І Стойко, Ю Вовк - Аналіз досвіду здійснення інноваційної політики зарубіжними країнами - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Стойко І. Аналіз досвіду здійснення інноваційної політики зарубіжними країнами [Електронний ресурс] / І. Стойко, Ю. Вовк, О. Юрчак // Соціально-економічні проблеми і держава. — 2011. — Вип. 2 (5). — Режим доступу до журн. : http://sepd.tntu.edu.ua/images/stories/pdf/2011/11siipzk.pdf.

УДК 338.2

Ігор Стойко, Юрій Вовк, Ольга Юрчак

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

АНАЛІЗ ДОСВІДУ ЗДІЙСНЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

ЗАРУБІЖНИМИ КРАЇНАМИ

Анотація. Розглянуто основні риси інноваційної діяльності передових країн світу, поєднання діяльності держави, потужного корпоративного комплексу і інфраструктури ринку. Проведено аналіз національних систем державного регулювання науково-дослідної діяльності, методів стимулювання процесів створення і використання нововведень у різних господарських і організаційних структурах.

Ключові слова: інновація, інноваційна політика, інноваційний розвиток країн, джерела стимулювання інноваційного розвитку, комплексний підхід.

Игорь Стойко, Юрий Вовк, Ольга Юрчак

АНАЛИЗ ОПЫТА ПРОВЕДЕНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ ПОЛИТИКИ

ЗАРУБЕЖНЫМИ СТРАНАМИ

Аннотация. Рассмотрены основные черты инновационной деятельности передовых стран мира, сочетание деятельности государства, мощного корпоративного комплекса и инфраструктуры рынка. Проведен анализ национальных систем государственного регулирования научно-исследовательской деятельности, методов стимулирования процессов создания и использования нововведений в различных хозяйственных и организационных структурах.

Ключевые слова: инновация, инновационная политика, инновационное развитие страны, источники стимулирования инновационного развития, комплексный подход.

Ihor Stoyko, Yuriy Vovk, Olha Yurchak

ANALYSIS OF IMPLEMENTATION OF INNOVATION POLICY FOREIGN

COUNTRIES

Abstract. The basic features of the innovation of advanced countries, a combination of state, a strong corporate sector and infrastructure markets. The analysis of national systems of state regulation of research activities, methods to stimulate the process of creation and use of innovations in different economic and organizational structures.

Keywords: innovation, innovation policy, innovative development of countries, sources of innovation development stimulation, integrated approach.

Постановка проблеми. В сучасному світі справедливо вважають, що найважливішим фактором економічного розвитку є науково-технічний прогрес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Саме тому особливу значущість для України має творче використання досвіду розвинених країн з реалізації заходів державної підтримки інноваційних процесів в економіці, що дозволить сформувати діючу вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності.

Світовими лідерами у проведенні ефективної інноваційної політики вважають Швейцарію, Німеччину, США, Японію. Для цих країн характерно державне (крім ринкового) регулювання інноваційної діяльності, що реалізується через цілеспрямований вплив органів державного управління на економічні інтереси інститутів інноваційної сфери. Державне регулювання базується на виборі пріоритетів, генеральних стратегічних напрямках та орієнтирах ефективного науково-технічного та соціально-економічного розвитку. Одним з основних завдань державного регулювання є проведення комплексу заходів з організаційно-нормативної та фінансово-ресурсної підтримки інноваційної активності підприємств.

Аналіз основних рис господарств Японії, США та інших високорозвинутих зарубіжних країн, в яких оптимально поєднуються діяльність держави, потужного корпоративного комплексу і інфраструктура ринку, розгляд національних економічних систем державного регулювання науково-дослідної діяльності в цих країнах, методів стимулювання процесів створення і використання нововведень в їхніх господарських і організаційних структурах становить основну мету дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі удосконалення державної інноваційної політики присвячені дослідження провідних вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких: Г. Андрощук [1, 2], Г. Ассонов [3], М. Гороховатська [4], Р. Еннан [2], П. Завлін, Б. Малицький, О. Іваноньків [5], І. Сільченко, Л. Федулова [7], Б. Яценко [11].

Разом з тим, недостатньо висвітлені особливості формування та практичної реалізації державної інноваційної політики зарубіжних країн. Тому метою роботи є виокремлення особливостей формування та реалізації державної інноваційної політики в контексті сталого розвитку інституту держави.

