B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

n

n

n

w j

r- /

У    (2), де    ij  - коефіцієнт парної кореляції між i-м і j-м показниками (i, j

j1

j1 i1

1,2,... , n) [15].

На практиці за даною моделлю доцільно проаналізувати співвідношення індексу попиту господарської кон'юнктури та виробничого індексу господарської кон'юнктури з динамікою промислового виробництва в країні (регіоні). Як свідчать досвід російських вчених, в Росії індекс попиту господарської кон'юнктури за останні роки суттєво випереджав індекс промислового виробництва. Зокрема, індивідуальні індекси попиту господарської кон' юнктури росли швидше, ніж випуск продукції промисловості, але стан у побутовій сфері Росії ще далекий від „перегріву": індекс випередження споживчими цінами цін виробників менше 100%. Постійно зростає відрив індексу попиту господарської кон'юнктури від індексу промислового виробництва. Все це свідчить про те, що кон'юнктурні можливості, що надаються ринком, не повністю використовуються російськими підприємствами [11, с. 11].

Аналогічна ситуація спостерігається і в національній економіці України. Так, аналіз співвідношення індексу цінового випередження до індексу обсягу продукції промисловості за 2002-2010рр. свідчить про те, що індекс цінового випередження за період 2002-2010 рр. відставав від індексу обсягу продукції промисловості. Це, у свою чергу, свідчить про те, що стан у побутовій сфері України ще також далеко від „перегріву" (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка індексу цінового випередження та індексу обсягу продукції промисловості України за 2001-2009рр.

Роки

Індекси (до попереднього року), %

 

споживчих цін [16, с.

70; 17, с. 46]

цін виробників пром. продукції [16, с. 72; 17, с. 7]

цінового випередження

промислової продукції [16, с. 109; 17, с. 7]

А

1

2

3=1:2

4

2001

112,0

108,7

103,0

114,2

2002

100,8

103,0

97,9

107,0

2003

105,2

107,6

97,8

115,8

2004

109,0

120,5

90,5

112,5

2005

113,5

116,7

97,3

103,1

2006

109,1

109,6

99,5

106,2

2007

112,8

119,5

94,4

107,6

2008

125,2

135,5

92,4

94,8

2009

112,3

114,3

98,3

78,1

2010

109,1

118,7

91,9

111,0

Як і в Росії, в Україні суттєвий відрив темпів зростання показників сукупного попиту від темпів промислового росту можна пояснити тим, що все більша частина купівельної спроможності вітчизняних споживачів віддає перевагу придбанню імпортної продукції, що тим самим зменшує реальні обсяги виробництва відносно потенційних. Левову долю (58,8%) в імпорті України у 2010р. становили мінеральні продукти (34,9%), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (10,5%) і механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання та їх частини, пристрої для записування або відтворення звуку (13,4%), яке, скоріше сприяє економічному росту країни, ніж стримує його [17, с. 37-39].

Таким чином, на наш погляд, при дослідженні сталого економічного розвитку мезо- чи макрорівнів України необхідно розраховувати виробничий індекс господарської кон' юнктури, індекс попиту господарської кон' юнктури, а також інтегральний індекс господарської кон' юнктури та досліджувати їх динаміку.

При визначенні моделей сталого економічного розвитку доцільно також проводити аналіз економічної спроможності регіонів на різних рівнях дослідження національної економіки України, який дозволяє оцінити перспективи їх розвитку, що сприяє визначенню пріоритетних направлень регіональної політики, рішенню стратегічних проблем управління регіоном. Вищезазначене можна пояснити трьома основними підходами до виявлення сутності розвитку територіальних економічних систем: за першим підходом передбачаються інтегральна стійкість територіальних систем з погляду збалансованості їх підсистем, стабільності динаміки показників, позитивності структурних змін; за другим - стійкий розвиток тісно пов'язаний з питаннями економічної безпеки; за третім - основним критерієм виступає рівень досягнення екологічної безпеки.

