B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

% виконання

Всього поточних надходжень, у тому числі:

160635,8

48372,7

92,4

власні доходи ПФУ

111407,1

99781,7

89,6

кошти державного бюджету, з них:

48875,8

48539,0

99,3

кошти на покриття дефіциту

13052,0

13770,0

105,5

кошти державних цільових фондів, у тому числі:

352,9

52,0

14,7

ФСС на випадок безробіття

30,7

2,0

6,5

ФСС від нещасних випадків

322,2

50,0

15,5

У 2009 р. зменшення обсягів надходжень до ПФУ не забезпечувало своєчасності погашення бюджетних позичок, що зумовило значне зростання суми заборгованості за ними. У 2009 р. було прийнято рішення про щоденне виділення Державним казначейством, без погодження з Мінфіном, коштів ПФУ на виплату пенсій, а також обсягів надання і повернення позички ПФУ на підставі поданого ним обгрунтування і розрахунків. Так, у 2009 р. Державним казначейством було укладено з ПФУ 89 додаткових договорів на отримання позичок на загальну суму 36,5 млрд. грн., а погашено - лише 20,5 млрд. грн. Станом на 01.01.2010 р. заборгованість ПФУ за отримані, але не погашені бюджетні позички становила 22,1 млрд. грн., у тому числі 17,4 млрд. грн. -непогашені бюджетні позички 2009 р. та 4,7 млрд. грн. - сума позички 2008 р., що, відповідно до ст. 81 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік», підлягала списанню, однак через відсутність правового механізму операція залишилася не проведеною. Таким чином, у 2009 р., враховуючи обсяги залучених, але непогашених бюджетних позичок, реальний дефіцит бюджету ПФУ становив 31 млрд. грн., що в 2,4 рази більше запланованого (13,1 млрд. грн.).

Аналізуючи особливості формування доходної частини ПФУ треба зазначити, що досі залишається великою сума заборгованості у ПФУ. Так, станом на 01.01.2010 р. заборгованість з основних платежів у бюджет ПФУ становила 2830,0 млн. грн., у тому числі зі страхових внесків, пені, штрафних санкцій 1363,3 млн. грн. Відповідно до офіційної звітності платників станом на 01.01.2010 р. заборгованість із заробітної плати становила 293,6 млн. грн. [6].

Окрім цього, нормативне обмеження розміру максимальної заробітної плати працівника, з якої здійснюється пенсійний внесок, також призводить до штучного недоодержання пенсійних внесків ПФУ. Так, на кінець 2009 р. сума мінімального можливого пенсійного внеску становила 247,01 грн., а сума максимального - 3705,12 грн. при максимальній заробітній платі 11160

грн. [7].

Що стосується видатків ПФУ, то за 2006-2009 рр. у їх структурі відбулося зменшення частки, яка здійснювалася за рахунок власних коштів з 84,1 % до 61,4% та зростання - за рахунок державного бюджету - з 15,3 % до 38,4 %. Частка видатків недержаних пенсійних фондів (НПФ) за рахунок коштів державних цільових фондів, як і раніше, залишилася малою - 0,2%. Станом на 01.01.2010 р. видатки бюджету ПФУ з урахуванням залишку коштів, склали 165,6 млрд. грн. (101 %) [2, с. 4]. Структура видатків бюджету ПФУ у 2009 р. за джерелами їх здійснення наведена на рис. 2.

61,4%

■видатки за рахунок коштів державних цільових фондів □видатки за рахунок коштів державного бюджету □видатки за рахунок власних коштів

Рис. 2. Структура видатків бюджету ПФУ у 2009 році

Загальні надходження до бюджету ПФУ у 2009 р. забезпечили здійснення його видатків на 89,7 %. Водночас було зафіксовано значне скорочення залишків коштів бюджету ПФУ, що свідчить про втрату ПФУ власних ресурсів на виплату пенсій та допомог. Лише за січень-вересень 2009 р. залишок коштів зменшився в 4,7 рази з     3,5 млрд. грн. до 0,75 млрд. грн.

