Н Г Заболотна - Активізація інвестиційного процесу як пріоритетний напрямок державної економічної політики - страница 1

Страницы:
1 

Фінанси, облік і аудит. 2010. № 15

Література

1. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 року № 723/97-ВР.

2. Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств» ВР України Закон від 24.12.2002 № 349-IV.

3. ВнуковаН. М. Лізингове кредитування. — Харків: ХНУ, 2004.

4. Новий виклик для лізингу // Урядовий кур'єр. — 12 листопада

2009 року.

5. АдамовН. А. Лизинг. СПб.: Питер, 2005. Стаття надійшла до редакції 01.04 2010 р.

УДК.336.71 Н. Г. Заболотна

канд. екон. наук, доцент, доцент кафедри банківської справи, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

АКТИВІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМОК ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

В статье анализируются причины, которые сдерживают процесс мо­дернизации реального сектора экономики и предлагаются механиз­мы, которые будут способствовать активизации инвестиционных процессов в экономике Украины.

This article analyses the forces that restrict modernization of the real economy and suggests the mechanisms to facilitate investment processes in Ukraine's economy.

У статті досліджено причини, які спримують процес модернізації ре­ального сектору економіки і визначено механізми, які будуть сприяти активізації інвестиційних процесів в економіці України.

Ключевые слова: инвестиционный процесс, инновации, инновационная актив­ность предприятия, мировой финансовый кризис, банки развития, индикативное планирование.

Keywords: investment process, innovation, company's innovation, world financial crisis, bank of development, indicational planning

Ключові слова: інвестиційний процес, інновації, інноваційна активність підпри­ємств, світова фінансова криза, банки розвитку, індикативне планування

© Н. Г. Заболотна, 2010

60

Світова фінансова криза, яка охопила майже всі країни світу, на жаль, не оминула і Україну. Більше того, поєднання негатив­них зовнішніх та внутрішніх чинників призвело до того, що кри­зові явища в Україні почали розвиватися досить стрімко, охоп­люючи майже всі сфери діяльності. В результаті, Україна виявилася однією з тих країн, які найбільше постраждали від фі­нансової кризи.

Так, темпи зниження промислового виробництва за 9 місяців 2009 року становили 28,4 % (у тому числі в 1 кварталі 2009 року — 31,9 %, у першому півріччі 2009 року — 31,1 %). Фінансова криза фактично паралізувала інвестиційний процес, призвела до різкого скорочення обсягів інвестицій. За даними НБУ, у другому кварталі 2009 році зниження становило 57,8 % у річному вимірі, а в третьому кварталі більше ніж 56 %. Основними чинниками, які обумовили дане скорочення, є: зростання збитковості підпри­ємств (збитки за 8 місяців поточного року зросли в 2,8 разу порів­няно з відповідними періодом минулого року при падінні прибут­ків на 39 %); обмеженість бюджетних коштів, що призвело до майже дворазового скорочення державного фінансування (зни­ження капітальних видатків за третій квартал становило 51 % у річному вимірі); зниження кредитної інвестиційної активності внаслідок суттєвого зростання негативних ділових очікувань; банкрутство або призупинення діяльності значної кількості під­приємств внаслідок зниження попиту на відповідну продукцію [1].

Однією з найголовніших причин даних негативних тенденції є те, що протягом останніх 18 років владні структури лише декла­рували необхідність здійснення структурної перебудови економі­ки, модернізації реального сектору економіки на інноваційній ос­нові, але реальні заходи не були впроваджені .

Починаючи з 2000 року економічне зростання в Україні відбу­валось за рахунок сприятливої зовнішньої кон'юнктури, стиму­лювання споживчого попиту на основі зростання доходів насе­лення та збільшення обсягів споживчого кредитування. Але, на жаль, цей сприятливий для України період не був використаний для структурної перебудови економіки, модернізації підприємств реального сектору з метою підвищення конкурентоспроможності існуючої продукції та налагодження випуску тих товарів, що спроможні замістити імпортні. Власники підприємств в умовах сприятливої цінової кон' юнктури не мали достатніх мотивів для підвищення конкурентоспроможності власного виробництва,впровадженні інноваційних технологій, а державна політика не була націлена на створення реальних передумов та необхідних стимулів для модернізації базових галузей реального сектору економіки, створення нових потужностей.

