Т Гермаш - Антропологізм у культурі «срібного віку» - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ГЕРМАШ ТАЇСІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 130.2

АНТРОПОЛОГІЗМ У КУЛЬТУРІ «СРІБНОГО ВІКУ»

09.00.04 — філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ — 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі суспільних наук Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, Міністерство культури і туризму України.

Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент

Левицький Олег Вікторович,

Національна музична академія України

ім. П.І.Чайковського,

завідувач кафедри суспільних наук.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, профессор,

Бровко Микола Миколайович,

Київський національний лінгвістичний Університет,

завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент, Галушко Михайло Михайлович,

Національний технічний університет

України "КПІ",

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться 08.09.2009 року о 1600 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.13 в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

Автореферат розісланий 5 серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Б.К. Матюшко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтерес до проблеми антропологізму в сучасному світі викликаний загостренням глобальних проблем людства, з якими стикається індивід. Тому на початок ХХІ сторіччя як у філософії, так і в історії визріло прагнення переосмислити сутність людської особистості, здійснити аналіз і, систематизуючи основні знання про людину, накопичені в певній культурі, відтворити історичний образ індивіда конкретної епохи.

Говорячи про філософську антропологію, часто роблять закид, що вона не виконала свого завдання, оскільки багато її представників пішли шляхом конкретизації вчення про людину, досліджуючи окремі складові її цільної природи. Так, людина та її якості почали розглядатися в контексті природи, соціуму, культури, релігії, а дещо згодом - політики, психології, історії. Однак, незважаючи ні на що, людина є «тотальною цілісністю», де всі складові взаємопов'язані й взаємообумовлені, байдуже, чи є вони тілесними, духовними, біологічними або ж соціальними. Будучи частиною як суспільства, так і природи, людина є істотою «космо-біо-психо-соціальною».

Епоха межі XIX-ХХ століть, що є контекстом цього дослідження, становить особливий інтерес саме тому, що в цей час актуалізувалася проблема багатогранності й багатоманітності явлення сутності людини. Звідси й характерна для культури «срібного віку» увага до взаємодії, взаємовпливів і взаємопроникнення усіх сфер людської діяльності.

Для цієї епохи, як і для межі ХХ-ХХІ століть, характерним є тяжіння до експериментування заради усвідомлення себе в світі, що постійно змінюється -прагнення, з одного боку, віднайти нові ідеали, з іншого - ностальгування за старим. Актуальність звернення до культурного контексту межі ХІХ-ХХ століть зумовлена й тим, що одним із головних показників художньої свідомості перехідної епохи є багаторівневе переосмислення інформації, пошук нестандартного співвіднесення старого з новим, спричинені синтезуючим мисленням. В художньому контексті все це породило багатоманітність авторських рішень, заклало основи формування нової особистості в мистецтві.

Типологічна подібність часів межі ХІХ-ХХ та ХХ-ХХІ століть виявляється і в близькості концепцій про світ і людину, що знаходить відбиток і в проблемі заперечення старого, і в ідеї «всеєдності», і в проголошенні цінністю свободи, що передусім передбачає свободу особистісну. В певному сенсі сьогодні можна говорити про виникнення особливої «філософії межового мислення», чи «філософії межі епох», як історичного, культурно-естетичного феномена, коли «межовою свідомістю» «підбиваються підсумки», що й становить сутність й позитивний бік цього феномена.

За часів перехідних і несталих, часів сумнівів і заперечень, часів потрясінь у житті людей, загострюється необхідність у філософській інтерпретації, художньому відтворенні суперечностей, розвитку й вирішенні смисложиттєвих проблем. Наявність у культурі «срібного віку» чисельних філософем, що розкривають спорідненість філософії та мистецтва, а також відроджуютьінтерес до особистісно-суб'єктивного рівня буття в культурі, є ні чим іншим, як пошуком вирішення проблем, породжених новою епохою. Сьогодні важко уявити будь-який вид мистецтва без наявності в ньому певної філософської концепції або ж за відсутності в ньому філософсько-світоглядної складової, що свідчить про безпосереднє включення філософської свідомості до художньої думки.

