К О Галич - Антивоєнний роман ремарка і гончара проблеми типології - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ГАЛИЧ КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК : 821. 112. 2 Р - 31. 091: 821. 161. 2 Г - 31

АНТИВОЄННИЙ РОМАН РЕМАРКА І ГОНЧАРА: ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ

10.01.05 - порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та журналістики Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:   доктор філологічних наук, професор,

академік АН ВШ України

Гуменний Микола Хомич,

завідувач кафедри української та зарубіжної

літератур Південноукраїнського державного

педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Офіційні опоненти:      доктор філологічних наук, професор

Матвіїшин Володимир Григорович,

завідувач кафедри світової літератури

Прикарпатського національного

університету імені Василя Стефаника;

кандидат філологічних наук, доцент Гурдуз Андрій Іванович,

доцент кафедри української літератури

Миколаївського державного університету

ім. В. О. Сухомлинського

Захист відбудеться "_" червня 2009 року о_годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради К 58.053.02 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

Автореферат розісланий "_" травня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

М. Б. Лановик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Творчість обох письменників - Олеся Терентійовича Гончара й Еріха Марії Ремарка досліджена досить глибоко. Однак у сучасних умовах вона знову актуалізується і потребує нового прочитання.

У процесі свого розвитку світове суспільство дедалі частіше опиняється у складних, загрозливих ситуаціях, які увиразнюють проблеми самозбереження людства. Прикметним є те, що всі вони - технічні, економічні, політичні - фокусуються в цивілізаційно-культурному, духовному полі, на теренах якого усвідомлюється екзистенція буття, осмислюються такі феномени, як життя і смерть, мир і війна, добро і зло, милосердя і жорстокість, любов і ненависть тощо. Мистецтво, зокрема художнє слово, є однією з форм цього осмислення й усвідомлення.

Сказаним пояснюється посилення уваги до спадщини класиків світової літератури наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., її нове прочитання як у діахронічному, так і синхронічному аспектах, помітне пожвавлення компаративістських студій, спрямованих на пошуки спільного й відмінного у філософсько-художньому відображенні загальнолюдських проблем і цінностей письменниками різних національностей.

У колі таких проблем - одвічна антиномія "мир / війна", широко репрезентована в усіх літературах світу, зокрема в українській. Дослідники стверджують необхідність сучасного, базованого на ще донедавна нетрадиційному для українського літературознавства компаративному підході до аналізу художніх текстів, присвячених темам війни і миру, для того, щоб поглибити рецептивний імунітет читача від насилля, знецінення людського життя та інших духовних втрат.

В означеному контексті антивоєнні романи письменників-гуманістів Олеся Гончара й Еріха Марії Ремарка залишаються недостатньо освоєним художнім простором, незважаючи на те, що творчість обох прозаїків ніколи не була обділена увагою ні шанувальників, ні критиків. Так, їх життєвий шлях і літературний доробок вивчали вітчизняні науковці. Проза О. Гончара досліджувалася такими українськими літературними аналітиками, як О. Бабишкін, В. Галич, М. Гуменний, М. Жулинський, М. Зобенко, Л. Коваленко, В. Коваль, М. Малиновська, М. Наєнко, Л. Новиченко, А. Погрібний, І. Семенчук, М. Стрельбицький, В. Фащенко, Т. Хом'як та ін. Твори Е. М. Ремарка студіювали німецькі вчені А. Антковіак, Т. Вестфален, Т. фон Шнайдер, Б. Шредер, В. фон Штернбург та ін. Крім того, тексти кожного із зазначених авторів, ставши не лише національною приналежністю, широко аналізувалися такими представниками світового літературознавства, як М. Алексєєв, Ю. Бондарєв, Р. Гебнер, А. Дмитрієв, Д. Добрєв, В. Жидліцький, П. Кірхнер, В. Леман, Г. Ломідзе, Е. Межелайтіс, Ф. Неуважний, В. Оскоцький, М. Пархоменко, М. Петраш-Воган, П. Протич, К. Рудницька-Шрай, Г. Шуфлярська; К. Баркер,

Г. Блум, Г. Вагнер, Дж. Голдсміт Гілберт, Н. Гордон, В. Залеський, Д. Затонський, Е. Келлі, Є. Книпович, Б. Мурдох, Т. Ніколаєва, Г. Петелін, Р. Самарін, Х. Тімс, Р. А. Фірда, М. Харитонов.

