B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Ориентация на сохранение старых рабочих мест

Ориентация на создание новых рабочих мест

Реализация всех бизнес-процессов (в том числе и вспомогательных) силами предприятия

Аутсорсинг

Опора на капитал, основные показатели: капитало-, энерго-, материалоемкость и т. п.

Опора   на   знания   и   интеллектуальный   капитал,   показатель — информационноемкость. Капитал становится в большей степени рабочим инструментом, фактором производства

Традиционные предприятия, владеющие 1Т-активами

Виртуальные предприятия, получающие доступ (например, на правах аренды) к 1Т-активам

Концепция "выигрышпроигрыш" (от сделки одна из сторон выигрывает больше другой)     и нулевого баланса (обе стороны стремятся свести к нулю свои потери)

Концепция   "выигрыш—выигрыш",   когда  каждая  из  сторон сделки получает явный выигрыш от сделки

Использование электронных платежных систем, особенно электронных денег, существенно увеличивает скорость оборота оборотных средств предприятий, как, впрочем, и всей денежной массы, что в масштабах экономики приводит к увеличению совокупного дохода.

Отметим следующие особенности сетевой экономики:

1) спросом пользуются только те продукты, которые можно предварительно опробовать (experiencegood);

2) структура затрат сетевой экономики (почти нулевые предельные затраты на расширение выпуска) не позволяет выживать многим конкурентам в одном сегменте рынка. Остаются сильнейшие, так как затраты потребителя на смену поставщика близки нулю;

3) чем больше единиц продукта продано, тем больше вероятность того, что пользователь найдет дополнительные продукты или услуги, которые будут использовать или усиливать ценность основного продукта. Примером основного продукта могут служить персональный компьютер IBMPC или операционная система Windows, для совместного использования с которыми была произведена масса дополнительных продуктов.

Информационная составляющая любого товара или услуги занимает все большую долю в структуре стоимости. Поэтому для производителей становится все проще персонифицировать товар, чтобы он наиболее полно удовлетворял потребностям конкретного клиента.

Ведущие позиции по внедрению и использованию информационных технологий занимают промышленно развитые страны, где на современном этапе наступает новая эпоха, получившая название сетевой компьютеризации. Если в 70-е годы прошлого века на рынке господствовали ЭВМ, в 80-е - персональные компьютеры, то сейчас они объединены в компьютерные сети.

В 1995 г. лидеры ведущих индустриальных стран на саммите в Брюсселе приняли решение о разработке единой глобальной информационной системы. Лидирующие позиции в этом процессе занимают США, где сконцентрирована почти половина (43%) мирового парка информационно-вычислительной техники.

США также значительно опережают другие страны по количеству компьютеров на душу населения. Кроме США, в первую десятку стран мира по этому показателю входят Австралия, Канада, Норвегия, Дания, Финляндия, Великобритания, Швеция, Новая Зеландия и Швейцария.

Индустрия информации в США входит в приоритетные отрасли экономики, уступая только аэрокосмической, радиоэлектронной и фармацевтической. На развитие информатизации в США тратится около 2% годовых расходов федерального бюджета.

США контролируют более 65% мирового рынка компьютеров, 63% - рынка программного обеспечения Западной Европы, 54% - аналогичного рынка Японии. И шесть фирм из десяти крупнейших мировых производителей программного обеспечения принадлежат Америке.[4]

Среди новых индустриальных стран по степени использования электронно-вычислительной техники и информационных технологий выделяется Сингапур, который, занимая ведущее место по числу установленных профессиональных компьютеров, имеет один из лучших в мире коммуникационных и информационных центров. В стране создана общенациональная компьютерная сеть, объединяющая правительственные организации, частные фирмы, научные и общественные организации и отдельных граждан.

Во многих странах мира интенсивно развивается электронная коммерция, которая упрощает систему платежей, сокращает оборот наличных денег и изменяет рынки, особенно розничной продажи. При этом под электронной коммерцией понимается полностью сетевая модель ведения бизнеса, основными элементами которой являются: возможность получения информации, осуществление заказов, оплаты заказов и, в некоторых случаях, получения заказов в сети. В основе этого процесса лежит быстрое возрастание разнообразия мирового рынка промышленных товаров и услуг, распространение работы «на заказ» -кастомизация производства, доступность и глобализация рынков.

