1948 рр - Антинародна діяльність католицького кліру в словаччині в 1945 - страница 1

Страницы:
1  2 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Пугач Є. П. Антинародна діяльність католицького кліру в Словаччині в 1945 - 1948 рр. // Вісник Харківського університету. - 1966. - № 17: Історична серія. - Вип. 1. - Харків: Видавництво ордена Трудового Червоного Прапора державного університету імені О. М. Горького, 1966. -C. 58 - 65.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський

Випуск I

ВІСНИК ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Історична серія

1966

АНТИНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ КАТОЛИЦЬКОГО КЛІРУ В СЛОВАЧЧИНІ В 1945^-1948 РОКАХ Є. П. Пугач

Перші три післявоєнні роки займають особливе місце в історії Че-хословаччини. Це був перехідний період від національно-демократичної революції до соціалістичної, період гострої боротьби робітничого кла­су, керованого Комуністичною партією, з силами реакції.

Буржуазія, що відігравала ще досить значну роль у політичному й економічному житті країни, намагалася використати всі можливості, весь свій досвід для послаблення й поразки революції, для відновлення свого панівного становища. Натхненницею і активною учасницею бо­ротьби буржуазії проти народно-демократичної республіки виступала верхівка католицької церкви, класово з нею зв'язана, політично й еко­номічно зацікавлена в реставрації капіталізму.

Особливо шалену реакційну роботу провадила в цей період като­лицька церква у Словаччині, де вона володіла багатими земельними угіддями і мала великий вплив на широкі маси віруючих. Цей вплив за­кріплювався віками, але найбільше посилився в роки існування т. з. «Словацької держави», на чолі якої стояли представники католицького кліру. Так, президентом держави і головою правлячої глінківської на­родної (людової) партії був католицький священик И. Тісо, заступни­ком голови Державної Ради — епіскоп Я. Войташшак, чверть депута­тів сейму теж були духовними особами [1]. Церква мала вирішальний вплив на виховання підростаючого покоління, бо вся шкільна система була в її руках.

Національно-демократична революція, що почалася ще в період Словацького національного повстання (СНП), створила пряму загрозу політичній і економічній могутності церкви. Тому католицький клір став опорою реакції і одним з головних ворогів революційних перетво­рень у Словаччині.

Викриття реакційної діяльності католицької церкви не тільки має велике політичне значення, але й дає можливість глибше зрозуміти особливості класової боротьби у Словаччині в перші післявоєнні роки. Ось чому чеські і словацькі історики неодноразово зверталися до цієї теми[2]. У радянській історичній літературі в загальних рисах показанапідривна діяльність Ватікану проти країн народної демократіїале ще й досі не висвітлені питання про антинародну діяльність словаць­кого католицького «ліру. Зважаючи на те, що вони являють значний інтерес для широкого кола радянських читачів, автор даної статті ро­бить спробу на основі вивчення документів та досліджень чеських і словацьких авторів коротко викласти основні іпитання цієї теми, особливо ті, що стосуються участі церковної верхівки в політичній боротьбі в передлютневий період.

Після закінчення війни позиції словацького католицизму значно ослабли. Церква втратила свою політичну партію, католицькі профспіл­ки й молодіжні організації. Проте вона все ж зберегла досить значний вплив на маси віруючих, бо мала добре підготовлені кадри священиків та ченців. У Словаччині налічувалося 135 деканатів1263 парафії і 3517 філіалів парафій римсько-католицької та уніатської церков[3]. Католицький клір мав у своєму розпорядженні великі матеріальні засоби, оскільки майже до лютого 1948 р. церковні володіння дорівню­вали 300 тис. га землі[4].

З самого початку існування народно-демократичного ладу верхівка церкви стала зловживати релігійними почуттями віруючих для досяг­нення своєї політичної мети.

