B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

- Складські свідоцтва. У разі відсутності власного зерносховища, зерно зберігають на сертифікованих складах за договором складського зберігання. Закон України "Про зерно та ринок зерна" включає розділ "Складські свідоцтва", що регулює відносини, які виникають при зберіганні зерна на товарних складах. Останні повинні мати державні сертифікати на право зберігання зерна і видачу складських свідоцтв на зерно, що зберігається. Складські розписки повинні упорядкувати складське виробництво і захистити товаровиробників. Постанова КМУ від 11.04.2003р. "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" продовжила процес регламентації процесу зберігання зерна [5, с.19]. Договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма його затверджується Кабінетом Міністрів України. За цим договором зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. На підтвердження прийняття зерна такий склад видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція. Подвійне складське свідоцтво відповідно до ст. 38 Закону складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. У разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом обидві частини подвійного складського свідоцтва на зерно повинні містити найменування (ПІБ) і місцезнаходження (місце проживання) юридичної особи (громадянина), що видала кредит, дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина),завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом). Термін видачі кредиту не повинен перевищувати терміну зберігання зерна [1,

с.21].

Власник складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі. Власник лише складського свідоцтва має право розпоряджатися зерном, але це зерно не може бути взяте із зернового складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Власник лише заставного свідоцтва має право вимагати від особи, яка отримала кредит (першого надписувана), повернення всієї суми боргу та процентів, а також застави на зерно на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави зерна відмітка про це робиться на складському свідоцтві. Він також має право на одержання грошових коштів, які були внесені зерновому складу власником складського свідоцтва при отриманні зерна, у разі коли зерно було видано зерновим складом в обмін на відповідне складське свідоцтво. При отриманні грошових коштів право вимоги до першого заставного свідоцтва закінчується. Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно. Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначені постановою КМУ від 17.11.2004р. №1569 «Про ведення реєстру складських документів на зерно та зерна прийнятого на зберігання».

- Регулювання експорту. Відповідно до ст. 18 Закону України „Про зерно та ринок зерна" суб'єктам ринку зерна гарантується вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі: на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України; забороняється, крім випадків, визначених законами України, встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки[1, с.18]. Але періодично на практиці цей постулат порушується. Про це свідчать негласні постанови про заборону вивозу зерна за межі регіону та на роботу з певними зерноторговими компаніями, про обмеження експорту зерна.

За розрахунками аналітиків компанії - зернотрейдера «Бунге Україна» в 2011 р. Україна збере 46,5 млн. т зернових. «УкрАгроКонсалт» прогнозує виробництво пшениці на рівні 21 млн. т, що на 25,8% більше у порівнянні з 2010р., - 11 млн. т ячменю (на 25% більше, ніж минулого року), - 11,7 млн. т кукурудзи, що на 6,4% ніж у 2010р. Таким чином, загальне виробництво зернових за прогнозом повинно збільшитись порівняно з 2010р. на 13,5%, тобто очікується на рівні 44-45 млн. т проти 39,2 млн. т у попередньому році. Міністерство АП прогнозує урожай зернових у межах 42-43 млн. т [6, с.104]. При зазначеному врожаї експортний потенціал складе не менше 20 млн. т зерна. Запорукою його успішної реалізації є злагоджена робота всіх ланок експортного ланцюжка: трейдерів, фермерів, логістики. Стабільна і прогнозована ситуація на ринку залежить багато в чому від виваженої політики держави.

Попередній рік, незважаючи на сприятливу кон'юнктуру і хороший урожай, був складним і для виробників, і для експортерів сільгосппродукції, в першу чергу, через введення квот. Дане рішення Уряду було продиктовано прагненням забезпечити продовольчу безпеку і захистити внутрішній ринок країни. Однак, необхідно враховувати, що адміністративні заходи на ринку зерна в довгостроковій перспективі приведуть до падіння доходів сільгоспвиробників. Це негативно позначиться на всій аграрної галузі, а, значить, в кінцевому рахунку і на споживачі.

