С Байдусь - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

БАЙДУСЬ Сніжана Анатоліївна

УДК:811.161.2'367

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА КОНСТРУКЦІЙ З ПОЯСНЮВАЛЬНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:        доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Степаненко Микола Іванович, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, ректор;

кандидат ф ілологічних наук, доцент Ясакова Наталія Юріївна,

Національний авіаційний університет, доцент кафедри українознавства.

Захист відбудеться "17" березня 2009 року о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано "17" лютого 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність дослідження.

Епоху розвитку мовознавства кінця XX - початку XXI ст. характеризує вивчення мови не тільки як засобу спілкування, але й як засобу комунікативної взаємодії індивідів, тобто діалогічності в процесі комунікації, що зумовлює прагматичний підхід до розгляду значень мовних одиниць у нерозривному зв'язку з умовами їхнього вживання.

Зокрема значний науковий інтерес становлять монографічні праці Й.Ф. Андерша,

0. С. Мельничука, І.Р. Вихованця, А.П. Грищенка, К.Г. Городенської, Н.В. Гуйванюк, П.І. Дудика,      А.П. Загнітка,      Л.О. Кадомцевої,      Т.Є. Масицької,      М.В. Мірченка,

A. К. Мойсієнка, М.Я. Плющ, О.І. Леути, М.І. Степаненка, М.С. Скаба, К.Ф. Шульжука та інших лінгвістів, які розкривають синтаксичні категорії речення, уточнюють критерії класифікації і виділення різних типів конструкцій, описують семантичну і семантико-синтаксичну структуру речень за валентними характеристиками предиката тощо. Однак на сьогодні недостатньо вивчено питання, пов'язані з інтеграцією різних мовних одиниць, об'єднаних спільним поняттєвим змістом, які на формально-синтаксичному рівні речення реалізують семантику «пояснення».

Характеристиці пояснювальних відношень присвятили свої праці дослідники російського синтаксису: А.Ф. Прияткина, Н.В. Кирпічникова, Є.П. Сєдун, М.Г. Шатух, Г.П. Уханов, Ю.Г. Усищева, О.Я. Кузнєцова, О.Г. Руднєв, С.Є. Крючков, Н.С. Валгіна, Г.В. Маркелова, П.Ф. Іванушкина, А.П. Корольов, Е.Ф. Морозова, А.К. Музафарова та ін. У 70 - 80 рр. XX ст. пояснювальні конструкції знайшли потрактування у підручниках

B. А. Бєлошапкової, В.В. Решетова, В.В. Бабайцевої, РГ-80 / за ред. Н.Ю. Шведової та ін. На матеріалі англійської мови пояснювальні конструкції вивчала Є.В. Пономаренко. В українському ж мовознавстві тривалий час проблема функціонування пояснювальних конструкцій не привертала уваги дослідників. Так, тільки після виходу в світ синтаксису російської мови Л.А. Булаховського, де стисло охарактеризовано пояснювальні конструкції, в   україністиці   до   них   зверталися   побіжно   Л.О. Кадомцева,   А.П. Медушевський,

1. Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська, С.П. Бевзенко, М.У. Каранська, А.П. Загнітко. Окремі конструкції стали об'єктом   розгляду   в   кандидатських   дисертаціях   С.І. Загревського,   Т.М. Радіонової,

C. М. Глазової, І.С. Яремчук. Проте спеціального монографічного дослідження різних типів речень із пояснювальним компонентом дотепер не було.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю цілісного осмислення й опису пояснювальних конструкцій як реалізаторів у мові категорійної семантики пояснення, з'ясування чинників, що зумовлюють породження і використання в мовленні різних типівпобудов із пояснювальним компонентом та недостатнім вивченням на матеріалі сучасної української мови їхньої семантичної і формально-синтаксичної структури. Дослідження потенціалу синтаксичних засобів вираження семантики пояснення сприятиме чіткішому окресленню різних типів пояснювальних відношень та особливостей синтаксичних побудов із ними.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і розкриває один із аспектів теми «Теоретичні і лінгводидактичні проблеми граматики і лексикології української мови», її проблематика погоджена з Науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 26 від 19 квітня 2005 року).

Мета дослідження - з'ясувати лінгвістичний статус категорії пояснення і реалізацію її значень у конструкціях із пояснювальним компонентом у сучасній українській мові.

