М Г Кітов - Філософія як духовний чинник - страница 1

Страницы:
1  2  3  4 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

КІТОВ Микола Григорович

УДК 101.1

ФІЛОСОФІЯ ЯК ДУХОВНИЙ ЧИННИК КОНСТИТУЮВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор

Предборська Ірина Михайлівна, Інститут вищої освіти НАПН України, головний науковий співробітник відділу змісту філософії та прогнозування вищої освіти.

доктор філософських наук, професор Ситник Петро Кононович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри соціальної і гуманітарної політики;

доктор філософських наук, професор Кирилюк Федір Михайлович, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології;

доктор філософських наук Шевченко Олексій Констянтинович,

Інститут політичних иа етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, провідний науковий співробітник відділу теорії та історії політичних наук.

З ахи ст відбудеться 23 грудня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти НАПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти НАПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий «   » листопада 2010 р.

Офіційні опоненти:

Учений секратар Спеціалізованої вченої ради

Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розпад СРСР, у якому домінували РРФСР, російська мова і культура, супроводжується кризою ідентичності, адже на його теренах виникають незалежні держави, для розбудови яких актуальною стає проблема усвідомлення окремішності й самодостатності титульних націй. Особливо болісно сприймають нові історичні реалії грома­дяни Росії. Їм важко звикнути до нових державних кордонів, нової національ­ної ідентичності колишніх співгромадян єдиної багатонаціональної держави. Водночас, з огляду на геополітичні зміни, що відбуваються на пострадян­ському просторі, переосмислення історії становлення власної національної ідентичності необхідне і російському народу, адже наявні дослідження з даної проблематики, особливо в російськомовній літературі, незважаючи на її величезний масив, не можна вважати вичерпними, оскільки вони здебільшого є заідеологізованими або торкаються лише окремих аспектів окресленої проблеми. Їм, як правило, бракує чітких методологічних підходів.

Чи тотожні терміни "руські" і "росіяни"; хто вони за походженням; як історично формувався російський народ; які основні етапи його розвитку; які засоби були головними в його розвої; яке місце серед них займає філософія -це ключові метафізичні питання буттєвості російської самоідентичності.

Національна самоідентифікація будь-якого народу відбувається у глоба-лізованому світі. Її неможливо розглядати поза загальносвітовими процесами, адже вони суттєво впливають на її формування. Тому об'єктивний аналіз конституювання російської національної самоідентичності допоможе національній еліті нових незалежних держав позбутися міфологеми "старшинства" російського народу, тим самим позитивно вплине на розбудову колишніх радянських республік у статусі незалежних держав, а їх народам допоможе усвідомити свою унікальність і неповторність.

Становлення російської національної самоідентичності доцільно аналі­зувати дотично до україністики, адже історія двох народів тісно переплетена. Означений зріз є актуальним не лише через недостатнє осмислення проблеми, а й через важливе практичне її значення (як для сьогоденної консолідації українського суспільства, так і для його майбутнього історичного буття), адже навколо історії двох народів накопичилось чимало відвертих спекуляцій, які вкрай негативно впливають на суспільну свідомість та діяльність сучасної еліти у розбудові незалежної української держави.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Напрям роботи пов'язаний з темою дослідження відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти НАПН України "Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді" (шифр: 0106U002013). Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету харчових технологій (протокол № 5 від 23 грудня 2004 р.).

Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні системного аналізу  історичного  взаємозв'язку  становлення  російської  філософії іконституювання російської національної самоідентичності. Реалізація вказаної мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- уточнити інструментарій і методологічні засади дослідження феномена національної ідентичності та структурувати проблемне поле аналізу витоків, етапів розвитку і специфіки російської національної самоідентичності;

- дослідити соціокультурні передумови становлення самоідентичності у древній Русі;

- проаналізувати зміну уявлень про "Святу Русь" від клерикалізму до провіденційного секуляризму та вплив православ'я на формування національної самоідентичності у період з кінця XIV ст. до початку XVIII ст.;

- розкрити колізії російської національної самоідентичності епохи розбудови "Великої Русі" та зміст головних соціально-філософських ідеологем цього періоду;

- проаналізувати кризу російської національної самоідентичності за радянських часів, виявити реальний стан розвитку матеріалістичної філософії в СРСР, її досягнення та історичну обмеженість;

- проаналізувати обгрунтування російської національної самоідентич-ності у філософії зарубіжного євразійства;

- дослідити метаморфози російської національної самоідентичності у філософії пострадянського періоду;

- дослідити теоретичні засади і політичну спрямованість вчення пред­ставників генетичного соціалізму про побудову "Космічної Росії".