Більше того, оскільки формування ринкових відносин в Украї­ні супроводжувалось різким скороченням державного впливу на відтворювальні процеси, держава фактично зняла з себе відпові­дальність за розвиток реального сектору економіки, і відповідно практично перестала підтримувати інвестиційний процес у краї­ні. Але ринкові механізми виявилися неспроможними створити необхідні стимули та умови для активізації інвестиційної діяль­ності в країні, забезпечити акумуляцію та перерозподіл грошових потоків на користь пріоритетних напрямів розвитку економіки.

У дослідженнях, проведених ученими НАН, зазначається, що «економічні перетворення 1990 років, супроводжуванні різким падінням рівня виробництва і платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, позначилися неухильним зниженням інновацій­ної активності промислових підприємств, що сьогодні набуло не-зворотного характеру. Так, якщо наприкінці 1980 років питома вага підприємств, що розробляли та впроваджували нову продук­цію, виробничі процеси, або удосконалювали їх, у промисловості колишнього СРСР становила 60—70 %, то у 1992—1995 роках близько 20—30 %. В останні роки ця проблема тільки загостри­лася [2]. Якщо в 2000 році частка підприємств, які впроваджува­ли інновації, становила 18,0 %, то в 2007 році лише 11,5 %.

У той час, коли в країнах Європейського Союзу найнижчі по­казники інвестиційної активності мають Португалія — 26 % і Греція — 29 %, а найвищі показники інвестиційної активності мають Нідерланди — 62 %, Австрія — 67 %, Німеччина — 69 %, Данія — 71 % та Ірландія — 74 % (2).

З метою оцінки наявного технологічного потенціалу виробни­цтва конкурентоспроможної високотехнологічної продукції Дер­жавний комітет статистики у 2009 році провів статистичне об­стеження підприємств переробної промисловості (їх кількість становила 7 639). Дослідження свідчать, що майже 45 % підпри­ємств переробної промисловості застосовують технології, вік яких складає до 10 років, 37 % — від 11 до 30 років, майже 6 % не визначили вік технологій свого виробництва.

Більшість підприємств, які застосовують технологічні проце­си, середній вік яких не перевищує 5 років (23,9 %), працюють усфері виробництва харчових продуктів та напоїв. Найстаріші технології для виробництва продукції використовують 36,4 % підприємств, що працюють у сфері виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення та 20,8 % підприємств, що працюють у сфері металургійного виробництва.

У ході обстеження лише 21,1 % виробників промислової про­дукції (із загальної кількості обстежених підприємств) надали ін­формацію про те, що планують протягом 2009—2011 років здій­снити заміну існуючих технологій на передові. Переважна біль­шість з них (від 80 % до 100 % підприємств виду діяльності) го­тові лише до незначних змін ( до 25 %) [3].

Основним фактором, який перешкоджав впровадженню пере­дових технологій, є обмеженість фінансових ресурсів, про що за­значили 44 % обстежених підприємств. Іншими факторами, які стримують впровадження передових промислових технологій є занадто високі інноваційні витрати, низько кваліфікований пер­сонал, неспроможність керівництва різного рівня оцінити нові технології, недостатність інформації про технології, організаційно-правові проблеми, складність знаходження партнерів по співпраці.

Криза це досить тяжкий період як для держави в цілому, так і для приватного бізнесу та населення. Але в той же час, це той пе­ріод, який вимагає ретельно проаналізувати наявні тенденції, примушує всіх суб' єктів економіки знайти вірні рішення для по­долання існуючих проблем та почати впроваджувати ті реформи, які не проводились протягом довгого періоду.

Відновити та забезпечити довгострокове стійке економічне зростання в Україні можливо лише шляхом вдосконалення струк­тури економіки, модернізації базових галузей економіки на інно­ваційній основі. Сподівання на те, що ринкові сили самостійно спроможні забезпечити активізацію інвестиційних процесів, ство­рять передумови для модернізації підприємств реального сектору економіки, і на цій основі забезпечать підвищення конкуренто­спроможності економіки України, не виправдалися. В зв' язку з цим доцільно переглянути основні принципи реалізації економіч­ної політики держави та визначити роль держави та бізнесових структур у забезпеченні структурної перебудови економіки.

Не викликає сумнівів, що для забезпечення реалізації цих складних завдань необхідно поєднання зусиль державних орга­нів, бізнесу та банків. У той же час необхідно зазначити, що для активізації інвестиційних процесів, проведення їх на якісно новійтехнологічній основі необхідним є підвищення ролі держави в регулюванні економічних процесів.