Спочатку квотування було уведено на початку жовтня 2010р. на строк до 31 грудня 2010р., а потім продовжене до 31 березня 2011 р. При цьому сумарний розмір квот збільшився до 4,2 млн. т. Квота на експорт кукурудзи була збільшена з 2-х до 3-х млн. т, пшениці - з 0,5 млн. т до 1 млн. т. Наприкінці березня Кабінет Міністрів України продовжив квотування до 1 липня 2011р., збільшивши квоту на кукурудзу на 2 млн. т. За період з липня 2010р. по березень 2011 р. було експортовано 3135 тис. т. пшениці, -2458 тис. т ячменю, з жовтня 2010р. по березень 2011р. - 3150 тис. т кукурудзи. Всього 8743 тис. т зерна, а ми ведемо мову про експортний потенціал у розрізі зернових близько 22 млн. т: 11 млн. т пшениці; 5,5 млн. т ячменю; 7 млн. т кукурудзи [6, с.106].

Нажаль, розподілення квот відбулося непрозорим чином. Строк прийому заявок було обмежено, тому велика кількість експортерів не встигли вчасно отримати висновки Міністерства агрополітики та подати заявки. В результаті рекордні обсяги квот отримала маловідома на той час компанія ТОВ «ХлібІнвестБуд». Таким чином, у зоні особливої уваги в поточному сезоні також виявилися законодавчі ініціативи щодо створення на українському ринку зерна державного оператора, наділеного монопольними привілеями, тоді як світовий досвід довів неефективність такого способу регулювання ринку. Наприклад, Австралія та Канада відмовляються від держмонополій на експорт зернових на користь вільної конкуренції. Для гарантування однакової ціни реалізації зерна всіма канадськими фермерами та урядом Канади створено Канадську раду з пшениці, яка має виключне право торгівлі зерном на внутрішньому та зовнішньому ринках. Сільгоспвиробники повинні реалізовувати зерно виключно Раді з пшениці, за встановленими нею цінами. Наприкінці року Рада розподіляє між фермерами прибуток, одержаний від реалізації зерна на внутрішньому та зовнішньому ринках. Хоча Канадська рада з пшениці через монополізацію ринку створює для фермерів сприятливі умови, її діяльність піддається критиці як всередині країни, так і з боку СОТ за відхід від принципів вільної торгівлі та вільної конкуренції. Ще раніше, в 90-х роках ХХ століття, державні монополії в торгівлі сільгосппродукцією були ліквідовані в ряді країн Південної Америки.

Важливо розуміти, що монополізація ринку неминуче призведе до витіснення з виробничого ланцюжка найбільш конкурентоспроможних гравців, а це - пряме порушення принципів СОТ і загроза існуванню вільного ринку як такого.

У Росії ситуація після «Великої посухи» не набагато краща. Минулого року частку Росії на світовому ринку зернових, яка становила 15 млн. т, після уведення обмежень на експорт могла компенсувати Україна. Проте не це не відбулося через уведення квот також в Україні. Уряд Росії після страшної посухи почав жорстко контролювати ринок продовольства. Постраждалим регіонам було виділено бюджетну підтримку у розмірі 35 млрд. рублів. Також надано субсидії на перевезення зерна у постраждалі райони. Держава намагається стримувати рівень продуктової інфляції, адже населення тратить близько 50% доходів на продукти харчування. Розпочато продажі з інтервенційного фонду - до 5 млн. т буде реалізовано цього року, ще 5 млн. т залишиться на наступний. Деякі підприємства були принесені у жертву, проте через стрімкий ріст цін маржа була досить високою, тож підприємства компенсували втрати обсягу ціною (до 8 тис. руб/т). В цілому запаси зерна недооцінили, вони виявилися вищими, тоді як споживання зерна на внутрішньому ринку занизилось. У 2011 р. прогнозують збір зернових у Росії на рівні 80-88 млн. т, а це означає, що експортувати можна буде близько 9 млн. т [6, с.106].