Згідно з даними рейтингу European Innovation Scoreboard 2009, опублікованих Єврокомісією, розвиток інновацій у країнах ЄС як і раніше помітно відстає від США і Японії. Як наголошується в дослідженні, розрив між рівнем інновацій в США і країнах ЄС, що помітно скоротився в 2005-2007 роках, на даний час вирівнявся. Японію, що йде услід за США, європейцям також ніяк не наздогнати. Автори пов'язують це з фінансовою кризою, яка змусила компанії в розвинених країнах помітно зменшити капіталовкладення в нові розробки.

Як показує рейтинг, що враховує 29 показників (в тому числі наявність висококваліфікованого персоналу і учених, кількість патентних заявок, витрати на дослідження), Бразилії і Індії скоротити розрив з Європою також не вдається.

А ось Китай достатньо успішно використовує економічні можливості і рік за роком поступово наближається до розвинених країн за рівнем інновацій. За словами експерта Лондонської школи економіки Джонатана Лібенау, Китай, як і інші розвинуті країни, "може вчитися на дорогих помилках провідних економік, а також наслідувати дії цих країн". За його словами, КНР допомагають хороші умови на місцевих ринках, недорога робоча сила, зростання виробництва енергії і урбанізація. Експерт прогнозує, що рівень інновацій Китаю зростатиме в довгостроковій перспективі разом із продуктивністю і розширенням присутності на світових ринках. Проте, на його думку, вищеназвані переваги Китаю порівняно з іншими країнами поступово нівелюватимуться, а тому темпи зростання інновацій в Китаї також сповільняться. У результаті нинішній розрив між рівнем інновацій провідних економік і Китаю все ж таки збережеться протягом дуже довгого часу.

Інноваційними лідерами серед членів ЄС виявилися Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Німеччина, Великобританія. Гірші результати, цілком очікувано, показали ті, що відстають за рівнем економічного розвитку від своїх західних сусідів - країни Східної Європи (Болгарія, Хорватія, Латвія, Сербія, Румунія, Туреччина). Проте, як відзначають дослідники, відстаючі країни поступово підтягаються до передових.

Як підкреслив єврокомісар з питань промисловості Антоніо Таяні: «...зростання інвестицій в інновації і дослідження є ключовим чинником, який допоможе благополучно вийти з кризи».

Виклад основного матеріалу. США та Японія - економічні супердержави, що виробляють майже 40 % усього світового ВНП. Японія стала єдиною країною у світі, яка коли-небудь атакувала США. На початку 50-х років імпорт із США приблизно в 3-3,5 разів перевищував експорт Японії в цю країну. У другій половині 80-х років японський експорт у США досяг загрозливих розмірів для останньої, що стало однією з головних причин загострення японсько-американських суперечностей.

Журнал «Fortune» щорічно публікує список 500 найбільших корпорацій світу і щорічно у ньому відбуваються істотні зміни: виникають одні компанії, зникають інші. Наприклад, у 2000 році Японія «втратила» 15 компаній, а США набула 9, але загальна картина діяльності 500 найбільших компаній показує, що в багатьох галузях японські компанії зміцнили свої позиції порівняно з попереднім періодом.

Для прикладу і порівняння, наведемо результати дослідження «Fortune» за останні роки, а саме розміщення найбільших корпорацій світу за дослідженням журналу«Fortune» (рис. 1).

Рис. 1. Розміщення найбільших корпорацій світу за дослідженням журналу«Fortune»:

а) 2008 рік; б) 2011 рік

До найбільш конкурентоспроможних галузей японської промисловості належать, крім автомобілебудування, електроніка та напівпровідники, комп'ютери й офісне обладнання, телекомунікаційне обладнання, побутова аудіо- та відеоапаратура, мотоцикли, фотографічне обладнання, верстатобудування, суднобудування, де японські компанії мають значні переваги.

Починаючи з 80-х років, особливого розвитку в Японії набула напівпровідникова галузь. Шість японських компаній (NEC, «Тошиба», «Хітачі», «Фудзіцу», «Міцубісі електрик» й «Мацусіта електроніко») виготовляли 64 % всіх напівпровідників у світі. У наш час Японія є світовим лідером у виробництві електронних компонентів. На її долю припадає 54 %, тоді як доля США - 35% .

Лідируючі позиції японських промислових компаній визначаються чинниками інноваційного управління, до яких належать:

- розширене фінансування прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розробок нових технологій, всебічне заохочення винахідництва та наукової діяльності.

- оригінальна система виробничого менеджменту й ефективність стилю керівництва, націленого на взаємодію з персоналом усіх рівнів.

Головною особливістю управління японських компаній на відміну від компаній США є те, що їх мета полягає не в тому, щоб одержати прибуток у максимально короткий строк, а в тім, щоб забезпечити постійне довгострокове зростання. Згідно з багатьма теоріями, поширеними на Заході, успіхи Японії приписують особливим національним якостям -схильності до узгоджених дій (консенсусу) на всіх рівнях від приватного (особистого) до загальнонаціонального, природжений колективізм і патерналізм. У результаті вся японськанація об'єдналась в «Japan incorporated)) - Акціонерну Компанію Японії, підкоривши свої особисті інтереси загальнонаціональним цілям.

Формування майбутнього робітника фірм - відмінна риса японського підходу до опанування виробничої культури. Саме даною обставиною багато в чому пояснюються успіхи японських фірм у розробці і впровадженні системи заходів щодо максимального використання виробничих ресурсів, високої віддачі від вживання техніки і технологій.

Важливою для фірм є технологія виробництва, яка впливає на створення доданої вартості - різниці між продажами компанії за певний період і витратами на матеріали, компоненти та послуги (крім витрат на робочу силу за той самий період). Крім того, одним з вирішальних моментів є покращання технології у процесі щоденної виробничої активності та створення нових товарів на основі ефективних досліджень і наукових розробок. Витрати на наукові дослідження безпосередньо впливають на інноваційний процес у промисловості і на підвищення міжнародної конкурентоспроможності.

Для підтримки і розвитку корпоративних цінностей залучаються багатомільярдні інвестиції. Так, у 2000 році американські корпорації витратили близько 7 млрд. дол. на програми дій на мислення персоналу, використовуючи при цьому нетрадиційні форми такої дії (гіпноз, медитація). У цій області діють сотні консультаційних фірм. У всіх ділових журналах є рубрики, присвячені питанням організаційної культури, курси з організаційної культури введені практично у всіх школах бізнесу.

Японські фірми надають великого значення творчій ініціативі працюючих і заохочують новаторський процес під гаслом «Винахідництво - це життя інженера». Конкурентні переваги японських фірм ґрунтуються на активному формуванні у працівників високої трудової моралі, удосконаленні їх кваліфікації. Саме останнє в умовах достатньої тривалої роботи на одній фірмі сприяє зміцненню етичних стандартів персоналу. Адже суть їх не в тому, що робітник залишається на виробництві в понаднормовий час або перевантажує себе, а в тому, що він намагається створити і застосувати досконаліші та продуктивніші методи праці для поліпшення якості продукції. У свою чергу участь в інноваційному процесі вимагає від працівника нових технічних знань, здібностей, ретельного аналізу проблем, що виникають у виробництві.

Велика увага також приділяється створенню глобальної сітки патентування. Жорстка конкурентна боротьба йде за те, хто швидше запатентує свою продукцію не тільки у себе в країні, а й у світі (як правило, в США). Японські фірми широко використовують комплексний підхід до інноваційної діяльності, починаючи від організації виробництва, наприклад, система «точно в строк», яка була розроблена компанією «Тойота», і тепер використовується в США та в інших країнах, і закінчуючи «тотальним контролем якості».

Імідж японських компаній як лідерів у сфері якості міцно закріпився у свідомості світового покупця. Японці розглядають якість у найширшому розумінні. Якість - це все, що найкраще. У цьому контексті поняття якості охоплює всі аспекти людської поведінки в процесі виробництва і тому в Японії була розроблена концепція «Kaizen», автором якої є Масаакі Імаі. Для більшості керівників, знайомих з системою Kaizen, вона стала, скоріше, стилем життя, ніж просто стилем управління. Прагнення до постійного вдосконалення, а саме таке філософське значення лежить в основі концепції, приносить свої плоди, виражається в конкретних формах, методах і технологіях.

Для японської системи характерним є постійна участь у діяльності, пов'язаній з управлінням якістю, усіх підрозділів та всіх працівників фірми. Усі працівники, від президента компанії до робітника, зацікавлені в досягненні високих результатів. Вони навчаються методам управління та вмінню застосовувати їх у практичній діяльності в гуртках якості, куди залучаються також субпідрядники, посередники та працівники дочірніх компаній. Японська концепція якості ґрунтується перш за все на виключенні самої можливості виникнення браку на всіх стадіях виробництва, на широкому застосуванні статистичних методів контролю, пріоритеті профілактики дефектів над їх виправленням, а також на розробці загальнонаціональних програм з контролю якості.

Для американської системи характерним є делегування усіх питань, пов'язаних із забезпеченням якості, певному адміністративному підрозділу, що спеціалізується на аналізі якості продукції і контролі. Усі ці функції забезпечуються спеціалістами даного підрозділу.

В даний час в інноваційних фірмах США впроваджуються безперервні загальнофірмові програми, що охоплюють кожного працівника. Систематично проводяться компанії по навчанню персоналу розумінню процесів, що протікають на ринку, і найважливіших чинників конкурентоспроможності. Наприклад, концерн «General Electric» має одну з кращих у США школу менеджерів, у якій щороку навчаються більше 5 тис. людей. Школа співробітничає з 24 університетами. У даний час в інноваційних фірмах США упроваджуються безперервні загальнофірмові програми, що охоплюють кожного працівника. Бажаючі отримати диплом магістра наук з інженерних дисциплін можуть зробити це безкоштовно через спеціальну програму концерну. Щороку близько половини персоналу концерну «General Electric» займаються на різних курсах, оплачуваних компанією. На навчання щорік витрачається більше 500 млн. дол.

Японські фірми велике значення надають творчій розробці нових товарів на основі технології своєї компанії. Вони широко застосовують комплексний підхід до інноваційної діяльності. Важливим чинником успіху в упровадженні новинок на ринок у японських компаніях є вдала організаційна структура, достатній дослідницький потенціал, широкі можливості в галузі маркетингової діяльності, підтримка вищим керівництвом інноваційного розвитку. Усе це створює відповідний інноваційний клімат і забезпечує прорив в інноваційній сфері.

США, Японія, Німеччина, Великобританія, Китай, Канада, Бразилія, Австралія та інші країни світу вибудували свою інноваційну політику, яка дозволяє їм прогресивно розвиватися і стати у ряд провідних економічних держав.

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ. Досягнення мети та виконання завдань інноваційної політики у США здійснюється шляхом застосування механізму децентралізованого регулювання інноваційної діяльності, у якому держава відіграє провідну роль. Складовими частинами реалізації державної інноваційної політики у США є:

- економіко-правові методи, що ґрунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень;

- державне фінансування наукової сфери;

- контрактна система відносин між суб'єктами інноваційної діяльності та державою;

- податкова система;

- патентно-ліцензійна, антитрестовська політика;

- амортизаційні заходи, субсидії;

- передавання технологій;

- підтримка дрібного інноваційного бізнесу;

- урядові закупівлі;

- розвиток інфраструктури досліджень і розробок.

В американській державній політиці розділяють заходи, спрямовані на підтримку великого і малого бізнесу, головним з яких є забезпечення сприятливих умов для «інноваційного клімату». Малий інноваційний бізнес розглядається як один з найважливіших рушіїв інноваційного прогресу, для розвитку якого у 80-ті роки було розроблено цілий ряд спеціальних інструментів державного впливу. Прийнято відповідні закони про розвиток малих інноваційних фірм, які були спрямовані на підтримку всього дрібного інноваційного бізнесу - від невеликих дослідних компаній до виробників-одинаків. При цьому, на відміну від впливу на вже економічно й організаційно сформований великий бізнес, основні зусилля держави спрямовуються на початкові періоди становлення дрібних новаторських фірм. Політика стимулювання новаторства дрібного бізнесу проводиться на всіх рівнях виконавчої влади - від федерального уряду до муніципалітету.

Історично американська законодавча база забезпечувала правовий фундамент розвитку   інноваційного   бізнесу   на   принципах   довгостроковості   та економічноїзацікавленості підприємців і на сьогодні містить широкий спектр законів про патенти, товарні знаки, авторське право, пільгові кредити, а також закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших.

Однак ці закони належною мірою не забезпечували ефективність інноваційної діяльності і у 80-90-х роках минулого століття для стимулювання технологічних нововведень у США був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулювання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій у розвитку науки й техніки.

Формування інноваційної політики в американському державному механізмі інноваційного регулювання не є функцією якого-небудь одного органу, а є результатом сукупної дії понад 40 міністерств і відомств Федерального Уряду, що провадять фінансування досліджень і розробок. За даними офіційної статистики, кожний четвертий працівник держапарату Федерального Уряду США зайнятий у сфері управління розвитком науки та техніки.

Центральна роль у формуванні інноваційної політики належить президенту країни. Одним з його загальновизнаних обов'язків є забезпечення найефективнішого використання науково-технічних переваг США в інтересах національної безпеки і загального добробуту. Згідно з законодавством президент США несе повну відповідальність за реалізацію науково-дослідної програми Уряду. Роль президента полягає у тому, щоб приймати рішення з питань розподілу ресурсів, виділених на інноваційну діяльність, між федеральними агентствами та відомствами; визначення розмірів та умов надання науково-технічної допомоги іншим країнам; міжнародного співробітництва. Президент щорічно виступає з доповіддю в Конгресі США про стан розвитку та перспективи науки і техніки в країні.

Ефективною формою зв'язку між вузівською наукою і виробництвом є технологічні парки (ТП). Сутність ТП полягає у створенні в науково-дослідному (університетському) середовищі інфраструктури, необхідної для формування і становлення невеликих високотехнологічних фірм. Технопарк об'єднує великі й малі господарські організації, з одного боку, і творчий потенціал великих університетів - з іншого. Конкретні форми організації та управління ТП в кожному окремому випадку відрізняються. Вони, як правило, є власністю (на пайових засадах) університету, місцевого муніципалітету, акціонерних товариств і асоціацій у будь-яких комбінаціях. Частина парків функціонує на комерційній основі, частина є безприбутковими організаціями.

Найважливішим джерелом науково-технічних знань і основним механізмом реалізації політики Уряду США у питаннях створення інновацій є федеральні лабораторії та інші науково-дослідні установи держави. Вони володіють унікальним науковим обладнанням, незамінним для дослідницької діяльності університетів, приватних корпорацій і здійснення науково-технічних функцій Уряду, збереження конкурентоспроможних позицій американської промисловості на світовому ринку. В даний час загальна кількість федеральних лабораторій, що діють на території США, сягає показника понад 700 одиниць.

Механізми сприяння розвитку інновацій. Стимулююча роль держави у розвитку інновацій в США поступово змінювалась від адміністративно-бюджетного фінансування до програмно-цільової, яка доповнюється заходами непрямого стимулювання - диференційною системою податкових пільг, наданням пільгових кредитів та ін. На сучасному етапі поглиблюється тенденція інтеграції держави і приватного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних.

Державні науково-технічні програми є одним з прямих механізмів надання сприяння інноваційному розвитку промисловості США. З цією метою державою було започатковано реалізацію  Програми  інноваційних  досліджень   малого  бізнесу   (SBIR)  і Програмипередавання технологій малого бізнесу (STTR), центральним пунктом яких є розширення фінансових можливостей підтримки інноваційного процесу, який відбувається у дослідних неприбуткових організаціях. Крім того, Національним науковим фондом США реалізується програма, що заохочує проведення спільних науково-дослідних заходів фірмами, державними НДІ та університетами.

Одним з методів, які Управління технологічної оцінки при Міністерстві торгівлі США використовує для формування політики в області конкурентоспроможності промисловості, є програма Інноваційного партнерства США (US Innovation Partnership Initiative). Ця програма націлена на мобілізацію всіх ресурсів промисловості США, академічної спільноти, федеральних, штатних та місцевих органів влади для узгодження різних взаємодоповнюючих програм у сфері інноваційного розвитку.

Серед інших урядових заходів зі стимулювання розвитку інноваційного сектору економіки можна виділити програми:

- конкурентоспроможність;

- стратегічна оборонна ініціатива;

- стратегічна комп'ютерна ініціатива;

- орбітальна станція;

- розроблення нових екологічно чистих технологій спалювання вугілля;

- розроблення засобів боротьби зі СНІДом;

- національні критичні та подвійні технології.

Серед непрямих механізмів, що стимулюють інноваційний розвиток у США, основними є:

- податкові пільги;

- система прискореної амортизації основного капіталу;

- патентна політика;

- зовнішньоторговельна політика;

- антитрестовська політика.

У контексті покращення інноваційного клімату представниками американських науково-технічних і ділових кіл також визнається важливість для корпорацій США списувати поточні витрати на власні інноваційні дослідження та виключати їх із суми річного прибутку корпорацій, що підлягає оподаткуванню, а також проводити прискорену амортизацію їх основного капіталу - виробничих фондів.

Наступним механізмом державного стимулювання інноваційної діяльності є субсидії, що виділяються спеціальними науковими організаціями, які утворюються за рахунок пайових внесків чи бюджету державних відомств. У США широко відомі такі фонди, як Національний науковий фонд (ННФ) і Національний інститут здоров'я (НІЗ). Вони використовують затверджені Конгресом США кошти переважно на надання субсидій (за індивідуальними дослідницькими проектами) їх безпосереднім виконавцям - науковцям, інженерам, винахідникам, а не установам, де вони працюють.

Основні правила формування обсягу витрат на субсидії у США визначаються і регулюються Адміністративно-бюджетним управлінням (АБУ). Субсидії мають багатоцільовий характер. Їх використовують на придбання наукового устаткування й експериментальних установок, на підготовку кадрів у нових галузях науки та техніки, на підвищення кваліфікації фахівців, для фінансування спільних міжнародних програм. Формально будь-який американський вчений має право звернутися у федеральне відомство за субсидією для проведення наукового дослідження терміном до одного року.

Додатковим механізмом сприяння розвитку інновацій в США є підтримка кластерів, венчурів та малого бізнесу. Аналіз показує, що найбільш динамічний розвиток відбувається в тих регіонах США, де сформувалися так звані промислові чи інноваційні кластери -комплекси підприємств (промислових компаній, дослідницьких центрів, наукових установ), органів державного управління, профспілок громадських організацій тощо на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників іспоживачів, пов'язаних технологічним ланцюгом. Ці комплекси виступають альтернативою секторальному (галузевому) підходу.

Важливим напрямком державної підтримки на всіх рівнях є сприяння розвитку венчурного підприємництва. Ефективність венчурного бізнесу в США підтверджується прикладами успішного розвитку підприємств провідних промислових галузей. Так, більшість компаній в галузі комп'ютерної техніки і технологій, що вже є провідними в цій галузі (наприклад, Hewlett Packard), свого часу були профінансовані венчурними фондами. У США обіг коштів підприємств, які користуються підтримкою венчурного капіталу, збільшується швидше, ніж у 500 найбільших (за списком журналу «Fortune») американських промислових компаній. Успіх цих фірм обумовлений тим, що вони здійснюють більш високі витрати на інноваційну діяльність з розрахунку на одного працюючого.

Аналіз практики венчурного інвестування в США показав, що, незважаючи на те, що венчурне інвестування тривало згідно з встановленими в практиці термінами (венчурне підприємництво за високотехнологічними проектами становить в середньому 5-7 років, що потребує політичної та економічної стабільності в країні) і характеризується підвищеними ризиками, воно відрізняється більш високими доходами на капітал. Венчурні інвестиції в підприємства, використовуються переважно для здійснення інноваційної діяльності, збільшення обігового капіталу, придбання нових компаній або поліпшення структури балансу для отримання інвесторами прибутку після виходу акцій венчурних підприємств на фондовий ринок або продажу частки в підприємстві.

Джерела фінансування та умови підтримки інноваційної діяльності. Протягом останніх двох десятиліть стратегія науково-технологічної політики США була кардинально змінена. З середини 1990-х років реалізується державна стратегія фінансування (бюджетного і приватного) створення новітньої цивільної технології, що відповідає світовим стандартам, конкурентоздатної на внутрішньому і світових ринках.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І Стойко, Ю Вовк - Аналіз досвіду здійснення інноваційної політики зарубіжними країнами