А А Ковтун - Багатство релігійної та церковної лексики у творах бориса харчука - страница 1

Страницы:
1 

АА.Ковтун, доц. (Чернівці)

УДК 811.161.2. 37 ББК 81.411.1 - 34

Багатство релігійної та церковної лексики у творах Бориса

Харчука

Проаналізувавши семантичну структуру релігійних лексем і прокоментувавши значеннєві трансформації їхніх художньо-образних використань у мовотворчості Б. Харчука, автор статті прийшов до висновку, що глибоко народний письменник Б. Харчук презентував ключові релігійні лексеми у звичному для українців ракурсі, продовживши перервану імперськими ідеями радянщини велику традицію відродження 20-х рр. і виразно передавши істинно релігійний дух українців, збережений ними у ХХ столітті, незважаючи на атеїстичний апетит тогочасної влади та падіння авторитету духовних осіб, формоване упродовж століть.

Ключові слова: лексема, сема, семантичне ядро, системне / периферійне значення, денотат, конотат, енантіосемія.

Having analyzed and reflected upon the semantic structure of religious lexemes and meaning transformations of the expressive means in B. Kharchuk's discourse, the author draws a conclusion that B. Kharchuk, a writer, deeply rooted in folk culture, presented key religious lexemes from a perspective common to Ukrainian people, thus continuing a great tradition of the Revival of the 1920s, disrupted by the imperial ideas of sovietism. The writer managed to convey explicitly a truly religious spirit retained by the Ukrainians throughout the 20th century, notwithstanding atheistic appetites of the then authorities and the decline of spiritual influence of the clergy that had been historically acquired.

Key words: lexeme, seme, semantic nucleus, systemic/peripheral meaning, denotatum, conotatum, enantiosemy.

Настійне нагадування літературно-критичного судочинства Б. Харчукові абеткової істини, що література - це не ідейне, жанрово-тематичне чи стилістичне однодумство з Нечуєм-Левицьким, Стефаником, Винниченком, Косинкою, Довженком та ін., накинуло на письменника безапеляційний вирок □ традиціоналіст. Справді, Б. Харчук за своїми глибокими переконаннями не міг писати виховні агітки, проповідуючи імперські     ідеї     денаціоналізації     свого     народу. Проте,ретроспекціонізуючи побутовий матеріал, письменник не механічно фіксує, а одухотворює традиційний досвід кількох поколінь. Його творчість просякнута глибокою шаною до чесного трудівника, який на пригнутих плечах тримає часточку світу, з чого „постала наша пісня, мова, національна свідомість, врешті □ історія наша" [Харчук 1991: І, 11]. Письменник прагне повернути загублену мораль, замість якої вмонтовано розпусту й безбожництво.

Б. Харчук повноводо передає живомовну українську стихію ХХ ст. Занурюючись у народну етику, він зумів відобразити високий рівень релігійно-естетичного світогляду українців, а отже, й багатство релігійного словника української мови. Використання сакральної лексики у творчості письменника активне, оскільки головні герої проходять через життєві перипетії □ мотиви, цінності, смисли □ з позиції віруючих людей, а будь-які емоції „входять і у визначення предмета, і у визначення події, чим і оживлюють їх" [Алефіренко 2009: 20]. „Живе" слово в устах людини перетворює мовця у зацікавленого суб'єкта пізнання, оскільки воно „не тільки позначає предмет як наявність, але й відображає дієве ставлення до предмета, бажане й небажане у ньому" [Алефіренко 2009: 19].

