В Павлюк - Адам єжи чарторийськийі зовнішня політика росії на початку XIX ст - страница 1

Страницы:
1 

22

Наукові записки

Віктор Павлюк

АДАМ ЄЖИ ЧАРТОРИЙСЬКИЙІ ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ НА ПОЧАТКУ XIX СТ.

У статті проаналізовано погляди та практичні дії польсько­го політичного діяча А. Чарторийського як очільника російської дипломатії. Відображено його бачення шляху розвитку європей­ських народів в період загострення міжнародних відносин на по­чатку XIX cm.

Ключові слова: зовнішня політика, дипломатія, коаліція, польське питання.

Виктор Павлюк. Адам Ежи Чарторыйский и внешняя по­литика России в начале XIX в.

В статье проанализированы взгляды и практические дей­ствия польского политического деятеля А. Чарторыйского как главы российской дипломатии. Отражено его видение пути раз­вития европейских народов в период обострения международных отношений в начале XIX в.

Ключевые слова: внешняя политика, дипломатия, коалиция, польский вопрос.

Viktor Pavlyuk. Adam Jerzy Czartoryski and foreign policy of Russia in the early nineteenth century

The article analyzes the views and actions of the Polish political figure A. Czartoryski as heads of Russian diplomacy. Showing his vision towards the development of European nations during the aggravation of international relations in the early nineteenth century.

Keywords: foreign policy, diplomacy, the coalition, the Polish question.

Адам Єжи Чарторийський (1770-1861) був одним із видатних європейських політиків на рубежі XVIII-XIX ст. Його особистості найбільше уваги приділено і сьогодні приділяється в польській іс­торіографії. Це зумовлено тим, що він належав до осіб, які зробили значний внесок у формування польської національної ідеї і в справу її популяризації серед європейських націй і держав. Серед дослідників,

© Віктор Павлюк, 2010

Серія "Міжнародні відносини". Випуск 2.

які вивчали зовнішньополітичні та дипломатичні аспекти діяльності А. Чарторийського варто виділити Є. Сковронека, А. Новака, М. Хан-дельсмана та ін. [14; 15; 7; 10; 11]. На жаль, в українській історичній науці відсутні праці, присвячені особі А. Чарторийського загалом, і його діяльності як керівника зовнішньополітичного відомства Росій­ської імперії зокрема. Метою цієї статті є аналіз теоретичних поглядів та практичних дій А. Чарторийського у сфері зовнішньої політики Ро­сії в роки служби в дипломатичному відомстві імперії.

Дипломатична кар'єра А. Чарторийського розпочалась у серпні 1799 p., коли Павло І призначив князя на першу дипломатичну по­саду - російським послом при дворі короля Сардинії. І, як зазначав один із дослідників дипломатичної діяльності А. Чарторийського Є. Сковронек, «Чарторийський в силу необхідності включився в роботу складної бюрократично-дипломатичної роботи імперії» [14, 56-57].

Після смерті Павла І (1801 р.) князь А. Чарторийський був запро­шений новим царем Олександром І на службу в Петербург відразу з моменту створення концепції реформ в імперії, а незабаром почав приймати участь в управлінні її зовнішньою політикою (з вересня 1802 р. займав пост «товариша міністра», тобто заступника міністра закордонних справ Росії, а з січня 1804 р. до червня 1806 р. викону­вав функції керівника міністерства ) [3, 36]. Свої погляди на розви­ток зовнішньої політики Росії А. Чарторийський виклав у «Проекті загальної інструкції міністерства закордонних справ» і в меморіалі «Про політичну систему». В проекті були закладені ідеї прагнення кожної держави до захисту своїх інтересів, а також рівноваги сил в Європі [14, 67].

На питання, чому Павло І та його син Олександр зупинили свій вибір саме на А. Чарторийському, можна відповісти з впевненістю, якщо врахувати їх прагматичний підхід до питань політики. А. Чарто­рийський був одним із найосвіченіших людей свого часу, мав широ­кий світогляд в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики, і навіть попри попереднє негативне ставлення до російської інтервенції в Речі Посполитій, його відданість монархії, в дусі якої він був вихований, була очевидною.

