С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 005.336.4

Ілляшенко С.М., д.е.н., проф., Сумський державний університет

СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА Й МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Вступ. Сучасний етап розвитку НТР наприкінці ХХ століття ініціював інфор­маційну революцію й поклав початок формуванню основ інформаційного суспільст­ва, у якому інформація й знання стають основними засобами й предметом суспільно­го виробництва. Вони також є обмежуючим чинником розвитку (в індустріальному суспільстві ним є капітал) і заміщають працю як джерело доданої вартості. Інформа­ція й знання (інтелектуальний капітал) усе більшою мірою визначають конкурентос­проможність, як окремих підприємств, так і національних економік у цілому. Здат­ність до створення, використання й збільшення інтелектуального капіталу визнача­ють економічну міць держави, добробут і якість життя його народу.

Зростаюча роль інтелектуального капіталу в забезпеченні економічного росту актуалізує дослідження, спрямовані на пошук шляхів його ефективного використан­ня, цій проблематиці приділена увага багатьох відомих вітчизняних і зарубіжних економістів. Розкриттю сутності категорії "інтелектуальний капітал" присвячені ро­боти Э. Брукинга [1], Д. Гилбрейта [3], М. Кастельса [8], Э. Тофлера [19, 20], В.М. Гееця [2], В. Л. Иноземцева [7], А.Н. Козьірєва [9], Б.Б. Леонтьева [10], Л.Г. Мельни­ка [13, 14, 15] і багатьох інших. Ними розроблена категорійна база інтелектуального капіталу, визначена структура, розкрита його роль і роль окремих його складових на сучасному етапі розвитку. Їхні роботи носять теоретико-методологічний характер і стосуються в основному макрорівня економіки, однак у них недостатньо опрацьова­ні проблеми, що стосуються інтелектуального капіталу окремого підприємства, як одного з головних факторів його розвитку. У ряді досліджень розглядаються окремі прикладні аспекти використання й оцінки інтелектуального капіталу підприємства [4, 5] і економіки країни в цілому [11], однак вони носять досить обмежений харак­тер. Існуюче неоднозначне тлумачення структури інтелектуального капіталу підпри­ємства й підходів до його оцінки ускладнює управління його реалізацією й розвит­ком, приводить до вибору неадекватних існуючим умовам стратегій розвитку. Вирі­шення цих проблем надасть можливість цілеспрямовано формувати й розвивати ін­телектуальний капітал підприємства, оптимізувати систему його управління, знизити ступінь ризику й підвищити обґрунтованість і оперативність управлінських рішень, спрямованих на забезпечення умов тривалого виживання й стійкого розвитку на ри­нку.

Постановка задачі. Метою даної статті є системний аналіз підходів до розгля­ду сутності категорії "інтелектуальний капітал", уточнення на його основі змісту й структури інтелектуального капіталу підприємства й розробка методичних основ йо­го оцінки.

Результати. Виконаний аналіз показує, що існують різні визначення категорії "інтелектуальний капітал підприємства".

Так Э. Брукинг ототожнює інтелектуальний капітал і нематеріальні активи під­приємства, які є основою його існування й конкурентних переваг. Основними скла­довими є: людські активи (знання, досвід, творчі здатності та ін.), інтелектуальна власність, інфраструктурні й ринкові активи [1].

В.Л. Иноземцев вважає [7], що інтелектуальний капітал - це інформація й знан­ня, які відіграють роль "колективного мозку", що акумулює наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі та імідж підприємства.

Б. Б. Леонтьев під інтелектуальним капіталом підприємства розуміє [10] вар­тість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, включаючи інтелектуаль­ну власність, його природні й придбані інтелектуальні здатності й навички, а також накопичені ним бази знань і корисні відносини з іншими суб'єктами. Тобто бренди, клієнтура, фірмове найменування, канали збуту, ліцензійні й інші угоди та ін.

Л.Г. Мельник розглядає [13] інтелектуальний капітал більш широко, як інтеле­ктуальні здатності людей, у сукупності зі створеними ними матеріальними й немате­ріальними засобами, які використовуються в процесі інтелектуальної праці. Він включає до складу інтелектуального капіталу як нематеріальні, так і матеріальні ак­тиви.

У загальному випадку в структурі інтелектуального капіталу виділяють три складові:

- людський капітал: знання, навички, досвід, ноу-хау, творчі здатності, креативний спосіб мислення, моральні цінності, культура праці та ін.;

- організаційний капітал: патенти, ліцензії, ноу-хау, програми, товарні зна­ки, промислові зразки, технічне й програмне забезпечення, організаційна структура, корпоративна культура й т.п.;

- споживчий капітал (на думку автора, його варто трактувати більш широ­ко, як інтерфейсний капітал): зв'язки з економічними контрагентами (постачальни­ками, споживачами, посередниками, кредитно-фінансовими установами, органами влади та ін.), інформація про економічних контрагентів, історія взаємин з економіч­ними контрагентами, торговельна марка (бренд).

Як видно ноу-хау входить до складу людського капіталу й організаційного ка­піталу. Багато фахівців відносять їх тільки до останнього, при цьому не враховується той факт, що ноу-хау - це не тільки систематизовані знання, втілені в технічній до­кументації, але й знання, прийоми роботи, уміння та ін., які передаються тільки без­посередньо від людини до людини й іншим шляхом одержати їх неможливо. Про це забувають (або не знають) багато керівників підприємств і органів державного управління, які намагаються відчужувати інтелектуальний капітал (на користь підп­риємств чи організацій, або ж на користь держави, наприклад, закріплюючи за ними права на технічну документацію, патенти тощо та недооцінюючи їх розробників), а він при цьому істотно знижується або ж зовсім "витікає між пальців".

Однак згадана вище структура розглядає переважно тільки одну сторону інте­лектуального капіталу - ресурсну, і практично не розглядає іншу - потенційну - мо­жливість і здатність ефективно реалізувати цей потенціал. Причому ця сторона є бі­льше важливою й значимою. Дійсно, розглядаючи формально інтелектуальний капі­тал вітчизняних підприємств і економіки в цілому, нескладно помітити, що він усе ще є досить високим, однак ступінь розвитку економіки не є адекватною, вона є зна­чно нижчою ніж у країнах, що мають аналогічний рівень інтелектуального капіталу. Зокрема, в 1998 році Україна за кількістю наукових і інженерно-технічних працівни­ків, що працюють у сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) - 6761 осіб на 1 млн. жителів, випереджала Японію - 5777 осіб на 1 млн. і США - 3732 особи на 1 млн., однак реалізація цього капіталу була значно гіршою (у 2006 р. це співвідношення в Україні становило близько 3495 осіб. на 1 млн. [18] при практично незмінних позиціях Японії й США). Так, наприклад, в Україні частка практично реалізованих інноваційних розробок становить менше 20%, тоді як у Японії - 68%, а в США - 52% [16]. Тобто висока ресурсна сторона інтелектуального капіталу це ще не все, необхідно мати можливість і здатність її ефективно реалізува­ти. І ці можливості і здатності необхідно оцінювати (як втім, і сам капітал).

Таким чином, у структурі інтелектуального капіталу варто виділяти дві части­ни:

- ресурсну;

- потенційну, тобто можливість і здатність ефективно реалізувати інтелектуа­льний капітал.

З цих позицій автором запропонована наступна структура інтелектуального ка­піталу підприємства (табл. 1). Природно, у табл. 1 представлено не вичерпний пере­лік елементів ресурсної й потенційної складових інтелектуального капіталу, його можна й потрібно доповнювати й коректувати. Однак, на думку автора, він досить точно відображає характер елементів виділених частин інтелектуального капіталу.

Поділ інтелектуального капіталу на ресурсну й потенційну частини дозволяє більш точно аналізувати й оцінювати його рівень, знаходити "вузькі місця", обґрун­товано розробляти заходи, спрямовані на його розвиток і реалізацію стосовно до конкретних ринкових умов.

Людський, організаційний і інтерфейсний капітали слід розглядати як підсис­теми інтелектуального капіталу, що сам є складною системою. Вони постійно взає­модіють один з одним. При цьому можливий прояв синергетичного ефекту, як під­силюючого, так і послаблюючого характеру.

Таблиця 1 - Структура інтелектуального капіталу підприємства

Людський (особистісний)

Організаційний (структурний)

Споживчий (інтерфейсний)

 

капітал

капітал

капітал

Ресурси

Потенціал

Ресурси

Потенціал

Ресурси

Потенціал

Знання

Здатність вийти за

Патенти

Свобода твор-

Зв'язки з еко-

Налагоджена

Навички

межі наявних

Ліцензії

чості від полі-

номічними

система кому-

Досвід

знань і досвіду

Ноу-хау

тичних, релігій-

контрагента-

нікацій з ЕК

Ноу-хау

Прагнення до са-

Програми

них, бюрокра-

ми (ЕК)

Умотивова-

Творчі

мореалізації й

Товарні зна-

тичних та ін.

Інформація

ність ЕК

здатності

визнання

ки

обмежень

про ЕК

Врахування

Креатив-

Націленість на

Промислові

Затребуваність

Історія взає-

інтересів ЕК

ний спосіб

результат

зразки

інновацій і ін-

мин з ЕК

Орієнтованість

мислення

Результативність

Інформацій-

новаторів

Торговельна

на довгостро-

Критичне

праці

не забезпе-

Правова захи-

марка (бренд)

кові партнер-

відношен-

Здатність до три-

чення

щеність автор-

 

ські відносини

ня до авто-

валої мобілізації й

Технічне

ських прав

 

з ЕК

ритетів

зосередження

забезпечення

Розвинена ін-

 

Високий імідж

Моральні

Безперервне са-

Програмне

фраструктура

 

торговельної

цінності

монавчання й са-

забезпечення

ринку інтелек-

 

марки

Культура

мовдосконалення

Організацій-

туального капі-

 

Управління

праці

Здатність до про-

на структура

талу

 

торговельною

 

гнозування в умо-

Корпоратив-

Висока оплата

 

маркою

 

вах невизначенос-

на культура

результатів

 

Брендинг

 

ті

Система мо-

праці

 

 

 

Відчуття затребу-

тивації твор-

Участь іннова-

 

 

 

ваності

чої праці

торів у прибут-

 

 

 

знань, досвіду та

 

ку

 

 

 

ін.

 

Толерантне від-

 

 

 

Творчо активний

 

ношення колег і

 

 

 

вік більшості пер-

 

суспільства

 

 

 

соналу (у серед-

 

Визнання й вдя-

 

 

 

ньому 25-45 років)

 

чність колег і

 

 

 

Бажання й здат-

 

керівництва

 

 

 

ність передати

 

Сприйнятли-

 

 

 

знання, навички,

 

вість організації

 

 

 

досвід та ін. учням

 

до несподіва-

 

 

 

і колегам

 

них, нетривіа­льних рішень Сприятливі умови праці й відпочинку

 

 

Практика показує, що ефективність реалізації інтелектуального капіталу підп­риємства в значній мірі визначається станом його організаційної складової. Існуючі реалії становлення й розвитку постіндустріальної (інформаційної) економіки і усе зростаюча роль інноваційних факторів ініціюють створення принципово нових форм організації праці [19], які докорінно змінюють характер праці й систему управління, забезпечують небачений раніше ступінь свободи й гнучкість поведінки працівників.

Однозначних рекомендацій щодо використання конкретних організаційних структур немає, усе визначається специфікою діяльності самого підприємства й осо­бливостями ринку або галузі. Необхідно відзначити, що ці нові організаційні струк­тури виникають і реально використовуються на ринках і в галузях з високим рівнем конкуренції, коли втриматися, а тим більше розвиватися, можна тільки за рахунок постійного пошуку й використання нових способів і сфер реалізації капіталу підпри­ємства (у першу чергу інтелектуального), тобто інноваційним шляхом [6]. У цьому випадку самі обставини змушують власників і керівництво підприємств іти на рефо­рми, ділитися повноваженнями, надавати всі зростаючу свободу творчості (але не повну безконтрольність) персоналу підприємств. Підприємства, керівництво яких намагається зберегти тверді бюрократичні (засновані на ієрархічності) структури управління, конкуренти рано або пізно витиснуть із ринку.

Інтерфейсний (більш вузько - споживчий) капітал є для нашої країни відносно новим поняттям, однак ніхто не стане заперечувати, що наявність налагодженої сис­теми взаємозв'язків і взаємодій з економічними контрагентами різко підвищує шанси на успіх у конкуренції, а її відсутність - практично позбавляє навіть мінімальних ша­нсів. Формування й зміцнення такої системи буде тим успішніше, чим повніше бу­дуть збігатися інтереси підприємства і його економічних контрагентів. Тому необ­хідно постійно відслідковувати ступінь відповідності цих інтересів і за наявності ро­збіжностей оперативно усувати виникаючі проблеми.

Реалізація інтелектуального капіталу комерційного підприємства здебільшого проявляється у вигляді:

- просування на ринок нових або вдосконалених товарів (виробів або послуг), що більш повно відповідають інтересам споживачів та інших економічних контраге­нтів, ніж товари їхніх конкурентів;

- впровадження більше ефективних технологій виробництва продукції;

- впровадження більше ефективних методів управління на всіх стадіях вироб­ництва й збуту продукції.

В остаточному підсумку це зводиться до товарів, які задовольняють існуючі потреби новим більше ефективним способом, або ж товари, які задовольняють поте­нційні (приховані) потреби (у багатьох випадках їх цілеспрямовано формують), тоб­то інноваційні товари. Практика показує, що в розвинених країнах до 70-85% (а в ряді випадків і більше) приросту ВВП забезпечується за рахунок інновацій (в Украї­ні не більше 7-10%). Тому для України, якщо вона хоче на рівні ввійти у світове спі­втовариство цивілізованих країн, альтернативи інноваційному шляху немає.

Для оцінки інтелектуального капіталу використовують наступні основні групи методів [1, 9] (рис. 1).

Оскільки оцінка в 1-й і 4-й групах методів виконується від окремого до загаль­ного, а в 2-й і 3-й - від загального до окремого, то групи методів 2 і 3 більш прийнят­ні для оцінки інтелектуального капіталу підприємства в цілому (наприклад, при опе­раціях купівлі-продажу підприємства). Відповідно, групи методів 1 і 4 більше підхо­дять для аналізу ефективності структури інтелектуального капіталу й окремих його елементів.

Із цього слідує, що методи груп 2 і 3 дозволяють оцінювати в комплексі ресур­сну й потенційну складові інтелектуального капіталу без їхнього поділу, а методигруп 1 і 4 у принципі дозволяють це, однак потенційній складовій дотепер практично не приділялося належної уваги.

Методи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

1. Методи прямого вимірювання 2. Методи оцінки

ринкової

капіталізації

Рис. 1. Методи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

Критичний аналіз і узагальнення літературних джерел і практики господарю­вання дозволили авторові виділити найбільш прийнятні з відомих, а також запропо­нувати авторські підходи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства: окремо за елементами ресурсної й потенційної складових. Їхній розгляд будемо вести окре­мо за людським, організаційним й інтерфейсним капіталами.

Людський капітал. Рівень інтелекту працівників звичайно оцінюють показни­ком IQ (індивідуально для кожного працівника й середній по підрозділу або органі­зації). Знання, навички й досвід персоналу можна оцінити кількісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу (загального й відповідно до профілю діяльності підприємства) і т.п. Для їхньої оцінки також доцільно використовувати і якісні показники, наприклад, наявність досвіду роботи в закордонній фірмі, досвіду виготовлення продукції на експорт, проходження персоналом курсів підвищення кваліфікації. Наявність творчих здатностей і креативного способу мислення, критич­ного відношення до авторитетів можна оцінити показниками раціоналізаторської й винахідницької активності, які характеризують схильність до генерування нових знань [12, 17, 21 ]. Досить важко оцінити кількісно моральні цінності й культуру пра­ці, вони підлягають в основному укрупненій оцінці через показники частки браку в роботі, наявності претензій і позовів з боку споживачів, оптимальності трудових дій і т.п. Однак їх можна непрямим чином оцінити якісно такими показниками: поведін­ка на роботі й у побуті, обов'язковість у відносинах з колегами й діловими партнера­ми, організація робочого місця й т.д. Перераховані показники характеризують, в ос­новному, ресурсну частину людського капіталу, їх доцільно порівнювати з аналогіч­ними показниками лідерів на ринку або в галузі.

Можливість реалізації людського капіталу укрупнено можна оцінити показни­ками індивідуальної (щоб не враховувати організаційний капітал) результативності і якості праці працівників відповідних категорій, ступеня відповідності їхніх знань і вмінь вимогам ринку (напрямок і величина вектора освіти й самоосвіти), вікової структури й т.п. Детальніше, показники оцінки потенційної складового людського капіталу представлені в табл.1.

Організаційний капітал. Якісна конструкторська, технологічна, експлуатацій­на, ремонтна та ін. документація, якою володіє підприємство, свідчить про високий рівень організаційного капіталу, особливо, якщо це стосується сучасної конкуренто­спроможної продукції, яка користується попитом на ринку. Для оцінки можуть бути використані як кількісні показники (визначаються, у більшості, непрямим методом, наприклад, рівень прогресивності конструкцій і технологій, рівень ремонтопридат­ності, технологічності виготовлення й економічності експлуатації), так і якісні, що визначають рівень якості документації методом експертної оцінки. Рівень (коефіці­єнт) прогресивності конструкцій і технологій можна визначати як частку, відповід­но, конструктивних (технічних) і технологічних рішень на рівні найсучасніших у га­лузі чи на ринку зразків в їх загальній кількості.

Права власності на патенти, промислові зразки, ноу-хау, товарні знаки та ін. свідчить про високий рівень організаційного капіталу й ступеня його правової захи­щеності. Для їхньої оцінки доцільно також використовувати вартісну оцінку: витра­тний метод, метод доходів (звільнення від роялті), метод аналогій, визначення рин­кової вартості.

Наявність сертифікатів відповідності стандартам якості й системи управління якістю (ICO 9000), вимогам екологічної безпеки (ICO 14000) підвищує рівень органі­заційного капіталу й одночасно свідчить про високий ступінь його реалізації (у ряді випадків сертифікація є єдиним засобом забезпечення просування продукції на рин­ку). Оцінка може виконуватися як за якісними, так і за кількісними показниками, на­приклад, частка сертифікованої продукції, технологій, виробництв.

Рівень оснащеності сучасними засобами комунікації й зв'язки можна оцінити шляхом порівняння з кращими підприємствами та організаціями на ринку або в га­лузі. Рівень інформаційного, програмного, технічного забезпечення систем підтрим­ки прийняття рішень доцільно визначати за допомогою коефіцієнтів їхньої прогре­сивності, оновлюваності й т.п. Окрім того, доцільним є порівняння техніко-економічних параметрів програм, комп'ютерної техніки, інформаційних баз даних і знань із кращими зразками, або тими, які використовують лідери ринку або галузі.

Рівень використання (потенційна складова) інформаційних систем і технологій доцільно оцінювати відомими показниками рівня автоматизації й механізації робіт (проектних, виробничих, управлінських, допоміжних) на всіх стадіях процесу розро­бки, виробництва й просування продукції на ринку. Його можна визначати шляхом порівняння з показниками підприємств-лідерів. Непрямим чином його також можна визначити за допомогою показників продуктивності праці (окремих підрозділів або підприємства в цілому), інформатизації процесів проектування, виробництва, збуту та управління.

З огляду на зростання ролі інформації й знань як джерела й засобів соціально-економічного розвитку, окремо розглянемо показники інформаційного оснащення. Забезпеченість економічною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих і економічно ефективних рішень слід виконувати, використовуючи авторський під­хід [6]:

пхп = 1 -

(1)

І

р

І

з

(2)

І

р

І

де ПХп - похибка пошуку; Ір - обсяг виданої релевантної інформації; Із - зага­льний обсяг виданої інформації; ПВп - повнота пошуку; Ірз - обсяг релевантної інфо­рмації в загальній її сукупності.

Величини Ір, Із, і Ірз можуть вимірятися кількістю документів або в стандарт­них одиницях, які прийняті для виміру кількості інформації - Байт, Кбайт, Мбайт, Гбайт і т.п.

Як слідує з формул ( 1 -2) ефективність пошуку тим вище, чим вище повнота пошуку (ПВп) і менше похибка пошуку (ПХп).

Для оцінки інформаційного оснащення рекомендується використовувати на­ступні показники:

• коефіцієнт повноти інформації, (Кпв), що розраховується як відношення обсягу інформації, наявної в особи, що приймає рішення (ОПР) до загального обсягу інфо­рмації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення;

• коефіцієнт точності інформації (Кт), що розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної інформації;

• коефіцієнт суперечливості інформації (Ксп), що розраховується як відношення кількості наявних незалежних свідоцтв на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідоцтв.

Дані одиничні показники автор пропонує поєднувати в інтегральний за наступ­ною формулою[5]:

Кі = Кпв • Кт • Ксп. (3)

Для оцінки рівня інформаційної оснащеності залежно від розрахованого зна­чення інтегрального показника (Кі) може бути запропонована наступна шкала (рис.

3).

0 0,3 0,7 1,0

низький рівень середній рівень високий рівень

Рис. 3. Рівні інформаційного оснащення системи прийняття рішень

Укрупнену оцінку рівня організаційної структури управління підприємством можна виконати відповідно до підходу, викладеного у роботі [22], що передбачає побудову матриці аналізу й розподілу функцій, прав і обов'язків між підрозділами підприємства. Результати аналізу служать підставою для виявлення "вузьких місць", ліквідації паралелізму в роботі, оптимізації структури системи управління й пере­розподілу прав і обов'язків між співробітниками окремих підрозділів. При оцінці адекватності організаційної структури цілям і завданням управління й вимогам рин­ку необхідно також брати до уваги результати викладеного вище аналізу нових ор­ганізаційних форм підприємств і організацій.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків