С І Береговий - Українська культура у європейському та світовому вимірі - страница 1

Страницы:
1  2  3 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

СІ. БЕРЕГОВИЙ

Українська культура у європейському та світовому вимірі

Навчально-методичний посібник

Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені. Написання одиниць відповідає стандартам.

Підпис автора_

"_"_2012 р.

Київ НУХТ 2012

УДК 008 (477)

Рецензент В.О.Колосюк, канд. істор.наук

СЛ. Береговий. Українська культура у європейському та світовому вимірі/: Навчально-методичний посібник. - К.: НУХТ, 2012р. - 154 с.

Навчально-методичний посібник подає генезис української і світової (європейської) культури у взаємозв'язках і взаємовпливах від найдавніших часів до сучасності. Розглянуті культурні феномени античності, середньовіччя, ренесансу, бароко, 19-20 століть, сучасна культура в Незалежній Україні. Представлені концепції видатних представників культурологічної думки.

© С.І.Береговий,2012 © НУХТ, 2012

ПЕРЕДМОВА

Навчально-методичний посібник розрахований на студентів, що вивчають нормативні культурологічні дисципліни в межах відведеного МОН на це часу (16 год лекційних занять).

Відповідно до сітки лекційних годин, матеріал розділений на 8 тем, що охоплюють усі етапи культурогенезу на українських і світових теренах від найдавніших часів до сучасності. Перша тема присвячена теоретичним засадам культурології, інші - епохам розвитку культури.

Концепція посібника, спосіб подачі матеріалу та його відбір складались протягом тривалого часу. Запозичений значний досвід кафедри українознавства НУХТ у викладанні таких дисциплін як «Українська та зарубіжна культура», «Культурологія», «Історія Української культури», «Світова культура та мистецтво». Методологія роботи ґрунтується на наукових принципах історизму та об'єктивності, ретроспекції, хронологічному підході. Автор глибоко переконаний, що вирішальну роль у формуванні всіх, без виключення, культурних феноменів відіграють взаємозв'язки і взаємовпливи (подекуди не прямі, опосередковані) між світовою і національною культурою. Українська культура розглядається, насамперед, у європейському контексті. Робиться наголос, що на усіх етапах свого культурного поступу українці за своєю ментальністю, характером творчості, переконаннями національної еліти були невід'ємною частиною європейського культурного простору, послуговувалися його кращими здобутками, збагачували Європу своїм генієм. Ідеї рівноправності та діалогу культур, так само, є підґрунтям культуротворення в Незалежній Українській державі.

Потрібно підкреслити, що у посібнику представлене авторське бачення історії культури у поданні, яке притаманне лекційній формі, безпосередньому спілкуванню викладача і студента. В ньому викристалізовувалась структура, відбір матеріалу, приклади і імена, здатні викликати найбільшу зацікавленість аудиторії, збудити інтерес та енергію молоді до роздумів і подальших самостійних пошуків.

Подекуди приходилось відходити від певних штампів академізму і системності, спроб охопити весь комплекс проблем та творів тієї чи іншої епохи. Натомість до кожної теми пропонуються ключові слова та мистецькі терміни, списки літератури , джерел, питання самоконтролю , тести. Критично оцінює автор окремі наукові концепції, які, з року в рік, у незмінному вигляді, тиражуються у підручниках та монографіях.

Головне, на нашу думку, переконати студента в тому, що культурою потрібно оволодівати не лише теоретично, але сприймати її чуттєво , емоційно, вбирати у власну душу і послуговуватися нею у повсякденності.

Посібник містить численні приклади з літератури, поезії, живопису, скульптури, кінематографу тощо. Більшість з них через призму власного бачення, особистого сприйняття у різний час та в різних місцях, музеях і країнах.

Надзвичайно цінною для автора була зацікавлена і активна участь у підготовці посібника студентів факультетів ОФПД та БТЕК, з якими приходилося працювати останніми роками. Спільно відбиралися фрагменти доповідей на секції культурології щорічної студентської наукової конференції НУХТ, окремі творчі завдання і реферати. Студенти допомагали у розшифровці та друкуванні диктофонних записів, зроблених під час лекцій.