Об'єктом дослідження є феномен російської національної самоіденти-фікації в історичному процесі становлення російського і українського народів.

Предметом дослідження є з'ясування ролі філософії як духовного чинника конституювання російської національної самоідентичності.

Методи дослідження. Мінливість феномена самоідентичності на різних етапах становлення російської нації зумовила методологічний плюралізм. Методи структурно-функціонального, ретроспективно-порівняльного аналізу, класифікації, систематизації дали змогу розкрити суперечливий характер конституювання російської національної самоідентичності та виявити форми її прояву на різних етапах інституціонального буття російського соціуму і сприяли критичному переосмисленню існуючих концепцій розуміння національної ідентичності та їх узагальненню. Феноменологічний метод дав змогу розглянути національну самоідентичність як складний соціокультурний феномен, а самоідентифікацію - як динамічний трансформаційний процес. Для з'ясування механізму національної самоідентифікації застосовувався метод бінарної опозиції "МИ" - "ВОНИ". На основі синергетичного концепту "надорганізм" визначено стрижневий алгоритм підходу до виокремлення історичних етапів конституювання російської національної самоідентичності. Аналізуючи першоджерела, дисертант спирався на основні засади герменевтики. У процесі дослідження автор широко використовував праці угалузі історії, історії філософії, філософії історії, філософії і методології науки таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Є. Андрос, В. Андрущенко, Т. Артем'єва, В. Бех, М. Бердяєв, Є. Бистрицький, А. Бичко, І. Бичко, І. Бойченко, М. Булатов, Б. Вишеславцев, В. Воронкова, П. Гайденко, Г. Гегель, О. Гомілко, В. Горський, Л. Гумильов, І. Добронравова, А. Єрмоленко, В. Зеньковський, В. Іванов, Ф. Кирилюк, В. Ключевський, В. Крисаченко, С. Кримський, Ю. Кушаков, О. Лосєв, М. Лоський, В. Лутай, М. Мамардашвілі, М. Мікешин, М. Михальченко, І. Надольний, В. Нічик, І. Огородник, М. Покровський, М. Попович, І. Предборська, І. Пригожин, Б. Рибаков, П. Ситник, В. Скотний, В. Соловйов, С. Соловйов, В. Стьопін, В. Табачковський, А. Тихолаз, М. Тищенко, С. Франк, М.-Л. Чепа, В. Шамбаров, О. Шевченко, С. Шейнман-Топштейн, В. Шинкарук, Г. Шпет, В. Ярошовець, К. Ясперс, О. Яценко, Т. Ящук та інші.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у цілісній теоретичній реконструкції історичного процесу становлення російської національної самоідентичності дотично до української історії та культури. У дисертації обгрунтовано низку положень, які містять наукову новизну і виносяться на захист.

1. На основі соціально-філософського, історико-філософського, герменевтичного, соціокультурного та синергетичного підходів уточнено інструментарій і методологічні засади дослідження феномена національної ідентичності взагалі, витоків та основних етапів конституювання російської національної самоідентичності зокрема, через виявлення нерозривної іманентної логіки її трансформаційних змін. Загальнометодологічне підгрунтя дослідження включає наступні положення:

- історично висхідною синкретичною формою суспільної свідомості є міфічна свідомість, яка, трансформуючись, стає джерелом виникнення міфології, релігії, мистецтва, містики, науки, моралі права, політики, які, досягнувши рівня самоусвідомлення, переростають у філософію;

- виникнення філософії - це багатоваріантний процес, головним моментом якого є самоусвідомлення різних формоутворень духу;

- лише виокремлення різних типів філософування, а саме -теоретичного, есеїстсько-афористичного, художньо-образного, релігійно-містичного дає чіткі методологічні засади розуміння специфіки російської філософії та її впливу на конституювання російської національної самоідентичності;

- експлікація понять "філософія в Росії", "руська філософія", "російська національна філософія" дає змогу виявити форми прояву самосвідомості на різних етапах інституціонального буття російського соціуму;

- в доповнення до формаційного, соціокультурного, цивілізаційного запропоновано більш широко застосовувати синергетичний підхід до історії конституювання російської національної самоідентифікації на основі якого виділено такі етапи її розвитку: перший - період формування єдиного родового, духовного начала під час формування Московії; другий - періодрозбудови "Святої Русі"; третій - період розбудови "Великої Русі"; четвертий - період побудови "Всесвітньої Країни Рад"; п'ятий - сучасний, який починається з розпаду СРСР і утворення Російської Федерації як самостійної держави.

2. Обгрунтовано, що зачатки самоідентифікації у древній Русі виникають не в етнічній сфері, а в сфері моралі, а з прийняттям християнства свою ідентичність руські починають пов'язувати з православ'ям. Показано, що головним чинником формування російської національної ідентичності виступає єдність влади і православної церкви, які розробляють державницьку ідеологію і яку пізніше засвоюють усі державні інституції.

3. Доведено, що в епоху Просвітництва зазнають докорінної зміни парадигмальні засади формування російської ідентичності і російського месіанізму, а саме: релігійна проповідь і прилучення інородців у лоно православної церкви тісно поєднуються з військовою силою, яка розглядається руськими як Боже Провидіння, накладене на них Богом з метою перебудови світу на православних засадах. Також показано, що основні ідеологеми розбудови "Великої Русі" (П. Чаадаєв, "слов'янофіли" і "західники", М. Федоров, В. Соловйов) носять імперський характер, що чітко виявилося в обгрунтуванні ними шляхів побудови Росії як Всесвітньої імперії.

4. Узагальнено досягнення матеріалістичної філософії в СРСР і обгрунтовано її історичну обмеженість при перетворенні філософії в "служницю" побудови комуністичного суспільства у всесвітньому масштабі.

5. Доведена реакційність сутність соціально-філософських досліджень представників генетичного соціалізму при розробці ними моделей формування руської національної ідентичності на засадах євгенічного клонування.

6. Структуризовано ознаки сучасної російської національної філософії (месіанізм, історіософічність, інтуїтивізм, соборність, імперсоналізм, доктринерський радикалізм, амбівалентність та ін.), показано їх трансформаційні зміни та вплив на самоідентифікацію російського народу.

Практичне значення результатів дослідження. Отримані результати є вагомим у методологічному плані сформованим проблемним полем для подальшого вивчення даної тематики, зокрема для розуміння механізмів формування неврозів "ресантименту" і "унікальності", які притаманні сучасній російській самосвідомості. Результати роботи можуть слугувати для розробки державних дослідницьких програм з історії української філософії, спрямованих на системне вивчення автентичних ментальних ознак українства, з метою обгрунтування шляхів розбудови незалежної української держави. Концепція роботи та фактологічний матеріал можуть бути використані у навчальному процесі, зокрема при розробці нормативного спецкурсу для студентів вищих навчальних закладів "Російська філософія: витоки, етапи розвитку, специфіка" та в науковій роботі.

Особистий внесок здобувача. Висновки та положення наукової новизни зроблені автором особисто на основі проведеного дослідження.

Апробація дослідження. Головні ідеї та результати дослідження були апробовані у виступах на таких наукових та науково-практичних конференціях: "Українознавство у технічному вузі: методологія, методика, перспективи"(м. Київ, УДУХТ, 1994), "Філософські читання пам'яті П.В. Копніна" (м. Київ, 1996), "Виховання студентів у технічному вузі: методологічні засади, практика, перспективи" (м. Київ, УДУХТ, 1996), "Актуальні проблеми виховання студентів, формування їх як особистостей у вищих закладах освіти" (м. Київ, УДУХТ, 2002), "Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка" (м. Київ, 2008), "Стан і шляхи підвищення якості вищої освіти в Україні: зміст, новітні технології, моніторинг" (м. Київ, НУХТ, 2008), "Матеріалізм і емпіріокритицизм - шедевр світової філософської думки" (НТУУ "КПІ", 2008). "Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри" (м. Київ, КНЛУ, 2009). "Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка" (м. Київ, 2010). "Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри" (м. Київ, КНЛУ,

2010).