19 травня 2011 р. депутати ВРУ ухвалили Закон про внесення змін до Податкового кодексу України та затвердження ставок вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур, уведення якого має скасувати квоти. Законопроект передбачає запровадження тимчасових комбінованих ставок вивізного мита на пшеницю, ячмінь і кукурудзу до 1 січня 2012 р., а саме: на пшеницю та меслин, полбу - 9% (не менше 17 євро/т), ячмінь - 14% (не менше 23 євро/т), кукурудзу - 12% (не менше ніж 20 євро/т) [7, с. 9]. Формально правила СОТ не забороняють уводити мито на експорт, проте такі дії вступають у протиріччя з вимогами ЄС у рамках створення Зони вільної торгівлі. Позитивним наслідком дії Законопроекту є рівні умови для усіх учасників ринку. Також розподілення коштів від митних зборів між виробниками зерна пропорційно до заявлених посівних площ. Негативним для виробників наслідком буде гарантоване зниження закупівельних цін на розмір митного збору. Також можливе зниження обсягів виробництва ячменю через максимальний розмір мита.

Законопроект № 8163 про внесення змін до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (щодо експорту зерна за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) визначає особливості здійснення експорту зерна за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Приватні компанії, які здійснили авансові платежі в обсязі не менше, ніж 50% біржової ціни, на строк не менший вегетаційного періоду вирощування відповідної сільськогосподарської культури, матимуть змогу здійснювати експортв обсягах, передбачених договорами на вирощування зернових культур [4, с.1]. Тобто мається на увазі активізація авансованого, так званого форвардного фінансування сільгоспвиробника, що дозволить йому отримувати грошові кошти в той момент, коли вони найпотрібніші. Проте низька культура виконання контрактних зобов' язань, відсутність дієвої системи страхування, а також ризики значних цінових коливань на ринках ресурсів та аграрної продукції обмежують застосування такої схеми.

Проблемою є також цінова динаміка на ринках ресурсів і готової продукції. Зокрема, у серпні-вересні 2010 р. ціни на продовольчу пшеницю становили 1400-1500 грнІт. Це означає, що в разі реалізації норм законопроекту № 8163 про внесення змін до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", селянам при співпраці із трейдерами необхідно було б продавати пшеницю врожаю 2011 р. за біржовими цінами до початку вегетації, тобто за ціною 1400-1500 грнІт за умови, коли собівартість виробництва в багатьох випадках перевищує цю межу. Таким чином, програти від такого форварду можуть, в першу чергу, сільгоспвиробники, які самі не мають навичок експортної торгівлі через те, що ціна фіксується до початку вегетації, а ресурси продовжують дорожчати і далі. За результатами досліджень УКАБ за наявності в Україні понад 15 тис. сільгосппідприємств і 40 тис. фермерських господарств укладено лише 500 форвардних контрактів по всіх культурах [8, с. 1].

Висновки та пропозиції. Державна політика у галузі регулювання ринку зерна має чіткі завдання - встановлення справедливих ринкових цін, стимулювання виробників, створення стратегічних запасів і позитивного торгового балансу. Саме для цього розроблено механізми форвардних контрактів з авансуванням виробництва, інтервенційних закупівель, що забезпечуються коштами з державного бюджету, систему складських свідоцтв, яка дає змогу отримувати кредити. Але трактувати державну підтримку лише з точки зору фінансової підтримки не можна. Слід згадати про розвиток дорадництва, системи страхування та біржового ринку.

Кроки уряду у бік обмеження експорту зерна мають на меті, перш за все, забезпечення продовольчої безпеки. Проте для таких кроків необхідно правильно розраховувати баланс зернових, адже Україна була одним з найбільших експортерів зерна і за один маркетинговий сезон втратила свої позиції. Доцільно було б нарощувати обсяги виробництва та експорту відповідно з рахунками щодо підвищення урожайності сільгоспкультур з використанням сучасних технологій. Для цього необхідні інвестиції. А про які інвестиції може йти мова, коли інвесторів постійно відлякують не виваженою державною політикою обмежень. Подібні механізми слід застосовувати більш обережно. Митні збори є більш прогресивною складовою механізму наповнення державного бюджету коштами, які можуть бути спрямовані на підтримку виробників зерна. І, звичайно, ні в якому разі, не слід монополізувати ринок закупівель зерна, віддаючи преференції одному лише на 20% державному оператору.

