С Дишлева - Адвербіальна дистрибуція лексико-семантичних груп українських дієслів - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Дишлева Світлана Миколаївна

УДК 811.161.2:81'367.625]81'37

АДВЕРБІАЛЬНА ДИСТРИБУЦІЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ГРУП УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному

університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий консультант - кандидат філологічних наук, доцент

Леута Олександр Іванович,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра української мови,

професор.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, академік АПН України,

Мацько Любов Іванівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, кафедра стилістики української мови, завідувач;

кандидат філологічних наук,

Доценко Олена Леонідівна

Академія управління Міністерства внутрішніх справ, кафедра мовної підготовки та юридичної лінгвістики, доцент.

Захист дисертації відбудеться на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 18 березня о

-годині в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м.

Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розіслано "-" лютого 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одне із основних положень сучасного мовознавства полягає у тому, що мова являє собою не просту сукупність слів, форм та категорій, а систему, в якій усі її елементи (ланки), хоч і з певною мірою свободи, взаємодіють, і будь-яка мовна одиниця має своє місце в ній. Оскільки головним у слові, тим, що визначає його сутність і місце у загальній системі мови, є його значення, то до завдань дослідника лексики належить пізнання внутрішніх зв'язків і відношень цього рівня мови. До найскладніших проблем семантичної типології лексики дослідники відносять створення типології дієслівних значень, бо цей лексико-граматичний клас слів відзначається складністю своєї структури, різноманітністю граматичних категорій і форм, багатством парадигматичних і синтагматичних зв'язків. Своєрідність і складність лексичного значення дієслова зумовлюють численні підходи і погляди представників різних шкіл, які часто заперечують один одного.

Своєрідність дієслів як класу ознакових слів найвиразніше виявляється у високому ступені ієрархічності їх семантичної структури, у багатьох аспектах зумовленої не тільки парадигматичними, але й синтагматичними компонентами смислу. У цьому зв'язку аналіз лексичної семантики дієслів передбачає обов'язкову характеристику їхніх поєднувальних властивостей. Зокрема, важливим аспектом комплексного аналізу є характеристика функцій дієслівних предикатів та встановлення їх дистрибуції. Однак, незважаючи на перспективність такого підходу і достатньо давню його історію, до сьогодні наявні значні розбіжності в поглядах на типологію дієслів з урахуванням адвербіальної дистрибуції, хоча окремих питань цієї проблеми в українському та зарубіжному мовознавстві торкалися такі вчені як: З.Харріс, Ч. Хоккетт, Н. Арутюнова, М. Степанова, С. Кацнельсон, Й. Андерш, І.Вихованець, В. Русанівський, Т. Масицька, А. Загнітко, М. Степаненко та інші.

Для з'ясування конструктивних можливостей дієслова у синтаксичних побудовах важливим є дослідження несубстанціальних компонентів, вичерпний опис яких можливий на основі глибокого осмислення дієслівних значень різних лексико-семантичних груп.

Актуальність дослідження визначається потребою комплексного вивчення принципів організації речення, його вербальної структури з погляду адвербіальної дистрибуції різних лексико-семантичних груп дієслів. Необхідність такого вивчення зумовлена тим, що породжувальна, або реченнєвотвірна, здатність дієслівних предикатів досі не була об'єктом спеціального дослідження у східнослов'янському мовознавстві. У русистиці Л. Васильєв (1971; 1981) дослідив дієслова мовлення, мислення, поведінки і відчуттів; Н. Арутюнова і Є. Ширяєв (1983) охарактеризували типи речень з дієсловами буття; В. Ібрагімова (1988) здійснила аналіз дієслів руху, Е.Кузнєцова (1974) описала дієслова приєднання об'єкта. В українському мовознавстві детально описано лише окремі лексико-семантичні групи дієслів: дієслова стану (О. Леута), мислення (В. Гумовська), дії (І. Овчиннікова, Н. Мединська), мовлення (Н. Ніколаєва), ставлення (Г.  Серпутько),    буття (Л. Лонська).  Отже, актуальністьдослідження полягає в необхідності систематизації дієслів за лексико-семантичними групами і на цій основі створення єдиної, упорядкованої семантичної класифікації українських дієслів. Стійкий інтерес сучасної лінгвістики до проблеми сполучуваності дієслова та його ролі в реченні, а особливо відсутність єдиного погляду на проблему поширення його складу (одні вчені - С. Кацнельсон, Н. Філічева, Н.Кільдібекова - не вважають їх наявність у реченні необхідною передумовою повноцінного функціонування синтаксичних структур; іншого погляду дотримуються Л. Васильєв та Г. Ербен, які розглядають адвербіальні поширювачі як запрограмовані семантикою дієслова) і зумовили важливість дослідження адвербіальної дистрибуції дієслів української мови.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації тісно пов'язана з науковим напрямом "Дослідження проблем гуманітарних наук" Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і є складовою частиною комплексної теми кафедри української мови "Лінгводидактичний опис функціонування української мови". Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою НПУ імені М.П. Драгоманова (протокол № 6 від 21.12.2004 р.) та перезатверджено у зв'язку з уточненням теми (протокол № 12 від 25.06.2007 р.).

Об'єктом дослідження є адвербіальні детермінанти як синтаксичні поширювачі речення.

Предметом дослідження є дистрибутивне адвербіальне оточення ЛСГ дієслів української мови, зумовлене особливостями їх функціонування у складі синтаксичної структури речення.

Мета роботи полягає у з'ясуванні особливостей адвербіальної дистрибуції основних лексико-семантичних груп дієслів української мови та визначенні морфологічних засобів їх вербалізації.

Для реалізації мети було поставлено такі завдання:

1) охарактеризувати концептуальний апарат основних напрямів семантико-синтаксичного аналізу дієслів;

2) здійснити класифікацію дієслів української мови на засадах їх семантико-синтаксичних диференційних ознак і функціональних особливостей як предикатів у структурі речення;

3) встановити ступінь програмованості адвербіальних поширювачів основних лексико-семантичних груп дієслів;

4) охарактеризувати семантико-синтаксичні відношення та їх репрезентації у формально-синтаксичній структурі речення;

5) описати морфологічні засоби реалізації адвербіальних компонентів.

Джерельною базою дослідження стали дієслова різних лексико-семантичних груп, вилучені методом суцільної вибірки з реєстрів одинадцятитомного Словника української мови (Словник української мови, 1970-1980, Т. I-XI) та Великого тлумачного словника сучасної української мови (1991-2001). Зважаючи на значний обсяг дієслівної лексики, в аналізі семантики дієслова до уваги бралося насампередосновне словникове значення. Укладено картотеку простих речень із дієслівними предикатами різноманітної семантики, дібраних із творів української художньої літератури ХІХ-ХХ ст., загальною кількістю 10 265 контекстних позицій.

Методологічною основою дисертації є положення про єдність форми і змісту мовних одиниць та їх взаємозумовленість у межах мовної системи. Ґрунтуючись на цьому принципі, аналіз мовних фактів проведено з урахуванням їх внутрішнього змісту і системної організації та в комплексі усіх можливих форм вираження семантики адвербіальних поширювачів предикативної структури речення.

Мета, завдання і методологічні засади дослідження зумовили методи й методику роботи. В основу дослідження покладено методи компонентного і дистрибутивного аналізу (для виділення ЛСГ предикатів, характеристики адвербіальної дистрибуції основних лексико-семантичних груп дієслів-присудків) та описовий (для опису конструкцій з адвербіальними поширювачами). Застосування методики трансформаційного аналізу уможливило детальний аналіз адвербіальної дистрибуції, виявлення загальних і часткових поєднувальних можливостей дієслів відповідних ЛСГ у функції предикатів.

Наукова новизна зумовлюється тим, що проведено ґрунтовний комплексний семантичний аналіз лексичного складу дієслів сучасної української літературної мови, здійснено їх семантичну класифікацію, виділено основні лексико-семантичні групи. Новим у дисертації є дослідження на основі широкого мовного матеріалу адвербіальної дистрибуції дієслів різних ЛСГ, особливостей їх функціонування як адвербіальних елементів у складі речення та опису морфологічних засобів (типових і факультативних) їхньої вербалізації.