В намаганні вирішити глобальні смисложиттєві проблеми, так само як і пізнати природу самої людини, культура «срібного віку», нарівні з ідеями вітчизняних мислителів, багато що сприйняла з німецької філософської і художньої культури. Досить перерахувати імена Г.В.Ф.Гегеля, Г.Гете, Р.Вагнера, І.Канта, Ф.Ніцше, Г.Рікерта, Ф.Шіллера, А.Шопенгауера, Р.Штайнера, щоб зрозуміти, наскільки культура межі ХІХ-ХХ століть насичена ідеями Німеччини. Це доводить нерозривність, взаємовплив і взаємозбагачення двох культур, адже відомим фактом також є захоплення представників німецької думки ідеями російських мислителів. Яскравим прикладом може слугувати зізнання Ф.Ніцше у своєму захопленні творчістю Ф.Достоєвського, так само як і пильна увага до творчості Ф.Достоєвського та Л.Толстого з боку Г.Гессе, Т.Манна, З.Фрейда тощо.

Сьогодні проблематика загальнолюдської культури набуває особливої актуальності. Закладене на межі ХІХ-ХХ сторіч поривання до об'єднання культур Заходу і Сходу в наш час трансформувалося в питання розвитку єдиної світової цивілізації. Тому все частіше йдеться про загальнолюдську «метакультуру», що всіма сприймається і є зрозумілою для всіх. Питання «метакультури» оприявлює діалогічну сутність нашого часу.

У представників російського символізму, наприклад у Д.Мережковського, ми бачимо спробу поєднати світові культури під гаслом історичної всезагальності та притаманної йому специфічної релігійності. Виявилось співзвучним періодові межі віків нашого часу і звернення А.Бєлого до теорії цінностей Г.Рікерта, оскільки вимога переосмислення світу й традиційної системи цінностей є характерною рисою перехідних епох, а перегляд цінностей з подальшим відкиданням у кризових ситуаціях розвитку людства цінностей, що не пройшли перевірки часом, стало закономірністю для переламних періодів історії.

В творчості діячів «срібного віку» проглядає намагання осягнути й пояснити природу людини передусім для самих себе. Аналіз художньої спадщини і теоретичних студій представників російського символізму, зокрема Д.Мережковського та А.Бєлого, дає змогу акцентувати увагу на яскраво виявленій антропологічній спрямованості їхньої творчості, намаганні розширити загальноприйнятий погляд на природу людини через художню символіку. Ось чому гносеологічна теорія символізму А.Бєлого та романи Д.Мережковського становлять для нас особливий інтерес.

Таким чином, актуальність обраної теми визначається:

— підвищенням інтересу до антропологічної проблематики в сучасній культурі й необхідністю її переосмислення в Україні;

— прагненням суспільства знайти вихід із кризових ситуацій сучасності через звернення до філософської антропології як науки про людину;

— потребою звернення в пошуках виходу з кризових ситуацій нашого часу до аналізу перехідних епох, а саме, до епохи межі ХІХ-ХХ століть, що дає змогу віднайти спорідненість і типологічну подібність цих часів із межею ХХ-ХХІ сторіч - наявність «межової свідомості»; концепцій світу й людини, що знайшли свій вираз в ідеї «всеєдності»; пошуків нестандартного зіставлення старого з новим, притаманного синтетичному мисленню; проголошення свободи, насамперед особистісної, найвищою цінністю;

— необхідністю розгляду антропологізму з позицій творчості й художнього пізнання людини, що найбільш повно відбивають сутність людини в її цілісному бутті;

— актуалізацією й нагальністю ідеї дослідження сутності людини, її внутрішнього світу через призму мистецтва, адже саме воно покладає за принцип діалогічний антропоцентризм як основу гуманізму ХХІ сторіччя;

— доцільністю й потребою вивчення й аналізу культури «срібного віку» з позицій антропологізму у зв'язку із недостатньою розробкою цієї теми у вітчизняній дослідницький літературі.

Ступінь наукової розробки теми. Антропологічна проблематика і у філософії і у мистецтві пройшла складний шлях становлення - від стародавніх часів до Ренесансної доби, новочасових студій та актуалізації у ХІХ-ХХ сторіччях, - набувши нової значущості для людства на початку ХХІ сторіччя.

