B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

В целом, франчайзинг, как составляющая экономики Украины, находится на начальном этапе развития. По данным Ассоциации франчайзинга Украины, в нашей стране на сегодняшний день функционирует более 100 франчайзинговых сетей (для сравнения: в США их количество составляет более 1500, во Франции - более 750, в Польше - около 140). И хотя успешные примеры использования франчайзинга в Украине остаются достаточно редкими, в последние несколько лет их количество начало постепенно увеличиваться.

В то же время эксперты отмечают, что развитие франчайзинга в Украине сдерживается целым рядом факторов, основными из которых являются: несовершенство законодательной базы, отсутствие у отечественных предпринимателей опыта работы в рамках франчайзинга, недобросовестное отношение к выполнению договорных обязательств и чужой интеллектуальной собственности, низкий уровень развития банковского кредитования и так далее [4].

Венчурное финансирование подразумевает все вложения в рискованные, с точки зрения финансовых результатов, проекты, прежде всего в области высоких технологий. Подобными операциями занимаются как специализированные независимые компании, так и дочерние предприятия крупных корпораций, мелкие инвестиционные предприятия и даже общества с ограниченной ответственностью [5].

Формально «аутсорсинг» - это передача стороннему подрядчику некоторых бизнес-функций или частей бизнес-процесса предприятия. Специалисты аутсорсинговых компаний при выполнении функций по заказу сторонних организаций используюттакое определение: аутсорсинг - это организационное решение, которое заключается в распределении функций бизнес-системы в соответствии с принципом: «оставляю себе только то, что могу делать лучше других, передаю внешнему исполнителю то, что он делает лучше других».

Аутсорсинг является организационным решением, оптимизирующим конфигурацию бизнес-системы, исходя из этих трех параметров. Аутсорсинг - это заимствование на стороне. Причем заимствуются всегда вторичные функции относительно главной функции.

В современной экономике аутсорсинг - это способ выделения отдельных структур крупного предприятия в самостоятельные бизнес единицы с целью повышения мобильности крупного предприятия. Данное выделение происходит, как правило, путем делегирования полномочий по управлению данным подразделением. Зачастую, такой аутсорсинг строится на родственных связях, при этом и крупное предприятие, и вновь созданное малое предприятие имеют один и тот же источник финансирования. В результате, при передаче малому предприятию второстепенных функций, крупное предприятие не теряет контроля над происходящим, при этом, получая все преимущества, которые есть у малых предприятий. По нашему мнению, такой вид аутсорсинга необходимо выделять в отдельную группу «семейного» аутсорсинга, который также можно назвать «монофинансовым» аутсорсингом. Можно сказать, что «семейный» аутсорсинг - это передача компанией части бизнес-функций внешней организации, которая является самостоятельной бизнес-единицей, но при этом у обеих компаний один и тот же инвестор и/или руководство компании аутсорсера связано родственными связями с владельцами передающей компании [5].

К основным преимуществам такого аутсорсинга, по сравнению с классическим аутсорсингом, можно отнести следующие: сводится к минимуму риск утечки информации и появления нового конкурента, использующего опыт и знания компании, при передаче на аутсорсинг сразу нескольких важных функций; нет опасности снижения качества выпускаемой продукции из-за недобросовестности аусорсера; сохраняется логистическая стыковка между внутренними системами предприятия и системами аутсорсинговой фирмы; сохраняется контроль за всеми ресурсами предприятия и др. [5] .

В среде малого бизнеса лидирующая роль по формированию системы производственно-кооперационных и иных взаимодействий с представителями крупного бизнеса, несомненно, принадлежит представителям малого промышленного бизнеса, которые могут образовывать кластер предприятий. В современной промышленной политике кластер - это группа географически соседствующих и интеграционно взаимодействующих компаний и связанных с ними организаций, функционирующих в определенной отраслевой (многоотраслевой) сфере и взаимодополняющих друг друга.

Другими словами, кластер в общеэкономическом смысле представляет собой группу географически локализованных взаимосвязанных компаний, поставщиков оборудования, комплектующих, специализированных производственных услуг, предприятий инфраструктуры, научно-исследовательских центров, вузов и других организаций, взаимодополняющих друг друга в достижении определенного хозяйственного эффекта и усиливающих конкурентные преимущества отдельных компаний и, следовательно, кластера в целом. Таким образом, одним из отличительных признаков промышленного кластера в общей модели производственно-кооперационных и иных взаимодействий субъектов хозяйствования является принцип территориальной локализации [5].

Взаимодействие крупного и мелкого капитала можно рассматривать с позиции отношений собственности (основание одного предприятия другим) со стороны четырех форм взаимодействия (табл. 1).