Сподіваємось, що навчально-методичний посібник буде корисним не лише студентам різних факультетів і форм навчання НУХТ, а й широкому студентському загалу, а також усім, хто цікавиться проблемами культури.

ТЕМА 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ КУЛЬТУРИ

1. Природа - людина - культура.

2. Культура і цивілізація.

3. Культура світова та національна. 4   Ранні форми культури.

_Ключові слова і терміни:_

Culturare, екологія культури, антропологія, еволюція, цивілізація, генезис, артефакт, археологічна культура, культурний шар, Homo Sapiens, анімізм, неоліт-неолітична революція, палеоліт, автохтонний, мегаліти.

1 Природа - людина - культура

Сучасні люди постійно і, за різних обставин, послуговуються терміном культура, який усім зрозумілий, але для кожного має свої відтінки і значення. Для більшості це синонім освіченості, вихованості, доброї поведінки, хорошого смаку і манер, набутих індивідом у сім'ї, школі, суспільстві. Багато говорять і пишуть сьогодні про культуру розумову, професійну, фізичну, національну і світову, духовну і матеріальну. Об'єднує усі ці різноманітні поняття латинський корінь «cult», cultio (обробка, плекання), cultus (опіка, турбота, пізніше - вшанування, поклоніння), culturare (вирощувати, доглядати). У античну добу, в стародавньому Римі, ця термінологія стосувалась переважно землеробства. Так, до нашого часу дійшов трактат римського політика Марка Порція Катона (234 - 149 р. до н. е.) - «De aqri cultura» де докладно розглядаються питання ефективного землекористування і використання праці рабів.

Однак, поступово, в тому ж Римі, вищезгадані терміни поширюються для позначення інших сфер діяльності, пов'язаних з духовним життям - релігією, філософією. Видатний філософ Марк Туллій Ціцерон у листах «Тускуланські бесіди» ( 45р. до н. е.) порівнює духовні роздуми вченого з працею селянина. Як останній, зрошуючи своїм потом землю, плекає добрий врожай, так перший

невтомною інтелектуальною діяльністю плекає власну душу, оволодіває здатністю до мудрих думок і вчинків: «Cultura animi autem philosophia est» (філософія є культурою душі) - підкреслює Ціцерон .

У середньовічну епоху (5-16 ст.) латинське cultio або culturare вживаються, переважно, у словосполученнях, що означають ступінь майстерності, або навички в ремісничій та інтелектуальній праці.

Справжній інтерес до феномена культури виникає у Європі лише у 17 - 18 ст. в добу Просвітництва. Термін набуває самостійного лексичного значення. Просвітителі розуміють культуру, як продукт людського розуму, освіти, виховання, критично оцінюють попередню епоху, порівнюючи її людей із тубільцями на нових відкритих континентах, які ведуть здебільшого природне, тваринне існування. (Д. Дефо- Робінзон Крузо, Дж. Свіфт- Пригоди Гулівера). Щоправда, глава французького просвітництва Ж. Ж. Руссо, протиставляючи «культуру» «природі» віддавав перевагу як раз останній, вважаючи її продуктом довершеного божественного розуму, а культуру - недосконалого людського розуму. На противагу, Іммануіл Кант (1724 - 1804) називає людину істотою двох світів: світу природної необхідності (несвободи) і світу культури та моралі (прагнення до свободи). Людина, на думку вченого, здатна піднятись від зумовленого природою емпіричного, чуттєвого існування, до усвідомлення свого морального обов'язку, мети життя, яка полягає в тому, щоб творити добро для інших, а самому постійно вдосконалюватись. «Зоряне небо наді мною і моральний закон в моїй душі - ось дві речі які не перестають бентежити і хвилювати все життя », - писав філософ.

Великий внесок у європейську культурологічну думку зробила плеяда німецьких філософів і письменників доби романтизму. Для И. Г. Гердера культура є наслідком прагнення людини до творчості і розумової діяльності, що знаходить вираз у мові, науці, мистецтві, релігії, сім'ї. Це необхідна і невід'ємна реальність людського суспільства незалежно від країн і народів. Гердер одним із перших у Європі зацікавився вивченням культур, серед яких виділяв і українську. И. Ф. Шіллер (1759 - 1805) вбачав завдання культури в розвитку і гармонізації фізичної і моральної природи людини. У філософії Г. Ф. В. Гегеля (1770 - 1831) завдяки культурі здійснюється постійний рух від природної безпосередності до вищої духовності. Гегель зводить культуру, переважно, до пізнання абсолютного духу.

Досягнення природничих і гуманітарних наук упродовж 19-20 ст. дозволили всебічно дослідити феномен культури, дати йому безліч тлумачень і оцінок, які стали підґрунтям культурології як нової науки про культуру. Визначення поняття культура стало предметом спеціального дослідження в книзі А. Крьобера і К. Клакхона (1952) які навели близько 150 її тлумачень. З того часу культурологія бурхливо розвивається, останніми роками стає базовою навчальною дисципліною у вищій школі.

Взаємозв'язок і послідовність у понятійному ряді: природа - людина -культура допомагають краще усвідомити наступні сентенції ^aT.sententia -міркування, судження, короткі висновки) :

1. Культура - те чого не існувало в природі і що створено людиною.

На питання: що для вас є культура? Видатний актор Сергій Юрський відповів - самообмеження. І пояснив, що, напевне, в кожній людині постійно протидіють інстинкт і мораль, бажання і обов'язок, тіло і душа. Обмеженнями були табу первісних людей, ними є десять заповідей Христа, численні законинорми і правила в яких існує суспільство, але без волі і зусиль кожної людини, без її самоконтролю гармонія зі світом і собою не досягненна. Отже об'єктом культури є природа, суб'єктом - людина.

2. Культура твориться внаслідок свідомої, творчої діяльності притаманної лише людям, як виду, здатному перейти межі інстинкту, вийти за кордон природи .Саме тому культура відрізняє людину від тварини.

3. Культура є другою природою. Пристосовуючись до природи і пристосовуючи природу до своїх потреб, людина виробляє ніби штучний захисний кокон - житло, одяг, зброя, вірування ... без якого вже не може існувати. Культура стає другим домом людини, сприяє її відокремленню від природи. Страх людини перед природою, з розвитком цивілізації перетворився на бажання «підкорити» її, максимально скористатись усіма природними багатствами. У 20 ст. особливо гостро постало питання про збереження навколишнього середовища, з'явилась наука екологія, (від грецьк. Oikos - дім) мета якої навчити людину порядкувати у природі як у власному домі. Нині актуальне збереження не лише природи, але, власне, і культури від усілякого «сміття» та руйнування. Академік Дмитро Лихачов запропонував термін екологія культури. На його думку, знищення, або недбале ставлення до культурних пам'яток, поблажливе ставлення до аморальності, нецензурної лексики не менш згубне для людини ніж отруєння морів, вирубування лісів. Про страшні наслідки екологічного і культурного геноциду, що здійснювався в добу тоталітаризму в Україні одним із перших заявив у своєму романі «Собор» Олесь Гончар. А хіба сучасна техногенна цивілізація з її неодмінним атрибутом «попмасової культури» не несе небезпеки для людини і природи? За прикладами далеко ходити не треба)

4. В широкому сенсі, культурою є все створене людиною і чим вона послуговується (зокрема і такі, на перший погляд, далекі від культури: ядерна зброя, нецензурна лексика і т. ін.) відтак...

5. Немає некультурних людей - вони лише відрізняються рівнем своєї культури. Якщо уявити культуру у вигляді сходів, якими людина крокує угору, то кожен знаходиться на своїй відстані від землі до неба. Варто пригадати знамениті слова Сократа :«Я знаю, що я нічого не знаю». Піднявшись у не­досяжну для більшості людей височінь знання про світ, філософ осягнув його безмежність.

6. Культура - це міра людяності в людині. Лише той, хто йде сходами культури може акумулювати в собі кращий досвід людства.

7. Культура не передається генетично. На відміну від біологічних якостей її неможливо набути від батьків або предків. Варто визнати, що Природа заклала в кожну людину різні потенційні можливості, або здатність до засвоєння культури, але без певного виховання і навчання нею неможливо оволодіти, так само, вже набуту культуру можна втратити, зійшовши зі шляху суспільної, творчої діяльності.