Основними векторами і гончарознавства, і ремаркознавства було визначено створення якнайповнішого життєпису митців, дослідження історіографії та філософського підґрунтя їхньої творчості, проблемно-тематичних обріїв окремих новел, оповідань, повістей, романів тощо. Останнім часом літературознавче картографування прозової спадщини О. Гончара й особливо Е. М. Ремарка поглиблюється розвідками щодо їх поетикальних (жанрово-стильових) особливостей. Однак їх потенції далеко не вичерпані. З огляду на сказане, тема нашої дисертації -"Антивоєнний роман Ремарка і Гончара: проблеми типології" - є актуальною й перспективною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії літератури і журналістики Запорізького національного університету в руслі наукового напрямку його літературознавчих кафедр - "Літературний процес: проблеми типології і спадкоємності". Тему дисертації затверджено на засіданні науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокл № 5 від 21 січня 2005 року).

Метою роботи є компаративне прочитання антивоєнних романів "На Західному фронті без змін" Е. М. Ремарка, "Людина і зброя" та "Циклон" О. Гончара і з'ясування типологічних особливостей їх поетикальних парадигм, визначення національно-мистецьких феноменів української та німецької прози ХХ ст. на матеріалі творчості зазначених письменників.

Для реалізації поставленої мети послідовно виконувалися такі завдання:

- вивчення й систематизація історіографічних студій романістики Е.М.Ремарка і О. Гончара у світовому й національному контекстах;

- дослідження способів художнього осмислення теми війни і миру в українській та німецькій прозі ХХ ст. на тлі загальноєвропейських літературних тенденцій (на матеріалі романістики Ремарка і Гончара);

- з' ясування особливостей художньо-філософського зображення батальних сцен в антивоєнних романах вказаних письменників;

- визначення специфіки і функцій натуралістичних описів у досліджуваних творах;

- простеження поліаспектності виявів ретроспекції;

- аналіз визначальних особливостей авторських відступів;

- характеристика видів, прийомів і функцій портретування;

- визначення особливостей діалого-монологічного мовлення персонажів;

- окреслення поліфункціональності пейзажів, інтер'єрів та їх колористичного зображення. Об'єктом дослідження є антивоєнні романи "На Західному фронті без змін" Е. М. Ремарка,

"Людина і зброя" та "Циклон" О. Гончара, а предметом безпосереднього вивчення обрано їх ідейно-тематичну і поетикальну парадигму в контексті історико-типологічного зіставлення.

Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є наукові праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців із проблем історії та теорії літератури, філософії, культурології, психології. У контексті предмета дослідження особливо вагомими є праці з компаративістики О. Веселовського, Р. Гром'яка, Д. Дюришина, В.Жирмунського, М. Конрада, Д. Наливайка. У процесі наукового пошуку використано праці зарубіжних учених А. Антковіака, Т. Вестфалена, Т. фон Шнайдера, Б. Шредер, В. фон Штернбурга та ін., а також вітчизняні студії О. Бабишкіна, М. Гуменного, М. Жулинського, О. Килимника, Л. Коваленка, В. Коваля, М. Малиновської, М. Наєнка, В. Пащенка, А. Погрібного, І. Семенчука, М. Стрельбицького, В. Фащенка, Т. Хом'як та ін.

У роботі застосовано такі методи дослідження: історико-генетичний та історико-функціональний, порівняльно-історичний та біографічний.

Наукова новизна роботи полягає у здійсненні системного порівняльного дослідження антивоєнної романістики Еріха Марії Ремарка й Олеся Гончара (на матеріалі творів "На Західному фронті без змін", "Людина і зброя", "Циклон"), у визначенні їх спільних і відмінних поетикальних особливостей у руслі традицій і новаторства.

У дисертації запропоновано новий ракурс щодо розуміння художньо-стильової специфіки антивоєнної романістики Ремарка і Гончара, що стало можливим завдяки аналізові різко протилежних оцінок творчості митців у світовому літературознавстві, а також завдяки використанню вітчизняного й зарубіжного літературознавчого інструментарію для вивчення специфіки національної літератури у світовому контексті.