Таблица 1

Формы взаимодействия малого и крупного капитала [6, с. 37]._

Форма взаимодействия

Крупное предприятие

Малое предприятие

1 форма

основатель

основанное предприятие

2 форма

кредитор

заемщик

3 форма

поставщик

покупатель

4 форма

покупатель

поставщик

Форма взаимодействия «основатель - основанное предприятие» предполагает, что крупное предприятие является основателем малого предприятия. При этом крупное предприятие может преследовать несколько целей:

А) малое предприятие создается с целью участия в общем бизнес-процессе крупного предприятия как поставщик комплектующей продукции, услуг;

Б) малое предприятие не берет участие в бизнес-процессе крупного предприятия, рассматривается или как финансовое участие крупного предприятия, или как стратегически интересный проект [6, с. 36-37].

Форма взаимодействия «кредитор - поставщик» - это тип сотрудничества, который предусматривает предоставление кредита крупной компании, при этом производителем является малое предприятие, которое входит в крупную компанию и является поставщиком инновационных технологий. Финансовые институты не рискнули бы выделять кредит малому предприятию под новые технологии [6, с. 37].

Форма взаимодействия «поставщик - покупатель» осуществляется между малым и крупным предприятием в зависимости от наличия или отсутствия «производственной функции» у малого предприятия. Крупное предприятие - поставщик может выступать: поставщиком сырья, материалов и комплектующего для малого предприятии; поставщиком услуг по производству и изготовлению готовой продукции по заказу малого предприятия; поставщик услуг по сбыту продукции малого предприятия [6, с. 37].

Форма взаимодействия «покупатель - поставщик» позволяет найти малому предприятию постоянный и надежный канал сбыта своей продукции или услуг [6, с. 38].

Позитивным в сотрудничестве крупных и мелких предприятий является то, что малое предприятие минимизирует риски банкротства, подкрепляя себя надежным партнером с крупным капиталом, а также происходит пролонгация взаимодействие партнеров, способствует их стабильности и надежности, что позволяет использовать различные формы взаимодействия.

Также в процессе взаимодействия крупного и мелкого капитала решается ряд проблем:

- проблема управления на крупном предприятии. Решается с помощью сотрудничества или основания малого предприятия, которое владеет гибкостью при принятии управленческих решений и мобильностью реакции на изменение внешней среды;

- проблема малого предприятия, возникающая при поиске финансовых ресурсов для расширения деятельности. Решается сотрудничеством с крупным предприятием, которое имеет успешный опыт в работе с финансовыми ресурсами;

- на крупных предприятиях не редко возникают инновационные идеи, на реализацию которых не хватает человеческих или предпринимательских ресурсов, которые можно найти в малом предприятии. Следовательно, инновационная идея находит свою реализацию на малом предприятии;

- при выходе на рынок малого предприятия с новым продуктом возникает проблема отсутствия информированности потребителей. Решение данной проблемы обеспечивает крупное предприятие, находящееся на рынке длительное время и имеют известную торговую марку.

Выводы. В процессе взаимодействия крупного и мелкого капитала возникают противоречия сущностные, противоречия функциональные; противоречия, связанные с отношениями собственности; противоречия, носящие временный и постоянный характер; противоречия, связанные с переходным состоянием. В свою очередь, противоречия могут быть как внешними, так и внутренними.

В современной экономике основными формами интеграции крупного и малого капитала являются: субконтрактация - в производстве; франчайзинг - в производстве и сбыте; венчурное финансирование - в инновациях; лизинг - в финансировании; аутсорсинг; новый вид взаимодействия - промышленные кластеры .

Взаимодействие крупного и мелкого капитала также можно рассматривать с позиции отношений собственности (основание одного предприятия другим) со стороны четырех форм взаимодействия: форма взаимодействия «основатель - основанное предприятие»; форма взаимодействия «кредитор - поставщик»; форма взаимодействия «кредитор - поставщик»; форма взаимодействия «покупатель - поставщик».

Ни одно явление современной общественно-экономической жизни нельзя характеризовать однозначно как положительное или отрицательное. Взаимоотношения малого и крупного бизнеса - не исключение. Именно существование преимуществ и недостатков для обеих сторон дает возможность развивать и совершенствовать его. От совокупности и превалирования отдельно взятых характеристик в каждом конкретном случае будет зависеть положительное или отрицательное решение о вступлении во взаимоотношения. А современное формирование новых тенденций и направлений его развития только способствует положительному решению данного вопроса.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрены основные формы взаимодействия крупного и мелкого капитала, а также противоречия, возникающие в данном процессе. Определены позитивные и негативные стороны взаимодействия крупного и мелкого капитала.

