B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 75

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Валюшко І.В., провідний спеціаліст відділу регіонального розвитку Національного інституту стратегічних досліджень

Важливим елементом політики держави щодо вирішення соціально-економічних проблем регіонів та підвищення ефективності регіонального розвитку є заходи, спрямовані на розвиток інфраструктури як складової регіональної господарської системи. Незважаючи на своєрідну другорядність та підпорядкованість, закладену в самому понятті інфраструктури (від лат. infra -під, нижче, structure - будова, розташування), рівень її розвитку разом із ступенем відкритості економіки, ефективністю діяльності уряду, рівнем розвитку фінансового сектора, технологій тощо виступає показником конкурентоспроможності держави. Набуття Україною статусу країни з ринковою економікою жодним чином не применшує необхідності суттєвих перетворень у різних сферах життя суспільства. При цьому особливо актуальним бачиться розв'язання проблем, які стосуються розвитку інфраструктури на рівні регіонів.

Питанням розвитку інфраструктури присвятили свої праці такі науковці як П. Бєлєнький, Н. Гомольська [1], А. Гайдуцький [2], В. Федько, Н. Федько [3] та інші. У дослідженнях фахівців з регіональної політики, серед яких: І. Бутирська [4], А. Луговой, О. Маслак, В. Онищенко[5], Д. Стеченко [6], набула широкого висвітлення проблематика різних аспектів розвитку інфраструктури регіонів. Поряд з цим, варто відзначити, що окремі елементи інфраструктури (банківська система, транспортна сфера, інституції біржової торгівлі тощо) розглядаються швидше як сектори окремих галузей, а не як складові частини єдиної системи інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку.

Метою статті є визначення впливу інфраструктури на рівень регіонального розвитку в Україні та виявлення основних проблем в окремих сферах інфраструктурного забезпечення в регіонах країни.

Погляди дослідників збігаються в тому, що інфраструктура регіону виступає важливим чинником його розвитку, оскільки визначає глибину та ефективність використання його людських, фінансових та матеріальних ресурсів [1, 10]. Функціональне значення інфраструктури в ринкових умовах важко перебільшити, адже саме вона забезпечує взаємозв' язок та полегшує взаємодію установ та організацій, котрі здійснюють основні ринкові процеси та господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур [4, 21].

Загалом, в науковій літературі не існує однозначного визначення поняття «інфраструктура», що можна пояснити його багатогранністю та широтою. Цей термін перейшов у науково-практичний обіг із військової сфери і дослівно означає основу будь-якого об'єкта [6, 28]. Інфраструктура як наукова категорія досить рідко вживалась в економічній літературі до середини 40-х рр.

© Валюшко І.В., 2О11

ХХ ст., коли її почали розглядати як обов'язковий елемент будь-якої цілісної економічної системи, як сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонування матеріального виробництва [3, 7].

Для цілей цієї статті під інфраструктурою ми розумітимемо елементи господарської системи регіону, котрі являють собою:

- систему обслуговування, основне завдання якої полягає у забезпеченні роботи виробництва і наданні послуг населенню;

- сукупність об'єктів і суб'єктів, діяльність яких спрямована на забезпечення стабільного функціонування регіональної економіки.

Дослідники не мають єдиної позиції щодо класифікації елементів інфраструктури. В найзагальнішому вигляді виділяються такі її види [2]: виробнича, соціальна, ринкова. Ми вважаємо за доцільне згрупувати елементи системи інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку наступним чином:

- інфраструктура забезпечення соціально-побутових потреб населення;

- інфраструктура взаємодії товаровиробників та споживачів;

- інституційна інфраструктура.

Вибір подібної класифікації зумовлений тим, що вона дозволяє поглянути на інфраструктуру регіону як цілісну систему, спрямовану на забезпечення його розвитку.

Всі без винятку галузі інфраструктури мають значення для кожного регіону, проте ми розглянемо лише ті елементи даної системи, стан котрих найбільш показово, на наш погляд, впливає на регіональний розвиток.

Інфраструктура забезпечення соціально-побутових потреб населення має чітко виражений територіальний характер, оскільки пов'язана з наданням послуг громадянам у місцях їхнього проживання. З регіональних позицій розвиток відповідних галузей (житлове і комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, культура і мистецтво, освіта, охорона здоров'я, охорона довкілля тощо) створює передумови для запобігання необГрунтованій міжрегіональній міграції населення, розширення сфери зайнятості тощо. Житлово-комунальне господарство є одним з тих елементів інфраструктурного забезпечення, розвиток яких безпосередньо впливає та відображає рівень життя в регіоні. З-поміж найгостріших проблем в цій галузі варто виокремити забезпеченість населення високоякісною питною водою. У 260 населених пунктах питна вода за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту. Передусім це стосується міст Донецької, Запорізької, Луганської, Одеської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим. Згідно з оцінками, близько 40% існуючих водоочисних споруд потребують відновлення або вдосконалення відповідно до вимог стандарту на питну воду. Через відсутність місцевих джерел велика кількість населених пунктів, у тому числі понад 1200 сільських в Автономній Республіці Крим та південних областях, частково чи повністю споживає привізну воду [7].

Незважаючи на прерогативу держави щодо інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку, важливим може бути залучення іноземного капіталу в дану сферу, в тому числі, у вигляді позик міжнародних фінансових інституцій. Наприклад, з лютого 2009 р. в Україні реалізується проект Світового Банку «Розвиток міської інфраструктури в Україні». Верховна Рада України ратифікувала Угоду про позику в сумі 140 мільйонів доларів восени 2008 р. (ставка кредиту становить 4%, термін позики 20 років, передбачається 5-річний період пільгового кредитування) [8; 9]. Проект спрямований на підвищення якості і надійності надання послуг шляхом вдосконалення та реабілітації систем водопостачання, водовідведення та утилізації твердих відходів, сприяння підвищенню ефективності роботи комунальних підприємств, а також поліпшення екологічної ситуації. Учасниками проекту є 15 комунальних підприємств (водоканалів). Це перший проект Світового Банку в Україні, бенефіціарами якого одночасно є така значна кількість підприємств з різних регіонів.

Регіони України відзначаються низьким рівнем розвитку транспортної мережі, яка займає одну із провідних позицій у загальній системі інфраструктурного забезпечення і виступає складовою інфраструктури забезпечення як соціально-побутових потреб населення, так і взаємодії між виробниками та споживачами.

Найрозвинутішим в Україні є залізничний транспорт (більше 50% вантажного та 40% пасажирського обігу відповідно). Його перевагами є велика розгалуженість (довжина залізничних колій загального користування в Україні становить 22 тис. км.) та низькі тарифи. Важливість залізничного транспорту посилюється тим, що через територію держави пролягають транспортні коридори Схід — Захід, Балтика — Чорне море, які створюють умови для успішної співпраці регіонів України із сусідніми регіонами інших держав. Разом з тим, цей потенціал не реалізується повною мірою.

Щільність залізничних колій загального користування на 1 тис. кв. кілометрів території України становить 36 кілометрів, але значення цього показника по регіонах нерівномірне. Найбільша щільність залізничних колій на 1 тис. кв. кілометрів в областях Донецькій (61 кілометр), Львівській (59), Дніпропетровській (49), Харківській (48), Запорізькій (36) та Закарпатській (48 кілометрів); найменша - в областях Херсонській (16 кілометрів), Автономній Республіці Крим (24), Чернігівській та Київській (по 28 кілометрів).

За кількістю пасажирських перевезень залізниця поступається лише автомобільному транспорту. Протяжність мережі автомобільних доріг загального користування в Україні становить 169,1 тис. кілометрів, з них 97,2%, - з твердим покриттям (для порівняння: у Франції протяжність автомобільних доріг більша майже у 6 разів, в Італії - у 5, у Великобританії та Польщі - у 2 рази). Найбільша щільність автомобільних доріг загального користування на 1 тис. кв. кілометрів спостерігається у Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях, а найменша - в Херсонській, Миколаївській та Луганській. [10] Частка доріг з твердим покриттям порівняно низька в областях: Кіровоградській (91,2 %), Сумській (89,6) та Волинській (92,3 %). Найкраще становище в Автономній Республіці Крим, Івано-Франківській та Полтавській областях, де майже 100% автомобільних доріг з твердим покриттям.

Потреба України в автомобільних дорогах європейського рівня зводиться до будівництва більше 10 тис. км нових та модернізації 70% існуючих автошляхів. Для налагодження міждержавних зв'язків необхідне будівництво автомагістралей світового рівня з бетонним або асфальтобетонним покриттям і багаторядним рухом. В цьому плані раціональним може бути будівництво доріг альтернативних державним. Наприклад, наприкінці 2010 р. декілька іноземних компаній виявили бажання у будівництві концесійних доріг в різних регіонах України. Поява якісних автодоріг, споруджених коштом інвесторів, в регіонах суттєво вплине на рівень їхньої інфраструктури та загальний рівень регіонального розвитку.

Інфраструктура взаємодії товаровиробників та споживачів тісно пов'язана з фінансовим ринком і являє собою сукупність підприємств, установ, організацій різної організаційно-правової форми та форми власності, які забезпечують стабільне функціонування ринків. Вона складається з інституцій біржової торгівлі, банківської системи та небанківських установ тощо [5].

Практика країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою свідчить про те, що біржові установи зберегли і утримують роль центральних інститутів національних ринків капіталу. На початок 2009 р. в Україні було зареєстровано 499 бірж, з яких: 118 - універсальні (23,6%), 293 - товарно-сировинні і товарні (58,7%), 30 -агропромислові (6,1%), 17 - фондові та їх філії (3,4%), 41 - інші (8,2%) [11, 203]. Така кількість бірж є нетиповою для розвинутої економіки (в окремих країнах функціонує лише одна біржа: Швеція, Швейцарія, Нідерланди; в Англії - 5, у США - 11 фондових і 30 товарних біржі). Крім того, кількісні показники не супроводжуються якісними зрушеннями у сфері біржової торгівлі України, а її інституції не сприймаються як ефективні інструменти утворення ринків фінансових та товарних ресурсів. Внаслідок недооцінки бірж, виникають такі явища, як непрозорість та недостатня інформаційна відкритість. В свою чергу це породжує диспропорції між регіонами України щодо забезпеченості закладами біржової інфраструктури. Хоча біржова діяльність здійснюється у всіх регіонах, проте понад 90% усіхбіржових угод укладається на біржах, що діють у п' яти регіонах України: у м. Києві - 54,6 %, Київській області - 15,8%, у Полтавській області - 8,0%, у - Дніпропетровській області - 7,5%, Миколаївській області - 5,9% [12]. У цілому біржова інфраструктура в регіонах розвинена не такою мірою, щоб суттєво впливати на формування фінансових та товарних ринків у регіонах.

Найбільш активним учасником фінансового ринку в Україні є банки та банківські установи. На 1 лютого 2011 р. в Україні нараховувалося 195 банк, 1055 банківських філій та 19618 відділень, але інфраструктура фінансового ринку України все одно залишається у перехідному стані. Це проявляється у низці проблем: інформаційних (низький рівень професійного аналізу та рекомендацій щодо діяльності сегментів фінансового ринку), правових (малоефективне правове регулювання діяльності суб'єктів фінансового ринку) тощо; проблемним залишається моніторинг інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та прогнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів.

На сьогодні сталий розвиток банківської системи України стримується значними територіальними диспропорціями щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Якщо у країнах ЄС на 100 тис. населення припадає 40-50 кредитних установ, то в Україні - 3 (в столичному регіоні - 5,7). Найбільша кількість банків зосереджена у м. Києві (більше 60%). Така висока концентрація банківських активів і капіталу в столичному регіоні є характерною рисою практично всіх країн пострадянського простору. У 8 індустріально розвинутих регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Одеська, Запорізька, Львівська, Полтавська області та Автономна Республіка Крим) сконцентровано близько третини банків України та більше 40% філій. У 9 областях (Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій) не зареєстровано жодного банку [13].

Особливим елементом системи інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку є інституційна інфраструктура, однією зі складових якої виступає діяльність агенцій регіонального розвитку (АРР) - інституцій, які утворюються на засадах партнерства між державним, приватним та громадським секторами з метою сприяння використанню внутрішнього потенціалу певної території. Концепція державної регіональної політики від 25 травня 2001 р. вважає формування мережі агентств регіонального розвитку необхідним елементом розбудови його інфраструктури. З цією метою в 2001 р. було створено Асоціацію агенцій регіонального розвитку України, яка на червень 2004 р. об'єднувала 38 АРР, а на сьогодні — 43.

Агенції регіонального розвитку та їхні мережі повинні ефективно співпрацювати з місцевою та центральною владою як фокусні центри стратегічного планування та супроводження проектів розвитку територій та створювати якісно нове економічне середовище. Слід зазначити, що діяльність цих агенції досі не набула системного характеру та не відзначається помітним впливом на розвиток територій.

Сталий розвиток держави та її регіонів передбачає зростання ролі різноманітних інститутів громадянського суспільства. В практичних умовах це реалізується в межах державно-приватного партнерства. Відповідний Закон України було прийнято 1 липня 2010 р. і він визначає як основні ознаки державно-приватного партнерства забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж при здійсненні такої діяльності державним партнером без залучення приватного.

Загалом, незважаючи на безсумнівну важливість якісного розвитку інфраструктури та пряму залежність від цього соціально-економічної динаміки у регіонах, доводиться констатувати, що сучасний стан регіональної інфраструктури в Україні об 'єктивно не відповідає ні сучасним вимогам, ні внутрішнім потребам регіонів, ні пріоритетам держави у сфері регіональної політики. Питання розвитку регіональної інфраструктури набуло особливої актуальності після перемоги спільної заявки України та Польщі у конкурсі за право на проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Проведення Євро розглядається вітчизняними фахівцями як один з дієвих чинників прискорення європейської інтеграції України. Разом з тим, воно стане найповнішим відображенням реального розвитку регіонів, при чому не лише тих, на території яких відбудуться матчі. Найперше, з чим зіткнуться іноземні туристи, котрі відвідають Україну, будуть елементи місцевої інфраструктури: шляхи сполучення, інформаційне забезпечення, житлове та побутове обслуговування, фінансове та комерційне забезпечення тощо.

Найгострішими проблемами розвитку регіональної інфраструктури в Україні є наступні:

- невпорядкованість відносин власності на об' єкти інфраструктури;

- недостатність бюджетних коштів для ефективного функціонування та розвитку відповідних об' єктів та відсутність дієвих стимулів залучення коштів з інших джерел;

- недосконала система територіального розміщення об' єктів інфраструктури;

- низька якість послуг, що надаються цими об' єктами та відповідно відсутність потужного мультиплікативного впливу на розвиток території.

З-поміж кроків удосконалення державного регулювання регіонального розвитку «Концепція державної регіональної політики» (затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 р. № 341/2001) передбачає здійснення системи заходів із розбудови інфраструктури регіонального розвитку, зокрема ринків продовольства, землі, праці та капіталу, включаючи товарні біржі, оптові ринки, агроторгові дома, аукціони, ярмарки, заготівельні кооперативи, підприємства фірмової торгівлі тощо, а також регіональні агентства розвитку для покращення умов використання передових інноваційних технологій та підвищення інвестиційної привабливості регіонів [14].

