B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

У традиційному процесі створення цінності, компанії авіатранспортного комплексу й споживачі мають чітко розмежовані ролі - виробництва й споживання. Продукти й послуги мають цінність, і ринки обмінюють цю цінність між виробником і споживачем. Створення цінності відбувається за межами ринків. Але в міру активного росту інформаційного середовища під впливом інтернет-технологій ці границі стираються. Споживачі приймають усе більш активну участь у процесах визначення й створення цінності. Роль споживача змінюється. Найбільш важлива зміна полягає в тому, що споживач, раніше ізольований, необізнаний і пасивний, тепер має у своєму розпорядженні засоби зв'язку - він інформований і активний. [6] Вплив, що здійснюється таким споживачем, важко переоцінити. Тип простої взаємодії - «компанія-клієнт» - сьогодні вже не задовольняє більшість споживачів.

Оскільки мільйони людей поза всяким сумнівом будуть прагнути до різних типів взаємодії, процес створення цінності повинен адаптуватися до різних видів досвіду спільного створення цінності. Конкретна ситуація й ступінь залучення споживача становлять зміст зацікавленості окремої людини й унікальність спільно створеної цінності.

Тому менеджмент організацій авіатранспортного комплексу повинен приділяти увагу виявленню ціннісного очікування клієнтів і партнерів, а не тільки якості традиційних продуктів і процесів авіатранспортних компаній і організацій.

При цьому фундамент діяльності залежить від "сприйняття споживачем цінності, що лежить в основі прийняття їм рішення щодо використання власного доходу" [2].

Діяльність повинна охоплювати весь процес створення споживчої цінності цілком, орієнтуючись як на результат, так і на ефективність усіх стадій економічного ланцюжка. При подібному баченні справ головним ресурсом стає людський капітал, а головними технологіями - управлінські. [3, 52]

Зважаючи на призначення авіатранспортного комплексу - стимулювання через авіаційні перевезення відносин обміну між людьми й розвиток торгівлі товарами й послугами, виділимо ключові спільні цінності на основі співробітництва «споживач -авіатранспортна організація» (рис. 3):

• забезпечення мобільності людей і товарів при використанні повітряного транспорту (маршрутна мережа);

• безпека авіатранспортного процесу (безпека);

• ефективність персоналу авіатранспортних організацій (якість послуги);

• надійність авіатранспортної інфраструктури (сервіс).

СПОЖИВАЧ АВІАПОСЛУГИ

АВІАТРАНСПОРТНА ОРГАНІЗАЦІЯ

СПІЛЬНІ ЦІННОСТІ

Система безпеки і якості аваіперевезень

Ефективна маршрутна мережа

Зростання конкуренто­спроможності

Зростання якості

сервісу інфраструктури

Стратегічні альянси та інтеграція в

світовий економічний

простір

Рис. 3. Ключові цінності авіатранспортної організації на основі співробітництва «споживач — авіатранспортна

організація»

Таким чином основними цілями авіатранспортних організацій має бути забезпечення мобільності людей і товарів на основі підвищення якості перевезень і безпеки польотів. Для досягнення визначених цілей перед авіапідприємствами стоять задачі модернізації активів, зростання людського капіталу та вдосконалення мережевої взаємодії.

Отже, пріоритетними стратегічними цілями авіатранспортного комплексу є:

• якість перевезень на основі безпеки й регулярності польотів;

• ефективність маршрутної мережі в рамках тарифної політики;

• модернізація інфраструктури аеропортів на основі авіатранспортних логістичних центрів (комплексів);

• розвиток кадрового потенціалу на основі впровадження інноваційних технологій в авіатранспортний процес;

• вдосконалення системи економічної безпеки авіатранспортної організації на основі впровадження ефективних механізмів взаємодії з державними і світовими суб'єктами системи забезпечення безпеки функціонування цивільної авіації;

• інтеграція національного авіатранспортного комплексу у світовий економічний простір на основі конкурентоспроможності вітчизняних авіакомпаній.

Висновки. Необхідність підвищення ефективності діяльності авіапідприємства, прискорення реакції на зміну навколишнього середовища і зростання частки актуальної інформації, змушує менеджерів впроваджувати ініціативи щодоуправління цінностями, які проходять через всі функціональні області, охоплюючи і підсилюючи процеси, технології, компетенції персоналу, а також відносини із зацікавленими особами - клієнтами, постачальниками, партнерами.

Використання управління цінностями є необхідною умовою стійкого розвитку сучасного підприємства, створення нових конкурентних переваг і підтримки конкурентоспроможності авіапідприємства та забезпечення його економічної безпеки. Майбутнє за тими підприємствами, які зможуть динамічно перетворюватися, удосконалюватися і виробляти нові ідеї у своїх взаємовідносинах зі зовнішньою середою, гармонійно взаємодіючи зі всіма зацікавленими сторонами.

РЕЗЮМЕ

В статье исследованы ключевые принципы взаимодействия авиапредприятий на основе ценностного управления с целью обеспечения устойчивого развития и экономической безопасности предприятия путем гармонизации с участниками внешней среды..

РЕЗЮМЕ

У статті досліджено ключові засади взаємодії авіапідприємств на основі цінностного управління з метою забезпечення стійкого розвитку та економічної безпеки підприємства шляхом гармонізації з учасниками зовнішнього середовища. Ключеві слова: цінностне управління, взаємодія, цінності,економічна безпека, авіапідприємство, співробітництво.

SUMMARY

In article key principles of interaction of aviation enterprises on the basis of valuable management for the purpose of maintenance of a sustainable development of the enterprise by harmonization with participants of environment.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гераськин М.И. Согласование экономических интересов в корпоративных структурах. - М.: ИПУ РАН. «Анко», 2005. - З88 с.

2. Друкер П. Задачи менеджмента в XXI веке: Пер. с англ. - М.: Вильямс, 2000. - 418 с.

3. Дунаев О.,Скуратов К. Авиакомпании и аэропорты: конкуренты или союзники? // Мир транспорта, 2009, № 2.

4. Егоров А. Ю., Никулин Л. Ф. «Пульсирующий» менеджмент. - М., Екатеринбург: Деловая книга, 1998. - 2З8 с.

5. Незамайкин И. В. Формирование ценностного управления в корпорациях. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук - М., ГУУ, 2011. - ЗУ с.

6. Скуратов К. С. Реструктуризация авиатранспортного комплекса на основе модели стратегического сотрудничества // Вестник

УГТУ-УПИ, 2009, № 4.

У. Тульчинский Г. Л. PR фирмы: технология и эффективность. - СПб: Алетейя, 2001. - З04 с.

УДК 331.522.4

СКЛАДОВІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІЧНО АКТИВНОГО НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ

Косьміна К.М., аспірантка кафедри економіки та управління національним господарством Одеського державного економічного університету

Постановка проблеми. Основним фактором науково-технічних нововведень, вирішальною умовою виживання та соціально-економічного розвитку регіонів в сучасних умовах трансформації національної економіки України є конкурентоспроможність людського ресурсу в міжрегіональному аспекті. Це означає, що сьогодні конкурентна боротьба між регіонами переноситься в різні сфери їх інтересів, починаючи від підвищення рівня та якості життя населення, що мешкає на даній території, і закінчуючи пошуком і залученням внутрішніх і зовнішніх інвестицій в даний регіон. Перемагають у такій боротьбі саме ті регіони, конкурентоспроможність яких кількісно та якісно відрізняється від інших. У зв'язку з вищезазначеним актуалізується проблема знання як наукового, так і прикладного характеру, саме тих характеристик регіональної конкурентоспроможності, які максимально цьому сприяють [1, с. 6]. Однією з таких характеристик є конкурентоспроможність економічно активного населення (ЕАН) регіону.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Важливу роль в галузі обгрунтування та методичних підходів оцінки рівня конкурентоспроможності робочої сили відіграють праці таких вчених і практиків України та країн СНД, як: С. Бандура, Т. Бахматової, Д. Богині, О. Богданової, І. Бондаря, О. Грішнової, М. Долішного, Л. Іванівської, А. Колота, Е. Лібанової, О. Мішина, І. Петрової, В. Онікієнка, М. Семикіної, С. Сотникової та ін.

Виявлення невирішеної проблеми. В науковій літературі останніх років можна зустріти найрізноманітніші думки з приводу оцінки рівня конкурентоспроможності людських ресурсів, проте методологічні положення даної проблеми в умовах трансформаційного періоду пропрацьовано недостатньо, тому що чітко не визначено, що мають показати управлінцям результати дослідження за цими методиками. Крім того, сьогодні не існує законодавчо визначеної системи показників регіональної конкурентоспроможності робочої сили як субстанції конкурентних переваг на регіональному ринку праці. Дискусійність проблеми, об' єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень методологічного характеру та прикладних розробок із проблематики менеджменту регіонального розвитку конкурентоспроможності ЕАН України підтверджують актуальність обраної теми.

Мета наукової статті. Дослідження генезису соціально-економічного змісту категорії «Конкурентоспроможність ЕАН» на регіональному рівні та визначення складових, що формують її рівень.

Результати дослідження. З метою більш повного розуміння сутності конкурентоспроможності ЕАН, на погляд авторів, необхідно розкрити такі категорії як „Конкурентоспроможність" та „Конкурентоспроможність ринку праці". Так, „конкурентоспроможність - це властивість об'єкту, що характеризується мірою реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби відносно аналогічного об'єкту, які представлені на даному ринку" [2, с. 333].

Відповідно до сучасних реалій регіоналізації конкуренція виступає як „прагнення створити на своїй території максимально сприятливі умови для залучення капіталу та фінансових ресурсів" [3, с. 33].

Аналіз різних поглядів на об' єкт конкурентоспроможності на ринку праці дозволяє виділити дві концептуальні схеми:

• Перша концептуальна схема. В якості субстанції конкурентних переваг розглядають робочу силу [4, с. 6; 5, с. 86], трудовий [6, с. 95-96] та управлінський потенціал [7, с. 37; 8, с. 25-26], людський капітал [9, с. 22; 10, с. 50-51]. Предметом конкурентоспроможності на ринку праці за даною концепцією є якісні характеристики робочої сили, які відрізняються в залежності від об' єкту конкурентоспроможності. Отже, якщо в якості об' єкту дослідження виступає

- робоча сила, то вона характеризується такою системою показників, як: кваліфікація, стаж роботи за професією, вік, освіта, фізіологічні та соціально-побутові характеристики;

© Косьміна К.М., 2О11

- управлінський або трудовий потенціал, то в якості індикаторів конкурентоспроможності на ринку праці доцільно використовувати професіоналізм, компетентність, особисті якості, інноваційний та мотиваційний потенціал [11, с. 11].

• Друга концептуальна схема. Субстанцією конкурентних переваг за даною схемою розглядають механізм приведення здатності робочої сили в стан функціонування на різних рівнях, а саме:

^ Егорівні (індивідуальному): Конкурентоспроможність працівника - це агрегована сукупність властивостей працівника, які дають його робочій силі можливості відповідати вимогам ринкового попиту в функціональній якості праці. Систему показників, що характеризують конкурентоспроможність працівника умовно поділяють на дві групи: узагальнюючі та часткові. Першу групу представляють показники таких характеристик, як: фізичні, психомотиваційні; професійно-кваліфікаційні, функціональної якості праці. Іншу групу представляють показники маркетингового, фінансового, культурно-комунікативного та інноваційного потенціалів.

^ Мікрорівні (корпоративному, на рівні організації, підприємства): Конкурентоспроможність персоналу — це симбіоз властивостей працівників, які реалізують свої конкурентні переваги в виробничо-комерційному процесі. В процесі формування та розвитку конкурентоспроможності персоналу проявляється єдність економічних та соціальних процесів. Роботодавець, з одного боку, орієнтується на досягнення своєї мети (отримання прибутку) шляхом ефективного використання конкурентних переваг найманих працівників, а працівники, з іншого боку, зацікавлені в підвищенні організаційної складової конкурентоспроможності, тому що остання дає можливість їм підвищувати індивідуальні властивості робочої сили. Рівень конкурентоспроможності персоналу визначають за допомогою трьох груп критеріїв:

- показники, що пов' язані з середовищем існування внутрішнього ринку підприємства та сприйняттям персоналом стабільності його існування: особливості та структура підприємства, види діяльності, особливості продукції, що виготовляється, стабільність та дієвість як підприємства в цілому, так і його організаційно-виробничих елементів;

- показники, що пов' язані з людськими ресурсами: зміна потреби в робочій силі, структура працівників, гнучкість компетенцій та мобільність персоналу, мотивація та відкритість персоналу зовнішньому середовищу, ступінь ефективного використання живої праці, інвестиції в людський капітал;

- показники, які пов' язані з трудовою діяльністю і характеризуються чинниками, що не залежать від персоналу, але впливають на стратегію та тактику його діяльності.

^ Мезорівні (регіональному): Конкурентоспроможність трудових ресурсів - це комплекс характеристик трудоспроможного населення, які визначають успіх його участі в соціально-економічній діяльності регіону відповідно до стратегії соціально-економічного розвитку регіону.

^ Макрорівні (державному): Конкурентоспроможність трудових ресурсів - це комплекс характеристик трудоспроможного населення, які визначають успіх його участі в соціально-економічній діяльності держави [11, с. 12-14].

На наш погляд, на мезо- та макрорівнях доцільніше вести мову про конкурентоспроможність не трудових ресурсів, а економічно активного населення регіону (держави).

Термін „Економічно активне населення" згідно з концепцією робочої сили - це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Відповідно до методологічних підходів Міжнародної організації праці (МОП) до економічно активних відносяться особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. Порівняльний аналіз методологічно-правової особливості стратифікації категорій зайнятого і безробітного населення дозволив дійти до висновку, що в умовах інтеграції України в міжнародний простір, теоретичною платформою дослідження конкурентоспроможності ЕАН доцільно вважати саме підхід МОП.

На погляд авторів, конкурентоспроможність ЕАН - це, з одного боку, симбіоз зусиль учасників регіональних відносин на ринку праці з метою досягнення загальних вигод (але при цьому кожний отримує прибуток відповідно до коефіцієнту трудової участі), з іншого, - це спроможність створювати кращі умови для розвитку ЕАН, основою якої є можливість суб' єктів регіональних відносин (місцевих органів влади, недержавних організацій та підприємств) формувати і реалізовувати відповідні стратегії розвитку, залучати до цього процесу кращі інтелектуальні, технічні, технологічні та фінансові ресурси, раціонально їх використовувати. В даному понятті конкурентоспроможності ЕАН регіону покладено два принципи: відтворення людського капіталу та соціальної забезпеченості. Таке трактування конкурентоспроможності ЕАН на регіональному рівні поєднує в собі як можливість ефективної реалізації трудового потенціалу, так і спроможність створення високих стандартів життя для населення, що мешкає на його території.

З метою досягнення узгоджених дій щодо підвищення конкурентних переваг та конкурентоспроможності ЕАН мезо-тобто регіональному рівні актуалізується задача побудови системи індикаторів оцінки конкурентоспроможності ЕАН регіону. Дана система повинна мати управлінську спрямованість на формування та підтримку чинників і параметрів ЕАН, розвиток їх конкурентних переваг на основі існуючих конкурентних позицій. При цьому природним економічним механізмом, який спрямовано на еквівалентність вищезазначених взаємодій, є товарно-грошові відносини на его-, мікро-, мезорівнях реальних споживачів (в тому числі і регіональних органів управління). З цією точки зору еквівалентність та інші характеристики взаємодії ЕАН кожного конкретного регіону з іншими доцільно розглядати як сумарний результат суб'єктів ринку праці певного регіону [12,

с. 43].

Дослідження за даною проблемою показало, що різні чинники конкурентоспроможності по різному впливають на рівень конкурентної боротьби. Особливе місце займають фактори зовнішньої складової конкурентоспроможності, тому що саме вони зумовлюють рівень споживацького відношення до складових ЕАН та рівень конкурентної боротьби на регіональному ринку праці. Така еквівалентність може бути забезпечена еквівалентною системою показників, які дозволяють проводити діагностику складових конкурентоспроможності ЕАН регіону та оцінювати її рівень.

На основі проведеного аналізу поняття „національне конкурентне середовище" конкурентне середовище ЕАН можна визначити як комплекс структур та механізму, що забезпечують отримання та накопичення певних конкурентних переваг ЕАН на его-, мікро-, мезо- та макрорівнях в країні, а також умови їх використання з метою досягнення соціально-економічного ефекту на зазначених рівнях. При цьому конкурентна перевага розглядається як синтезоване економічне поняття за сукупністю чинників, що має вигляд ієрархічної системи із відповідними показниками [13, с. 561].

Структурну модель регіонального конкурентного середовища, на погляд авторів, слід розглядати як систему, що формується під впливом ринкових чинників як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

Оцінкою прояву конкуренції ЕАН між регіонами можуть виступати рейтингові оцінки, тому що саме в цих оцінках відображається спроможність кожного регіону продемонструвати певні позиції, кількісні та якісні відмінності від ЕАН інших регіонів. В формалізованому вигляді конкурентоспроможність ЕАН можна розглядати як результативний показник, факторними ознаками якого виступають конкурентні переваги та конкурентні позиції.

„Конкурентні переваги - це економічні відносини суб' єктів господарювання, які проявляються в перевагах над конкурентами на ринку в реалізованих умовах дії оточуючого середовища. Саме конкурентні переваги забезпечують конкурентоспроможність" [14, с. 207]. Регіональні конкурентні позиції - це процеси використання сукупних чинників, що є в наявності на даній території та перетворюються в продукцію, роботи, послуги, що забезпечують території відмінні риси та особливості відносно інших територій та проявляються у зовнішній та внутрішній компетенції і в динамічних здібностях реалізовувати порогові (критичні) переваги [1, с. 71].

