B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 69

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Ключові слова: макроекономічна змінність, розвиток, глобально-секторальні, країнові ризики, індекс концентрації Херфіндаля, ризик коваріації, індивідуальна секторальна варіація.

SUMMARY

The results of the estimation and the international analysis of the interconnection of the changeability, macroeconomic development's levels of countries with the macroeconomic risks and the analysis of the volatility's determinants of development through risks have been represented in the article. The working definitions of the well-grounded scientific categories and fragment of the analysis of the macroeconomic risks' influence to the changeability and levels of the macroeconomic development have been given. Part of the hypothesis relatively the risks' reducing with increasing of the macroeconomic development's levels has been empirically confirmed for the high-development countries only.

Key words: macroeconomic changeability, development, global and sector's risks, country's risks, Herfindahl concentration index, risk of the covariance, individual sector's variance.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

^Declaration of the Summit on Financial Markets and the World Economy November і5, 2СС8, Washington DC. Джерело: http://www.g8.utoronto.ca/_g2С/2СС8-leaders-declaration-С81115.html

2. Acemoglu D., Zilibotti F. Was Prometheus unbound by chance? Risk, diversification and growth // Journal of Political Economy. - і997. -Vol. CV. - P. 7С9 - 75і.

3. Greenwood J., Jovanovic B. Financial development, growth and the distribution of income // Journal of Political Economy. - і99С. - Vol.

XCVIII. - P. іС7б - ііС7.

4.Obstfeld M. Risk taking, global diversification and growth // American Economic Review. - і994. - Vol. LXXIV. - P. іЗіС - іЗ29. 5.Saint-Paul G. Technological choice, financial markets and economic development // European Economic Review. - і992. - Vol. XXXVI. - P. 7бЗ - 78і.

б.Щетілова Т.В. Дослідження співвідношення між змінністю економічного розвитку і макроекономічними ризиками: методологічний аспект // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: Сб. науч. тр. / HAH Украины. Ин-т экономики пром-сти; Редкол.: Землянкин A.H (отв. ред.) и др. Донецк: ИЭП HAH Украины. - 2СС7. - С. Зб9 - З77.

7. Щетілова Т.В. Методологічні засади варіативно-декомпозиційного аналізу джерел змінності як детермінанти економічного розвитку // КІо\уос2Є8ігус1і паііко\уус1і ойіа^іес - 2008: Маїегіаіу IV Міескупагосіо\уе] паіік.-ргак1 копі". Тут 5. Екопотіс2пе паикі (Ргеетуйі, 1 - 14 іш^о 2008 г.) - Ргеетуєі: Майка і ййісііа. - 2008. - 8гг. 69 - 73.

8. Щетілова Т.В. Вплив детермінантів змінності на результативність макроекономічного розвитку країн: емпіричний аналіз // Проблемы и перспективы сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ. - Сборник научных трудов. Стамбул-Донецк: ДонНУ, РФ НИСИ в г. Донецке, 2010. - С. 143 - 148.

9. Щетилова Т.В., Гладкова Л.А. Макроэкономическая изменчивость и риски как ограничения политики модернизации экономики: вариативно-декомпозиционный анализ взаимосвязи // Модернизация экономики: проблемы и перспективы: материалы международной научной конференции, посвященной 70-летию со дня основания Экономического факультета СПбГУ. 14 - 15 октября. Секции 7 - 13. - СПб: ЭФ СПбГУ, 2010. - С. 114 - 115.

10. Щетілова Т.В., Гладкова Л.А. Змінність і ризики макроекономічного розвитку: вимірювання, оцінка взаємозв'язку та емпіричний аналіз // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - № 4 (118). - С. 39 - 46.

11. Статистический словарь / Гл. ред. М.А. Королев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика. - 1989. - 623 с.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ПРЕИМУЩЕСТВА УЧАСТИЯ БАНКОВСКОГО КАПИТАЛА В ЛИЗИНГОВОМ БИЗНЕСЕ

Акопян А.А., к.э.н., доцент, кафедра бухгалтерского учета, Армянский государственный экономический университет

Суть лизинга заключается в инвестировании временно свободных или привлеченных финансовых средств, когда лизингодатель приобретает в собственность обусловленное договором имущество у определенного продавца и предоставляет это имущество лизингополучателю за плату во временное пользование. Предметом лизингового договора могут быть любые вещи, которые не теряют своих натуральных свойств в процессе их использования, применяемые для предпринимательской деятельности (в том числе строительные машины и оборудование, инструмент), за исключением земельных участков и других природных объектов.