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено студії зарубіжного історіографічного дискурсу Ремарка, що дало можливість провести паралелі між основними тенденціями вітчизняного і зарубіжного ремаркознавства; використано елементи археології тексту та структурального підходу до аналізу антивоєнної романістики Ремарка і Гончара.

Зроблено внесок у розвиток сучасної полеміки про значення літературної спадщини Ремарка і Гончара, а саме: акцентовано потенціал їх творів для розбудови духовних засад сучасної української та зарубіжної культур.

У роботі розширено напрями сучасного прочитання вітчизняної літературної класики на тлі світового літературного процесу. Подальшого розвитку набули теоретичні студії поетики Ремарка і Гончара.

Теоретичне значення дисертації полягає у здійсненому компаративному аналізі антивоєнних романів "На Західному фронті без змін" Е. М. Ремарка, "Людина і зброя" та "Циклон" О. Гончара, виявлених національно-художніх особливостях їх поетикальних парадигм, сучасній інтерпретації творчості всесвітньо відомих письменників-гуманістів.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали цієї роботи можуть бути використані під час викладання основних курсів з історії української та зарубіжної літератур, теорії літератури, на факультативних заняттях у загальноосвітніх школах, спецкурсах у вищих навчальних закладах, при написанні магістерських, дипломних, курсових робіт, посібників.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертації було оприлюднено в доповідях, виголошених на Міжнародній науково-практичній конференції "Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі" (Мелітополь, 2007), Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська література: духовність і ментальність" (Кривий Ріг, 2005, 2006), "Художня культура і освіта: традиції, сучасність, перспективи" (Мелітополь, 2006),"Українська література в контексті світової" (Одеса, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства" (Полтава, 2008), щорічних наукових сесіях викладачів і студентів Мелітопольського державного педагогічного університету "Наука початку ХХІ століття: стан і перспективи розвитку" (2005,

2006, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 201 сторінку, із них - 177 сторінок основного тексту. У роботі подано 5 рисунків і 3 діаграми. У списку використаних джерел налічується 241 позиція.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, об'єкт, предмет, теоретико-методологічну основу, викладено погляд на наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі - "ІСТОРІОГРАФІЯ ТВОРЧОСТІ ЕРІХА МАРІЇ РЕМАРКА Й ОЛЕСЯ ГОНЧАРА" - проаналізовано сучасні здобутки в галузі ремарко- та гончарознавства, розглянуто різні полюси рецепції прози Ремарка і Гончара українською і зарубіжною критикою. Шляхом аналізу історіографічного дискурсу Ремарка і Гончара у жанровому, національному, хронологічному, тематичному розрізах зроблено висновки про серйозні здобутки сучасного ремарко- і гончарознавства.

Бібліографія літературно-критичних розвідок про художню спадщину Е.М.Ремарка велика за обсягом, але складається в основному зі статей і рецензій, розпорошених у періодиці минулого століття, та передмов до численних видань текстів. Історіографія творчості Гончара налічує значну кількість науково-критичних праць різноманітних жанрів, присвячених студіям прозиписьменника - докторські та кандидатські дисертації, монографії, наукові посібники, підручники, статті, рецензії, есе тощо.

На радянських теренах системним дослідженням прози Ремарка є монографія Т. Ніколаєвої "Творчість Ремарка-антифашиста" (1983), у якій проаналізовано найвідоміші антивоєнні романи письменника. В українському літературознавстві фундаментальні наукові праці з аналітичним розглядом романістики Ремарка відсутні. Винятком є окремі статті відомого дослідника зарубіжної літератури Д. Затонського, що вийшли друком у 50-70-х роках ХХ століття.

У зарубіжному літературознавстві аналіз літературного доробку Ремарка знайшов досить помітний вияв. Найповніше художній доробок письменника вивчено на його батьківщині (А. Антковіак, Ф. Баумер, П. Бекес, К. М. Бордін, Й. Браутц, Т. Вестфален, Л. Лупі, Р. Мільке, Б. Мурдох, К. Р. Овен, П. Оерке, Х. Рютер, Дж. Чамберс ІІ, Т. фон Шнайдер, Б. Шредер, М. Ван дер Штельт, В. фон Штернбург та ін.). Значним внеском до скарбниці ремаркознавства є наукові праці американських (Г. Блум, Р. А. Фірда, Е. Келлі, Дж. Голдсміт Гілберт, Н. Гордон, Г. Вагнер та ін.), англійських дослідників (Х. Тімс, Б. Мурдох, К. Баркер). Історіографія творчості Ремарка поглиблюється також різноманітними працями вчених із Китаю, Польщі, Туреччини, Нідерландів, Югославії, Чехословаччини тощо.

