О Яцура - Антропонімікон сучасних поетичних і прозових творів а вознесенського та є євтушенка - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

ЯЦУРА Олександра Петрівна

УДК 8142+801.631.5:82...А/Я1/7.08

АНТРОПОНІМІКОН СУЧАСНИХ ПОЕТИЧНИХ І ПРОЗОВИХ ТВОРІВ А. ВОЗНЕСЕНСЬКОГО ТА Є. ЄВТУШЕНКА (структурно-функціональний аспект)

10.02.02 - російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор,

Іванова Людмила Петрівна,

Інститут іноземної філології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти:  доктор філологічних наук, професор,

Калінкін Валерій Михайлович,

Донецький національний медичний університет імені М. Горького,

завідувач кафедри української та російської мов;

кандидат філологічних наук, доцент, Сахарова Ольга Вікторівна,

Київський славістичний університет, доцент кафедри української філології

Захист відбудеться «20» березня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано 19 лютого 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

А. В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження власних імен є важливим напрямом вітчизняного мовознавства. Різноаспектний аналіз номінативних одиниць у лінгвістиці зумовлений своєрідністю реалізації антропонімів у мові й мовленні. Питання ономастики художніх творів та її ролі в тексті, співвідношення поетичного і реального антропонімікону досліджували С. І. Зінін, В. Н. Михайлов, О. І. Фонякова, процеси номінації -В. М. Калінкін, М. Е. Рут, А. В. Суперанська, поетику власних імен -В. М. Калінкін, Е. Б. Магазанік, В. А. Кухаренко, Л. М. Щетінін, конотації онімів - Є. С. Отін, питання стилістики антропонімів у художній мові -В. В. Виноградов, Ю. О. Карпенко, В. А. Никонов, М. К. Фролов та інші. Проте досі відсутній цілісний опис ономастичної системи в структурно-функціональному аспекті на матеріалі сучасних літературних творів, зокрема поезії та прози А. Вознесенського та Є. Євтушенка.

Антропоніми відіграють важливу роль у розкритті головної теми та ідеї, авторського задуму та сюжету, виступають ключовими словами у складній композиції художнього тексту. Саме у творах А. Вознесенського та Є. Євтушенка - найбільш значущих сторінках російської літератури останніх десятиріч - власні імена стають відображенням сучасної епохи. Інтерес до текстів цих авторів зумовлено насамперед схожістю їхнього світогляду та фонових знань, здобутих за радянської епохи. Ця схожість позначається на ономастиконі творів і прецедентних феноменах. У поезії та прозі А. Вознесенського і Є. Євтушенка антропоніми набувають соціального, культурного, символічного забарвлення, виконують функцію вербального втілення художньої концепції творів та розв'язують індивідуально-естетичні завдання.

У зв'язку з цим актуальність роботи визначається необхідністю дослідження антропонімів як однієї з важливих складових лексичних підсистем мови, що входять у текстовий простір як окремого тексту, так і цілої низки взаємопов'язаних творів певного стилю та жанру, у загальну когнітивну базу і формують фонові знання носіїв мови. Ономастична лексика художнього тексту відображає ідіостиль письменника, характеризує його погляди та світогляд, підкреслює особливість авторської манери. Отже, антропонімікон створює широкі можливості для дослідження індивідуально-авторських, оказіональних імен, що сприятиме поглибленню теорії прецедентного імені, більш повній характеристиці ідіостилю письменників.

Дослідження антропонімікону поезії та прози А. Вознесенського та Є. Євтушенка дозволяє охарактеризувати закономірності організації ономастичного простору твору, виявити   набір індивідуально-авторськихсловотвірних форм онімів, проаналізувати прецедентні імена та їх конотативні характеристики, визначити структуру й функції онімів.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами і планами. Дисертаційне дослідження проведено у межах комплексної наукової програми Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова «Дослідження проблем гуманітарних наук», включено до плану науково-дослідної роботи кафедри російської мови та є складовою частиною комплексної теми «Проблемні питання сучасної російської мови». Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 10 від 29 квітня 2004 року).

