Г Глухова - Аксіологічні засади формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П. ДРАГОМАНОВА

ГЛУХОВА Ганна Геннадіївна

УДК 370:1:378

АКСІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

13.00.07 - теорія та методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів, м. Херсон, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Андрієвський Борис Макійович,

Херсонський державний університет,

професор кафедри педагогіки дошкільного виховання і початкового навчання.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Шмалєй Світлана Вікторівна,

Херсонський державний університет, завідувач кафедри фізіології людини і тварин;

кандидат педагогічних наук, професор Архіпова Світлана Петрівна,

Черкаський національний університет

імені Б.Хмельницького, завідувач кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки.

Захист відбудеться «_20 » березня 2008 р. о 14.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.09 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова за адресою 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий «_13_» лютого_2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ж.В.Петрочко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Для сучасного суспільства все більше стає характерним протиріччя між об'єктивними вимогами до особистості в контексті «людина - природа» та рівнем розвитку її екологічної культури. Не зважаючи на значний прогрес в екологічній освіті, рівень екологічної освіченості більшості населення залишаться низьким. Повною мірою це стосується і випускників вищих навчальних закладів, професійна діяльність яких безпосередньо пов'язана з навколишнім середовищем, і які в умовах глобальних екологічних проблем мають бути провідниками державної екологічної політики.

Аналіз сучасного стану екологічної грамотності майбутніх спеціалістів виробничої сфери засвідчує, що у значної частини цієї категорії молодих людей переважає утилітарний підхід до природи, проблеми екології не включені в систему особистісних цінностей, не є частиною їхніх моральних переконань, для багатьох із них притаманний пасивно-споживацький рівень взаємодії з природою. Нерідко екологічні знання, отримані в процесі навчання, мають невпорядкований, безсистемний характер, уміння і навички екологічного спрямування носять переважно вузько кон'юнктурне забарвлення, не співвідносяться з аксіологічною життєвою домінантою - гармонізацією суспільства й природи, необхідності збереження як цінності людини, так і навколишнього природного середовища.

Проблема екологічного виховання знайшла достатньо широке висвітлення в педагогічній теорії та практиці. Гносеологічним основам її розв'язання присвячено роботи М. Дробнохота, В. Коменської, М. Гомової, Т. Чурилової та інших. Сутність екологічної культури, її характерні особливості розкриваються у працях С. Дерябо, А. Захлєбного, Г. Ільїної, І. Суравегіної, Л. Печко. Структура екологічної культури, її місце в системі загальнолюдської культури знайшла відображення в дослідженнях О. Вербицького, Е. Гірусова, А. Горлова, А. Лук'янова, М. Моісєєва, А. Урсул, А. Фалєєва.

Психологічним аспектам формування екологічної культури присвячені роботи І. Белавіної, С. Глазачева, М. Вересова, Н. Дєжнікової, В. Ясвіна та інших. Аксіологічним підходам до організації виховного процесу - праці В. Бакірова, В. Крисаченка, Н. Назарової, М. Нікандрова, В. Сєрікова, І. Солдаткіної, Т. Стоєк. Культурологічні методи як засоби формування світоглядних позицій особистості висвітлено у публікаціях Т. Біленко, І. Зязюна, Г. Пустовіта, В. Сластьоніна, О. Рижикової, В. Соколова, А. Степанюк та інших. Інтеграції екологічних понять у сучасних напрямах виховання присвячено дослідження С. Глазачева, А. Некоса, Ю. Шуйського, С. Шмалей.

Щодо вищої школи, то це питання, як правило, розглядається крізь призму окремих аспектів екологічної освіти й виховання студентської молоді (А. Бегека, Т. Вайда, О. Газман, О. Гданська, В. Дзюба, Р. Кантарія, Т. Корнер, Н. Крилова, Н. Максимчук, Н. Назарова,

М. Реут, С. Сухорукова, Г.Тарасенко, Т. Чурилова, М. Шапочка, Є. Флешер та інші).

Поряд з когнітивним і діяльнісним компонентами в структурі екологічної культури вченими виділяється аксіологічна її складова (С. Алєксєєв, Т. Баранова, І. Бєлавіна, А. Захлібний, Г. Костецька, З. Кокарєва, С. Ніколаєва, І. Пономарьова, О. Ніконорова, С. Новикова та інші). У той же час типовим недоліком у роботах залишається відсутність інтегративного підходу до формування екологічної культури як цілісного особистісного новоутворення. У традиційних моделях екологічної освіти увага концентрується насамперед на формуванні суми відповідних знань, відношень, діяльності й недостатньо береться до уваги розвиток аксіологічної основи екологічної культури майбутніх фахівців. Більше того, у педагогічній теорії та практиці взаємозв'язки між екологічною освітою й екологічними цінностями залишаються фактично невивченими.