Враховуючи реальне становище, Комуністична партія Словаччини (КПС) робила все для того, щоб не дати можливості кліру створити собі ореол мучеників і цим підірвати довір'я віруючих до народно-демо­кратичного ладу. Тому на Кошицькій та Жилінській конференціях[5] КПС підкреслила, що вона підтримує свободу совісті, і звернулась до віруючих з закликом не допустити перетворення церкви у притулок підривних елементів.

Програмна відозва Словацької Національної Ради (СНР) від 2 бе­резня 1945 р.в та Кошицька програма уряду [6] також підтвердили, що релігійні вірування народу будуть охоронятися законом. Таким чином, церква не мала підстав під прапором захисту релігії розгортати бороть­бу проти народно-демократичної влади.

Справжня причина ворожості церкви до народно-демократичного ладу полягала в тому, що вона не бажала втрачати свого політичного впливу на маси та економічної могутності.

Для захисту своїх інтересів католицький клір вирішив створити у Словаччині третю[7] партію — католицьку, про що свідчить, поява на-

1 Д. Л. П о х і л е в и ч. Підривна діяльність Ватікану в країнах народної демо кратії. Львів, 1953; М. С. Возчиков. Подрывная деятельность католической реакции в странах народной демократии. М., 1954.

2 Деканат — одиниця церковно-адміністративного поділу, що складалася

в Slovenska Narodna Rada 1943—49. Bratislava, 1949, str. 47.

о f овесні 1945 р. документа «Отпі modo laborandum est, ut concedatur tertia politica factio»' -

Влітку 1945 p. церква починає активізувати свою діяльність, особ­ливо у зв'язку з переходом до відання держави загальноосвітніх та про­фесійних шкіл. Ще під час повстання 1944 р.СНР видала постанову про вилучення шкільної системи з-під влади церкви й передачу її держав­ним органам[8]. Після визволення Словаччини органи влади почали здійснювати цю постанову, а 16 -травня 1945 p. СНР видала нову постанову[9], яка підтверджувала й деталізувала 'попередню. Церковний клір організував широку кампанію збору підписів віруючих під вимо­гою збереження контролю церкви над усією системою народної освіти [10].

Активізація католицького кліру спонукала Словацький Національ­ний Фронт (СНФ) у липні 1945 р. спеціально розглянути питання про зловживання церкви релігійними почуттями віруючих для досягнення своїх політичних цілей. Комуністична і демократична партії засудили організовану церквою кампанію проти державної школи, розцінивши її як перший крок далекосяжних політичних виступів кліру. Розглянувши питання про спробу католицької ієрархії створити свою політичну пар­тію, СНФ відзначив, що ця спроба по суті є прагненням відтворити в новому вигляді глінкіївську людову партію[11].

У серпні 1945 р. в Братіславі відбулася перша після війни конфе­ренція словацьких епіскопів, яка розглянула політичне становище краї­ни і ухвалила агітувати віруючих проти будівництва народно-демокра­тичної республіки[12]. Слідом за цим церква розгорнула кампанію за т. з. «духовне відродження» і агітацію за єдність католиків.

Католицький клір не відмовився і від думки створити політич­ну партію. Безпосередню підготовку до цього провадили активні в ми­нулому діячі глінковської партії П. Чарногурський, Р. Чавойський, Я- Косорин, Я- Кружліак та інші, а також католицькі діячі, що входили до демократичної партії: канонік А. Цвінчек, Я. Кемпний, К. Філо.

Але ідейними натхненниками їх залишалися словацькі епіскопи,' які 10 січня 1946 р. на прийомі у президента Е. Бенеша передали йому ме­морандум про необхідність створення в Словаччині католицької партії. Президент обіцяв уважно ознайомитися з меморандумом і подати допо­могу, але натякнув епіскопам, що було б добре, якби нова партія ак­тивно співробітничала з національними соціалістами. Ця пропозиція не задовольняла словацький католицький клір,* що хотів мати таку пар­тію, яка б підкорялась тільки йому і відстоювала лише його інтереси. Після повернення епіскопів у Словаччину їх запросив до себе голова демократичної партії (ДПС) й. Леттріх і запропонував не створювати своєї партії, а укласти угоду з ДПС. Єпіскопи не відхилили цієї про­позиції, але й не дали остаточної відповіді[13].

Протягом лютого й березня католицький клір провадив подвійну гру: його ставленики готувалися до створення нової партії, що базува­лася б на «християнських принципах», і в той же час вели таємні пере­

1 «Треба всіма шляхами добиватися, щоб була створена третя партія» — таку вимогу висунув епіскоп М. Бузалка в листі епіскопові Я. Войташшаку в травні 1945 р.говори про угоду з лютеранами, лідерами ДПС. Словацькі епіскопи напередодні виборів добивалися об'єднання всіх сил реакції, щоб ви­ступити єдиним фронтом проти КПС.

Врешті верхівка католицької церкви уклала угоду з ДПС. При цьо­му вона враховувала, що до виборів залишалося дуже мало часу, щоб створити нову партію, а в результаті угоди з ДПС її ставленики одер­жували керівні пости в одній із правлячих партій, яка до того ж поряд з КПС мала в народі славу повстанської.

Врахувавши всі Ці обставини, католицький клір відмовився 'підтри­мувати створену в березні 1946 р. католицьку партію Свободи, вважаю­чи, що вона не зможе істотно зміцнити політичні й економічні позиції церкви, і 30[14] березня 1946 р.[15] уклав угоду з лідерами ДПС.

У першому розділі березневої угоди зазначалося, що вона укладена для того, «щоб усунути релігійні незгоди, які існували раніше» [16] між лю­теранами й католиками. Тут же підкреслювалося, що в .питаннях вихо­вання молоді «лінія партії збігається з точкою зору християнської церк­ви, насамперед католицької» [17].

Далі мова йшла про розподіл посад між «католиками» (колишніми людаками) й «лютеранами» (лідерами ДПС) у керівництві партії та в усіх державних і господарських органах, очолюваних представниками ДПС. При цьому в основу було покладено співвідношення 7:3 на ко­ристь «католиків». До нової, звуженої президії партії з дев'яти чоловік входило шість ставлеників католицького кліру. З трьох посад генераль­них секретарів дві займали також «католики» — Я. Кемний та М. Бу-гар, як згодом стало відомо, зв'язані з людацьким підпіллям. Було укладено також таємну угоду, за якою керівництво ДПС обіцяло лю-дакам та клерикалам добитися виправдання або незначного покарання Тісо, провести реорганізацію Національного суду в Братіславі і народ­них судів, створених на місцях навесні 1945 р. для покарання воєнних злочинців та осіб, що співробітничали з фашистами. В ході цієї реорга­нізації передбачалося усунути комуністів із складу судів. Згідно з таєм­ною угодою намічалося також на чолі повноважних представництв внутрішніх справ та шкіл поставити представників католицького кліру й людацького підпілля[18].

Таким чином, укладення березневої угоди свідчило про об'єднання буржуазії, католицького кліру та інших сил реакції в лавах однієї пар­тії на платформі антикомунізму.

Уклавши угоду з ДПС, католицький клір робив усе для того, щоб забезпечити їй перемогу на виборах до Національних зборів 26 травня 1946 р. Для цього широко використовувалися католицька преса, зокре­ма газета «Католицькі новини», молитви та проповіді в костьолах, про­вадилась відкрита агітація священиків серед віруючих на користь ДПС. Лідери «католицького» крила демократичної партії надрукували ряд статей в газеті «Час», закликаючи віруючих голосувати за їх партію і підкреслюючи при цьому, що тим самим вони голосуватимуть за «хри­стиянське поняття демократії» [19].

У травні цілих два тижні в костьолах читалась передвиборна молит­ва з проханням до бога допомогти партії, заснованій на «християнських принципах[20]. Щоб віруючі не помилилися і не проголосували за партію Свободи, яка також об'єднувала католиків, газета «Католицькі новини» надрукувала частину передвиборної відозви ДПС. Тут же вона радила: «Хто не знає, що далі робити, може окремо порадитися з наставником» [21].