Электронный бизнес включает, кроме продажи товаров: маркетинг, финансовый анализ, поддержку пользователей сети и установление партнерских отношений. Рост объемов электронной коммерции происходит за счет увеличения активности стран Европы и Азии, и к 2010 г. он возрос до 1 трлн. долл. в секторе В2С [4].

Важнейшее преимущество Интернета его мультимедийный потенциал, возможность одновременной передачи текста, звука, изображения и на этой основе предоставление разнообразных средств ведения бизнеса:

видеоконференции;

электронная почта;

информационный поиск;

реклама, презентации и т.д.

Учитывая все охватывающее использование Интернета, новую экономику рассматривают как Интернет-экономику и включают в нее следующие составляющие:

- Большое количество персональных компьютеров, объединенных в глобальные сети, программные приложения, человеческие ресурсы, участвующие в создании открытой и доступной сетевой среды;

- Взаимосвязанные электронные рынки с различными механизмами обмена, возможными благодаря наличию персональных компьютеров и приложений;

- Покупатели, производители (поставщики), продавцы в режиме реального времени, а также электронные посредники, которые обеспечивают процесс движения товаров и услуг к потребителям;

- Системы электронных платежей, используемые в Интернет-трансакциях;

- Законодательная политика.

Так как Интернет-экономика достаточно молода, некоторые ее компоненты, такие как создание электронных валют и систем платежей, а также юридические вопросы, связанные с регулированием правового, таможенного и налогового характера, находятся в стадии разработки.

Инфраструктура Интернет-экономики может создать весомые преимущества в маркетинге, скорости ведения прямых продаж и т. д. Но оптимально его использовать в другом, а именно в поддержке и улучшении основ общей электронной бизнес-практики. И когда появится опыт идоверие к новым моделям бизнеса, фирмы начнут определять место своих Интернет-стратегий в контексте будущей бизнес-среды.

Таким образом, Интернет - это источник появления новой электронной экономики, отличающейся мобильностью, инновационными возможностями для производственной и деловой активности, изменением структуры рынка труда и капитала. Электронная торговля реальными (физическими) товарами и услугами использует способы традиционной торговли, но на принципиально новом уровне. Она позволяет снизить стоимость, расширить потенциал рынка, более полно удовлетворить запросы потребителей за счет тесного взаимодействия с поставщиком.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены принципы, функциональные аспекты развития электронного бизнеса в системе оптимизации национальной промышленной политики.

Ключевые слова: информационная экономика, сетевая экономика, электронная коммерция, интернет.

РЕЗЮМЕ

В статті розглядаються принципи, функціональні аспекти розвитку електронного бізнесу в системі оптимізації національної промислової політики.

Ключові слова: інформаційна економіка, мережева економіка, електронна комерція, інтернет.

SUMMARY

In the article principles, functional aspects of electronic business development in system of a national industrial policy optimization are considered.

Keywords: information economy, network economy, electronic commerce, internet

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Курмаєв П. Ю. Сучасний стан та нерснективирозвиткуелектронногобізнесу в Україні І Курмаєв П. Ю. II Економіка: нроблемитеорії та практики. - 2006. - Т. 2, № 211. - С. 373 - 379.

2. Корсак К. Науки-лидеры: история и современность I К. Корсак II Персонал. - 2002. - № 3. - С. 26-32.

3. Ляхович М. В. Внливінформаційноїінфраструктури на розвитокекономіки І Ляхович М. В. II Збірникнауковихнраць ЧДТУ. Серія: Економічні науки. - 2006. - № 16. - С. 75 - 79.

4. Александр Беленький. Коммерция в Интернете: вчера, сегодня, завтра. [Электронный ресурс]: Режим доступа: http:IIwww.compress.ruIarticle.aspx?id=21978&iid=1005#2

УДК 346.54:631.147 (477)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ Пархоменко М. М., здобувач Інституту економіко - правових досліджень НАН України, асистент кафедри СГП КІІ ДонНТУ

В статті розглянута проблема правового регулювання органічного виробництва в Україні та необхідність його розвитку з метою підвищення якості сільськогосподарської продукції.