Лизинг становится гибким и многообещающим экономическим рычагом способным привлечь инвестиции, способствовать подъему отечественного производства, привлечь капитал в жизненно важные отрасли экономики страны, обеспечить реальную поддержку малому бизнесу, обеспечить долгосрочный и надежный доход для коммерческих банков и т.п. Анализ зарубежного опыта показывает, что лизинговые операции стали неотъемлемой частью экономики большинства промышленно развитых стран. Около 25-30 лет назад на Западе лизинг был востребован в виду резко возросших инвестиционных потребностей экономики, в силу сложившихся темпов технического прогресса, которые уже не могли удовлетворяться за счет исключительно традиционных каналов финансирования. Вот почему в условиях обостряющейся конкуренции лизинг был дополнительным и достаточно эффективным каналом сбыта произведенной продукции, он позволял добиваться расширения круга потребителей и завоевывать новые рынки сбыта.

В современных условиях для обновления и развитии технической базы необходимы новые экономические инструменты, позволяющие привлекать значительные инвестиционные потоки в капитальное строительство. Одной из них является лизинг.

В условиях снижения инвестиционной активности, обусловленного экономическим кризисом, внедрение механизма лизинга становится весомым фактором стабилизации отечественной экономики, возрождения производства, повышения его конкурентоспособности. В условиях кризиса банковской системы России лизинг должен стать эффективным и доступным инструментом инвестирования организаций, предприятий и других хозяйств и занять нишу среднесрочного инвестиционного кредитования.

Перспективность лизинга и его производственная функция обуславливаются все возрастающей потребностью организаций в обновлении основных производственных фондов, развитии мощностей предприятий, проведении технического перевооружения и возможностью частичного решения этих задач с гораздо меньшими издержками по сравнению с использованием кредита. Кроме того, он создает условия для применения наиболее передовой техники в условиях ее быстрого старения и острого дефицита финансовых средств. Создаваемые отечественные лизинговые фирмы, особенно на первых порах, в значительной мере в своей деятельности зависят от внешнего источника привлечения ресурсов в виде банковского кредита. Это обстоятельство в полной мере подтверждается зарубежным опытом. В западных странах с развитой экономикой для осуществления своих операций лизинговые компании преимущественно используют заемные средства; за их счет формируется до 75% всех их ресурсов. Кредитные взаимоотношения коммерческих банков и лизингодателей могут строиться по-разному. Банки предоставляют гарантированные кредиты, которые выдаются отдельно по каждой операции после изучения платежеспособности клиента, и по срокам обычно совпадают со сроками лизингового договора, и негарантированные кредиты, представляющие собой обычные банковские кредиты компании, как и любому заемщику.

Использование лизинговыми компаниями в широких масштабах для успешной деятельности заемных средств свидетельствует о тесной взаимосвязи банковского кредита, выдаваемого лизинговым компаниям в денежной форме, и лизинга, представляющего собой особую форму кредита лизингополучателям в товарной форме. По сути дела, происходит трансформация одной формы кредита в другую.

Вместе с тем, использование лизинговой фирмой в значительных размерах кредитов делает ее слишком зависимой от этого источника и потому уязвимой. Эффективность деятельности фирмы в этих условиях зависит от возможности получения банковских кредитов, колебаний размера ссудного процента и других обстоятельств, определяемых общими установками банковской политики.

Привлечение отечественными лизинговыми фирмами заемных средств сталкивается и с другой серьезной проблемой. Дело в том, что основной их формой в настоящее время являются краткосрочные кредиты коммерческих банков, тогда как классические лизинговые операции носят характер долгосрочных. Необходимость преодоления этого противоречия создает определенные трудности в коммерческой деятельности лизинговой фирмы, а также в формировании ее стратегии и тактики поведения на лизинговом рынке. Эти обстоятельства вынуждают лизинговую фирму при заключении лизингового соглашения просчитывать все его параметры с целью согласования суммы лизинговых платежей с производственными расходами по привлечению средств, а также обеспечения требуемого уровня ликвидности и выполнения своих платежных обязательств.