Публікації. Результати дослідження оприлюднені в індивідуальній монографії (26,6 д.а.), 21 статті у фахових виданнях, а також у 12 інших наукових публікаціях. Загальний обсяг публікацій по темі складає 55 д.а

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, яка випливає з поставленої мети і реалізації дослідницьких завдань. Робота складається із вступу, шести розділів, двадцяти трьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 457 сторінок, з них 59 сторінок займає список літератури, який налічує 719 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, окреслюються методи дослідження, визначається наукова новизна положень, які виносяться на захист, описується науково-теоретична та практична значимість отриманих результатів дисертаційної роботи, подаються дані щодо апробації.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади дослідження феномена національної ідентичності" проаналізовано стан наукової розробки обраної теми, викладено підходи дисертанта до формулювання загальної теоретичної основи та конкретних методологічних засад дослідження.

Зазначається, що вивчення російської національної ідентичності ведеться за багатьма напрямками. Чільне місце серед них займає аналіз філософських поглядів окремих мислителів. Ця традиція бере свої витоки ще з часів написання "Житій" святих руської церкви і продовжується до сьогоднішнього дня. Джерельна база таких досліджень безмежна.

Наступний напрям - історико-філософські дослідження. У працях Г. Аляєва,   А.   Введенського,   А.   Галактіонова   та   П.   Нікандрова, В.

Зеньковського, О. Лосєва, М. Лоського, І. Немчинова, О. Новікова, Л. Новікової та І. Сиземської, Е. Радлова, С. Франка та ряду інших дається аналіз виникнення і багатовікового розвитку російської філософії та її впливу на становлення національної самоідентичності, починаючи з древньої Русі до сьогодення.

Окремі періоди у розвитку російської національної самоідентичності проаналізовано у працях П. Алексєєва, Т. Артем'євої, О. Григоренко, О. Жиганкова, Е. Завадської, Л. Короткої, Л. Люкса, Н. Мозгової, І. Немчинова, В. Нічик, Л. Новікової, І. Сиземської, В. Пусторнакова, Т. Чумакової тощо.

Велика увага приділяється аналізу історії російської релігійної філософії та її вплив на конституювання національної ідентичності (праці В. Акулініна, В. Асмуса, А. Введенського, П. Гайденко, Г. Гараєва, В. Зеньковського, В. Кантора, М. Лоського, М. Мойсєєва, С. Снігур, В. Соловйова, А. Тихолаза, К. Фараджева, С. Франка, Н. Уткіної).

Обгрунтуванню неповторності російської національної філософії, її включеності у світовий філософський процес присчвячені праці П. Алексеєва, Б. Балуєва, В. Баруліна, Б. Безсонова, М. Бердяєва, Б. Вишеславцева, К. Власенка, А. Гулиги, М. Данилевського, О. Зінов'єва, О. Лосєва, М. Лоського.

Історико-філософські аспекти проблеми національної ідентичності розкриваються у працях М. Бердяєва, В. Соловйова, В. Баруліна, М. Козловеця, Р. Кіся; історична доля Росії - у працях В. Соловйова, М. Федорова, Б. Безсонова; філософія історії - у працях Л. Карсавіна і представників євразійства; сучасна російська геополітика у працях Ю. Аксютіна, В. Бровкого, С. Валянського та Д. Калюжного, Г. Водолазова, О. Дугіна, В. Жириновського, В. Кременя, Д. Табачника та В. Ткаченка, М. Козіна, С. Кургіняна, В. Литвина, М. Михальченка, Ф. Медвєдєва, І. Орлова, І. Пантіна, О. Уткіна, М. Шульги; історико-філософські проблеми євгеніки аналізуються у працях В. Авдєєва, Є. Гнатик, О. Гусєва, С. Кириліна, С. Ключникова, В. Ларіонова, С. Марочкіна, А. Савельєва, В. Сидорова, Ф. Феньєва, П. Яничарова.

Проблематика історії становлення російської національної самосвідомості розглядається також у працях українських науковців А. Бичко, І. Бичка, Г. Волинки, В. Горського та Б. Лобовика, І. Діяка, С. Здіорука, Л. Конотоп та З. Швед, В. Кременя, В. Крисаченка, В. Нічик, Б. Новікова, В. Огородника, І. Огородника, Г. Півторак, Н. Поліщук, М. Поповича, М. Русина, М. Савельєвої, В. Табачковського, М. Тарасенка, М. Ткачук, М.-Л. Чепи, В. Шинкарука та ряду інших.