Світовий досвід свідчить, що досить ефективним інструмен­том, який дає можливість не лише реалізувати пріоритети націо­нального розвитку, а й залучити до реалізації цих пріоритетних програм приватний бізнес, є індикативне планування.

Більшість високорозвинутих країн у період здійснення техніч­ного переоснащення базових галузей економіки, з метою поєд­нання зусиль держави та бізнесу для реалізації цих досить склад­них завдань використовували саме індикативне планування. Індикативне планування має інформаційно-орієнтовний характер з елементами мотивації, воно не тільки орієнтує приватний бізнес здійснювати реалізацію інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках розвитку, але й надає можливість забезпечити взаємо­дію держави та бізнесу як на стадії формування планів та про­грам розвитку, так і в процесі їх реалізації.

Процес індикативного планування дозволяє підвищити рівень інформованості та знизити рівень невизначеності при прийнятті інвестиційних рішень, узгодити економічні інтереси різних груп економічних суб' єктів, досягти необхідних компромісів за допо­могою різноманітних механізмів, підвищити рівень довіри між державними органами та бізнес структурами.

В 1950—1970 роках цей інструмент був успішно використа­ний у Японії, Кореї, Франції, Португалії, Іспанії. В сучасних умо­вах індикативне планування застосовується в Ірландії. З метою реалізації національних пріоритетів у Ірландії розробляються та впроваджуються семирічні «плани національного розвитку». Фор­мування цих планів відбувається шляхом консультацій урядо­вих структур з представниками бізнесу, профспілок та регіональ­них властей. У тексті «Національного плану розвитку на 2007— 2013 роки» зазначається, що інвестиційні пріоритети розвитку ви­значені «в процесі консультацій з широким колом організацій, груп інтересів та об' єднань». У результаті використання ефектив­них механізмів для регулювання економічних процесів у країні значно прискорилися темпи економічного зростання. Так, зокре­ма, протягом 1993—2000 роках зростання ВВП в Ірландії стано­вило близько 9 %, протягом 2000—2006 років середній темп ста­новив 5,2 %. У результаті в 2006 році ірландський ВВП на душу населення становив 80 % американського рівня ( а в 1990-х роках — 50 % від рівня США) [4, с. 25].

Загальновідомо, що для забезпечення структурної перебудови економіки, модернізації підприємств реального сектору необхід­но не лише акумулювати значний обсяг фінансових ресурсів, але й забезпечити концентрацію державних та приватних ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку.

Варто зазначити, що інвестиційна підтримка промисловості в Україні залишається досить слабкою. Так, частка інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету протя­гом 2000—2008 років коливалась у межах 5,0—5,6 % ( за виклю­ченням 2003 року, протягом якого частка інвестицій за рахунок коштів державного бюджету зросла до 7,0 %, а також 2004 року, протягом якого даний показник зріс до 10,1 %) [3].

Незважаючи на те, що протягом даного періоду відбувалося суттєве збільшення обсягів кредитування банками реальної еко­номіки, але частка інвестицій в основний капітал за рахунок кре­дитів банків та інших позик зросла лише з 1,7 % у 2000 році до 17,3 % на кінець 2008 року, тобто реально більше половини за­гального обсягу інвестицій (56,7 % у 2008 році) підприємства продовжують здійснювати за рахунок власних коштів.

Недостатнє кредитування комерційними банками інвестиційно-інноваційної діяльності суб' єктів реального сектору економіки обумовлено тим, що, як у системі комерційних банків, так і в ре­альному секторі економіки, залишаються невирішеними низка проблем, які і стримують нарощування кредитної активності бан­ків саме в сфері інвестиційно-інноваційної діяльності.

Загальновідомо, що успішне та стабільне зростання китай­ської економіки в значній мірі обумовлено тим, що фінансова система Китаю орієнтована на забезпечення економіки фінан­совими ресурсами для розвитку за рахунок внутрішніх джерел. У країні створена досить ефективно діюча кредитна система, яка дає можливість не лише акумулювати тимчасово вільні грошові кошти, але й перерозподіляти їх в інтересах реального сектору.