Для реалізації мети було поставлено завдання:

1) уточнити поняттєвий і мовний зміст категорії «пояснення»;

2) визначити типи пояснювальних конструкцій;

3) здійснити аналіз конструкцій з апозитивним пояснювальним компонентом;

4) з'ясувати структурно-семантичні особливості конструкцій із пояснювальними відношеннями «загальне - часткове»;

5) схарактеризувати складні конструкції з пояснювальним компонентом;

6) описати приєднувальні і вставлені конструкції, які репрезентують пояснювальний компонент ускладненої семантики.

Об'єкт дослідження - конструкції з пояснювальним компонентом у сучасній українській мові.

Предмет дослідження - семантико-синтаксична і формально-граматична структура речень із пояснювальними відношеннями, їхня стильова зумовленість.

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань у дослідженні використано як основний описовий метод, застосування якого було необхідне для виділення пояснювальних конструкцій, їх класифікації, а також структурно-семантичний (для з'ясування внутрішньої структури різних типів пояснювальних конструкцій) та прийоми функціонального (для характеристики пояснювальних конструкцій із погляду авторської настанови мовлення), зіставного (для встановлення відмінностей і своєрідності структур досліджуваного об'єкта від схожих із ними інших синтаксичних конструкцій) і дистрибутивного (для вивчення сполучуваності, способів і засобів зв'язку частин пояснювальних речень) методів.

Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємозумовленої системи, як суспільного явища, що перебуває в постійній динаміці. Визнання того, що структурно-функціональна організація свідомості на мовному рівні опосередковує продукування, сприйняття та розуміння мовлення, визначає необхідність виявлення своєрідності мовного відображення категорії пояснення і є вихідним пунктом опису пояснювальних конструкцій. Утілення пояснення в мовні моделі (пояснювальні конструкції) кваліфіковано в дослідженні з урахуванням співвіднесеності з певним типом текстів (дискурсу) та зумовленості авторською настановою мовлення. Оскільки з філософського погляду розуміння розглядають широко: як пізнання, пояснення, інтерпретацію, тлумачення, а з психологічного - як діяльність, міжособистісні стосунки та ін., то лінгвістичне потрактування пояснювальних синтаксичних конструкцій у дослідженні обмежено тільки такими, які презентують значення власне-пояснення та варіантні вияви його із нашаруванням додаткових відтінків.

Джерелом фактичного матеріалу послужила картотека, що нараховує близько 5000 конструкцій сучасної української мови, укладена шляхом суцільної вибірки з текстів художньої літератури, публіцистики (газет, журналів, літературно-критичних статей), науково-популярних та науково-навчальних видань, листування українських письменників.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на значному фактичному матеріалі з'ясовано статус категорії пояснення з погляду реалізації її семантики у синтаксичних побудовах сучасної української мови, виділено й описано основні типи пояснювальних конструкцій з урахуванням їхніх змістово-інформативних і функціонально-прагматичних особливостей, уточнено засоби вираження пояснювальних відношень, виявлено стильову зумовленість різних конструкцій із пояснювальним компонентом.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в науковий обіг уведено поняття функцій категорійної семантики пояснення, представлених у мові різними типами пояснювальних конструкцій. Цілісний системний і функціональний аналіз дозволить чіткіше визначити їх місце у синтаксичній системі сучасної української мови, окреслити своєрідність змістово-інформативної й прагматичної репрезентації категорійної семантики пояснення у семантико-синтаксичній та формально-синтаксичній структурі речень із пояснювальним компонентом, відмінних від конструкцій, які виражають функції ідентифікації поняття, з'ясування, відокремлення (обставин, додатків) та ін.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження пояснювальних конструкцій сучасної української мови за їхніми функціями, семантико-синтаксичною і формально-граматичною структурою можуть бути використані у лекційнихкурсах із синтаксису простого і складного речень, для підготовки спеціальних курсів, семінарів із синтаксичної семантики й прагматики, для укладання підручників і методичних посібників із синтаксису сучасної української мови.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Матеріали дисертації апробовано на Міжнародній науково-практичній конференції «Мова і мовний потенціал в поліетнічному середовищі» (м. Мелітополь, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (м. Кам'янець-Подільський, 2007); Міжнародній науковій конференції «Взаємодія лексичної і граматичної семантики» (м. Київ. 2008); Міжнародній науковій конференції «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти» (м. Черкаси, 2008), а також на науково-звітних конференціях професорсько-викладацького складу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2005 - 2008 рр.).

Публікації. За результатами дослідження видано 7 одноосібних публікацій, які відбивають його основні положення.