Мета дослідження - визначити та проаналізувати структурні й функціональні особливості антропонімів у поетичних і прозових текстах А. Вознесенського та Є. Євтушенка як складової ідіостилю.

Визначена мета реалізується шляхом виконання таких завдань:

1. Описати основні словотвірні моделі індивідуально-авторського антропонімікону в художніх творах А. Вознесенського та Є. Євтушенка.

2. Визначити прийоми поповнення індивідуально-авторських ономастиконів у аналізованих текстах.

3. З'ясувати денотативні та конотативні функції прецедентних імен у творах А. Вознесенського та Є. Євтушенка.

4. На основі частотності використання прецедентних імен встановити індивідуально-авторські уподобання у вживанні цих феноменів.

5. Охарактеризувати принципи поповнення когнітивної бази та фонових знань за участю прецедентних антропонімів.

6. Систематизувати і навести в додатках прецедентні імена текстів А. Вознесенського та Є. Євтушенка.

Об'єктом дослідження є антропоніми поетичних і прозових художніх творів А. Вознесенського та Є. Євтушенка, на матеріалі яких шляхом суцільної вибірки було створено картотеку обсягом 1522 номінативні одиниці.

Предметом дослідження є словотвірно-структурні моделі індивідуально-авторських антропонімів, особливості функціонування оказіонального і прецедентного ономастиконів у межах певного художнього тексту.

Матеріалом дослідження обрано твори А. Вознесенського (збірники «Аксиома самоиска», «Иверский свет» і «Страдивари состраданья») та Є. Євтушенка (збірники «Лирика», «Медленная любовь», повість «Ардабиола», романи «Ягодные места» та «Не умирай прежде смерти»).

На всіх етапах дослідження застосовувалися традиційні лінгвістичні методи: описовий, зіставний, а також етимологічний і стилістичний аналіз. Їхвикористання зумовлено метою роботи й характером інтерпретованого матеріалу. Із загальнонаукових прийомів застосовано спостереження, контекстний аналіз, а також симптоматичну статистику.

Наукова новизна. Дисертація є першим у російській лінгвістиці дослідженням двох напрямів літературної ономастики - індивідуально-авторських антропонімічних утворень та прецедентних імен, представлених в художніх текстах наших сучасників - А. Вознесенського та Є. Євтушенка. У дослідженні проаналізовано цілком новий антропонімічний матеріал, виявлено мовленнєві та мовні оказіональні оніми, охарактеризовано їх основні словотвірні моделі, запропоновано класифікацію прецедентних імен, визначено принципи поповнення когнітивної бази і фонових знань за участю прецедентних антропонімів, які функціонують денотативно або конотативно.

Теоретичне значення дисертації полягає в удосконаленні структурно-функціональної систематизації літературного антропонімікону -оказіонального і прецедентного - як частини ідіостилю письменника, їхньої ролі в когнітивному просторі. Впроваджений в науковий обіг фактичний матеріал і теоретичні висновки може бути використано в лінгвістичних дослідженнях з лексикології, словотвору, лінгвокультурології, літературної ономастики й теорії прецедентності, у розв'язанні проблем загальної та прикладної ономастики.

Практичне значення полягає в тому, що результати дослідження можуть знайти застосування в лінгвокультурологічній і лексикографічній практиці, у підготовці ономастичних словників, написанні навчальних посібників та викладанні курсів з лінгвістичного аналізу художнього тексту, літературної ономастики, стилістики, лінгвістики й лексикології.

