В О Климчук - Психологічні чинники формування центрованості на шлюбі у юнацькому віці - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7 

Житомирський державний університет імені Івана Франка Соціально-психологічний факультет Кафедра соціальної та практичної психології

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРОВАНОСТІ НА ШЛЮБІ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Магістерська робота з психології студентки 54 групи соціально-психологічного факультету спеціальності: „Психологія" Грицюк Надії Олександрівни

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент

В. О. Климчук

Житомир - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................4

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЦЕНТРОВАНОСТІ НА ШЛЮБІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Психологічні аспекти розвитку особистості в юнацькому віці

1.1.1. Загальні психологічні особливості розвитку в юнацькому віці ..7

1.1.2. Криза ідентичності та особливості її прояву в юнацькому віці ..9

1.2 Проблема шлюбу та сім'ї в контексті міжособистісних стосунків в юнацькому віці

1.2.1 Загальні характеристики проблем шлюбу і сім'ї........................16

1.2.2 Особливості ставлення до шлюбу і сім'ї в юнацькому віці......21

1.3 Центрованість на шлюбі як результат деформацій психологічного розвитку особистості

1.3.1 Центрованость на шлюбі як соціальна установка.........................25

1.3.2 Центрованість на шлюбі та деформації розвитку ідентичності ..30

1.3.3 Центрованість на шлюбі та вплив соціального середовища........33

Розділ ІІ. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ

ЦЕНТРОВАНОСТІ НА ШЛЮБІ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1 Загальна структура дослідження причин формування центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку .......................................36

2.2 Методи дослідження психологічних причин центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку .....................................................................40

Розділ ІІІ. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ЦЕНТРОВАНОСТІ НА ШЛЮБІ В ОСІБ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1 Особливості прояву центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку ................................................................................................................42

3.2 Деформація розвитку ідентичності та особистості соціального середовища центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку

3.2.1 Деформація розвитку ідентичності як психологічна причина центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку ..................................46

3.2.2 Вплив соціального середовища на центрованість на шлюбі у осіб юнацького віку ...............................................................................47

3.2.3 Взаємозв'язок деформації розвитку ідентичності та впливу соціального середовища як факторів формування центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку ................................................................49

ПІДСУМКИ .....................................................................................................53

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................56

ДОДАТКИ ........................................................................................................61

ВСТУП

Актуальність дослідження.

Юнацький вік є одним з визначних етапів розвитку особистості. Вивченню юнацького віку в сучасній психології присвячено багато досліджень. Разом з тим існують великі розбіжності в поглядах на основні імпульси розвитку в юності, часові межі та головні особливості цього періоду.

Дослідження А.Д. Андреєвої, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, Є.І.Головахи, І.В. Дубровіної, Д.Б. Ельконіна, І.С. Кона, О.О. Кроника, Б.С.Круглова, К. Левіна, О. М. Леонтьєва, В. С. Мерліна, Ж. Піаже, О.М.Прихожан, Д.І. Фельдштейна та інших свідчать, що юність є періодом самовизначення, розвитку механізмів самоусвідомлення та становлення ідентичності.

Передумовою цих процесів є розвиток пізнавальної, емоційно-вольової, ціннісної сфер особистості, а також становлення адекватної та позитивної ідентичності. На основі ціннісного самовизначення особистість здійснює професійний вибір, має можливість обміркувати, планувати, структурувати свій життєвий шлях.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить із значними труднощами. Це зумовлено тим, що особистість у період юності, коли вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється не готовою до цього, оскільки не сформованість рефлексивних складових самосвідомості ускладнює процес становлення індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення.

Також у конспекті розвитку ідентичності слід виділити особливу роль спілкування з іншими людьми (дружба, кохання тощо). Велика кількість вітчизняних (А. Харчев, М. Мацковський, А. Антонов, В.

Сисенко, С. Голод, Л. Чуйко, А. Пономарьов, Н. Лавриненко, Ю. Якубова та ін.) та зарубіжних (Д. Загорський, Е. Берлін, І. Най, Дж. Хілл, У. Гул, Ф. Мітель, А. Жірар, М. Бекомбо, Г. Крайг, Д. Бокум та ін.) вчених свідчать, що створення стійких стосунків з протилежною статтю, укладення шлюбу є задачею віку ранньої дорослості. Деформація ідентичності, а також ряд інших соціальних та особистісних факторів, викликають формування певного типу соціальної установки й призводить до того, що потреба вступити у шлюб стає провідною вже в юнацькому віці, що не є продуктивним в плані професійного та особистісного розвитку.

Об'єкт дослідження - явище центрованості на шлюбі.

Предмет дослідження - особливості формування центрованості на шлюбі у юнацькому віці.

Мета - дослідити психологічні особливості осіб юнацького віку центрованих на шлюбі; виявити та класифікувати причини формування центрованості на шлюбі.

Завдання:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми формування центрованості на шлюбі, розробити теоретичну модель досліджуваного явища.

2. Дослідити психологічні особливості осіб юнацького віку центрованих на шлюбі.

3. Вивчити психологічні причини формування центрованості на

шлюбі.

Гіпотеза:

Причинами формування центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку виступають два фактори, що взаємодіють між собою: деформація розвитку ідентичності та вплив соціального середовища. Деформація розвитку ідентичності проявляється в чотирьох формах: дифузії ідентичності, дифузії часу, застій у роботі та негативній ідентичності. Дофакторів соціального середовища можна віднести такі, як соціальні стереотипи та переконання, релігійні переконання, вплив референтних осіб та повторення життєвого сценарію батьків.

Для виконання поставленого завдань та перевірки гіпотези були використані такі методи дослідження: діагностичні методи (бесіда, асоціативний експеримент, шкалювання мотивів вступу у шлюб, багатомірний опитувальник дослідження самоставлення

Р.С. Пантелеева, вправа „Герой чи героїня" та вправа „Казка чи байка", анкета для дослідження релігійних поглядів та переконань О. В. Мазяра -Н. Д. Горбової); спостереження; експертна оцінка; статистична обробка даних.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше було розглянута проблема центрованості на шлюбі у осіб юнацького віку з позиції соціальної установки, вперше було досліджено причини центрованості та шлюбі у осіб юнацького віку.

Практична цінність полягає в тому, що зібрані в ході дослідження факти про причини формування центрованості на шлюбі у юнаків можуть бути використані в процесі виховної, психопрофілактичної та психокорекційної роботи.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, підсумків, списку використаної літератури та додатків. До списку використаних джерел включено 63 джерела. Робота ілюстрована таблицями та малюнками. Загальний об'єм роботи складає 60 сторінок.

Основні розділи роботи висловлені в збірнику „Психологічні дослідження. Наукові праці студентів".

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЦЕНТРОВАНОСТІ

НА ШЛЮБІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ 1.1 Психологічні аспекти розвитку особистості в юнацькому віці 1.1.1 Загальні психологічні особливості розвитку в юнацькому віці

Юнацький вік - період життя людини між підлітковим віком і дорослістю. У схемі вікової періодизації онтогенезу, прийнятої фахівцями з проблем вікової морфології, фізіології і біохімії, юнацький вік був визначений як 17-21 р. - для хлопців і 16-20 років - для дівчат [9].

Психологічне вивчення юнацького віку почалося в кінці XIX ст. з опису юності вихідців з вищих шарів суспільства. В результаті в кінці XIX - початку XX століття панувала так звана романтична модель юності як періоду внутрішньої кризи, пробудження відчуттів, як епоха "бурі і натиску". Починаючи з 1920-х рр. ситуація різко змінилася: після робіт М. Мід, Л. С. Виготського, а пізніше Б. Заззо і багато інших стає неможливий аналіз юнацького віку без врахування етнокультурних і соціокультурних відмінностей [28].

Юність - завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (15 -17 років) та старший юнацький вік (18 - 25 років).

Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі 15 - 17

років.

Старший шкільний вік - початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров' я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до

дій.

В ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки [11].

Старший юнацький вік (18 - 25 років) - це початок дорослості. На цьому етапі молода людина є уже зрілою і в фізичному, і в соціальному плані.

Найважливіший психологічний процес старшого юнацького віку -становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я». Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками:

1) відкриття власного внутрішнього світу;

2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченності свого існування;

3) формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості.

На основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності, врахування думок інших людей про себе і самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей у юнаків формується самоповага, як узагальнене ставлення до себе [31].

Існують різні вікові теорії психологічного розвитку в періоді пізньої юності. Уявлення про розвиток особистості складалися в науці під впливом великої кількості різноманітних теорій. Головним в юнацькому віці   є   формування   ідентичності,   створення   власного   "Я". Тількимаксимально усвідомлюючи себе, своє особисте "Я", людина здатна проявити свою індивідуальність, в такому випадку людина відчуває себе вільною і щасливою бо знайшла відповідь на проблему людського існування.

1.1.2 Криза ідентичності та особливості прояву її у юнацькому віці

Кризовим моментом юнацького віку, на думку К. Юнга, є зіткнення юнака з вимогами реального життя, які не завжди відповідають його власним уявленням. Якщо у нього є ілюзії, що контрастують з дійсністю, то відразу наступають і проблеми. Часто це пов'язано з дуже великими очікуваннями, з недооцінкою зовнішніх труднощів, з необгрунтованим оптимізмом або, навпаки, негативізмом. Молода людина починає поступово усвідомлювати, що світ - це не тільки щастя і задоволення, починається розпад її дитячої віри і оптимізму. Але нерідко юнаки досить довго продовжують чіплятися за дитячу позицію, чекаючи, що все прийде саме собою і відповідно до бажань [58].

Дещо інші акценти у розгляді кризових точок розвитку молодої людини робить Б. Лівехуд [1]. Оскільки юнак вже не тільки включає у свою свідомість доросле життя, але реально у ньому бере участь, для нього особливо гостро постають питання вибору свого унікального шляху. «Хто я? Чого я хочу? Що я можу?» - ось найважливіші питання, які розв'язуються у цьому віці. У період юнацтва потрібно навчитися приймати себе, нести відповідальність за свій вибір і рішення. Але на шляху до цього потрібно набути досвіду, і кожен сам повинен робити свої помилки, якщо тільки готовий вчитися на них. Якщо ж людина не ставила перед собою головних питань у ці роки і не знайшла на них відповідей, то вона наражається на небезпеку навіки залишитися у підлітковому віці, і її самооцінка ґрунтуватиметься на думці суспільства або на протистоянні усьому світу.

Іноді у молодих людей з'являються сильний страх дорослішання, бажання знову стати маленькими, піти від проблем, звалити їх на плечі іншої людини. Страх дорослішання може спричинити психосоматичні прояви, коли молоді люди просто «надягають» поведінкові маски дорослості. Нерідко страхи і хвилювання також концентруються навколо роздумів про сенс власного життя.

Центральним новоутворенням юнацького віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце у суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Причому самовизначення юнаків і дівчат означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію на визначення свого місця у дорослому світі.

Різнобічне дослідження самовизначення юнаків здійснено у працях вітчизняних учених: Б.Г. Ананьева [4, 3], Л.І. Божович [8, 7], О.М. Леонтьева [30], С.Л. Рубінштейна [41], 1.1. Чеснокової [53], В. В. Століна [34], О. Г. Спіркіна [44], І. В. Дубровіна [52]. Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості усвідомлювати себе в усьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки [22].

Ідентичність - умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знайде себе, свого місця у суспільстві, буде почуватися «втраченою» [42].

Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життялюдини, узгоджує особисті схильності і таланти із раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь — порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою у минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому.

Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим і пов'язана властива юнацькому віку криза ідентичності — особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

В структурі індивідуальної ідентичності Е. Еріксон розрізняє особисту ідентичність і „Я"-ідентичність. Перша відображає те, що залишається в людині постійним, впізнаваним незважаючи на її зміни та розвиток, друга означає більш вузьку, глибинну область, відповідальну за єдність, цілісність особистості. „Я" змінюється, але завжди залишаються його компоненти, що зберігають попередню якість. „Я" асимілює різні впливи, які змінюють його, однак серцевина („Я"-ідентичність) залишається постійною [40] .

Е. Еріксон розрізняють три форми ідентичності [22]:

1. Приписана - це ті умови, які окрема людина не обирає і вони не піддаються її впливу (приналежність до раси, нації, соціального прошарку, вікової групи, статі).

2. Набута - те, що досягнуто власними зусиллями індивіда, те, чим людина самостійно "оволоділа" (професійна самореалізація, вільно вибрані зв'язки і орієнтація).

3. Запозичена ідентичність відображає виконання людиною ролей, засвоєних в ході розвитку та в результаті збігу різних обставин. Часто ці ролі запозичені в якогось зразка і обумовлені очікуваннями оточуючих. Проте ідентичність не зводиться до вибраної ролі, хоч та чи інша роль сильно впливає на ідентифікацію, основні складові ідентичності (постійність та неперервність особистості) з неї не випливають.

Дж. Марсіа, розвиваючи ідеї Е. Еріксона, запропонував інший приклад структурного аналізу ідентичності. Він створив свою концепцію на підставі емпіричних досліджень з підлітками. Дж. Марсіа [62] визначив ідентичність як „структуру его - внутрішню, самостворену, динамічну організацію потреб, здібностей, переконань та індивідуальної історії". Він висунув припущення, що ідентичність проявляється феноменологічно й спостерігається паттерн «вирішення проблем». Рішення кожної, навіть незначної життєвої проблеми вносить певний внесок у досягнення ідентичності. По мірі прийняття все більш різноманітних рішень щодо себе і свого життя розвивається структура ідентичності, підвищується усвідомлення своїх сильних і слабких сторін, цілеспрямованості і осмислення свого життя. Дж. Марсіа наголошує, що розвиток ідентичності може включати багато інших аспектів, але його модель базується саме на аспекті вирішення проблем [33].

Ідентичність - це складний феномен, багатопланова психічна реальність.

Н. Лейтес виділяє наступні основні аспекти ідентичності:

- почуття власного існування;

- почуття своєї „відокремленості" від оточуючих;

- почуття відмінності від інших, воно пов'язане з усвідомленням своєї індивідуальності;

- почуття постійності, що передбачає відчуття свого існування у часовій перспективі;

- почуття цілісності та зв'язності (єдності);

- прагнення одночасно до постійності та мінливості [57]. Ідентичність (тотожність) може бути зрозуміла у двох вимірюваннях

- тимчасовому і ситуативно-рольовому. У тимчасовому вимірюванні ідентичність забезпечує спадкоємність, зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. У ситуативно-рольовому вимірюванні ідентичність складає центральне утворення, що утримує у єдності багато ситуацій і, відповідно, ролей, у які вступає людина. Результатом кризи ідентичності у юності є придбання дорослої ідентичності. Така людина виявляється самототожною, вона залишається самою собою незалежно від ситуації, вона адекватна ситуації, не втрачаючи при цьому своєї особистості.

За Е. Еріксоном, для кризи ідентичності нормальним і, більш того, необхідним є період так званої сплутаної ідентичності, тобто втрати орієнтирів у самому собі. Тим більше що молоді люди часто перебувають у стані нестійкої ідентичності, яка знаходиться у процесі формування. Тому вони так часто відчувають сумніви у своїй тотожності самому собі.