Цілком закономірно, що проблеми виховання нового покоління, його становлення нерозривно пов'язані з формуванням ієрархічної системи цінностей, екологічного світогляду та екологічної культури, заснованої на збереженні довкілля, формуванні діалогічного підходу до природи, технічних знань, що підпорядковуються екологічним вимогам та законам співіснування. Тому вдосконалення шляхів гармонізації системи світосприймання, формування основ екологічних ціннісних орієнтацій молоді, і насамперед у студентів вищих технічних навчальних закладів як майбутніх фахівців виробничої сфери, залишається одним із пріоритетних напрямів науково-педагогічного пошуку. Масштабність проблеми вимагає розгляду формування соціального замовлення на екологічну освіту і виховання студентів техніко-технологічного профілю як багатофакторного процесу державного рівня.

Таким чином, зростання актуальності, недостатній рівень розробленості в педагогічній теорії та практиці механізмів формування екологічної культури випускників техніко-технологічних спеціальностей, а також значні потенційні можливості аксіологічного підходу до розвитку означеного особистісного новоутворення обумовили вибір теми нашого дослідження: «Аксіологічні засади формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів».

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною комплексної загальноуніверситетської теми Херсонського національного технічного університету «Новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі» (НДР 0103U001201) та входить до плану науково-дослідної роботи Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів із проблеми «Теоретико-методологічні основи вдосконалення системи освіти та поліпшення її кадрового забезпечення» (державний реєстраційний номер 0104U010624). Тема затверджена на засіданні вченої ради РІПО (протокол № 10 від 21 січня 2005 р.) й узгоджена в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології

АПН України (протокол № 4 від 26 квітня 2005 р.).

Об'єкт дослідження - процес екологічного виховання студентів вищих технічних навчальних закладів.

Предмет дослідження - організаційно-педагогічні умови формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів на аксіологічних засадах.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати технологію формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів на аксіологічних засадах та експериментально перевірити її ефективність.

Гіпотеза дослідження. Рівень екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів суттєво підвищиться, якщо:

- екологічна культура розглядається як іманентна складова духовної культури й наповнюється її ціннісним, інформаційним, ставленнєвим і діяльнісним змістом;

- процес її формування здійснюється на основі спеціально розробленої педагогічної аксіологічно орієнтованої технології, що забезпечує: логіку поетапного оволодіння студентами еколого-ціннісними орієнтаціями все більш високого ґатунку у ході опанування учбовими циклами та факультативними курсами на інтеграційній міжпредметній основі, використання потенційних можливостей інших видів навчально-виховної діяльності студентів, оптимальне поєднання традиційних та інноваційних форм і методів навчання і виховання;

- формування екологічної культури супроводжується педагогічним моніторингом означеного особистісного феномену за розробленим у дисертації кваліметричним механізмом діагностики.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан розробленості проблеми розвитку екологічної культури студентів вищої школи в педагогічній теорії й практиці та розкрити систему понять і концептуальних вихідних положень щодо формування означеного особистісного новоутворення на аксіологічних засадах.

2. Визначити оптимальні складові структури екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів.

3. Обґрунтувати механізм діагностики сформованості екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів.

4. Розробити та апробувати технологію формування досліджуваного феномену; визначити основні організаційно-педагогічні умови, які забезпечують якісний рівень екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів.

5. Створити методичні рекомендації для викладачів і студентів вищих технічних навчальних закладів щодо формування екологічної культури особистості на аксіологічнихзасадах.

Методологічною основою дослідження є філософські положення наукової теорії пізнання соціальних явищ: про єдність діяльності, свідомості та психічних новоутворень; про гармонійний та цілісний розвиток особистості, взаємозв'язок та взаємозумовленість аксіологічних та антропометричних підходів у соціалізації особистості, розвитку її духовної культури. Конкретна методологія дослідження будувалась на ідеях теорії діяльнісної сутності людини та її творчої активності, освітніх концепціях цілісності як принципу соціальних явищ і процесів, системному підході при багаторівневому та всебічному аналізі об'єктів педагогічної діяльності. У межах завдань дослідження важливе значення мали філософські положення про єдність природи і суспільства (В. Вернадський, В. Мамедов, К. Ціолковський), аксіологічний підхід до визначення загальних основ теорії культури (Г. Батищев, Е. Гірусов,

B. Зінченко, М. Каган, Б. Лихачов, В. Ясвін та ін.), теорія ціннісних орієнтацій особистості (С. Анісімов, В. Момов, К. Левін, С. Рубінштейн); сучасні концепції екологічної освіти і виховання  (В. Алєксєєв,  М. Гомова,   А. Захлєбний,   І. Звєрєв,  М. Мамедов,  М. Моісєєв,

C. Ніколаєва, І. Сафронов, М. Реймерс).

Теоретичну основу дослідження становлять вихідні положення системно-інтегративного підходу до вивчення навчально-виховного процесу, про активізацію особистісного потенціалу (Л. Буєва, М. Каган, А. Маслоу, І. Суравегіна, П. Юркевич); концептуальні ідеї, які розкривають соціальну природу, структуру, закономірності й принципи пізнавальної діяльності особистості та психологічні закономірності й механізми формування ціннісних орієнтацій (В. Анненков, М. Бахтін, В. Кузь, Д. Леонтьєв); концепції розвитку культури і навколишнього середовища (Ю. Бромей, С. Глазачев, В.Крисаченко, Б. Лихачов, Є. Макарян, Дж. Стюарт, А. Урсул). Важливими для наукового пошуку були положення, викладені в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні, Концепції національного та громадянського виховання, Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття).

Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження було використано сукупність взаємодоповнювальних методів дослідження:

теоретичні - аналіз і узагальнення філософської, психологічної та педагогічної літератури, директивних матеріалів, навчальних програм та планів технічних ВНЗ, досвіду роботи вищих навчальних закладів, що дозволило виявити, узагальнити і систематизувати теоретичні матеріали; моделювання шляхів, форм і методів підвищення ефективності формування екологічної культури студентів технічних ВНЗ;

емпіричні - педагогічні спостереження, бесіди, анкетування, оцінювання, ранжування, експертне оцінювання - для встановлення рівнів сформованості екологічної культури тапроведення контрольних зрізів; констатувальний і формувальний експерименти та методи прогнозування з метою визначення та перевірки організаційно-педагогічних умов формування особистісного утворення, що досліджується;

статистичні - групування, вимірювання, ранжування даних, середні величини, таблиці і діаграми, графічні методи - застосовувалися для якісної та кількісної обробки результатів дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- уперше з позицій цілісного підходу обґрунтовано побудовану на ціннісній основі технологію поетапного формування досліджуваного феномену, спрямовану на розвиток екологічно-професійної компетентності і готовності студента до природоохоронної діяльності в «зоні його відповідальності», тобто в тій частині довкілля, в якій він реально може впливати на її стан, а також визначено сукупність організаційно-педагогічних умов формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів на аксіологічних засадах (наявність технології формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів; комплексний підхід до використання виховних можливостей циклів навчальних дисциплін та резервів позанавчальних видів роботи; раціональне поєднання традиційних та інноваційних форм і методів накопичення досвіду екологічно-етичної поведінки; включення студентів у ситуації вибору морально-екологічних цінностей; цілеспрямована організація екологічного самовиховання майбутніх фахівців; відповідне дидактико-методичне та кадрове забезпечення тощо);

- уточнено й розкрито сутність екологічної культури як складової процесу професійного становлення й майбутньої природоохоронної діяльності студентів вищої технічної школи;

- подальшого розвитку набули форми і методи виховання студентів у їх аксіологічній інтерпретації.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому аналізі системи понять для розробки теорії розвитку екологічної культури; розгляді екологічної культури як змістового ядра духовності людини; обґрунтуванні логіки поетапного формування екологічної культури, що відображає поєднання ціннісного, змістового й емоційно-діяльнісного аспектів цілісного процесу розвитку означеного феномену; розробці організаційно-методичного забезпечення формування у студентів екологічних соціально значущих ціннісних орієнтацій; узагальненні та вдосконаленні існуючих підходів до організації навчально-виховної роботи у ВНЗ; визначенні критеріїв та рівнів сформованості екологічної культури студентів вищого технічного навчального закладу.

Практичне значення дослідження. За результатами теоретичних узагальнень і висновків розроблено і впроваджено в навчально-виховний процес спецкурс «Економікараціонального природокористування», а також методичні рекомендації щодо оптимізації змісту, організаційних форм і методів формування екологічної культури майбутніх фахівців техніко-технологічних спеціальностей, що за родом своїх професійних компетенцій мають безпосереднє відношення до природоохоронної діяльності, а також створено комплекс опитувальників і тестових завдань для діагностики особистісного новоутворення, що розглядається.

Напрацьовані та перевірені результати дослідження можуть бути використані у факультативній роботі загальноосвітніх шкіл, позашкільних навчальних закладах, на заняттях у вищому навчальному закладі з освітньо-екологічної тематики, а також у системі післядипломної освіти, при розробці навчально-методичної літератури та стати базою для подальших досліджень.

Матеріали дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Херсонського національного технічного університету (довідка № 23/24 від 27 грудня 2006 р.), Харківського національного автомобільно-дорожного університету (довідка № 24/42 від 17 січня 2007 р.), Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (довідка № 01-23/86 від 26 лютого 2007 р.), Українського державного морського технічного університету імені адмірала Макарова (довідка № 01 - 8/41 від 02 березня 2007 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати і теоретичні положення дисертації обговорювалися на звітних науково-практичних конференціях, семінарах і засіданнях кафедри цивільної оборони Херсонського національного технічного університету та кафедри педагогіки і психології Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон), а також міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми підготовки фахівців на новому етапі розбудови Української держави» (м. Херсон, 2002); всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Виховання дітей і молоді в контексті громадянського суспільства» (м. Київ, 2003); «Національна програма виховання дітей і молоді в Україні: стан та перспективи» (м. Херсон, 2003); «Адекватна самооцінка як фактор самореалізації особистості» (м. Херсон, 2006); «Розвиток громадянської освіти в Україні» (м. Херсон, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Формування ціннісних орієнтацій школярів у Європейському контексті» (м. Херсон, 2004); ІІ-х Міжнародних педагогічних читаннях «Підготовка фахівців освіти в контексті вимог Болонської угоди» (м. Херсон, 2006); науково-методичній конференції з міжнародною участю «Безпека життя і діяльності людини - освіта, наука, практика (м. Харків, 2006).

Публікації. Основні теоретичні положення та практичні результати дослідження викладено у 9 публікаціях автора (4 з них у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків дорозділів, загальних висновків, списку використаних джерел (339 найменувань) і 14 додатків. Повний обсяг дисертації 248 сторінок машинописного тексту, із них основного тексту - 187 сторінок. Робота містить 3 таблиці (на 1 сторінці), 8 рисунків (на 4 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу, обґрунтовано методологічні основи та методи дослідження, викладено новизну, теоретичне та практичне значення; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження в практику, публікації автора та структуру дисертації.

Перший розділ «Формування екологічної культури як педагогічна проблема» присвячено викладу результатів аналізу сутності і змісту екологічної культури, висвітленню структури означеного особистісного новоутворення студентів вищих технічних навчальних закладів; обґрунтовано механізм діагностики рівнів їхньої екологічної культури та визначено стан її сформованості в майбутніх фахівців сфери виробництва.

У роботі підкреслюється, що екологічне виховання сучасної людини в умовах неблагополучного стану планети є однією з актуальних проблем. Не зважаючи на значні позитивні зміни у сфері екологічної освіти, рівень екологічної культури населення, у тому числі й студентів вищих технічних навчальних закладів, залишається низьким. Доводиться, що саме формування екологічної культури є пріоритетним напрямом реформування загальноосвітньої та вищої школи в умовах нової освітньої парадигми. Це вимагає розгляду екологічної освіти випускників вищих технічних навчальних закладів, безпосередньо пов'язаних із проблемами навколишнього середовища, як складової їхньої професійної підготовки.

Результати критичного аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження засвідчують, що екологічну культуру необхідно розглядати як інтегративне особистісне новоутворення, яке має складну динамічну структуру: потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, спеціальні знання, уміння й навички, здатність до рефлексії і професійного самовдосконалення.

Спираючись на дослідження Б. Ананьєва, В. Бондаря, Л. Кондрашової, О. Мороза, К. Платонова, С. Рубінштейна, Р. Сеульського, Д. Узнадзе, процес підготовки особистості до практичної діяльності визначається як система послідовних та цілеспрямованих змін у мотиваційній, вольовій та її професійній сферах. Звідси екологічна культура студента вищого технічного навчального закладу розуміється нами як інтегрована категорія, що включає комплекс його психолого-педагогічних якостей, які знаходяться у відповідному співвідношенні й реалізуються через аксіологічні переконання в активну природоохоронну діяльність.    У роботі доведена доцільність визначення мотиваційно-ціннісного, змістово­функціонального та особистісно-психологічного компонентів екологічної культури.

Обґрунтований в дисертації механізм діагностики сформованості екологічної культури студента вищого технічного навчального закладу передбачає відповідну систему критеріїв (екологічна спрямованість; культура сприйняття природи; екологічний досвід; мотиваційно-вольова готовність до активної екологозберігаючої діяльності; здатність до рефлексії), ситуації їх прояву та комплекс методів визначення їх кількісно-якісних характеристик. З цією метою було створено комплексну методику, яка передбачала використання адаптованих до завдань дослідження опитувальників «Я і природа», експрес-діагностика В. Ясвіна, опитувальник інтересів старшокласників І. Лаптєва, асоціативну методику «ЕЗОП» і «Натурофіл» (С. Дерябо, В. Ясвін), а також низку тестів і анкет, пристосованих до умов вищої технічної школи.

Відповідно до інтенсивності вияву показників екологічної культури в дисертації обґрунтовано рівні її сформованості в студентів: високий (творчовідбудовчий), середній (зберігаючий) і низький (пасивно-споживацький), визначено їх змістове наповнення.

Результати констатувального експерименту засвідчили, що домінуючими рівнями сформованості екологічної культури першокурсників вищих технічних навчальних закладів як у контрольних, так і в експериментальних групах є низький та середній (відповідно 66,5 і 65,8%; 30,7 і 30,9%). З огляду на це в роботі робиться висновок про існуючі суперечності між об'єктивною необхідністю підвищення ефективності формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів і відсутністю науково обґрунтованої технології її організації, недостатньою розробленістю умов її впровадження.

У другому розділі «Оптимізація процесу формування екологічної культури студентів вищого технічного навчального закладу» розкрито концептуальні вихідні положення та обґрунтовано технологію формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів на аксіологічних засадах, проаналізовано хід, узагальнено та інтерпретовано результати експериментальної перевірки теоретичних положень даного дослідження.

На основі аналізу науково-педагогічної літератури з'ясовано, що одним із можливих шляхів розв'язання екологічних проблем, оптимізації взаємин між суспільством і природою є наявність належним чином організованої технології формування екологічної культури на засадах аксіології. Ефективність її функціонування забезпечується наявністю відповідного концептуально-методологічного підґрунтя, що передбачає реалізацію принаймні таких керівних умов, як:

- забезпечення єдиного режиму формування екологічної культури в освітньому просторі вищої технічної школи, де означене новоутворення розглядається як іманентний складник духовної культури особистості і наповнюється її ціннісним, інформаційним, ставленнєвим ідіяльнісним змістом у ході різновидів навчально-виховної діяльності студентів;

- процес формування феномену, що досліджується, базується на ієрархічній системі як філософських категорій і законів пізнання об'єктивної педагогічної дійсності, так і загальнопедагогічних (діяльнісно-особистісний характер розвитку, орієнтація на активне навчання і мислення, цілеспрямованість і комплексність педагогічних впливів, інтегральний підхід до організації навчально-виховного процесу) і дидактичних (науковість, системність, природовідповідність, доступність, індивідуалізація, зв'язок теорії з практикою та ін.) вихідних положеннях;

- свідоме оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціями більш високого морального ґатунку забезпечується реалізацією сукупності аксіологічних принципів (демократичність, гуманістична спрямованість, альтернативність, толерантність, самовизначення), а виявлення й активізація ціннісних пріоритетів у системі цілеспрямованого розвитку взаємин внутрішнього світу студентів із зовнішнім середовищем створює базу для розробки й використання відповідних важелів впливу на формування в них прогнозованих якісних характеристик.

У дисертації доводиться, що формування екологічної культури можливе лише за умови її розгляду як складника цілісного процесу підготовки майбутнього фахівця й заломлюється через усі компоненти досліджуваного феномену (екологічний досвід, біологічно обумовлена підструктура, форми відображення, емоційно-вольова й мотиваційна сфери, екологічна спрямованість).

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Г Глухова - Аксіологічні засади формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів