л.В. Кравець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Національна доктрина розвитку освіти визначає пріоритетними напрямами державної політики в цій галузі розширення українськомовного освітнього простору, утвердження національної ідеї, сприяння національній самоідентифікації, розвитку культури українського народу. Для досягнення зазначених цілей держава повинна забезпечувати виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних цінностей, однією з яких є українська мова.

Ключові позиції в цьому процесі займає вчитель, відтак динаміка розвитку сучасної української школи і її спроможність реалізовувати визначені державою освітні завдання залежить від якості професійної підготовки, загального рівня культури, інтелектуальних, творчих, моральних і патріотичних його характеристик. У зв'язку з цим зростає роль риторики як розділу курсу української мови у вищих педагогічних навчальних закладах і створення сучасної методики її навчання. Освітній потенціал української лінгвістичної риторики визначається її спроможністю реалізовувати провідні принципи сучасної освіти (гуманізації, гуманітаризації, демократизації і національного спрямування), засобами інтелектуально-естетичного впливу української мови формувати гармонійно розвинену, національно свідому особистість. Знання риторики розвивають загальну і фахову ерудицію, професійно важливі мислительно-мовленнєві якості мовців (логіка мислення, культура мовлення, адекватна мовленнєва поведінка тощо).

З огляду на зазначене мовно-риторичну освіту майбутніх учителів розглядаємо як суспільну необхідність, пов'язану з підвищенням ефективності й результативності навчання української мови у загальноосвітній і вищій школі, поліпшенням якості професійної освіти й рівня культури в Україні, утвердженням повноцінного функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Методика навчання риторики розвивалася й укладалася в систему протягом віків паралельно з теорією ораторського мистецтва. Різні аспекти цієї важливої лінгводидактичної проблеми знайшли своє відображення у кандидатських дисертаціях українських учених. Зокрема, обґрунтовано й розроблено систему формування ораторських умінь на уроках зарубіжної літератури у 5-8 класах, комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики (Ю. Дишлюк, А. Курінна); уточнено зміст понять „риторична культура", „риторична діяльність", „риторичні якості особистості", „структура риторичної культури", розкрито риторичний потенціал гуманітарних дисциплін (Я. Білоусова); експериментально досліджено педагогічні умови формування риторичних умінь у професійній підготовці соціальних педагогів (А. Первушина) тощо.

У дослідженні Г. Сагач „Риторика як наука у системі професійної підготовки вчителя" систематизовано основний зміст риторики як науки, визначено місце і статус її в сучасному навчально-виховному процесі, розроблено модель науково-практичної системи формування риторичної особистості вчителя-вихователя. Заслугою дослідниці стало обґрунтування потреби й умов формування національної риторичної школи, розробка програми з риторики для студентів гуманітарних факультетів університету. Дотримуючись принципу наступності й перспективності, автор звертає увагу на специфіку і взаємозв'язок у навчанні риторики учнів та студентів гуманітарного фаху.

В Україні створюються авторські програми, видаються підручники, посібники, хрестоматії і словники, упорядковується українська риторична термінологія (автори - Л. Мацько, Н. Бабич, Г. Сагач, О. Горошкіна, О. Мацько, С. Абрамович, В. Молдован, М. Чикарькова, А. Нікітіна, Н. Колотілова, А. Первушина, Я. Білоусова, Л. Спанатій, Ю. Єлісовенко, З. Сергійчук, Г. Онуфрієнко, І. Хоменко, З. Куньч та ін.). Однак досі недостатньо досліджені питання особливостей національної української риторики й ораторської мови, змісту, мети і функцій риторики української мови та методики її навчання майбутніх учителів з урахуванням суспільних і педагогічних вимог; сучасних підходів до формування образу українськомовного вчителя-ритора, здатного засобами мовної комунікації розв'язувати складні професійні й суспільні завдання; залучення інноваційних технологій у навчальний процес; визначення місця риторичної компетенції у системі професійних педагогічних компетенцій.

Отже, актуальність теми дослідження пояснюється такими чинниками:

1) неузгодженістю між соціальним замовленням і практикою його реалізації у ВНЗ: держава декларує потребу в носіях елітарного типу української мовленнєвої культури, однак риторика української мови досі не посіла належного їй місця у вищій школі;

2) суспільним і освітнім значенням мовно-риторичної освіти;

3) недостатньою підготовкою сучасного вчителя до спілкування у його професійній діяльності, почасти безпорадністю у прийнятті важливих рішень, пасивністю у громадсько-політичному житті країни;

4) нагальною потребою сучасних досліджень з проблем риторики української мови і методики її навчання, що відповідали б освітнім, педагогічним та суспільним запитам і відображали специфіку української культури.

