початку XXi ст - Антропонімія уманщини XVII - страница 1

Страницы:
1  2  3 

о

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П. ДРАГОМАНОВА

БЛАЖЧУК Юлія Іванівна

УДК 81373.232.1=161.2 (477.6)

АНТРОПОНІМІЯ УМАНЩИНИ XVII - ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

ТОРЧИНСЬКИЙ Михайло Миколайович,

Хмельницький національний університет, професор кафедри української філології.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

ЛУЧИК Василь Вікторович,

Національний університет "Києво-Могилянська академія", завідувач кафедри загального і слов'янського мовознавства;

кандидат філологічних наук КРАВЧЕНКО Людмила Олександрівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри сучасної української мови.

Захист дисертації відбудеться "18" червня 2008 року о_год. на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано "17" травня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

А. В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українська антропоніміка, починаючи з другої половини ХХ ст., є вагомою складовою частиною вітчизняного мовознавства і сьогодні охоплює різноманітні аспекти аналізу власних    особових    назв:     дериваційно-морфонологічний    (С. П. Бевзенко,    Л. Л. Гумецька,

0. Д. Неділько,   В. В. Німчук,   Ю. К. Редько),   етимологічний   (І. О. Варченко,   І. М. Желєзняк,

1. Д. Сухомлин, П. П. Чучка), історико-генетичний (О. Я. Добровольська, Р. Й. Керста, Р. І. Осташ, М. Л. Худаш), фонетико-морфологічний (М. Л. Сенів), національно-ідентифікаційний (І. Д. Фаріон) тощо. Проте навіть за наявності значної кількості праць ця галузь ономастики не позбавлена певних дискусійних і недосліджених проблем, однією з яких є відсутність загальнонаціонального словника, атласу чи монографії з української антропонімії. Така праця може бути створена лише шляхом синтезу діахронічних та синхронічних досліджень регіональної антропонімії.

Уже досліджені прізвища і України в цілому (Ю. К. Редько), і окремих її регіонів: Середньої Наддніпрянщини (Ю. Б. Бабій), Гуцульщини (Б. Б. Близнюк), Донеччини (Н. Ю. Булава), Бойківщини (Г. Є. Бучко), Нижньої Наддніпрянщини (І. І. Ільченко), Полісся (І. І. Козубенко), Дніпровського Припоріжжя (І. А. Корнієнко), Правобережного Побужжя (Т. Д. Космакова), Лубенщини (Л. О. Кравченко), Північного Степу України (Т. В. Марталога), Лемківщини (С. Є. Панцьо), Опілля (Г. Д. Панчук), південно-східної України (В. Д. Познанська), Рівненської області (Я. О. Пура), Західного Поділля (Н. І. Рульова), Буковинського Подністров'я (Л. О. Тарновецька), Верхньої Наддністрянщини (І. Д. Фаріон), Закарпаття (П. П. Чучка), північної Тернопільщини (С. В. Шеремета) тощо. Але поза увагою дослідників залишилися антропонімні назви такого особливого мовного регіону південно-західних говорів, як Уманщина.

Аналіз прізвищевих назв та прізвищ Уманщини допоможе виявити регіональну специфіку українського антропонімікону й буде доповнювати загальну картину української ономастики. Вивчення ж антропонімійної системи регіону в діахронічному аспекті дозволить простежити живий ланцюг творення ідентифікаційних засобів особи і виявити стан прізвищевої системи до моменту і в момент її адміністративно-юридичного нормування, що є важливою проблемою для сучасної української лексикології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з перспективним планом роботи Східноподільського лінгвокраєзнавчого науково-координаційного центру, що функціонує при кафедрі української мови Інституту філології та суспільствознавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Тему затверджено на засіданні вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 5 від 23 грудня 2003 р.) та координаційної ради "Українська мова" (протокол № 26 від 19 квітня 2005 р.).