Постановка наукової проблеми, її значення. Аналіз основних джерел з цієї проблеми. Сучасне відродження в Україні суспільного статусу релігії як атрибута української нації дає можливість мовознавцям вивчати українську релігійно-церковну лексику, розвиток та функціонування якої тривалий час були поза увагою науковців. Нині написані дисертаційні дослідження з проблем релігійної термінолексики С. Біблою, І. Бочаровою, Н. Піддубною, Н. Пуряєвою, Ю. Осінчуком та ін. Сучасних мовознавців цікавить семантико-функціональний аспект слова як у Біблії, культовому спілкуванні (В. Німчук, Н. Бабич, С. Богдан, Л. Шевченко, І. Павлова, Т. Мороз та ін.), так і поза конфесійним стилем (М. Скаб, О. Стишов, О. Каракуця, Є. Жерновей та ін.). Останнім часом науковці активно звертаються до питань збагачення поетичного мовлення конфесійно маркованими лексичними засобами (Т. Берест, Ю. Браїлко, І. Круть та ін.).

Маловивченою залишається репрезентація релігійної лексики в українському прозовому мовленні, яке віддзеркалює систему     „мовних     засобів,     вибраних     письменником іззагальнонародної мовної скарбниці" [Виноградов 1959: 227]. У світотрактуванні письменників - ментальність народу, його історичний досвід, національні риси, а стилістична майстерність „обертається цілком у рамках історично усталеної мови і полягає у влучному комбінуванні того, що... відкриває перед ним усталена мова в усьому багатстві, створеному в ній рідним народом" [Булаховський 1955: 239].

„Помітними ознаками на культурі українського народу, в тому числі й передусім на загальноукраїнській мові та художній літературі" [Лесів 1989: 153], відбилася тисячолітня історія релігійної культури в Україні. Незважаючи на те, що радянська атеїстична політика своїм „духовним" виміром була спрямована проти „пієтизації" релігії (в Україні в ХХ ст. зникли спеціальні церковно-релігійні тексти; релігійні слова кваліфікували „як матеріальні архаїзми, або історизми" [Кондор 1998: 227]; проникаючи в художнє мовлення, релігійно-церковна лексика зазнала невластивих для неї функціональних та семантико-стилістичних модифікацій), величезний духовний потенціал означеного найдавнішого пласта української лексики було збережено. Твори Б. Харчука вважаємо скарбницею для вивчення стану функціонування і розвитку релігійних лексем традиційних знаків національної культури українців.

Мета роботи - дослідження специфіки функціонування релігійної лексики в художньому мовленні Б. Харчука. Завдання: з □ясувати особливості адаптації релігійних лексем у художньому мовленні ХХ століття в умовах офіційного нехтування радянською владою церкви й релігії, проаналізувавши семантичну структуру релігійних лексем і прокоментувавши значеннєві трансформації їх художньо-образних використань у мовотворчості Б. Харчука.

Б. Харчук часто актуалізує семантичний набір традиційного ядра (□ всесильність □, □ всепрощення □, □суддям та ін.) в синонімічному ряду ключових лексем: Не боїться бога і людей, рідної матері, свекрухи і свекра встидалася б. А що для неї сором? Сором не дим - очей не виїсть [Харчук 1991: І, 315]; -...Ради всього святого, ради його, всевишнього, на небесах... - зняв руки [Харчук 1991: І, 205]; І Юстина проказує: П Мати божа, в тебе син і в мене син. Кажуть, що твій раз воскрес, а мій воскресає кожного дня [Харчук 1988: ІІ, 43]; Ярина їла по дрібочці та вседивилася на покуття. Там і клапоть сіна, колоски із снопа, горщик куті. Для годиться. А над ними богоматір. [Харчук 1991: І, 372]. Безумовно, контексти насичені сталими конструкціями із релігійними компонентами: з богом; з нами бог; їй-богу; дай бог ноги; хай бог помагає; поможи, боже; хвала тобі, боже; зглянься, боже; слава богу; слава тобі, боже; зігріває милість всевишнього;дасть бог день, дасть бог їжу; бог забрав її до себе; не дай боже з хама пана; помагайбі та ін. З-поміж використань багато апелятивів: Ми бідні, але на чуже не поласилися, поможи нам, боже [Харчук 1991: І, 84]; - Куди я дінуся з дітьми? Ліпше б не родила їх. Зглянься, великий боже! [Харчук 1991: І, 194]; ...чому ж ти, боженьку, не даєш впину людським думкам... [Харчук 1991: ІІ, 274]; Пережила нічку, не доведи господи [Харчук 1991: ІІ, 250]; П Вернулися? Слава тобі, господиньку... [Харчук 1991: І, 341].

Відгомін язичницького світобачення українців впливає на актуалізацію семантичного обсягу лексеми Бог: традиційну позитивну емоційно-експресивну тональність сакральної частини лексеми (□ всесильність □, □ всепрощення □, □ безсмертя □) нейтралізують семи □ множинність□, □ слабкість□, □здатність умерти□ тощо. ... Роман цюкав сокирою - здалека відгукувалася луна. І Марійка думала, що то бог, який заснув у проваллях, збудився і свариться на них, що не облуплювали його дубів [Харчук 1991: І, 188]; □ Поховали бабусю, поховали її богів. Домовика, який стеріг хату, лад у ній... [Харчук 1991: ІІ, 520]; Тут не жив жоден з тих богів - поганський, християнський, єврейський чи найновітніший - фашистський посідач нового порядку [Харчук

1991: І, 133].

Окремі семантичні ознаки лексеми Бог залучено для називання людей та їхньої діяльності, що передбачає звуження системного значення релігійно-християнської лексеми: Такий був дід Гаврило - смерд над смердами, бог-кріпак [Харчук 1991: І, 131]; Тут жив живий бог, ніким не вигаданий і ніким не даний. Він не потрясав карами своїх біблій, не пророкував, як всі до нього, будучи плинними й невидними. Той бог проявляв себе матеріальною силою [Харчук 1991: І, 133]; Той бог - робота, звичка, тяжка, яка не знає ні меж, ні втоми [Харчук 1991: І, 133].

Людей за їхніми вчинками Б.Харчук характеризує також лексемою святий, як, наприклад, героїню Ліду, яка подалася умонастир для спокутування гріхів за свій рід, чи працьовитих українських трударів поля: П Ліда! Боса Ліда! Свята!.. [Харчук 1991: І, 467]; І ваші найрозумніші голови, які вміли робити хліб. П теж мають пропасти. Ви святі, святі... [Харчук 1991: ІІ, 150]. Але частіше слово святий письменник залучає для енантіосемічних переосмислень: □ Мене жучать, а я не можу слова сказати! Він що, святий?! П Який там святий!.. П Якщо не святий, то мусять за ним грішки водитися [Харчук 1988: І, 436]; - Дивіться, яка свята та божа, в біленькому [Харчук 1991: І, 172].

Митець відтворює християнське бачення світу за допомогою релігійного значення лексеми душа, чим „іменували ту субстанцію, яку вдихнув у людину Бог" [Скаб 2003: 93]: Ярина душа, знявшись у високості, світить звідти зорею [Харчук 1991: І, 410]; Коли западає вечір, душа проситься з тіла. Душа хоче кудись летіти [Харчук 1988: ІІ, 29]; Їхній батько віддавав богові душу... [Харчук 1991: ІІ, 97]; Душі вимерлих і побитих добрих людей і тих, хто в далекій дорозі, прилітають до своїх хат, як голуби до гнізд, бо чого ж так видно? [Харчук 1991: І, 62]. Невидима, нематеріальна душа може набувати чітко окреслених матеріальних характеристик („3. розм. Про людину (найчастіше про визначення кількості) [СУМ 1970: ІІ, 445]): На осінніх чистих полях ні душі [Харчук 1991: І, 173]. Важливо, що словом душа також іменують не тільки „людину з прекрасними рисами характеру" [СУМ 1970: ІІ, 445], а те, що найцінніше для людини з матеріального живого світу, наприклад корову: П Чуєте, що коїться? Рятуйте душу, а не корову. П Вона П моя душенька...[Харчук 1991: ІІ, 241]. Сема □ матеріальне □ актуальна для значення „5. Заглибинка в нижній передній частині шиї" [СУМ 2011: ІІ, 446 ], чи „місце внизу горла спереді" [СУМГ 1996: І, 460], де, за давніми уявленнями наших предків, живе душа: У полотняних домотканих сорочках розстебнутих - душі відкриті: молоді чубані [Харчук 1991: І, 209].

Актуалізовано й переносне значення „4. перен., чого. Саме основне чого-небудь, суть чогось // Центральна фігура чого-небудь" [СУМ 1970: ІІ, 445]: Скільки ту хату покинули й не повернулися, а її душа жива [Харчук 1991: ІІ, 22].

Широко представленим є значення „1. Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями" [СУМ  1970:  ІІ, 445]: Він залітав у саму душу,сповнюючи її бентегою [Харчук 1991: І, 239]; Параліч душі й темрява звП язали його тіло [Харчук 1988: І, 143]; . знав свою матір, до неймовірності добру її душу, яка нікому не бажала зла [Харчук 1988: [І, 98]. Більшість таких використань фразеологізовані: А Кос відводив душу, матюкаючись [Харчук 1988: І, 318]; Мед на душу їй Майїна мова... [Харчук 1991: І, 372]; Тодорка скипає в душі, ніби спінена калганівка у пляшці [Харчук 1991: І, 43]; в душу закралася якась тривога [Харчук 1991: І, 84].

Одна з найдавніших груп релігійної лексики □ демонічні назви □ добре представлена лексемами: чорт, нечиста сила, лукавий, диявол, сатана, біс; більшість з них утворюють фразеологізми: Антон подався в колгосп, і тепер йому чорт дітей колише [Харчук 1991: І, 121]; ...чорти мене наднесли в той час, коли вона затютюкала [Харчук 1991: І, 130]; Він залюблений у свою Марійку, ніби чорт у суху вербу [Харчук 1991: І, 252]; Усі вони в спокусі, але бережи їх, боже, від лукавого [Харчук 1991: І, 410]; Як колись давно, так і тепер біс міг ударити йому в ребро, і він міг з'явитися не те, що звечора, коли все одяглося, а серед ночі.   [Харчук 1991: ІІ, 67] та ін.

Пряме значення демонічних назв реалізують, як правило, архісемне гніздо без виокремлення конкретних характеристик: Роман посвистує, а вона думає: „Викликає чортів" [Харчук 1991: І, 130]; В розхристаній, роздертій сорочці. Чорні чашечки персів обвисли, ніби її ссе нечиста сила [Харчук 1991: І, 123]; Зааалалакала, відганяла нечисту силу [Харчук 1991: І, 124]. Переносне значення „людина" реалізують рідко: Він не забув, чого приїхав. Горілка і вареники не раз млоїли його, не вговтали. Сидів на покутті - втишений чорт під образами, і його борода була божою [Харчук 1991: І, 43]. Функціонує і низка відіменникових похідних з актуалізацією негативних сем □надскладність^, □ заплутаність□, □ моторошність□, □бридкість□ тощо: У нас чортяча робота. Втомлюєшся [Харчук 1991: І, 241]; . не міг би добрати найменшого глузду: ієрогліфи, чортівня [Харчук 1991: І, 413]; - Сцєм-допустєм, що таке жінка? Обруччя для свічень чоловікові. Змія в кублищі, мП ята диявольська. Але як хочеться, щоб вона кусала! А як вона пахне! [Харчук 1991: І, 257]; . обернулося в щось сатанинське [Харчук 1991: ІІ, 303]; . йому ця служба остобісіла. [Харчук 1991: І, 236].

З назв духовних осіб актуальні такі: піп, отець, піп-отець, пан-отець, отець-священик, батюшка, пастир, священик, ксьондз. За кількістю використань значно переважає лексема піп: 1) у нейтральному значенні „офіційна назва особи, яка має сан, середній між дияконом і єпископом" (Паридуха вчепився за розвору, настоював, щоб піп теж їхав, але той не захотів [Харчук 1991: І, 256]; Спустили з-над царських врат ікону матері божої. Піп підвів до неї молодих [Харчук 1991: І, 256]); 2) у значенні „священик" з іронічним відтінком насміхання, утвореному за моделлю „священик + негативна оцінка його діяльності", яка заповнила „понятійну нішу" [Клименко 1982: 107] на позначення не лише денотативної, але й конотативної частини. Так, священиків засуджують за байдуже виконання своїх обов'язків (Піп наче розумів її. Він не служив, а калатав службу, щоб швидше. І ні одно його гарне слово, скоро мовлене - „Мір вам..." - не зачіплювалося в її голові [Харчук 1991: І, 84]); за здирництво (Тодорка навчила матір, як і що робити, а годіння з попом узяла на себе [Харчук 1991: І, 249]); за пристосовництво (Попик у виграшному становищі: без нього не могли обійтися покоління [Харчук 1991: І, 509]); вважають їх зайвими елементами нового соціалістичного суспільства (Тобі потрібна така держава? -і питався: - З куркулями, з попами? [Харчук 1991: І, 136]; П А я тобі раджу: в селі є піп, борися з релігією, організовуй культуру [Харчук 1991: І, 391]); говорять з пастирями без поваги (- Ще вода не освятилася, а ви вже ходите? - кинула попові під ноги й перепинила його [Харчук 1991: І, 150]) і т. д.

Часто Б. Харчук уміло чергує використання лексем піп П отець П батюшка П священик П пастир не тільки для того, щоб уникнути повторення однакових слів (. до попа в хату зайшов Терентій. Злякані батюшка і матушка клякнули на коліна [Харчук 1991: І, 395]). Мотивацію варіативності легко прослідкувати за контекстами: Отця Іова мовби хтось витиснув з натовпу. Він скидався на сіру мишу - попик. Упав на коліна [Харчук 1991: І, 205]; Фрозина замкнулася в хаті, а піп не забирався, і Паридуха, взявши його за лікоть, відчув, що той лікоть неповороткий. - Хіба дам горець картоплі, батюшко? [Харчук 1991: І, 150].

Іноді в одному текстовому фрагменті автор „грається" синонімічними лексемами, демонструючи ставлення парафіян до свого духівника. Наприклад, серед натовпу жителів села шукають зрадників, і це супроводжується таким діалогом з коментарями автора: - А хто? - підбігла й стала перед ним Вітольда. - Хто? П І попик знайшовся (попик □ негативно-експресивна лексема, що готує читача до жалюгідного вчинку того, кому довіряли прихожани). - Чужі, зайшлі. Хіба мало їх. - Хто? - Плєнні, вони! А мабуть, що вони, - проказував, заїкаючись, піп. (піп відображає зневагу вірян до боягуза. □ А. К.) - Хто переховув полонених? -викрикнув. Отець Іов усе ще не здіймався з колін (отець Іов -офіційна назва посади + ім'я - для глузування над боягузом, який навіть плазує перед ворогом, щоб врятувати власне життя). - Я знаю. - Кажіть!.. Піп підвівся і споважнів (громада очікує на мудрість духівника, проте автор не називає його священиком, а попом, натякаючи на погану для пастви розв'язку конфлікту). - Ну! - гуркнув і тупнув ногою. Отець Іов закліпав очицями, роззявив рота. (поряд з таким описом зовнішності священика отець Іов звучить комічно). Заплутавшись у рясу, піп закрутився перед юрмою. Люди оступилися і стискувалися: на кого покаже, кого виведе?... (зневажливе піп). Отець Іов не взяв, цапнув за лікоть Опанаса (глузливе отець Іов). І заговорив - мова прорізалася: -Рабе божий, Опанасе, послужи громаді, і нехай бог поможе тобі. Послужи. - Виходь. - Сам вийду. А піп умовляв Фрозину (зневажливе піп): - Фрозиночко, і ти, голубонько, раба божа. -Не сповідайте мене, батюшко (традиційне батюшко для відображення пікового глибокого розчарування усього натовпу (жінка навіть відмовляється від сповіді священика) й спадання напруженості сюжетної лінії), - відказала вона. - [Харчук 1991: І, 206]. Хвилеподібним нагнітанням психологічного напруження ситуації за допомогою чергування лексем піп (у значенні зневажання) та отець Іов (у значеннях зневажання та глузування), на найвищій точці якого маємо апелятив батюшко, витворено довершений літературний образ негативного плану.

Отже, глибоко народний письменник Б. Харчук презентував ключові релігійні лексеми у звичному для українців ракурсі, продовживши перервану імперськими ідеями радянщини велику традицію відродження 20-х рр. і виразно передавши істиннорелігійний дух українців, збережений ними у ХХ столітті, незважаючи на атеїстичний апетит тогочасної влади та падіння авторитету духовних осіб, формоване упродовж століть.

Література: Алефиренко 2009: Алефиренко Н. Ф. «Живое слово»: Проблемы      функциональной      лексикологии:      монография /

H. Ф. Алефиренко. - М. : Флинта : Наука, 2009 - 344 с.; Булаховський 1955: Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. / Л. А. Булаховский.

- К. : Рад. школа, 1955. - 248 с.; Виноградов 1959: Виноградов В. В. О языке художественной литературы. / В. В. Виноградов. - М. : Худ. литература, 1959. - 655 с.; Кондор 1998: Кондор М. Із спостережень над богословською лексикою / М. Кондор // Сучасна богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наук. конф. - Львів, 1998. - С. 227 - 234.; Лесів 1089: Лесів М. Власні назви святих у поезії Тараса Шевченка // Варшавські українознавчі записки. - Зошит 1. - Варшава, 1989. - С. 153.; Скаб 2003: Скаб М. Семантична структура слова «душа» в сучасній українській мові // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія. -Вип. 170 - 171. - Чернівці : Рута, 2003. - С. 92 - 96.; СУМ 1970: Словник української мови : В 11-ти томах. - К. : Наук. думка, 1970 - 1980.; СУМГ 1996: Словарь української мови : У 4-х т. / зібр. ред. журн. «Киевская старина»; упоряд., з дод. власного матеріалу, Б.Грінченко. - Репринтне вид.

- К.: Лексикон, 1996.; Харчук 1991: Харчук Б. М. Твори : в 4-х т. / упоряд. Р. М. Харчук. - Т. 1: Майдан; Межі і безмежжя : Романи / Авт. передм. С. С. Гречанюк. - К.: Дніпро, 1991. - 539 с.; Харчук 1991: Харчук Б. М. Твори : в 4-х т. / упоряд. Р. М. Харчук. - Т. 2 : Кревняки: Роман. - К.: Дніпро, 1991. - 575 с.; Клименко 1982: Клименко Н. Ф. Формалізовані основи семантичної класифікації лексики / Н. Ф. Клименко, М. М. Пещак,

I. Ф. Савченко. - К. : Наук. думка, 1982. - 250 с.

Проанализировав семантическую структуру религиозных лексем и прокомментировав смысловые трансформации их художественно-образных использований в творчестве Б Харчука, автор статьи пришел к выводу, что глубоко народный писатель Б. Харчук презентовал ключевые лексемы, продолжив большую традицию возрождения 20-х гг., прерванную имперскими идеями советской власти, выразительно передав истинно религиозный дух украинцев, сохранившийся в ХХ веке, несмотря на атеистический аппетит власти и падение авторитета духовенства, формировавшееся в течение столетий.

Ключевые слова: лексема, сема, семантическое ядро, системное / периферийное значение, денотат, коннотат, энантиосемия.

Страницы:
1 


Похожие статьи

А А Ковтун - Багатство релігійної та церковної лексики у творах бориса харчука