B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Таким образом, отсутствует экономическая мотивация для вложения средств в реанимацию большинства государственных шахт. В то же время масштабная ликвидация шахт сопряжена с дальнейшей потерей вскрытых промышленных запасов угля, снижением капитализации национальной экономики и обострением социальной обстановки в отдельных горнодобывающих районах старопромышленного Донбасса.

Поэтому целью данной статьи является обоснование необходимости и реформирования угольного производства и его диверсификации. Решаемые задачи исследования включают:

выбор вариантов реформирования угольной отрасли;

переход от реализации однотипного товара к многопрофильной номенклатуре в рамках диверсификации производства.

© Саратикянц Э.С., 2О11

В настоящее время темпы приватизации шахт приостановлены в связи со спадом производства в Украине, вызванным мировым кризисом 2008-2009 гг., а также из-за снижения коммерческой привлекательности объектов, оставшихся в государственной собственности, поскольку на их модернизацию нужны значительные материальные средства.

Реформирование отрасли и диверсификацию национального топливно-эенргетического рынка предлагается проводить системно, последовательно, с учетом текущих потребностей экономики и перспектив развития топливно-энергетического рынка по следующим направлениям [3, 4]:

1. Модернизация части экономически и технически наиболее перспективных шахт для удовлетворения потребностей в угольной продукции заданного ассортимента и качества внутреннего и внешнего рынка.

2. Замещение импортного углеводородного топлива его синтетическими аналогами путем создания новых видов производств на базе метано-угольных месторождений, невостребованных вскрытых промышленных запасов и углепородных отходов добычи обогащения угля.

3. Снижение энергоемкости производства предприятий отрасли посредством замещения части используемой тепловой и электрической энергии собственными источниками когенерации шахтного метана и углесодержащих отходов.

Реализация этих направлений требует диверсификации как угольного производства, так и топливно-энергетического рынка в Украине. В широком смысле диверсификация - это распространение хозяйственной деятельности угольной промышленности на новые сферы потребления, что требует структурной перестройки производства как отдельных предприятий, территорий, так и смежных отраслей экономики на уровне государства. В данном случае диверсификация производства направлена на переход от реализации однотипного товара к многопрофильной номенклатуре.

Процессы диверсификации производства появились в экономике развитых капиталистических стран в 1950-1960 гг. Их интенсивное развитие было обусловлено ростом динамичности рыночной экономики и высокими темпами увеличения спроса на новые виды товара, возникновением большого числа новых отраслей и рынков продукции. В этих условиях диверсификация давала возможность компенсировать падение спроса на одном рынке за счет увеличения его сбыта на других. Благодаря этому диверсифицированные предприятия в целом оказывались более устойчивыми и конкурентоспособными по сравнению с узкоспециализированными, поскольку быстро проникали в новые для себя сферы деятельности, и расширяли ассортимент выпускаемых товаров. В конечном счете, диверсифицируя собственное производство, предприятия (фирмы) способствуют также перетоку капитала в наиболее прибыльные отрасли. Ликвидация собственной угольной отрасли в экономике западноевропейских стран ничто иное как акт масштабной диверсификации, с помощью которого дотирование и воспроизводство капиталоемкого угольного производства за счет налогоплательщика было переложено на другие угледобывающие страны (Австралия, Южная Америка, Польша), где эти затраты значительно ниже. При этом Германия, Великобритания, Франция сохранили за собой значительный сектор угольного машиностроения на мировом рынке. Таким образом был создан значительный резерв для капитализации наукоемких отраслей производства.

Одним из путей решения проблем энергоснабжения и снижения техногенной нагрузки на окружающую среду является развитие малой энергетики на базе угледобывающих предприятий. Следует отметить, что значительная часть добываемых в Украине углей непригодна для прямого снижения в пылеугольных топках существующих электростанций из-за их большой зольности (до 50%) и требует обогащения. В то же время имеются современные технологии снижения высокозольных углей и отходов углеобогащения в топках с циркулирующим кипящим слоем (КЦС), которые могут составить основу для объектов малой энергетики.