У розділі обгрунтовується думка, що, незважаючи на безмежну літературу, дослідженням з історії становлення російської національної самоідентичності бракує чітких методологічних підходів, що й гальмує вирішення багатьох проблем, зокрема й тих, які стосуються української історії. Не з'ясованими залишаються зокрема наступні питання. Що являють собою руська й російська національна самоідентичність? Що являє собою російська національна філософія? В чому її специфічність і відмінність від,скажімо, американської, української, німецької чи китайської філософії? Де її витоки і яка джерельна база? Які етапи її розвитку? Хто із мислителів її репрезентує? Як впливала філософія на конституювання національної самоідентичності?

Відповісти на них без з'ясування наступних методологічних питань, на думку дисертанта, неможливо.

Перше питання стосується витлумачення сутності філософії як духовного феномена, адже розгляд її через дихотомічний поділ (філософія -це наука чи світогляд?) - безперспективний. Це чітко позначається, коли мова заходить про національні філософії. Тому пошук відповіді на вказане питання дисертант веде шляхом виокремлення різних типів філософування: теоретичного, есеїстсько-афористичного, художньо-образного та релігійно-містичного. Специфічність філософії при такому підході полягає не в тому, що вона є теоретичним способом самоусвідомлення, а в тому, що вона є способом самоусвідомлення людиною свого буття. Якщо теоретик філософує шляхом створення системи знань, то художник, митець оперує образами, метафорами. Російська філософія принципово не теоретична, а тому без нового розуміння специфіки сутності філософування не можна збагнути всієї повноти її змісту.

Друге питання стосується виникнення філософії. Міфогенна, гносеогенна, натурфілософська, релігіогенна концепції витлумачують генезис лише теоретичної філософії, залишаючи поза увагою всі інші. А оскільки російська національна філософія не зводиться лише до теоретичної форми, то без переосмислення загальноприйнятих концептуальних підходів щодо виникнення філософії, розуміння її специфічності також буде неповним.

Третє - чи коректно говорити про руську філософію, а не російську, як традиційно прийнято вважати. Відповідь на це питання передбачає скрупульозний історичний аналіз багатовікового генезису сучасної російської людності.

Четверте - це визначення витоків і джерельної бази російського національного філософування, що дасть змогу зрозуміти автентичність російської національної самосвідомості і виокремити ті складові, які внесені в неї християнством та етносами, котрі входять до складу російського народу.

Підрозділ 1.1. "Національна філософія як квінтесенція духовної самоідентифікації народу" містить виклад авторського підходу до розуміння філософії взагалі і національної зокрема, а також співвідношення філософії, міфології, релігії, містики, науки, моралі, права, політики тощо.

Інтегрально-філософський підхід до виокремлення методологічних засад проблемного поля дослідження дали змогу дисертанту обгрунтувати наступне. Історично висхідною синкретичною формою суспільної свідомості є міфічна свідомість, яка, трансформуючись, стає джерелом виникнення всіх форм суспільної свідомості, які переростають у філософію.

Отже, виникнення філософії - це поліфонічний процес, головним моментом якого є самоусвідомлення різних формоутворень духу. Тому в кожного народу філософія виникає по-різному: на грунті міфології, науки, моралі тощо.

Лише виокремлення різних типів філософування дає чіткі методологічні засади вивчення впливу філософії на конституювання російської національної самоідентичності, адже російській національній філософії, у якій всебічно конституалізується національна самоідентичність, найбільш притаманні есеїстсько-афористичний, художньо-образний, релігійно-містичний типи філософування, які суттєво відрізняються від теоретичного. Майже вся вона являє собою до-логічну, до-системну картину філософських течій і напрямків.

У підрозділі 1.2. "Філософія в Росії", "руська філософія", "російська національна філософія": експлікація понять" дається розмежування вказаних термінів, що дозволяє говорити як про руську філософію, так і про російську національну. Використання цих термінів дозволяє всебічніше розкрити процес історичного конституювання російської національної самоідентичності.

Підрозділ 1.3. "Національна самоідентичність і російська філософія: взамозумовленість і етапи розвитку" містить обгрунтування ідеї, що зачатки самоусвідомлення стародавніх русичів значною мірою виражають специфіку світобачення сучасного російського народу та дається вичленування етапів історичного конституювання російської національної самоідентичності.

При вичленуванні етапів конституювання російської національної самоідентичності, в доповнення до формаційного, соціокультурного, цивілізаційного, дисертант застосував синергетичний підхід. Він пов'язаний з теорією самоорганізації, з вичленуванням нових якостей у складних системах, яких жодна підсистема не має. Ці нові ознаки системи синергетики називають надорганізмом.

