Л Квасюк - Архетип церкви-матері в міфологічних побудовах мелетія смотрицького - страница 1

Страницы:
1 

Лариса Квасюк (Острог)

АРХЕТИП ЦЕРКВИ-МАТЕРІ В МІФОЛОГІЧНИХ ПОБУДОВАХ МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО

Мелетій Смотрицький на відміну від своїх сучасників ви­падає з чітких тенденцій релігійної полеміки початку XVII століття, бо ставить собі завдання значно ширше, аніж дати відповідь конкретному опонентові, спростувавши чи утвердив­ши істинність богословських питань. Творам М.Смотрицького притаманна концептуальність вираження. їх об'єднує ідея по­вернення до джерел руського християнства й прилучення Русі до апостольської традиції, збереженої і переданої греками. У контексті ідеологічної функціональності ці ідеї сприймаються як міфи тієї епохи. Завдяки цим міфам, що апелювали до "ав­торитету давнини", Мелетій Смотрицький намагався зробити легітимним візантійсько-руський етнос у Речі Посполитій. Не відмовляючись від старого як субстанційного і вічного, мисли­тель одночасно йшов назустріч модерним ідеям, новій культу­рі, здійснюючи безнадійну спробу об'єднати дві культурні кон­цепції західної та східної цивілізацій у своєму світі. А це були різні концепції. Пам'ятаємо, що у суспільно-політичному від­ношенні церква східного віровизнання в Речі Посполитій була позбавлена державної підтримки і зосереджувалася на вну­трішніх проблемах епістемологічного характеру. Західна церк­ва ж стала на шлях апологетики державних структур, уніфіку-ючи дисципліну. У цей же час з'являється і протестантизм як інша релігійна модель, що ініціювала необхідність повернення до первинного та автентичного.

Всі ці релігійні моделі - східного і західного християнства, протестантизму, - як певні погляди на те, що є найбільш цін­ним у світі християнської культури, її інтерпретації знайшли своє відображення у міфологічних побудовах творів Мелетія Смотрицького, зокрема і в його "Треносі".

Історик української літератури Сергій Єфремов так висло­© Лариса Квасюк, 2008вився про "Тренос" Смотрицького: "Надто цікава постать цьо­го от письменника, що його Куліш назвав був "одним из заме­чательнейших лиц нашей исторіи". Мелетій Смотрицький був вихованцем, з одного боку, Острозької школи й тієї, що там панувала духовної атмосфери, а з другого - закуштував був і єзуїтської науки та західно-європейського життя. Це одбилось на його літературній діяльності хитаннями й суперечностями, з яких видно незрівноважену вдачу, хитку та непостійну "мя­тущуюся", мовляв душу. Року 1610-го з'явився (мовою поль­ською, але ніби як переклад з грецької та української!) глибоко песимістичний, але надзвичайно поетично, й з справжнім над-хненням написаний "Тренос" албо "Плач" Теофила Ортолога - під цим псевдонімом виступає Смотрицький. Під пером його сучасна Україна ніби оживає і невимовно тужними плаче сло­вами, промовляючи до дітей своїх, що покинули нещасну ма­тір, Церкву Православну, на сором, на ганьбу та поневіряння" [8,138-139].

"Тренос", окрім посвяти та передмови, поділено на десять розділів. У перших двох мова йде про становище Православної Церкви, у двох наступних міститься критика Церкви Римської, а в останніх розглянуто догматичні та обрядові суперечки між західною та східною церквами. Книга Смотрицького виклика­ла реакцію серед православних та обурення в католицькому світі. Перші назвали автора "отцем благочестя", "янголом Бо­жим", порівнюючи його натхненну працю з творами Івана Зла­тоуста. Католики, за словами біографа Смотрицького Якова Суші, вважали, що "звіку ще ніхто з єретиків на святий престіл не нападавсь так злостиво: кожне слово тут язва, кожна дум­ка - отрута, тим гірше, що автор розпустив її в красі стилю, як у солодкій принаді" [12, 66]. Петро Скарга - польський єзуїт, назвав автора "Треносу" "чорним нічним вовком в овечій шку­рі", а також звернув увагу "на політичний аспект появи книги Смотрицького: вона була видана на початку 1610 року, коли польський король Сігізмунд III Ваза (1587-1632) почав кам­панію проти Московії. Зв'язок тут очевидний: твердження про те, що під владою турецького султана Східна церква користу­ється більшою свободою, ніж під владою папи, що може бути зрозуміло як заклик до рутенів Польської держави не висту­пати проти своїх одновірців в Московії, які можуть принести їм релігійну свободу. Не варто тому дивуватися, що в наказі,що був виданий 1 квітня 1610 року в таборі під Смоленськом, Сігізмунд заборонив розповсюдження книги і звелів конфіску­вати її тираж, а автора заарештувати", - саме до такого відтво­рення ходу подій повертається зарубіжний дослідник Франсис Томпсон [13,179].