Институтом геотехнической механики НАН Украины разработана концепция диверсификации деятельности угледобывающих предприятий путем создания на их базе энергетических объектов в виде малых теплоэнергетических комплексов (МТЭК), перерабатывающих уголь на месте его добычи в тепловую и электрическую энергии с применением технологии ЦКС [5]. Это позволит использовать в качестве сырья низкосортный уголь и отходы, решить следующие вопросы:

- обеспечить надежность электро- и теплоснабжения угледобывающих предприятий, а также прилегающих к ним жилых массивов и промышленных предприятий;

- существенно сократить расход импортного природного газа за счет вывода из эксплуатации отопительных газовых котельных;

- использовать в качестве топлива высокозольные отходы углеобогащения, идущие сегодня в отвал;

- довести вредные выдросы в атмосферу (ЫОх, £02, пыль) до уровня нормативных при сжигании топлива в экологически «чистых» котлах ЦКС;

- утилизировать запыленный метаносодержащий шахтный воздух в топках котлов ЦКС;

- организовать рентабельное производство с комбинированной выработкой электроэнергии и тепла (сравнение с экологически «грязной» шахтной котельной и необходимостью закупки электроэнергии из энергосистемы);

- создать дополнительные рабочие места и на значительный срок решить социальные проблемы, связанные с закрытием

шахт.

В угледобывающих регионах Украины имеется около 40 площадок, на которых будет целесообразным и экономически обоснованным строительство МТЭК. Это дает возможность получать прибыль, необходимую для решения социальных проблем.

Объединение в единый комплекс процессов добычи и переработки угля в электрическую и тепловую энергию открывает возможность существенного повышения экономической эффективности всего комплекса, несмотря на нерентабельность угольной шахты, которая входит в его состав в качестве топливного цеха.

Конкурентоспособность предлагаемого теплоэнергокомплекса обусловлена его высокими технико-экономическими показателями (табл. 1). Наиболее важными из них являются удельные затраты условного топлива на отпущенные тепловую и электрическую энергии и КПД по отпуску электроэнергии.

Таблица 1

_Технико-экономические показатели предлагаемого МТЭК_

_Показатели__МТЭК__Аналог_

Удельный   расход   условного   топлива   на отпущенную

электроэнергию, г/(кВт-ч)                                                                          185,0 360,0 КПД ТЭЦ по отпущенной электроэнергии, %                                                78,9 34,0 Себестоимость 1 кВт-ч электроэнергии, центы США                                      0,81 3,6 Себестоимость 1 Гкал тепловой энергии, дол. США__7,54__25,8_

Из данных таблицы 1 видно, что технико-экономические показатели предлагаемого МТЭК, вырабатывающего электроэнергию на тепловом потреблении, значительно лучше, чем у отечественных и зарубежных аналогов (ГРЭС и котельных) с раздельным производством электроэнергии и тепла. Это свидетельствует о его высокой конкурентоспособности.

Более распространенной формой конкурентной борьбы в современных условиях является диверсификация продукции. Она осуществляется путем увеличения числа модификаций одного и того же вида товара, что, хотя и не соответствует возможностям традиционно монотоварной отрасли, но может быть осуществлено в рамках ее кооперации с другими отраслями либо путем организации собственного производства нетрадиционной продукции широкого назначения из угля и сопутствующих его добыче обогащению природных ресурсов в процессе их конверсии в синтетическое топливо. В рассматриваемом нами случае цель любой диверсификации - рентабельность отрасли.

Именно такой путь открывает возможность повысить доходность отрасли и изменить статус угля как сырьевого ресурса.

Рассмотрим последовательно в общих чертах базовые составляющие предлагаемой диверсификации - структуру производства и потребления угольной продукции, наличие и стоимость ресурсов, технических средств для их транспортирования, спроса на топливную продукцию и экономические предпосылки ее конкурентности на сложившемся сырьевом и энергетическом рынке.

