B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 73

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Таблиця 1

 

2006

Основні виробники с 2007

талі у світі (млн тон ) 2008

2009

2010

Китай

423,0

494,9

500,5

573,6

626,7

Японія

116,2

120,2

118,7

87,5

109,6

США

98,6

98,1

91,4

58,2

80,6

РФ

70,8

72,4

68,5

60,0

67,0

Індія

49,5

53,1

55,2

62,8

66,8

Південна Корея

48,5

51,5

53,6

48,6

58,5

Німеччина

47,2

48,6

45,8

32,7

43,8

Україна

40,9

42,8

37,1

29,9

33,6

Джерело: [7].

Перспектива зростання ціни на метал (сталь) матиме для української економіки як позитивні наслідки (у вигляді нарощування обсягів виробництва металургійної промисловості), так і негативні (у вигляді посилення інерції експлуатації наявних виробничих потужностей, відсутності стимулів у домінуючих на металургійному ринку монополістів до інвестування у енергоспоживання та екологічні проекти, пов' язані з розвитком металургії). З даних, наведених у таблиці 1 бачимо, що скорочення виробництва сталі в Україні у 2008 р. на 13,3 % (у порівнянні з 2007 р.), у 2009 р. - на 19,4 % (у порівнянні з 2008 р.) досить швидко припинилось. Вже у 2010 р. спостерігалось зростання виробництва сталі на 12,4 % і така тенденція посилюється [8].

Зростання цін на чорні метали позитивно позначиться на збільшенні обсягів торгівлі цією групою продукції в Україні, що, у свою чергу, призведе до збільшення податкових надходжень до бюджету, зростання оплати праці та прибутковості металургійної галузі. З іншого боку, зростання цін на сталь несе великі ризики для внутрішнього ринку, що може вкрай негативно позначитись на розвитку таких галузей української промисловості як машинобудування, будівельна галузь, транспортне машинобудування. Так, продукція металургії складає близько 20 % у структурі витрат підприємств машинобудування та 15 % у її структурі випуску. Цеобумовлює високий рівень чутливості розвитку машинобудування до цінових коливань на металопродукцію. При зростанні внутрішніх цін на продукцію металургії у середньому на 6,8 %, підприємства машинобудування (без кардинальної структурної перебудови виробництва та збереження наявних виробничих потужностей), як правило, вимушені підвищувати ціни на 1 % (з метою збереження рентабельності). В цілому ж, за не змінної структури виробництва, при зростанні внутрішніх цін на метал, собівартість продукції підприємств машинобудування, будівництва (які є найбільшими споживачами металургійної продукції), збільшується, що неухильно призводить до підвищення відпускних цін. Якщо ж зростання цін не відбудеться (за умови зменшення доданої вартості), альтернативою може стати зменшення оплати праці, надходжень до бюджету, згортання інвестиційної активності підприємств. Такий сценарій розвитку подій є вкрай несприятливий, з урахуванням того, що інвестиційні можливості українських підприємств у кризовий період і так є надзвичайно обмежені. Так, протягом кризи понад 39 % українських промислових підприємств закінчили 2009 р. із збитками (у 2010 р. цей показник становив 36 %); а частка валового прибутку та змішаного доходу у випуску промисловості у період 2008 - 2010 рр. не перевищувала 4 % [6]. Такі показники є вкрай несприятливі для розвитку внутрішнього інвестування.

Реалізація проектів структурної модернізації національного господарства України багато у чому залежить від стану інвестування підприємств промисловості у оновлення основних виробничих фондів. Як вже зазначалось, в Україні фінансова криза призвела до згортання інвестиційної активності, зменшення основних джерел фінансування промислового сектору. Внаслідок зростання збитковості виробництва, зменшились інвестиції за рахунок власних коштів підприємств; погіршились умови інвестування підприємств за рахунок залучення кредитних ресурсів; відчувається дефіцит бюджетного та муніципального фінансування.