Класифікація регіонів за рівнем економічної спроможності представляє зацікавленість з точки зору розв'язання проблем аналізу економічного потенціалу певного регіону, сприяє отриманню висновків перспективного і стратегічного менеджменту. Разом з тим, велике значення має системний аспект рішення класифікаційних задач, пов' язаних з оцінкою рівня економічного розвитку на регіональному рівні. Його особливості визначаються складом сукупності одиниць спостереження, яка є базою даних. Ця сукупність повинна формуватись на основі територіального принципу і пов' язана з аналізом мікроекономічних факторів економічного розвитку регіону, удосконаленням ефективності управління регіональною економікою.

В комплексі задач класифікаційного аналізу економічної спроможності регіону вагоме значення мають: визначення кількості та складу класифікаційних рівнів економічної спроможності; формування системи показників, яка повинна складатися з узагальнюючих, комплексних характеристик економічної спроможності; аналіз співвідношень між групами регіонів, які відповідають різним рівням економічної спроможності, особливо тих співвідношень, які мають сталий характер; отримання висновків за оцінкою економічної спроможності регіонів України (області чи району) та прийняття управлінських рішень щодо соціально-економічного розвитку регіону. Розв' язання вищезазначених задач у динаміці за певний термін часу сприяє правильному аналізу стану регіональної економічної системи, ступеню її спроможності, а також виявленню тенденцій і стратегічних перспектив економічного розвитку.

Важливою особливістю формування бази даних є наявність уявлень про класифікаційні рівні. Доцільно виділяти наступні рівні економічної спроможності регіону за аналогом класифікації рівнів економічної спроможності великих і соціальновагомих підприємств [18]:

• Абсолютна економічна спроможність. Регіон знаходиться у стані абсолютної рівноваги за усіма складовими оцінки у відповідності до усіх критеріїв.

• Відносна економічна спроможність. Регіон успішно існує у бізнесі, мають місце труднощі, але вони успішно долаються, тому що працюють механізми адаптації.

• Умовна економічна спроможність. Наявність хронічних порушень найважливіших параметрів усіх функціональних складових економічної спроможності.

Розробляючи моделі стійкого економічного розвитку регіону, на погляд авторів, доцільно в основу покласти сценарний підхід. Зумовлено це тим, що саме сценарії можуть бути використані в якості основних інструментів щодо ефективного прийняття рішень системою управління та координації адекватних дій. Сценарій розвитку певної системи - це необхідна проміжна ланка між етапами формування конкретних планів робіт щодо досягнення необхідної мети. Вони відображують зміни стану та характеристик елементів системи, використовуються в якості основних інструментів аналізу альтернативних варіантів розвитку ситуації при заданих цільових і критеріальних установках в умовах невизначеності, коли виникають труднощі безпосереднього формування конкретного плану проведення робіт щодо цілеспрямованого управління соціально-економічною системою [19, с. 18]. Отже, ситуаційним і одночасно об' єктивно орієнтованим методом відображення інформації про стан об' єкту дослідження і прийняттянеобхідних дій щодо вивчення його динаміки є представлення послідовності стану об' єкту дослідження у вигляді вірогідних сценаріїв поведінки. Побудова сценаріїв спрямована на розв' язання таких проблем, як: виявлення пріоритетних моментів розвитку об' єкту дослідження та розробка на цій основі якісно різних варіантів динаміки його розвитку; усесторонній аналіз і оцінка кожного з отриманих варіантів, вивчення його структурних особливостей та можливих наслідків його реалізації. Синтезовані сценарії дозволяють адекватно відображати процеси поведінки соціально-економічної системи, розробляти стратегії організації та реалізації превентивних і оперативних заходів зміни ситуації, формувати стратегічні та тактичні плани дій, проводити якісний аналіз наслідків, прогнозувати дані передбачуваних збитків і ризиків. Ключовим поняттям методології сценарного підходу є поняття „невизначеності" - ситуації, коли частково або повністю відсутня інформація про структуру та вірогідний стан системи або її середовища [20, с. 29], тому що саме при побудові сценаріїв закладається основа для зменшення невизначеності розвитку соціально-економічної системи в процесах прогнозування, планування та управління у майбутньому. Саме тому, в першу чергу, необхідно дослідити види та джерела виникнення невизначеності