По видам и масштабам модернизации угольной отрасли с учетом удовлетворения спроса традиционных потребителей предприятия, участвующих в диверсификации, условно можно подразделить на группы.

В первую из групп (табл. 2) входят действующие предприятия, производственная мощность которых способна удовлетворить потребности традиционных потребителей в топливе в течение ближайших 10-15 лет. Это преимущественно частные шахты, различного рода коммерческие объединения, а также часть перспективных для модернизации и потенциально рентабельных угледобывающих предприятий, находящихся в государственной собственности.

Таблица 2

Направления диверсификации производства на базе энергетических ресурсов месторождений и предприятий _угольной промьпиленности_

1. Действующие предприятия

Вид производства

2. Теплоэнергетические предприятия нового типа

_Назначение

Удовлетворение потребностей в угольной продукции базовых отраслей экономики

Частичное удовлетворение потребностей в углеводородном газообразном и жидком топливе средств подвижного транспорта, теплоэнергетических установок._

_Сырьевой источник:_

Угольные месторождения в пределах горных отводов.

Вторичные природные ресурсы (шахтный метан, углесодержащие горючие и минеральные отходы производства, геотермальные

источники)._

_Уровень производственной иерархии:_

Шахты и обогатительные предприятия угольной отрасли

Комплексы по производству тепло- и электроэнергии, синтетических химических продуктов и топлив._

Частичный.

Уровень и способ диверсификации

Утилизация шахтного метана, низкокалорийных отходов угольного производства, геотермальной энергии для собственных нужд.

Полный.

Преобразование угля, шахтного метана и низкокалорийных отходов угольного производства в синтетическое топливо и химические продукты многопрофильного назначения, в электрическую и тепловую энергию._

Во второй группе - предприятия нового типа по комплексной переработке невостребованных минерально-энергетических ресурсов в открытых угольных месторождениях и вторичных природных ресурсов.

Третья группа (табл. 3) - это специализированные хозяйственные подразделения в составе действующих шахт либо самостоятельные внеотраслевые территориальные частные производства по переработке вторичного природного сырья действующих государственных шахт, оставшихся в собственности государства.

Диверсификация действующих шахт предусматривает сокращение издержек производства на обслуживание объектов и получение дополнительного дохода от аренды коммерческими структурами вторичных ресурсов, образовавшихся в процессе производственной деятельности (отвалы, накопители отходов обогащения угля, техногенные водоемы, а также водные, газовоздушные и углепородные потоки действующих предприятий).

Первичные и вторичные природные ресурсы в своем первоначальном состоянии (в недрах) представляют единое целое -интегральный ресурс. Поэтому, рассматривая систему управления вторичными природными ресурсами с позиции полноты извлечения минерального сырьевого потенциала угольных месторождений, или безотходности производства, в сферу функциональных действий этого государственного механизма прежде всего следует включать уголь. Однако, как было показано, сама добыча и обогащение угля, а не только его преобразование в тепловую и электрическую энергию, сопряжены с потерями, большая часть которых невосполнима.

Таблица 3

_Направления диверсификации продукции на базе вторичных минеральных ресурсов угольных предприятий_

_Ресурс_

энергетический I водный земельный I минеральный

Промысловая добыча метана    Частичная    деминерализация Рекультивация

из углегазовых месторождений, скоплений в геологических пустотах и закрытых шахтах

шахтных вод для

агротехнических целей

Опреснение и водоподготовка шахтной воды

Отстаивание и разбавление ШВ атмосферными осадками и речными потоками в бессточных водоемах для орошения

Опреснение и водоподготовка ШВ       с одновременной производственной утилизацией химических рассолов_

использование промплощадок, высвобождающихся площадей от породных отвалов, накопителей, хранилищ для строительства, агропромышленных рекреационных целей и размещения генераторов ветровой и солнечной энергии

Производство стрительных, огнеупорных, вяжущих материалов, глинозема

Промышленная разработка породных отвалов рудного и нерудного сырья

Вывод: в рамках диверсификации угольного производства необходимо осуществить замену существующих технологий другими, более совершенными,  способными снизить потери, увеличить продуктивность угля как источника энергии иминерального сырья и тем самым расширить сферу его потребления. Самое важное, что такой подход отвечает особенностям технологического развития промышленных предприятий, которыми, по мнению футурологов, в самое ближайшее время могут стать гибридные образования, возникшие на стыке различных отраслей экономики и которые способны кардинально изменить производственные процессы и номенклатуру выпускаемых товаров. Но возникает вопрос - готово ли общество и в состоянии ли экономика государства к столь радикальным и масштабным преобразованиям?