Обсяги річних призначень на виплату пенсій і допомог у 2009 р. були затверджені у сумі 160,7 млрд. грн., що в 1,6 рази більше показника фактичних видатків 2007 р. Фактично на виплату пенсій ПФУ було спрямовано 163,9 млрд. грн.

Середній розмір пенсії за 2009 р. (без військовослужбовців) зріс на 14,9% и на кінець року становив 1032,53 грн. При цьому станом на 01.01.2010 р. пенсії в розмірі до 600 грн. отримували 1,6 % загальної чисельності пенсіонерів, від 600 грн. до 800 грн. - 51,7 %, від 800 грн. до 1000 грн. - 16,6 %, від 1000 грн. до 1500 грн. - 16,6 %, понад 1500 грн. - 13,5 % [2, с.18]. Тільки 3,2 тис. пенсіонерів одержували високі пенсії у розмірі понад 10 тис. грн., з них 1/3 становили особи, які мали видатні заслуги перед країною (Герої України) [3, с.1]. Середньомісячні витрати на виплату пенсій і допомог у 2009 р. становили 13,6 млрд. грн., що майже на 10 % більше, ніж у 2008 р.

Що стосується структури призначених пенсій, то 92,9 % у 2009 р. приходилося на пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» і Закону України «Про пенсійне забезпечення», 4,5% - відповідно до Закону «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та 2,6% - за спеціальними законами.

Треба зазначити, що для стабілізації бюджету ПФУ Урядом країни вживаються наступні заходи. Зокрема, лише за I квартал 2011 р. надходження внесків до ПФУ збільшилися і перевищили аналогічні минулорічні на 5,8 млрд. грн. Очікуваний розмір дефіциту ПФУ у 2011 р. планується у розмірі 17,8 млрд. грн., що у 1,7 рази менше показника 2009 р. (без урахування обсягівбюджетних позичок). Заходом, спрямованим на поліпшення фінансового стану ПФУ є також поліпшення адміністрування єдиного внеску. Значні кошти у 2010 р. почали надходити від спрощеної системи оподаткування. Так, лише за січень-лютий 2011 р. до ПФУ надійшло 898 млн. грн., що на 655,6 млн. грн. більше, ніж у відповідному періоді попереднього року. Також за січень-лютий 2011 р. завдяки скасуванню мораторію на сплату внесків підприємств вугільної галузі до ПФУ надійшло 726 млн. грн., що у порівнянні з відповідним періодом 2010 р. на 630 млн. грн. більше [8, с.8]. Одним із заходів поліпшення фінансового стану ПФУ є також збільшення ФОП шляхом підвищення мінімальної заробітної плати, підтримка з бюджету окремих галузей.

Треба зазначити, що не дивлячись на загальну в Україні тенденцію старіння населення чисельність пенсіонерів упродовж 2006-2009 рр. неухильно зменшувалася і станом на 01.01.2010 р. становила 13721,1 тис. осіб, що на 215,7 тис. осіб менше, ніж на відповідну дату 2007 р. [9]. Отже, питання підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років і чоловіків, які працюють на державній службі до 62 років, починаючи з 2011 р., що передбачено Законопроектом «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстр. № 7455) є в більшості передчасним і недоцільним, адже значне навантаження на працездатних осіб є результатом щорічного скорочення чисельності працюючих, а не зростаючої чисельності людей похилого віку. Так, протягом 2007 - 2008 рр. на 1000 застрахованих осіб припадало 897 осіб пенсійного віку. Станом на 01.10.2009 р. (на фоні продовження скорочення чисельності застрахованих осіб) цей показник становив вже 912 осіб. Дуже низьким залишається рівень залучення населення до пенсійного страхування - внески сплачують тільки трохи більше половини населення працездатного віку. На 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів [3, с. 1].