Ключевые слова: крупный капитал, мелкий капитал, взаимодействие крупного и мелкого капитала, противоречия взаимодействия крупного

и мелкого капитала.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуті основні форми взаємодії великого і дрібного капіталу, а також протиріччя, що виникають в цьому процесі. Визначені позитивні і негативні сторони взаємодії великого і дрібного капіталу.

Ключові слова: великий капітал, дрібний капітал, взаємодія великого і дрібного капіталу, протиріччя взаємодії великого і дрібного капіталу. SUMMARY

The basic forms of co-operation of large and shallow capital, and also contradictions arising up in this process, are considered in the article. Positive and negative parties of co-operation of large and shallow capital are certain.

Keywords: big business, shallow capital, co-operation of large and shallow capital, contradiction of co-operation of large and shallow capital. СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Иншаков О.В. Механизм социально-рыночной трансформации и устойчивого развития АПК России / Иншаков О.В. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 1995. - С. 129.

2. Телегина О. В. Кооперация малых и крупных предприятий как фактор институционализации малого бизнеса / О. В. Телегина // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая - 2007. - №2. - С. 47-51.

3. Яковлев А. Р. Развитие институционального механизма взаимодействия крупных и малых фирм в современной российской экономике: диссертация кандидата экономических наук: 08.00.01 / А. Р. Яковлев. - Волгоград, 2007. - 190 с.

4. Международная ассоциация франчайзинга [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://franchising.su

5. Ассоциация франчайзинга Украины [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.franchising.org.ua/ б.Вісник Макіївського економіко-гуманітарного інституту. - Макіївка. : МЕГІ, 2010. - №4. - С. 35-43.

УДК 336.5.02 + 336.52

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ В КРАЇНІ

Ходикіна В.В., к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки Державного університету інформатики і штучного інтелекту Ходикін В.Ф., к.т.н., доцент кафедри математики та математичних методів в економіці Донецького національного університету

Постановка проблеми: Центральне місце в системі механізмів розподілу й використання обмежених ресурсів у ринковій економіці займають конкуренція й ціни. У той же час, процес перерозподілу ресурсів, забезпечення правової бази для функціонування господарюючих суб'єктів, здійснення економічної політики незмінно залишається функцією держави, доповнюючи ринковий організаційно-господарський механізм. Про масштаби економічної діяльності держави свідчать державні видатки й доходи, частка держави в перерозподілі національного доходу.

У зв'язку із цим, у сучасній економічній науці й практиці незаперечну актуальність мають питання обсягу, динаміки й структури державних видатків і, відповідно, ступеню навантаження на економіку. Усестороннє вивчення цих проблем, як щодо кожної окремої країни, так і світової економіки в цілому, дозволяють правильно й ефективно розробляти державну економічну політику, формувати систему механізмів забезпечення достатнього інтенсивного економічного збільшення національної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Вагомий внесок в наукову розробку проблем державного регулювання, державного навантаження на економіку, державних витрат внесли такі російські вчені як Гайдар Е. Ілларионов А., Пивоварова Н., Кудров В., Попов В. В українській науковій літературі ці разні аспекти цього питання знаходять своє відображення у роботах А. Гальчинського, В. Геєця, В. Кравченка, А. Кредісова, М. Павлишенка, Д. Полозенка, В. Суторміної, В. Федосова, С. Слухая, А. Філіпенка, В. Черняка та ін.

Виділення невирішеної проблеми: Не зважаючи на існування в економічній літературі широкого спектру напрацювань з питань налогово-бюджетного регулювання, державних витрат, налогового тягару, цілісного комплексного дослідження з метою всебічного вивчення залежності приросту ВВП та рівня державного навантаження на економіку донині в Україні не проводилося. До теперішнього часу не вирішено на скільки тісний зв'язок існує між розміром частки державних витрат і темпами зростання

ВВП.

Мета наукової статті: Основною метою даної роботи є обгрунтування взаємозалежності державного навантаження на економіку та зростання ВВП в країні на прикладі розвинених держав світу та України. Результати дослідження:

Перш за все, визначимо, що представляє собою об' єкт нашого дослідження - державне навантаження на економіку. Державне навантаження на економіку можна трактувати, як рівень бюджетних (національний та місцеві бюджети) й позабюджетних (позабюджетні, цільові фонди) видатків, що витрачаються державою на її розсуд для вирішення поточних та довгострокових соціальних, політичних, економічних, оборонних завдань.