РЕЗЮМЕ

Диверсифікованість вугільного виробництва здійснюється шляхом збільшення числа модифікацій того самого виду товару, або за допомогою організації виробництва з вугілля нетрадиційної продукції широкого призначення.

Ключові слова: реформування, диверсифікованість, природні ресурси, вугільна галузь, продуктивність вугілля, мала енергетика, навколишнє середовище

РЕЗЮМЕ

Диверсификация угольного производства осуществляется путем увеличения числа модификаций одного и того же вида товара, либо посредством организации производства из угля нетрадиционной продукции широкого назначения.

Ключевые слова: реформирование, диверсификация, природные ресурсы, угольная отрасль, продуктивность угля, малая энергетика, окружающая среда

SUMMARY

Diversification of coal production by increasing the number ofvariants of the same type of goods or through the organization of production of coal a general-purpose non-traditional products.

Keywords: reform, diversification, natural resources, coal industry,coal efficiency, low energy, environment

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Угольная промышленность Украины: факты, цифры, перспективы. - [Электронный ресурс]. II Режим доступа: http:IIwww.ukrrudprom.comIdigestIUgolnaya

2. Уголь пустят но миру. - [Электронный ресурс]. II Режим доступа: http:IIwww.news.finance.uaIruI~I2I2011I05I04I2

3. Шаповалов А.В. Реформы в угольной отрасли Украины II Старопромислові регіони Західної і Східної Європи в умовах інтеграції. Збірник наукових праць. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - С.526-529.

4. Угленрому нужны реформы. - [Электронный ресурс]. II Режим доступа: http:IIwww.uas.suInewsarchiveI2011IaprilI00070

5. Пириашвили Б.З., Бочкарева Э.Н., Хакимов Я.М. Проблемы обеспечения энергетики твердым топливом II Уголь Украины. - 1997.

- № 10. - С. 8-10.

УДК 633.1:325.455(477)

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА В УКРАЇНІ ТА НАСЛІДКИ ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ

Сидоренко О.А., здобувач кафедри економіки та управління національним господарством Одеського державного економічного університету

Постановка проблеми. Формування і розвиток вітчизняного ринку зерна почалися після ліквідації колишньої адміністративно-командної системи управління виробництвом, реалізацією та використанням зерна. Відтоді завдання реалізації вирощеного урожаю довелося самотужки вирішувати сільгоспвиробникам. З'явилася велика кількість посередників, які не завжди купували зерно за справедливою ціною. Проте відомо, що система виробництва та збуту зерна зумовлює надійність забезпечення країни хлібом та фуражем, тобто гарантує продовольчу безпеку. Однією з основних умов розвитку зернового ринку є наявність у товаровиробників права самостійного вибору каналу збуту зерна і встановлення рівня ціни продажу згідно до ринкового попиту, що дає їм змогу вести відтворення виробництва. Наявна практика функціонування зернового ринку демонструє повну невідповідність цивілізованим формам, властивим зарубіжним країнам з розвиненим зерновим господарством та сформованим ринком зерна. Основна проблема аграрних ринків - нестабільність і непередбачуваність цін, що вимагає обов'язкового втручання держави. Механізм державного регулювання зернового ринку, з досвіду зарубіжних країн, включає, перш за все, проведення закупівельних і товарних інтервенцій, розробки та прийняття адекватної системи нормативно-правових актів. Політика обмеження експорту зерна спричинила втрату Україною світової ринкової ніші, зменшила довіру іноземних інвесторів та призвела до зменшення прибутків сільгоспвиробників, а отже до скорочення темпів розвитку. Саме тому вирішення проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання ринку зерна є досить актуальним питанням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи функціонування ринків були розроблені класиками світової економічної думки: У. Джевонсом, Ф. Котлером, Дж. Кейнсом, К. Марксом, П. Самюельсоном, А. Смітом, Ф. Хайєком. Проблемою державного регулювання як істотною складовою формування організованого ринку зерна на національному та регіональному рівнях займалися такі російські та українські вчені, як: А.І. Алтухов, І.О. Бистрова, А.С. Васютін, В.М. Габов, М.З. Головатюк, М.П. Гриценко, В.А. А.Д. Діброва, Клюкач, Л.І. Кочеткова, А.Д. Куделя, Б.С Кошелєв, І.В. Курцева, О.М. Могильний, П.М. Першукевіч, Л.Р. Попова, Т.Ф. Рябова, Є.В. Стрєлкова, І.Г. Ушачова, Г.П. тощо. Організаційно-економічні аспекти формування системи державних закупівель, механізмів біржових торгів та застосування складських свідоцтв на зерновому та інших ринках відображені в працях Ф. А. Гудкова, В. Асина, В. П. Бауера, Є.Д. Крапівнікова, А. Смирнова та інших.