Об'єкт і завдання дослідження зумовили його структуру. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (259), джерел фактичного матеріалу. Загальний обсяг тексту роботи - 222 сторінки, основний текст - 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, поставлено мету і завдання, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами та планами, з'ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів дисертаційного дослідження, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації, окреслено структуру роботи.

У першому розділі - «Категорія пояснення та мовна реалізація пояснювальних відношень у семантико-синтаксичній та формально-граматичній структурі речення» -уточнено поняттєвий і мовний зміст категорії «пояснення», розглянуто історію дослідження пояснювальних конструкцій, визначено критерії їх виділення, з'ясовано функціональний діапазон конструкцій із пояснювальним компонентом та стильову зумовленість породження і використання їх.

Філософське трактування категорії «пояснення» стосується насамперед використання його в мові науки як функції ідентифікації предмета (поняття). Пояснення наукове виявляє і фіксує зовнішні властивості предметів і явищ, дає визначення понять. Тотожність потрактовують як відношення, в основі якого лежить уявлення чи судження про предметреальної дійсності, на основі схожості з іншим, що є відображенням однієї з функцій категорійної семантики пояснення.

У логіці під поясненням мають на увазі насамперед логічне виведення (дедукцію). Філософське і логічне визначення категорії пояснення взаємодоповнюють одне одного, але з погляду змісту в логіці воно ґрунтується, крім власне тотожності, також на встановленні причин виникнення чи змін у пояснюваному.

У лінгвістичному аспекті категорію пояснення розглядають як відображення семантичної категорії в засобах мови. Словникове трактування «пояснення» (пояснювати, поясняти, пояснити) відображає широкий поняттєвий зміст категорії «пояснення»: ідентифікації, або визначення, інші види пояснення, роз'яснення, з'ясування, витлумачення, розкриття причини, мотиву, намір мовця зробити сказане зрозумілим, виправдатися в чомусь, уточнити сказане тощо. Це дає підставу лінгвістам кваліфікувати пояснювальні відношення досить широко й об'єднувати за ними функціонально різнорідні конструкції.

Семантика пояснення у простому реченні як компонент ускладненого простого, складного (елементарного та багатокомпонентного) речення зумовлена багатьма чинниками: категорійним значенням слів і синтаксичних побудов, типом синтаксичного зв'язку, засобами вираження семантико-синтаксичного відношення (порядок розташування частин, сполучники, інтонація та ін.). Важливим чинником є також входження конкретного речення - висловлення до діалогу чи монологу відповідно до авторського наміру. Поява синтаксичної конструкції з пояснювальним компонентом завжди зумовлена особливою комунікативною настановою мовця: дати пояснення щодо певного явища, факту, події, найчастіше у спосіб коментування. Комунікативно-прагматичні передумови використання пояснювальних конструкцій лежать у площині організації актів мовлення і тексту як реалізації потреби людини у спілкуванні та досягнення порозуміння між учасниками комунікації. Відмінність між науковим визначенням поняття (терміна) та поясненням - інтерпретацією, що розгортає його, формулює закон, правило та ін., і поясненням, яке спрямовано на порозуміння з адресатом, випливає з іллокуції адресанта, й зумовлена стилем мовлення, у згоді з яким він реалізує різні функції пояснення.

Побутування пояснень в усному мовленні є природним. Йому властиві такі характерні риси, як спонтанність, непідготовленість висловлення, пошук мовних засобів пояснення для забезпечення іллокутивної мети адресанта і відповідної реакції адресата безпосередньо у лінійному розгортанні мовлення.

Науковий стиль як функціональний різновид літературної мови обслуговує сферу науки й освіти, де знаходить найширше застосування пізнавально-мисленнєва функція мови, що зумовлює формулювання визначень, уведення якісних характеристик і пояснень явищ,процесів, закономірностей.

У публіцистичному стилі основною передумовою використання пояснювальних конструкцій є намір адресанта розширити інформацію, довести до читача ту саму думку в кількох варіантах (іншими словами) дохідливо, щоб зацікавити адресата, переконати.

Художня образність як особлива властивість художнього мовлення накладає відбиток і на використання пояснювальних конструкцій. Як засіб експресивного синтаксису в художньому тексті вони виконують стилістичні завдання, але насамперед відтворюють форми усного мовлення з усіма лексико-семантичними, синтаксичними та інтонаційними особливостями.

Пояснювальна конструкція - це ускладнена синтаксична конструкція закритої структури, яка (умовно, якщо навіть врахувати надфразні єдності) утворена з двох частин. У першій частині наявний пояснюваний компонент -слово, сполучення слів, речення, основна частина надфразної єдності, - який відповідно до настанови адресанта і теми, стилю, жанру висловлення знаходить інтерпретацію у другій частині засобом уведення пояснювального компонента (у будь-якій функції пояснення: власне-пояснення (ототожнення), пояснення-виокремлення, пояснення-уточнення, пояснення-висновку, пояснення «загальне -часткове»).

Пояснювальні конструкції виділено за наявності в них: 1) пояснювальної функції; 2) спеціалізованих для цієї функції сполучників та вставних слів, словосполук, які здатні виражати і пояснювальні відношення або бути заміненими на пояснювальні; 3) усталеного порядку розміщення пояснюваного (у препозиції) і пояснювального (у постпозиції) компонентів та 4) своєрідного інтонаційного оформлення речення (надфразної єдності) як окремої синтагми.

За цими критеріями в дослідженні виділено пояснювальні конструкції: 1) просте речення, ускладнене апозитивним компонентом; 2) речення з однорідними членами та узагальнювальним словом, які виражають відношення «загальне - часткове»; складні конструкції: 3) складносурядні речення з пояснювальним компонентом; 4) складнопідрядні речення, в яких пояснювальний компонент (підрядну частину речення) приєднує до головної пояснювальний сполучник у єдності з підрядним сполучником; 5) безсполучникові складні речення із пояснювальними відношеннями; 6) багатокомпонентні складні речення з різними типами сполучникового і безсполучникового зв'язку та надфразні єдності; 7) речення з приєднувальним та вставленим пояснювальними компонентами.

У другому розділі - «Пояснювальні конструкції простого ускладненого речення» - схарактеризовано мовні засоби вираження пояснювальних відношень, здійснено аналіз конструкцій з апозитивним пояснювальним компонентом, з'ясовано структурно-семантичніособливості конструкцій із пояснювальними відношеннями «загальне - часткове».

Пояснювальні конструкції являють собою різні синтаксичні одиниці. Пояснювальний компонент може входити до складу простого неелементарного речення як його член чи складне словосполучення у позиції члена речення, а в складному реченні становить частину складносурядного, складнопідрядного, безсполучникового речення чи надфразної єдності.

Уживання пояснювальних конструкцій ототожнення зумовлено настановою на активний процес відбору мовних засобів для розуміння (інтерпретації) інформації читачем (адресатом). Основними граматичними показниками пояснювальних конструкцій тотожності є паралелізм пояснюваного і пояснювального компонентів, який полягає в тому, що обидва ці компоненти співвіднесені між собою на основі пояснювального зв'язку опосередкування з іншим членом конструкції. Наприклад: Ми тут готуємо дно моря, тобто очищаємо його від дерев і корчів (О. Довженко); Мені прислано листа «антидатного», себто числом заднім, від короля про амністію... (П. Загребельний).

Обґрунтована (чеськими, українськими) мовознавцями специфіка апозитивного компонента, що являє собою відокремлену просту чи складну синтагму, співвідносну з тією в реченні, до якої входить означуване ім'я, може бути доповнена характерними ознаками її як компонента із функцією пояснення. У цій функції апозитивний компонент завжди займає постпозицію і цим нагадує зв'язок предиката з суб'єктом («другорядного присудка»).

Функцію пояснення-тотожності маркують сполучники тобто (себто, цебто), або, чи та інші сполуки типу або так зване, званого, на ім 'я, на прізвище, по-нашому, по-простому, по-вченому, по-модному; вставні речення типу як тоді казали, як мовилось, як охрестили, як пишуть та ін.

Якщо з функціонального погляду пояснювальні конструкції з апозитивним компонентом подібні до конструкцій із сурядним зв'язком, то з погляду семантико-синтаксичних відношень зв'язок його з пояснювальним словом нечітко диференційований. Напівпредикативний зв'язок є опосередкованим: апозитивний компонент пов'язаний з ім'ям, що займає певну позицію в головній частині через згорнену конструкцію простого речення дає другу назву. Особливістю пояснювального апозитивного компонента є функція пояснення-ототожнення, що створює ілюзію збігу форми і синтаксичної ролі як членів речення зі зв'язком узгодження, сприймається через предикативний (другорядної предикації) зв'язок. Засобами вираження апозитивних пояснювальних відношень у сучасній українській мові є: а) уживання пояснювального компонента у відмінковій формі, яка корелює із формою пояснювального слова; б) маркерами пояснювального компонента є спеціалізовані на функції пояснення-тотожності сполучники тобто (цебто, себто), або, чи (інші  слова і  сполучення  слів);  в) пауза  й  інтонаційне  відокремлення апозитивногокомпонента, що є ознакою вторинної предикації. За відсутності пояснювального сполучника інтонація забирає на себе роль вираження функції пояснення-ототожнення, яке реалізовано як окрема синтагма. Пор.: Звати мене, до речі, не Олекса, як Ви пишете, а Олександр, сиріч Олесь... (О. Гончар); Цього дня [19 березня] прилітають з вирію журавлі, чи то пак «веселики», за словами поета [М. Рильського] (Б. Тихолоз); За річкою, на хуторі, живе моя тітка, татова сестра (Гр. Тютюнник); Він застав у хаті Софію, перву сестру Мотрину, ще не стару, балакучу жінку (М. Коцюбинський); Прилітає Васько, онук отой мій гемонський, і ще з вулиці криком кричить... (Остап Вишня).

Інший тип пояснювальних відношень виражають конструкції простих речень, ускладнених однорідними членами та узагальнювальним словом. Такі конструкції містять два компоненти, об'єднаних в одне ціле пояснювальними відношеннями: перша частина являє собою структурний компонент у функції узагальнюваного слова, друга частина представлена однорідними членами разом із залежними словами чи без них. На семантико-синтаксичному рівні речення таке пояснення є вираженням функції «загальне - часткове». Семантика узагальнювального слова знаходить вираження через окремі складники його -однорідні члени. На формально-синтаксичному рівні позицію узагальнювального слова займають іменники абстрактного значення або зі значенням збірності, займенники, назви певних класів предметів як родових щодо видових тощо. Наприклад: Цілий той рік везли безперестанно з окраїнних руських земель на Україну хліб, сіль, мед прісний, товари всякі, себто селітру, порох, свинець (П. Загребельний); Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму - і прадід, і дід, і батько з матір'ю (О. Довженко); Всупереч традиційним для осені чорним, сірим, коричневим похмурим тонам виберіть світлі і радісні: помаранчевий, голубий, рожевий, жовтий («Високий замок»). Основними структурними ознаками таких конструкцій є: а) препозиція пояснюваного компонента - узагальнювального слова - щодо однорідних членів (можлива й постпозиція); б) синтаксичний зв'язок опосередкування з присудком як виразником основної предикації. Своєрідні пояснювальні конструкції розгляданого типу і за інтонацією: крім загального інтонаційного оформлення речення за модальністю (розповідного, питального, спонукального), йому властива попереджувальна пауза після узагальнювального слова та перелічувальна інтонація для оформлення однорідних членів, які виступають пояснювальним компонентом щодо змісту узагальнювального слова. Наприклад: На клумбах - скромні квіти, а саме: петунія і красоля, кручені паничі і резеда, бальзамін і півонії (Ю. Смолич); Татари вели здобич -прив 'язаних до коней на арканах чоловіків, хлопців та жінок, кількох дівчат замотаних, тобто полонених (В. Шевчук).

Пояснювальні конструкції, що виражають відношення «загальне -часткове» властивіпереважно монологічному мовленню, за функціонально-комунікативною настановою їх можна характеризувати як розповідні структури, а за тематичним критерієм та за жанровою належністю - як художнє або меншою мірою публіцистичне, наукове мовлення.

У третьому розділі - «Семантична і формально-граматична будова складних конструкцій з пояснювальними відношеннями» -охарактеризовано складні конструкції з пояснювальним компонентом.

Парадигму складносурядних речень із пояснювальними відношеннями становлять кілька різновидів. Перший - конструкції зі сполучником тобто (себто, цебто), які маркують значення тотожності висловленого раніше. Наприклад: Саме Морена (Мокш) супроводжувала душу в чорну ніч (образ смерті), тобто богиня сама в собі носила темне і світле начало (В. Шевчук).

Другий різновид парадигми становлять конструкції зі сполучником а саме, які виражають пояснення через уточнення повідомленого в першій частині. Наприклад: Дії віднімання і ділення можна тлумачити як дії, обернені до додавання і множення, а саме: відняти від числа т число п означає знайти таке число х (х + п = т) (М. Шкіль).

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

С Байдусь - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук