B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 74

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

З початку 1990х років в світі спостерігається суттєве зростання кількості регіональних торговельних угод. Сьогодні майже всі члени СОТ є членами щонайменше однієї регіональної угоди (за виключенням Монголії). Угоди, що укладались протягом останніх 20 років, були переважно (56%) двосторонні. Суттєвою й принциповою ознакою майже третини регіональних торговельних угод, які було укладено протягом останніх двадцяти років, є те, що вони укладалися між розвинутими країнами і такими, що розвиваються. В світовому господарстві також поширюється практика укладання регіональних торговельних угод між країнами, що розвиваються, та інтеграційними об'єднаннями, до складу яких входять високо розвинуті країни - ЄС та НАФТА. Менш розвинуті країни світу інтегруються до об'єднань, які спочатку утворювали більш розвинуті країни. Якщо в 1995 році кількість угод між розвинутими країнами й країнами, що розвиваються (угоди типу «Північ-Південь»), складала 14% у 1995 році,

то к 2011 року - майже 39%[12]:

Південь-Південь 36%

Північ-Північ 25%

ТПвнііч-Південь 39%

а) товари б) послуги

Рис. 1 Розподіл регіональних торговельних угод за типом партнерів,%

Поряд з кількісними змінами спостерігаються й якісні зрушення у характері домовленостей щодо регіональної інтеграції

[6,с.17-21]:

в-першу чергу це стосується переходу до відкритої моделі регіональної інтеграції, розвиток якої спрямовано на стимулювання міжнародної торгівлі, а не на встановлення контролю над торговельно-економічною співпрацею (к це було притаманно ендогенній концепції розвитку регіонів відповідно до концепції старого регіоналізму);

по-друге, в регіональних торговельних угодах поряд зі зниженням тарифів і квот визначається й механізм зниження інших бар' єрів, що сприятиме розвитку глибокій інтеграції країн, досягнення якої потребує широкомасштабних політичних заходів (як це було зроблено в Європейському Союзі), що виходять за межі традиційної торговельної політики;

по-третє, в світо господарський практиці активізувалась поява торговельних блоків, що поєднують країни з різним рівнем доходу, але які виступають як рівноправні партнери в рамках укладених регіональних торговельних угод типу «Північ-Південь» (початок цього процесу пов' язано з укладанням угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі);

по-четверте, зростає кількість регіональних торговельних угод, які укладаються між віддаленими країнами, розвиток співробітництва між якими Грунтується на принципах стратегічного партнерства, яке не обов'язково пов'язане з фактором географічної близькості та спільності кордонів.

Регіональна кооперація серед країн, що розвивається, має відповідний потенціал, який дозволить підтримати стратегії національного розвитку. Поширення практики укладання регіональних торговельних угод типу Північ-Південь несе певні загрози розвитку багатосторонній торговельній системі, а з іншого боку - подібні угоди зменшують можливості в реалізації національної політики в менш розвинутих країнах, особливо в сфері структурних реформ національних економік. Хоча вплив подібних угод, за думкою експертів ЮНКТАД, на середньострокову і довгострокову перспективу розвитку конкурентоспроможних галузей є дуже суперечливим[1, с.уі], поширення регіональних торговельних угод розширяють доступ до ринку, позитивно впливають на динаміку прямих інвестицій [13]:

Таблиця 1

Питома вага країн, що розвиваються у світовому експорті та прямому іноземному інвестування, млн..дол.

 

1990

2000

2005

2006

2007

2008

2009

Експорт товарів та послуг

Світове господарство

4310,6

7975,5

13064,8

15027,1

17452,0

19988,4

15833,6

в т.ч. країни, що розвиваються

996,2

2404,0

4431,6

5265,7

6167,6

7280,1

5810,8

з них країни: Африки

131,0

182,5

377,7

439,8

514,7

656,9

467,0

Америки

175,4

429,1

664,7

788,0

887,3

1031,2

805,4

Азії

686,4

1786,4

3379,6

4027,3

4753,1

5578,8

4528,8

Океанії

3,5

6,0

9,6

10,7

12,4

13,2

9,7

питома вага країн, що розвиваються, у світовому експорті

23,1

30,1

33,9

35,0

35,3

36,4

36,7

Прямі іноземні інвестиції

Світове господарство

2081,8

7442,5

11524,9

14275,7

17990,1

15491,2

17743,4

в т.ч. країни, що розвиваються

524,5

1728,5

2713,6

3352,3

4452,6

4213,7

4893,5

з них країни: Африки

60,7

154,2

271,5

335,6

413,2

413,1

514,8

Америки

111,4

502,1

816,7

934,0

1161,7

1260,4

1472,7

Азії

349,6

1067,7

1619,5

2075,1

2869,6

2530,1

2893,8

Океанії

2,8

4,4

5,9

7,4

8,2

10,0

12,2

питома вага країн, що розвиваються, у світовому обсязі прямого іноземного інвестування,%

25,2

23,2

23,5

23,5

24,8

27,2

27,6

Обмеженість економічного потенціалу країн, що розвиваються, низька конкурентоспроможність вітчизняного виробництва, не дозволяє їм у повному обсязі використати можливості доступу на більш розширений регіональний ринок. Використання розвинутими країнами заходів держаної підтримки чутливих галузей економіки погіршують умови конкуренції для менш розвинутих партнерів. Крім того, розвинуті країни постійно розширюють практику укладання регіональних угод з іншими країнами, що розвиваються, а від так, преференції від їх укладання з кожною наступною угодою можуть зменшуватися.

Перешкоди у розвитку промисловості в бідних країнах пов' язані в першу чергу з тим, що відповідно до більшості угод, пов' язаних із створенням зон вільної торгівлі (або преференційних торговельних угод), включено умову стосовно зменшення тарифів на промислові товари, що робить неконкурентоспроможною продукцію, яку виробляються саме менш розвинуті країни, а від так - звужуються можливості промислового розвитку їх економік. Не сприяє структурним реформам і зменшення контролю за прямим іноземним інвестуванням. Менш розвинуті країни є більш слабкими партнерами, а від так - переговорний процес не можна вважати рівноправним.

Впровадження лібералізації торговельних відносин без відповідних структурних реформ в національних економіках (в промисловості, соціальній сфері), розвитку інфраструктури не зможе забезпечити ефективний розвиток країн, що розвиваються, їх інтеграцію до світової економіки.

Серед найбільш загрозливих тенденцій укладання регіональних угод з точки зору впливу на багатосторонню систему є обмеження, які отримують уряди менш розвинутих країн, не тільки у сфері проведення структурних реформ, а й у реалізації конкурентної, інвестиційної політики, політики державних закупівель тощо. Розширення практик укладання угод відносно регіонального інтеграційного співробітництва без урахування зазначених проблемних аспектів може призвести до того, що у результаті укладання регіональної угоди країна, що розвивається, тільки погіршень своє становище. Таким чином, позитивні зміну у зовнішній торгівлі цих країн буде нівельовано іншими негативними наслідками співробітництва з більш потужним партнером, що необхідно прораховувати до укладання регіональної інтеграційної угоди.

Розвиток регіональної інтеграції, а також двосторонні торговельні угоди і угоди про економічне співробітництво, є важливими інструментами розвитку торгівлі і заохочення інвестицій, зазначається в Дохійської декларації, яку ухвалили країни 020 [14]. Однак ці угоди мають сприяти довгостроковому розвитку багатосторонньої торговельної системи, саме тому розвиток інтеграційних ініціатив типу Південь-Південь має відповідати вимогам Світової торговельної організації

Особливо важливим питанням у новому регіоналізмі, при розгляді впливу регіональних торгівельних угод на розвиток країн, що розвиваються, є елементи глибокої інтеграції з розвиненими країнами, які вважаються вирішальними в забезпеченні потенційних зв'язків між розширенням торгівлі та підвищенням продуктивності праці. Слід зазначити, що подібні угоди є більш притаманними для США, Канади, країн ЄС, однак вони не є поширеними для таких розвинутих країн, як Японія, Австралія, Нова Зеландія тощо [9,с.7]:

Таблиця 2

Кількість діючих регіональних торгівельних угод за участю окремих країн світу_

Країни/регіони

Всього

у тому числі з країнами, що розвиваються

 

 

Всього

у тому числі угоди, оформлені після 1989 року

США

4

3

3

ЄС

50

35

31

Канада

5

4

4

Японія

2

0

0

Австралія та Нова Зеландія

4

0

0

Угоди      між      країнами, що розвиваються

76

76

68

Інші

19

-

-

Всього

184

139

123

Зазвичай, регіональні торгівельні угоди включають Загальну систему преференцій, що пропонується розвиненими країнами майже всім країнам, що розвиваються. Крім того, існують спеціальні невзаємні преференційні програми, такі як Закон економічного відновлення Карибського басейну і Андскі преференції, запропоновані США, або програма партнерства, запропонована ЄС по відношенню до країн Африки, Карибського басейну і Тихого океану тощо. Недоліком цих систем, порівняно з традиційними регіональними торгівельними угодами, є те, що вони зазвичай потребують оновлення, або взагалі можуть бути перервані.

Регіональні торговельні угоди, які укладаються між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, часто несуть важкий вибір для останніх, і можуть виявитися більш дорогими, ніж очікувалося. Незважаючи на це, кількість подібних угод зростає, причинами чого фахівці ЮНКТАД вважають наступне:

по-перше, вони прагнуть забезпечити безпеку або збільшення доступу на ринок і отримувати високі прямі іноземні інвестиції з розвинених країн;

по-друге, країни, що розвиваються, прагнуть домогтися поступок і преферецій, які не надаються іншим країнам;

по-третє, країни можуть бути вимушені приєднатися до цих угод через побоювання втратити конкурентоспроможність з іншими країнами, що розвиваються і які вже вступили до зон вільної торгівлі з тими ж самими основними торгівельними партнерами (цей критерій створює атмосферу «конкурентної лібералізації»);

нарешті, переговорний процес у рамках ГАТТ/СОТ має дуже повільний характер, що призвело до появи деяких розчарувань з боку країн, що розвиваються, і втрати надій щодо більш скорішого темпу їхнього соціально-економічного розвитку.

Прагнення країн, що розвиваються, до укладанні угод з розвинутими країнами можуть зменшити можливості національної політики, спрямованої на підтримку розвитку та структурних змін в менш розвинутих країнах. Найчастіше, подібні угоди передбачають досить різке зниження тарифів на промислові товари, що робить національних виробників незахищеними перед іноземними конкурентами, а це, в свою чергу, стане стримуючим фактором розвитку цих галузей промисловості. Спеціальний і диференційований режим для країн, що розвиваються, замінюється повною взаємністю та відповідною лібералізацією. Крім того, прийняття подібних угод супроводжується скороченням контролю національних урядів над прямими іноземними інвестиціями.

Поширення торгівельних угод між країнами, що розвиваються, і розвинутими країнами може послабити багатосторонні торгівельні системи та обмежити переваги вже існуючих регіональних угод про співпрацю між країнами, що розвиваються. Зазначені угоди включають такі положення, які виходять за рамки правил СОТ (в таких галузях як інвестиції, права інтелектуальної власності, лібералізація послуг, конкурентна політика та державні закупівлі), і вони охоплюють такі області, які були виключені з торгівельних переговорів. Це, відповідним чином, скорочує можливості для країн, що розвиваються, для проведення активної політики на підтримку індустріалізації і структурних змін.

Експерти ЮНКТАД вважають співробітництво типу Південь-Південь більш привабливим для прискорення економічного прогресу [1,с.хі], оскільки сприяє національним стратегіям розвитку.  Розвиток інтеграційної взаємодії типу Південь-Південь єбільш привабливим для цієї групи країн, оскільки окрім географічного фактору близькості є також спорідненість економічних потенціалів, інтересів і взаємодоповнюваності.

Залучення країн, що розвиваються, до міжнародного товарообміну постійно розширюється і стала важливим фактором їх поступового економічного розвитку. Однак в середині цієї групи країн спостерігається суттєве розшарування, а від так найменш розвинуті країни неефективно використовують потенційні можливості свого поступового просування в світовому господарстві.

Окремі країн, що розвиваються, мають найбільші темпи економічного зростання в світі, в першу чергу через зростання експортних доходів. Серед цих країн в першу чергу виділяються серед Китай та Індія, в яких протягом 2000-2009 років щорічні темпи зростання ВВП становили в середньому, відповідно 10,3% та 7,9%. Маючи темпи зростання ВВП майже втричі вище ніж у розвинутих країнах, з урахуванням збільшення й приватних інвестицій, темпи росту яких також очікуються вдвічі більше порівняно з розвинутими країнами, а також суттєвого посилення питомої ваги приватних інвестицій у структурі ВВП (до 37% в Китаї та до 30% в Індії к 2015 року) [15,с.44], можна визначити, що саме ці країни стануть каталізаторами світогосподарського розвитку. Сприятиме цьому і відповідна національна політика, що підкріплена державними витратами, щорічні темпи зростання яких на найближчі п'ять років очікуються від 5,2 до 7,1%. Серед суттєвих загроз розвитку цих країн може стати достатньо висока питома вага розвинутих країн світу у їхній структурі експорту, яка становить в Китаї 46,2% (в тому числі США 18,4%), Індії, відповідно, 34,1% (12,3%). Вплив останньої фінансової кризи 2008-2009 рр. призвів до скорочення експорту в розвинутих країнах світу на 22,6% ( в тому числі в США на 16,8%) і імпорту на 25,0%(в США падіння експорту склало 26.0%) [17,с.28-35].

Розвиток регіонального ринку суттєво полегшує для виробників умови конкуренції з іноземними компаніями країн, що не входять до сфери дій регіональної інтеграційної угоди. Хоча розвиток регіонального співробітництва можуть активізувати і спрощенні заходи: облегшення торгових процедур, транзиту, розповсюдження комерційної інформації тощо.

Більш важливе значення для довгострокового економічного розвитку (порівняно з загальними темпами росту зовнішньої торгівлі) є структурні зрушення у зовнішньоторговельному обороті. Більш динамічно межах внутрірегіональної торгівлі країн, що розвиваються, розширюється обмін продукції обробної галузі, що є важливою умовою забезпечення структурних реформ в економіці країн, що розвиваються, і відповідати довгостроковим цілям їх розвитку. Розвиток внутрірегіональної торгівлі стає не тільки важливим кроком на шляху зростання конкурентоспроможності продукції країн, що розвиваються, в й поступового розвитку інтеграції до світового ринку.

Для більш успішного розвитку регіональної інтеграційної взаємодії країн, що розвивається необхідна спільна реалізація не тільки заходів, що стосуються зовнішньої торгівлі. Запорукою їх прогресу має стати спільна макроекономічна, промислова, інфраструктурна, фінансова політика.

Об'єднання ресурсів декількох країни дозволить реалізувати структурні проекти в сфері промислового розвитку, одноосібне виконання яких з боку окремої країни може стати високо затратним. Важливою умовою розвитку регіональної інтеграції має стати спільний розвиток інфраструктури регіону (транспорт, енергетика, зв'язок, водопостачання), що, з одного боку, сприятиме економічній діяльності, а з іншого - в цілому позитивно впливати на регіональний розвиток.

Важливою складовою розвитку регіональної інтеграції країн, що розвиваються, є формування та поглиблення фінансової інтеграції. Серед основних напрямів стратегії розвитку фінансової інтеграції слід визначити створення дієвого механізму взаємодії всіх учасників регіонального ринку і з боку державного сектору, і приватного бізнесу кожної країни, координації між національними регуляторами ринку та інших органів, що реалізують регіональні ініціативи. Особливого значення набуває активізація ініціативи приватного сектору, який має стати потужним генератором регіонального співробітництва. Приватний сектор є важливим інструментом для забезпечення економічного розвитку. Саме через розвиток його ініціативи, створення відповідного середовища для розвитку підприємництва з боку держави можна забезпечити інтеграційне зближення, ось чому міжнародне співтовариство, національні уряди, регіональні економічні групи мають підтримувати цей сектор економіки і його успішний розвиток в усіх країнах не залежно від досягнутого ними рівня розвитку [14].

Розвиток фінансового ринку національних економік має центральне значення для мобілізації ресурсів, саме тому він є важливим компонентом національних стратегій розвитку. Створення диверсифікованих та ефективно регульованих національних і регіональних фінансових систем (через розвиток їх транспарентності і підконтрольності) стає запорукою формування відповідник накопичень в економіці, що стає підГрунтям реалізації проектів, спрямованих на стимулювання сталого економічного росту.

Значні потоки спекулятивного капіталу негативно впливають на поточні валютні курси, а від так і сприяють розвитку дисбалансів по рахункам поточних операцій. За умов відсутності ефективного механізму регулювання глобальних фінансів саме регіональне співробітництво може стати інструментом регулювання в межах певного економічного простору. В умовах погіршення загальносвітової кон' юнктури регіональні механізми регулювання (особливо на етапі розвитку фінансової інтеграції) можуть стати більш дієвими, ніж офіційна допомога з боку міжнародних інституцій (мова йде про регіональні угоди про взаємне кредитування, поєднання міжнародних резервів тощо). Розвиток фінансової інтеграції в межах певного економічного простору стає важливою умовою створення загального ринку.

Розвиток фінансової інтеграції залежатиме від забезпечення прозорості та ясності міжнародних валютних операції, інвестицій, торгівлі фінансовими продуктами тощо, які забезпечують сталість обмінного курсу (тобто мінімізують валютні ризики). Інтеграція фінансового ринку може бути досягнута при наявності узгодженості, з одного боку, режиму валютного курсу, а з іншого - політики валютного контролю. Управління та лібералізація валютного режиму і валютної системи в цілому, потребують послідовного послаблення транскордонних обмежень одночасно з послідовними заходами по розвитку та укріпленню ринку капіталу. Така послідовність у розвитку відкритості буде необхідна для збалансування переваг та втрат від можливої високої волатильності та вірогідності невідповідності термінів погашення фінансових паперів, що може призвести до фінансової нестабільності. Наступним кроком має стати імплементація взаємної системи спектру фінансових продуктів та послуг на двосторонній (на початковому етапі) та багатосторонній (у подальшому) основі, поступово охоплюючи всі країни регіону. Одночасно, потребує укріплення і гармонізації нормативно-правова база для ринку капіталу відповідно до міжнародних стандартів і принципів. Сприяння формуванню інтегрованого фінансового ринку потребує також відповідної інформаційно-комунікаційної підтримки розширення співробітництва і взаємодії між фондовими ринками.

Вплив фінансової кризи суттєво обмежив доступ країн, що розвиваються, до світових фінансових ресурсів, а від існує загроза уповільнення досягнутих ними темпів розвитку. Укладання міждержавних інвестиційних угод (в тому числі і в рамках регіонального співробітництва) може сприяти залученню іноземного капіталу за умов сприятливого інвестиційного клімату, політичної і правової сталості. Спільні зусилля по створенню інвестиційних зон з боку країн, що розвиваються, сприяють системним змінам і в міжнародному інвестиційному режимі, створюючи більш збалансовані умови розвитку [16,с.26]. Перекази мігрантів, які стали важливим ресурсом розвитку домогосподарств в країнах, що розвиваються, і обсяги яких постійно збільшуються, не можуть стати альтернативою прямих іноземних інвестицій. Для успішного залучення до процесів міжнародного інвестування цієї групи країн важливе значення мають також двох- і багато партнерські зв' язки для надання офіційної технічної допомоги, яка стає вкрай необхідною для реалізації державно-приватного партнерства, спрямованого на забезпечення мобілізації ресурсів економіці.

Посиленню інтеграції країн, що розвиваються до світового господарства має забезпечити багатостороння торговельна система, що сприяє розвитку відкритості економік, поширенню лібералізації і недискримінаційності торговельних відносин. Можна вважати, що розширення обсягів експорту країн, що розвиваються, залежить повною мірою від успішного переговорногопроцесу в рамках Дохійського раунду переговорів. Поглиблення регіонального співробітництва, спрямованого на розвиток фінансової інтеграції в межах регіону, сприятиме гармонізації регіональної фінансової і торговельної систем з урахуванням особливостей країн регіону.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто основні напрямки розвитку країн, що розвиваються, в умовах поглиблення інтеграційних процесів в світовому господарстві

Ключові слова: інтеграція, країни, що розвиваються, регіоналізація

РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается основные направления развития развивающихся стран в условиях углубления интеграционных процессов в мировом хозяйстве

Ключевые слова: интеграция, развивающиеся страны, регионализация

SUMMARY

The article dwells on basic directions of developing countries' development in the conditions of integration in the world economy Keywords: integration, developing country, regionalization

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Trade and Development Report (2007). Regional Cooperation for Development. - UNITED NATIONS. - New York and Geneva, 2007. -

195р

2. Лук'яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасностіІ Д.Г. Лук'яненко. - К.:КНЕУ,2005. - 204с.

3. Пахомов Ю.М. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі ІЮ.М.Пахомов, Д.Г.Лук'яненко, Б.В.Губський. - К.: Україна, 1997. - 238 с.

4. Пефтиев В. Развивающийся мир: глобализация или регионализация? І В. Пефтиев, В.Черновская ІІМировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 7. - С.39-47.

5. Широков Г.К. Регионализация: новые тенденции мирового развития на рубеже XX и XXI веков ІІ Новая и новейшая история, №

4. 2004. - с. 55-66.

6. Шифф М., Алан У. - Региональная интеграция и развитие І Морис Шифф, Л.Алан Уинтерс ; Пер.с англ.;Всемирный банк. -М.:Издательство «Весь мир», 2005. - 376с.

7. Шишков Ю.В. Интеграционные процессы на пороге ХХ! века: почему не интегрируются страны СНГ. - М.: III тысячелетие,

2001. - 478с.

8. Bhagwati J. The dangerous drift to preferential trade agreements І J. Bhagwati, A.Krueger. - Washington, D.C.: AEI Press, 1995. - 43p.

9. Burfisher Mary E., Robinson Sherman, Thierfeild Karen Regionalism: Old and New, Theory and PracticeІ The International Agricultural Trade Research Consortium. - Capri, Italy. - 2003. - 28p.

10. Lombaerde Ph. , Langenhove L, Multilateralism, regionalism and bilateralism in trade and investment! Philippe de Lombaerde, Luk van Langenhove. - United Nations Conference on Trade and Development Springer, 2007 - 277р.

11. Regional Economic Integration in a Global Framework! by Julie McKay, Maria O.Armengol, Georges Pineau . - Frankfurt am Main, Published by European Central Bank, 2005. - 140p.12. http:llwww.wto.org/englishltratop elregion elregion e.htm

13. http:llunctadstat.unctad.orglTableViewerltableView.aspx?ReportId=89

14. The G20 Seoul Summit Leaders' Declaration November 11 - 12, 2010. - Режим доступу до звіту: http:llwww.g20.orglDocuments2010l11lseoulsummit_declaration.pdf

15 World Economic situation and prospects 2011. Global outlook. - New York: UNpress, 2010. - 46р.

16World Investment Report (2010) Investing in a Low-Carbon Economy. - Режим доступу до звіту UNCTAD: www.unctad.org/enldocsllwir2010 en.pdf.

17. Handbook of statistics. - New York and Geneva: United Nations Publication, 2010. - 506p.

ІНФРАСТРУКТУРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period