Виділення невирішеної проблеми. Аналіз наукової літератури засвідчив, що незважаючи на достатню увагу вчених та аналітиків до даної проблеми окремі її аспекти носять дискусійний характер та недостатньо висвітлені. Насамперед, це стосується проблеми регулювання ринку зерна. Формування системи державних закупівель та інтервенцій, застосування складських свідоцтв та інших цінних паперів, доцільності експортних обмежень та функціонування державних операторів на сьогоднішній день залишаються недостатньо вивченими. Актуальність саме цих проблем для сучасної економіки України стала підставою для даного дослідження.

Мета наукової статті. Метою статті є визначення складових механізму державного регулювання ринку зерна в Україні та наслідків впровадження державної політики регулювання даного ринку.

Результати дослідження. Ринок зерна - система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб'єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням. Комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлі, зберігання, переробки, реалізації, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги формують інфраструктурі ринку зерна.

© Сидоренко О.А., 2О11

Регулювання ринку зерна здійснюється з метою підвищення конкурентоспроможності та прибутковості українських сільгосптоваровиробників, розвитку міжнародної торгівлі та забезпечення стратегічних запасів продовольства державою. Механізм реалізації завдань з регулювання ринку зерна ґрунтується на положеннях Закону України від 04.07.2002 р. «Про зерно та ринок зерна в Україні» із змінами і доповненнями. Основними складовими механізму державної політики регулювання ринку зерна є: надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб'єктам державної аграрної інтервенції; забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту; встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації; недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки; контроль якості зерна та його зберігання; розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; лізингове обслуговування ринку зерна [1, с. 5].

Державне регулювання ринку зерна здійснює Кабінет Міністрів України шляхом: запровадження режиму державних заставних закупівель; формування державного продовольчого резерву зерна з метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки та здійснення державної аграрної інтервенції; забезпечення фінансування Аграрного фонду; сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки; проведення цінової політики на ринку зерна та страхування ризиків для суб'єктів зернового ринку; впровадження механізму експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами; забезпечення фінансування програм експорту та імпорту зерна за міжнародними договорами за рахунок коштів державного бюджету; запровадження декларування зерна, що знаходиться на зберіганні, а також зерна, що зберігається суб'єктами виробництва зерна у власних або орендованих зерносховищах; забезпечення моніторингу ринку зерна; здійснення митно-тарифної політики; забезпечення розробки балансів зерна та періодичного їх уточнення; фінансування науково-селекційної роботи та насінництва, впровадження їх досягнень; фінансової підтримки виробників насіння, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій за рахунок коштів державного бюджету; часткової компенсації сільськогосподарським товаровиробникам сортових надбавок за придбане ними насіння високих репродукцій за рахунок коштів державного бюджету; запровадження системи державних форвардних закупівель; запровадження режиму тимчасового адміністративного регулювання цін; надання тимчасової бюджетної дотації. На основі балансу і моніторингу цін приймаються рішення про обсяги проведення закупівельних і товарних інтервенцій, а також заставних операцій на ринку зерна. При проведенні закупівельних інтервенцій і заставних операцій передбачається участь тільки виробників зерна в частині продажу (застави) зерна власного виробництва. При проведенні товарних інтервенцій в якості покупців зерна передбачається участь фізичних та юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми. Урожай зерна підлягає страхуванню, яке здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності та господарювання відповідно до закону [ 2, с.10].