А. Чарторийський був одним із представників польської еліти, яка зв'язавши себе службою імперії, прагнула так спрямувати її політику, щоб вона одночасно вирішувала завдання відновлення польської дер­жавності, з передуючим цьому об'єднанням земель, шукала спільні інтереси, спільну політичну ідею для Польщі і Росії. Князь, займаючи високу посаду в російському міністерстві закордонних справ, справдівірив, що знайшов таку ідею, яка зможе об'єднати в собі успіх справи Польщі, вигоду Росії і благо всієї Європи. Таку концепцію він виклав царю в доповідній записці «Про політичний метод, який повинна за­стосувати Росія» у 1803 р. [7, 43].

У документі А. Чарторийський наголошував на необхідності впро­вадження справедливих відносин не лише між державами, але і між народами. Тим самим він вказував на важливу умову досягнення міцного миру в Європі. В цьому відношенні А. Чарторийський став першопрохідцем на ниві європейської дипломатії: «Кожен окремий народ має свою мову, свої звичаї, традиції, спосіб бачення і відчут­тя. Вони не можуть ні добре зрозуміти один одного, ні пізнати; чуже панування не може відповідати інтересам ні одного народу. Кожен прагне до того, щоб бути господарем у себе» [7, 43].

Разом з тим, князь прагнув протиставити наполеонівським планам перебудови Європи під зверхністю Франції концепцію ліквідації геге­монії Наполеона, зміцнюючи позиції Росії на континенті. А. Чарто­рийський теоретично обґрунтував необхідність створення міжнарод­ної організації, яка б запобігала війнам і гарантувала незалежність малим країнам, доводив можливість виникнення незалежних держав на європейській території Туреччини і відновлення Польщі, яка була розділена між Пруссією і Австрією, в межах Росії. Для запобігання французькій експансії проект передбачав утворення сильної держа­ви у північній Італії на чолі із Сардинським королівством, а також організацію федерації німецьких держав. Реалізація даного проекту принесла б, на початковому етапі, значну перевагу Росії, як осередка і провідника слов'янських народів, протектора відродженої грецької держави і оборонця малих народів [1, 179]. Практичне втілення хоч частини намірів вимагало дипломатичної гри, добору і швидких дій союзників Росії.

Ще одна концепція зовнішньої політики Росії належала співро­бітнику міністерства закордонних справ В. Малиновському. Визна­чальним елементом його поглядів було прагнення до розширення прав балканських народів, які перебували під гнітом Туреччини, та їх поступове звільнення, що розглядалось як найкращий спосіб зміц­нення позицій Росії серед слов'янських народів. Цілісну програму змін в міжнародній політиці Росії В. Малиновський виклав у своїй праці «Роздуми про мир і війну». На відміну від А. Чарторийського, автор тісно поєднував зовнішню політику з питаннями економічними і з суспільним устроєм держав. Такі погляди детермінували програму змін, які В. Малиновський подав у другій і третій частині своєї праці.

Серія "Міжнародні відносини". Випуск 2.

25

Автор передбачав небезпеку дальшого зростання сили Франції через можливий її союз з німецькими та італійськими державами. В «Роз­думах...» наголошувалось, що запобігти цьому можна через мирні ініціативи Росії, а також впроваджуючи природне право народів на свободу і незалежність. Виходячи з цієї тези, Греція, Румунія, народи Балканського півострова, Чехія і Польща повинні були отримати не­залежність. Разом з тим, проект передбачав утворення слов'янсько-російської, італійської, німецької (з Голландією та Швейцарією), а також португальсько-іспанської федерацій. Для розв'язання спірних питань, встановлення кордонів, озброєння і контролю над ними реко­мендувалось створити міжнародну організацію - Спільну раду, яка б складалася із представників різних народів. Такий зв'язок між наро­дами повинен був об'єднати всю Європу і сприяти утворенню євро­пейської федерації [7, 51]. В. Малиновський вважав, що війни, які ве­дуться Францією, послаблюють зв'язки між європейськими народами і не сприяють налагодженню політичного співробітництва у Європі, гальмують динаміку позитивних змін. Першим кроком у вирішенні цієї проблеми може бути організація Росією союзу кількох держав, які прагнуть оборони своїх кордонів і незалежності [7, 52].

