B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

розвиток внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Наявність цих передумов може стати основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки (насамперед в індустрію). Основними цілями при цьому повинні бути:

- структурна перебудова промислового комплексу;

- сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

- розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення обсягів експортного потенціалу України;

подолання залежності економіки країни від імпорту;

- створення виробництв із використанням місцевих природних ресурсів;

- сприяння розвитку приватного сектору.

Досягти цього можна за умови розроблення й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Необхідно зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам проекти.

Організаційною формою забезпечення процесу реалізації технологічно передових інвестиційних проектів може бути створення фінансово-промислових груп, акціонерних товариств. Окремі країни мають інтегровані утворення (союзи), мета яких, з одного боку, стимулювання збільшення обсягів виробництва національних товаровиробників, розвиток внутрішньої торгівлі, експорту, а з іншого - здійснення протекціоністської політики щодо інших країн.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей (виробництв) [11]:

- галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

- виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

- галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій; пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій; виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні обмеження;

галузі (виробництва), закриті для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

Для України прийнятна класична схема сучасного індустріального розвитку країни, яка складається з трьох етапів: створення імпортозамінних виробництв; формування конкурентоспроможного експортного потенціалу; розвиток наукомістких галузей. Така схема потребує органічного поєднання іноземного капіталу з національними ресурсами, обгрунтування та селекції сфер інвестування, експертної оцінки щорічної потреби в іноземних інвестиціях, визначення потенційної місткості українського ринку для іноземних інвесторів.

Донедавна іноземний капітал неістотно впливав на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення виробництва. Необхідно знайти економічний механізм, який дав би змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку експортного потенціалу, забезпечив би бажаний результат інвестування, тобто помітний внесок у розвиток економіки, підвищення її ефективності, упровадження сучасних технологій і методів управління.

Важливо вибрати пріоритети в інвестиційному процесі, які забезпечать його найвищу ефективність. Це потребує здійснення таких заходів:

звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу; включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;

залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов'язаних з використанням інноваційного та промислового потенціалу;

створення нових організаційних форм інтеграції фінансового та промислового капіталу;

- розроблення та впровадження регіональних програм інвестування.

Іноземні кредити під державні гарантії слід спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де терміни окупності виробничих інвестицій порівняно малі.

Необхідно запровадити систему пільгового оподаткування залежно від обсягу та терміну дії іноземної інвестиції, оскільки діюча система недосконала; розробити й запровадити систему стимулювання іноземних інвесторів у промисловій сфері залежно від пріоритетності об'єкта інвестування, обсягу інвестиції і терміну її дії (табл. 3).

Таблиця 3

Система стимулювання іноземних інвесторів [11]_

 

Обсяг іноземних інвестицій, дол. США

 

Фактор стимулювання

До 10 тис.

10-50 тис.

50-100 тис.

100-500 тис.

500 тис. - 10 млн

Понад 10 млн

Термін пільгових "податкових

Податок за чинним

1 рік

3 роки

5 років

Додатково 5 років

10 років

канікул''

законодавством

 

 

 

50% ставок чинного законодавства

 

Податок на додану вартість до

100

90

80

70

60

50

ставок чинного законодавства

 

 

 

 

 

 

Пріоритетні галузі (від розміру

85

80

75

70

65

60

податку на додану вартість),%

 

 

 

 

 

 

Комплексний механізм залучення іноземних інвестицій спрямований на забезпечення сприятливого інвестиційного клімат та підвищення інвестиційної активності. Стрижнем такого механізму, є економіко-організаційний блок, який базується на обґрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій, системі пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів. використання іноземних інвестицій, розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних підприємств.

Висновок. Регіони України потребують іноземних інвестицій, оскільки власних коштів не вистачає для ефективного розвитку економіки. Залучення інвестицій (іноземних і національних) в українську економіку є життєво важливим засобом усунення інвестиційного "голоду" у країні. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинне відіграти страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Гарантією приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних) є незмінний, загальновідомий набір догм і правил, сформульованих у такий спосіб, щоб потенційні інвестори могли розуміти і передбачати, як ці правила застосовуватимуться до їхньої діяльності. В Україні, де законодавство безупинно реформується, правовий режим непостійний.