В основу більшості культурологічних досліджень покладений т. зв. антропологічний принцип (від. грецьк. anthropos - людина) - культурарозглядається як притаманна лише людині здатність перетворювати природу заради власних потреб, які по мірі розвитку підіймаються на все більш високий рівень. Антропологічна, або функціональна, концепція культури представлена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К. Малиновського (1884-1942), французького етнолога і соціолога К. Леві-Строса (1908-1991), американського етнографа А. Кребера (1876-1960) та багатьох інших. У найбільш узагальненому вигляді антропологи розглядають культуру як сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством упродовж усієї історії, а також сам процес творення і розподілу цих цінностей.

Матеріальна культура - надзвичайно важливий чинник у розвитку як людини, так і суспільства. Вона визначає рівень освоєння людиною сил природи, охоплює усі сфери існування і розвитку людей. Без ретельного вивчення знарядь праці, зброї, одягу, житла, предметів домашнього ужитку неможливо сформулювати правильної уяви про культуру того чи іншого народу у різні епохи. Через них ми дізнаємося також про здібності і знання, що застосовуються у процесі матеріального виробництва. Оскільки культура -явище цілісне, то у будь-якому її прояві міститься як матеріальне так і духовне начала. Навіть людина первісної доби, прикрашаючи орнаментами зброю, зображуючи на стінах печер сцени полювання, ховаючи покійника обличчям на Схід прагнула виразити у цих діях, духовний вміст. Сучасні твори мистецтва так само потребують певних затрат, існують у матеріальній формі, але їх основне призначення - нести духовну наснагу. Взагалі, культура має найвищу духовну вартість лише для тих, хто її розуміє, намагається відкрити. Мало визнавати, що Моцарт чи Бах є великими композиторами, а Пікассо чи імпресіоністи - великими художниками. Доки їх не почув і не побачив, не спробував зрозуміти сенс їх епохи та творчості ці духовні глибини для тебе залишаються непізнаними. До визначних духовних цінностей людства відносять релігію, філософію та мораль, освіту, музику, літературу, мистецтво.

У структурі духовної культури надзвичайну роль відіграють поняття цінностей, ціннісних орієнтацій. Вони визначають наше ставлення до речей і явищ, як духовних, так і матеріальних. Цінності добра, справедливості, патріотизму, дружби, кохання важливі для соціальної адаптації є усталеними категоріями людських стосунків. Освоюючи цінності навколишнього світу, більшість людей спирається на існуючі в кожній культурі традиції, норми, звичаї. Деякі з них є специфічними для даної культури, визначають обличчя (менталітет) нації. У системі чеснот - що є ядром будь-якої культури провідне місце займають загальнолюдські цінності (свобода, незалежність, життя). В культурній антропології прийнято виділяти чотири основні сфери людських цінностей - побут, ідеологія, релігія, художня культура. Кожна людина у тій чи іншій мірі послуговується суспільними цінностями та орієнтаціями, але керується і особистими уявленнями та поглядами, властивостями свого характеру та виховання.

2. Культура і цивілізація Ми сприймаємо увесь хід світової історії як послідовну зміну епох, для кожної з яких характерний свій рівень розвитку економіки, суспільства, наукита культури. Такі епохальні утворення називаються цивілізаціями. Сьогодні в науці прийнято віддавати перевагу цивілізаційному підходу, вивчати феномени цивілізацій різних народів і часів. Зразковими моделями таких утворень вважають Античність, або ж сучасну глобалістичну цивілізацію як її спадкоємицю. Відповідно вибудовується схема історичної періодизації культури нинішнього глобалізованого світу. У самих загальних рисах вона має такий вигляд:

Первісна (доісторична) цивілізація

Від виникнення культури і перших людських спільнот до появи перших держав.

Цивілізація стародавнього світу

Єгипет, Шумер, Вавилон, Антична (греко-римська цивілізація) Ст. Китай тощо. 3 тис. р. до н. е. - 5 ст. н. е.

Цивілізація середньовіччя і Ренесансу

5-16 ст.

Цивілізація Нового часу

17- 19 ст.

Новітня, сучасна глобальна цивілізація

20-поч. 21 ст.