За декілька днів до виборів у «Католицьких новинах» були надру­ковані директиви єпіскопату, які містили в собі наказ віруючим обов'яз­ково взяти участь у виборах і віддати свої голоси ДПС, але ні в.якому разі не голосувати білими бюлетенями, введеними на вимогу КПЧ для того, щоб виборці, незгодні з політикою Національного фронту, не го­лосували за одну з його партій. У четвертому розділі директив відзна­чалося, що Чутки про те, «ніби словацькі епіскопи вступили до партії Свободи, не відповідають дійсності» [22].

Виборча кампанія 1946 р. була багата прикладами неприхованої агітації священиків серед віруючих на користь ДПС. У селі Штеруса місцевий священик у проповіді заявив: «Якщо хто-небудь не може ви­рішити сам, за яку партію голосувати, зостаньтеся після обідні в костьолі і я вам пораджу»[23].> У Тековських Клячанах священик говорив на мітингу: «Дорогі віруючі, вашою єдиною партією є демократична партія, партія католиків, не дозволяйте комуністам спокусити себе»[24]. У Белузьських Слатинках на сповіді священик не давав відпущення грі­хів усім дівчатам старшим 18 років та жінкам доти, поки вони не обіцяли голосувати за ДПС[25]. В Опатовцях у день виборів священослужитель у своїй проповіді заявив: «Комуністи хочуть убити черниць та свяще­ників, зруйнувати костьоли і скасувати релігійні свята. Хто голосуватиме за них, нехай розстанеться з богом, церквою і вірою»[26].

Сили реакції, зосереджені в ДПС, діставали активну підтримку не тільки від католицького кліру, але й від словацької грекокатолицької церкви, очолюваної епіскопом Гойдичем[27].

На час виборів у 1946 р. В.Словаччині існували: КПС, ДПС, партія Свободи та партія Праці[28], але через те, що останні дві партії виникли незадовго до виборів і не мали ще широкої популярності, боротьба точилася головним чином між КПС і ДПС.

Підтримка церкви під час виборів значною мірою сприяла перемо­зі ДПС [29]. На виборах 1946 р.ДПС одержала 62% голосів, КПС—30,4%, партія Свободи 3,7%', партія Праці 3,1% и. У Чехії і Моравії КПЧ здобула переконливу перемогу [30], і це дало можливість КПС, спираючись на комуністів у центральному уряді, успішно боротися проти сил реак­ції в Словаччині.

11 Rocenka Ustavodarneho Narodneho shromazdeni'republiky Ceskoslovenske. Praha, 1947, str. 7.

Одним із найважливіших питань політичного життя післявоєнної Сло­ваччини була боротьба КПС, профспілок, організацій опору та інших прогресивних сил за послідовне здійснення Кошицької програми щодо чистки державних органів та громадських організацій від залишків фа­шизму. Виключного значення ця боротьба набула після укладення угоди ДПС з людаками та клерикалами і перемоги цієї партії на виборах. Ко-лищні людаки, що займали в той час панівне становище в керівництві ДПС, всіляко гальмували проведення чистки. Особливо гостра боротьба між силами прогресу і реакціонерами розгорнулася наприкінці 1946— початку 1947 pp. навколо процесу над Тісо, "Махою та Дюрчанським \ що був одночасно судом над людацтвом, ідеологія якого була головною зброєю словацької реакції.

Боротьбу за виправдання Й. Тісо очолив католицький клір. 8 січня 1947 р. словацький єпіскопат звернувся до СНР з меморандумом, в. яко­му всіляко виправдував Тісо і навіть загрожував, що покарання його серйозно відіб'ється на ставленні словацьких католиків до відновленої ЧСР[31]. На суді свідками виступали архієпіскоп Кметько та єпіскоп Шкрабік, які взагалі відкидали винність Тісо в тих злочинах, що мали місце під,час існування т. з. «Словацької держави»[32].