На зростання дефіциту ПФУ впливає також зростання чисельності працівників, які працюють без офіційного оформлення, а також штучне заниження рівня заробітних плат працівників на приватних підприємствах. Унаслідок високого рівня тінізації зайнятості та доходів кожний шостий офіційно працевлаштований громадянин сплачує пенсійні внески із зарплати, що не перевищує мінімальну, тобто 2,5 млн. осіб офіційно отримують мінімальну заробітну плату в розмірі менше 1 тис. грн. [10, с. 1], в тому числі призначили собі зарплату на рівні мінімальної 120 тис. керівників. Але, за даними Державної інспекції України з питань праці, 50%-75% працівників реально отримують у конверті більше. За оцінками Інституту демографії НАНУ близько 145 млрд. грн. фонду оплати праці - «тіньові» гроші. Отже, щорічно ПФУ недоотримує 50 млрд. грн. надходжень. Розділив даний показник на загальну чисельність пенсіонерів України (13,7 млн. осіб), маємо, в середньому, майже 300 грн. недоплаченої пенсії кожному пенсіонеру. За розрахунками ж Конфедерації роботодавців України (КРУ), у 2010 р. нелегально працювали від 5 до 8 млн. осіб [11]. Про великий розмір тіньового сектору економіки свідчить порівняння рівнів середньої зарплати у державному секторі і приватних компаніях. На початок 2011 р. ці цифри становили майже 2,7 тис. грн. і близько 1,8 тис. грн. відповідно, тобто середній рівень зарплат у державному секторі перевищує в 1,5 рази середній рівень зарплат у приватному секторі, що не відповідає дійсності.

З метою легалізації заробітної плати Урядом запропоновано ряд заходів. Перше - це впровадження так званої гарантованої виплати залежно від кваліфікації працівника. Тобто, всі посади в країні будуть поділені на категорії - від некваліфікованої праці до керівника підприємства, кожній з яких буде присвоєно коефіцієнт, що не дозволить роботодавцям встановлювати однакові заробітні плати, наприклад, директору і прибиральниці. Другий напрям детінізації - збільшення штрафів за нелегальне працевлаштування до 34 тис. грн. за кожного неофіційного працівника, а також за виплату зарплати без нарахування соціальних внесків та податків [10, с. 12].

Подвійний фінансовий тягар лягає на країну при виплаті одночасно пенсій з бюджету ПФУ і заробітних плат з Державного бюджету України численним пенсіонерам, які працюють в державному секторі. Треба відзначити, що більшість пенсіонерів працює в сфері науки, освіти, в сільському господарстві, лісному, рибному господарстві, правоохоронній сфері (де, до речі, самий низький рівень заробітних плат), де їх частка становить 10-22% всіх працюючих, а в деяких установах (переважно в науковій сфері) - до 65%. Менше всього пенсіонерів працює у фінансовій системі (банках тощо), ЗМІ, сфері нерухомості і торгівлі (де, відповідно, вищий рівень заробітних плат). Після виходу на пенсію ще 10-15 років залишаються на роботі до 80% керівників підприємств і установ [12]. За даними ПФУ у 2010 р. чисельність усіх працюючих пенсіонерів становила 21,2% (2,9 млн. грн.). Хоча, як свідчать результати дослідження домогосподарств, зарплата працюючих пенсіонерів на чверть нижче середнього по країні показника, існування роботи дає можливість періодично здійснювати перерахунок призначеної пенсії на нову заробітну базу і з більшою тривалістю страхового стажу, завдяки чому розмір пенсій працюючих пенсіонерів на 25% більше, ніж у непрацюючих. Станом на 01.01.2011 р. цей показник становив 1359 грн. та 1086 грн. відповідно [12, с. 13]. У 2010 р. найвища доля працюючих пенсіонерів мала місце у видах діяльності, які дають право дострокового виходу на пенсію: промисловість, будівництво, охорона здоров' я, а також дослідження і розробки, колективні та індивідуальні послуги. Отже, пільга відносно раннього виходу на пенсію у зв' язку з важкими умовами праці та особливим характером роботи фактично використовується в якості можливості раніше почати отримувати 2 джерела доходів - пенсію і заробітну плату [13, с. 13]. Однак в цілому частка останніх (працюючих пенсіонерів серед тих, хто отримує пенсії та зайнятого населення працездатного віку) є стабільно невисокою - 8,2% [12]. Тому, як зазначає С. Мельник, обмеження оплати праці чи розміру пенсій, або доходу в цілому для зайнятих пенсіонерів було б недоцільно, даний підхід може стосуватися окремих видів економічної діяльності і керівничих посад (в науці, на державній службі, в медицині та освіті).