Ключові слова: органічне виробництво, якість сільськогосподарської продукції, сертифікат, сертифікація органічного виробництва.

В статье рассматривается проблема правового регулирования органичного производства в Украине и необходимость его развития с целью повышения качества сельскохозяйственной продукции.

Ключевые слова: органическое производство, качество сельскохозяйственной продукции, сертификат, сертификация органического производства.

Зростання загальної чисельності людства ще у минулому столітті змусила замислитися про необхідність підвищення родючості земель задля боротьби з вірогідним голодом на планеті. У погоні за продуктивністю на зміну натуральним прийомам господарювання прийшли промислові, які, маючи на меті нарощування врожайності культур, передбачають обов'язковою умовою використання на значних сільськогосподарських площах синтетичних хімічних речовин у кількостях, які перевищують ємність сільськогосподарського середовища. Такий метод господарювання, відомий як екстенсивне землеробство, широко застосовувався в другій половині 20-го століття і продовжує застосовуватись сьогодні, заподіюючи значної шкоди довкіллю та призводить до зниження якості сільськогосподарської продукції [1].

Органічна ж продукція забезпечує реальну вигоду для навколишнього середовища та здоров'я споживачів, які надають перевагу використанню органічних методів виробництва (відсутність ГМ-компонентів, синтетичних добрив, отрутохімікатів тощо), а тому споживачі готові сплачувати додаткову цінову надбавку за сертифіковану органічну їжу [2]. В Україні вже також існує категорія людей, передусім, у великих містах, які мають мотивацію до споживання органічних продуктів і готові платити за них вищу (на 40-50%) ціну. Ця група споживачів створює початкову нішу органічній продукції в Україні, а отже для формування внутрішнього ринку такої продукції у майбутньому [3]. Необхідність розвитку органічного виробництва в нашій країні та його правового регулювання обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Теоретично-правові питання забезпечення якості продукції досліджували сучасні вчені, зокрема, О.В.Звєрєва [4], М.М.Кузьміна [5], В.К. Мамутов [6], В.Ф.Опришко [7], В.М. Огризков [8] , та ін., але проблема правової регламентації органічного виробництва в Україні потребує додаткового дослідження.

Метою статті є аналіз правового регулювання органічного виробництва в Україні та визначення позитивних аспектів цього виробництва щодо забезпечення якості продукції.

За визначенням Міжнародної Федерації органічного сільськогосподарського руху (ІБОЛМ), органічне сільське господарство - це сільськогосподарська система, що сприяє збереженню навколишнього середовища, соціально та економічно підтримує виробництво здорових продуктів харчування, волокна і т. п. Воно уникає використання хімічно синтезованих добрив, пестицидів, ветеринарних препаратів, при цьому активно використовує натуральні природні препарати з метою збільшення природної родючості ґрунтів, стійкості рослин і тварин до захворювань[9].

В Україні вперше поняття органічного виробництва з'явилося у проекті Закону «Про органічне виробництво», згідно якого, органічне виробництво - це діяльність операторів, що застосовують принципи, Правила та методи органічного виробництва на всіх етапах його виробництва, які дозволяють виготовляти натуральні продукти з оздоровчими властивостями; а також зберігати та відновлювати природні ресурси у процесі виробничої діяльності.

Проект закону було прийнято у першому читанні 1 лютого 2011 року [10], 21 квітня 2011 р. цей закон був ухвалений Верховною Радою, але він досі залишається не підписаним. Проектом закону про органічне виробництво визначаються правові, економічні, соціальні та організаційні основи ведення органічного сільського господарства, вимоги щодо вирощування, виробництва, перероблення, сертифікації, етикетування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції та сировини. Однак слід погодитись з президентом В. Януковичем що цей закон не може бути підписаний, так як він, «не забезпечує системного вирішення всього комплексу питань у сфері органічного виробництва, не відповідає Конституції України, та ряду інших нормативно-правових актів [11].