Зниження рівня інвестування основного капіталу по відношенню до ВВП (що традиційно розглядається як один з індикаторів інвестиційного клімату держави) має негативні тенденції. Так, в Україні, загальний обсяг інвестицій (у відсотках до ВВП) становив: у 2004 р. - 25,4%; у 2007 р. - 31,7 %; у 2008 р. - 28 %; у 2009 р - 20,3 % [6].

Основним джерелом власних інвестиційних коштів підприємств традиційно залишається прибуток та амортизація. Про тенденції прибутковості промислових підприємств в Україні вже говорилось вище. Очікуване зростання цін на енергоносії та внутрішніх цін на металургійну продукцію (а також, за прогнозами, і на харчові групи товарів, що вимагатиме підвищення рівня оплати праці), в цілому не сприятиме зростанню рентабельності, а отже і зміцненню власного інвестиційного потенціалу промислових підприємств в Україні. Що стосується амортизаційних відрахувань, це джерело формування інвестиційних ресурсів також не дає змоги збільшити обсяги інвестування у модернізацію основних виробничих фондів. Проблемним залишається і інвестування у розширене відтворення основних фондів. За експертними оцінками, ступінь зношеності основних фондів промислових підприємств за всіма видами економічної діяльності в Україні (станом на 30 вересня 2009 р.) становила 68,4% [6]. Для порівняння - у розвинутих країнах світу основні фонди оновлюються кожні 12 - 15 років (що, до речі, відповідає тривалості середніх циклів ділової активності «середніх хвиль» відповідно до теорії М. Кондрать'єва). На практиці, в Україні процес оновлення основних виробничих фондів відбувається протягом від п' ятидесяти і більше років.

Україна відноситься до складу країн, що розвиваються. Формування галузевої структури економіки незалежної України відбувається на основі глибоких деформацій виробництва й споживання. Поряд з цим, негативний вплив на розвиток української економіки має нерівномірне скорочення внутрішнього й зовнішнього попиту на національні товари й послуги внаслідок розриву інтеграційних і коопераційних зв' язків України з країнами, здатними налагодити спільне виробництво інноваційно-зорієнтованої продукції (насамперед, йдеться про розвиток авіаційного будування та продукції ракетно-космічного комплексу). Відсутність кардинальних структурно-інноваційних зрушень у базових галузях української промисловості посилюється зниженням цінової та нецінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції, зростанням обсягів імпорту іноземних товарів споживчого й виробничого призначення (через непідготовленість лібералізації зовнішньої торгівлі, тиску принципів фритредерства, затвердженого СОТ). Галузева структура української промисловості сформувалась (і продовжує формуватись) переважно, під впливом попиту світового ринку на сировинні товари та напівфабрикати. Головними недоліками структури національного господарства, що утворилась внаслідок цього є: деформації у реальному секторі виробництва - між галузями паливно-енергетичної, сировинної та напівфабрикатної зорієнтованості й виробництвом кінцевої наукоємної продукції; перевантаження економіки галузями важкої промисловості (металургійне виробництво); високий ступінь залежності національної промисловості від імпорту енергоносіїв, продукції високоточного машинобудування, від кон' юнктурних коливань на ринках збуту металургійного виробництва, сировини; технічна відсталість галузей виробництва та низькі показники використання високих технологій; застарілі основні фонди у базових галузях української промисловості; переважно сировинна галузева спеціалізація національного виробництва тощо. Про низький рівень інноваційного розвитку промисловості економіки України свідчать дані таблиці 2.

Таблиця 2

Інноваційні процеси у розвитку промисловості України

Показник

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Питома   вага   промислових   підприємств,   що впроваджували інновації (у загальній кількості)

10,0

8,2

10,0

11,5

10,8

10,7

Впроваджено нових технологічних процесів

1727

1808

1145

1419

1647

1893

Освоєно нових видів продукції

3978

3152

2408

2526

2446

2685

Питома   вага   реалізованої   інноваційної   продукції   у обсягу промислової продукції (у відсотках)

5,8

6,5

6,7

6,7

5,9

4,8

Джерело: [6].