Окрім розробки теоретичних концепцій щодо майбутнього Європи А. Чарторийський пильно стежив за розвитком міжнародних подій. З розривом дипломатичних відносин між Францією і Великобританією 12 березня 1803 р. виникла ситуація, яка задовольняла російську сто­рону: війна між цими двома державами звелась до боротьби за надій­ного союзника. Британський прем'єр-міністр Вільям Пітт-молодший (1759-1806) шукав сильного партнера, одночасно прагнучи не допус­тити утворення франко-російського союзу. Після попередніх перего­ворів із А. Чарторийським В. Пітт зробив пропозицію Олександру І визнати його майбутнім «царем всіх християн» [1, 168].

Олександр І на основі документів, підготовлених А. Чарторий­ським та його соратниками, запропонував Британії ідею перетворення європейських держав у «ліберальні і конституційні держави». Гаран­тами нового європейського порядку повинні були стати Росія і Вели­кобританія, які б протистояли міжнародним конфліктам і сприяли ви­рішенню конфліктних питань мирним шляхом. Уявлення Олександра І про новий європейський порядок базувалась на ідеях, пропонованих А. Чарторийським та апаратом МЗС: співіснування незалежних на­ціональних держав під патронатом Росії і Британії, які «розуміють потреби малих народів і готові їм допомогти» [1, 169].

А. Чарторийський був переконаний, що для позитивного вирішен­

26

Наукові записки

ня польського питання необхідно спрямувати дії Росії на Балкани для підтримки руху слов'янських народів проти Османської імперії. І якщо Олександр І візьме їх під свою опіку, то це створить прецедент і для по­ляків. Як наслідок в грудні 1803 р. російський посол в Туреччині А. Іта­лійський вимагав, щоб Порта надала грекам широку автономію. І хоч ідеї А. Чарторийського не були реалізовані повністю через невпевне­ність царя у спроможності Росії нав'язати свою волю Османській імпе­рії, Олександра схиляли до думки, що зароджуваний панслов'янський рух на Балканах вигідний Росії і його необхідно підтримувати, щоб по­силити свої впливи на Балканах і Закавказзі [4, 134].

Проте головний вузол протиріч у той час був зав'язаний між Ро­сією і Францією. Військове протистояння з Францією для Росії було об'єктивно не бажаним і обидві сторони прагнули шляхом політич­них комбінацій досягти вигідних для себе результатів. Наполеону необхідно було забезпечити собі свободу рук у боротьбі з Англією і він намагався поширити свою владу на Південну та Центральну Єв­ропу. В цій ситуації були можливі компроміси, але не виключеною була й війна.

Використовуючи російсько-прусське протистояння у 1805 p., А. Чарторийський прагнув здобути певні позитиви для поляків. В остан­ні дні вересня антипрусські плани князя входили в стадію реалізації. Складовою цих планів був вихід польських земель з-під прусської опіки і утворення окремої польської держави. Цей план в польській історіографії отримав назву «пулавського плану» [15, 179]. Він уже в той час розглядався як значна заслуга А. Чарторийського перед поль­ським народом і багато в чому завдяки йому перші роки XIX ст. були в політичному житті князя важливим періодом зростання його авто­ритету як на міжнародній арені, так і серед поляків.

«Пулавський план», як реальна концепція російської політики, охоплював три елементи. Перший - втягнення Пруссії в коаліцію; другий - компрометування Пруссії перед Францією; третій - безпо­середнє вирішення польського питання. Виходячи із загальних росій­ських планів, можна було сподіватись на вирішення даного питання у випадку ворожості Пруссії до Росії, успіху Австрії у війні із Фран­цією, готовності царя до початку війни із Пруссією і згоди на те Ав­стрії. Тому А. Чарторийський, розуміючи всю складність ситуації, не надто сподівався на реалізацію плану. Особливо це стало зрозуміло 18 вересня 1805 p., коли цар, всупереч позиції А. Чарторийського, за­тримав похід російських військ до прусських кордонів і висловив го­товність до переговорів із королем [15, 217]. 8-10 листопада А. Чар­

Серія "Міжнародні відносини". Випуск 2.