Для стабілізації економіки й інвестиційного клімату, зокрема, потрібно здійснити певні кардинальні заходи, спрямовані на формування в країні як загальних передумов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, які безпосередньо стосуються залучення іноземних інвестицій.

Першочерговими загальними заходами повинні стати:

досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями й іншими громадськими організаціями;

радикалізація боротьби зі злочинністю;

гальмування інфляції усіма відомими засобами за винятком невиплати трудящим зарплати; перегляд податкового законодавства з метою його спрощення і стимулювання виробництва;

мобілізація вільних засобів підприємств і населення на інвестиційні потреби шляхом підвищення відсоткових ставок за депозитами і внесками;

запуск передбаченого законодавством механізму банкрутства;

надання податкових пільг банкам, вітчизняним і іноземним інвесторам, які пропонують довгострокові інвестиції, для компенсації їм збитків від уповільненого обороту капіталу порівняно з іншими напрямами діяльності.

Пріоритетні напрями іноземного інвестування в економіку України слід визначати на основі дотримання національних інтересів і таких принципів: орієнтації на виробництво товарів, які зумовлюють підвищення життєвого рівня; забезпечення розвитку науково-технічного прогресу та конкурентоспроможного виробництва; перебудови структури економіки. Пріоритетними напрямами іноземного інвестування є ті виробництва, які істотно впливатимуть на забезпечення нормального функціонування народногосподарського комплексу та сприятимуть прискоренню технологічного переоснащення промислового виробництва

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены основне проблемы инвестиционной деятельности в регионах Украины. На основе проведеного анализа определены направления дальнейшего развития инвестиционных процессов и механизм их стимулирования. Ключевые слова: инвестиционный климат, прямые иностранные инвестиции, инвестиционный механізм.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуті головні проблеми інвестиційної діяльності в регіонах України. На основі проведеного аналізу визначені напрямки подальшого розвитку інвестиційних процесів і механізм їхнього стимулювання. Ключові слова: інвестиційний клімат, прямі іноземні інвестиції, інвестиційний механізм.

SUMMARY

In article are considered problems of investment activity in regions of Ukraine. On a basis the analysis directions of the further development

of investment processes and the mechanism of their stimulation are defined.

Keywords: an investment climate, direct foreign investments, the investment mechanism.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гребеникова Е. Состояние инвестиционной деятельности в Украине и возможности ее активизации І Е. Гребеникова ІІ Економіка. Фінанси. Право. - 2003.- № 2. - С. 14-18.

2. Москаленко В.П., Шипунова О.В. Современное состояние основных фондов в Украине и оптимизация источников финансирования инвестиций І В.П. Москаленко, О.В. Шипунова ІІПроблеми і перспективи розвитку банківськоїсистеми України:

зб. наук. пр. І Іаукове видання. - Суми: УАБС. - 2004. -С. 386-392.

3. Харламова Г.О. Неоднорідність інвестиційного простору України І Г.О Харламова ІІ Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №

2. - С. 27-34.

4. Танько К.С. Особливості розвитку інвестиційних процесів на регіональному рівніІК.С. Танько ІІ Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 1. - С. 17-20.

5. Качає в Ю.Д. Географічна сегментація ринку інвестицій в основний капітал України І Ю.Д. Ка-чагв ІІ Фондовый рынок. - 2000. -

№ 24. - С. 9 - 11.

6. Петкова Л. О. Інвестиційна привабливість регіонів І Л. О. Петкова ІІ Фінанси України. - 2005. -№ 9.-С. 40-47.

7. Гафуров И. Инвестиционная привлекательность региона І И. Гафуров ІІ Управление риском. -2005. -№ 1.-С.2-7.

8. Державний комітет статистики України - Офіційний веб-сайт: - [электрон, ресурс] - Режим доступа: http:Hwww.ukrstat.gov.uaL

9. Державний комітет України по інвестиціям та інноваціям - Офіційний веб-сайт: [электрон, ресурс] - Режим доступа: http:Hwww.in.gov.ua.