19 березня 1947 р. суд закінчив розгляд справи Тісо та його спіль­ників. Почався найгостріший момент боротьби, що тривала аж до вине­сення вироку та виконання його. В цей час католицький клір спрово­кував ряд антидержавних демонстрацій на захист Тісо в Пієштянах, Хі-норанах, Новом Месті над Вагом, Остратицях [33].

27 березня (1947 р. нарада словацьких епіскопів у Трнаві вирішила на випадок смертного вироку Тісо надіслати листи з проханням про його помилування на ім'-я президента, голови уряду, СНР, всім міністрам та деяким іншим політичним діячам [34].

Керівництво ДПС, виконуючи обіцянку, дану католицькому кліру за березневою угодою, докладало всіх зусиль, щоб врятувати Тісо. Го­лова ДПС і СНР Й. Леттріх ще до закінчення розгляду справи судом в розмові з президентом Е. Бенешем просив помилувати Тісо, якщо його буде засуджено до страти [35]. Напередодні винесення вироку Леттріх на­магався перенести обговорення його проекту з суду до президії СНР, де представники ДПС мали більшість і розраховували змінити його. Але голова Національного суду І. Дакснер відхилив ці посягання на право­суддя. 15 квітня 1947 р. Національний суд виніс Тісо смертний вирок. В той же день уповноважене представництво юстиції, на чолі якого, стояв представник ДПС, підготувало апеляцію про помилування Тісо і передало до президії СНР, яка, затвердивши її, подала на розгляд уряду[36]. До засідання уряду керівництво ДПС дало вказівку своїм міністрам голосувати за помилування Тісо[37]. *

15—17 квітня 1947 р. канцелярія президента одержала 315 листів і телеграм з проханням скасувати вирок Тісо. Серед них були телеграми

1 Дюрчанського судили заочно.від епіскопів Бузалки, Шкрабика, Войтаїишака, Гойдича, архієпіскопа Кметька, керівників лютеранської церкви у Словаччині Та інших

- Незважаючи на всі спроби католицького кліру й керівників ДПС врятувати Тісо, уряд і президент затвердили вирок суду. Це була вели­ка перемога КПС, яка організувала масові виступи партизанів та> ін­ших учасників опору, робітників і селян, усіх прогресивних сил з вимо­гою суворо покарати Тісо та інших зрадників словацького народу. Важ­ливим наслідком боротьби під час процесу над Тісо було викриття ДПС як захисниці людацтва. Серйозного удару було завдано й натхнен­ниці кампанії за врятування Тісо — католицькій церкві.

Людацьке підпілля, втративши, довір'я до ДПС, стало на шлях підготовки антидержавної змови у Словаччині. Католицька церква, щоб зберегти вплив на маси, почала поступово відмежовуватися від ДПС, закликаючи віруючих залишитися поза партіями і поза політикою. Щоб підтримати авторитет церкви, який похитнувся під час процесу над Ті­со, і відвернути маси від активної участі в політичному житті, католиць­кий клір влітку 1947 р. організував т. з. католицьку акцію (численні молитви, процесії до «святих» місць, розповсюдження «священних» книг тощо). '

Восени того ж року у Словаччині було розкрито антидержавну змову, підготовлену людацьким підпіллям. Верхівка католицької церк­ви, як стало відомо згодом, постійно підтримувала зв'язки з людацьким підпіллям всередині країни та його керівництвом за кордоном. Так, епі­скоп Войташшак таємно листувався з керівниками людаЦької еміграції Дюрчанським та Сидором[38], епіскоп Бузалка через співробітника австрій­ського консульства у Братіславі Райноха з 1946 р. підтримував зв'язки з Дюрчанським [39], а з 1947 р. встановив такі ж зв'язки із Сидором [40]. Тіс­ний зв'язок з людацьким підпіллям та бандерівськими бандами, підтри­мувала також верхівка уніатської церкви, очолювана Гойдичем[41].