торийський сформулював нові умови для Пруссії, які передбачали нейтральне становище останньої у випадку франко-російської війни, а в разі вступу у війну, то лише як союзник Росії. У випадку незго­ди Пруссії на такі умови, Росія оголошувала їй війну, польські землі приєднувались до імперії, а Олександр І приймав титул польського короля [12, 78].

Будучи переконаним, що Росія підтримає польську справу, А. Чар­торийський використав увесь свій політичний авторитет для досяг­нення поставлених цілей. Він запросив відомих польських політичних діячів І. Потоцького, Ст. Потоцького, К. Браницького, знаного вчено­го Я. Снядецького і запропонував, щоб можливий збройний виступ поляків очолив князь И. Понятовський. А. Чарторийський прагнув за­лучити на свій бік відомих магнатів і представників заможної шлях­ти незалежно від їх політичних переконань. Інформація про польські наміри Олександра І і «пулавський план» проникала в середовище заможної шляхти, даючи надію на відродження Польщі. Поляки з прусських і австрійських територій звертались до російського царя з проханням приєднати етнічні польські землі під опіку самодержця. До Варшави направлялись емісари з метою приготування до збройної акції [2, 344]. Це тривало до 16 листопада, коли Фрідріх Вільгельм II знайшов порозуміння з країнами-учасниками третьої антифранцузь-кої коаліції. Демонстрація порозуміння коаліції з Пруссією мала ство­рити загрозу для Наполеона і послабити його претензії до Австрії. А. Чарторийський передбачав нетривалість Потсдамського договору від 3 листопада 1805 р., на основі якого Пруссія входила до коаліції і визнавала себе складовою коаліції, якщо протягом місяця Франція не прийме її мирних пропозицій. Для князя головним було не допустити утворення франко- прусського союзу і виграти час, щоб завершити військові приготування третьої коаліції [14, 82]. Він особливо нама­гався утримати союзні відносини з Англією, як найміцнішою поту­гою у боротьбі з Наполеоном. Але восени 1805 р. третя коаліція, яка прагнула покласти кінець завойовницькій політиці Наполеона, була розгромлена Бонапартом в битві під Аустерліцем. Олександр І вирі­шив укласти мир на умовах Наполеона [2, 350]. А. Чарторийський вважав Пруссію винною в невдачі, якої зазнали Росія і Австрія, ду­мав, що її інтереси змушують її шукати союзу з Францією і що війна Росії з Пруссією все одно неминуча [13, 206].

Загалом завжди, коли головною метою Росії ставала необхідність перемоги над Наполеоном, князь старався зробити польську справу важливим елементом тієї політики. Він прагнув до повернення під ро­сійське управління всіх польських земель з наданням широкої авто­номії. Однак такі прагнення були нереальними в міжнародних умовах перших років XIX ст.

При цьому більшість дослідників не знаходять в проектах А. Чар­торийського жодних слідів конкретики у вирішенні польського пи­тання. Очевидно прагматизм у поглядах на російську політику при­вів його до висновку, що в існуючих політичних реаліях незалежна Польща може існувати тільки за підтримки однієї із великих держав. І цією державою, на його думку, була Росія. Однак пізніші переговори в Тільзіті засвідчили про помилковість таких переконань.

Катастрофа третьої коаліції завершувала період найбільшого впливу А. Чарторийського на управління зовнішньою політикою Ро­сії. В кінці грудня 1805 р. він повертається до Петербурга, формаль­но залишаючись керівником міністерства закордонних справ. Можна погодитись з думкою польського історика Є. Сковронека, що в цей час фактично розпочинається період згортання урядування і політич­ної активності князя в російській столиці [15, 236].