Попри тривалий період реформування інфраструктури регіонів, неврегульованими залишаються чимало проблем, в основному пов' язані із фінансуванням соціальної сфери та міжбюджетними відносинами: фінансування послуги з кількох бюджетів та соціальних програм; неконтрольоване передання об' єктів соціальної інфраструктури з підпорядкування підприємств та відомств у власність територіальних громад, що збільшує навантаження на місцевий бюджет і потребує пошуку джерел їх фінансування [15]. Саме тому рішенням Ради регіонів при Президентові України, засідання якої відбулось у січні 2011 р., Кабінету Міністрів та іншим органам державної влади, з-поміж іншого, було рекомендовано вважати пріоритетом реформи регіонального розвитку в 2011 р. удосконалення системи управління регіональним розвитком в Україні; робочій групі із впровадження національних проектів Комітету з економічних реформ - провести конкурс із визначення проектів, спрямованих на посилення міжрегіональної кооперації та інтеграції, забезпечення інфраструктурної цілісності; головам ОДА - започаткувати проведення щорічних Форумів міжрегіонального економічного співробітництва, які спрямовані на об'єднання суміжних інфраструктурно взаємозалежних областей проектами міжгалузевого співробітництва [16].

Висновки та пропозиції

Покращення інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку в Україні зумовлюється багатьма чинниками: соціальною спрямованістю економіки; зростанням ролі всіх видів власності; кон' юнктурою ринку товарів, послуг, робочої сили, засобів виробництва; повноцінною реалізацією принципів державної регіональної політики. Поширеність застарілих підходів до інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку, його другорядне та залишкове фінансування, а також значною мірою патерналістська політика держави щодо окремих областей зумовлюють необхідність пошуку нових методів ефективного спрямування процесу інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку. У свою чергу, це уможливлює запозичення управлінських методик з інших сфер діяльності та вимагає налагодження якісної співпраці між регіонами, яка включатиме обмін досвідом та переймання передових методів роботи.

Пріоритетами вдосконалення інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку є наступні: - модернізація існуючих і створення нових об' єктів інфраструктури відповідно до внутрішніх потреб регіонів та з

урахуванням національних пріоритетів розвитку;

- удосконалення управління державними видатками на підтримку об' єктів інфраструктури у регіонах з метою їх прозорого, гнучкого та раціонального використання;

- посилення ролі місцевого самоврядування щодо визначення потреби, планування, фінансування та організації діяльності об' єктів інфраструктури у регіонах;

- створення умов для формування й розвитку прозорого «ринку інфраструктурних послуг» та можливостей для участі суб' єктів усіх форм власності;

- об'єднання ресурсів з різних джерел, як місцевих, так і міжнародних, з метою реформування і розвитку регіональної інфраструктури;

- запровадження прозорих конкурсних механізмів розподілу бюджетних коштів з метою вирішення місцевих проблем із залученням організацій різних форм власності.

. Питання інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку тісно пов' язано із відносинами між центром та регіонами. Підвищення вимог до результативності реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики на регіональному рівні повинно супроводжуватися наданням додаткових повноважень місцевим державним адміністраціям, покладенням на них відповідальності за вирішення поточних та перспективних завдань розвитку регіонів. Це передбачає внесення відповідних змін до законодавчого регулювання питань формування регіональної інфраструктури підтримки та розвитку підприємництва, створення сприятливих фінансово-кредитних, інноваційних, податкових, інформаційних та інших умов для цього.

РЕЗЮМЕ

У статті досліджено основні тенденції та проблеми інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку в Україні. Аналізуються нормативно-правові акти України, окремі положення котрих визначають основні засади державної політики у сфері розвитку регіональної інфраструктури. Виокремлено пріоритети вдосконалення інфраструктурного забезпечення регіонального розвитку в Україні.

Ключові слова: елементи інфраструктури, регіональна політика, регіональний розвиток.