За часів античної філософії людина ототожнюється з космічним світоустроєм і розуміється як «малий світ», мікрокосм. З ім'ям Сократа пов'язаний поворот від космоцентризму до антропоцентризму. А у платонізмі головним виявляється осмислення двох різнорідних начал - душі й тіла. У Середньовіччі ці начала набувають вигляду розмежування духа і плоті з подальшим його подоланням - одухотворенням плоті. На противагу середньовічному теоцентризму епоха Відродження проголошує людину творцем самої себе, акцентуючи всю увагу на її необмежених творчих можливостях. Але пізніше, у філософії Нового часу, головним критерієм стає мислення людини, її пізнавальні здібності. На початку ж ХІХ сторіччя увага переключається на сфери чуттів і фантазії людини. Проте головним було те, що відбулося зародження філософської антропології як автономної зони філософського комплексу.

Як напрям в історії світової думки, антропологізм знайшов своє логічне визначення в німецькій класичній філософії, зокрема в праці І.Канта «Антропологія» (1784), отримав подальший розвиток в антропологічній філософії Л.Фейєрбаха (взаємовідносини між «Я» і «Ти»). У некласичній філософії світ почав розглядатися крізь призму буття людини і у А.Шопенгауера втілився в поняття «макроантропос», який є у нього сферою розгортання сутнісних сил особистості, наділеної волею та інтелектом. Значну роль в європейській культурі відіграв Ф.Ніцше, створивши ідею «надлюдини». Ірраціональними напрямами на перший план стали висуватися позарозумовіздібності людини, такі як інтуїція, чуття, внутрішні осягнення. К.Маркс і Ф.Енгельс формулюють нове розуміння людини як практичної істоти, котра є сукупністю усіх суспільних відносин. Одночасно виникає інтерес до психіки та підсвідомості людини, що знайшло свій відбиток у психоаналізі З.Фрейда та К.Г.Юнга.

Антропологізм на теренах української філософської думки втілився у студіях Г.Сковороди, антропологічні ідеї якого були не тільки новаторськими для свого часу, а й значно випередили розвиток західноєвропейських антропологічних пошуків. Творчі здобутки родоначальника російської релігійної філософії Вол.Соловйова в галузі філософської антропології вплинули на видатну плеяду філософів і мислителів - М.Бердяєва, І.Ільїна, Л.Карсавіна, К.Леонтьєва, В.Розанова, П.Флоренського, С.Франка, Л.Шестова та ін. Вони акцентують увагу на моральнісних засадах людства -співвідношенні добра й зла, носієм яких є людина, людяності в любові, усвідомленні дійсного сенсу життя та цілісності самої людини. Йдеться також про творчість людини, головною метою якої є перетворення світу й самої людини.

ХХ сторіччя по-новому поглянуло на проблеми людини і людства в цілому, що сприяло появі нового самостійного напряму у філософії -антропології як науки про людину.

В радянський період антропологічна проблематика не була основною і розглядалася з позицій критичного матеріалізму. На той час ідеї антропологізму знайшли відображення в працях Г.С.Батіщева, Б.Т.Григор'яна, Б.М.Кедрова, П.В.Корнєєва, К.Н.Любутіна, А.Г.Мисливченка, Т.Ярошевського. Вони здійснили критичний аналіз ідей філософської антропології - шляхів філософського пізнання людини, проблем особистості, діяльнісної сутності людини як філософського принципу тощо.

Наприкінці ХХ сторіччя з'являються праці П.С.Гуревича, М.С.Кагана, В.В.Маркова, В.С.Стьопіна та ін., присвячені антропологічній проблематиці та історії її розвитку. Проблеми людини, людського буття, самосвідомості, творчості, сутності людини, взаємовідносин людини і суспільства, свідомості людини в сучасному світі, переоцінки цінностей тощо містять праці українських дослідників І.В.Бичка, М.В.Поповича, В.Г.Табачковського, В.М.Томалінцева, Н.В.Хамітова, Г.П.Чміль, В.І.Шинкарука, а також праці авторів пострадянського простору М.В.Бойкова, В.Є.Бугери, Ю.М.Давидова, З.М.Какабадзе, В.К.Кантора, Ю.М.Лотмана, М.К.Мамардашвілі, Ю.В.Синєокої, Г.Л.Тульчинського.

Аналіз сутності людини здійснюється також у багатьох літературних джерелах, присвячених дослідженню епохи межі ХІХ-ХХ століть. В них проводиться паралель між духовною ситуацією наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя і межею ХХ-ХХІ сторіч. Звідси випливає певний зв'язок в осмисленні проблем зародження нових ідеалів людини і нових уявлень про неї. В працях українських і російських дослідників 80-90 років ХХ століття - Л.Г.Андрєєва, М.М.Бахтіна,   М.В.Бикової,   М.І.Гаріна,   М.Л.Гаспарова, Л.К.Долгополова,

О.В.Єрмілової, Л.А.Колобаєвої, Г.Ю.Мережинської, В.А.Саричева, І.І.Севрук, В.І.Силантьєвої, В.В.Стебляк, а також у працях європейських дослідників, таких як Майкл Баскер, Едіт Клюс, Ален Луї, Альфред Норт Уайтхед, Ханзен-Леве Аге - здійснюється показ внутрішніх змін у мистецтві й людській особистості, різноплановість сприйняття світу в цілому і суспільства зокрема, відтворюється стан культури «срібного віку», її виникнення та історичні передумови, внутрішній світ представників творчої еліти того часу.

Проведений аналіз виявив недостатню розробленість теми антропологічної проблематики в культурі «срібного віку». Особливо це виявляється в дослідницьких працях, присвячених символізмові «срібного віку», де символізм не розглядається з позиції філософської антропології. Новий підхід до вивчення культури межі ХІХ-ХХ сторіч, а саме, з позицій антропологізму, здатний суттєво змінити уявлення про творчість діячів російського символізму, їхні творчі пошуки та світогляд, дасть змогу побачити специфічне тлумачення ними людини, тим самим збагатить сучасне її розуміння. Це й є основою пропонованого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках планової теми кафедри суспільних наук Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського «Західноєвропейська ірраціональна філософія 19-20 сторіччя та проблеми розвитку сучасного мистецтва», затвердженої 3 вересня 2003 року (протокол №1). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол №10 від 26 квітня 2007 року).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення й вивчення антропологізму в культурі «срібного віку», основних етапів його розвитку, принципів і методів, їх втілення в творчості представників російського символізму, а також доведення антропологічної спрямованості їхньої творчості як основоположної.

Задля досягнення поставленої мети виникла необхідність у вирішенні таких завдань:

— обґрунтувати необхідність звернення до дослідження межі ХІХ—ХХ сторіч, а саме до епохи «срібного віку», з позицій антропологізму;

— здійснити аналіз історії зародження й розвитку антропологічної проблематики у світовій і вітчизняній філософській думці з подальшим акцентом на її актуалізацію на межі ХХ-ХХІ сторіч;

— показати загальний стан перехідного часу епохи межі ХІХ-ХХ сторіч з розкриттям проблем людини, притаманних тому часові;

— розкрити основи російського символізму як літературно-художнього напряму через аналіз творчості його представників;

— виявити художньо-філософські корені формування в свідомості діячів «срібного віку» антропологічної проблематики;

— обґрунтувати й довести наявність антропологічної проблематики у філософських пошуках і творчості А.Бєлого та Д.Мережковського.

Об'єкт дослідження - становлення й розвиток на межі ХІХ-ХХ століть філософських основ антропологічної проблематики в культурі «срібного віку».

Предмет дослідження - розвиток антропологічної спрямованості творчості представників російського символізму.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, доповнений методом відповідності логічного й історичного. Через логіко-історичний аналіз розвитку антропологічної проблематики у світовій філософській думці показана історія розвитку й причини актуалізації досліджуваної проблематики на початку ХХ сторіччя, що спричинило поворот філософської думки до людини як вихідної точки філософування. За допомогою об'єктивно-практичного методу виявлено й обґрунтовано наявність антропологізму в культурі «срібного віку», зокрема в творчості представників російського символізму. Через співвідношення абстрактного й конкретного доведена нагальність розгляду антропологічної проблематики в контексті художнього пізнання.

Наукова новизна дослідження полягає в новому - з позицій антропологізму - підході до вивчення культури «срібного віку», внаслідок чого були продемонстровані художньо-філософські витоки формування в свідомості діячів межі ХІХ-ХХ сторіч антропологічної проблематики й виявлена загальна антропологічна спрямованість символізму. Вперше доведений взаємозв'язок творчості А.Бєлого та Д.Мережковського, що полягає у спільності антропологічної проблематики.