У статті на прикладі "Треносу" Мелетія Смотрицького спро­буємо представити відображення у символічній міфологічній формі Церкви-Матері одного з архетипів - образів колектив­ного несвідомого за термінологіє!' К.Г. Юнга - архетипу Мате­рі [16], що знайшов своє виявлення в міфологічних побудовах творів автора. Ці тексти, з позицій сучасної методології, ви­ступають як виявлення певних конструкцій реальності, пред­ставляють інтуїцію життєвого світу автора, його міфологію. У сучасних гуманітарних науках міф трактується як перехід від натури до культури, до людської свідомості. Міф - це історична поліфункціональна форма світовідношення, самоопису, само­відтворення особистості і більш широко системи. Він виражає структуру життєвого світу, є засобом конструювання людиною певного соціального порядку [7,163]. Міф репрезентує буття у завершеній формі.

Мовою міфологічних конструкцій виступають символи як втілення неусвідомлюваних цінностей та станів. Символи не просто репрезентують реальність (тоді вони є лише знаками), але й є частиною реальності. Символ враховує смисли та цін­ності, що відображають духовні, творчі можливості людини. Символ пов'язаний з соціально визначеною поведінкою носіїв культури і його семантика контекстуальна. Такі методологічні підходи, що були розроблені Р. Бартом [1], Я. Голосовкером [3], М. Мамардашвілі [10], Є. Мелетинським [11], К. Хюбнером [15], будуть теоретичною основою вивчення архетипового під­ґрунтя міфологічних побудов творів Мелетія Смотрицького, зокрема, його "Треносу".

Мелетій Смотрицький творив у річищі парадигми христи­янської традиції як мета-тексту. Ця традиція, що репрезенто­вана не лише текстами Святого Письма, а й церковним пере­казом, апокрифічною літературою, релігійно-фольклорними жанрами, впливала і на модель світу, що конструювалася Ме-летієм Смотрицьким, і знайшла відображення у його творі, де кожна істота, предмет, постать, ситуація мають свій символіч­ний зміст.

Нагадаємо, що твір є із жанру полеміки. У текст закладено реального опонента, що його через протиставлення намагався переконати автор в істинності та правдивості своєї церкви. Для цього використовувалися часопросторові уявлення, в основі яких лежала антиномія ідеального минулого і марнотного те­перішнього. З ідеальним минулим автор пов'язує власну тра­дицію. Вважав, що її світ вартостей автентичний і похідний від сакрального. За усталеними зразками, традиціями необхідно будувати сучасне життя, - зазначає полеміст. Колишнє існу­вання церкви розглядається ним як досконале.

Автор прагне переконати представників православних родин в істинності старожитньої віри, наголошуючи на відсутності док­трини святості, автентичності і правдивості в тій церкві, до якої вони прийшли. Тут виразно вимальовується опозиція "свій" -"чужий" (позитивний - негативний). Через полонізаційні еле­менти як "чужі" сучасний простір автор вважає негативним, тра­гічним - минуле як краще - "золоті часи" - втрачене. Сучасне вже не має відчуття спадкоємності сакрального минулого, не мислиться автором як пов'язане з Святим Письмом.

Звучать антиномії: сакральна і профанна сфери, Бог і світ, святий і світський, віра і розум.

Ці різні антиномії знаходять своє розкриття у "Треносі" Ме­летія Смотрицького. Автор твору прагне подолати часову опо­зицію тепер-колись через встановлення ідеального простору. У цьому виражається його утопічне прагнення досягнути гармо­нії і оптимального варіанта, вийти із злої, хаотичної дійсності, драматизму ситуації кінця XVI - початку XVII століть.

Як цього можна досягнути? На думку Мелетія Смотрицько­го, за допомогою церкви. Тому до образу церкви і звертається автор полемічного трактату.

У першому розділ "Треноса", що дав назву цілому твору, бо називається "Лямент" (Плач) або "нарікання Церкви святої східньої на звироднілих синів" у формі плачу або голосіння ав­тор виступає з докорами ніби матері східної Церкви своїм синам "виродкам", що в тяжку годину покинули її та залишили на по­талу ворогам. "Горе мені бідній, горе нещасній, з усіх боків з май­на пограбованій, на світову ганьбу мого тіла з усіх риз оголеній!