Отже, формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Воно залежить від прийняття індивідом власних рішень, а також від взяття на себе зобов'язань щодо здійсненого вибору, системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Криза ідентичності іноді вимагає від людини переосмислення своїх зв'язків з оточуючими, свого місця серед інших людей. Особливо важлива реструктуризація відносин з батьками, оскільки людина, що дорослішає, не може далі задовольнятися роллю опікуваного і керованого.

Проблема ідентичності досліджувалася багатьма авторами. Найбільш відомі роботи Дж. Марсіа, який встановив чотири типових варіантів формування ідентичності [63]

1. Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність.

2. Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку».

3. Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність.

4. Реалізована або «зріла ідентичність».

Дифузія. Молоді люди, які не визначили напрям свого життя, не мають змоги відповідно рухатися, перебувають у стані дифузії — невизначеності, яка їх особливо не хвилює. Вони не пройшли через випробування, пов'язані з самовизначенням, не пережили кризи, не обрали для себе професійної ролі чи морального кодексу і навіть уникають думок про це. Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, із стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому неприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Зумовленість. За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень. Їхній вибір професії, релігії чи ідеології заздалегідь визначений їхніми батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних пошуків. Таким чином можна охарактеризувати статус ідентичності тих людей, яким довелося дуже рано взяти на себе передчасну дорослість, зробивши це під чужим впливом. Це розцінюється як несприятливий фактор для формування особистісної зрілості.

Мораторій — безпосередньо період побудови своєї ідентичності і прийняття рішень, стан пошуку відповідей на питання «Хто я? Який я?». Рішення юнаків і дівчат стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей.

Зріла ідентичність свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації, взяла на себе відповідальність за своєжиття як наслідок самостійного вибору. Передусім цей вибір стосується життєвого шляху, майбутньої професії і реалізується у намаганні жити, дотримуючись значущих для себе моральних цінностей, норм і правил. Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє юнакам вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Вказані варіанти формування ідентичності виступають у двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися і на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.

Отже, основні аспекти ідентичності - соціальний та особистісний -можна розділити тільки умовно. Зріла особистість вдало поєднує їх обох, що сприяє цілісності психічного життя, успішній самореалізації в усіх сферах. Особистісна ідентичність "продовжується" в соціальних якостях людини, суспільні умови життя, соціальні ролі, реальний життєвий досвід впливають на формування особистісної ідентичності. Можна зробити висновок, що формування ідентичності носить соціальний характер та визначається багатьма чинниками.

1.2 Проблема шлюбу та сім'ї в контексті міжособистісних стосунків в

юнацькому віці 1.2.1 Загальна характеристика проблем шлюбу і сім'ї

Родина являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родоплемінних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.

Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.

Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показників використовується поняття "сімейна група"

[8].

Слово "шлюб" походить від російського слова "брать". Сімейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивільними; освітлені релігією -церковними.

Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку - від полігамії до одношлюбності [14].

Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоді люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться - 50,2%, а 16,5% навіть "хотіли б мати таку можливість" [13].

Сучасні шлюби "постаріли". Середній вік вступаючи до шлюбу за останні 10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5років. Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішивши професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й в Україні [10].

Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один із членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність за вирішення економічних, господарсько-побутових та інших проблем. І хоча сімейні психологи, наприклад, Л. Бендлер, вважають оптимальною різницю у віці чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років (причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільних відносин торкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин мають місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний для столиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стає одержання визначених вигод [13].

Типологія сімей та характеристика різних типів сімей

Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла подружня [37].

Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини - бездітної.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7 


Похожие статьи

В О Климчук - Психологічні чинники формування центрованості на шлюбі у юнацькому віці

В О Климчук - Факторний аналіз використання у психологічнихдослідженнях

В О Климчук - Багатомірне шкалювання у психології можливості обробки даних без комп'ютера

В О Климчук - Викладання курсу математичні методи у психології в умовах кредитно-модульної системи

В О Климчук - Дослідження особливостей розвитку внутрішньої мотивації студентів у навчальній діяльності