Теоретичне значення дослідження визначається його актуальністю та новизною. Воно полягає у поглибленні теорії загальної семантичної типології дієслівних лексем у ролі предиката семантико-синтаксичної структури речення. Результати дослідження суттєво доповнюють теорію української лінгвістики новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу в царині семантичних варіювань дієслівних предикатів, лексичного заповнення синтаксичних позицій адвербіальних поширювачів складу речення при дієслівних предикатах. Дослідження адвербіальної дистрибуції основних ЛСГ дієслів, визначення інтенційних характеристик предикатів, опис їх сполучуваності на синтаксичному рівні, здійснений на аналізі конкретних лексико-семантичних груп, сприяє поглибленому осмисленню закономірностей сполучуваності лексико-граматичних одиниць у структурі речення.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані у практиці викладання курсу української мови у вищій школі, проведенні спецкурсів і спецсемінарів з питань дієслівної семантики, синтаксичної сполучуваності дієслів, у створенні навчальних і методичних посібників для студентів філологічних факультетів та вчителів української мови, а також у практиці укладання тлумачних словників та словників сполучуваності.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи і результати обговорювалися на звітно-наукових конференціяхвикладачів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2003-2007р.р.), на міжнародній науковій конференції до 75-річчя доктора філологічних наук, професора С.В. Семчинського (Київ, 17-18 травня 2006 року); на ІХ-й міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 26-28 вересня 2006 року); на І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців "Україністика: нові імена у науці" (Горлівка, 2-3 листопада 2006 року); на Всеукраїнській науковій конференції "Іван Ковалик і сучасне мовознавство" (присвяченій 100-річчю від дня народження І. Ковалика) (Івано-Франківськ, 15-16 травня 2007 року), а також на засіданнях кафедр української мови та іноземних мов НПУ імені М.П. Драгоманова.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані у процесі викладання курсу сучасної української літературної мови для студентів Міжрегіональної академії управління персоналом (довідка про впровадження № 4232/1 від 19.09.2007 р. ) та Київського славістичного університету (довідка про впровадження № 147/8 від 4.10.2007 р.).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли своє відображення у 6 публікаціях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (308 найменувань), списку використаних джерел (112 найменувань) та трьох додатків. Обсяг дисертації без списку використаної літератури та додатків - 234 сторінки, загальний обсяг роботи - 272 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито стан наукової проблеми у сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

У першому розділі "Дієслівні предикати як центральні компоненти семантично елементарного речення" розглянуто проблему семантичної класифікації дієслівних предикатів у лінгвістичній літературі; обґрунтовано принципи виділення лексико-семантичних груп дієслівної лексики сучасної української мови та подано авторську класифікацію дієслів сучасної української мови; зроблено огляд основних напрямків розвитку теорії дистрибутивного аналізу, визначено корпус адвербіальних поширювачів у структурі речень із дієслівним предикатом.

Дієслово є основною одиницею у системі частин мови, що зумовлено його особливим статусом у складі комунікативної одиниці - речення. Клас дієслів вирізняється виключною складністю свого змісту, різноманітністю граматичних категорій та форм, багатством парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Лексичні значення дієслова надзвичайно різноманітні, при тому те саме дієслово у різних варіантах реалізації свого значення може бути віднесене до різних лексико-семантичних груп (ЛСГ) і, навпаки, - деякі дієслова в одному зі своїх значеньможуть перебувати у складі різних розрядів. Нарешті, окремі групи дієслів можна нескінченно ділити на дрібніші підгрупи.

Питання класифікації дієслівних значень здавна привертає увагу представників різних лінгвістичних шкіл, проте ця проблема і досі не має однозначного вирішення у науковій літературі.

Цікаві спроби семантичної класифікації дієслів (або усієї загальномовної сукупності предикатів) представлені ще у працях Аристотеля. Усі названі ним 10 категорій представляють найвищі сутності об'єктивного буття. Сучасні лінгвісти вбачають у цих категоріях універсальні предикати, які можуть обслуговувати усі структурні схеми простого речення сучасних мов.

За основу опису дієслів з погляду їхньої семантики традиційно беруть протиставлення дієслів зі значенням дії дієсловам зі значенням стану. Ця семантична опозиція отримує свій розвиток у працях російських та інших зарубіжних мовознавців. Так, Р. Годель дієслова, що виражають відношення статичні, протиставляє дієсловам дії, які передають динамічні відношення (відношення становлення). Д. Грубор поділяє дієслівну лексику на дієслова розвитку, тобто дії і становлення, і дієслова стану. У.Чейф поділяє предикати на чотири групи: предикати стану, процесу, дії і процесу-дії, а з-поміж предикатів стану і дії відповідно до відсутності аргументів додатково виділяє амбієнтний (всеохоплюючий) стан і амбієнтну дію. З. Вендлер усі дієслова, точніше дієслівні значення, поділяє на чотири групи: activity terms (слова зі значенням "діяльності"), accomplishment terms (слова зі значенням "виконання"), achievement terms (слова зі значеням "досягнення") і states ("стани"). Т. Алісова протиставляє статичні, неактивні предикати активним, які позначають дію, пов'язану з участю особистої волі суб'єкта. Р. Гайсіна ділить дієслівну лексику, з одного боку, на дієслова буттєві і становлення, або статичні і динамічні, з іншого боку, на дієслова дії, стану і відношення.

Різноманітні підходи до виділення семантичних груп дієслів знаходять відображення в основних класифікаціях: Л. Щерба створив класифікацію семантичних типів предикатів; класифікація Т. Булигіної та О. Селіверстової ґрунтується на так званому "перебуванні речей; Т. Кільдібекова підкласи дієслів кваліфікує як лексико-граматичні розряди; Е. Кузнєцова розглядає класифікацію дієслів з логічного погляду; Г. Сильницький визначає класи дієслів на основі змодельованих ними ситуацій; Л.Васильєв усі дієслова поділяє за трьома принципами: денотативним (або тематичним), парадигматичним та синтагматичним; класифікація Н. Шведової заснована на системі семантичних протиставлень.

В українській мовознавчій науці відома спроба класифікації дієслів В.Русанівського за їхньою здатністю поєднуватися з іншими частинами мови. Заслуговує на увагу класифікація І. Вихованця, в якій виділено предикати дії, процесу, стану, якості, кількості і локативні предикати.

Отже, сучасний синтаксис характеризується значною розбіжністю у поглядах на структуру дієслівного предиката та відсутністю єдиної загальноприйнятої класифікації предикатів, як і суперечливими підходами до виділення лексико-семантичних розрядів дієслів.    У    сучасній    лексикології    існує    декілька    способів виокремленнялексико-семантичних груп: логіко-семантичний, семантико-граматичний, психолінгвістичний, структурний. У дисертаційному дослідженні виокремлено основні ЛСГ дієслів за ознакою наявності спільних сем та співвіднесеністю дієслівних одиниць з фактами дійсності.

1. Дієслова дії:

1.1. Дієслова загальної фізичної дії: робити, діяти, працювати, трудитися та ін.

1.2. Дієслова на позначення дії, яка спричиняє зміни в об'єкті: рубати, сіяти, чистити, копати та ін.

1.3. Дієслова на позначення дії, яка створює об'єкт: вирощувати, варити, будувати, ткати та ін.

2. Дієслова руху та переміщення: іти, летіти, ходити, рухатись та ін.

3. Дієслова релятивної семантики:

3.1. Дієслова ставлення: поважати, подобатися, ненавидіти, любити та ін.

3.2. Дієслова впливу: штовхати, підбивати, лякати, впливати та ін.

3.3. Посесивні дієслова: мати, володіти та ін.

3.4. Дієслова залежності: залежати, піддаватися, раболіпствувати, підкорятися та ін.

4. Дієслова стану і процесу:

4.1. Дієслова психічного стану: радіти, журитися, гніватися, боятися та ін.

4.3. Дієслова фізіологічного стану: трепетати, спати, дрижати, хворіти та ін.

4.4. Дієслова на позначення переходу із одного стану в інший: в 'янути, втомлюватися, прокидатися, гаснути та ін.

4.5. Дієслова на позначення фізіологічних процесів: дихати, їсти, пити, кашляти та ін.

5. Дієслова ментальних і соціальних дій суб'єкта:

5.1. Дієслова фізичної чи інтелектуальної діяльності або відпочинку: вартувати, вчителювати, гуляти, бавитися та ін.

5.2. Дієслова мовлення: говорити, вимовляти, гомоніти, відповідати та ін.

5.3. Дієслова мислення: думати, мислити, міркувати, гадати та ін.

5.4. Дієслова пізнання: знати, пізнавати, вивчати, досліджувати та ін.

5.5. Дієслова сприйняття:

а) активного: дивитися, слухати, нюхати, мацати та ін.

б) пасивного: бачити, відчувати, чути, почувати та ін.

6. Дієслова звучання та звуконаслідування: дзвеніти, гуркотати, дзюрчати, ляскати та ін.

7. Дієслова буття: бути, жити, перебувати, існувати та ін.

8. Дієслова на позначення виникнення, появи, настання: з'являтися, сходитися, виникати, наставати та ін.

9. Дієслова характеризації:

9.1. Позначення кваліфікативних властивостей особи: баритися, губити, капризувати , запізнюватися та ін.

9.2. Позначення зовнішнього вияву ознаки дії або стану: мерехтіти, сяяти, біліти, чорніти та ін.

9.3. Позначення зменшення або збільшення вияву ознаки: вужчати, грубшати, білішати, меншати та ін.

10. Дієслова просторової локалізації: стояти, сидіти, лежати, висіти та ін.

11. Модальні дієслова:

а) волевияву: веліти, вимагати, примушувати, забороняти та ін.

б) бажання: бажати, хотіти, прагнути, правувати та ін.

в) наміру: затівати, обіцяти, намагатися, намірятися та ін.