Новизна дослідження конкретизується в таких результатах:

— обґрунтована й доведена необхідність звернення до дослідження межі ХІХ-ХХ століть, а саме до епохи «срібного віку», з позиції антропологізму;

— через історичний аналіз загального стану перехідного часу епохи межі ХІХ—ХХ сторіч розкриті проблеми людини, притаманні цьому часові;

— виявлені художньо-філософські витоки формування у свідомості представників символізму «срібного віку» антропологічної проблематики;

— обґрунтована антропологічна сутність творчості А.Бєлого та Д.Мережковського, доведений взаємозв'язок їхніх теоретичних і художніх творів, позначених спільністю антропологічної проблематики;

— проведений аналіз історії зародження, становлення й розвитку антропологічної проблематики у світовій і вітчизняній філософській думці засвідчив її актуалізацію у ХХІ сторіччі та актуалізацію необхідності розгляду антропологізму з позицій творчості й художнього пізнання людини, що найбільш повно відбивають сутність людини в її цілісному бутті.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Дослідження антропологічної проблематики в культурі «срібного віку» дає змогу розширити загальноприйнятий погляд на природу людини, сприяє більш глибокому її осягненню та розумінню. Вивчення антропологічних складових літератури і мистецтва відкриває перспективи нового погляду на глибинні проблеми художників-мислителів, теоретичного обґрунтування їхніх концепцій людини. Розгляд творчості з позицій антропологізму сприяє розширенню теоретичнихзавдань і практичних рішень як у науці, так і в житті суспільства.

Матеріали дослідження можуть бути використані при читанні лекцій, спецкурсів з філософської антропології, філософії, філософії мистецтва і соціальної філософії, етики, естетики, теорії та історії культури.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Головні результати дослідження оголошено на Міжнародних наукових та Всеукраїнської науково-практичної конференціях: «Міфологічний простір і час у сучасній культурі» (Київ, 2003), «Художня освіта і суспільство XXI століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри» (Київ, 2004), «Виникнення і становлення. Проблеми, концепції, гіпотези» (Київ 2004), «Лабіринти еволюції становлення людини та людства» (Київ, 2005), «Традиція і культура. Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність» (Київ, 2007), «Традиція і культура. Вічні цінності в сучасній культурі» (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення, результати й висновки дисертаційного дослідження викладені в 12 публікаціях: 6 статтях у провідних фахових виданнях ВАК України з філософських наук та 6 тезах, виданих за результатами Міжнародних наукових та Всеукраїнської науково-практичної конференцій.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають у себе 6 підрозділів (другий і третій розділи мають по три підрозділи), висновків, та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з них основного тексту - 176 сторінок. Список використаних джерел налічує 239 найменувань та складає 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дослідження, стан розробки поставленої проблеми, формулюються мета й основні завдання дослідження, його теоретичні та методологічні основи, визначаються об'єкт i предмет дослідження, обґрунтовується наукова новизна, окреслюється сфера науково-практичного застосування отриманих результатів.

Перший розділ - «Бібліографія та методологія дослідження антропологізму в світовій і вітчизняній культурі» - присвячено розгляду бібліографії та методології дослідження антропологізму в світовій і вітчизняній культурі.

Історичний аналіз зародження й розвитку антропологічної проблематики у філософії та мистецтві дав змогу дійти висновку, що вона постійно видозмінювалася, пройшла складний шлях становлення і набула нової значущості для людства на початку ХХІ сторіччя.

Дослідження історії розвитку світової думки з огляду на антропологічну проблематику засвідчило, що наприкінці ХІХ сторіччя, вперше після довгого панування раціоналістичної філософії і науки, акцент було зроблено на несталості та змінності природи людини. У некласичній філософії людинанабуває статусу висхідного пункту філософування. Значну роль у європейській культурі взагалі, і в художній зокрема, відіграв створений Ф.Ніцше міф про надлюдину, завдячуючи якому наприкінці ХІХ сторіччя стало ясно, що мистецтво понад усе потребує визначеної концепції людини. Великий вплив на мистецтво, зокрема мистецтво «срібного віку», також справив антропологізм в українській і російській філософській думці, позначений працями Г.Сковороди і Вол.Соловйова, який ґрунтувався на моральнісних засадах людства, на добрі, закладеному в людині, людяності й любові, на інтересі до її творчості як акті змінення самої себе і навколишнього світу. Таким чином, на межі ХІХ-ХХ століть людина перетворюється на носія творчої свідомості.

Дослідження антропологічної проблематики у вітчизняній думці радянського періоду дало змогу дійти висновку, що в ті часи вона не була основною і розглядалася з критичних позицій матеріалізму. Найбільш значущими працями цього періоду є праці Г.С.Батіщева, Б.Т.Григор'яна, Б.М.Кедрова, П.В.Корнєєва, К.Н.Любутіна, О.Г.Мисливченка, К.Свас'яна, Т .Ярошевського.

