К М Колесников - Афіно-боспорська хлібна торгівля IV-III ст до не митно-регулятивні механізми в джерелах та історіографії - страница 1

Страницы:
1  2 

КМ. Колесников

Афіно-боспорська хлібне торгівля...

К. М. КОЛЕСНИКОВ УДК94:351.713:339.543(093)

АФІНО-БОСПОРСЬКА ХЛІБНА ТОРГІВЛЯ IV-III СТ. ДО Н. Е.: МИТНО-РЕГУЛЯТИВНІ МЕХАНІЗМИ В ДЖЕРЕЛАХ ТА ІСТОРІОГРАФІЇ

Стаття присвячена аналізу віддзеркалення митно-регулятивних механізмів боспорсько-афінської хлібної торгівлі IV-III ст. до н. е. в античних джерелах та сучасній історіографії.

Ключові слова. Боспорське царство, Афіни, хлібна торгівля, митно-регулятивні механізми, митні привілеї, ателія (безмитність), протопрасія (право першочергового завантаження суден).

Статья посвящена анализу отражения таможенно-регулятивных механизмов боспорско-афинской хлебной торговли IV-III вв. до н. э. в античных источниках и современной историографии.

Ключевые слова. Боспорское царство, Афины, хлебная торговля, таможенно-регулятивные механизмы, таможенные привилегии, ателия (беспошлинность), протопрасия (право первоочередной загрузки кораблей), историография, источниковедение.

Article is devoted to the analysis of reflection of customs regulatory mechanisms of Bosporian-Athenian grain trade 4-th-3-th centuries BC in antique sources and a modern historiography.

Key words. Bosporan kingdom, Athens, grain trade, customs regulatory mechanisms, customs privileges, atelia (duty free), protoprusia (the right of prime loading of the ships), historiography, source study.

58

Актуальність роботи. Дослідження торгівлі хлібом між крупними політико-економічними центрами Еллади (Афіни, Спарта, Коринф, Мілет тощо) та її «колоніальною» периферією (Сицилія, Понт, Кіренаїка тощо) завжди пригортали увагу дослідників, оскільки пов'язані з нею проблеми мали не лише економічне, а також соціальне, політичне, міжнародне та військове значення. Питання торгівлі північнопричорноморським хлібом в Елладі і зокрема в Афінах цікавили фахівців не лише самі по собі, а й у зв'язку з подіями Греко-персидських війн, Пелопоннеської війни, македонської експансії та конфліктів діадохів. Історіографія. Інтерес до цієї торгівлі загострився від межі ХІХ-ХХ ст., коли до традиційно відомого комплексу наративних джерел завдяки археологічним розкопкам почали долучатися джерела епіграфічні. Ще однією причиною загострення інтересу, що не вщухав до другою половини минулого століття, стала суперечка між прихильниками і противниками ототожнення античного способу господарювання з тогочасною капіталістичною економікою- т. зв. дискусія «модерністів» (Ю. Белох, Р. Пельман, Е. Цибарт, М. Ростовцев) і «примітивістів» (А. Циммері, М. Вебер, Л. Ортель) [18, c. 115]. Нині на новому рівні історіографічних узагальнень, хоча і за умов відносно стабільної, незмінної джерельної бази акту алізується зацікавленість у дослідженні проблематики винесеного у заголовок статті сюжету, про що, зокрема, свідчать роботи Г. Р. Цецхладзе і В. Д. Кузнєцова[25, c. 243­252; 19, c. 16-39]. Постановка завдань роботи. Предметом цієї статті є торговельно-митні відносини, що існували між Афінами і

Боспором у IV-III ст. до н. е. в сфері торгівлі хлібом - стратегічним товаром античності. її метою є пошук та аналіз митно-регулятивних механізмів у цій торгівлі, а також їх відбиття в античних джерелах та віддзеркалення в сучасній історіографії.