При цьому дисертант виходив з наступного: головним способом історичного розвою російського народу було регулярне розширення його географічного і духовного ареалу. Кількісне накопичення інородців та їх культури у лоні консортивного об'єднання народів приводять до якісних змін - внутрішнього переродження їх самоідентифікації. Механізм виникнення цих змін дисертант і витлумачує з позицій основних постулатів синергетики, яка подані у працях В. Аршинова, В. Воронкової, І. Добронравової, Л. Горбунової, Б. Кадомцева, С. Курдюмова, Г. Малинецького, І. Предборської, І. Пригожіна, В. Стьопіна.

У підрозділі показано, що формування надорганізму в процесі розвитку російського народу проходить ряд етапів.

Перший - це період формування родового, рюриківського єдиного духовного начала. Він починається з часу запрошення русів "рядити за угодою, по праву" і продовжується до Куликовської битви 1380 р. Якщо, згідно з «Літописом Руським», чудь, словени, кривичі, весь спочаткуіндентифікують русів як плем'я (поряд зі свеями, норманами, англами, готами), то руси ідентифікують себе як спадкоємці роду Рюрика.

Другий - починається з кінця XIV ст. і продовжується до церковного розколу XVII ст. Він припадає на період активної русифікації угро-фінських племен, яка об'єктивно вела до формування спільної для всіх народів духовної основи: православної віри і культури у лоні яких і формується новий надорганізм. Ним стає не родове, рюриківське, а всезагальне: земля Руська і віра Христова або - "Свята Русь".

Третій - починається з кінця XVII ст. і завершується жовтневим політичним переворотом 1917 р. Він збігається з періодом широкого прилучення в лоно російської держави тюркських та інших народностей. Асиміляція народностей з іншою культурою, релігією, психологією можлива лише через продукування і засвоєння руськими нових цінностей, які одночасно були близькими і орусаченим народностям. Такою цінністю є організація влади і обгрунтування її легітимності. На відміну від княжої доби, запроваджується типово тюркський тип володарювання. Формується новий надорганізм - "Велика Русь", а московити починають самоідентифікувати себе великоросами.

Четвертий - починається з жовтневого політичного перевороту 1917 р. і продовжується до розпаду СРСР. Зусилля КПРС у цей період були направлені на реалізацію ідеї В.І. Леніна по утвердженню радянського ладу у всесвітньому масштабі. В цей час формується новий надорганізм -"Всесвітня Країна Рад", а громадяни СРСР ідентифікують себе як "люди радянські" - "гомо советікус"

П'ятий - починається з розпадом СРСР і утворення Російської Федерації як самостійної держави.

У другому розділі "Соціокультурні передумови становлення націо-нальної ідентичності у древній Русі", який містить три підрозділи, досліджено процес зародження самоідентичності древніх русичів.

У підрозділі 2.1. "Морально-етичні виміри зачатків протофілосо-фування доби перших руських князів" доводиться, що зачатки філософування в древній Русі виникають у сфері моралі.

Дисертант відштовхується від думки М. Мамардашвілі, що самосвідомість першоосновою має моральність, адже самосвідомість - це відношення між свідомістю, яка онтологічно є колективним феноменом, і самістю, котра виокремлюється з колективу.

Саме таку метаморфозу самоусвідомлення проходять руські за Рюрика, якого запрошують чудь, словени, кривичі, весь правити по закону і праву. Перед ним виникає проблема моральнісного вибору: що нести людям цих земель - силу меча чи силу угоди, права? Рюрик обирає останнє. Тому й укладає угоди з автохтонами, згідно з якими кожна зі сторін повинна виконувати свої зобов'язання. Князь - правити за угодою, по праву, тобто бути суддею у спірних питаннях і захищати від набігів ворогів, а народне віче - займатися безпосередньою організацією життєдіяльності міст і сіл та сплатою данини.

Підписаними угодами Рюрик формує філософію співпраці, а питання взаємовідносин дітей і батьків, старшого і молодшого, влади і моралі, закону і моралі стають головними для його роду.

Страницы:
1  2  3  4 


Похожие статьи

М Г Кітов - Олег перший рекетир русі або як київ став матір'ю містам руським

М Г Кітов - Про деякі загальнометодологічні підходи до вивчення української національної філософії

М Г Кітов - Расові аспекти змісту руської ідеї

М Г Кітов - Філософія як духовний чинник

М Г Кітов - Сутність основного питання філософії