Як свідчать дані, наведені у таблиці 2, розвиток інноваційної діяльності та, відповідно, реалізація структурно-інноваційних зрушень в процесі модернізації національного господарства України, не відповідає офіційно проголошеним пріоритетам. Для того, щоб виправити ситуацію, на рівні державної економічної політики мають бути застосовані дієві економічні стимули до впровадження структурно-інноваційних зрушень, реалізована структурна економічна політика.

Світовий досвід господарювання пропонує два варіанти інвестиційної політики для реалізації структурної модернізації національного господарства. Перший варіант передбачає стихійний, еволюційний шлях поступового пристосування національного виробництва до нових вимог господарювання. Структура економіки у цьому випадку трансформується внаслідок зміни норми прибутку по секторах економіки та міжгалузевого переливу капіталу. За такого підходу, підприємства таких галузей (секторів), що перестали бути рентабельними, масово банкрутують, чи вдовольняються мінімальною прибутковістю. Поряд з цим, під впливом ринкових механізмів, капітал, інвестиції, робоча сила «перетікають» у найбільш прибуткові сфери економіки. Як крайня форма «перетікання» капіталу - відплив (вивезення) національного капіталу за кордон. Такий варіант трансформаційних перетворень економіки отримав назву «американський». Його основою є загальна лібералізація інвестиційної політики держави, «самоусунення» держави від регулювання та управління інвестиційними процесами. Другий варіант структурної перебудови економіки умовно називають «японський». Цей варіант передбачає широке використання заходів державного регулювання з метою прискорення прогресивних структурних зрушень на рівні національного виробництва. Його невід' ємною складовою стає обов' язкова розробка прогнозів, державних індикативних (прогнозних) планів, в яких визначаються пріоритетні сектори (галузі)економіки. Цей шлях перебудови економіки передбачає керований державою прискорений міжгалузевий перелив ресурсів, у тому числі і капіталів, що мінімізує соціальні втрати та гарантує стабільне зростання ефективності виробництва [9, с. 374 - 375].

На початку ХХІ ст. переважна більшість країн світу визнала необхідність цілеспрямованого державного регулювання економіки. Це зумовлено тим, що ринковий механізм у «чистому вигляді» «не спрацьовує» як система координації розподілу та використання ресурсів (у тому числі - інвестиційних) та не може своєчасно виявити порівняльні переваги національної економіки у конкурентній боротьбі на світовому ринку. Особливо роль держави зростає з огляду на необхідність забезпечення ефективного функціонування реального сектора, активізацію інноваційної діяльності, задіяння механізмів державної підтримки інвестиційно-інноваційних програм (і у першу чергу - на галузевому рівні). Головним орієнтиром «японського» варіанту реалізації структурної перебудови стає курс на структурно-інноваційні зрушення, що стають основою структурної модернізації національного господарства країни.

Світовий досвід надає багато прикладів економічного стимулювання структурно-інноваційних зрушень. Так, на рівні економічної політики у Великобританії широко застосовуються цільові стимули до впровадження інноваційної діяльності, у т. ч.:

- списання витрат на НДДКР на собівартість продукції (послуг) у будь - якій сумі;

- податкові канікули (терміном до 5 років) для тих підприємств, які активно впроваджують інновації;

- можливість перенесення пільг для підприємств, що впроваджують інновації на майбутній період (на термін до 5 років);

- зменшення податку на прибуток венчурних фірм (якщо звичайний податок на прибуток становить 35 %, то для венчурних фірм він знижений до 25 %);

- надаються гарантії для позик, що спрямовуються на страхування діяльності венчурних фірм (до 70 % таких позик, взятих на термін 2 - 7 років, відшкодовується на принципах державно-приватного партнерства);

- держава надає субсидії (до 75 % витрат) на проведення досліджень з розроблення нових видів продукції (чи впровадження інноваційних процесів) для фірм, на яких зайнято до 50 осіб;

- приймаються державні програми субсидіювання малих інноваційних фірм (до 50 % витрат на нововведення цих фірм відшкодовує держава) тощо [8; 10].