При розробці сценаріїв розвитку не тільки соціально-економічної системи але й її регіонів в умовах невизначеності та ризику виділяють такі етапи:

- Перший етап - Формування сукупності змінних, що досліджуються, та чисельності їх значень: постановка та уточнення мети дослідження; визначення елементів, середовища, каналів управління та аналізу видів невизначеності соціально-економічної системи відповідно до мети дослідження; аналіз теоретичної та інформаційно-статистичної бази дослідження; визначення терміну дослідження; розробка на змістовно-теоретичному рівні альтернатив розвитку системи; визначення кількості сценарних варіантів ( не більше семи - дев' яти).

- Другий етап - Побудова моделі системи: побудова блок -схеми сценарної моделі, шкали їх вимірювання, їх динаміки та діапазону; аналіз простору альтернативних станів системи; вибір інструментарію моделювання та побудова математичної моделі системи, процедури ідентифікації та ідентифікація параметрів моделі; розробка для неоднозначно визначених елементів моделі критеріїв виділення сценарних областей та зразків; побудова сценарних областей та зразків, сценарних варіантів за допомогою сценарних зразків.

- Третій етап - Заключний: змістовна інтерпретація отриманих результатів; наповнення сценарних варіантів експертною інформацією; оформлення результатів дослідження.

Виходячи зі змісту сутності сталого розвитку та особливостей державного управління при імітаційному моделюванні стійкості соціально-економічного розвитку регіонів, в першу чергу, необхідно визначити класифікаційну ознаку, за якою регіони будуть відноситись до того чи іншого типу, та хто буде використовувати результати дослідження і з якою метою.

Висновки та пропозиції. Сценарний підхід в моделюванні стійкого економічного розвитку регіону в умовах невизначеності та нестабільності виступає універсальним інструментом, що дозволяє здійснювати імітаційне моделювання траєкторії складних динамічних систем в умовах управлінських дій, які здійснюються різними суб' єктами управління і переслідують різні цілі. Так, при проведенні адміністративно-територіальної реформи доцільно здійснити моделювання та прогнозування циклічної динаміки регіонів України, тому що управлінські рішення повинні враховувати територіальну диференціацію та специфіку стартових умов різних частин території, а саме: центру (обласного центру), біцентру (районів) та периферії (територіальних громад), які розвиваються у тісному взаємозв' язку між собою.

РЕЗЮМЕ

Исследованы и обоснованы относительно простые в практическом использовании модели оценки устойчивого экономического развития в условиях неопределенности и риска. Предложено при разработке модели устойчивого экономического развития региона использовать сценарный поход и определены его основные этапы.

РЕЗЮМЕ

Досліджено та обгрунтовано відносно прості в практичному використанні моделі оцінки стійкого економічного розвитку в умовах невизначеності та ризику. Запропоновано при розробці моделі стійкого економічного розвитку регіону застосовувати сценарний підхід та визначено його основні етапи.

SUMMARY

The models of estimation of steady economic development in the conditions of vagueness and risk simple in the practical use are explored and grounded relatively. It is offered for development of model of steady economic development of region to use a scenario hike and his basic stages are certain.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Шевчук В.Я. Ріо-де-Жанейро-Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В.Я. Шевчук, Г.О. Білявський, Ю.М. Саталкін та ін. - К.: Геопринт,2002.- 118с.

2. Умаханов М.И. Устойчивое развитие региона: модель, основне направления, концепція: монографія / М.И. Умаханов, Р.Д. Шах пазова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 200б. - 143 с.

3. Артеменко В.Б. Індикатори стійкого соціально-економічного розвитку регіонів //Регіональна економіка. - 200б. - № 2. - С. 90-97.

4. Підліснюк В. Сталий розвиток суспільства: роль освіти: Путівник / В. Підліснюк, Ы. Рудик, В. Кириленко та ін. /За ред. В. Підліснюк. - К.: Вид-во СПД „Ковальчук", 2005. - 88 с.