Перш за все слід відмітити, що закон загалом не встановлює ніяких вимог до органічного виробництва. Згадування про Правила, які повинно розробити, та які будуть підміняти собою закон наврядчі можливо назвати вдалою ідеєю. Мабуть саме тому щодо вказаної норми, народними депутатами було направлено чотири поправки, які було враховано і на другому читанні це поняття звучало вже по новому: органічне виробництво - цілісна система господарювання та виробництва харчових продуктів та для використання на нехарчові цілі, метою якої є отримання органічної продукції на всіх її стадіях виробництва і враховує вимоги щодо вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції та спрямоване на покращення основних показників стану здоров'я населення, охорони довкілля, забезпечення раціонального використання і відтворення ґрунтів та інших природних ресурсів. Органічне виробництво передбачає сертифіковану діяльність операторів у відповідності до закону[12].

Проектом Закону «Про органічне виробництво» визначаються положення, відповідно до яких органічна продукція повинна відповідати вимогам, встановленим для такої ж продукції, виробленої конвенційним (неорганічним) способом. Згідно з документом, виробництво має вважатися органічним лише після отримання відповідного сертифікату на виробництво органічної продукції і має проводитися виключно з органічної сировини, яка відповідає вимогам цього закону. Відповідно до нього, в органічному виробництві має бути заборонено використання ГМО, похідних ГМО і продуктів, вироблених з ГМО, як харчових продуктів, кормів, технологічних добавок. Також забороняється застосовувати хімічні препарати захисту рослин та добрив, використання іонізуючої радіації для обробки органічних харчових продуктів, кормів або сировини, яка використовується у органічних харчових продуктах чи кормах. [10].

Як бачимо, зазначені раніше недоліки залишилися. Читки критерії знов відсутні і не зрозуміло яким саме вимогам повинна відповідати продукція, що є результатом органічного виробництва. Мабуть тому у зарубіжних країнах прийнято застосування поняття «органічний продукт», який вважається найбільш прийнятним. По-перше, цей термін введено в Європейське законодавство, на яке зорієнтована Україна. По-друге, практика маркування молочних біопродуктів у нашій країні (біойогурти, біомолоко, біокефір, тощо) не дозволяє використовувати термін ВІО для визначення органічного статусу продукту і може вкрай заплутати споживача. Термін «екологічно чистий продукт» та його аналоги «вирощено в екологічно чистій зоні», «екологічно чисто» вживаються деякими українськими виробниками у маркуванні їхніх продуктів, але таке декларування в нашій країні є мало переконливим, адже не має під собою законодавчої основи [13]. Вбачається, що за аналогією Закону України «Про дитяче

© Пархоменко М. М., 2011харчування», у органічному виробництві слід заборонити також використання антибіотиків, будь-яких гормональних препаратів та ветеринарних препаратів

Незважаючи на певні успіхи у напряму розвитку органічного виробництва, в Україні ще не сформована повноцінна інфраструктура ринку органічної продукції, яка б дозволила забезпечити вільний та прозорий рух органічної сільськогосподарської продукції.

Аналітики стверджують, що однобічний розвиток органічного виробництва в нашій країні спричинений незавершеністю законодавчої та нормативно-правової бази, яка б чітко окреслила державну політику у сфері органічного виробництва, створила умови для законодавчого визнання та захисту органічних продуктів, формування національної системи сертифікації, затвердження правил, стандартів і чіткої, ефективної системи державної підтримки та стимулювання розвитку органічного виробництва. Експертні оцінки земель в Україні показують наявність у нас досить великої кількості сільгоспугідь, підходящих для використання в органічному виробництві. За даними доктора сільськогосподарських наук М. Шикули, у країні є близько восьми мільйонів гектарів екологічно чистих чорноземних земель. Ці землі охоплюють чотири значні масиви та включають Північно-Полтавський, Північно-Східно-Луганський, Вінницько-Прикарпатський і Південно-Подільський регіони України. Крім того, є багато земель (приблизно вдвічі більше названої цифри), розкиданих окремими ділянками в різних регіонах країни. Вони також придатні для ведення органічного сільського господарства [2]. Однак відсутність чіткої законодавчої бази, відсутність екологічного мислення як у виробників, так і у споживачів, а також відсутність фахівців у сфері органічного виробництва робить розвиток органічного виробництва дуже повільним.