Впровадження матеріалів дослідження. Матеріали роботи було використано в навчальному процесі кафедри російської мови Інституту іноземної філології НПУ ім. М. П. Драгоманова (довідка № 0710/2475 від 17.12.2008 р.), Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (довідка № 444-08 від 12.12.2008 р.), спеціалізованої загальноосвітньої школи № 216 м. Києва (довідка № 146-1 від 21.10.2008 р.), середньої загальноосвітньої школи № 232 (довідка № 265 від 12.12.2008 р.), у викладанні ділової української мови на курсах підвищення кваліфікації фахівців галузі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту Державного інституту розвитку сім'ї та молоді, у всеукраїнському дослідженні ціннісних орієнтацій молоді у межах проекту «Становище молоді в Україні (щодо підтримки молодої сім'ї, посилення соціального захисту дітей та молоді у 2001-2006 рр.)» (довідка № 243/1 від 14.10.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного   дослідження   висвітлено   в   доповідях  та  виступах наміжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: на УІІ Міжнародних Карських читаннях «Антропоцентричний підхід у дослідженні мови» (Ніжин, 1998 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя» (Київ, 1998 р.), Міжнародній науковій конференції «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення» (Горлівка, 2008 р.), VII Міжнародній науковій конференції «Міжкультурні комунікації: ноосферна парадигма в мові» (Алушта, Крим, 2008 р.), ІХ, ХІ, XVI, XVII міжнародних наукових конференціях ім. проф. Сергія Бураго «Мова і культура» (м. Київ, 2000 р.,

2002 р., 2007-2008 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 9 одноосібних статтях, 5 з яких - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень та списку використаних джерел (309 найменувань) та додатків (193 сторінки). Загальний обсяг роботи - 434 сторінки, основний текст становить 208 сторінок. У тексті дисертації міститься 1 таблиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, основні завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, базу фактичного матеріалу та методи аналізу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне й практичне значення.

У першому розділі - «Проблема функціонування антропоніма в художньому творі» - здійснено теоретичний огляд підходів у дослідженні ономастики художнього тексту. З'ясовано, що більшість наукових напрацювань, присвячених функціонуванню власних імен у художньому творі, спрямовано на аналіз у лексичному, лексико-семантичному, словотворчому або стилістичному аспектах (О. П. Багірова, Л. В. Біла, Ю. О. Гурська, Д. І. Єрмолович, В. М. Калінкін, І. А. Корольова, І. О. Мариненко, Г. В. Соколова, Ю. М. Тинянов, О. І. Фонякова, В. К. Чичагов та інші).

В аналізі терміносистеми сучасного антропонімікону за основу взято такі визначення термінів: власне ім 'я та антропонім - універсальні, функціонально-семантичні категорії іменників, особливий тип мовних знаків, призначений для виділення та ідентифікації одиничних об'єктів (істот і неістот), що визначають одиничні поняття та загальні уявлення про ці об'єкти в мові, мовленні та культурі народу (О. І. Фонякова); поетонім ­сукупність використань певного імені в тексті, багатофункціональна одиниця поетичної мови (В. М. Калінкін).

Визначено типи компонентів конотацій: оцінний або емоційно-оцінний, параметричний, стильовий, культурний, образний; ці типи притаманні насамперед конотативним власним іменам - конотонімам, як інтралінгвальним (що вживаються в рамках однієї мови або в активно взаємодіючих близькоспоріднених мовах), так і інтерлінгвальним (міжмовним) (Є. С. Отін).

У дослідженні запропоновано поділ антропонімів на оказіональні та прецедентні імена. Поняття «оказіоналізм» тлумачиться як мовне явище, що виникло під впливом контексту, ситуації мовного спілкування і виконує певне актуальне комунікативне завдання, спрямоване передусім на визначення змісту і формування експресивного відтінку. Прецедентне ім'я (далі - ПІ) - індивідуальне ім'я, пов'язане або з широковідомим текстом, що належить до прецедентних, або з прецедентною ситуацією; це своєрідний складний знак, при використанні якого в комунікації здійснюється апеляція не безпосередньо до денотата, а до набору диференційних ознак цього прецедентного імені (Д. Б. Гудков).

Наразі теорія прецедентності оперує поняттями «прецедентна ситуація», «прецедентне ім'я», «прецедентний вираз», «прецедентний феномен», що відображено в роботах А. Вежбицької, Д. Б. Гудкова, В. В. Красних, Г. О. Проскуріної, А. О. Євтюгіної, І. В. Захаренко, О. А. Земської, Г. Г. Слишкіна та інших.

ПІ, як і всі типи прецедентних феноменів, поділяються на соціумно-прецедентні, національно-прецедентні, універсально-прецедентні (В. В. Красних), транснаціональні (С. В. Банникова) та автопрецеденти (Д. Б. Гудков). Наведеною класифікацією визначається рівень прецедентності.

ПІ відзначаються великою інформативністю, суб'єктивністю та мобільністю, вони можуть виконувати метафоричну або метонімічну функції (Д. І. Єрмолович), виступати в ролі імені-символа, вказуючи на еталонну сукупність певних рис (Д. Б. Гудков).

На сучасному етапі вивчення антропонімікону удосконалюється загальна теорія оніма, його типологія. Різні аспекти систематизації ономастичних одиниць реалізуються у наукових працях таких учених, як О. А. Бешкарєва, Л. В. Біла, М. В. Горбаневський, Л. П. Іванова, В. А. Кухаренко, В. А. Никонов. Проте в сучасній літературі не існує чітких правил і традицій утворення власних імен: кожен номінант обирає свій шлях та свої методи. У літературній антропоніміці досі не сформульовано критеріїв універсальної класифікації прецедентних іменувань.

Враховуючи специфіку творів А. Вознесенського та Є. Євтушенка, в роботі запропоновано таку класифікацію ПІ: 1) літератори; 2) вчені; 3) артисти і музиканти; 4) художники; 5) суспільно-політичні діячі; 6) військові діячі; 7) спортсмени; 8) герої художніх творів; 9) біблійні персонажі та герої міфів; а також поділ ПІ на ті, що функціонують денотативно (екстенсіонально), тобто іменують предмет, вказуючи безпосередньо на денотат і конотативно (інтенсіонально), тобто використовуються для характеристики об'єкта (Д. Б. Гудков).

У другому розділі - «Індивідуально-авторські антропоніми в текстах А. Вознесенського та Є. Євтушенка» - проаналізовано індивідуально-авторські антропоніми в текстах А. Вознесенського (далі -А. В.) та Є. Євтушенка (далі - Є. Є.). Виявлено два типи оказіональних онімів

- мовні та мовленнєві. Мовні оказіональні антропоніми утворюються з формантів, притаманних певній мові, їхня структура визначається самою моделлю. Оказіональність формується переважно за рахунок коренів-апелятивів. Мовленнєві оказіоналізми моделей не мають.

У ході дослідження текстів обох авторів виявлено найбільш поширені способи творення онімів.

1. Узуальні словотвірні прийоми:

а) суфіксальний - утворення онімів шляхом приєднання російського афіксального форманта для утворення прізвищ -ов/-ев, -ин/-ын до мотивованого слова, вираженого загальною назвою (Аэродром-ов, Кролик-ов, Хронолог-ов, Хризантем-ов, Хромосом-ов, Уголк-ов - у А. В., Каряк-ин, Кривц-ов, Лачуг-ин, Нахабк-ин, Ситечк-ин - у Є. Є.), дієсловом (Упаков-к-ин

- у А. В.), топонімом (Передел-к-ов, Хиросим-ов - у А. В.), іноземним антропонімом (Тулуз-Лотрек-ин, Хусаин-ов - у А. В., Иван Ренуаров - у Є. Є.). Є. Євтушенко застосовує цей спосіб творення імен по батькові: Поллитрич, Виссариныч, Яма Ямовна і Снег Снегович;

б) префіксально-суфіксальний (за допомогою префіксального форманта за- зі значенням віддаленості - Заграничный, Загорянский - у Є. Є.);

в) складання з опорним компонентом, тотожним самостійному слову лже-, полу- (лже-Дима - у А. В., полу-Гамлет, полу-Грозный, полу-Челкаш і лже-Христос - у Є. Є.), двох самостійних слів (Сталиногитлер, Шекспироссия, Гамлето-Лир - у Є. Є.), запозичених слів-кальок (Камер-Герр - у А. В., «BODY-CAD» - у Є. Є.);

г) складання у поєднанні з суфіксацією (Хор-кобзон-ов, Хром-о-сапожк-ов, Христ-о-ран-ов, Хром-о-нос-ов, Храм-о-лом-ов, Хорошо-б-ыв і Хитр-о-шепот-ов - у А. В., Ардабьев і Семирадов - у Є. Є.);

д) абревіація (Ваксенов, Макгибин - у А. В., «Райсберкасса» - у Є. Є.).