5. Estimates of the Genuine Progress Indicator (GPI) for Vermont, Chittenden County, and Burlington, from 1950 to 2000 // A report to the Burlington Legacy Project and the ChamplainInitiative.October,2003:http://www.uvm.edu/~jdericks/GPI/GPIpaper. Doc; Venetoulis J. Cobb C. Genuine Progress Indicator (GPI). Measuring the Real State of the Economy / Sustainability Indicators Program. March 2004: http://www. RedefiningPrjgress.org

6. Индекс устойчивого экономического благосостояния: http://www.Greensalvation.org/Russian/Publish/03 rus/03 09.htm

7. Методика вимірювання людського розвитку регіонів України. - К.: Держкомстат України, 2001. - 24 с.

8. Методологічні положення зі статистики. Вип. 2. - Т. 2. / Державний комітет статистики України. - К.: ІВЦ Держкомстату

України, 200б. - 5б7 с.

9. Игнатьев М.В. К вопросу об едином экономическом показателе // Вестник статистики. 1922. - № 1-4.

10. Julin I. Economic Progress of Belgium from 1890 to 1907. //journal of the Royal Statistical Society, London,1912, № 2.

11. Райская Н.Н. Индекс хозяйственной конъюнктури и экономический рост / Н.Н. Райская, Я. В. Сергиенко, А.А. Френкель, О.Н. Матвеев // Вопросы статистики, 8/2005. - С. 10-13.

12. The Harvard Index of General Business Conditions its Interpretation. Cambridge, Mass., 1924. 13.Экономический бюллетень Конъюнктурного института. 1923. - № 5-б.

14. Давыдов А. Индекс хозяйственной конъюнктуры в России: построение и результаты / А. Давыдов, В. Попов, А. Френкель // Мировая экономика и международные отношения. 1993. - № 12. - С. 1б-21.

15. Березовская М. Агрегированный индекс - эффективный измеритель инфляции / М. Березовская, Н. Райская, А. Френкель, И. Горячова // Вопросы статистики. 199б. - № 12. - С. б-9.

16. Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленко О.Г. - К.: Державне підприємство „ІНФОРМАЦІЙНО-

АНАЛІТИЧНЕ АГЕНТСТВО", 2010. - 5бб с.

10б

17. Про соціально-економічне становище України за 2010 рік. - К.: Держкомстат, 2011 // http://www.www.ukrstat.gov.ua

18. Управление состоятельностью предприятий. / Под ред. В.В. Цыганова. - М.: РГПАУ, 2001. - 175 с.

19. Нижегородцев Р.М. Нелинейные методы прогнозирования экономической динамики региона: Монография / Р.М. Нижегородцев, Е.Н. Грибова, Л.П. Зенькова, А.Ю. Хатько. _ Харьков: ИД «Инжэк», 2008. - 320 с.

20. Шибалкин О.Ю. Проблемы и методы построения сценариев социально-экономического развития / О.Ю. Шибалкин. - М.: Наука,

1992.

УДК: 65.291.9

ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ КРУПНОГО И МЕЛКОГО КАПИТАЛА: ПРОТИВОРЕЧИЯ И РЕЗУЛЬТАТЫ Химченко А.Н., доцент кафедры экономической теории Донецкого национального университета

Постановка проблемы. В настоящее время роль малого бизнеса не ограничивается только его инновационным потенциалом. Малые предприятия оказывают значительное воздействие на характер и уровень интенсивности отраслевой конкуренции. Благодаря своим характеристикам малые предприятия могут быстро реагировать на постоянно меняющуюся конъюнктуру. Крупные предприятия являются более эффективными в том случае, когда вокруг них формируется эффективная система поставщиков из малых и средних предприятий - производственных, инновационных, сервисных, предприятий, предлагающих юридические и консалтинговые услуги. Только благодаря кооперации и конкуренции повышается гибкость крупного предприятия. Оно становится более приспособленным к быстрым изменениям требований рынка. Такой подход позволяет повысить скорость внедрения инноваций, качество конечного продукта. Существующие в настоящее время взаимоотношения между субъектами малых и крупных предприятий носят стихийный характер, что во многом определяется высокой степенью неопределенности и информационной непрозрачностью деятельности субъектов, не позволяющей крупным предприятиям рассчитывать на долговременные и взаимовыгодные отношения с ними. В связи с этим актуализируется проблема механизма взаимодействия этих субъектов хозяйствования и форм его реализации.