Перед виробниками органічних продуктів гостро стоїть питання реалізації, оскільки внутрішній ринок таких продуктів в Україні ще не створено. А споживачам необхідні гарантії, що запропоновані продукти справді є органічними. Сполучною ланкою між двома сторонами — виробниками та споживачами може бути саме чітко розроблена правова база та розвинута система сертифікації виробленої продукції. Виробники знаходять вихід із сформованої ситуації у співпраці з закордонними й міжнародними сертифікаційними структурами. Уже є вітчизняні господарства, які отримали сертифікати органічного виробництва в Німеччині та Швейцарії [13].

Державною цільовою Програмою розвитку села на період до 2015 р. планується довести обсяг частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10%, передбачається стимулювання ведення органічного сільського господарства, унормування розвитку органічного землеробства та створення системи його сертифікації [14].

Обізнані споживачі прагнуть уникати опромінених продуктів, генетично модифікованих, вирощених із застосуванням хімічних добрив або гормональних препаратів. Перелічені продукти виробляються за допомогою так званих інтенсивних технології, які пов'язані у певній мірі з ризиками їх вживання. Органічне виробництво — поняття широке і включає не лише землеробство, як основу сільського господарювання, а й також рослинництво (овочівництво, садівництво, створення кормової бази), тваринництво, птахівництво, розведення риби, бджільництво, лісове господарство, переробну промисловість тощо. Та у всіх своїх проявах потребує чіткого врегулювання.

Наприклад, у тваринницьких господарствах, які працюють на засадах органічного виробництва, строго заборонено використання добавок і гормональних препаратів для стимулювання приросту, а також антибіотиків. Здійснюється суворий контроль виробництва на всіх його стадіях: дотримання чистоти кормів, землі, води та багатьох інших правил. Це дозволяє вирощувати здорових тварин, які дають чисте м'ясо та молоко, шкіру та хутро. До речі, органічне молоко — чистий білок, надзвичайно поживний продукт, основа дитячого та дієтичного харчування[15].

Споживачам важливо мати впевненість, що куплені продукти не просто безпечні, а й корисні. Тому більшість з нас свідомо прагнуть до підвищення якості споживання та здорового способу життя, які є не від'ємними складовими повноцінного здоров'я. Світовий споживчий ринок стає все більш органічним, тобто кількість органічних продуктів на прилавках з кожним роком зростає. Таким чином виробники і торгівля відповідають на підвищений попит споживачів щодо органічних продуктів.

В різних країнах світу все більше споживачів віддають перевагу зеленим ринкам, органічним супермаркетам або відділам органічних продуктів у звичайних магазинах. У європейських країнах діють норми та стандарти Європейського Союзу й Міжнародної федерації органічного сільського господарства (IFOAM). Недержавна організація IFOAM об'єднує понад сімсот активних організацій—учасників у більш як ста країнах світу. Документи ЄС і Міжнародної федерації встановлюють принципи й регулюють загальні підходи й вимоги до органічного виробництва. Відповідно до цих документів на національному рівні в більшості країн діють компанії чи організації, котрі мають відповідну акредитацію IFOAM.

Зацікавлені організації в Україні активно вивчають досвід європейських держав із розвитку ринку органічних продуктів. Швейцарія належить до країн-лідерів в галузі органічного сільськогосподарського виробництва. Бюро співробітництва при посольстві Швейцарії в Україні навчає українських фахівців органічних методів ведення господарства, залучення виробників у процеси розвитку внутрішнього ринку України й зовнішніх взаємодій із відповідними структурами за кордоном. Господарства Вінницької, Одеської, Тернопільської і ряду інших областей активно освоюють органічне виробництво в рамках українсько-швейцарського партнерства. В Україні також працює представництво Control Union Ukraine, член міжнародної організації з сертифікації органічного виробництва. Низка українських господарств із різноманітних регіонів країни пройшли сертифікацію у згаданому представництві. Це дає їм можливість торгувати в країнах, які є членами Control Union World Group[2].