Мета дослідження - комплексний аналіз лексико-семантичних, мотиваційних та словотвірно-структурних особливостей прізвищевих назв і прізвищ Уманщини XVII - початку ХХІ ст. Для досягнення поставленої мети розв'язано такі основні завдання:

• описано семантику твірних основ прізвищевих назв та прізвищ Уманщини, встановлено продуктивність антропонімів кожної із розглянутих лексико-семантичних груп;

• визначено основні мотиваційно-номінаційні групи прізвищевих назв та прізвищ Уманщини XVII - початку ХХІ ст.;

• з'ясовано словотвірно-структурні особливості уманського антропонімікону та проаналізовано найбільш типові словотвірні моделі прізвищевих назв і прізвищ досліджуваного регіону;

• здійснено порівняння найпродуктивніших моделей прізвищ Уманщини з відповідними мовними одиницями інших регіонів України;

• укладено інверсійний словник сучасних прізвищ Уманщини.

Об'єкт дослідження - прізвищеві назви та прізвища Уманщини XVII - початку ХХІ ст.

Предмет дослідження - лексико-семантичні, мотиваційно-номінаційні та словотвірно-структурні особливості уманського антропонімікону XVII - початку ХХІ ст.

Джерелами дослідження прізвищевої системи Уманщини XVII - ХХ ст. були фонди архівів (рукописні матеріали, які зберігаються в Уманському краєзнавчому музеї ("Ув'язнені в Кодні при центральній команді кварцяного війська загонів українського і подільського (1769 р.)"), архівні матеріали "Ревизских сказок", що знаходяться у Державному архіві Київської області, матеріали Центрального державного історичного архіву та Державного архіву Київської області про шляхетські маєтки, в яких зафіксовано назви власників земельних ділянок), козацький реєстр ("Реєстр усього війська запорізького після Зборівського договору з королем польським Яном Казимиром" (1649 р.), результати перепису населення (Перший всеросійський перепис населення 1895 р.), що фіксують власні особові назви населення Уманщини вказаного періоду. Внаслідок опрацювання згаданих історичних документів було укладено картотеку, яка нараховує 3 935 іменувань жителів Уманщини

XVII - ХХ ст.

Сучасні прізвища зібрано експедиційним шляхом протягом 2004 - 2007 рр.; опрацьована також комп'ютерна база даних Уманської районної біржі зайнятості. На основі цих матеріалів укладено картотеку, що нараховує 3 600 прізвищ, із зазначенням поселень, де цей антропонім фіксується.

Методи дослідження. У процесі роботи використано такі методи і прийоми: опрацювання й упорядкування історичних документів, актових записів, переписів населення та господарських книг, за допомогою яких зібрано матеріал; описовий метод із його основними прийомами інвентаризації та класифікації мовних одиниць; порівняльно-історичний метод, що дозволив на належному рівні здійснити семантичний, етимологічний і словотвірно-формантний аналізи; кількісний метод, за допомогою якого встановлено склад та продуктивність різноманітних груп антрополексем таантропоформантів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше комплексно досліджено прізвищеву систему Уманщини:

- у науковий обіг уведено й проаналізовано цілком новий антропонімійний фактичний матеріал;

- запропоновано лексико-семантичну класифікацію антропонімів зазначеного регіону;

- досліджено мотиваційні відношення, які виникали між денотатом і назвою в момент назвотворення;

- виявлено основні словотвірні моделі прізвищ цього ареалу на різних часових зрізах;

- з'ясовано специфіку аналізованих прізвищевих типів через порівняння з прізвищами інших регіонів України.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшому вдосконаленні лексико-семантичної, мотиваційної та словотвірно-структурної класифікації прізвищ Уманщини. Результати роботи сприятимуть розширенню та поглибленню антропонімічних аспектів ономастичної теорії, оскільки вони доповнюють і конкретизують історію формування та розвитку антропонімікону України.

Проаналізований матеріал знайде застосування в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні національного словника власних назв та антропонімійних атласів. Висновки, положення та рекомендації дисертаційного дослідження можуть братися до уваги при створенні узагальнювальних праць з історії української мови, української антропоніміки, для дослідження взаємозв'язків між вітчизняними й іншомовними антропосистемами.

Практичне значення роботи полягає у можливостях використання матеріалу та результатів дослідження у процесі викладання курсів ономастики та історії української літературної мови, дериватології та історичної лексикології у вищих навчальних закладах, а також у процесі підготовки до факультативних занять у школі. Досліджений антропонімікон важливий і для історичної діалектології у фонетико-морфологічному й лексикологічному аспектах. Вивчення антропонімії ХЛТІ - початку ХХІ ст. забезпечує додаткову інформацію для соціальної історії та етнографії, адже мотиваційними апелятивами значної кількості прізвищ виступали назви ремесел та промислів, предметів побуту тощо.

Впровадження результатів дослідження. Матеріали роботи було використано у процесі викладання курсу "Українська ономастика", що читається на факультеті української філології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 249/01 від 11.03.08), та курсу "Ділова українська мова" слухачам Уманського державного аграрного університету (довідка про впровадження № 194 від 26.03.08).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на ХІ Міжнародній ономастичній конференції "Традиційне та нове у вивченні власних назв" (Донецьк, 2005), Міжнародній науковій конференції "Лінгвалізація світу: теоретичні іметодичні аспекти" (Черкаси, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми граматики та лексикології" (Вінниця, 2006), Міжнародній науковій конференції "Славянская ономастика в этимологическом, хронологическом и ареальном аспектах" (Гомель, 2006), ХІІ Міжнародній ономастичній конференції "Українська ономастика у загальнослов'янському контексті" (Чернівці, 2007), науковому семінарі "Лексика в синхронії та діахронії" (Умань, 2004), наукових читаннях пам'яті Ю. К. Редька "Актуальні питання антропоніміки" (Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам'яті професора Степана Пилиповича Бевзенка (Одеса, 2005), науковому семінарі "Ойконімія України в синхронії та діахронії" (Київ, 2007), а також на засіданнях кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини і щорічних загальноуніверситетських звітно-наукових конференціях викладачів Уманського державного аграрного університету (2005 - 2007).

З теми дисертації здійснено 12 одноосібних публікацій, із них 7 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (337 найменувань) та додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження - 301 с., основної частини - 185 с. В основному тексті дисертації міститься 5 таблиць та 3 малюнки на 4 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтовується вибір теми та її актуальність, визначається мета, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, конкретизується джерельна база та методи дослідження, розкривається наукова новизна роботи, її теоретичне та практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - "Теоретичні засади дослідження" - дано огляд досягнень української та зарубіжної антропоніміки й окреслено найважливіші проблеми, які ще стоять перед ономастичною наукою, розглядається історія досліджуваного регіону у взаємозв'язку з формуванням його антропонімійної системи.

У дослідженні наголошується, що антропоніміка як окрема повноцінна галузь українського мовознавства сформувалася тільки в середині ХХ ст., але інтерес до власних особових імен людей з'явився задовго до появи ономастики як науки. Так, перший словник особових власних назв "РИчь Жидовьскаго язика, преложена на роускоую, нерозумно на розоумъ, и в Єванглихь, и въ Ап(с)лхъ, и въ Псалтыри, и в ПармиИ и въ прочихъ книгах" датується ще 1282 роком.

Оскільки становлення та розвиток антропонімійної системи визначається історією народу, його  культурою,  віруваннями,  звичаями,  колонізаційними та міграційними процесами, топрізвища є цінним джерелом дослідження для істориків та етнографів. На початковому етапі свого розвитку антропоніміка була допоміжною історичною чи етнографічною дисципліною, тому наука про власні назви людей нерозривно пов'язана з іменами українських учених, істориків та етнографів М. Корниловича, В. М. Охрімовича, А. І. Степовича, М. Ф. Сумцова, І. Я. Франка, В. І. Щербини.

Системне наукове вивчення слов'янського антропонімікону загалом припадає на середину ХХ ст. і реалізується у працях таких учених, як С. П. Бевзенко, І. О. Варченко, І. М. Желєзняк,

A. М. Залеський, В. О. Горпинич, Л. Л. Гумецька, Р. Й. Керста, В. В. Німчук, Р. І. Осташ, Ю. К. Редько, І. Д. Сухомлин, О. Б. Ткаченко, М.Л. Худаш, П. П. Чучка (Україна), В. Д. Бондалєтов,

B. А. Никонов, О. В. Суперанська, О. В. Суслова (Росія), М. В. Бірило, М. Я. Гринблат, А. К. Устинович (Білорусь), X. Борек, С. Роспонд, Е. Вольнич-Павловська, К. Римут (Польща) та ін.

На сучасному етапі розвитку ономастики розробляється загальна теорія оніма, удосконалюється типологія, поглиблюється вивчення складників пропріальної системи української мови. Проте існує ще чимало прогалин та проблемних питань, зокрема визначення періоду формування та становлення українських прізвищ, з'ясування способів їх класифікації, встановлення етимології власних назв. Ще одним невирішеним завданням залишається укладання загальнонаціонального словника прізвищ, що вимагає більш глибокого вивчення антропонімікону окремих історико-географічних територій України на різних часових зрізах.

У роботі також простежено основні етапи історичного розвитку досліджуваного регіону та вплив складного історичного розвитку Уманщини на становлення місцевих прізвищевих назв та прізвищ.

Встановлено, що основою сучасної антропонімії стали козацькі прізвищеві назви, адже потреба офіційної реєстрації значної кількості козаків уперше виникла на Січі. Більшість колоритних прізвищ із виразним гумористичним відтінком у значенні (на кшталт: Дерипапа, Згірчибаба, Нетудихата) дійшли до нас саме з тих часів.

Перебування уманських земель у складі Польщі теж залишило свій відбиток в антропонімійній системі досліджуваної території. Насамперед, це стосується популярності словотвірної моделі на -ськ (ий) (кількість прізвищевих назв із таким формантом протягом XVIII - XIX ст. зросла на 17,87%). Частина сучасних уманських антропонімів (0,1% від загальної кількості) зберігає польський суфікс -ек: Грабек, Зброжек, Строчек.

Після другого поділу Польщі правобережна Україна була приєднана до Російської імперії. Під впливом російської мови, починаючи з ХІХ ст., одним із найпродуктивніших словотвірних формантів на території Уманщини стає суфікс -ов. Натомість зафіксовано лише декілька прізвищ, що творяться за допомогою українського суфікса -ів: Андрухів, Лесів, Мальків. Більшість сучасних прізвищ Уманщини також зберігають російську вимову форманта -ин (антропонімів на -ін у 5 разів більшепорівняно з утвореннями на -ин). Слід вказати на паралельне функціонування двох варіантів одного і того самого прізвища: Володин — Володін, Сарин — Сарін, Сумин — Сумін.

Унаслідок експансії російської мови у ХІХ - ХХ ст. частина антропонімікону Уманщини була здеформована. З'явилися російськомовні відповідники до таких українських прізвищ, як Етик (Бєлик), Колісник (Колєснік), Кривоніс (Кривонос), Куликов (Куліков), Мельниченко (Мельніченко), Осипенко (Осіпенко), Різник (Рєзник), Шкільний (Школьний) та ін. Етимологічно і дериваційно це варіант (фонетичний або графічний) того самого прізвища, однак юридично - різні прізвища, оскільки всі вони уже кодифіковані і кожна літера прізвища сьогодні є юридично значущою як ідентифікаційний елемент денотата.

У радянський період антропонімікон Уманщини поповнився запозиченнями з вірменської, грузинської, молдавської та інших мов: Авагян, Горнідзе, Ротару тощо.

У другому розділі - "Семантична структура прізвищевих назв та прізвищ Уманщини" -дано загальну характеристику лексичної бази та мотивів виникнення прізвищевих назв і прізвищ Уманщини XVII - початку ХХІ ст.

Аналізовані антропоніми за семантикою твірних основ поділяються на такі групи: 1) відонімні; 2) утворені від апелятивних означень особи; 3) утворені від іншомовної лексики; 4) спірної чи нез'ясованої семантики.

Вагому частку сучасних прізвищ Уманщини становлять відонімні деривати (70,52%). Залежно від того, який різновид онімної лексики відображено в антропоосновах, виокремлюються наступні групи прізвищ: 1) відантропонімні (64,81%) та 2) відтопонімні (5,71%).

Найбільш продуктивною лексичною базою при творені прізвищевих назв та прізвищ досліджуваної території стали антропоніми: християнські імена у різних структурних варіантах (Анастасій, Васильовка, Гришко, Кифорук, Климович, Леоновець, Марюга, Михальов, Ніку, Петрусь, Проник), запозичені імена (Альберт, Гирманенко, Жикгмонт, Камілов, Махомета, Мустафін), імена-композити (Мациборко, Станіславчук), відкомпозитні імена (Братіца, Дзвиняк, Сьобко), давні слов'янські відапелятивні імена та пізніші прізвиська (Безгуб, Гарбуз, Ломака, Рижий, Сокіл, Чуприна, Шелест, Шкода).

Церковно-християнські імена, засвідчені в основах сучасних прізвищ Уманщини, репрезентують репертуар українського іменника і найпоширеніші в народі структурні варіанти особових імен. Найбільша кількість прізвищ мотивована такими іменами: Григорій (30), Михайло (23), Данило (17), Матвій (15), Іван (14), Микола (14), Федір (14), Василь (14), Лука (14). На досліджуваній території домінують прізвищеві назви та прізвища, утворені від усічено-суфіксальних і суфіксальних варіантів церковно-християнських імен. Всього в основах сучасних прізвищ Уманщини знаходимо 170 чоловічих християнських імен або їхніх варіантів, які утворюють 677 прізвищ (18,50% від загальної кількості), і лише 73 прізвища (2%), мотивованих жіночими іменами. Це пов'язано з тим, що в періодстановлення прізвищ іменування жінки служило офіційним засобом ідентифікації особи лише в окремих випадках (так могли називати дітей, що росли без батька, або позашлюбних дітей).

Ранньослов'янські імена-композити та їх деривати в основах прізвищевих назв і прізвищ Уманщини свідчать про паралельне вживання таких особових найменувань поряд із християнськими іменами. На досліджуваній території зафіксовано 2,02% сучасних прізвищ, мотивованих іменами-композитами: Богдан, Борейко < Бор[ислав], Міросенко < Мирос[лав], Сулима < Сулим[иръ].

Відапелятивні імена та прізвиська, що лягли в основу прізвищевих назв і прізвищ, розглядаються в межах категорій "nomina personalia" (особові назви) й "nomina impersonalia" (неособові назви).

Категорія "nomina personalia" об'єднує 5 лексико-семантичних груп: назви осіб за зовнішніми ознаками, за внутрішніми ознаками, за особливістю або кількістю домашньої худоби, житла та членів сім'ї чи родини. Окремо виділяються назви, які важко віднести до однієї із зазначених груп. У категорії "nomina personalia" найповніше представлена лексико-семантична група атрибутивних назв (за зовнішніми (8,31%) та внутрішніми (6,42%) ознаками): Бадьорий, Гладкий, Жовтий, Старенький.

Прізвища категорії "nomina impersonalia" становлять найчисленнішу групу серед сучасних відонімних назв (23,31%). Враховуючи характер мотивуючих апелятивів прізвищевих назв та прізвищ цього розряду, виділяємо 17 тематичних груп: назви на позначення засобів праці, предметів побуту, їхніх частин, об'єктів призначення; назви тварин; назви рослин; назви страв, напоїв, продуктів харчування; анатомічні назви; назви, пов'язані з обставинами появи дитини в сім'ї, черговістю народження; назви явищ природи та часових понять; назви одягу, взуття, тканин; назви людей за родинними стосунками; назви абстрактних понять; назви за різними поняттями акустичного порядку, а також службові слова та вигуки; назви вимірювання та грошових одиниць; назви речовин; назви хвороб; назви музичних інструментів; назви казкових героїв, міфологічних істот; назви ігор і танців. Найповніше в основах сучасних прізвищ Уманщини розряду "nomina impersonalia" представлена лексика на позначення фауни (5,14%) та флори (4,97%): Зозуля, Кавун, Короп, Курка, Плющ; засобів праці, предметів побуту, їхніх частин, об'єктів призначення (4,84%): Барило, Булава, Коцюба, Мотуз.

Важливим джерелом формування антропонімії досліджуваного регіону стали топоніми. Відтопонімні назви дають уявлення про внутрішні міграційні процеси і тому є цінним джерелом для історичної демографії як Уманщини, так і інших земель України. Серед різних класів топонімів найбільшою активністю у процесі творення прізвищ відзначалися ойконіми (Балаховський (с. Балахівка), Варшавський (м. Варшава), Вінницький (м. Вінниця), Саковський (м. Саки), Стебловський (смт. Стеблів), епізодично в основах прізвищ досліджуваного регіону фіксуються гідроніми (Буженко, Дунай) та катойконіми (Згоранець (с. Згорани), Коденець (с. Кодня), Уманець (м. Умань), Херсонець (м. Херсон).

Менш чисельною є група прізвищ, утворених від апелятивних означень особи (19,41%).

Відапелятивні найменування переважно мають в основі агентивні назви (14,11% сучасних прізвищ): Богач, Кобзар, Косар, Попик, Швець. Антропоніми, утворені від назв професій, віддзеркалюють економічне та духовне життя населення Уманщини в минулому, адже прізвисько, яке згодом ставало родовою назвою, виникало внаслідок того, що його перший носій справді належав до названого стану або мав означену професію.

Серед назв, утворених від апелятивних означень особи, виділяються такі, що називають осіб за місцем походження чи проживання або особливостями їх появи в населеному пункті (3,83%). Вагому частку цієї групи прізвищ становлять прикметникові утворення на -ий, -овий, твірною базою яких були лексичні одиниці, що слугували назвами дрібних географічних об'єктів або вказували на просторову ознаку, місце проживання: Заграничний, Кутовий, Мостовий, Низовий, Садовий. Виявлено також іменникові утворення: Гірняк, Степовик. Прізвища Новак, Осадчий, Пересідлий, Приходько вказують на особливості появи першоносія в населеному пункті.

Міжетнічні контакти населення регіону із представниками інших етносів, що проходили з більшою або меншою інтенсивністю по всій території України, також залишили слід в антропонімійній системі Уманщини (1,47%): Басараб, Венгрук, Волошин, Литвин, Москалюк, Румен, Циганюк.

В основах антропонімів досліджуваного регіону фіксуються запозичення з польської, угорської, єврейської, тюркської, російської та інших мов (2,64%): Біксей (пол. beksa - "плаксій"), Воробей, Гундюк (нім. hund - "собака"), Дзяд (пол. dziad - "старець, жебрак"), Йолкін, Курдановідзе, Рабінович (євр. рабіновіч - "равін"), Собов (угор. szabу - "кравець"), Цимерман (євр. цимерман - "тесля"), Шеремет (тюрк. sarameta - "запальний").

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

початку XXi ст - Антропонімія уманщини XVII