Горе незносимими тягарями обтяженій: руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на бедрах, меч над головою обсіч-ний, вода під ногами глибока, огонь по боках - невгасимий!

Звідусіль крики, звідусіль страх, зусюду переслідування: біда в містах і селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і про­пастях земних!

Нема ніде місця спокійного, ані сховища безпечного: день в болях і в ранах, ніч в стогоні і зідханню, літо гаряче аж мліти, зима морозна - аж до смерти! Мізерну наготу терплю, до смер­ти мене переслідують!

Перед тим гарна і багата, тепер зогиджена й убога! Колись королева всьому світові мила, тепер усіма зневажена і загнана!

Все, що живе: всякі народи й усі мешканці землі до мене приступіть, послухайте голосу мого, пізнайте чим була я, і по­дивуйтеся!

Посміховиським світові тепер я стала, а передтим людям і ангелам була подивом. Прекрасна була між усіма, люба й мила, гарна як зоря рання на Сході, красна як місяць, визначна як сон­це, одиначка у матері своєї, вибрана в родительки моєї, єдина чиста голубиця, непорочна, нічим не змазана, не покаляна. Олій розлятий - ім'я моє, джерело води живої - моє прізвище!

Побачивши мене, доньки Сіону називали мене найбільш благословенною королевою. Коротко сказавши - я була між доньками Сіону, як Єрусалим між усіма містами жидівськими, що лелія між терням - була я між дівчатами!

Задля тієї краси забажав Цар моєї уроди, кращий між сина­ми людськимим, а полюбивши, вічним подружнім зв'язком з собою зв'язав.

Діток родила я і виховала - але ті мене виріклися, стали мені посміховищем і докором! Роздягли мене з шат моїх - і нагою мене з дому вигнали, забрали оздобу тіла мого і красу голови моєї взяли!

Що ж іще? Вдень і ніччю вони змовляються на бідну мою душу і про згубу мою неустанно думають!

Ви, що стоїте передо мною, ви, що дивитеся на мене, послу­хайте і подумайте - чи є де біль більший від мойого? Чи є де смуток і жаль, як журба моя? Діток родила й виховала - а вони мене виріклися, і стали мені упадком - тому сиджу тепер як одна з вдів-голосільниць!

Колись пані Сходу і Заходу, Полудня і Північних країв, а тепер вдень і ніччю плачу і сльози мої по щоках моїх як річні потоки течуть, а нема кому мене потішити: всі мене одбігли, всі погордили, родичі мої далеко від мене, приятелі мої неприяте­лями моїми стали, сини мої, гадючому позавидувавши племені, утробу мою заразливими жилами жалять!

Слухайте моєї жалісної пісні всі народи, прийміть до вашого уха всі, що на світі живете: Сини й доньки, котрих я родила, покинули мене, пішли за тою, що ними не боліла, аби збитком товщу її насититися!

Священики мої посліпли, пастирі мої поніміли, старці мої подуріли, молодики мої здичіли, доньки мої в розпусту вдали­ся і всі одним замислом - Бога і правду його занедбавши, на душу-життя моє сприсяглися!

Ах, тяжко мені направду, з тим непокірним потомством, з тим їдовитим гадючим племенем, як тяжко! Хто ж поділить зо мною ті болі, хто мені плакати поможе? Сини родила й вихова­ла я, а вони мене виріклися і їдовиті жала язиків своїх на мене повитягали. Вони не схоліли послухати тих посланців і слуг, а тепер сам господар прийшов, сам кличе й учить, щоб обтяжені гріхом у ньому полегші шукали і в ньому перебували, і йому охотний послух віддавали.

Та виродки ці за єгипетськими казанами і чосником уга­нятися воліли, ніж до господаря свого ставитися, що їх на ко­штовну вечерю кликав" [12, 84-85].

Ці голосіння Східної Церкви - Матері-Вдовиці - зараховує Мелетій Смотрицький до всієї християнської спільноти: до ду­ховенства і до мирян, до всіх верств християнського суспіль­ства. Негативно реагує автор на перехід деяких православних до унії, вважаючи їх вчинок гріхом і беззаконням. До них він закликає наприкінці першого розділу "Треносу" такими слова­ми: "Позволь Утішителю Духу Святий до них ("звироднілих синів") зійти, змягшити їхні затверділі серця, щоб вони мене приймили з вдячністю і вислухали з увагою і дбайливістю. А я стаю перд тими, що називають мене єпископами мого батьків­ського наслідства Руської Землі і буду до Старшого між ними промовляти" [12,85-86].