Спеціалісти сертифікаційної компанії Skal International після кількох років роботи в Україні дійшли висновку: у нашій країні немає істотної необхідності дотримуватися тривалого терміну перехідного періоду від традиційних форм господарювання до органічного виробництва. Розроблена й затверджена в Європейському Союзі система інспекцій дозволяє здійснювати всебічний контроль над дотриманням усіх норм і вимог органічного виробництва в сертифікованих українських господарствах. У країнах Західної та Східної Європи, США, а також у деяких країнах із перехідною економікою проведено теоретичні обгрунтування, розроблено законодавчу базу й впроваджено у виробництво різні напрями альтернативного сільського господарства [1].

В країнах з розвиненою економікою не лише споживачі віддають перевагу органічним продуктам, але й численні виробники, включаючи органічні продукти у сферу послуг. Так, лондонський отель Rits став першим у Великій Британії по запровадженню в своєму ресторані органічного харчування. Таке рішення керівництва Rits стало відповіддю на зростаючий попит споживачів, адже вживати здорову їжу стало модно. Ініціативу підтримали фахівці готельного бізнесу, які прагнуть залучити до себе клієнтів, прихильників органічного споживання, пропозицією сучасного та престижного обслуговування [13].

У багатьох країнах світу зростає популярність медичних клінік, які пропонують пацієнтам індивідуальні методики оздоровлення, базуючись зокрема на органічній їжі та активних методах відпочинку. Косметичні салони, дитячі оздоровчі табори також все більше застосовують принципи

Європейський Союз, США, Канада, Японія та інші країни світу звернулися до органічного виробництва, керуючись вимогами сучасності, коли здоров'я людини — понад усе.

Країни Прибалтики та Росія також приділяють значну увагу розвитку органічного виробництва і наповненню споживчого ринку здоровими товарами. У Російсії першим кроком національної програми «Здоров'я нації» стало виробництво органічного дитячого харчування. На кожну упаковку дитячого харчування здійснюється більш як дві сотні контрольних операцій. Адже контроль за дотриманням правил органічного виробництва — одна з головних умов забезпечення гарантій якості для споживача [2].

Досвід зарубіжних країн показує, що розвиток органічного виробництва можливий лише за умови державної підтримки. Уряди багатьох країн, із метою заохочення фермерів запроваджувати нові форми ведення сільськогосподарської діяльності та підтримки господарств на період конверсії, коли можливі фінансові збитки, надають їм відповідну фінансову допомогу. Наприклад, у 2001 р. в Польщі "органічні" господарства отримували субсидії в розмірі 108 дол. на кожні 100 га ріллі, 38 дол. у розрахунку на гектар пасовища (луків) і близько 150 дол. на кожний гектар багаторічних насаджень. Крім того, держава також частково компенсувала вартість проведення сертифікації "органічних" господарств. В Ірландії господарства розміром менше 3 га в період конверсії отримують дотацію в розмірі 242 євроІга, а після отримання статусу «органічного» господарства - 121 євроІга. Для господарств, що мають земельні площі від 3 до 40 га, ця підтримка відповідно становить 181 і 91 євроІга [16].

Поширеною є думка про високі ціни на органічні продукти. Звичайно, фактор ціни завжди важливий для споживачів. З однієї сторони, високоякісна продукція не буває дешевою. З іншої сторони, здорове споживання не може бути прерогативою багатих людей, а має бути доступним більшості споживачів.

Відомо, що в країнах Євросоюзу органіка коштує досить дорого. Це пов'язано з тим, що органічне виробництво в ЄС застосовується переважно у невеликих фермерських господарствах, отож об'єктивно має територіальні обмеження, а значить і високу собівартість. Але зовсім іншу картину можна побачити у США та Канаді, де органічне продукування поставлено на виробничу основу, тобто є масовим, а значить доступним. Представникам українських споживчих організацій, які відвідували США у 2004 році, довелося ознайомитися із ситуацією у чотирьох штатах. Дослідження показало, що органічні продукти практично є в кожному супермаркеті, і продаються вони за цінами, майже такими або зовсім такими, як неорганічні продукти [14].

Отже розвиток органічного виробництва за умови державної підтримки здатний забезпечити виробництво достатньої кількості органічної продукції, що буде сприяти зросту вітчизняного сільського господарства, та стане досить значущою складовою підвищення рівня здоров' я нації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period