Широко практикується серед вчених і не хронологічний, а, наприклад, континентальний підхід. У збірці наукових праць провідних вчених гуманітаріїв зі світовим ім'ям "Древние цивилизации", всі 19 розділів містять розвідки, про цивілізації Єгипту, Африки, Малої Азії, Закавказзя, Середньої Азії, Скіфів, Стародавніх Індії, Китаю, Японії, Америки... Автори досліджують витоки культури усіх давніх народів планети від появи перших ознак творчості до визначних шедеврів.*

Принцип цивілізаційного підходу уперше був запропонований у 18 ст. коли добре знане латинське слово civilis (громадянський, державний, суспільний, українське - цивільний) примінили для оцінки тих періодів історії,коли уперше з'явились ознаки суспільної організації і практики. У книзі шотландця Адама Фергюсона (1723 - 1816) "Досвід історії громадянського суспільства" (1767 р.) історія людства розглядається, як послідовна зміна трьох стадій: дикунства, варварства, цивілізації. Такої ж схеми дотримувався і американець Льюіс Генрі Морган (1818 - 1881) у книзі "Стародавнє суспільство".

Дещо відкоригувавши цю схему відносно сучасної хронології стародавніх культур можна подати її у наступному вигляді:

 

Ознаки мови, збиральництво, використання вогню, мисливство, рибальство

 

Дикунство 35 - 10 тис. р. до н.е.

 

 

 

 

 

 

 

Варварство 10-8-тис. р. до н. е.

 

 

 

Гончарство, землеробські культури, скотарство

Цивілізація

 

Виникнення букв, письма, зрошувальне

 

Від 3 тис. р. до н.е.

 

землеробство, державний устрій

 

 

 

 

 

*Древние цивилизации (Ancient civilizations)ncm. ред. Г. M. Бонгард-Левина. М. Мысль, 1989.-489 с.

В основу цивілізаційного підходу була покладена теорія або концепція еволюції (лат. evolutio - розгортання) - поступового розвитку, змін і трансформацій, що як у природі так і в суспільстві приводять до виникнення нової якості. Величезний вплив на еволюціоністів справила теорія Ч. Дарвіна (1859 р.) про еволюцію видів тварин шляхом природного відбору від нижчих форм до вищих в процесі пристосування до умов навколишнього середовища. Теорію соціальної і культурної еволюції розробляв Ф. Енгельс (1820-1895). У праці «Діалектика природи» один із розділів якої має назву «Роль праці у процесі перетворення мавпи на людину», вчений писав, що у наслідку колективної діяльності первісних людей мінялась їх зовнішність, вони оволодівали мовою, мисленням. Фундаментальні основи теорії культурної еволюції заклав Едуард Бернетт Тайлор (1832-1917), видатний етнограф, засновник кафедри антропології Оксфордського університету. У праці «Первісна культура» (1871) на основі величезного етнографічного матеріалу, він, за методом Дарвіна, розробляє схеми лінійного розвитку різних культур від найпростіших до більш складних форм. Культурна еволюція, на його думку, обумовлена не стільки свідомістю, скільки дією спроб і помилок, наслідуванням, впливом індивідуальних та групових інтересів. Лінійні потоки культури поступово розвиваються, але в разі їх перетинання здатні швидко утворити нову якість.

Культура для Тайлора, по суті, є синонімом цивілізації оскільки «складається з знання, вірувань, мистецтва, моралі, законів, звичаїв та деяких інших здібностей і навичок, які засвоєні людиною, як членом суспільства».

Так само, видатний французький історик Франсуа Гізо уявляв цивілізацію лише як наступну ланку у безперервному процесі розвитку природи-людини-культури. Для нього вона квінтесенція усього кращого досвіду, накопиченого людством, яке у майбутньому прийде до спільної мети і спільної культури.

Значний внесок у вивчення процесів функціонування культури у суспільстві зробили представники соціологічної школи, або концепції П. Сорокін, Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Культура розглядається ними як цілісне утворення, складна ієрархія соціальних систем. Питирим Сорокін (1889-1968) - соціолог, змушений емігрувати з Росії до США через більшовицьку владу, згодом став президентом американської соціологічної асоціації, висунув теорію суперсистем культури як вирішального фактору існування і розвитку різних соціальних груп. Вчений завжди відстоював думку про взаємозв'язок і взаємовплив різних культурних систем, який стає все більш інтенсивним з розвитком цивілізації.

«Зрозуміло без слів, - пише Сорокін, що соціокультурні феномени міняють позиції як у фізичному, так і в соціальному просторі. Вони неперервно мігрують, циркулюють і пересуваються з місця на місце, від однієї групи до іншої, від одного класу до другого, назад і вперед, згори вниз в різноманітномустратифікованому соціокультурному універсумі. Автомобіль і ленінський комунізм, безрукавки, короткі зачіски, ванни і радіо, джаз і губна помада, теорії революції і симфонії Бетховена, захисні тарифи і теософія - всі ці практично культурні об'єкти і цінності рухаються із Сполучених Штатів у Китай, з Відня в Сідней і Калькуту, з Детройта в Москву, від вищих класів до нижчих, з міст до сіл, від аристократів до пролетаріату і навпаки».

На відміну від еволюціоністів і соціологів ряд вчених намагаються протиставити культуру і цивілізацію, а сам їх розвиток показати у вигляді коловороту. Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італієць Дж. Віко (1668-1744). На його думку, кожен народ проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижній. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як «друге варварство».

Відомий російський природознавець М. Данилевський (1822-1885) застосовуючи методологію систематизації у біологічній науці, робить спробу обґрунтувати розвиток замкнених циклів людських культур (індійської, китайської, іранської, грецької, римської тощо). Кожен тип культури проходить, в основному, три фази розвитку: етнографічну (нерозвинену), державну (розквіт), та цивілізаційну - поступовий занепад.

Занепад цивілізацій, на думку Данилевського, обумовлений як локальним характером їх досягнень, так і нездатністю до передачі своїх кращих здобутків культурам іншого типу. Вчений не вірить у існування світової цивілізації, наводить численні приклади непорозумінь і протиставлень Західної цивілізації і Росії. Значний вплив на культурологічну думку справила теорія О. Шпенглера, викладена у праці «Занепад Європи» - справжнього інтелектуального бестселера першої чверті 20 ст.

Заперечуючи основні постулати європейської науки 19 ст. - історизм, європоцентризм, еволюцію, філософ показує світову культуру як низку незалежних одна від одної, замкнених культур, кожна з яких має свій темп розвитку і час існування. Культура, подібно до тіла і душі людини, народжується, проходить стадію молодості, зрілості, старіння і поступово вмирає. Для прикладу вчений бере 8 культур - Єгипетську, Вавилонську, Майя, Індійську, Китайську, «аполонівську» (Греко-Римську), «магічну» (Візантійсько-арабську) та «фаустівську» (західно-європейську). У трьох останніх, як бачимо, різні народи об'єднуються особливим станом душі (антична душа, за міфологемою Шпенглера, схильна до споглядання краси, спокою, європейська - пристрастний пошук істини у постійному протиборстві бога з дияволом). Душа культури, як рослина у грунті, розвивається лише у відведеному їй часі і просторі. Реалізувавши свої душевні сили (народ, мова, мистецтво, музика, філософія...) культура помирає. Цикл її існування становить, за Шпенглером, 1000-1200 років. Ознакою смерті є перехід культуриу стадію цивілізації, коли на зміну творчості приходить техніка і механічна робота, на зміну релігії - атеїзм, мораль заміщується владою грошей, розпустою, агресією.

Послідовником О. Шпенглера в поглядах на культуру був відомий англійський історик і соціолога Тойнбі (1889-1975). Як прихильник концепції історичного коловороту у розвитку локальних культур, він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. їх вивченню вчений присвятив 12-томну працю «Дослідження історії» (яку писав з 1934 по 1961 p.). Спочатку А. Тойнбі виділив для аналізу 21 цивілізацію, потім скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших, серед яких називалися антична, західна, православна, індійська, китайська, ісламська та інші. Цивілізації, що раніше розглядалися самостійними, були віднесені до цивілізацій-супутників. Згодом перелік було ним звужено до п'яти діючих, а саме західної, іспанської, індійської, китайської та православної.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

С І Береговий - Українська культура у європейському та світовому вимірі

С І Береговий - Проблеми збереження і реставрації пам'яток архітектури західної україни (культура діалогу та діалог культур)