2. Індивідуально-авторські переосмислення лексичних одиниць:а) використання в ролі власних імен найменувань, які виконують у тексті денотативну функцію (Август, Вор, Время, Гость, Зарев, Искусство, История, Красота, Муза, Надежда, Олох, Олуу, Осень, Охотник, Сударь, Судьба, Художник, Человек - у А. В., Денатурат, Лед, Лужа, Октябрь, Плешка, Поза - у Є. Є.);

б) використання топонімів (метонімічного переносу - «парень Махачкала / мрачно остер, как скала», «лет семнадцати Винница тоже не именинница», «загоревал, худенький Ереван?», «как ты попал сюда, Ижевск?», «сморкается Самарканд») для іменування осіб жіночої (Винница, Махачкала) і чоловічої статі (Ереван, Ижевск, Самарканд) - у Є. Є.

3. Для обох письменників характерним є утворення мовленнєвих оказіоналізмів (оказіоналізмів, що не мають мовних моделей):

а) використання займенників (Нйкто Неизвестный, Нйчто) - у А. В.;

б) застосування словотвірної моделі «загальна назва + числівник» для іменування когось невизначеного (Робот-6, Робот-8) - у А. В.;

в) скорочення або іменування персонажа однією літерою алфавіту (кириличного або латинського) для визначення типізації (К., поэт П.; С.; лейтенантик Н, ЧИН ИКС, ЧИН ИГРЕК, критик Зета; поэт О-в; гражданин А., балерина Б..., экспериментщик Ъ, тамада Ъ) - у А. В.;

г) повтор окремих букв Ы-Ы, И-И - у Є. Є.;

д) застосування акусматичного прийому для відображення своєрідності вимови імен персонажами художніх творів або їхньої мовленнєвої культури (Ванья, Евтученко, Еухенио, Микаэл Анджелли, Гюи де Флобер, Гюстав Мопассан, Запери, Иван Ренуаров) - у Є. Є.

Для створення експресивного ефекту письменники використовують стилістичні прийоми - алітерацію та асонанс (Хмырясовы, Массивий Муравлев - у А. В., Тихон Тихонович Тугих - у Є. Є.), фонографічні - наголос (Нйкто, Нйчто - у А. В., Филосуф і Философу - у Є. Є.).

Кожен з авторів віддає перевагу певним мовним, композиційним, стилістичним прийомам творення художнього образу. Так, А. Вознесенський використовує оніми-антитези (Художник і Охотник - «создатель» <-> «разрушитель»; Олох і Олуу - «жизнь» <-> «смерть»), знак оклику («И.С. Кроликов!», «тов. ТВ!») і питання («вопрос... Мисс ТУ») для експлікації додаткової предметно-понятійної інформації.

Для А. Вознесенського характерним є запозичення імен та прізвищ з творів різних авторів і об'єднання їх в одному антропонімі (прийом алюзії) (Арлекин Тарелкин), об'єднання типізованого прізвища з нейтральним іменем (Димитрий Прохоров).