Анализ последних исследований и публикаций. Проблемам взаимодействия малого и крупного капитала уделяется значительное внимание в работах следующих авторов: Алимовой Т., Аникина Б., Блинова А., Бусыгина А., Бухвальда Е., Буянова

B. , Дмитриченко Л., Землякова Д., Календжяна С., Клейнера Г., Курченкова В., Лапусты М., Масленникова В., Сапсая Б., Силенга

C. , Сосны С., Спартака А., Старостина Ю. и др. Среди зарубежных авторов, проводивших исследования проблем форм взаимодействия крупного и малого капитала, существенный вклад внесли: Ананд В., Брикли Дж., Дарк Ф., Дельтей Ж., Кейвз Р., Лафонтейн Ф., Мерфи В., Мюррей Я. и др.

Нерешенная часть проблемы. В экономической литературе взаимодействие крупного и мелкого капитала - актуальный вопрос на данном этапе развития экономики Украины. Однако до сих пор все еще не достаточно исследованы формы сотрудничества предприятий, владеющих малым и крупным капиталом, а также не определены основне противоречия данного взаимодействия.

Цель статьи. Исседование и анализ основных форм взаимодействия крупного и мелкого капитала и определение противоречий данного процесса.

Изложение основного материала. Взаимодействие крупного и мелкого капитала происходит посредством следующего механизма

(рис. 1).

На рисунке приведены следующие обозначения:

О - объект; 8 - субъект; Р - поставленная цель; М - методы реализации цели; \¥ - средства для осуществления поставленной цели; Б - форма осуществления; Я - результат; О0 - трансформированный объект; т - мониторинг; К - коррекция.

О

 

8

 

р

 

м

 

 

 

 

 

-^

 

 

 

 

 

к

т

 

_ Оо

 

^-

 

Рис. 1. Модель механизма взаимодействия малого и крупного капитала [1, с. 129]

Механизм взаимодействия малого и крупного бизнеса обеспечивает реализацию особой системы экономических отношений, которая представляет собой трехкомпонентную структуру - государство, крупный бизнес, малые предприятия, в рамках которой осуществляется взаимовыгодное партнерство. Структура механизма взаимодействия малого и крупного бизнеса может быть представлена следующим образом: субъектом данного механизма являются малый и крупный бизнес во всех организационно-правовых формах, государственные организации, обеспечивающие реализацию механизма их взаимодействия, а также население, которое обеспечивает наличие социальной ориентированности во взаимодействии малого и крупного бизнеса. Объектом данного механизма являются процессы развития предпринимательства в целом, а методами и инструментами выступают меры по разработке, внедрению, контролю и поддержке механизма взаимодействия малого и крупного бизнеса [1, с. 129]

В своей деятельности субъекты малого бизнеса вступают в противоречивые экономические отношения с крупным бизнесом. Противоречивость этих взаимоотношений заключается в том, что практически всегда, малое предприятие, вступая во взаимоотношения с крупным предприятием, рискует попасть в зависимость от своего партнера. Независимо от того, будь то банк, лизинговая компания или франчайзер, малому предприятию необходимо взвешивать все плюсы и минусы этого партнерства.

© Химченко А.Н., 2011

В процессе взаимодействия объекта и субъекта интеграции крупного и мелкого капитала возникают противоречия, которые в той или иной степени оказывают воздействие на функционирование малого бизнеса в контексте взаимодействия с крупным: противоречия сущностные, противоречия функциональные; противоречия, связанные с отношениями собственности; противоречия, носящие временный и постоянный характер; противоречия, связанные с переходным состоянием. В свою очередь, противоречия могут быть как внешними, так и внутренними. Предполагается также существование определенной субординации, проявляющейся в необходимости разрешения не всех противоречий одновременно, а наиболее важных (первостепенных) в данный конкретный момент развития [3].