Результати роботи. В архаїчну добу в Елладі оформився інститут проксенії, що полягав у налагодженні зв'язків між полісами через приватних осіб - впливових громадян, які надавали підтримку на своїй батьківщині громадянам дружнього полісу, за що отримували в останньому низку пільг

- безмитність (ателію), право придбання землі і будинку (енктесіс), громадянство (полтю) тощо [14, c. 5-7; 15, c. 118, 122-123]. Протокол проксенічних актів - постанов народних зборів про дарування проксенії - у більшості давньогрецьких полісів також оформився за доби архаїки відповідно до афінських зразків. Найдавніші проксенії Північного Причорномор'я, що дійшли до нашого часу, датуються наступною, класичною добою, зокрема другою половиною V-IV ст. до н. е. У класичну добу саме шляхом проксенії узгоджувалася більшість питань, пов'язаних з оформленням митних привілеїв і регулюванням торговельних зв'язків. Проксени ставали напівофіційними посланцями інших полісів у себе на батьківщині, оскільки фактично виконували консульські функції. Завдяки ж митно-торговельним привілеям вони перетворювалися на економічних представників своєї батьківщині в тому полісі, громадянством і пільгами якого вони були обдаровані як його проксени. Утім, ситуація починає повільно змінюватися від доби пізньої класики та раннього еллінізму.

Для централізованих елліністичних монархій Східного Середземномор'я питання дарування проксеній уже не відігравало суттєвої ролі: проксенія як форма міжполісних зносин на той час витісняється більш розвинутими, досконалими формами

- міжнародними договорами. Утім, наймогутніший державний організм Північного Причорномор'я - Боспор ­залишився дещо на узбіччі нових віянь, оскільки його монархи не змогли відмовитися від проксеній, роздаючи їх заможним іноземним торговцям уже від свого імені, а не від імені народу [20, c. 27­40]. Ці проксенії з доданими до них привілеями безмитності і громадянства не були обмежені кордонами полісної землі якогось боспорського міста, а мали загальнобоспорські масштаби, чим принципово відрізнялися від усього відомого в тодішній Елладі.

З різноманітних джерел відомо, що поряд із використанням модифікованого в умовах монархічного режиму інституту проксенії Боспор у IV ст. до н. е. не цурався, а повільно сприймав нові тенденцій улаштування міжнародних відносин. На думку Т. В. Блаватської, вже на 394 р. до н. е. він був зв'язаний з найбільшим своїм контрагентом - Афінами - договорами, що давали переваги всім афінським громадянам, які прибували в торгових справах [2, с. 127]. Цього вимагали великі обсяги боспорсько-афінських експортно-імпортних операцій. Існування договорів і спеціальних чиновників, що опікувалися прибулими на Боспор афінянами, робило зайвим проголошення окремих проксеній для конкретних афінських купців. Не випадково у відносинах Боспору з Афінами вони відсутні з обох сторін. У той же час у взаємовідносинах Боспору з іншими державами, з якими договірні відносини не були встановлені, проксенія залишалася дієвою формою зв'язку. Це підтверджується тим, що оголошення особи проксеном залежало від правителя Боспору, на відміну від елліністичних монархій, де проксенію, яка перетворилася там на інститут суто почесний, продовжували надавати автономні міста. Наявність договору не виключала, проте, приватної гостинності -ксенії, про яку ми дізнаємося, зокрема, з Трапедзитської (Банкірської) промови Ісократа (Isocr., XVII, 38, 42, 43).

Отже, на початку IV ст. до н. е. між Боспором і Афінами міг існувати договір, що >

ю о

о

■о І

X

х<

159

К.М.Колесников

Афіно-боспорська хлібна торгівля ...

х

X

І

< О

о

of

60

регулював взаємини двох держав, серед іншого це - нормування судових процедур, встановлення ателії (права безмитного вивезення афінянами хліба з Боспору) та протопрасії (права першочергового завантаження хлібом афінських суден). Такою ж ателією й деякими іншими привілеями користувалися представники держави Спартокідів у Афінах (Dem., XX, 31­36; XXXIV, 36; Isocr., XVII, 57)]Між Афінами й Боспором, отже, існував торговий договір, ухнизЮкбй, за словами Демосфена. Його копії, вирізані на стелах, були виставлені в боспорській столиці Пантикапеї, афінському порту Піреї та в Гієроні ('Йесьн) - місцевості неподалік входу до Фракійського Боспору (Dem., ХХ, 37).