У формі плачу Церкви-Матері знаходить свою символічну репрезентацію архетип Матері. В українській релігійній літера­турі були різні інтерпретації образу Церкви та його художнього переосмислення. Можна простежити семантичну еволюцію об­разу від біблійної, патристичної традиції (Св. Кіпріан (Тасцій Цецілій) до переосмислення образу сучасниками Смотрицько­го - Герасимом Смотрицьким ("Ключ Царства Небесного") та

Кліриком Острозьким ("Отписи") [2, 9]. У версії Смотрицько­го можна відзначити багатоплановість, динамічність та своє­рідність образу Церкви-Матері.

Враховуючи, що "Тренос" Смотрицького спрямований на опозицію до католицької церкви, яка свої ідеальні устремління втілювала в образі Бога-Отця як верховної батьківської сили, можна зіставити дві культурні традиції, що виражені в обра­зах Церкви-Матері Смотрицького та Бога-Отця Петра Скарги ("Про єдність костелу Божого"). Зауважимо, що у ширшому культурологічному контексті ці дві метафоричні конструкції виступали як своєрідна проекція дійсності, означуючи куль­турну ідентичність епохи, у якій вони актуалізувалися. З ними пов'язувалася бажана перспектива уявного світу. На відмі­ну від західної, латино-польської системи, модель ідеально­го світу в православній культурі слов'ян проектувалися через культ материнської першооснови - тобто через архетип мате­рі. В універсальній метафорі Церкви-Матері, яка є емоційним стрижнем знаменитого "Треносу", втілювалася ідея втраченої єдності. Через метафоричний образ український письменник проголошував цінності ідеального єднання руської православ­ної еліти навколо материнського начала, за родинними й духо­вними ознаками, які втілював цей образ. В суспільному сенсі ці основні засади скеровувалися на державоцентричну модель: католицькою релігійною культурою - Deus-сили, православ­ною - страждання, смирення, убогість, покора та аскетизм. Таке глобальне проектування можна охарактеризувати з погляду по­вернення до первісного автентичного міфу (міф Золотого віку). Абстрагуючи ці ідеї, приходимо до схеми: Скарга - ідея пере-сотворення світу суспільної структури, встановлення ієрар­хічної системи релігійних і політичних положень. Натомість, православний Смотрицький реінтерпретував ідею метафізич­ного рівня - спокутування гріха; апологетизація материнських страждань, смиренності й послідовності "у вірі батьків наших" стає благодаттю від Бога в отриманні прав для руського народу, як ідеальної, "Богом обраної", духовної спільноти.

Затрадиційними середньовічними уявленнями, церкває дже­рело об'явлення і творіння. Вона виконує функцію захисниці і покровительки, а тому сприймалася як абсолютно довершена. Християнська доктрина трактувала церкву як самодосконалу, замкнуту. Та через поширення людського гріха церква втрати­ла порядок, а тому має переродитися. Тепер її роль містична з опікунським, материнським почуттям Богородиці. Ця церква змальовується Мелетієм Смотрицьким як така, що сама тепер потребує захисту своїх синів, а отже, вже не є самодостатня.

Церква-Наречена - ідеальний образ, а Церква-Мати з дітьми-відступниками від Бога-Отця вже ближча до профан-ного світу.

"Колись - Наречена Христа, тепер - Церква-Мати з її тра­гічним існуванням. її буття позбавлене слави, зневажена всіма, опечалена, убога, трагічний час, що плачу гідний. Тому і лунає лямент за втраченим минулим. Істинна святість зійшла у про-фанний світ. Це образ скривдженої дітьми вдови. Звучить за­клик повернення до православ'я. До початкового, до первин­ного, в до-історію, в сакральний час. Вказується, що потрібно постійне очищення через систему християнських ідеалів - та­їнства, літургію, молитву. Необхідно повернутися до материн­ської любові," Мелетій Смотрицький. У реальній ситу­ації церква, що була позбавлена церковної ієрархії не могла в ритуальний спосіб підтверджувати свій зв'язок із божествен­ним. Для цього необхідне поєднання з історією Христа - без­перервний літургійний процес.

Отже, символ Церкви-Матері виражає нереалізованість православних русинів у соціокультурній системі Польсько-Литовської держави.

На думку полеміста, Церква-Мати має звернутися до Бога-Отця як до судді, що здатний відновити справедливість і відда­ти належне покарання дітям-відступникам. Але покарання має бути не одразу, вона закликає дати дітям можливість покаяти­ся. Церква-Мати виконує функцію посередництва між Богом і людиною, вона вселяє віру в порятунок і уникнення від кари Божої. Вона бере на себе вину своїх дітей. Молитва Богоматері не завершена, світ потребує зміни і порятунку.

