B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 71

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

БРИК не препятствует участию в других подобных объединениях. Например, с 2003 г. существует формат ИБСА (fflSA - Индия, Бразилия, Южная Африка), в котором взаимодействуют участники БРИК Бразилия и Индия, а также ЮАР. В отличие от БРИК, ИБСА с самого начала создан для координации действий этих трех государств, хотя и расположенных на различных континентах, но придерживающихся сходных взглядов на демократические ценности и цели развития. БРИК может быть расширена. Обсуждаются такие новые варианты, как ВRICET (БРИК + Восточная Европа и Турция), ВRICKET (БРИК + Восточная Европа, Турция и Корея), ВRIМС (БРИК + Мексика).

Отношение мирового сообщества к БРИК все время меняется. По-разному относятся к этой группировке и сами ее участники. Но очевидно, что формат БРИК предоставляет им дополнительную возможность для маневра в международной политике. Эксперты считают, что нынешний кризис усилит экономическое влияние БРИК. Страны группировки внесут основной вклад в восстановление мировой экономики как за счет высоких темпов роста, так и за счет расширения спроса на продукцию других стран. Через два десятилетия мировой рейтинг будет выглядеть так: Китай, США, Индия, Бразилия, Россия, Германия, Мексика, Франция и Великобритания. Тем не менее, БРИК уже стала реальностью мировой политики и экономики. Появился новый неформальный институт, который занял свое место в современных международных экономических и политических отношениях. В дальнейшем роль таких неформальных объединений будет возрастать.

РЕЗЮМЕ

В статье проведен анализ социально-экономического развития стран-участниц БРИК, рассмотрены общие сферы интересов этих

стран, исследовано влияние финансового кризиса на дальнейшее развитие Бразилии, России, Индии, Китая.

Ключевые слова: БРИК, развивающиеся страны, кризис, инновационное развитие, международная финансовая система.

РЕЗЮМЕ

У статті проведено аналіз соціально-економічного розвитку країн-учасниць БРІК, розглянуті загальні сфери інтересів цих країн, досліджений вплив фінансової кризи на подальший розвиток Бразилії, Росії, Індії, Китаю.

Ключові слова: БРІК, країни, що розвиваються, криза, інноваційний розвиток, міжнародна фінансова система.

SUMMARY

The article analyzes the socio-economic development of member countries BRIC considered common areas of interest of these countries,

investigated the impact of financial crisis on the further development of Brazil, Russia, India and China.

KEY WORDS: BRIC, developing countries, crisis, innovative development, the international financial system.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ

1. Хейфец Б. БРИК: миф или реальность? І Б. Хейфец ІІ Мировая экономика и международные отношения. - №9. - 2010. - С.72-80.

2. Страны БРИК уходят в отрыв [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

3. О. Кучура Бразилия, Россия, Индия или Китай — куда инвестировать? [Электронный ресурс]. - Режим доступа: -http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

4. Россия все больше выпадает из БРИК [Электронный ресурс]. - Режим доступа: - http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

УДК 334.722.3

СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ: ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Антошкіна Л.І., д.е.н., професор, ректор Бердянського університету менеджменту і бізнесу

Постановка проблеми. Визначальною змістовністю сучасних зрушень ринкової трансформації національної економіки України є посилення капіталізації суспільно-економічних відносин як рушійного фактору становлення капіталістичного суспільно-економічного устрою. Процес капіталізації в економіці проявляється в створенні ефективної системи бізнесу (як сукупності різноманітних організаційно-правових форм господарювання із зростанням частки формувань приватної власності) з істотною активізацією розширеного відтворення сукупного суспільного капіталу в постійнім капіталістичнім циклі. Логіка розвитку економіки на цій основі призводить до зростання його масштабності (коли дрібний капітал перетворюється в середній, а середній переростає в крупний), що потребує як простого укрупнення, так і інтеграції капіталу. Це супроводжується не лише змінами фінансово-економічного механізму функціонування економіки, а й зумовлює адекватні зміни соціальної структури суспільства, його суспільно-політичних інститутів, розвитку демократії та громадськості. Зазначені процеси стимулюються іманентними чинниками корпоратизації економіки та корпоративної культури.