10. Лавров Р.В. Роль банківських установ в активізації інвестиційних процесів на вітчизняних підприємствах І Р.В. Лавров ІІ Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 6. - С. 36-47.

11. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. - К.: Алерта, 2009. - 448 с.

ДЕРЖАВНИЙ РІВЕНЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Малова Т.І., Донецький національний університет

Стійке зростання української економіки на сучасному етапі неможливе без активізації інноваційної діяльності. Перехід на інноваційну модель розвитку вимагає вирішення проблем модернізації та оновлення основних фондів, дефіциту фінансових

© Малова Т.І., 2О11ресурсів, забезпечення державної підтримки науково-дослідної діяльності, створення на фоні наукоємних виробництв проривних конкурентоздатних технологій.

Важливість проблеми інноваційного розвитку підтверджується фундаментальними працями в цій області провідних вчених. До них, перш за все, належать праці зарубіжних (А.Сміта, Й.Шумпетера, В.Джевонса, Л.Вальраса, Б.Санто, Р.Солоу) і вітчизняних (В.Захарченко, М.Згуровського, Н.Панкратової, Л.Федулової, С.Онишко, Л.Гальперіна, Н.Гончарової, О.Степанова) учених і практиків.

Стаття присвячена детальному аналізу існуючих базових умов створення інноваційної моделі розвитку економіки України, виявленню чинників інноваційної діяльності на державному рівні.

Інноваційна модель розвитку економіки України - модель, яка ґрунтується безпосередньо на здобутті нових наукових результатах, їх технологічному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП переважно за рахунок виробництва і реалізації наукоємної продукції та послуг.

Основними завданнями розвитку інноваційного бізнесу в Україні повинні стати:

- розвиток інноваційної діяльності;

- розробка методів оцінки інноваційних проектів;

- залучення інвестицій в інноваційну сферу;

- відпрацювання механізму фінансування інноваційних проектів та способів їх просування на ринок [1, с. 111]. До умов створення в Україні національної інноваційної системи (НІС) слід віднести:

- частково збережений науково-технічний потенціал та високотехнологічне виробництво;

- пакет нормативно-правових документів щодо інноваційної діяльності;

- механізми державного та ринкового фінансування інноваційних проектів;

- розвиток мережі об' єктів організаційно-технічної інфраструктури інноваційної діяльності;

- використання можливостей масового інформаційного забезпечення й освіти на базі Інтернет-технологій;

- отримані позитивні результати інноваційного розвитку регіонів на базі кластерного підходу до оновлення виробництва;

- розвиток малого інноваційного підприємництва тощо [2].

Сутність державного регулювання інноваційної діяльності полягає в цілеспрямованому впливі органів державного управління на економічні інтереси інститутів інноваційної сфери. На рівні держави завжди повинний існувати штабний орган (Державний комітет (агентство), у якому приймаються основні рішення з питань інноваційної політики і який забезпечує координацію різних інститутів, що приймають участь у реалізації політики.

Для України дотепер залишається проблема створення такої організаційної структури, яка б дозволила усунути дію політико-психологічних факторів і перешкод при досягненні консенсусу між основними учасниками процесу управління інноваційним розвитком.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» вказується, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення і підтримки пріоритетних напрямків інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

- формування та реалізацію державних, галузевих, регіональних та місцевих інноваційних програм;

- створенням нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб' єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб' єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури тощо [2].

Правове регулювання інноваційних процесів на державному рівні забезпечується відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» і може здійснюватися на різних рівнях управління державою від Верховної Ради до органів виконавчої влади на місцях.

В Україні найближчим часом необхідно сформувати ефективну державну інноваційну політику і розпочати її реалізацію. Головною метою такої політики має стати підвищення ступеню інноваційної сприйнятливості економіки шляхом узгодження темпів і пропорцій розвитку науки, технологій виробництва, становлення системи фінансових та організаційних стимулів.

Функціональним принципом державного управління і регулювання науково-технологічним та інноваційним процесом є система органів державного управління. Так, 5 липня 2010 року було створено Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації на базі Державного комітету інформатизації та Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку. 9 грудня 2010 року Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації було реорганізовано у Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації України (Держінформнауки України).

Держінформнауки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України (далі - Міністр) [3].

Основними завданнями Держінформнауки України є реалізація державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, інформатизації, формування, використання і захисту державних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах (рис. 1).

Держінформнауки України відповідно до покладених на нього завдань в установленому порядку:

- готує пропозиції щодо розділу про видатки бюджету на фінансування науково-технологічної та інноваційної сфер, проекти необхідних нормативних актів для реалізації законодавчих норм і науково-технічної політики держави;

- координує діяльність державних структур, що беруть участь у реалізації науково-технологічної та інноваційної політики, залучає до реалізації підприємницькі структури;

- організує міжнародне наукове-технічне співробітництво;

- формує на конкурсних засадах державні науково-технологічні інноваційні програми та після затвердження їх Кабінетом Міністрів України організує фінансування та контролює хід виконання інноваційних програм. Саме такі програми мають стати найбільш значним важелем реалізації державних пріоритетів у інноваційній сфері [3].

У своїй діяльності Держінформнауки України з питань науки та інноваційного розвитку взаємодіє з усіма міністерствами, які мають у своєму підпорядкуванні наукові установи.

Також при Президенті України створено Національну раду з питань науки, інновацій та сталого розвитку України. До складу цього органу повинні увійти авторитетні вчені, представники виробництв, освіти, культури.

На рівні Кабінету Міністрів під безпосереднім керівництвом прем' єр-міністра є Координаційна рада питань підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Аналогічні органи існують в багатьох країнах Євросоюзу, які орієнтовані на побудову в короткий термін економік, заснованих на знаннях.

До Координаційної ради увійшли вчені, керівники міністерств, державних академій, представники підприємницьких структур, керівники облдержадміністрацій та ін.

Таким чином, формування науково-технологічної та інноваційної політики має починатися з організації прогнозно-аналітичних досліджень, в результаті яких готуються пропозиції щодо пріоритетних для України напрямів. Запропоновані рішення аналізуються і уточнюються Національною радою з питань науки, інновацій та сталого розвитку України при Президенті України, Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України, розглядаються Координаційною радою з питань підвищення конкурентоспроможності національної економіки і виносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України.

Верховна Рада в сфері інноваційної діяльності повинна проводити роботи зі створення законодавчої бази нововведень, затверджувати пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначати обсяг асигнувань для її підтримки.

Рішення про пріоритетні напрями науково-технологічної та інноваційної діяльності доводиться до всіх міністерств і відомств, місцевих органів влади, які повинні не тільки врахувати їх при визначенні своїх пріоритетів, а й нести пряму відповідальність за їх реалізацію в межах своєї компетенції.

Така система визначення пріоритетів не поширюється на базове фінансування Національних наукових центрів. Не стосується вона і наукових об'єктів, що становлять національне надбання, а також фундаментальних наукових досліджень у державних академіях наук та провідних університетах. Проте всі наукові заклади при організації науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт враховують загальнодержавні пріоритети.

Успіх інноваційної діяльності залежить від науково-технічного потенціалу країни, що визначається матеріально-технічною базою науки - науковими кадрами, кількістю відкриттів, винаходів і організаційно-управлінською структурою забезпечення НДДКР.

НАН України в цій системі зберігає статус провідної наукової установи держави, прагнучи водночас до більшої інтегрованості з освітою та виробництвом шляхом створення спільних програм досліджень, підготовки спеціалістів.

Основними завданнями формування національної інноваційної системи України, заснованої на зв'язку підприємств, науково-технічної сфери та інноваційної інфраструктури, повинні бути:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- використання різних форм власності при проведенні досліджень;

- комерційна реалізація науково-технічних досягнень;

- раціональне співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень;

- інтеграція університетської та корпоративної наук;

- використання наукових знань в економічній діяльності;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційної діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансфер технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політик у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period