Огляд дослідницької літератури кінця ХХ сторіччя засвідчив, що на початку ХХІ сторіччя відбулася переорієнтація свідомості людей щодо цього питання. З'являються праці, присвячені антропологічній проблематиці та історії її розвитку. В працях сучасних дослідників, таких як І.В.Бичко, М.В.Бойков, В.Є.Бугера, П.С.Гуревич, Ю.М.Давидов, М.С.Каган, З.М.Какабадзе, В.К.Кантор, М.К.Мамардашвілі, В.В.Марков, М.В.Попович, Ю.В.Синєока, В.С.Стьопін, В.Г.Табачковський, Г.Л.Тульчинський, Н.В.Хамітов, Г.П.Чміль, В.І.Шинкарук, з'явилася тенденція до різнобічного погляду на антропологічну тематику у філософських науках. При цьому багато уваги почали приділяти темі «людина - суспільство», оскільки люди все більше переймалися своїм становищем у соціумі, а також питанням самореалізації як показника розкриття людини як особистості. В їх працях розглядаються проблеми людини, людського буття, самосвідомості, творчості, сутності людини, взаємовідносин людини і суспільства, свідомості людини в сучасному світі, переоцінки цінностей тощо.

Сутності людського життя, його цілісності як філософсько-антропологічній проблемі, людській самосвідомості, суперечностям людського «я», здатності людини до філософування у повсякденному житті, особливостям перебування людини в просторі культури і її творчим виявам присвячені праці О.О.Базалука, І.Р.Карпенко, С.М.Ковальова, С.А.Смирнова, О.В.Соловйова,

H. А.Тельнової, А.Г. та Ю.О.Шиманських,.

Прагнення осягнути людину як особистість знаходить своє відображення в працях таких українських дослідників початку ХХІ сторіччя, як В.Ф.Барановський,   Л.В.Батліна,   а  також  у  дисертаційних дослідженнях

I. В.Агієнка, Л.Ю.Левченка, Н.В.Лубенець, Л.А.Никифорова, Л.А.Подолянка, І.В.Усанова, Н.Ф.Юхименко, де йдеться про самовиявлення та самоздійснення людини як особистості, що полягають у свободі самовиявлення, душевному просторі й духовності, у самотності як кризі людської суб'єктивності тагуманістичних параметрах самореалізації особистості (потреби, інтереси, цінності).

Антропологічній проблематиці присвячені дисертаційні студії українських дослідників С.Грабовського, М.В.Колеснікова, І.М.Нещерет,

О.С.Петриковської, В.С.Соловйова та Т.С.Троїцької, які піднімають питання про стан людини у вимірах ХХ сторіччя, про феномен трансформації свідомості людини в сучасному світі, про творчість як філософсько-антропологічну проблему. Отже, антропологічна проблематика в наш час все більше привертає до себе увагу.

Важливим фактором є те, що бажання зрозуміти людину виявляється в численній дослідницькій літературі, присвяченій аналізові епохи межі ХІХ-ХХ століть, зокрема в дослідженнях культури «срібного віку». Все більшої актуальності набуває ідея дослідження сутності людини, її внутрішнього світу й буття через призму мистецтва, тобто шляхом звернення до творчості провідних митців, оскільки саме мистецтво виявляється здатним розкрити людину в її цілісному бутті. В працях українських і російських дослідників 80­90 років ХХ століття - Г.Андрєєва, М.М.Бахтіна, М.В.Бикової, М.І.Гаріна, М.Л.Гаспарова, Л.К.Долгополова, О.В.Єрмілової, Л.А.Колобаєвої, Г.Ю.Мережинської, В.А.Саричева, І.І.Севрук, В.І.Силантьєвої, В.В.Стебляк, а також у працях європейських дослідників, таких як Майкл Баскер, Ален Луї, Альфред Норт Уайтхед, Едіт Клюс, Ханзен-Леве Аге - здійснюється показ внутрішніх змін у мистецтві й людській особистості, різноплановість сприйняття світу в цілому і суспільства зокрема, відтворюється стан культури «срібного віку», її виникнення та історичні передумови, внутрішній світ представників творчої еліти того часу.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Т Гермаш - Антропологізм у культурі «срібного віку»