Індивідуальними (у порівнянні з творчістю А. В.) способами творення оказіоналізмів у творах Є.Євтушенка є злиття або об'єднання прецедентнихімен (Адольф Виссарионович, Сталиногитлер, Гамлето-Лир, Шекспироссия, в останньому спостерігається прийом гаплології), злиття основи відомого прізвища з продуктивними формантами -ер, -ай (Солженицер, Шеболдай), злиття основ з використанням інтерфікса -о- (Беломестных), використання демінутивних і пейоративних суфіксів -ушк, -юг- (Пеструшка, Ерюгин). Ідіостилю Є. Євтушенка притаманні нові конотативні значення в іменах відомих суспільно-політичних і культурних діячів (бывший Хозяин, Восходящий Аппаратчик, Главный Начальник Спорта, Кристальный Коммунист, Маленький Карабах, Оккупированный Пацан, Оголец из Барака, Романтик Путча, Самый, Хозяин Азербайджана тощо), використання лапок для посилення іронії («Райсберкасса», «BODY-CAD»). Значення мовленнєвих оказіоналізмів Ы-Ы, Й-Й пояснюється в контексті, в мовленні.

На підставі проаналізованого сформульовано висновок: створені індивідуально-авторські номінативні одиниці мають різноманітну структуру, виконують, зокрема, інформаційно-естетичну функцію, а кожна словотвірна морфема надає додаткового значення, здійснює характеризуючу та емоційно-експресивну функції. Цілеспрямоване застосування авторами конотацій сприяє глибшому осмисленню оказіоналізмів.

Незалежно від того, чи ввійдуть в подальшому створені А. Вознесенським та Є. Євтушенком оказіональні оніми в загальний словниковий фонд і використовуватимуться в мові, чи залишаться разовими, ситуативно закріпленими, роль майстрів літератури в процесі поповнення когнітивного простору очевидна.

У третьому розділі - «Прецедентні імена в творчості А. Вознесенського та Є. Євтушенка» - розглянуто прецедентні імена (ПІ), вжиті в художніх текстах А. Вознесенського та Є. Євтушенка. Всі ПІ, що використовуються в творах авторів (всього 731 ПІ), систематизовано в додатках до дисертаційного дослідження.

Прецедентні імена в художніх текстах обох авторів викликають особливий інтерес, оскільки виступають як одиниці когнітивного і мовного планів, відображають досвід носіїв однієї культури та становлять ядро концептної картини світу, а також є обов'язковими для всіх членів однієї лінгвокультурної спільноти.

У дослідженні обрано поділ ПІ на ті, що функціонують конотативно і денотативно.

Аналіз цих мовних одиниць з погляду семіотики і ступеня їх відомості свідчить, що ономастичний матеріал текстів А. Вознесенського (всього 414 ПІ) носить національний відтінок, зорієнтований насамперед на представників російської лінгвокультурної спільноти, а також відображає інтереси письменника: очевидно, що А. Вознесенському ближчі за все література (147 ПІ літераторів і 35 - персонажів художніх творів) ймистецтво (51 ПІ). У кожній сфері діяльності автор виявляє свої уподобання, еталонні образи, що мають високу частотність вживання: серед письменників це його вчитель Б. Л. Пастернак (уживається 42 рази), а також Пушкин (20 раз), Маяковский (28), Данте (17), серед художників - Микеланджело (32 уживання), Гойя (14), Пикассо (6), Марк Шагал (6), інші. Для автора характерним є використання як «імен-символів» (А. Блок, Рихтер) (Д. Б. Гудков), так і феноменів у ролі «складного знака» (Чуковский он лесничий, от российской интеллигенции в нем участие к ближнему, истинно русский интеллигент) (В. В. Красних). Серед ПІ героїв художніх творів виділяються Фауст (16 уживань) І. Гете, Гамлет (11) і Ромео (5) У. Шекспіра. Крім того, проявляється увага А. Вознесенського до релігії, про що свідчать використання імен-біблеїзмів (загалом 39 ПІ - Бог, Иисус, Дева Мария, Заступница, Андрей Первозванный), метафори (типа «Высоцкий воскресе. / Воистину воскресе!»), апеляції в тексті до імен святих. Необхідно виділити також ПІ зі сфер діяльності, до яких автор виявляє мінімальний інтерес, - спорт (5 ПІ - Пеле, Бобров, Брумель, Ткаченко) і військова справа (12 ПІ - Батый, Наполеон, Потемкин, Суворов, Тухачевский).

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

О Яцура - Антропонімікон сучасних поетичних і прозових творів а вознесенського та є євтушенка