РЕЗЮМЕ

Рассмотрены составляющие механизма государственного регулирования рынка зерна на Украине, проанализированы последствия

внедрения механизмов интервенционных закупок и ограничения экспорта зерновых.

Ключевые слова: государственная поддержка, интервенции, закупки, квоты, пошлины, экспорт зерна.

РЕЗЮМЕ

Розглянуто складові механізму державного регулювання ринку зерна на Україні   та проаналізовано наслідки впровадження

механізмів інтервенційних закупівель та обмеження експорту зернових.

Ключові слова: державна підтримка, інтервенції, закупівлі, квоти, мито, експорт зерна.

SUMMARY

Reviewed parts of governmental policy of grain market regulation, analyzed results of implementation of interventional procurements mechanisms, limitation of grain export.

Key words: Governmental support, intervention, procurements, quotas, duty, grain export.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Про зерно та ринок зерна в Україні: Закон України, 2002 р., 04 липня, № 37-IVII Інтернет-ресурс www.zakon.rada.gov.ua

2. Правове регулювання ринку зернаІІ Інтернет-ресурс http:IIforlawyer.com.ua

3. Аграрний фонд поза межами цінового регулювання II Інтернет-ресурс http:IIwww.ac-rada.gov.ua

4. Регулирование рынка зерна навредило сельскому хозяйству// Інтернет-ресурс http:IIrioan.ruIarticleI371.html

5. Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переобки, запровадження складських документів на зерно: Постанова КМУ, 2003р., 11 квітня, -№590ІІ Агрокомнас. - 2003.- № 6. - С. 19.

6. Сидоренко О. Зерно Причорномор'я - «місія можлива»// Agroexpert.- 2011.- J№6.-C. 104-106.

7. Україна запроваджує експортне мито на зерноІІ Agroexpert.- 2011.- №6. - С.9.

8. Україна не готова до широкого застосування форвардних закупівель зерна - УКАБІІ нрес-реліз, 2011р., 20 квітняІІ Інтернет-ресурс www.agribusiness.kiev.ua

УДК 330.332

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Скоробогатова Н.Є., доцент кафедри міжнародної економіки НТУУ «КПІ»

Вступ. Підвищення рівня конкурентоспроможності і ефективності функціонування машинобудівних підприємств України як стратегічно важливого напрямку в економіці неможливо без значних інвестицій в оновлення виробничих потужностей та здійснення активної інноваційної діяльності. Найбільш актуальною на даний період є проблема вибору об'єктів вкладень, які мають найкращі перспективи розвитку і забезпечують високу віддачу вкладеного капіталу. Для потенційних інвесторів необхідна об' єктивна інформація про інвестиційну привабливість вітчизняних підприємств машинобудування. Проблеми визначення та підвищення рівня інвестиційної привабливості підприємств досліджувались багатьма відомими вітчизняними і зарубіжними вченими, зокрема І.О. Бланком, О.Ф. Балацьким, С.С. Донцовим, А.П. Івановим, Ю.М. Коваленко, Т.В. Майоровою, С.В. Онікієнко, А.А. Пересадою, М.О. Соколовим, О.М. Теліженко, Г.Ю. Шульгою, О.М. Ястремською та ін.

Метою роботи є дослідження рівня інвестиційної привабливості машинобудівної галузі України та визначення заходів, спрямованих на її підвищення. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

- дослідити методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості підприємств та фактори, які впливають на неї;

- проаналізувати інвестиційну привабливість машинобудівної галузі України, виявити негативні фактори, які впливають

на неї;

- запропонувати шляхи підвищення рівня інвестиційної привабливості галузі.