РЕЗЮМЕ

В статье исследованы основные тенденции и проблемы инфраструктурного обеспечения регионального развития в Украине. Анализируются нормативно-правовые акты Украины, отдельными положениями которых определяются основные принципы государственной политики в сфере развития региональной инфраструктуры. Выделены приоритеты усовершенствования инфраструктурного обеспечения регионального развития в Украине.

Ключевые слова; элементы инфраструктуры, региональная политика, региональное развитие.

SUMMARY

In article the main trends and problems of infrastructural maintenance of regional development in Ukraine are examined. Regulatory legal acts of Ukraine, which defines in separate positions the basic principles of state policy on development of regional infrastructure, are analyzed. The priorities of infrastructural maintenance improvement of regional development in Ukraine are allocated. Keywords: infrastructure elements, the regional policy, regional development.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Бєлєнький П. Ю., Гомольська Н.І. Ринкова інфраструктура і проблеми економічного розвитку в умовах формування конкурентного середовища ІІ Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Інвестиції і реструктуризація економіки регіону: Щорічник наук. Праць. - НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів. - Вип. ХІ. - 2000. - С. 8-21.

2. Гайдуцький А.П. Формування інвестиційно привабливої ринкової інфраструктури (на прикладі аграрного сектору України) ІІ Економіст. - 2005. - № 10. - С. 34-36.

3. Федько В.П., Федько Н.Г. Инфраструктура товарного рынка. - Ростов-н.Д.: Феникс, 2000. - 512 с.

4. Бутирська І.В. Інфраструктурне забезпечення регіонального розвитку: проблеми та шляхи їх вирішення: Монографія. -

Чернівці: Книги - ХХІ, 2006. - 238 с.

5. Луговой А.В., Маслак О.І., Онищенко В.В. Проблеми розвитку соціально-економічної інфраструктури регіону ІІ Економічні та маркетингові дослідження виробничо-підприємницької діяльності. Вісник КДУ імені Михайла Остроградського. - Випуск 5І2010 (64). - Частина 1. - С. 181-185.

6. СтеченкоД.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. -2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.

7. Напружений стан з якістю питної води в областях [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:llapx.org.ua/5292-galuzeva-infrastruktura-regioni-vidznachayutsya-nizkim-rivnem.html.

8. Закон України «Про ратифікацію Угоди про позику (Проект розвитку міської інфраструктури) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку» від 24 вересня 2008 р. ІІ Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 9. -

ст.120.

9. Угода про позику (Проект розвитку міської інфраструктури) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 26 травня 2008 року ІІ Офіційний вісник України від 24.10.2008. - 2008. - № 78. - С. 77.

10. Бюлетень автодорог 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:llОшибка! Недопустимый объект гиперссылки..

11. Шишкін В.О., Абліцова Т.С. Вплив фінансової кризи США на економіку України ІІ Держава та регіони - 2009.- № 3.- С. 202

- 206.

12. Пасічник Т.О., Копилова О.В. Європейська інтеграція фондового ринку України як механізм зниження ризиків ІІ Фінанси України - 2009.- №6.- С. 77-84.

13. Веселий І.О. Оцінка рівня територіальної концентрації банківської системи України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:llwww.rusnauka.coml23_NTP_2010lEconomicsl70327.doc.htm.

14. Указ Президента України № 341І2001 «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25 травня 2001 р. ІІ Офіційний вісник України від 15.06.2001. - 2001. - - № 22. - С. 20.

15. Фрунза С. А. Проблеми регіонального розвитку та фінансового забезпечення соціальної інфраструктури України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:llwww.confcontact.coml20100916lek_frunza.htm

16. Рішення Ради регіонів щодо Реформи регіонального розвитку в 2011 році ІІ http:llwww.president.gov.ualnewsl19286.htmH.

ІНФЛЯЦІЙНЕ ТАРГЕТУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Голюк В.Я., к.е.н., доцент кафедри банківської справи Національної академії статистики, обліку і аудиту

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period