Специфічною особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що процес корпоратизації економіки супроводжується складною системою кількісно-якісних змін, де прогресивний поступ одночасно зумовлюється явищами інверсії та конвергенції. Таке переплетіння подекуди протилежних явищ і процесів в економіці значною мірою ускладнює становлення капіталістичного суспільно-економічного устрою, проте одночасно і прискорює темпи бажаних перетворень. Те, на що іншим країнам при еволюційному розвиткові капіталу необхідно було декілька десятиріч, в Україні здійснюється в стислий період, що потребує посилення наукового супроводу і зумовлює істотну актуальність проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історія виникнення, становлення та розвитку корпоративних форм господарювання в надрах капіталістичної системи привертала увагу чисельних дослідників. Значний внесок у формуванні теорії корпоратизації капіталу внесли лідери провідних шкіл економічної думки, зокрема Д. Ло, А. Сміт, К. Маркс, А Маршалл, К. Віксель, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк, І. Фішер, Ф.У. Таусів, Г. Мюрдаль, Ф. Хайек, Дж.М. Кейнс, Д. Гелбрейт, Й. Шумпетер та ін. В їх працях відслідковано еволюцію капіталу від найбільш простих організаційних форм через фази концентрації та корпоративної інтеграції до процесів загальносвітового глобалізму. З початком ринкових перетворень і посиленням ролі капіталу в системі суспільно-економічного розвитку в пострадянських країнах зросла роль до процесів інтеграції капіталу та фінансово-економічного механізму функціонування корпоративних структур. У Росії в розвиток зазначеної теорії внесли вклад С. Батчиков, І. Бєляєва, М. Ільїн, С. Іванов, А. Калін, А. Куліков, Х. Мінгазов, Д. Михайлов, А. Мовсесян, О. Сосковець, А. Тихонов, Є. Уткін, М. Ескіндаров, Є. Ясін та багато інших. В Україні цій проблемі присвятили дослідження А. Гольчинський, А. Гриценко, В. Геєць, І. Лукінов, А. Махмудов, Д. Полозенко, Т. Сухорукова, А. Чухно, І. Юрій та ін. У роботах цих дослідників переважають аспекти становлення корпоративних структур (у процесі реструктуризації національних економік, приватизації крупних виробничих комплексів, створення форм економічного контролю в окремих сферах економіки, корпоративного менеджменту, розподілу ринків, зон впливу, інтересів тощо), а також проблем міжкорпоративної інтеграції, формування вертикальних і горизонтальних транснаціональних корпоративних утворень та розвитку всесвітньої фінансової глобалізації.

Разом з тим залишається недостатньо дослідженим зумовлений процесом інтеграції сам процес трансформаційних перетворень капіталу, його функціональних форм, що генерує сучасні фінансово-економічні механізми розвитку корпоратизації та її впливу на соціально-економічне зростання.

Цілі статті полягають у відслідковуванні специфічних особливостей корпоратизації національної економіки та фінансово-економічних і організаційно-правових механізмів державного регулювання цього процесу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Остання чверть ХХ і початок ХХІ ст. ознаменувалися виникненням принципово нового явища у світі, що охоплює як національні народногосподарські комплекси, так і сферу їхнього взаємного співробітництва - глобалізації світогосподарських зв'язків. Як суспільно-економічний феномен, глобалізація охоплює всі сторони суспільного життя, характеризується розширенням взаємозалежності у виробничій та культурній сферах. Їх характерними ознаками стали розширення та лібералізація та інтернаціоналізація торгівлі, інтернаціоналізація виробництва й обігу капіталів, глибокі зміни у фінансовій сфері, розгортання діяльності транснаціональних корпорацій, зростання їхньої експансії, переважаюча орієнтація попиту на світовий ринок, утворення міжнародних інститутів тощо [1, с.43].