Поразка третьої коаліції - це була передусім військова і політич­на поразка Росії, яка сприяла зростанню гегемонії Франції у Європі. Після Аустерліца здавалося, що Наполеон вирішуватиме долю кон­тиненту. Франція, завдяки отриманню від Австрії Далмації, почала загрожувати впливу Росії на Балканах. Зростала небезпека територі­ям Росії з заходу (у разі франко-прусського союзу) і з півдня (у разі франко-турецького союзу). В такій ситуації Росії необхідно було на­працьовувати новий проект зовнішньої політики і послідовно його реалізовувати.

В таких умовах позиції А. Чарторийського слабли і загроза від­ставки була лише питанням часу. Це сприяло активізації противників князя в Петербурзі. Адже вину за невдалу політику покладали на А. Чарторийського і М. Новосільцева. Першого звинувачували у свідо­мій зраді Росії, у перекручуванні намірів імперії і усуненні О. Ворон­цова, який прагнув повільного обмеження сил Франції. Князь чекав, що Олександр І запропонує йому піти у відставку. Однак цар проти­вився тому, демонструючи свою незалежність від тиску вищих кіл Петербурга і не бажав кардинально змінювати свою політику [9, 52].

Невдовзі становище А. Чарторийського дещо покращилось. На початку 1806 р. він подав на засідання уряду два меморіали з аналі­зом зовнішньої політики Росії протягом 1804-1805рр. і перспектив на найближчий рік. Полемізуючи зі своїми опонентами, автор захищав засади своєї політики 1804-1805 pp. і доводив, що вона виходила з

Серія "Міжнародні відносини". Випуск 2.

29

інтересів російського самодержавства, ані словом не згадуючи про польський проект [15, 241].

Найбільшої небезпеки, на думку Чарторийського, варто було очі­кувати з півдня, де формувався франко-турецький союз. Для протидії можливій експансії, перш за все, з боку Туреччини, він пропонував поглиблення співпраці з народами Балкан, а також посилення Чор­номорського флоту і концентрацію армії на кордоні з Молдовою [15, 242]. А до того він переконував у необхідності вести мирні перегово­ри з Францією, одночасно декларувати непоступливість у стосунках з Наполеоном і прагнути до порозуміння з Англією, Австрією, Швеці­єю і Пруссією [15, 242].

Засідання уряду у січні 1806 р. за участю царя продемонструва­ли, що більшість критично ставилась до концептуальних засад зо­внішньої політики міністра. Лише П. Строганов, П. Завадовський і В. Кочубей підтримали і бажали успіху А. Чарторийському. Але і вони рекомендували політику на Балканах обмежити виключно боротьбою з французькими впливами, а в польському питанні зайняли негативну позицію. Вони скептично оцінювали можливості поляків у бороть­бі за незалежність і пропонували порозумітись з Пруссією з метою протистояння польським планам Наполеона [5, 43]. Більшість уряду виступала за цілковитий перегляд попередньої і впровадження більш еластичної зовнішньої політики. Головним аспектом політичної лінії, пропонованої опонентами, був пошук можливостей союзу з Фран­цією навіть незалежно від Лондону. О. Куракін висловлював надію, що російсько-французьке порозуміння вирішувало б долю Європи [5, 44]. Все це свідчило про певні розбіжності між А. Чарторийським і царем та його оточенням.

На початку 1806 р. значно зросло занепокоєння Росії французь­кою політикою на Балканах. А. Чарторийський дізнався про плани Наполеона щодо поділу Туреччини і захоплення Далмації і, відповід­но, підготовки наступу на Росію з півдня. Тому Росія повинна була підтримувати сербський антитурецький рух. Хоч офіційно А. Чарто­рийський заявляв про дотримання миру з Туреччиною, але насправді готував радикальні зміни російської політики. У січні 1806 р. він на­працював широкий план балканської політики.

Перша частина плану передбачала тісну співпрацю Англії і Росії з метою обмеження впливів Франції на Туреччину. Друга частина плану наголошувала, що для Росії бажане приєднання Молдавії, Во­лощини і Бессарабії і утворення федерації балканських народів під зверхністю Росії. Реалізація другої частини плану мала наступити узо

Наукові записки

випадку початку війни з Туреччиною [15, 251]. Однак під впливом Олександра І та його оточення, які стояли на позиціях порозуміння з Францією, А. Чарторийський також почав говорити про необхідність переговорів з Наполеоном [15, 260].