г) можливості: могти, вміти, сміти та ін.

12. Фазові дієслова: братися, кінчати, уриватися, починати та ін.

Запропонована класифікація дієслівних значень не може претендувати на вичерпне розв'язання проблеми типології дієслівних лексем, але може представляти один із можливих варіантів її вирішення.

Згідно з вербоцентричною теорією дієслівні предикати розглядаємо як центральний конститутивний компонент формування структури речення. Дослідження відношень між компонентами дієслівного предиката здійснено на основі дистрибутивного аналізу. Дистрибутивний аналіз набув широкого застосування в сучасній лінгвістиці, він може бути використаний при аналізі мовних одиниць будь-якого рівня. Проте й досі є різні погляди на поняття "дистрибуція", "валентність", "інтенція". Так, М. Болдирєва і Є. Ласкарьова вважають дистрибуцію та валентність тотожними поняттями. Деякі мовознавці (М. Степаненко, Ю. Фоменко) вважають дистрибуцію ситуативною реалізацією валентності. М.Степаненко характеризує співвідношення "валентність - дистрибуція" як "загальне - конкретне, такої ж думки дотримується Ю. Фоменко. Співвідношення між валентністю та дистрибуцією дослідники визначають як взаємодію категорій потенційного і реального. Так, М.Мірченко не вважає дистрибуцію і валентність тотожними поняттями, на його думку, дистрибуція є ширшим поняттям, яке охоплює як валентні, так і невалентні зв'язки. Поняття дистрибуції можна схарактеризувати як реалізацію здатності слова утворювати різні синтагматичні зв'язки, що закладена у самому слові. У співвіднесенні понять "валентність"і "дистрибуція" останнє варто визнати як широке поняття, що репрезентує і синтаксичну функцію слова, і його місце в реченні, перебування у широкому контексті, тобто за межами речення, іншими словами - всі елементи його актуалізації у мовному оточенні стосовно цього оточення. У нашому дослідженні валентність та інтенція розглядаються як ситуативні варіанти, конкретні типи реалізації дистрибуції.

Питання сполучуваності дієслів з іншими частинами мови у плані семантико-синтаксичних відношень учені досліджують з позицій теорії валентності, що тісно пов'язана з теорією інтенції дієслівної дії, відповідно до якої дієслово потребує вираження агенса або пацієнса своєї дії. Теорія інтенції дієслівної дії має багато спільного з теорією валентності. Як перша, так і друга спрямовані на вивчення сполучуваності дієслів зі словами інших частин мови, обидві теорії визначальною уформуванні синтаксичної конструкції називають роль дієслова. Проте ці теорії мають багато відмінного щодо кваліфікації й опису однакових лінгвістичних фактів.

За валентнісною кваліфікацією визначають кількісний склад структурних компонентів, предметних аргументів, зумовлених семантичним предикатом. Теорія інтенції, навпаки, основним критерієм кваліфікації дієслів ставить конкретизацію їх семантики як загальну програмованість залежних від них об'єктів. Отже, інтенцію і валентність можна визнати співвідносними поняттями, що характеризують дієслово на конструктивному синатаксичному рівні і на рівні семантики.

Прихильники теорії інтенції дієслівної дії розмежовують аргументи й обставини як такі, що приєднуються до дієслова різними типами зв'язків, називають аргументи субстанціальними характеристиками дієслова, а обставини - несубстанціальними поширювачами предикативної основи речення.

Питання про обставини, як і про інші другорядні члени речення, є одним із найскладніших і найбільш дискусійних у сучасному синтаксисі. Сьогодні відомі спроби з'ясувати цю проблему з урахуванням того, що речення є багатоаспектною синтаксичною одиницею, яку необхідно розглядати не тільки з погляду формально-граматичного, а й із погляду семантичного, семантико-синтаксичного та комунікативного. Н. Шведова вважає, що поняття другорядних членів треба замінити, враховуючи їхню роль у побудові речення як компонентів структурного ядра бути чи поширювачів головних членів, або речення в цілому. Поширювачі можуть бути об'єктні і обставинні (визначники), які, у свою чергу, поділяються за типом зв'язку на прислівні і неприслівні. Г. Почепцов пропонує поділяти члени речення на структурно обов'язкові і структурно факультативні залежно від дистрибутивних властивостей елементів, що входять до складу певної конструкції. Отже, члени речення, що входять до номінативного мінімуму, розглядають як конститутивні компоненти. Неконститутивні члени постають як характеризувальні чи ситуативні визначники предиката.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

С Дишлева - Адвербіальна дистрибуція лексико-семантичних груп українських дієслів