Помітним внеском у розвиток гончарознавства є численні наукові праці вітчизняних дослідників (О. Бабишкін, М. Братан, В. Галич, М. Гуменний, М. Жулинський, М. Зобенко, О. Килимник, Л. Коваленко, В. Коваль, П. Кононенко, М. Малиновська, М.Наєнко, В. Пащенко, А. Погрібний, І. Семенчук, М. Степаненко, М. Стрельбицький, В. Фащенко, Т. Хом' як та ін.). Багато різноаспектних студій художньої спадщини митця здійснено письменниками і критиками Росії (М.Алексєєв, Ю. Бондарєв, М. Пархоменко та ін.), Німеччини (В. Леман, Р. Гебнер, П. Кірхнер), Чехії (В. Жидліцький), Словакії (Г. Шуфлярська), Болгарії (Д. Добрєв), Сербії (П. Протич), Латвії (М. Кемпе, О. Вацієтіс, В. Кацена-Карклінь), Литви (Е. Межелайтіс), Польщі (Ф. Неуважний), Китаю (Л. Нін, Ц. Тянь, У Ланьхань), США (С. Патриляк) тощо.

У першому розділі дисертації подано також діахронний аналіз літературно-критичних студій прози Ремарка і Гончара.

Масштабне й незаангажоване вивчення романістики Ремарка розпочалося лише в 60-х роках. Авторами перших монографічних видань стали Антковіак і Топер (1965), Браутц (1969), Рабе (1970), Баумер (1976), Баркер і Ласт (1979). Ці роки позначені також особливо посиленим інтересом до художнього доробку Ремарка в багатьох інших країнах, зокрема в колишньому Радянському Союзі. Нова хвиля зацікавлення Ремарком розпочалася у вісімдесятих роках. Значною мірою цьому сприяла діяльність центру Еріха Марії Ремарка, створеного в 1989 році в Оснабрюці. Слід також відзначити активізацію досліджень на початку ХХІ століття. Сучасні вченірозглядають прозу Ремарка в новому ракурсі - у контексті вивчення архівних даних, встановлення закономірностей генезису текстів письменника та їх публікації.

Динаміка історіографії творчості Олеся Гончара де в чому нагадує Ремаркову. Відомо, що ще своїми ранніми літературними здобутками письменник привернув увагу критики. Окремі статті та літературно-китичні нариси, присвячені вивченню прози про творчість Гончара, почали з'являтися ще у 40-50-х роках. 60-70-ті роки позначені появою фундаментальних наукових праць О. Килимника (1966), М. Левченка (1967), О. Бабишкіна (1968), І. Семенчука (1968), М. Малиновської (1971) та ін. Переломним в історіографії Гончара є 1968 рік (рік виходу друком роману "Собор"), що став початком багатьох полемічних дискусій і цензурних гонінь. Повернення до роману "Собор" відбулося лише через двадцять років. Разом із ним постала необхідність нових студій літературної спадщини Гончара. У ці роки вийшли друком монографії М. Наєнка (1981), В. Коваля (1985), І. Семенчука (1986), А. Погрібного (1987), М. Гуменного (1987), М. Стрельбицького (1988), Т. Хом'як (1988). Було опубліковано чимало різноманітних статей та розвідок, присвячених аналізу прози Гончара. Автори найвідоміших із них - Микола Бажан, Зінаїда Голубєва, Микола Гуменний, Іван Драч, Євген Кирилюк, Леонід Новиченко, Дмитро Павличко та ін.

Увиразнюючи особливості історіографічної доби після смерті письменника, виокремлено два протилежних напрями в сучасних дослідженнях творчості Гончара. Представники першого розглядають прозаїка як патріарха вітчизняного мистецтва слова, у других ім'я Гончара асоціюється перш за все із колишньою "совєтчиною".