Дві структури християнської культури - візантійсько-руська і латино-польська - використовуються автором. З од­ного боку, Бог має стояти на сторожі певних моральних цін­ностей. З іншого, через материнське начало, що є вторинним, страдницьким, також може надійти очищення, вважає автор.

Смотрицький виступає за відновлення первісного, автен­тичного стану речей, що репрезентований протестантами, за відмову від нашарувань.

Ефект емоційного досягався Смотрицьким у зображенні центрального образу "Треносу" - Східної Церкви-Матері. Ав­тор представляє його в розвитку, динаміці. З одного боку, зосе­реджує увагу на його святості, величності, монументальності, яка залишилася у минулому і є втраченою. А з іншого, репрезен­тує її нинішній стан - убогості, приреченості, покинутості. Обі-груючи "естетику потворного" (Д.Чижевський), Смотрицький зображував образ Церкви у жахливо-натуралістичний спосіб. Уже з перших сторінок твору образ Церкви-Матері, переданий епітетами "обідрана", "оголена", "незносними ладунками, тяга­рем обтяжена". Емоційний ефект перевдягання скеровувався на те, щоб викликати у православного читача почуття жалю до образу скривдженої Церкви-Матері. У зверненні до традицій­ного в естетиці бароко прийому антропоморфізації чи натура­лізації культових образів спостерігаємо своєрідний антрополо­гічний злам - засвоєння Смотрицьким нового типу культури, яка вивершує людські почуття у релігійному творі, наділяючи ними божественний образ.

Полеміст зосереджував свою увагу на ідеї святості, транс­формації первообразів у дійсність, з метою її сакралізації. Церква-Наречена і Церква-Мати - це свідчення існування не­бесної і земної ієрархії. Культ Матері - автентичний і вартісний для Смотрицького. Нагадаємо, що у Петра Скарги відбувалася десакралізація образу Церкви-Матері, зниження її вартості.

Варто зазначити, що ідея досконалої Церкви не є сталою у Смотрицького, вона щоразу видозмінюється, автор надає їй іншого семантичного звучання залежно від конфесійних праг­нень.

Література

1. Барт Р. Мифологии / Барт P. - М., 1996.

2. Бабич С. Міфологізація структури: "Тренос..." Мелетія Смо­трицького у контексті барокового моделювання ідеального світу / С. Бабич // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературоз­навство. - Вип. VIII. - Рівне, 2000. - С. 3-10.

3. Голосовкер Я.Э. Логика мифа / Голосовкер Я. Э. - М., 1987.

4. Грушевський М. С. Історія української літератури / М. С. Гру-шевський. - К., 1995. - Т. V. - Кн. 2.

5. Грушевський М. С. Історія української літератури / М. С. Гру­шевський. - К., 1996. - Т. VI. - Кн. 1.

6. Грушевський М. С. Історія української літератури / М. С. Гру­шевський. - К., 1996. - Т. VI. - Кн. 2.

7. Залунин В.И. Миф в контексте социального конструирования /Залунин В.И. // Философские исследования. - 2002. - № 9. - С. 163-165.

8. Єфремов CO. Історія українського письменства / Єфремов СО.. - К., 1995.

9. Кралюк П.М. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького / Кра-люк П.М. - К., 1997.

10. Мамардашвили М., Пятигорский А. Символ и сознание (ме­тафизические рассуждения о сознании, символе и языке) /Мамар­дашвили М. - Иерусалим, 1982.

11. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа / Мелетинский Е.М. - М., 1976.

12. Мелетій М. Соловій, ЧСВВ. Мелетій Смотрицький як пис-менник /Мелетій М. Соловій. - Рим-Торонто, 1978. - Ч. П. - 450 с.

13. Томсон Франсис. Мелетий Смотрицкий и уния с Римом: религиозная диллема в Рутении XVII века / Томсон Ф. // 400 лет Брестской церковной унии 1596-1996. Критическая переоценка. Сборник материалов Международного симпозиума. - Неймен Гол­ландия, 1998.

14. Фадеева И.Е. Символ в культурной коммуникации / Фадеева И.Е. // Человек. - 2004. - № 12. - С. 5-14.

15. Хюбнер К. Истина мифа / Хюбнер К. - М., 1996.

16. Юнг К.Г. Душа и миф. Шесть архетипов / Юнг К.Г. - Минск, 2004.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Л Квасюк - Архетип церкви-матері в міфологічних побудовах мелетія смотрицького

Л Квасюк - Філософські категорії арістотеля в аргументації на захист східнохристиянської інтерпретації догмат

Л Квасюк - Римо-католицьке вчення про виправдання людини у контексті настанов триденського собору (1545-1563)компаративний аспект