Удовлетворяя значительные кредитные потребности лизинговых компаний, кредитные учреждения тем самым получают возможность воздействовать на масштабы, направления и развитие конкретных видов лизинга. В результате сильной зависимости лизинговых компаний от финансирующих их банковских учреждений возникает косвенный метод участия банковского капитала в лизинговом бизнесе.

При организации кредитных отношений с лизинговыми фирмами коммерческие банки могут воспользоваться общепринятым порядком кредитования и рассматривать эти кредитные операции как обычные активные операции по выдаче ссуд клиентам. Но может быть разработан и особый механизм выдачи и погашения кредитов для этого типа заемщиков, выделены специфические принципы ценообразования на заемные средства и определены новые подходы к установлению платежеспособности лизинговых предприятий.

Развитие лизингового бизнеса сталкивается с проблемой мобилизации значительных денежных средств, которые могли бы стать источником для закупки оборудования с целью его дальнейшей передачи пользователям по лизингу. Анализ состояния отечественного лизингового предпринимательства позволяет сделать вывод о том, что в настоящее время наиболее реальными хозяйствующими субъектами, располагающими временно свободными денежными средствами или имеющими доступ к таковым, являются банковские учреждения.

По сравнению с создаваемыми лизинговыми компаниями, банки обладают тем важным преимуществом, что они уже организационно оформлены: для проведения ими лизинговых операций требуется только выделение в их структуре специального отдела или группы, в состав которых должны войти сотрудники с определенным опытом банковской работы и знающие специфику данной операции.

© Акопян А. А., 2011

Привлекательность лизинговой операции для коммерческих банков объясняется наличием у этой банковской операции реального материального обеспечения. Кроме того, развитие лизингового бизнеса даст банкам возможность расширить круг своих операций, повысить качество обслуживания клиентов и тем самым увеличить их число, укрепить традиционные связи и установить новые взаимовыгодные партнерские отношения с клиентурой.

В предыдущих публикациях нами отмечены те основные преимущества, которыми продиктовано решение банков о применении лизингового механизма, в частности при лизинге исключается риск нецелевого использования кредитных ресурсов заемщиком, арендное оборудование остается в собственности лизингодателя до момента его выкупа по условиям лизинга, увеличивается вероятность возврата кредитных средств, обеспечивается получение стабильного дохода на протяжении длительного срока, увеличивается доходность "кредитного бизнеса" за счет получения дополнительной маржи за лизинговые услуги а так же ростет возможность "вмешательства" банковского капитала в управление реальной промышленностью. В условиях обострения конкуренции на рынке банковских услуг проведение коммерческими банками лизинговых операций может стать эффективным способом расширения сферы банковского влияния. Вкладывая средства в приобретение имущества и выполняя функцию лизингодателя, коммерческие банки могут внести свой вклад в формирование стратегии и тактики обновления основных фондов, определять направления развития лизинга, контролировать ситуацию на лизинговом рынке.

Преимущество лизинговой операции для банка состоит также и в достаточно высокой ее рентабельности. Через лизинговые платежи банк приобретает новый источник доходов в виде комиссионных выплат. Кроме того, коммерческие банки, развивая лизинговый бизнес, могут экономить средства за счет относительной простоты учета лизинговых операций и лизинговых платежей по сравнению с операциями долгосрочного кредитования.

Лизинг эффективен и для лизингополучателя с точки зрения эксплуатации и гарантийного обслуживания оборудования. Участие банковского капитала в лизинговом бизнесе дает возможность приобретения финансовых ресурсов по более низким процентам, что и снижает процентные расходы в ценообразовании лизинга по сравнению с приобретением активов по долгосрочным займам. За счет экономии процентных расходов лизинговые компании берут на себя посреднические расходы, расходы на обслуживания активов. Это и приносит дополнительные выгоды лизингополучателю, который, в конечном итоге, при лизинге или покупке активов по займам платит ту же цену, однако в дальнейшем сокращает расходы по страхованию, обслуживанию арендуемых активов (см. Рис. 1).

Таблица 1: Структура инвестиционных расходов при покупке активов по долгосрочным займам и лизинге*

Статьи

Лизинг (%)

Кредитование (%)

Процентные расходы

58

74

| Посреднические расходы                                   |                                        9 |                                         2 |

| Расходы на обслуживания

1                                  10 i

2 І

| Расходы на страхования                                     |                                        б |                                         5 |

Прибыль

17

17

Всего:

100

100

* Составлено на основе анализа финансового рынка Республики Армения за 2008-2010 гг.