Освітню цінність риторики вбачаємо у її світоглядних засадах, пропагуванні й утвердженні високої духовної й етичної моралі українського народу, патріотичному спрямуванні (етос), організації системної мисленнєво-мовленнєвої діяльності (логос), здатності формувати адекватну ситуації мовну поведінку (пафос) і задовольняти потребу громадянина й суспільства в ефективних засобах українськомовного спілкування. Риторичні знання і вміння сприяють становленню людини як цінної для суспільства особистості,успішному її входженню в соціум, професійному зростанню, гармонізації особистісного, професійного й суспільного діалогу.

Від античних часів і донині накопичено багатий досвід виховання оратора як людини корисної суспільству, цікавої, інтелектуально розвиненої, здатної творчо мислити і діяти, морально чистої, духовно невичерпної й фізично досконалої, яка засобом слова спроможна вирішувати будь-які питання - від проблем державної ваги до дрібних буденних утішань і порад. Суспільне й професійне значення української мовно-риторичної освіти, брак спеціальних науково-методичних досліджень з проблем викладання риторики української мови майбутнім учителям, необхідність вивчення й узагальнення багатовікового досвіду, інтегрування його у сучасну систему навчання риторики і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Теоретико-методичні засади навчання риторики у вищих педагогічних навчальних закладах".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана зі стратегічними завданнями, визначеними Державною національною програмою „Освіта" („Україна ХХІ століття"), державними освітніми документами (Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), концепція мовної освіти, Державний стандарт базової і повної середньої освіти), що передбачають у межах змістових ліній шкільної програми „Українська мова" вивчення питань теорії й практики риторики. Робота виконана в руслі наукових досліджень кафедри стилістики української мови -„Теоретико-методологічні засади мовної категоризації і концептуалізації констант української мови" (номер держреєстрації - 0104U003011) і „Стилістична диференціація української мови". Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол №1 від 30.08.2005 р.) і Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (реєстраційний № 1221, протокол №10 від 20.12.2005 р.).

Мета роботи - визначення теоретико-методологічних засад та психолого-педагогічних умов сучасної методики навчання риторики української мови у вищій школі, сприятливих для формування риторичної компетенції студентів, виховання майбутнього вчителя як української мовно-риторичної особистості елітарного типу.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

1. Уточнити зміст термінів, що стосуються навчання риторики, з огляду на їх відповідність сучасним психолого-педагогічним вимогам щодо професійної і риторичної освіти.

2. Визначити роль і місце риторичної компетенції у системі професійних компетенцій учителя.

3. З'ясувати значення моделі сучасного ідеального вчителя та місце в ній образу ідеального оратора.

4. Розробити методику навчання риторики української мови майбутніх учителів; з цією метою -

- дослідити  етапи  становлення риторики як науки  і навчальної дисципліни;

- з'ясувати філософські й соціолінгвістичні засади риторичної освіти;

- визначити роль психологічних факторів у засвоєнні риторики;

- виявити особливості педагогічного спілкування;

- визначити педагогічні умови успішного спілкування вчителя й учнів;

- встановити лінгвістичну базу риторичної освіти;

- доповнити типологію жанрів педагогічного мовлення;

- розробити систему вправ, завдань і тестів з риторики української мови;

- обґрунтувати доцільність вибору форм і методів навчання;

- створити  алгоритм  навчання  риторики  за кредитно-модульною технологією;

- визначити зміст, структуру і типологію видів самостійної роботи студентів з вивчення риторики української мови;

-розробити рівні риторичної компетенції та критерії їх оцінювання.

5. Встановити методом експерименту ефективність розробленої методики навчання риторики української мови студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Об'єкт дослідження - процес навчання риторики української мови у вищих педагогічних навчальних закладах.

Предмет дослідження - методика навчання риторики української мови студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Гіпотеза: ефективність навчання риторики майбутніх учителів залежить від змісту предмета й організації навчально-виховного процесу, однак можливості риторичної науки і сучасної освіти не використовуються повною мірою. Навчання риторики української мови студентів вищих педагогічних навчальних закладів буде ефективним за умови:

1) уточнення змісту риторики як розділу навчального курсу української мови з урахуванням сучасних освітніх, суспільних і професійних запитів;

2) впровадження спеціально розробленої методики, що передбачає реалізацію окреслених у дослідженні засадничих основ (забезпечення пріоритету індивідуальності, самоцінності, самобутності студента; актуалізації поняття „освіта як цінність" шляхом акцентування ціннісного компонента змісту риторики; урахування інтелектуальних запитів і здібностей студентів; застосування кредитно-модульної технології, інтерактивних форм і методів навчання у поєднанні з традиційними; створення умов для самостійної роботи студента з риторики і формування стійкої внутрішньої потреби постійного вдосконалення мовно-риторичних знань і вмінь);

3) спрямування стратегій і тактик навчання риторики української мови на формування мовної, риторичної і комунікативної компетенцій як базових складників у системі професійних педагогічних компетенцій;

4) забезпечення принципу наступності і перспективності риторичної освіти: школа - ВНЗ - самоосвіта протягом життя.