Корисним для України є досвід державного стимулювання структурно-інноваційних зрушень у Канаді, що передбачає:

- надання державних субсидій на реалізацію проектів промислових досліджень (до 50 % витрат на заробітну плату науково-дослідного персоналу);

- зменшення суми корпоративного податку (на суму, еквівалентну частині приросту власних витрат фірми на НДДКР відносно попереднього періоду (як правило, за рік));

- можливість перенесення пільг для фірми, що впроваджує інновації на майбутній період (на термін до 7 років);

- зменшення суми прибуткового податку для працівників, які вкладають свої кошти у венчурні фонди (до 15 % - знижка на прибутковий податок);

- поетапне зниження податку на прибуток корпорації (з 28 %до 21 % протягом 4-х років);

- пільги з оподаткування приросту капітальних активів (понад У капіталізованої суми включається у прибуток, що оподатковується);

- звільнення від оподаткування капіталовкладень (не оподатковуються прибутки від продажу цінних паперів або об'єктів власності за умови їх реінвестування у сферу виробництва на потреби інноваційної діяльності) [8; 10].

Лідером у стимулюванні інновацій та підтримки структурно-інноваційних зрушень на рівні національної економіки вважається Німеччина, а саме:

- передбачено надання цільових субсидій підприємствам, що освоюють нову інноваційну технологію (на термін до 3-х

років);

- надаються дотації фірмам (підприємствам) на фінансування підвищення кваліфікації науково-дослідного персоналу (не більше ніж 5 співробітників від кожної фірми), а саме: на стажування у ВНЗ, у наукових інститутах; інших державних чи приватних науково-дослідних організаціях;

- компенсуються витрати фірм на технічну експертизу проектів, оцінку можливостей патентування результатів проведення НДДКР (до 80 % витрат на інженерні та інші консультації);

- надаються пільгові кредити малим та середнім підприємствам, що вступають у промислову кооперацію з іншими фірмами (до 100 тис євро);

- субсидії малим та середнім фірмам для придбання майна з метою досягнення економії витрат енергії (обсяг субсидій становить до 7,5% від вартості придбаного майна);

- дотації малим підприємствам на інвестування в НДДКР під час придбання патентів і рухомого майна, а також на час вкладень у нерухоме майно, що використовується для НДДКР (20 % вартості придбаного чи утвореного майна в межах його вартості до 500 тис євро);

- дотації малим і середнім фірмам на наукові дослідження або розроблення нової технології для виготовлення продукції (до 30 % від договірної чи контрактної суми проекту в межах 120 тис євро на рік);

- дотації підприємствам з кількістю зайнятих до 1000 осіб на науково-дослідні роботи, що виконуються за їх замовленням у навчальних і науково-дослідних закладах (до 50 % вартості робіт, але не більше ніж 300 тис. євро);

- система гарантування страхування кредитів, виданих на потреби інноваційного розвитку (гарантує приватним банкам до 80 % вартості позик на 15 - 23 роки);

- запровадження прискореної амортизації (збільшення нормативу амортизації до 10 % від витрат виробництва на нове обладнання);

- податкова знижка на приватні інвестиції у НДДКР (до 7,5 % від встановленого нормативу) [8; 10].

Висновки:

Протягом усього періоду існування незалежної України, внаслідок негативного впливу державного регулювання на процеси модернізації економіки країни (зокрема через скорочення бюджетних видатків, зменшення централізованого капітального фінансування тощо) та за умов відсутності дієвих економічних стимулів до впровадження інноваційно-інвестиційних процесів у реальному секторі, в Україні сформувалась галузева структура економіки, що характеризується як індустріально-аграрна, з невпинним зростанням питомої ваги енерго-, матеріалоємних та екологічно небезпечних виробництв. Ця диспропорція вимушено підвищує роль імпорту для задоволення потреб внутрішнього попиту на товари інноваційного походження (у тому числі на товари споживчого призначення тривалого використання).

До недавнього часу в Україні була відсутня активна державна економічна політика, зорієнтована на комплексну структурну модернізацію національного господарства, підтримку інноваційно-інвестиційних процесів. Для активізації структурно-інноваційних зрушень у промисловості та зростання конкурентоспроможності економіки України, держава має сприяти забезпеченню гарантованого попиту на внутрішньому ринку на продукти інноваційної діяльності. Складовою цього процесу має стати перехід переважно до програмно-цільових методів управління, застосування практики диференційованого (селективного) підходу до державної підтримки науково-дослідних програм; введення змішаного (бюджетного й позабюджетного) фінансування; розширення кола державних замовників на продукти інноваційної діяльності тощо. В Україні доцільно використати досвід розвинутих країн світу щодо підтримки структурних зрушень на рівні національної промисловості за допомогою активізаціїінноваційно-інвестиційних процесів та задіяння для цього системи дотацій, субсидій, податкових пільг, податкових канікул, грантової підтримки інноваційних процесів тощо.

Поряд із цільовою державною підтримкою інноваційного розвитку в Україні на державному рівні мають бути створені інституційно-правові засади для активізації розвитку промислово-фінансових груп (у тому числі горизонтальних і вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків, інноваційних кластерів). Найважливішими складовими інноваційної системи в усьому світі вважаються малі і середні підприємства, що розробляють і впроваджують у виробництво ризиковані науково-технічні проекти («венчурні» фірми). Потенціал цього сегменту підприємництва в Україні майже не задіяно, що вимагає формування дієвого інституційно-правового середовища, зорієнтованого на підтримку малих «венчурних» фірм, розвиток НДДКР, стимулювання участі місцевих регіональних університетів у НДДКР та інноваційних проектах, що матимуть позитивний ефект для місцевого та національного ринку, сприятимуть зростанню імпорту високотехнологічної продукції українського походження.

РЕЗЮМЕ

У статті визначена роль держави в процесі стимулювання інвестування структурної модернізації національного господарства (на прикладі галузевої економіки та інноваційно-інвестиційних процесів). Досліджено вплив основних внутрішніх та зовнішніх ризиків, що гальмують процеси інвестування інноваційного розвитку виробництва, оновлення основних виробничих фондів. Розглянуто світовий досвід державного стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності як складової процесів структурної модернізації національного господарства.

Ключові слова: державне регулювання; галузева економіка; структурна модернізація; інноваційно-інвестиційні процеси; інвестиції; дотації; податкові пільги; податкові канікули.

РЕЗЮМЕ

В статье выявлена роль государства в процессе стимулирования инвестирования структурной модернизации национального хозяйства (на примере отраслевой экономики и инновационно - инвестиционных процессов). Исследовано влияние основных внутренних и внешних рисков, тормозящих процессы инвестирования инновационного развития производства, процессы обновления основных производственных фондов. Рассмотрен мировой опыт государственного стимулирования инновационно -инвестиционной деятельности как составляющей процессов структурной модернизации национального хозяйства. Ключевые слова: государственное регулирование; отраслевая экономика; структурная модернизация; инновационно -инвестиционные процессы; инвестиции; дотации; налоговые льготы; налоговые каникулы.

SUMMARY

The article defines the role of government in stimulating investment for structural modernization of the national economy (as an example, the industrial economy and the innovation and investment processes). It investigates the influence of the major internal and external risks impeding the investment process of innovation development of production, renewal of basic production assets. The article considers the world experience of the state stimulation for innovation and investment activity as part of the process of structural upgrading of the national economy.

Keywords: government regulation, industry economy, structural upgrading, innovation and investment processes, investments, subsidies, tax exemption, tax holidays.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Єрмолаєв А.В., Жаліло Я.А. щодо проблем реалізації модернізаційних стратегій в умовах сучасної України ІІ Стратегія розвитку України. - 2011. - № 1. - С. 67 - 74.

2. Антоненко К.В., Ярошенко В.В. Шляхи активізації міжнародної інвестиційної діяльності ІІ Стратегія розвитку України. - 2011. -

№ 2. - С. 8 - 10.

3. стратегічні пріоритети та сучасні завдання розвитку реального сектора економіки України І редкол.: Б.М.Данилишин (відп. ред.) та ін.; РВПС України НАН України. - Черкаси: Брама-Україна, 2007. - 544 с.

4. Якубовський М. Промислова політика: проблеми та перспективи модернізації ІІ Економіка України. - 2010. - № 8. - С.21 - 29.

5. Кіндзерський Ю. Економічний розвиток і трансформація промислової політики у світі: уроки для України ІІ Економіка України. - 2010. - № 5. - С.4 - 15.

6. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:Hukrstat. gov.ua

7. Офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:Hwww.niss.gov.ua

8. Світова організація торгівлі. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. - Рєжим дocтупу: http:Hwww.wto.org

9. Экономика І Под ред. доц. А.С. Булатова. 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1997. - 816 с.

10. Офіційний сайт UNCTAD Handbook of Statistics Online ІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:Hstats.unctad.org

УДК 339.924(1-773)(045)

ІНТЕГРАЦІЙНА СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

Булатова О.В., проректор з наукової роботи, к.е.н., професор кафедри міжнародної економіки, Маріупольського державного університету

Процеси, які відбуваються в сучасному світовому господарстві визначають сьогодні як умови національного економічного розвитку окремих країн, так і параметри їх міжнародного співробітництва. В умовах конкурентної боротьби, яка розгортається вже на глобальному рівні важливою формою захисту стають формування певних угруповань та блоків держав, які реалізують спільну й узгоджену політику. Саме розвиток регіонального співробітництва, за думкою міжнародних експертів, сприятиме зменшенню вразливості краї, що розвиваються [1]. Проблеми економічного становища країн, що розвиваються, в умовах поглиблення інтеграційних процесів в світовому господарстві розглядаються в багатьох працях (Дж.Бхагваті, П.Ломбарджі, Л.Лангетхова, Д.Лук'яненка, Ю.Пахомова, В.Пефтиева, Г.Широкова, Ю.Шишкова та ін.. [1-9,11-12]), де визначено, що в умовах глобалізації світова економіка є єдиним ринком, національні та регіональні складові якого тісно взаємодіють між собою.

Метою статті є визначення основних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, з урахуванням інтеграційної складової та розвитку регіонального співробітництва.

В основі розвитку міжнародної економічної інтеграції країн знаходиться рівень економічного й технічного розвитку держав, їх економічна взаємозалежність [7]. Саме досягнення відповідного рівня інтеграційної зрілості може забезпечити реальна інтеграція певної групи країн. Високо розвинуті країни, які мають високий рівень взаємодоповнення національних економік,

© Булатов О.В., 2О11характеризуються найбільшими можливостями до реального інтегрування, оскільки вони мають високий рівень розвитку обробної промисловості, який забезпечує значну диверсифікацію та інтенсифікацію зовнішньоекономічних зв'язків країн, а від так -конкурентний механізм в цих країнах має не руйнівний, а стимулюючий характер. Відсутність зазначених характеристик у країн з низьким рівнем соціально-економічного розвитку і які ще не досягли високого рівня інтеграційної зрілості, можливості до реального інтегрування є суттєво меншими, а від так, створення між ними ефективних міжнародних торгово-економічних блоків є досить проблематичним.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period