Вместе с тем лизинговая операция относится к числу банковских операций с достаточно высокой степенью риска. Риск банка возрастает при оперативном лизинге, когда существует необходимость возместить высокую остаточную стоимость объекта лизинга при отсутствии спроса на него после окончания срока лизингового договора. Поэтому, с точки зрения банковского риска, экономическим интересам банка-лизингодателя в наибольшей степени отвечает финансовый лизинг.

РЕЗЮМЕ

У статті проаналізовано переваги та ефективність лізингових операцій в країнах з економікою, що розвивається, як важливий інструмент розвитку інвестицій.

Ключові слова: інвестиційна діяльність, лізинг, ефективність лізингу, орендна плата, довгостроковий кредит

РЕЗЮМЕ

В статье проанализированы преимущества и эффективность лизинговых операций в странах с развивающейся экономикой, как важный инструмент развития инвестиций.

Ключевые слова: инвестиционная деятельность, лизинг, эффективность лизинга, арендная плата, долгосрочный кредит

SUMMARY

In the article analysed advantages and efficiency of leasing operations in emerging economies, as en important tool of development of investment.

Keywords: investment, leasing, leasing effectiveness, rent, long-term credit

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Горемыкин В.А. Лизинг. Москва.: "Дашков и К", 2003, 922 стр.

2. Ковалев В. В. Лизинг. Москва.: "Проспект", 2011, 444 стр.

3. Лещенко М.О. Основы лизинга, Москва., "Прогрес-МТ", 2000, 422 стр.

4. Шаталов С.С. Лизинг как композитарная конструкция // Юрист, 2002, № 3.

5. Шаталов С.С. Новая концепция юридической природы лизинговых отношений // Юрист, 2001. N 1.

6. Downes J., Finance and Investment Handbook, 5th ed., N.Y. Barons Educational Series, 1999, 320 pages

УДК 330.1:316.443

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ІДЕНТИФІКАЦІЇ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ

Андронік О. Л., асистент кафедри економіки підприємства Донецького національного університету.

Слід зазначити, що з глибокої давнини філософи і економісти вважали основою стабільності суспільства середні верстви населення - середній клас. Так, давньогрецький вчений Аристотель (384-322 до н.е.) високо цінував суспільство, в якому середній клас сильніше за всіх інших. Його можна назвати першим ідеологом середнього класу.

Середній клас у країнах з розвиненою соціально орієнтованою економікою становить близько 70 відсотків. Так, в США до середнього класу належать громадяни, що мають річний дохід від 25 тис. до 100 тис. дол.

© Андронік О.Л., 2011

2б0

У нашій країні його намагаються виявити соціологи, юристи та економісти. Його хотіли навіть підрахувати, проте результати виходили досить різні. Наприклад, за деякими експертними оцінками, до середнього класу варто віднести людей, доходи яких «на душу населення» починаються від 150 у.о на місяць, в іншому випадку ця сума визначається рівно у десять разів більше - 1500 у. о

Хоча всі дослідники відзначають важливість цього прошарку суспільства, необхідність його формування та розвитку. Проте до цих пір немає єдиного визначення цього поняття і воно тлумачиться вченими-економістами неоднозначно.

Поштовхом до розгортання наукових досліджень процесу становлення середнього класу в українському суспільстві стала доповідь "Політика становлення середнього класу", підготовлена науковим колективом під керівництвом Е. Лібанової, яка була включена до Послання Президента України до Верховної Ради України в 2003 році [1].

Теоретичні основи дослідження спираються на роботи вітчизняних і закордонних економістів. Проблемами вивчення умов формування і розвитку середнього класу як одній з найважливіших цілей соціально-економічних перетворень займаються українські автори - Ю. Зайцев, В. Савчук, А. Симончук, О. Сологуб, Є. Головаха, Е. Лібанова, В. Мандебура, Т . Кир'ян, І. Бондар, Т. Ковальчук, О. Амоша, І. Булеєв, В. Будяк, Т. Тресвятського, Л. Антошкіна, М. Прокопенко, В. Васильченко, Л. Щетініна, Т. Суханова, Г, російські - Р. Аврамов, А. Аврамова, Л. Овчарова, А. Александрова, Г. Клейнер.

Метою статті є розробка підходів до визначення перемов формування та ідентифікації середнього класу у суспільстві. Є два підходи до визначення середнього класу: суб'єктивний і об'єктивний (їх часто комбінують). При використанні суб'єктивного підходу враховується думка респондентів: до якої сходинці соціальної ієрархії вони самі себе відносять. Об'єктивний підхід оперує ознаками, що не залежать від думки індивіда. Набір таких критеріїв може варіюватися, однак найчастіше в нього входять рівень доходів та освіти, професійний рівень, а також стандарти споживання [2].

Середній клас - поняття відносне, в кожній країні існує своя специфіка і «норма» у доходах, якості житла та рівнем освіти. Є три більш-менш постійних ознаки: рівень матеріального добробуту, соціальний статус і самоідентифікація. Найскладніше - два останніх. Особливо самоідентифікація. Суб'єктивно до середнього класу себе відносить третина українців. Такі результати дослідження, проведеного Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна (Дослідження проводилося інститутом Горшеніна в рамках річної програми соціологічних досліджень "Ментальні основи вибору" в 135 населених пунктах України. Всього, згідно маршрутної вибірки, з урахуванням основних соціально - демографічних характеристик населення України було опитано 200б респондентів, які репрезентують доросле населення, у віці від 18 років. Помилка репрезентативності дослідження не перевищує 2,2%.).

У дослідженні використовувалася традиційна для багатьох досліджень п'ятибальна шкала самооцінки фінансового положення:

• Змушені економити на харчуванні;

• Вистачає на харчування. Для покупки одягу необхідно накопичити або позичити;

• Вистачає на харчування та одяг. Для більш дорогих покупок необхідно накопичити або позичити;

• Вистачає на харчування, одяг і дорогі покупки. Для таких покупок, як машина і квартира необхідно накопичити або позичити;

• Можу дозволити будь-яку покупку в будь-який час.

Якщо враховувати думку самих громадян, вийде, що середній клас у нас досить численний. На жаль, це далеко не так. При цьому як показують дослідження, в Україні два середніх класу - столичний і загальноукраїнський.

Оскільки споживання є одним з основних критеріїв, до середнього класу можна віднести осіб, які:

• володіють хоча б мінімальним набором власності, що забезпечує комфортне життя (як це комфортне життя розуміється в конкретному суспільстві). Для українського суспільства це: володіння житлом, набором якісної побутової техніки, тощо.

• мають грошовий дохід, що дозволяє забезпечувати не тільки мінімальне споживання (їжа, одяг і утримання житла), але і споживання речей і послуг, що не є предметом першої необхідності (хоча і в обмежених масштабах).

Як свідчать дослідження, в Україні два середніх класи - столичний і загальноукраїнський. Столичний - заробляє від 500 до 2000 у.о. і відкладає від 5 до 30% доходу. Загальноукраїнський живе набагато скромніше - від 300 до б00 у.о., відкладати може 1­2%.

Залежно від підходу та вибору критеріїв оцінка вітчизняного середнього класу коливається від 10 до 40 відсотків населення.

Більшість досліджень на цю тему дуже розпливчасті і дають інтервал від $ 800-900 до $ 5-б тис. на місяць. Якщо використовувати метод розрахунку щомісячної споживчого кошика ми виходимо на вартість в $ 1200-1б00 на місяць. Такі доходи дозволяють українцеві увійти в середньоєвропейську тенденцію, згідно з якою середній східний європеєць витрачає на їжу 23-29% своїх доходів. В Україні за даними Держкомстату цей показник на рівні б4%.

За розрахунками, майже половина представників середнього класу проживають у містах мільйонниках, а також в основному в східному і південному регіонах. Зазвичай такі сім'ї складаються з трьох осіб, середній вік дорослих - близько тридцяти п'яти років. У порівнянні з населенням в цілому на продукти харчування середній клас витрачає менший відсоток свого доходу. При цьому його представники частіше читають журнали, відвідують ресторани, кінотеатри, концерти і виставки, ніж середньостатистичний українець.

У той же час, як повідомили ЛІГА Бізнес Інформ, середній клас в Україні ділиться на дві основні групи: старий і новий. В основі цього поділу знаходиться різне ставлення до власності. "Старий середній" клас - підприємці, бізнесмени, які володіють засобами виробництва. Вони становлять трохи менш половини від загального числа представників українського середнього класу. "Новий середній" клас - це високооплачувані наймані працівники, носії культурного капіталу", - уточнили соціологи.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period