В наслідок вище викладеного, згаданим Законопроектом «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» пропонується установити для вчителів, лікарів, працівників культури замість пенсій за вислугу років виплату одноразової грошової допомоги при виході на пенсію у розмірі 10 призначених місячних пенсій, але тільки після досягнення пенсійного віку. Крім того, відповідна норма поширюватиметься на осіб, які на дату досягнення пенсійного віку, працюють у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж відповідно 30 і 35 років для жінок і чоловіків [14].

З метою вирішення питання дефіциту коштів ПФУ Законопроектом передбачається також поступове (протягом 5 років) збільшення необхідної вислуги для призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та деяким іншим особам, запровадивши при цьому її календарне обчислення. Тобто, для визначення права на пенсію за вислугу років щороку на 1 рік, буде збільшена вислуга років з 20 до 25 календарних років [15]. Також пропонується обмежити пенсії максимальним розміром на рівні дванадцяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм її виплати здійснюватиметься в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що процеси, які характеризують фінансове становище ПФУ за останні роки, свідчать про залежність його бюджету від зростаючих щороку дотацій з державного бюджету. Однак рівень пенсійного забезпечення громадян залишається досить низьким: на початок 2010 р. більше 50% пенсіонерів отримували пенсії в розмірі від 600 до 800 грн., тобто лише на 4,71%-39,62% вище рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (573 грн.). При цьому основним чинником зростання дефіциту бюджету ПФУ виступає не стільки зростання частки населення, старше працездатного, скільки проблеми на вітчизняному ринку праці: зменшення частки працюючого населення в загальній чисельності населення України (зростання чисельності безробітних громадян, нелегальної зайнятості), тіньові процеси в сфері оплати праці, низький рівень заробітної плати. Таким чином, основні заходи, що має вжити уряд України повинні перш за все бути зосереджені на стабілізування стану вітчизняного ринку праці.

В работе проведен анализ финансового положения Пенсионного фонда Украины (ПФУ), охарактеризованы основные факторы дефицита бюджета ПФУ в 200б-2009 годах. Проведен анализ формирования доходной части ПФУ и структуры его расходов. Определены перспективы дальнейшего реформирования отечественной системы пенсионного страхования. Ключевые слова: ПФУ, пенсионная система, пенсионное страхование, доходы и расходы.

РЕЗЮМЕ

У роботі проведено аналіз фінансового стану Пенсійного фонду України (ПФУ), охарактеризовано основні чинники дефіциту бюджету ПФУ в 200б-2009 роках. Проведено аналіз формування доходної частини ПФУ і структури його видатків. Визначено перспективи подальшого реформування вітчизняної системи пенсійного страхування. Ключові слова: ПФУ, пенсійна система, пенсійне страхування, доходи і видатки.

SUMMARY

In job the analysis of a financial position of Pension fund of Ukraine (PFU) is given, the major factors of deficiency of the budget PFU in 200б-2009 years are characterized. The analysis of formation of a profitable part PFU and structure of its charges is carried out. The prospects of the further reforming of domestic system of pension insurance are determined. Keywords: pension fund, pension system, pension insurance, incomes and charges.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Президент не доволен задержкой пенсий и зарплат из-за правительства// Информационное агентство ЛІГАБізнесІнформ [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://news.liga.net/news/N1001248.html

2. Про результати аналізу формування та використання бюджету ПФУ України. - Київ: Рахункова палата України, 2010. - 27 с.

3. Реформа системи пенсійного страхування [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.pfu.zp.ua/index.php?Lev=pfureform&Lang=ua

4. Економічна активність населення у 2007 році. Експрес-випуск. - Київ: Державний комітет статистики України - 27.03.2008р. №

74. - 14 с.

5. Ринок праці (2009 р.)// Праця і зарплата. - 2010. - №3 (б79). - С. 9.

6. Информация об основных показателях работы по состоянию на 1 января 2010 года [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.pfu.dn.ua/upravl/statistics

7. Добровольное страхование. Главное управление Пенсионного фонда Украины в Донецкой области [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.pfu.dn.ua/upravl/statistics

8. Надрага В. Реформи не зроблять усіх одразу багатшими, але відмова від них зробить усіх гарантовано біднішими/ В. Надрага// Соціальний захист. - 2011. - №4. - С. б-9.

9. Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

10.Черкасов А. Нелегальна праця та зарплата «у конверті» - шлях до мізерної пенсії/ А. Черкасов// Соціальний захист. - 2011. - №4.

- С. 12-13.

11. Нелегально працюють 5-8 млн. українців [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://trud.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=2б3423&cat_id=52953

12. Мельник С. Кризис возраста/ С. Мельник// Вестник Пенсионного фонда Украины. - 2009. - №б. - С. 20-21.

13. Ткаченко Л. Динамика и дифференциация размеров пенсий/ Л. Ткаченко// Вестник Пенсионного фонда Украины. - 2011. - №4. -

С. 12-13.

14. Пенсії вчителів, лікарів, працівників культури - чи будуть зміни? - 30 грудня 2010 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/article?art_id=1б1518&cat_id=1б1505

15. Які зміни відбудуться в пенсійному забезпеченні військовослужбовців? 30 грудня 2010 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/article?art_id=1б1518&cat_id=1б1505

УДК 332.14:330.1

МОДЕЛІ ОЦІНКИ СТІЙКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Уманець Т.В., професор кафедри економіки та управління національним господарством Одеського державного економічного університету

Шаталова Л. С., здобувач кафедри економіки та управління національним господарством Одеського державного економічного університету

Постановка проблеми. Наприкінці ХХ ст. в економічній теорії і міжнародній практиці почали використовувати поняття Sustainable Development, яке українською мовою перекладається як сталий або стійкий розвиток. Під стійким розвитком розуміють таку модель соціально-економічного розвитку, яка забезпечує життєві потреби нинішнього покоління і не позбавляє такої можливості майбутні покоління через вичерпання природних ресурсів та деградацію навколишнього середовища. На засадах цього поняття Грунтується концепція стійкого розвитку, прийнята на Всесвітній конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992р. [1, с. 40]. При цьому стійкий розвиток повинен виступати предметом дослідження у вигляді здатності регіону як соціо-еколого-економічної системи до саморозвитку, самодостатності в ринковому середовищі [2, с. 33].

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Аналітичний огляд робіт, присвячених цій проблематиці, свідчить про те, що, по-перше, розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем і досягнення рівноваги між ними для забезпечення якісного життя людини перебуває у центрі всього, що має відношення до стійкого розвитку; по-друге, напрями розв'язання проблем стійкого розвитку безпосередньо пов' язані з комплексом проблем з ефективного функціонування соціально-економічних систем і, по-третє, у забезпеченні стійкого розвитку особливе місце займає проблема його інформаційно-аналітичної підтримки в площині трьох базових сфер: соціальної, економічної та екологічної. Це означає, що характеристики стійкого розвитку мають охоплювати в комплексі всі три вказані вектори виміру через систему відповідних показників-індикаторів [3; с. 90-91]. Під індикаторами стійкого розвитку розуміють такі показники, які використовуються для оцінювання якості життя людей, впливу людської діяльності на стан довкілля і здоров'я людей [4]. Індикатори встановлюються залежно від пріоритетів і завдань стійкого розвитку для конкретної території. Але проблема проведення оцінки стійкості функціонування територіальних економічних систем, вибору показників для оцінки, визначення їх оптимальної кількості, а також обробка отриманих результатів в сучасних умовах носе дискусійний характер і досі однозначно не вирішена.

© Уманець Т.В., Шаталова Л. С., 2О11

Виділення невирішеної проблеми. Сьогодні для оцінки стійкого розвитку використовують індикатор справжнього прогресу (Genuine Progress Indicator - GPI) [5]. Його ще називають "індексом сталого економічного добробуту" [6]. Він оцінює відносну ефективність економіки (впродовж визначеного часу) в забезпеченні кращої якості життя населення. Таке нововведення призводить до методологічних проблем, які ускладнюють міжрегіональний аналіз, та вказує на необхідність розроблення підходів до інтегрального оцінювання соціальних, економічних і екологічних показників. Аналіз бази даних розрахунку індексу людського розвитку [7; 8, с. 94-112] свідчить, що відносно добре розробленими є блок соціальних показників, а блоки економічних і екологічних показників потребує удосконалення. Тому, якщо розглядати економічний блок, то тут індикаторами економічного розвитку регіону слід вважати такі показники, які використовуються для оцінювання рівня економічного розвитку, а в процесі їх побудови слід використовувати ідеї факторного аналізу, спрямованого на згортання визначеного апріорного набору статистичних показників у базові регіональні синтетичні критерії-індикатори рівня економічного розвитку регіону з метою забезпечення комплексної оцінки ефективності соціально-економічного розвитку регіонів як соціо-еколого-економічної системи.

Мета наукової статті. За допомогою теоретично значущих результатів обгрунтувати відносно прості в практичному використанні моделі оцінки стійкого економічного розвитку в умовах невизначеності та ризику.

Результати дослідження. Стан економіки потребує постійного аналізу, особливо у відношенні реального сектора економіки. Його розвиток визначається господарською кон'юнктурою, що враховує безліч окремих елементів економічного процесу, які є далеко не однозначними. Протилежно направлена динаміка окремих показників господарської кон'юнктури примушує шукати такий показник, який би зміг об'єднати інформацію, тобто агрегований показник. Ним може бути, на погляд деяких вчених, індекс господарської кон 'юнктури. На необхідність використання агрегованого показника з метою оцінки загального стану економіки зверталась увага ще в кінці ХІХ - на початку ХХ століття Непманом Шпаллартом, Де Фовилем, Жюленом, Персонсом та ін. [9; 10]. Подібні показники почали розроблятися у США ще у середині 30-х років ХХ століття після кризи. Так, У. Мітчел - відомий спеціаліст з питань вивчення економічних циклів [на протязі чверті століття беззмінний директор Американського Національного бюро економічних досліджень (NBER)] і А. Бернс відібрали 21 показник, що, на їх погляд, першими сигналізували про вихід американської економіки з кризи 1937-1938 рр. У післявоєнний період робота у цій галузі проводилась в NBER під керівництвом Дж. Мура. У США різні індекси економічної кон' юнктури розраховуються і оприлюднюються Міністерством торгівлі, Центром дослідження світового економічного циклу у Колумбійському університеті, Національній асоціації управління закупівлями ^АРМ) [11, с. 10].

Методики розрахунку єдиного показника господарської кон' юнктури запроваджувались як у західних державах, так і в Росії. Так, у 1923 р. У. Персонс збудував „Гарвардський барометр" - єдиний індекс „стану справ" для економіки США, який розраховувався як середньоарифметична зважена з відсоткових відхилень від лінійних рівнів ряду показників з елімінуванням сезонних відхилень [12]. Створення „Гарвардського барометру" стимулювало спроби розробити аналоги в Германії, Італії, Канаді, Франції, Швеції. У СРСР на початку 1922р. при Наркоматі фінансів було створено Кон' юнктурний інститут з метою вивчення динаміки господарського зростання, де група провідних спеціалістів (А.Л. Вайнштейн, М.В. Ігнатьєв, Є.С. Четвериков та ін.) розробили методику розрахунку агрегованих індексів, що характеризують стан національної економіки [13], зміст якої зводився до наступного: щомісячні дані кожного з 26 первинних показників у натуральному вимірюванні відносились до їх середнього значення за базовий період; далі усі часткові індекси зводились у групові агрегати методом середньої геометричної простої, а далі -в єдиний показник кон' юнктури. Усередині кожної групи усі показники враховувались з однаковою питомою вагою. Таким чином, узагальнюючий показник акумулював у собі основну частину інформації про зміни динаміки господарської кон' юнктури за певний термін часу. З початку 1930-х років, з введенням адміністративно-планової системи в економіці, ці дослідження припинилися. У 90-х роках ХХ століття, періоду ринкових реформ, проблема побудови агрегованих показників знов стала актуальною. Так, у Росії у 1993 р. А. Давидовим, В. Поповим і А. Френкелем було створено індекс „Ділові особи" для вимірювання господарської кон' юнктури на основі факторного аналізу за 13 показниками [14].

У зв' язку з тим, що у ринковій економіці категорію „Господарська кон' юнктура" розглядають як співвідношення динаміки попиту і пропозиції (обсягу виробництва), саме ці два показники і було покладено у розробку індексу господарської кон'юнктури в Росії [15]. Уся сукупність макроекономічних показників умовно була поділена на дві групи. Одна з них характеризує індекс попиту господарської кон' юнктури, що відображує елементи сукупного попиту. Друга - виробничий індекс господарської кон' юнктури, який показує основні тенденції формування сукупного випуску. Індекс попиту господарської кон' юнктури враховував наступні індикатори:

Для сфери споживання - це реальні доходи населення, вклади населення у банки, роздрібний товарооборот.

• Для експортних операцій - це індекс цін на основний експортний товар - сиру нафту URALS.

Для інвестиційної сфери - це індекс кредитних вкладень банків у інвестиційні проекти російських підприємств.

Для характеристики загального стану сукупного попиту було використано ціновий показник - індекс цінового випередження, який показує на скільки швидше ростуть ціни у промисловості порівняно з цінами сфери споживання і розраховується як відношення індексу споживчих цін до індексу цін виробників промислової продукції. Практика свідчить про те, що чим більше „перегрів" у сфері попиту, тим більше споживчі ціни відхиляються від цін виробників промислової продукції.

Принципи формування виробничого індексу господарської кон' юнктури подібні. Він враховував такі показники: зайнятість; наповнюваність портфелю замовлень; поточний обсяг виробництва; питома вага прибуткових підприємств; питома вага компаній у „доброму" і „нормальному" фінансовому стані; показник, що характеризує потенційні можливості підприємств за зміною сукупного випуску у перспективі; інвестиції у основний капітал. Самі індекси представляють собою лінійну комбінацію часткових показників з різними вагами. Таким чином, агрегований індекс господарської кон' юнктури - це лінійна комбінація найважливіших структурних елементів кон' юнктури:

У—ЩХ1 ?2Х2 +...+WjXj +..+WnXn      (1),   де:     y  -  агрегований  індекс господарської

кон'юнктури; ~~^п 5 - вага, з якою структурні елементи господарської кон'юнктури входять в агрегований індекс; ХП ? -структурні елементи агрегованого індексу господарської кон'юнктури [11, с. 10].

З метою визначення УУп було використано підхід, який базується на визначенні ваг показників за коефіцієнтами парної кореляції між ними:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period