© Скоробогатова Н.Є., 2О11

Основна частина. Під інвестиційною привабливістю розуміють справедливу кількісну та якісну характеристику зовнішнього і внутрішнього середовища об'єкта потенційно можливого інвестування [1, с. 158]. Проте у науковій літературі існують певні розбіжності щодо трактування даної категорії. Суперечливе поняття «інвестиційної привабливості» пояснюється тим, що кожен з учасників інвестиційного процесу залежно від свої інтересів має власне тлумачення. Саме тому, рівень інвестиційної привабливості значною мірою вливає на процес прийняття рішення як інвестора, так і особи, яка потребує інвестицій. Слід відзначити, що ступінь ефективності вкладень під час прийняття рішення про доречність інвестування має вирішальне значення для інвестора, так і для особи, яка хоче їх залучити. Таким чином, інвестиційна привабливість виступає кінцевим результатом узгодження інтересів всіх учасників інвестиційного процесу.

Приймаючи рішення про вкладання капіталу у той чи інший інвестиційний об'єкт, необхідно комплексно розглядати інвестиційну привабливість. Інвестору необхідно враховувати забезпечення високої привабливості на всіх етапах інвестиційних рішень, від вибору країни-реципієнта - до визначення конкретного інвестиційного проекту [2,с.98]. На думку автора, інвестиційна привабливість є системою сукупності перспективних можливостей вкладення коштів з метою отримання економічних та інших вигод у майбутньому. У сучасних умовах розрізняють інвестиційну привабливість країни, галузі, підприємства. При цьому, підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти.

Першим кроком у виборі потенційного об'єкта інвестування є визначення рівня інвестиційної привабливості країни. В економічній літературі існують різні підходи до визначення інвестиційної привабливості або інвестиційного клімату держави. До найбільш поширеного визначення відноситься наступне: інвестиційна привабливість країни - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів. Проведення оцінювання інвестиційного клімату країни пов'язане з виведенням інтегрального показника і відповідним ранжируванням країн, визначенням їх інвестиційного рейтингу через аналіз факторів їх політичної, економічної, соціально-культурної, інституціонального середовища, ресурсів та інфраструктури. До числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості і ризику належать рейтинги Euromoney, Торговельної палати США, Business Environment Risk Intelligence (BERI), Global Competitiveness Index (GCI), Doing Business. Факторами інвестиційної привабливості країни є в основному певні макроекономічні показники розвитку країни в цілому, що залежать від розвитку виробництва, рівня розвитку технологій, рівня життя та багато інших, пов' язаних між собою параметрами, при з' єднанні яких можна скласти загальне уявлення інвестиційної привабливості тієї чи іншої країни. Від рівня розвитку та стану цих факторів залежить практично все життя економіки будь-якої країни. На даний період цим показникам приділяється значна увага, але їх поліпшення є довгостроковим та достатньо складним завданням [3, с. 50].

Аналізуючи рівень інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів, слід відзначити, що обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в країну постійно зростає. Так, за даними Державного комітету статистики загальний обсяг ПІІ, внесених в Україну, на 1 січня 2011 року становив 44708,0 млн.дол., що на 11,6% більше за обсяг інвестицій на початок 2010 року, та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол.. Крім того, в економіку України у 2010 році іноземними інвесторами вкладено 5986,0 млн.дол. прямих інвестицій, що на 6,2% більше, ніж у 2009 році (5634,6 млн.дол.). Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, які становили 5684,8 млн.дол. (95,0% вкладеного обсягу). При цьому, приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці, за 2010 рік становив 4655,0 млн.дол [4].

Індекс інвестиційної привабливості України в першому кварталі 2011 року показав невелике зростання і досяг 3,40 в порівнянні з четвертим кварталом 2010 року, в якому значення Індексу становило 3,28 (рис. 1).

5 -

3.14

3.0S

3.2б   3.20 3.2S

3.40

2.64     2.56 2.57

2.22 2.22

4

3

2

1

0 "І-1-1-1-1-1-1-1-1-1-1-1

111/2008 іУ/2008   1/2009   11/2009   ііі/2009 іУ/2009   1/2010   11/2010   ііі/2010 ГУ/2010 1/2011

ЄБА Індекс інвестиційної привабливості

Рис. 1. Індекс інвестиційної привабливості України за даними Європейської Бізнес Асоціації [5]

Місце України у світових рейтингах наведено у табл. 1. Слід відмітити, якщо протягом 2009-2010 рр. Україна належала до економік, орієнтованих на ефективність, то у 2010-2011 рр. її віднесено до перехідної стадії між економіками, орієнтованими на фактори виробництва та економіками, орієнтованими на ефективність (між 1 і 2 стадією), що означає регрес. Відсутність прогресу в пріоритетних сферах стало основною причиною такого зниження. Середньосвітовий індекс конкурентоспроможності у світі становить 4,18 пунктів, при цьому Україна набрала всього 3,90 [8].