Процесс исследования противоречий предполагает не только выявление наиболее острых противоречий и их систематизацию, но также и выяснение их источников, движущих сил, направлений, тенденций, определение форм разрешения. Такими формами могут быть инстатуциональные формы взаимодействия малого и крупного бизнеса.

В современной экономике основными формами интеграции крупного и малого капитала являются: субконтрактация - в производстве; франчайзинг - в производстве и сбыте; венчурное финансирование - в инновациях; лизинг - в финансировании; аутсорсинг; новый вид взаимодействия - промышленные кластеры (рис. 2) [3].

Рис. 2. Формы взаимодействия крупного и мелкого капитала (разработано автором)

Субконтрактация как разновидность делового партнерства предполагает такую кооперацию малых форм капитала, при которой крупное предприятие на основе договора размещает заказ, определяет спецификацию изделий, предоставляет сырье или полуфабрикат для дальнейшей переработки и т.д., а исполнители (малые предприятия) осуществляют частичную или завершающую обработку предоставленного материала. При этом крупное предприятие может заключить контракт либо на производство готового изделия без собственного участия в его производстве (коммерческий вариант), либо на участие малых предприятий в отдельных стадиях технологического процесса (производственный вариант).

Популярность субконтрактации обусловлена следующим:

- более низкими издержками производства у субподрядчика;

- временным недостатком производственных мощностей на крупном предприятии при перегруженном портфеле ее

заказов;

- потребностью в проникновении на рынок с малыми партиями товара без затрат на создание сбытовых систем;

- обеспечением адаптации к «пиковым» ситуациям на рынке и т.д. [2, с. 47-48].

При большой загруженности малого предприятия заказами со стороны крупного контрактора, необходимо использование качественного оборудования, которое является достаточно дорогостоящим для малых предприятий. Для этого малым предприятиям целесообразно при заключении субконтрактных договоров параллельно заключать лизинговые договора, что позволит получать необходимое оборудование для производственных целей. В результате чего сократится срок исполнения заказов, повысится качество производимой продукции, и как следствие, субконтрактные отношения перейдут в разряд долгосрочных контрактов.

Лизинг имеет большие перспективы при организации малых предприятий на базе активов крупных производств, так как отпадает необходимость в значительных разовых инвестициях. Кроме того, при лизинге часто используется товарная форма арендных платежей вместо денежной (поставки продукции, производимой на арендуемом оборудовании). Эти обстоятельства чаще всего и выступают в качестве определяющего фактора при участии малых предприятий в реструктуризации крупных [3].

Франчайзинг объединяет в себе преимущества как для крупного производства (экономия на управленческих расходах, рекламе, затратах на внедрение новых технологий и видов продукции, обучении персонала), так и для малого бизнеса (высокая «проникающая» способность, возможность локальных контактов и знание местных условий) [3].

Особенность франчайзинга заключается в том, что предприятия, работающие по договору франчайзинга, несмотря на юридическую самостоятельность, являются частью единой системы. Таким образом, франчайзинг, с одной стороны, помогает избежать многих сложностей, связанных с функционированием независимого малого бизнеса, а с другой - порождает проблемы, свойственные любой корпоративной структуре.

По данным Международной ассоциации франчайзинга, средняя рентабельность инвестиций за первые 10 лет работы для обычных независимых предприятиях составляет около 300%. Для компаний же, работающих в рамках франчайзинговых соглашений, - более 600%. Из всех создающихся в мире независимых компаний в течение 3-х лет в среднем около 90% прекращают свое существование, в то время как для франчайзинговых компаний доля банкротов в первые 3 года составляет менее 10%. В целом, за последние пять лет в мире менее 8% франчайзинговых предприятий оказались нежизнеспособными [3].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period