Зупинимося на деяких складових механізму державного регулювання:

- Державні закупівлі. Формування запасів зерна до інтервенційного фонду здійснюється Аграрним фондом шляхом укладення договорів купівлі-продажу на аграрній біржі, а порядок його використання визначається законодавством. Реалізація зерна державного продовольчого резерву за необхідності його поновлення узгоджується із Кабінетом Міністрів України. Ресурси зерна державного насіннєвого страхового фонду формуються за рахунок коштів державного бюджету в межах визначеного Кабінетом Міністрів України обсягу. Формування ресурсів цього фонду та його використання здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України від 26.12.2002 р. «Про насіння і садивний матеріал» та Порядку формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003р. № 977. Регіональні ресурси зерна формуються шляхом укладення договорів на акредитованих біржах за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в межах визначених ними обсягів. Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснюють моніторинг наявності продовольчого і фуражного зерна та визначають поточний і прогнозний рівень забезпеченості ним. У разі недостатнього рівня забезпеченості зерном вони формують свої регіональні ресурси на конкурентних засадах через акредитовані біржі.

Проте, як свідчать матеріали аудиту Колегії Рахункової палати, діяльність Аграрного фонду виявилась непрозорою. На стадії закупівлі зерна врожаю 2010р. через недотримання вимог закону "Про державну підтримку сільського господарства України" Аграрний фонд повністю втратив функцію зі здійснення фінансових інтервенцій, пов'язаних із ціновим регулюванням, стимулюванням виробництва сільськогосподарської продукції та розвитком аграрного ринку. Іншими словами фактично не виконував функції "цінового регулятора" на аграрному ринку через застосування процедури закупівлі в одного учасника, тоді як безпосередні сільськогосподарські товаровиробники до формування державного інтервенційного фонду не були залучені. Не проводилися в 2010р. і належні товарні інтервенції на організованому аграрному ринку. Аграрним фондом, використовуючи кошти державного бюджету, здійснювалося накопичення зерна на хлібоприймальних підприємствах, а потім у сконцентрованих обсягах за тією ж вартістю проводилась його реалізація окремим підприємствам. При цьому витрати за зберігання зерна відшкодовувались з державного бюджету. Аграрний фонд, з дозволу Кабміну України, проводив реалізацію зернових культур окремим зернотрейдерам, що не було пов'язано з державним ціновим регулюванням. Близько 70% зерна інтервенційного фонду реалізовано у 2010р. шести підприємствам, які отримали квоти на експорт зерна [ 3, с.1].

Нині державним оператором, який здійснює закупівлі до інтервенційного фонду є ТОВ «ХлібІнвестБуд». Згідно з укладеним контрактом з Аграрним фондом на суму 1,55 млрд. грн. дане товариство здійснює закупівлю у сільгоспвиробників 895 тис. т зернових, у тому числі: 786 тис. т пшениці, 99 тис. т жита і 10 тис. т гречки, на формування державного інтервенційного фонду. Закупівля проводиться за мінімальними інтервенційними цінами для відповідного маркетингового періоду. Цього разу процедура закупівлі в одного учасника обгрунтована ч. 2 ст. 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель» [4, с.1], а ТОВ «ХлібІнвестБуд» діє як структурний підрозділ Державної продовольчо-зернової корпорації України.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period