Виходячи з вищезазначеного, основні чинники прояву регіональних конкурентних переваг та конкурентних позицій ЕАН можна згрупувати в чотири блоки:

- Перший блок - Макросередовище існування ринку праці та сприйняття ЕАН стабільності його існування: природний, виробничий, демографічний, трудовий, освітній, інноваційний потенціали; рівень розвитку інфраструктури ринків регіону, комукаційно-комерційна інфраструктура регіону; дієвість базових видів економічної діяльності; структурна демографія розвитку малого та середнього бізнесу.

- Другий блок - Мотивація ЕАН до продуктивної праці: забезпечення гідного доходу в регіоні; рівень сприятливих і безпечних умов праці в регіоні; рівень збереження та розвитку людського капіталу.

- Третій блок - Рівень життя населення в регіоні: екологічні умови, стан здоров' я та довголіття; демографічна ситуація; міграційний стан; рівень медичного обслуговування; рівень культури та добробуту, рівень соціального захисту.

- Четвертий блок: Розподіл та продуктивність використання ЕАН: рівень зайнятості населення; ефективність діяльності служб зайнятості; статевовікові дисбаланси ринку праці; гнучкість інфраструктури ринку праці щодо узгодження попиту та пропозиції робочої сили; результативність праці.

Висновки та пропозиції. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що при дослідженні впливу найбільш значущих зовнішніх та внутрішніх мотиваторів щодо підвищення конкурентоспроможності ЕАН регіону доцільно використовувати спеціальні інтегральні індекси, які спираються на кількісну характеристику його складових. Такий підхід повинен забезпечити обґрунтованість і методологічну коректність порівнянь мезорегіонів України, наукове забезпечення систематичних розрахунків цих індексів у розрізі регіонів України на універсальній шкалі, яка дозволяє виконувати методологічно коректні співставлення як за зведеним інтегральним індексом рівня конкурентоспроможності ЕАН, так і групових інтегральних індексів рівнів макросередовища існування ринку праці та сприйняття ЕАН стабільності його існування, мотивації ЕАН до продуктивної праці, рівня життя населення в регіоні, розподілу та продуктивності використання ЕАН.

РЕЗЮМЕ

Исследован генезис социально-экономического содержания категории „Конкурентоспрособность ЭАН" на региональном уровне, определены составляющие его уровня на основе конкурентных преимуществ и конкурентных позиций. Ключевые слова: конкурентоспособность, конкурентные позиции, экономически активное население

РЕЗЮМЕ

Досліджено генезис соціально-економічного змісту категорії «Конкурентоспроможність ЕАН» на регіональному рівні, визначено складові, що формують її рівень на основі конкурентних переваг і конкурентних позицій. Ключові слова: конкурентоспроможність, конкурентні позиції, економічно активне населення

SUMMARY

Genesis of socio-economic maintenance of category is explored „Competitiveness of the economic active population" at regional level, the constituents of his level on the basis of competitive edges and competition positions are certain. Keywords: competitiveness, competitive position, economicallyactive population

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

I. Василенко В.Н. Конкурентоспособность регионов: истоки, оценки и перспективы: Монография / В.Н. Василенко, О.Ю. Агафонова, В. Е. Будяков. - Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2008. - ЗбЗ с.

2. Новейший словарь иностранных слов и выражений. - Минск: Современный литератор, 200З. - 9Уб с.

3. Минакир П.А. Экономическая интеграция: региональный аспект //Регіон: экономика и соціологія. - 2004. - № 1. - С. 18-З5.

4. Богданова Е.Л. Маркетинговая концепция организации персонал-менеджмента и конкурентной рабочей силы. / Е.Л. Богданова. -

СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 199б. - 185 с.

5. Миляева Л.Г. Комплексный анализ современных проблем занятости и безработицы: Монография / Л.Г. Миляева, О.И. Маркелов, Н. П. Подольная. - Барнаул: Изд-во Алт. гос. техн. ун-та, 2002. - З00 с.

6. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. - М.: ИНФРА-М, 199У. - 180 с.

У. Ивановская Л. Конкурентоспособность управленческого персонала / Л. Ивановская, Н. Суслова // Маркетинг. - 1999. - № б. - С.

З5-4б.

8. Мишин А.К. Конкурентоспособность рабочей силы региона: состояние и пути решения / А.К. Мишин // Проблемы повышения конкурентоспособности трудовых ресурсов: Материалы межрегиональной научно-практической конференции. - Бийск: Печатный

двор, 2002. - С. 24-2У.

9. Сотникова С.И. Управление карьерой: Уч. Пособие / С.И. Сотникова. - М.:  ИНФРА-М, 2001. - 200 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period