Методологічною базою дослідження є основні засади філософії і лінгвофілософії, діалектичного методу пізнання: єдність свідомості і діяльності, теорії й практики; принципи гуманізації й гуманітаризації; сучасні фундаментальні наукові дослідження проблем оптимізації вищої педагогічної освіти; процеси розвитку мислення і мовлення; становлення українськомовної особистості; лінгвістичної теорії тексту та комунікативної діяльності; зміст державних документів: Державний стандарт вищої освіти, Закон про освіту, Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти.

Теоретичну основу дослідження становлять, по-перше, положення філософії про органічну єдність і взаємовплив людського буття, мислення і мови, про особистість як філософську категорію, про культурну сутність людини як системоутворювальний компонент її цілісності, про діалог як особливість соціально-гуманітарного пізнання, про філософію інновацій, надбання герменевтики як методологічної основи гуманітарного знання; праці вчених-філософів з проблем якісного, оновлення змісту освіти (Г. Сковорода, П. Юркевич, В. Андрущенко, Ю. Білодід, Л. Біляєва, Б. Бім-Бад, М. Берулава, Л. Губерський, Б. Гершунський, А. Деркач, В. Лутай, В. Луговий, В. Огнев'юк, Д. Тетерина, А. Ярошенко, Д. Чижевський та ін.).

По-друге, праці класиків риторичної науки, а також сучасних вітчизняних і зарубіжних учених, де висвітлюються різні аспекти історії, теорії, практики і техніки риторики (Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана, Й. Кононовича-Горбацького, Ф. Прокоповича, М. Ломоносова, М. Кошансь-кого, Л. Мацько, Г. Сагач, Т. Олійника, С. Глазунова, Ю. Рождественського,

0. Волкова, В. Аннушкіна, Т. Анисимової, Н. Безменової, М. Львова, Є. Клю-єва, О. Юніної, А. Міхневича, А. Михальської, О. Зарєцької, Н. Іпполітової, В. Мещерякова, Т. Матвєєвої, О. Сиротиніної, Ж. Дюбуа та ін.).

По-третє, лінгвістичному обґрунтуванню предмета дослідження сприяли праці вчених у галузі лінгвістики тексту, комунікативної і соціолінгвістики (С. Єрмоленко, Ф. Бацевич, Т. Космеда, Л. Масенко, Т. Радзієвська, О. Селіванова, А. Габідулліна, Д. Баранник, Н. Арутюнова, М. Бахтін, Н. Болотнова, В. Виноградов, Г. Гадамер, І. Гальперін, Т. Дридзе, В. Дементьєв, О. Залевська, О. Земська, Ю. Караулов, В. Карасик, Л. Крисін, Ю. Лотман, В. Різун, С. Тер-Мінасова, М. Федосюк, Т. Шмельова та ін.).

По-четверте, педагогічні, психологічні і психолінгвістичні засади системи навчання риторики студентів визначено крізь призму теорії мовленнєвої діяльності (С. Максименко, П. М'ясоїд, В. Моляко, І. Маноха,

B. Семиченко, О. Власова, Н. Волкова, Б. Ананьєв, О. Бодальов, Л. Виготський,   О. Войскунський,   І. Гальперін,   Б. Додонов,   М. Жинкін,

1. Зимня, Є. Ільїн, В. Кан-Калик, М. Кашапов, В. Лабунська, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, В. Ляудіс, Л. Мітіна, С. Рубінштейн, Є. Рогов, Б. Теплов, Г. Оллпорт, Ж. Піаже, Ю. Сорокін, В. Штофф, В. Шадриков, Дж. Гілфорд,

C. Мадді, А. Маслоу, Є. Мелібруда, Л. Х'єлл, В. Штерн та ін. ).

По-п'яте, при розробленні методики навчання риторики української мови студентів ВНЗ враховано численні дослідження дидактів і лінгводидактів з проблем удосконалення змісту мовної освіти й оптимізації навчального процесу

 (Я. Коменський, Г. Ващенко, В. Сухомлинський, В. Бондар, І. Зязюн, С. Гончаренко, Н. Гузій, М. Євтух, І. Дичківська, О. Пометун, І. Підласий, В. Химинець, Г. Селевко, С. Сисоєва, Н. Волкова, А. Аюрзанайн, О. Бережнова, В. Краєвський, П. Підкасистий, Є. Полат, Р. Піонова, Ю. Вооглайд, А. Хуторський, П. Юцявичене, М. Пентилюк, Л. Мацько, В. Мельничайко, О. Горошкіна, О. Семеног, Т. Симоненко, М. Баранов, Т. Ладиженська та ін.).