В більшості випадків в економічній літературі та на практиці роль держави вимірюється співвідношенням держвитрат до ВВП. Якщо бюджет зводиться з профіцитом, то останній необхідно додати до витрат, тому що це частка державного тягарю. Деякі

© Ходикіна В.В., Ходикін В.Ф., 2О11фахівці вважають, що до цієї суми варто додати витрати державних підприємств, але у більшості випадків цього не роблять у зв'язку з тим, що держпідприємства покривають свої витрати за рахунок своїх же доходів [1 ].

Ми будемо відносити до державних витрат: витрати зведеного бюджету (консолідованого, розширеного уряду) та витрати позабюджетних фондів.

Державні видатки, використовуючи такі джерела як податки (на доходи, на товари та послуги, на капітал), емісія грошей, реалізація державних цінних паперів, міжнародні позики уряду, а також кошти різних позабюджетних (цільових) фондів, виконують наступні функції: політико-правову, соціальну, економічну.

Державні видатки на підтримку й регулювання економіки є найбільш ефективними. Саме їх розмір повинен бути максимально можливим, тобто передбачає політику держави на їх збереження й збільшення.

У той же час, забезпечення виконання усіх функцій у повному обсязі залежить від можливостей кожної окремої країни. Одни з них можуть прийняти на себе лише головні функції, при цьому обсяг виконуваної роботи та витрат у рамках кожної з них можуть бути різними. Інші функції в основному характерні для розвинутої соціальної держави, яка здатна витрачати значні кошти на соціальні та екологічні цілі.

Необхідно відзначити, що взаємозв'язок державних видатків і економічного зростання має неоднозначний характер (рис.

1).

державні видатки економічне зростання

гН      тінізація економіки

дестимулювання нагромадження та інвестицій

скорочення пропозиції праці й інвестицій у людський капітал

обмеження масштабів досліджень та розробок, венчурних інвестицій

Рис. 1. Напрямки впливу державних видатків на економічне зростання

У випадку ефективного виконання основних державних функцій, таких, як захист прав і свобод громадян і гарантування їм певного набору благ, темпи економічного росту, найімовірніше, будуть прискорюватися.

Державні витрати сприяють вирішенню проблеми дисбалансу між зростанням виробництва та споживання, сприяють зняттю соціальної напруги та забезпечують підтримку малозабезпечених верств населення, здійснюють фінансування державних органів, які виступають гарантом стабільності суспільства, а також забезпечують фінансування таких стратегічно важливих сфер національної економіки, як наука, освіта, охорона здоров'я, військова сфера тощо, де залучення приватних вкладень є або недоцільним, або неприбутковим.

У той же час, сьогодні стає досить складно визначити, де і якою мірою дійсно необхідна державна присутність. Наприклад, захист прав фізичних і юридичних осіб у судновій сфері, встановлення загальних умов функціонування бізнесу й т. п. сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки. Крім того, деякі складові інфраструктури й забезпечення вимог національної безпеки також є переважно державними функціями. У той же час, багато перерахованих функцій у сучасному суспільстві знаходять досить ефективне прикладення приватного капіталу, а доцільність високих військових видатків уже давно обговорюється в наукових і суспільних колах. Те ж саме стосується й таких сфер, як освіта, охорона здоров'я, наука й т.д.

Вважається, що чим більше держава намагається розширити свої функції й сфери впливу, протиставляє себе приватному сектору, тим менш продуктивними стають державні видатки, що гальмує економічне зростання. Крім того, у сучасних умовах, коли НТП стає основним фактором інтенсивного економічного зростання, а інноваційна активність - провідною умовою конкурентоспроможності на будь-якому ринку, приватний сектор показує значну перевагу над державним в ефективності й оперативності реагування на названі тенденції.

Так, яскравим прикладом може послужити діяльність ТНК у сфері науки й технологій, на частку яких доводиться практично половина глобальних видатків на НДДКР і не менш 2/3 комерційних видатків на дослідження й розробки (близько 450 млрд. дол. США). Варто підкреслити, що такі видатки найбільших ТНК (наприклад, Форд, Даймлер Крайслер, Сіменс, Тайота, Дженерал Моторс - більше 5 млрд. дол. США) значно перевищують відповідні витрати багатьох країн [2, с. 50].

У зв'язку з цим і виникає виправдане питання про оптимальний розмір державних видатків. Тому що, маючи основним джерелом податкові надходження (до бюджету та цільових фондів), державні витрати створюють передумови для зростання податкового тягарю на економіку, який являє собою втрати економічної ефективності, спричинені падінням виробництва і споживання оподатковуваних товарів нижче оптимального рівня, а також зменшенням ресурсів, що спрямовуються на виробництво приватних благ, внаслідок їх перерозподілу на користь виробництва суспільних благ [3]. І зрештою, це викличе на стільки значні економічні втрати платників податків, які не будуть покриті навіть вигодами від продуктивних державних видатків (використання об' єктів інфраструктури, і від підготовки за рахунок держави кваліфікованої робочої сили тощо).