Зазначені процеси формують засади прогресуючої світогосподарської інтеграції на основі поглиблення розподілу праці та економічних ресурсів, що посилюють контроль високорозвинутих країн над менш розвинутими шляхом концентрації капіталів, що створює загрозу посилення залежності країн з меншим економічним розвитком. Це створює відповідний виклик для країн перехідної економіки, які повинні "вписатися" у нову світогосподарську систему, забезпечити конкурентоспроможність власного виробництва та партнерські стосунки, що спонукає проведення відповідних організаційних заходів прискорення інтеграційних процесів.

В результаті ринкової трансформації економіки України її визначальним сектором став недержавний. Проте недержавний сектор економіки зараз - складний неструктуризований конгломерат дрібних, середніх і крупних підприємств. За кількістю офіційно зареєстрованих суб' єктів господарювання перевага належить малим підприємствам, а за обсягом виробництва продукції -крупним. Розвиток процесів ринкової структуризації економіки зумовлює поступову переорієнтацію малих підприємств до кооперації їх з крупними товаровиробниками, де малі підприємства стають реалізаторами готової продукції та постачальниками комплектуючих матеріалів, сировини тощо (тобто набудуть доповнюючої функції крупних виробничих комплексів), а крупні підприємства будуть все більше втягувати у орбіту своєї діяльності мали підприємства, виступаючи осередками інтеграції капіталів. Таким чином, уже зараз відслідковується два основних взаємопов'язаних, хоча і самостійних процеси:

- укрупнення малих підприємств, концентрація виробництва і капіталу;

- утворення господарюючих структур нового типу - корпоративних.

Визначальною особливістю корпоративних формувань є не їх організаційно-виробничо-технологічна змістовність, а специфічна трансформація капіталу, спрямована на створення особливого його різновиду - фінансово-промислового, а у функціональному відношенні - акціонерного. Еволюція капіталу в цьому напрямку пройшла декілька стадій. Класична промислова стадія (1900-1950 рр.) характеризується симбіозом банківського капіталу з промисловим із створенням капіталу фінансового. Друга стадія - неокласична промислова (1950-1980 рр.) характеризується інтеграцією фінансового капіталу (усіх його різновидів -страхового, банківського, інвестиційного, капіталу пенсійних фондів) із промисловим (у різновидах грошового , виробничого, товарного тощо) з пріоритетною орієнтацією на формування системи інтегрованого корпоративного (акціонерного) капіталу. В структурі акціонерного капіталу пріоритетну роль відіграє інтелектуальний капітал, що виступає якісно новою формою капіталу.

© Антошкіна Л.І., 2011

Суть інтелектуального капіталу як економічної категорії можна визначити як систему відносин економічних суб'єктів щодо раціонального, стійкого його відтворення на основі прогресивного розвитку науки для виробництва конкретних товарів і послуг, підвищення рівня життя, розв' язання проблеми нерівномірного світового і регіонального розвитку на основі персоніфікованих економічних інтересів суб'єктів [2, с.188].

Становлення корпоративних фінансів в Україні певною мірою стримується специфічними умовами перехідності національної економіки та необхідністю адаптації капіталу до еволюційного процесу корпоратизації. Звернемо увагу в цьому відношенні на такі три обставини.

По-перше, відомо, що у країнах розвинутої економіки під впливом диверсифікації виробничої діяльності змінився характер визначальної для корпорацій акціонерної власності, розмір контрольного пакета акцій. Індивідуальна акціонерна власність змінюється на інституціональну. Великими власниками акцій стають не окремі особи (капіталісти), а промислові корпорації та різні фінансові інститути: банки, пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства. Ці чинники вплинули на характер взаємозв'язків різних форм капіталу - особистої, кредитної, фінансової, збутової, технологічної - на базі постійних функціональних і особистих контактів. Це визначило істотні зміни в закономірностях руху капіталу і викликало появу нових організаційних форм - більш активних і енергійних. В Україні ж формування корпоративного капіталу здійснюється як переплетіння процесів, характерних як для сьогодення, так і для минулої епохи.