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

- теоретичні: аналіз і синтез філософської, психологічної, педагогічної, лінгвістичної, психо- і соціолінгвістичної, дидактичної і лінгводидактичної літератури з проблеми дослідження; аналіз державних документів, спрямованих на регулювання процесу освіти в України; аналіз усного й писемного мовлення студентів у різних ситуаціях і жанрах педагогічного спілкування; аналіз і синтез результатів дослідного навчання;

- емпіричні: абстрагування з метою виділення й дослідження загальних ознак моделі ідеального вчителя; усне й письмове опитування учнів, студентів і вчителів на різних етапах дослідного навчання; вхідне й контрольне тестування знань і вмінь з риторики, спостереження за навчальним процесом, мовленням і мовленнєвою поведінкою вчителя, студента-практиканта й учнів; різні види моделювання: атрибутивне (жанри педагогічного мовлення, ораторська мова, образ ідеального вчителя), структурне (представлено структури дидактичної гри, модульного складу курсу риторики, самостійної роботи з риторики), організаційне (організація самостійної роботи студентів, навчальні мовно-комунікативні ситуації, методика навчання риторики, експеримент); педагогічний експеримент (аналітико-констатувальний, формувальний і контрольний етапи), метод класифікацій (види самостійної роботи, вправи з риторики, жанри мовлення вчителя), прогнозування результатів дослідного навчання. З метою отримання якісних і кількісних характеристик дослідного навчання риторики майбутніх учителів реалізовано метод статистичної обробки й аналізу результатів експерименту.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні розроблено й апробовано систему навчання риторики української мови студентів вищих педагогічних навчальних закладів, реалізація якої сприяє удосконаленню професійної підготовки вчителя. Цілісність і дієвість пропонованої методики визначається і забезпечується урахуванням засад особистісно-орієнтованого навчання, принципів гуманізації й гуманітаризації, ціннісного ставлення до освіти, розвивального характеру освітніх технологій; наявністю структурно-логічних і функціональних зв'язків між її елементами. Встановлено доцільність інтегрованого змісту навчального курсу риторики української мови, уточнено зміст понять „педагогічне спілкування", „самостійна робота студентів", „мовно-риторична особистість елітарного типу", „ораторська мова". Подальшого розвитку набули типологія жанрів педагогічного мовлення, дидактичне обґрунтування системи форм, методів, прийомів і засобів навчання риторики. Впершестворено структуру самостійної роботи студентів з риторики української мови, визначено її етапи та зміст, розроблено рівні й показники сформованості риторичної компетенції та критерії їх оцінювання. Доведено позитивний ефект впливу риторичних знань і вмінь на результати професійної діяльності вчителя та студента-практиканта. Теоретичне значення дисертаційного дослідження:

1) визначено філософські, соціолінгвістичні, психолого-педагогічні, лінгвістичні, дидактичні та методичні засади навчання риторики;

2) обґрунтовано концептуальні засади навчання риторики української

мови;

3) визначено зміст понять „педагогічне спілкування", „самостійна робота студентів", „мовно-риторична особистість елітарного типу", „ораторська мова";

4) розроблено критерії добору текстів для занять з риторики;

5) визначено рівні і показники риторичної компетенції та критерії їх оцінювання.

Розроблена методика розвиває уявлення про способи підвищення якості професійної підготовки вчителя. Запропоновані теоретичні положення розширюють та урізноманітнюють наявні підходи до посилення мотиваційного й ціннісного компонентів освіти, формування мовно-риторичної особистості елітарного типу.

Практичне значення дослідження. Прогностичний потенціал розробленої методики дає змогу уточнити державний освітній стандарт вищої педагогічної освіти. Розроблена й експериментально перевірена система навчання риторики української мови майбутніх учителів, алгоритм самостійної навчальної діяльності студентів з риторики можуть бути використані у педагогічних навчальних закладах різних рівнів акредитації, в інститутах підвищення кваліфікації вчителів, а також у дисертаційних дослідженнях. Авторську програму, посібник і монографію, методичні рекомендації, систему вправ і завдань, тести з риторики можна використовувати для масового вивчення риторики, під час удосконалення підручників і посібників, чинних програм і планів, розроблення спецкурсів, написання студентських наукових розвідок тощо.

Експериментальна база. Дослідження проводилося протягом 2000­2008 рр. на базі вищих навчальних педагогічних закладів України. У констатувальному і формувальному експерименті взяли участь студенти педагогічних спеціальностей Черкаського національного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького (акт №500/03 від 01.12.2008р.), Севастопольського міського гуманітарного університету (акт №127/1 від 26.05.2008 р.), Глухівського державного педагогічного університету імені Олександра Довженка (акт №2342 від 03.10.2008 р.), Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (акт №1/2059 від 22.09.2008 р.), Херсонського державного університету (акт №04-12/1003 від 10.06.2008 р.), Житомирського державного університету імені Івана Франка (акт №876 від 28.05.2008 р.), Ізмаїльського державного гуманітарногоуніверситету (довідка №1-7/549 від 27.05.2008 р.), Тернопільського держав­ного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (акт № 1064­33/03 від 19.12.2008 р.).

Організація та етапи дослідження. Дослідження здійснювалося поетапно впродовж 2000-2008 років.

Перший етап (2000-2003 рр.) передбачав аналіз проблеми риторичної освіти, визначення змісту ключових понять дослідження (мета, завдання, об'єкт, предмет, гіпотеза), формування теоретико-методологічних засад навчання риторики і створення програми констатувального експерименту.

На другому етапі дослідження (2004-2005 рр.) проведено констатувальний експеримент, проаналізовано його результати, розроблено методику навчання риторики майбутніх учителів, створено навчально-методичний комплекс (укладено програму „Риторика", розроблено систему вправ і завдань, тести) і програму формувального експерименту.

Завданням третього етапу (2006-2008 рр.) було проведення експериментальної перевірки розробленої методики навчання риторики української мови студентів педагогічних спеціальностей. На цьому етапі уточнено гіпотезу дослідження, видано програму „Риторика" і посібник „Самостійна робота студентів з риторики", проаналізовано й осмислено результати дослідного навчання, сформульовано висновки. Узагальнені результати дослідження висвітлено в монографії „Риторика у вищій школі". Усі етапи дослідження знайшли відображення у публікаціях, виступах на науково-практичних конференціях, семінарах учителів і вчених, у матеріалах лекцій для студентів, учителів і державних службовців.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження було представлено у доповідях і виступах під час проведення таких заходів:

- 4 Міжнародних науково-практичних конференцій: „Державність української мови і мовний досвід світу" (м. Київ, 2000 р.), „Тарас Шевченко і народна культура" (м. Черкаси, 2004 р.), „Повышение статуса государ­ственного языка - долг каждого гражданина" (г. Уральск, Республика Казахстан, 2005), „Проблемы современной лингвистики" (г. Баку, Азербайджан, 2005);

- 1 Міжнародного конгресу: „Українська освіта у світовому просторі"

(м. Київ, 2006);

- 12 Всеукраїнських науково-практичних конференцій: „Шляхи реалізації міжпредметних зв'язків у середній і вищій школі" (м. Херсон, 2003 р.), „Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики вищої школи" (м. Черкаси, 2003 р.), „Українська філологія: теоретичні та методичні аспекти вивчення" (м. Черкаси, 2005 р.), „Гуманітарні проблеми становлення сучас­ного фахівця" (м. Київ, 2006 р.), „Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів" (м. Рівне, 2006 р.), „Вища школа України: поступ у майбутнє" (м. Черкаси, 2007 р.), „Компетентнісно зорієн­тована освіта майбутнього вчителя-словесника в контексті Болонського процесу" (м. Миколаїв, 2007 р.), „Діалогічні аспекти науково-педагогічної спадщини  видатних  українських  дидактів-філологів  Євгена Пасічника,

Бориса Степанишина, Олександра Біляєва, Леоніда Скуратівського" (м. Переяслав-Хмельницький, 2008 р.), „Українська культуромовна особис­тість учителя: реалії та перспективи" (м. Глухів, 2008 р.), „Розвиток критич­ного мислення на уроках гуманітарних предметів" (м. Бердянськ, 2008 р.), „Проблеми формування педагогічного професіоналізму студентів університетів в умовах кредитно-модульного навчання" (м. Кривий Ріг, 2008 р.), „Українська мова в просторі і часі" (м. Київ, 2009 р.);

Страницы:
1  2  3  4  5 


Похожие статьи

Н Голуб - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Н Голуб - Соціолінгвістичні передумови навчання риторики майбутніх учителів

Н Голуб - Соціолінгвістичні передумови навчання риторики майбутніх учителів