Наступні події міжнародного життя відбувалися вже без участі А. Чарторийського, як міністра закордонних справ Росії. 4 липня 1806 p. МЗС повідомило дипломатичний світ про його відставку. При­чиною відставки стали концептуальні розбіжності між ним і царем. Князь прагнув до активної політики на всіх напрямках, з опорою на співпрацю з Британією. Натомість цар наполягав на позиції очікуван­ня, пасивності. Він не вірив у прихильність Англії, сподіваючись на порозуміння з Пруссією. А. Чарторийський наполягав на підготовці до війни з Туреччиною, позитивний результат від якої мав сприяти утворенню великої федерації, яка мала поширитись на всіх слов'ян і греків, як єдиної перешкоди Наполеону. Війну з Францією він вважав неминучою, а її відсунення на 2-3 роки принесло б, на його думку, користь лише Наполеону.

Таким чином, ідеалістичні постулати великого плану перебудови Європи А. Чарторийського поступились реальній політиці об'єднанню держав у боротьбі проти Наполеона. Цар на власний розсуд приймав рішення, які, на його думку, краще служили інтересам його держави. Російська еліта, яка ревно ставилась до впливів А. Чарторийського на рішення царя, ні на мить не втрачала своїх підозр до князя. З його по­літичних планів, які повинна була проводити Росія, практично були реалізовані тільки ті елементи, які сприяли зростанню її впливу або збільшували її територіальні володіння. Про відродження ж Польщі, всупереч Пруссії, в тих умовах не могло бути і мови.

Джерела та література

1. Влчек Р. Адам Ежи Чарторыйский и политика российского императо­ра Александра I (идеи европейского единства) / Р. Влчек // Evropa. - 2006. -№2(19).-С. 153-158.

2. Внешняя политика России. XIX - начало XX вв.: Документы Минис­терства иностранных дел. - М., 1960. - Серия 1. - Т. 2 (1801-1815). - 582 с.

3. Гетка-Кениг М. Поляки на вершинах власти в царской России / М. Гетка-Кениг // Новая Польша. - 2009. - № 5. - С. 36-44.

4. Дегоев В. Внешняя политика Росии и международные системы: 1700­1918 гг. / В. Дегоев. - М., 2004. - 496 с.

5. Корнилов И. Князь Адам Чарторыйский / И. Корнилов. - М., 1896. -102 с.

6. Крисань М. Адам Єжи Чарторийський / М. Крисань // Вопросы исто­рии. - 2002. - № 2. - С. 58-68.

Серія "Міжнародні відносини". Випуск 2.

7. Новак А. Европа народов - взгляд Адама Ежи Чарторыйского / А. Новак // Evropa. - 2001. - № 1(1). - С. 35-64.

8. Орлик О. «Европейская идея» Александра I/O. Орлик // Новая и но­вейшая история. - 1997. - № 4. - С. 46-48.

9. Хартли Дж. Александр I / Дж. Хартли. - Ростов-на-Дону, 1998. - 196 с.

10. Bielinski J. Zywot ks. Adama Jerzego Czartoryskiego / J. Bielinski. -Warszawa, 1905. - T. 2. - 131 s.

11. Handelsman M. Adam Czartoryski / M. Handelsman. - Т. 1. - Warszawa, 1948. - 192 s.

12. Kukiel M. Ksiaze Adam / M. Kukiel. - Warszawa, 1993. - 112 s.

13. Pamietniki ks. Adama Czartoryskiego і korespondencja jego z cezarzem Aleksandrem I. - T. 2. - Krakow, 1905. - 243 c.

14. Skowronek J. Adam Jerzy Czartoryski 1770-1861 / J. Skowronek. -Warszawa, 1994. - 353 s.

15. Skowronek J. Antynapoleofiskie koncepcje Czartoryskiego / J. Skowronek. - Warszawa, 1969. - 382 s.

Страницы:
1 


Похожие статьи

В Павлюк - Адам єжи чарторийськийі зовнішня політика росії на початку XIX ст

В Павлюк - Методика розрахунку широкосмугових гребеневих рупорних антен