Коли ж людацьке підпілля було розкрито, церква поспішила від­межуватися від нього. 28 жовтня 1947 р. словацькі епіскопи звернулися до віруючих з пастирським листом, в якому засуджували антидержавну діяльність і закликали віруючих «залишатися добрими громадянами та свідомими католиками»[42]. Але це був тимчасовий відступ. Ватікан не міг допустити, щоб католицька церква зазнала поразки разом з полі­тичними силами буржуазії; тому він дав вказівку відмежуватися від людацького підпілля і активно не виступати в період жовтневої кризи у Словаччині.

Великого удару позиціям католицької церкви завдала перемога тру­дящих над контрреволюційною буржуазією в лютому 1948 р. Після від­ставки буржуазних міністрів католицький клір втратив своїх .представ­ників в уряді. Він також втратив можливість використовувати буржуаз­ні партії та їх позиції в державному житті для досягнення своїх політич­них цілей. *

У лютневі дні 1948 р. католицький клір не подавав відкритої до­помоги реакціонерам, остерігаючись остаточно викрити себе в очах на­роду. Але він не припинив боротьби проти народно-демократичного ла-

1 V. Ргесап. Вказ. твір, стор. 152—153.

J ду. Про це свідчили, зокрема, виступи верхівки католицької церкви про­дати конфіскації церковних маєтків та спроб уряду вирішити питання про ^нормалізацію її взаємовідносин з державою в період 1948—1951 pp. г Таким чином, верхівка католицької церкви, зловживаючи релігій-• иими почуттями/ віруючих і ігноруючи інтереси народу, була натхненни­цею і активною учасницею боротьби реакційних сил проти утвердження •' народно-демократичного ладу в Словаччині. v

5 3705


[1] Proces pfoti vlastizradnym biskupom Vojtassakovi, Buzalkovi, Gojdicovi. Bratislava, 1951, str. 111. (Далі: Proces...).

[2] А. А. Свобода, А. Тучкова, В. Свободова. Заговор Ватикана против Чехословацкой республики. М., 1950; F. V a s е с k a. Burzoazny stat a cirkev, Bratislava, 1957; Cirkve v nasich dejnach, Praha, 1960; V. Precan. Boj siovenskeho katolicizmu proti CSR (1945—1948),Dejepisazemepisveskole, с 3—4, 1960, str. 69—73, 103—106, Slovensky katolicizrnus pred februarom 1948, Bratislava, 1961; Я. Челко. Антинародная деятель­ность католической церкви в Словакии в 1945—1948 гг. Дисертація захищена в 1960 р. в АСН при ЦК КПРС, Politicke machinacie katolickeho kleru па Slovensku v rokoch 1945—1948, Historicky cdsopis, с 1, 1960, str. 88—109, Ideologia cirkvi v boji proti l'udovo-demokratickemu statu, Otazky marxistickej filozofie, Bratizlava, с 1, 1961, str. 42—51.

[3] 10 приходів.

3 F. Vasecka. Burzoazny slat a cirkev, str. 280—288. Наведені дані за 1930 p., але структура церкви залишилась майже незмінною.

* Там же, стор. 141.

[5] „Pravda", с. 17, 1.III.1945; і. 136, 13.VIII.1945.

[6] Program nove. ceskoslovenske vlady narodni fronty cechu a slovaku. Moskva, 1945, str. 16.

[7] Зразу після війни в Словаччині існували лише дві партії: комуністична і демо­кратична (партія буржуазії), які входили до СНФ.

[8] G. Husak. Svedectvo о Slovenskom narodnom povstani. Bratislava, 1964, stir. 244.

[9] V. Pre can. Slovensky katolicizmus pred februarom 1948, str. 171.

[10] Там же, стор. 48.

s „Pravda", с. 121, 20 jula 1945.

[12] Proces..., str. 106.

[13] А. Свобода, А. Тучкова, В. Свободова. Заговор Ватикана против Чехо­словацкой республики, стор. 136. _

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

1948 рр - Антинародна діяльність католицького кліру в словаччині в 1945

1948 рр - Боротьба комуністичної партії словаччини за селянські маси в 1945