Таблиця 1

Місце України у світових рейтингах ( за даними [б; 7])_

Рейтинги

Місце України (2011/2010)

Всього місць

Тенденція

1. Індекс інвестиційних ризиків Political Risk Atlas 2011

74/62

196

+ 12 (Зростає)

2. Індекс Глобальної Конкурентоспроможності

89/82

139

- 7 (Знижується)

3. Рейтинг Doing Business

145/147

183

+ 2(Зростає)

Наступним кроком є визначення інвестиційної привабливості галузі, тобто вибір галузі, яка має найкращі перспективи розвитку і зможе забезпечити найбільш високу ефективність інвестицій. Під інвестиційною привабливістю галузей економіки розуміють їх інтегральну характеристику з позицій перспективності розвитку, рівня доходності та ризику інвестицій. Одним знемаловажних факторів інвестиційної привабливості галузі є стадія життєвого циклу, на якій вона знаходиться. Кожна галузь економіки проходить чотири стадії: народження, ріст, зрілість та спад. Основні критерії оцінки інвестиційної привабливості галузі визначаються її прибутковістю, ефективністю виробничої діяльності, ефективністю капітальних вкладень в галузь, сталістю галузі до економічного спаду виробництва, соціальною значущістю галузі, ступенем державної підтримки розвитку галузі. Кабінетом міністрів України визначено чотири групи галузей за рівнем їх інвестиційної привабливості (табл. 2).

Таблиця 2

Інвестиційна привабливість галузей економіки України [9]_

Групи галузей за інвестиційною привабливістю

Перелік галузей промисловості за окремими групами

1. Пріоритетні за рівнем інвестиційної привабливості

1.1. Металургія (кольорова і чорна)

1.2. Обслуговування населення

1.3. Торгівля

2. З достатньо високою інвестиційною привабливістю

2.1. Нафтодобувна і газова промисловість

2.2. Машинобудування і металообробка

2.3. Цементна промисловість

2.4. Виноробна промисловість

3. З середньою інвестиційною привабливістю

3.1. Хімічна і нафтохімічна промисловість

3.2. Виробництво збірного залізобетону

3.3. Вовняна промисловість

3.4. Виробництво плодоовочевих консервів

3.5. Масложирова промисловість

4. З низькою інвестиційною привабливістю

4.1. Вугільна промисловість

4.2. Електроенергетика

Проте віднесення окремої галузі до тієї чи іншої групи є досить умовним, оскільки кожен інвестор має свої вимоги до інвестованої галузі. Окрім того, наведений перелік галузей та їх групування не дозволяє повністю охарактеризувати весь спектр галузей економіки України та їх інвестиційний потенціал. Інвестиційна привабливість окремих галузей економіки визначається великою кількістю факторів, таких як прибутковість комерційної діяльності в даній сфері, рівень ризиків та інші. Всесвітній банк визначає сім груп факторів, які впливають на вибір галузевих напрямків інвестування: ринкові, фактори конкуренції, бар'єри входження в галузь, бар'єри виходу підприємства з галузі, взаємини з постачальниками, технологічні та соціальні фактори. Досліджуючи привабливість галузей України за наведеними групами факторів, можна дійти висновку, що на даний період часу найбільш інтенсивні інвестиційні процеси повинні відбуватись у високорентабельних сферах, які не потребують значних вкладень капіталу при забезпеченні швидкої віддачі. До таких сфер відносяться, насамперед, сфера внутрішньої торгівлі, переробка сільськогосподарської продукції та легка промисловість.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period