Це є тип фінансової системи, який дає можливість забезпе­чити форсований економічний розвиток, його основними ри­сами є: середній рівень податкового навантаження на економі­ку; значний приток грошових ресурсів у банківську систему за рахунок високої норми заощаджень; наявність ефективного механізму трансформації заощаджень в інвестиції у реальному секторі економіки; підвищений рівень насиченості економікигрошима; багатоканальна система державного фінансування капіталовкладень; активна державна політика щодо регулю­вання інвестиційного процесу.

Так, для Китаю характерна досить висока норма заощаджень. Довіра до політики уряду та до фінансової системи обумовлює те, що населення тримає заощадження в банківській системі. Ставка по депозитам становить 2,25 % на кінець 2008 року. З ме­тою підтримки економічного зростання Банк Китаю у 2008 році п' ять разів знижував ключові ставки і норми банківського резер­вування. На кінець 2008 року ключова ставка кредитування ста­новила 5,31 %. Досить важливу роль у вирішенні пріоритетних завдань держави відіграють як приватні банки, так і державні бан­ки розвитку. Незважаючи на світову фінансову кризу протягом 2008 року грошова маса М2 зросла на 17 %. Низький рівень ін­фляції при високому рівні монетизації економіки створює досить сприятливий інвестиційний клімат в країні, що і обумовило до­сить довгий безкризовий розвиток Китаю [5].

Забезпечити структурну перебудову економіки України не­можливо без відповідного вдосконалення діяльності банківсь­кої системи України, яка повинна забезпечувати не лише поточ­ні потреби суб'єктів господарювання, але й довгострокове кредитування економіки, спрямування грошових потоків на реалізацію пріоритетних напрямків розвитку економіки. Для реалізації цього надскладного завдання необхідно, щоб у бан­ківській системі України почали реально функціонувати дер­жавні банки розвитку, які спеціалізуються на довгостроковому кредитуванні суспільно важливих проектів, на основі яких іс­нує можливість відновити економічне зростання в країні, ви­рішити певні соціальні проблеми, забезпечити рівномірний роз­виток різних регіонів України.

Необхідно створити умови, щоб і частина комерційних банків більш активно здійснювала кредитування інвестиційних проектів у пріоритетних секторах економіки. Для цього НБУ та уряд по­винен розробити комплекс заходів, які будуть стимулювати бан­ки перерозподіляти ресурси на користь пріоритетних секторів економіки.

Досить важливим є вдосконалення механізму рефінансування НБУ, забезпечення довгостроковими ресурсами тих банків, які будуть приймати участь у кредитуванні інвестиційних проектів у пріоритетних секторах економіки. Для підвищення ефективностівикористання кредитів рефінансування, та недопущення переті­кання цих коштів на валютний ринок, необхідно розробити меха­нізм надання та погашення цих кредитів, і забезпечити ретельний контроль та відповідальність за їх використання.

Література

1. Монетарний огляд за 3 квартал 2009 року // Офіційний сайт НБУ — (Електронний ресурс). — Режим доступу://www.bank.gov.ua

2. Яценко Н. Економіка України 1999—2009: втрачене десятиліття. // Дзеркало тиждня. — 2009. — № 51.

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики // (Електронний ресурс). — Режим доступу: // http:www.ukrstat.gov.ua/

4. Полтерович В. Экономических чудес не бывает // Прямые инвес­тиции. — 2008. — № 4. — С. 24—25.

5. Анисимов А. Н. Финансовая стратегия Китая // В сб. Распад миро­вой долларовой системы: ближайшие перспективы. Под ред. Маслюко­ва Ю. Д. М., 2001. (Електроний ресурс) Режим доступу: //http:www.netda.ru/belka/economy/aspec/raspad11$.htm

Стаття надійшла до редакції 18.01.2010р.

УДК 336.71 Т. Г. Іванова

канд. екон. наук,

доцент кафедри менеджменту банківської діяльності, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

МОДЕЛІ ФОРМУВАННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО МАРКЕТИНГУ В БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВАХ

В статье основное внимание уделено моделям формирования и принятия стратегических решений как инструментов стратегическо­го маркетинга в банках. Представлено содержание моделей. Опре­делены основы построения моделей матриц. Проанализированы преимущества и недостатки моделей при использовании банками их в своей деятельности.

© Т. Г. Іванова, 2010

67

Страницы:
1 


Похожие статьи

Н Г Заболотна - Активізація інвестиційного процесу як пріоритетний напрямок державної економічної політики