Отже, вплив державних видатків на економічне зростання є безперечним, однак його позитивність залежить від цілого комплексу факторів: 1) оптимальна величина держвитрат; 2) їх структура, тобто продуктивність; 3) доцільність їх використання в конкретних сферах; 4) їх переваги перед приватним капіталом (можливість або неможливість його використання); 5) рівень розвитку економіки та реалізація стратегічних завдань і т.д.

Негативним аспектом державних витрат виступає можливість їх перевищення над державними доходами, що викликає зростання державного дефіциту, з яким пов'язані такі руйнівні для національної економіки явища, як інфляція, зростання державного боргу тощо, а, отже, стимулює виникнення економічних криз та уповільнення економічного зростання.

Вилучаючи з приватного сектору частину ресурсів, держава перерозподіляє їх на свій розсуд. Ефект від здійснення таких операцій повинен бути вище у порівнянні з можливість використання цих коштів без впливу держави.

Проте не варто забувати, що такий ефект не може бути чисто матеріальним. Частина коштів держава використовується на власне утримання, забезпечення безпеки громадян, оборону державних кордонів, проведення зовнішньої політики тощо.

Таким чином, між державними витратами та темпами економічного зростання існує цілком зрозумілий діалектичний зв'язок. З одного боку на економічний розвиток впливає те, скільки коштів, у якій пропорції та структурі держава витрачає на забезпечення соціальних заходів, утримання державних органів та програми іншого характеру. З іншого - обсяг та структура цих витрат від рівня економічного розвитку держави. Стійке зростання ВВП дозволяє скоротити держвитрати за рахунок усунення внутрішнього та зовнішнього боргу, скорочення виплат по безробіттю, підтримці незаможних тощо.

Ряд вчених, що займаються питаннями навантаження на економіку, приходять до висновку, що існує прямий взаємозв'язок між часткою держвитрат та економічним зростанням. Так, деякі автори [4] однозначно стверджують, що збільшення державних витрат негативно позначається на темпах економічного розвитку. Вони, навіть, доказують, що цілеспрямованою політикою зменшення держвитрат можна стимулювати економічне зростання у необхідних для держав масштабах. Інші фахівці дотримуються думки, що без достатніх обсягів витрат держава просто втрачає можливість реалізовувати свої функції та втрачає рівновагу. Але на наш погляд ближчі до істини думки тих вчених [5], які вважають, що однозначно визначити взаємозв'язок між розміром держави та темпами зростання ВВП практично не можливо, занадто багато факторів, що впливають на економічних розвиток кожної держави, і їх значущість часто буває більшою, крім того, сам етап розвитку, історичний контекст, менталітет суспільства, культурні цінності тощо визначають реакцію суспільства на той чи інший рівень державних витрат.

Щоб оцінити ефект від використання державою ресурсів, що знаходяться у її розпорядженні, зіставимо рівень державних витрат із темпами зміни (зростання чи скорочення) валового внутрішнього продукту за вибіркою у 35 країн світу (табл. 1, рис. 2).

Таблиця 1

місце у рейтингу

країна

держвитрати у відсотках до

ВВП

зростання реального ВВП,

місце у рейтингу

країна

держвитрати у відсотках до

ВВП

зростання реального ВВП,

%

1.

Казахстан

23,4

13,5

19.

Португалія

40,7

1,7

2.

Корея

23,4

3,8

20.

Норвегія

40,8

2,7

3.

Китай

23,9

8,8

21.

Нідерланди

41,3

1,4

4.

Ірландія

30

5,8

22.

Словенія

42,б

2,7

5.

США

30,4

4,б

23.

Польща

43,1

1,1

б.

Австралія

31,4

2,5

24.

Чехія

44,2

2,5

7.

Литва

31,7

б,б

25.

Фінляндія

44,б

1,1

S.

Нова Зеландія

34,7

2,б

2б.

Італія

45,3

1,8

9.

Росія

Зб,5

5,1

27.

Германія

45,7

0,8

10.

Японія

Зб,9

0,2

28.

Бельгія

4б,3

0,9

11.

Естонія

37

7,7

29.

Білорусь

4б,8

4,7

12.

Латвія

37,2

8

30.

Австрія

47,9

0,7

13.

Україна

37,4

9,2

31.

Данія

49,4

0,7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period