По-друге, якщо основою класичної схеми становлення фінансового корпоративного капіталу є концентрація виробництва і капіталу, то в умовах України базою цього процесу є першопочаткове формування акціонерного капіталу, що створюється в процесі розукрупнення виробництва і приватизації крупних підприємств. Слід зазначити, що і в розвинутих країнах ринкової економіки також спостерігається аналогічний процес, який отримав назву "розводнення" капіталу. Так, наприкінці ХХ століття найбільші (переважно сімейні) монополії, засновані на приватній власності, були перетворені в акціонерні товариства [3, с.29].

По-третє, становлення акціонерного капіталу в Україні ускладнюється способом капіталізації державної власності. Якщо в розвинутих країнах ринкової економіки акціонерний капітал пройшов розвиток від приватного до інституційного, де пакетами акцій володіють не акціонери-особи, а великі інститути (промислові, страхові, інвестиційні, банківські тощо), то в економіці України капіталізація державної власності (в процесі так званої великої приватизації) внаслідок продажу цілісних майнових комплексів перетворюється в акціонерно-олігархічну.

У країнах із ринковою економікою склалося три трактовки стосовно до розуміння корпорації, які можна умовно назвати моделями - це англо-американська, європейсько-континентальна і японська. Ці моделі зумовлені законодавчою і нормативною базами, які регламентують права й обов' язки всіх членів корпоративних відносин, практичним досвідом їх функціонування, статутом і внутрішніми положеннями регулювання економічних відносин. Із цих трактовок випливають такі найбільш визначальні ознаки корпорації: корпорація - економічно-правова організаційно-господарська структура, що заснована на акціонерному капіталі, орієнтована на одержання прибутку, функціонує на засадах об' єднання на добровільних умовах фізичних і юридичних осіб, які мають загальні інтереси і єдину стратегію взаємодії і розвитку, а в майновому (ресурсному) відношенні - поєднання капіталів для формування цілісної сукупності корпоративного капіталу як асоціативного власника. В залежності від рівня зрілості організаційних форм корпорація виступає у своїх різновидах: акціонерне товариство, асоціація підприємців (союз, ліга, гільдія, комітет, палата, колегія), пул, картель, консорціум, синдикат, холдинг, концерн, фінансово-промислова група.

Загальновизнаним фактом є те, що будь-яка нова організаційно-правова форма отримує суспільне визнання у тому разі, якщо вона максимально враховує особливості підприємництва, тобто відповідає змісту бізнесового процесу. Про це свідчить історія становлення корпорацій у США: закони про корпорації спочатку були прийняті практично в усіх штатах. Згодом з' явився орієнтовний закон про підприємницькі корпорації 1943 і 1969 років, який уніфікував на загальнодержавному рівні визначальні положення про корпорацію. Нова редакція цього закону була схвалена Американською асоціацією юристів у 1984 р., а в 1994 р. до неї було внесено деякі зміни з урахуванням практичного досвіду усіх штатів.

Українське корпоративне законодавство нині знаходиться в стані становлення, воно формується, вбираючи в себе прогресивні, апробовані світовою практикою, положення та власний досвід. Окремі фрагменти системи українського корпоративного законодавства уже закріплені у законах України та указах Президента України [4,5,]. Проте, враховуючи те, що економіка України ще залишається перехідною (а не послідовно-ринковою), то окремі положення зазначеного законодавства мають декларативний, а інколи і не зовсім послідовний характер. Для його вдосконалення бракує емпіричних і статистичних досліджень та узагальнення практики фінансування корпоративного сектору економіки.

Характерною особливістю сучасного періоду корпоратизації в Україні є те, що цей процес обмежений окремими галузями. Насамперед це експортоспроможні галузі, які характеризуються швидким обігом капіталу, де формується основна маса прибутку. Серед існуючих корпорацій України (бізнес-груп) лідирують СКМ (Р.Ахметов), Індустріальний союз Донбасу (С.Тарута), Інтерпайп (В.Пінчук), група «Приват» (І.Коломойський), а також Київська та Харківська бізнес-групи (О.Ярославський) та ін. Серед цих корпорацій і груп ведеться конкуренція в основному за контроль над підприємствами гірничо-металургійного комплексу, вугільною, нафто-газовою та енергетичною промисловістю. Активізується процес корпоратизації також в харчовій промисловості та АПК, в сферах готельного, рекреаційного і туристичного бізнесу. Акції акціонерних компаній поступово концентруються у власності обмеженого кола осіб, досягаючи розміру від 15 до 98 % їх загального обсягу.

Адміністрація підприємств 3%

Інвестиц ійні та інші фонд и 11%.

Фізичні особи 15%

Банки 10%

Рис.1. Структура власності у корпоративному секторі промисловості України Джерело: складено за даними [6]

Одним із ключових питань становлення ефективних інтегрованих корпоративних структур є виключення монопольного впливу окремих осіб та відпрацювання дієвої системи економічного контролю.

На основі понад десятирічного досвіду існування корпоративного сектору в економіці України можна виділити окремі найпоширеніші форми корпоративного контролю над їх діяльністю. За твердженням Української асоціації інвестиційного бізнесу, в Україні склалося декілька базових моделей, які розширюють і конкретизують різні структури володіння пакетами акцій і роль різних груп учасників корпоративних відносин в управлінні й володінні власністю. Це такі моделі:

- "приватного підприємства" (функції власників і менеджерів поєднані);

- "колективної власності менеджерів" (контрольний пакет сконцентрований у вищих менеджерів при розпорошенні інших акцій);

- "концентроване зовнішнє володіння" (зовнішній власник має контрольний пакет, невелика частка - у менеджерів);

- "розпорошене володіння" (невеликий концентрований пакет мають деякі заінтересовані сторони, інші акції розпорошені);

- "переважно державний контроль" (контрольний пакет знаходиться у власності держави) [7].

Слід зазначити, що розвиток процесів корпоратизації в Україні потребує більш активної регулювальної ролі держави. Зараз регулювальні функції держави переважно обмежені створенням відповідного законодавства та регламентуванням окремих питань комісією державного майна. У цьому відношенні важливе значення має поєднання банківсько-фінансової, монетарної, кредитної, бюджетної, страхової, митної, антимонопольної, податкової політики держави у цілісну систему, а також концентрації державних пакетів акцій різноманітних акціонерних підприємств в єдиному центрі державного управління корпоративними правами. Крім того є доцільність посилити відповідальність органів фінансового контролю (зокрема КРУ та ін.) за ефективне функціонування державного корпоративного капіталу, уособленого у відповідних пакетах корпоративних структур.

Висновки та перспективи подальших розвідок. Посилення фінансової глобалізації зумовлює активізувати процес формування українського національного капіталу як засобу досягнення економічної безпеки держави та участі України у реалізації переваг поглибленого розподілу праці та інтеграції світогосподарських зв' язків. Держава, володіючи істотними за розміром пакетами акцій, повинна проводити свою цілеспрямовану соціально-економічну політику, використовуючи державний акціонерний капітал як важіль впливу на діяльність корпоративних структур в реалізації суспільних інтересів.

Зазначене окреслює шляхи подальшого розвитку корпоратизації національної економіки в руслі загальноцивілізаційного поступу і визначає напрямки подальших наукових досліджень у підвищенні досконалості фінансово-економічного механізму посилення темпів соціально-економічного розвитку українського суспільства.

РЕЗЮМЕ.

Розглянуто розвиток корпоратизації в національній економіці України як процес трансформаційних перетворень капіталу, а також становлення корпоративних формувань. Обґрунтовується необхідність посилення регулюючої функції держави у становленні корпоративного сектору економіки як заходу безпеки економіки в контексті процесів глобалізації світогосподарської системи. Ключові слова: корпоратизація, акціонерний капітал, корпоративний капітал, інтелектуальний капітал, фінансово-економічний механізм корпорації, соціально-економічне зростання, економічна безпека.

РЕЗЮМЕ.

Рассмотрено развитие корпоратизации в национальной экономике Украины как процесс трансформационных преобразований капитала, а также становления корпоративных формирований. Обосновывается необходимость усиления регулирующей функции государства в становлении корпоративного сектора экономики как элемента безопасности экономики в контексте процессов глобализации мировой хозяйственной системы.

Ключевые слова: корпоратизация, акционерный капитал, корпоративный капитал, интеллектуальный капитал, финансово-экономический механизм корпорации, социально-эконопический подъем, экономическая безопасность.

SUMMARY.

The development of corporatization in national economy of Ukraine as the process of capital transformation and the establishment of corporate formations are considered.The need of strengthening of regulation function of state in the establishment of corporate sector of economy as the element of economical security in the context of globalization of world economical system is grounded. Key words: corporatization, stock capital, intellectual capital, financial economic mechanizm of corporation, social economical rise, economical security.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Клочко В. Фінансова глобалізація: позитиви і негативи для перехідної економіки ІІ Актуальні проблеми економіки. - 2002. -№5. - С. 43-48.

2. Эскиндаров М. Развитие корпоративных отношений в современной российской экономике.! М. Эскиндаров. - М: Республика, - 1999, с.188-194.

3. Храброва И. Корпоративное управление: вопросы интеграции. Аффилированые лица, организационное проектирование, интеграционная динамика.І И. Храброва. - М.: «Альпина».-2000, с.23-36.

4. Про промислово-фінансові групи в Україні. Закон України, від 21.11.95 р. Постанх^ ВР N 438І95-ВР від 21.11.95. - ВВР,

1996, N 23, ст. 89

5. Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації. Указ Президента України, 224І94 від 11.05.94 р. із змінами від 07.02.96 р. [Електронний ресурс] ІІ Режим доступу: zakon.rada.gov.uaІcgi-binІlawsІmain.cgi?nreg=224%2F94

6. Звіт за 2010 рік ДКЦПФР України [Електронний ресурс] ІІДержавна комісія цінних паперів та фондового ринку України -Режим доступу :http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.

7. Взаємодія неурядових організацій для розвитку корпоративного управління ІІ Цінні папери України, 2001. - С.12-23.

АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ З РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В МЕЖАХ ПРОГРАМИ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010-2014 РОКИ В УМОВАХ ВИХОДУ КРАЇНИ З

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Бервенова Т.М., аспірант кафедри менеджменту Донецького національного університету

Постановка проблеми. В умовах світової фінансово-економічної кризи, яка вплинула майже на всі галузі економіки України, актуалізується проблема державного регулювання соціально-економічних процесів. Єдиним шляхом виходу України на траєкторію сталого розвитку стали рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

На виконання поставленого Президентом України завдання з досягнення економічного зростання і модернізації економіки країни на початку червня 2010 року Комітетом економічних реформ представлено Програму економічних реформ на 2010­2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Реформи спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою - на підвищення добробуту українських громадян.

Програма складається з трьох етапів впровадження: перший етап (до кінця 2010 року) завершено і вже можна зробити оцінку ефективності роботи на даному етапі реформ; другий етап (до кінця 2012 року) має найбільше навантаження по кількості запланованих заходів; третій етап (до кінця 2014 року) значною мірою залежить від успішності попередніх.

Проблема побудови ефективної податкової системи — одна з найактуальніших під час виходу країни з фінансової кризи.

Складна і заплутана вітчизняна податкова система неодноразово ставала об' єктом критики з боку експертних та журналістських кіл, а особливо - платників податків, оскільки вона суттєво погіршує конкурентоспроможність української економіки і є малопривабливою для іноземних інвесторів. Невідкладне проведення податкової реформи необхідне як для поліпшення бізнес-середовища, так і для стабілізації державних фінансів. Складність податкової системи суттєво погіршує конкурентоспроможність української економіки, про що свідчить позиція України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу (181 місце з 183 у рейтингу за показником «сплата податків» у 2010 році). Податкова реформа здійснюється з метою забезпечення стійкого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі за одночасного збільшення сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів [1].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period