Діахронічний аналіз історіографічних дискурсів Ремарка і Гончара приводить до висновків не лише про хвилі інтенсифікації студій художньої спадщини письменників, а й про зміни їх тематичних моделей. Причому типологія ремарко- і гончарознавства свідчить про окремі спільні генезисні тенденції. Виокремлено наступні основні тематичні площини історіографії творчості Ремарка і Гончара: розгляд літературознавчих аспектів (біографічних, поетикальних, методичних), мовознавчі студії, аналіз публіцистики, мемуарних нотатків, листів тощо.

Разом із тим у роботі окреслено багато невирішених питань, серед яких найбільш нагальними є проблема сучасного неупередженого прочитання художньої спадщини Ремарка і Гончара, потреба її глибших поетикальних студій. Таким чином, у контексті нашого подальшого дослідження найбільш актуальним є поетикальний тематичний вектор історіографії творчості Ремарка і Гончара.

Другий розділ - "СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНА СВОЄРІДНІСТЬ АНТИВОЄННИХ РОМАНІВ РЕМАРКА І ГОНЧАРА" - складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. - "Художнє і філософське осмислення батальних сцен" - окреслено типологію описів війни як одного з виявів традицій і новаторства Ремарка і Гончара.

Батальні сцени в Ремарка і Гончара детерміновано квантитативними і квалітативними показниками.

Кількісні межі таких картин у романах "На Західному фронті без змін" Е. М. Ремарка, "Людина і зброя" та "Циклон" О. Гончара дуже широкі, а частота їх уведення до художнього полотна нерівномірна. Так, Ремарк подає їх лапідарно, причому, як і Гончар, нерідко у вигляді різноманітних авторських відступів, подекуди ретро- чи перспективно. Окремі частини романів надзвичайно насичені сценами боїв. Іноді вони охоплюють цілий розділ. Так, наприклад, у Ремарка це ІУ, УІ, ІХ розділи. У Гончара - ХУІ, ХХІІ-ХХІУ, ХХУІІ, ХХУІІІ, ХЬУ, ХЬУІ, ЫУ розділи. Обидва автори досягли в такий спосіб ефекту пролонгованості, акцентували окремі художні деталі.

Керуючись визначенням М.Гуменного, картини війни в аналізованих романах Ремарка і Гончара умовно розділено на три групи: "батальні", "мирні" і "напівбатальні-напівмирні". Кладучи в основу формально-змістові чинники, виокремлено також описи обстрілів, атак і бомбардувань, повітряних нальотів, пожеж, перебування солдатів в окопах, порятунку поранених тощо. Окремо виділено батальні пейзажі, інтер'єри й екстер'єри, портрети тощо.

Створюючи такі сцени, Ремарк і Гончар послуговуються широким спектром засобів і прийомів. Підсилити трагізм звучання окремих епізодів твору авторам допомагають різноманітні образи, які за типом асоціювання можна назвати слуховими, зоровими, дотиковими, запаховими і синтетичними. Використання письменниками різноманітних художніх образів і деталей сприяє створенню реалістичної картини воєнного життя, дає можливість читачеві відчути себе свідком описуваних подій. Ще однією гранню художньої досконалості Ремарка і Гончара є приклади використання прийому анімалізму, що допомагають загострити драматичні конфлікти роману.

Батальні сцени в романах Ремарка і Гончара психологізовані. Вони передають складну гаму почуттів і переживань людини, що потрапила на фронт. Картини воєнного життя виконують також характеротворчу функцію, оскільки саме в надзвичайних ситуаціях духовне знаходить одне зі своїх граничних виявів.

Ремарк і Гончар не просто описують бойові дії, вони подають складні філософські узагальнення воєнного побуту, розкривають діалектику життя і смерті. Художньо осмислюючи проблему "людина на війні", письменники відтворюють психологічний стан людини перед смертельною небезпекою, воєнний побут, показують соціальні прояви в поведінці людини всупереч впливу обставин.

У підрозділі 2.2. - "Функції натуралістичних описів" - розглянуто художню специфіку та функціональне значення натуралістичних описів у романах Е. М. Ремарка й О. Гончара.

Основою ідіостилів німецького й українського митців є реалістична манера письма, проте обидва автори, змальовуючи страшну дійсність воєнних часів, послуговувалися самобутнімхудожнім почерком. Їх антивоєнна проза значно відрізняється за стилем. Ремарк репрезентує своєю творчістю когорту письменників "утраченого покоління". Показуючи молодь, що пережила війну, він правдиво передає її песимістичні настрої, крах мрій та ідеалів.

Відмінність поетики Гончара чітко простежується в натуралістичних елементах стилю його антивоєнних романів. Самобутність митця полягає у тому, що, навіть відтворюючи дух фронтових баталій і наповнюючи художнє полотно романів натуралістичними картинами, він лишається передусім ліриком. У Гончара, порівняно з Ремарком, такі описи більш емоційні, пристрасні. Вони контрастно відтіняють особливості внутрішнього і зовнішнього світу людини, якій довелося пережити страхіття війни, і водночас є своєрідним зверненням до читача.

Зважаючи на певні відмінності поетики романів Ремарка і Гончара, можна виділити й спільні риси. Важливим у даному сенсі є те, що обох митців поєднує гуманістична спрямованість антивоєнної прози, гнівне засудження війни, різко викривальне зображення її непоправних наслідків. Автори прагнуть до правдивого показу кривавих "буднів" війни, тому не можуть собі дозволити щось приховувати, навіть якщо це найстрашніші картини.

Основну увагу в цьому підрозділі дисертації приділено докладному аналізові функцій натуралістичних описів, найвагомішими з яких є гносеологічна, онтологічна, психологічна, експресивна, сюжетотвірна, естетична / антиестетична, аксіологічна.

У цілому, незважаючи на спільні функціональні характеристики, натуралістичні картини в аналізованих романах мають деякі відмінні ознаки, зокрема відрізняються за частотою та місцем вживання. У Гончара вони використовуються лише в зображенні фронтових подій та їх безпосередніх наслідків. Письменник уводить до тексту натуралістичні деталі дуже розважливо, обачливо. Таким чином, посилюючи контрастність зображеного довоєнного і воєнного життя, вони сприяють поглибленню протиставлення війни й миру. Іншими завданнями керується Ремарк. У його романі натуралістичні деталі супроводжують не тільки батальні, а й напівбатальні та мирні описи. Письменник не лише не оминає увагою різноманітних фізіологічних процесів людини, а й подає їх як цілком природні сторони людського життя. Важливою особливістю натуралістичних замальовок Ремарка є їх безпристрасність. Натомість описи воєнного лиха у Гончара відрізняються не лише оголеністю зображення, а й відвертою емоційністю.

Таким чином, студії поетики Ремарка і Гончара у площині натуралістичного зображення дійсності засвідчують самобутність їх прози, стають ще одним доказом використання письменниками оригінальних засобів і прийомів утвердження спільної ідеї - засудження війни і викриття її протиприродної сутності.

У підрозділі 2.3. - "Поліаспектність ретроспекцій" - простежено поліаспектний характер та художньо-стильові можливості й функції ретроспекцій у досліджуваних романах Е. М. Ремарка й О. Гончара.

Свідченням поліаспектного характеру ретроспекцій романів є тематична різновекторність, широта формальних виявів та функцій розглянутих прикладів ретроспекцій, їх художньо-мовленнєві особливості.

І Ремарк, і Гончар широко послуговувалися ретроспекціями. Аналізовані твори побудовано переважно на спогадах головних героїв про пережите, неодноразових поворотах сюжету в минуле. У досліджуваних текстах умовно виділено окремі групи ретроспекцій.

Обидва автори звертаються до одвічних тем людства: життя й смерті, любові й ненависті, дружби й зради, війни й миру тощо. Ретроспекція є дуже влучним і ефективним засобом розкриття цих тем, а також постановки важливих моральних, етико-естетичних, психологічних, філософських питань. Ретроспективні частини сюжетів охоплюють значні часові обшири. У спогадах головних героїв, авторських відступах постають події близького й далекого минулого. Таким чином, розрізняємо тематичні групи ретроспекції: спогади персонажів про мирний час, про початок війни, коханих, друзів тощо. У Гончара виокремлюємо безпосередні спогади колишніх солдатів про війну ("Циклон").

Ретроспекції Ремарка і Гончара різноманітні за своїми формами - спогади, асоціації, листи героїв відтворено безпосередньо засобами діалогічного, монологічного мовлення, авторських відступів, портретних, пейзажних, інтер'єрних описів тощо. У Гончара вони відзначаються складною структурою, багаторівневістю. Часто це спогади в спогадах, своєрідна ретроспекція в ретроспекції.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

К О Галич - Антивоєнний роман ремарка і гончара проблеми типології