За С. А. Жебельовим, головний пункт боспорсько-афінського договору оголошував взаємну ателію: афіняни могли безмитно вивозити з Боспору хліб у будь-якій кількості, боспоряни з Афін - будь-який закуплений на ринку товар [10, с. 131]. Але більш вірогідним видається припущення, що афінська ателія була надана лише боспорським царям і членам їх родин. Так, у своїй промові «Проти Лептина про безмитність» Демосфен постійно апелює до наданих тодішнім боспорським правителем Левконом привілеях афінянам та особистих інтересах Левкона, що забезпечувалися афінською ателією, дарованою йому як проксенічному громадянину Афін у відповідь на його благодіяння (Dem., XX, 34, 36, 38). Особистісний характер афінських привілеїв, спрямованих саме на боспорських тиранів, а не на всю їх державу, обумовлювався тим, що торгівля хлібом на Боспорі зосереджувалася саме в їх руках [6, с. 239-241; 1, с. 509].

У «Промові проти Лептина про безмитність» Демосфен детально розкриває всі переваги, які афінський народ отримує від безмитності, дарованої Левконом. Аттичний оратор, зупиняючись на найважливішій статті взаємної торгівлі, зазначає, що з володінь Левкона 1 вивозиться в Пірей «близько 400 тис. медимнів хліба, як зазначено у записах сітофілаків; отже, (завдяки відміні мита в 1/30 від вартості товару) він дарує нам 10 тис. з 300тис., а зі 100 тис. приблизно 300». Виходячи з тексту Демосфена (XX, 29-30), можна припустити, що надана боспорським правителям у відповідь афінська ателія являлася за формою не міждержавною угодою, а звичайною проксенією, дарованою за їх заслуги перед Афінською державою. Розкриваючи недоліки законопроекту Лептина про ліквідацію права безмитності для всіх громадян, крім нащадків тирановбивць Гармодія й Арістогітона, Демосфен зазначає, що, за цим проектом, і боспорський правитель Левкон - чужоземець за походженням і афінський громадянин за рішенням народу -позбавляється всупереч усім благодіянням, які робить місту, свободи від повинностей (серед яких, імовірно, була не тільки безмитність, але й свобода від літургій). А позбавлення Левкона з нащадками наданої їм ателії в Афінах загрожує такою ж утратою ателії для афінян на Боспорі. Якби афінські пільги для Левкона з нащадками були зафіксовані не проксенією, а відмінною за формою, спеціальною міждержавною угодою, ймовірно, законопроект Лептина про скасування пільг для громадян не мав би чинності щодо боспорських правителів. Але ж, захищаючи інтереси останніх, Демосфен змушений виступати проти лептинівського законопроекту? Отже, в даному випадку перед нами за суттю новий для елліністичного світу спосіб урегулювання митних і торговельних відносин - міждержавний афіно-боспорський договір, втілений за формою у традиційну для Еллади афінську проксенію Спартокідам. Контрагентом Афін у хлібній торгівлі з Боспором було не громадянство грецьких міст держави, а виключно Спартокіди та їх родина як приватні особи. Вони самі, а не Боспор як такий, отримують ателію в Афінах. У винагороду за це Спартокіди гарантують афінянам своїми едиктами (кзсэгмбфб), тобто адміністративними розпорядженнями, а не законами (пТй ньмпй), торгово-митні привілеї. Ці привілеї отримують спочатку

< і

и

LU CQ

X СОафіняни, а згодом усі купці, що вивозять хліб у аттичні гавані [22, с. 186].

І. Б. Брашинський зазначає, що афінські купці на Боспорі звільнялися не від усіх зборів. Адже там, крім звичайного вивізного мита (так зване «тридцяте»), іноземні купці обкладалися торговим і портовим митом. Так от, ателія, надана Спартокідами купцям, що везли збіжжя в Афіни, не звільняла їх від сплати всіх цих зборів, а лише від експортного мита, можливо, також - від податку на укладання торгової угоди [3, с. 132]. Такий характер пільг указує на їх призначення: усіляко сприяти збільшенню обсягів закупівель і вивезення царського хліба. Звільнення від портового мита (елліменіону) та деяких інших зборів регулювалося індивідуальними декретами.

Якщо проксенії проголошували свободу від мита на всі товари в усій державі (або не надавали ателії зовсім), то ателія афінянам торкалася лише безмитного вивезення хліба (а не всіх товарів) і тільки з царської гавані -Пантікапею, який нерідко іменувався просто Боспором. Серед доказів - згадка Демосфена (XX, 33) про окреме поширення ателії для афінян і на Феодосію, після її завоювання Левконом; якби безмитність охоплювала всі порти держави, а не тільки Боспор-Пантікапей, вона мала б автоматично поширюватися на новопридбані землі, а не вимагати спеціальних оголошень.

Фахівці зазначають, що ателія поширювалася тільки на царський хліб і, можливо, на хліб тих вищих царських чиновників, які, подібно до відомого Сопея, отримували від царя в користування великі земельні угіддя. Таке тлумачення знаходить підтвердження в тому, що у відповідь афіняни гарантували право безмитності тільки боспорським царям і членам їх родин, а не всім боспорянам. Усе це вказує на велику зацікавленість Афін саме в царській торгівлі й на відсутність інтересу або малу зацікавленість торгівлею з приватними боспорськими купцями. Так, і Демосфен (XX, 31) підкреслює, що безперебійне постачання Афін боспорським хлібом є наслідком не лише родючості боспорського ґрунту, але й того, що Левкон як його «власник, господар» (кэсйпт), звільнив афінян від мита. Це - додаткове пояснення відсутності в Афінах протягом усього IV ст. до н. е., наповненого жвавими стосунками з Боспором, проксенічних декретів на честь хоча б когось з боспорців при загальному багатстві на такі декрети для інших іноземців. v С. А. Жебельов припускає, що і Спартокіди не брали встановленого ними Ё мита на хліб, що експортувався в Афіни, не тільки через прагнення збути якомога більшу його кількість. Не менш важлива причина -відсутність сенсу стягувати мито з хліба, що був зібраний на «царській землі», оскільки це мито надходило в царське ж розпорядження [10, с. 136]. На нашу думку, припущення справедливе лише за тієї умови, якщо Спартокіди своїми силами (власними або орендованими кораблями) організовували вивезення зерна, а не продавали його приватним торговцям -емпорам або афінським державним представникам. Останні поряд з вартістю самого товару могли б збагатити царську скарбницю і митом, сплаченим за нього. На перший погляд, існують непрямі докази справедливості гіпотези С. А. Жебельова: із приписаного Ксенофонту трактату «Про доходи» (III, 14) випливає, що в Афінах другої половини IV ст. до н. е. державного торгового флоту не було. Хліб, отже, мав доставлятися в Афіни або на кораблях приватних судновласників - навклерів, або на торгових суднах, що належали боспорському уряду. Існування останніх, здавалося б, підтверджується афінським декретом 346 р. до н. е. Останній містить, крім іншого, дозвіл боспорським представникам найняти висококваліфікованих матросів (хТрзсЭфбй), що зналися корабельних снастях, з числа афінських громадян (фетів), які до того служили в афінському військовому флоті 2 (IG, II 2, 212 = Syll. 3, 206 =ММИС, № 3).

16Афіно-боспорська хлібна торгівля...

х

X

І

< О

о

of

62

Утім, якщо погодитися з наведеною гіпотезою С. А. Жебельова, то надана афінянам безмитність виявиться повною фікцією. Тому що в цьому випадку, ателія купцям, що везуть хліб до Афін, втрачала б усілякий сенс і привабливість: якщо царі самостійно вивозять і продають власний хліб, то в чому ж тоді для Афін виявляються пільгові умови торгівлі без мита? Така «ателія» не була б пільгою афінянам, а пільгою Спартокідам від самих себе для себе ж. У цьому випадку царі-експортери змушені були б самі добиватися в Афінах права звільнення від увізного мита. До того ж наявні джерела не дають можливості відкинути самостійне значення афінських і неафінських приватних купців у хлібній торгівлі Боспору з Афінами. Чого вартий хоча б заклик Перісада І до всіх бажаючих вивезти хліб до Афін скористатися ателією і протопрасією (Dem., XXXIV, 36): це що звернення до самого себе?

1 Більшість дослідників переконана, що йдеться про обсяги вивезення через пантікапейський порт, масштаби експорту через інші порти, наприклад, феодосійський, зазначеною цифрою не охоплюються. Під хлібом з володінь Левкона розуміється збіжжя, зібране на «царській землі» (чюсб вбуйлйкЮ), «господарем, хазяїном» (кэсйпт) якої був власне басилевс.

2 Вітрильне озброєння військових і торгових кораблів відрізнялося, до того ж у декреті не сказано, для якого типу суден наймалися матроси. Таким чином, припущення про існування боспорського царського торгового флоту залишається всього лише припущенням [7, с. 240].

Роль Спартокідів у хлібній торгівлі вимагає додаткових пояснень. К. М. Колобова вказує на «зосередження хлібної торгівлі з Афінами в руках царів» [16, с. 64]. В. Ф. Гайдукевич підкреслює, що «значення Спартокідів у хлібній торгівлі було настільки великим, що вони ніби затуляли собою інших купців-експортерів» [6, с. 67]. Близькість правлячої династії до купців і судновласників походила від спільності їх інтересів: Спартокіди були, як зазначає С. А. Жебельов, не тільки «хлібними королями», але й комерсантами на троні [10, с. 135]. Тісні стосунки монаршої родини з крупними приватними торговцями розкриваються в розповіді Ісократа (xvii) про Сатира і Сопея, а також в анекдотично-риторичній історії, наведеній Поліеном (VI, 9, 2) у творі «Стратегеми» (««УфсбфзгЮмбфб»», «Військові хитрощі»). Зміст цієї історії такий. Левкон, дізнавшись про підготовку громадянами і багато-ким з його друзів заколоту, звертається до всіх купців з проханням позичити гроші. Ті, зрозуміло, з готовністю надають позику. Коли ж виявляється, що Левкону гроші потрібні на організацію протидії, й почувши від царя про плани заколотників, емпори і навклери, озброївшись, беруть на себе обов'язки царських охоронців і палацової варти. Щойно по ліквідації заколоту Левкон повертає купцям заборговані кошти, які, очевидно, мали слугувати запорукою вірності купців правителю. У цій розповіді, що звертала на себе увагу багатьох дослідників , цікаве протиставлення громадян і «друзів» архонта-царя - купцям, які могли бути і негромадянами, могли мати й різне етнічне походження, але спільні економічні інтереси. В. Ф. Гайдукевич і С. А. Жебельов наголошують не тільки на тому, що Спартокіди - це перші і найбільш заможні купці своєї держави, а й на тому, що всі інші купці були першою і найголовнішою опорою династії [10, с. 135, прим. 3; 6, с. 63]. Усе це, на їх думку, дає підстави охарактеризувати Боспор як торгову державу.

Стурбованість боспорських купців долею молодої династії додатково наводить на думку про відсутність у її хлібній політиці заходів, які дуже зачіпляли б зовнішньоекономічні інтереси приватних експортерів. Боспорські династи в IV ст. до н. е. обмежили свої апетити єдиним найвигіднішим напрямком зносин -Афінами, підкріпивши свої привілеї правом першочергового завантаження афінських

< і

и

LU CQ

X СО

о о

суден. Інакше кажучи, повної монополії на вивезення хліба, як у Херсонесі, де бажання її позбутися могло спровокувати невдалий антидемократичний переворот, на Боспорі не було, а проявлялися лише окремі монопольні тенденції.

Залишається розглянути, чи були афінські привілеї на Боспорі - ателія й протопрасія - постійними або ж такими, що діяли протягом обмеженого проміжку часу. А. Кацевалов із згадки Демосфена (XXXIV, 36) про їх повторне оголошення Перісадом І робить висновок, що ателія афінян не була постійною [12, с. 20]. Натомість, І. Б. Брашинський доводить протилежне. Дане свідоцтво датується приблизно 328-326 рр. до н. е. - періодом страшного голоду в Афінах, коли Боспор через війну зі скіфами не міг задовольнити всього попиту на хліб. Фактично, не виконуючи своїх зобов'язань, але бажаючи показати дієвість своїх обіцянок, Перісад усенародно через глашатаїв оголошує, що всі, хто бажає вести хліб в Афіни, в аттичну гавань Пірей, може зробити це безмитно. Таким чином, оголошення Перісада було підтвердженням існуючої ателії всім, хто вивозив хліб до Афін [3, с. 132].

Щодо інших афінських привілеїв, то, як і у випадку з ателією, немає жодних підстав сумніватися в їх постійному характері: діяли вони протягом усього IV ст. до н. е., якщо не довше. Йдеться, перш за все, про протопрасію. Так, Ісократ (XVII, 57) повідомляє про надання Сатиром І права першочергового завантаження суден; Демосфен (XX, 31) зазначає, що Левконом І була обнародувана постанова про дозвіл афінянам вантажити свої судна першими. Спарток ІІ і Перісад І, сини Левкона і онуки Сатира, підтвердили збереження за афінянами всіх дарованих їх предками привілеїв із протопрасією включно [7, с. 239­241]. Про збереження ряду привілеїв, якими афіняни користувалися ще з часів Сатира і Левкона, говориться в афінському декреті 288 р. до н. е. на честь Спартока ІІІ (МИС, № 3).

Для користування ателією в кожному конкретному випадку отримували відповідний дозвіл боспорських властей (Dem., XXXIV, 36). Важко уявити, щоб на такий дозвіл можна було розраховувати без письмового посвідчення, що хліб дійсно закупляється для Афін і вивозиться в афінський емпорій. Імовірно, такі посвідчення могли видаватися афінськими магістратами, однак, скоріше за все вони видавалися афінськими представниками на Боспорі. Можливо, саме таким представником був Гілон, дід Демосфена, звинувачений політичними супротивниками його онука в здачі боспорянам Німфею [1, с. 511-512; 4, с. 158]. Якби не вимагалися ніякі документальні підтвердження правильного використання ателії, то Спартокіди повністю і безглуздо втрачали б вивізні мита, оскільки будь-хто міг оголосити, що закупляє хліб для Афін. Боспорські правителі були зацікавлені в тому, щоб привілеї, надані ними для тих, хто вивозить хліб у Афіни, були використані за призначенням. Це було тим важливіше, що кінцевим споживачем боспорського хліба були не приватні афінські і неафінські купці, а народ Афін, тобто афінська держава. Гарантувати використання привілеїв за прямим призначенням хоча б у якійсь мірі могли тільки її представники на Боспорі. Тому можна припустити, що там знаходилося торгове представництво Афін, яке виконувало ті самі функції, що й агенти Спартокідів у Афінах.

Джерела, тим не менш, донесли випадки контрабандного вивезення товарів та порушення митних правил, вірогідно, пов'язані з підробкою документації, а також факти недоставляння хлібних вантажів до пункту призначення - головного афінського порту Пірею. Підприємливі купці ухитрялися обманювати боспорських урядовців та афінських представників, зловживаючи правом ателії. У промові проти Форміона (Dem., XXXIV, 36) позивач звинувачує навклера Лампіда в тому, що той, прикриваючись іменем Афін, узяв дозвіл на вивезення хліба і безмитність, але повіз його

■о

І

X Х<

163

К.М.Колесников

Афіно-боспорська хлібна торгівля ...

х

X

І

< О

о

of

64

не в Афіни, а в Аканф, де й продав з великою вигодою для себе. Ця спекуляція була тим вигіднішою, що Боспор, відчуваючи в той час труднощі з доставкою хліба, не мав можливості повністю задовольнити всього попиту, і Перісад І, про що вже йшлося, дозволив вивезення тільки в Афіни, з якими був зв'язаний митно-торговельними угодами.

Блискуча доба в торговельних контактах Боспору охоплювала все IV ст. до н. е. Навіть тривала міжусобиця синів обожненого по смерті Перісада І наприкінці цього століття не спромоглася змінити такого стану справ. Економічне процвітання дозволило його сину й наступнику, переможцю у братовбивчій усобиці Євмелу, гарантувати державну підтримку боспорським купцям. Він енергійно захищав безпеку судноплавства та зміцнював дружні зв'язки з містами Причорномор'я, до того ж він, за словами Діодора Сицилійського (XX, 24), не тільки відновив право безмитності (бТфЭлейбн), яким громадяни Пантікапея користувалися за його предків, а й пообіцяв звільнити всіх від податей (фщЮн ейТуцпсщЮн) (SC, I, 477). Використане в тексті поняття « мито» (фЭлз) може означати як увізне та вивізне мито, так і прямий податок з майна. М. І. Ростовцев схиляється до останнього. Питання про такий податок (фЭлз гзЮт) було завжди важливим у грецьких містах, що перебували під управлінням тиранів. На користь цього припущення говорить також і те, що в Діодора фЭлз зіставляється з ейТуцпсЬ. А це, як і в Афінах, екстрений майновий податок на військові потреби. Стягування цього прямого податку замість військової слу жби мало бути образливим для вільного грецького громадянина, загалом не звиклого до прямого оподаткування. Натомість питання про вивізне мито стосувалося швидше зовнішньої, а не внутрішньої економічної політики Боспору, і в ньому більш за все були зацікавлені експортери, у великій своїй частці не пантікапейські громадяни [22, с. 189-190].

За сині Євмела Спартока ІІІ (304/3-284/3 рр. до н. е.) Боспор і далі торгує хлібом з Афінами, про що свідчить афінський декрет 288 р. до н. е. [7, с. 241-243]. Цей документ, перераховуючи благодіяння предків правлячого монарха та вияви афінської вдячності, урочисто підкреслює дружелюбні почуття Спартока до афінського народу. Цар, дізнавшись від прибулого до нього посольства, що афіняни звільнилися від македонського гарнізону, «зрадів народному щастю і подарував 15 тис. медимнів хліба» (МИС, № 4), пообіцявши й надалі зберігати добре ставлення до Афінського народу, передане йому предками.

При порівнянні документів 346 і 288 рр. впадає у вічі відсутність в останньому будь-яких згадок про надання афінянам ателії, зокрема права безмитного вивезення з Боспору хліба. Також нічого немає про ателію, надану Спартоку Афінською державою. Останнє можна пояснити непотрібністю окремої постанови з цього приводу, якщо предкам Спартока ателія (разом з іншими привілеями, про які йшлося в попередніх проксенічних декретах) була надана спадково. Таким поясненням можна задовольнятися тільки за умов справедливості нашої гіпотези про надання синам і нащадкам Сатира І, потім і Левкона І спадкової ателії в проксенічній постанові. Друге пояснення відсутності згадок про взаємну ателію - коротка редакція декрету 288 р. до н. е., який складається більше з пишних фраз, ніж ділових подробиць, що відрізняють декрет 346 р. до н. е. Проте, не менш імовірним може виявитися наступне, третє пояснення, висловлене ще С. А. Жебельовим. Економічний стан Боспору в 288 р. до н. е. був не настільки квітучим, як у IV ст. до н. е., щоб уряд дозволив собі відмовитися від мита під час експорту хліба в Афіни, прихильність яких забезпечив одноразовий подарунок великої партії зерна (15000 мед. ? 615 т).

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

К М Колесников - Афіно-боспорська хлібна торгівля IV-III ст до не митно-регулятивні механізми в джерелах та історіографії