B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 76

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Кінець ХХ і початок ХХІ століття ознаменувався появою та значним розвитком як теорії так і практики інфляційного таргетування (ІТ). Цей режим виявився досить ефективною альтернативою вже випробуваним методам боротьби з інфляційними процесами, які у випадку не контрольованості інфляції становлять суттєву загрозу фінансовій безпеці держави. Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання [1]. Невід'ємною складовою фінансової безпеки держави є контроль за розвитком інфляційних процесів - завдання, яке, як правило, покладається на її центральний банк, що визначає роль грошово-кредитної політики у системі забезпечення фінансової безпеки держави.

Грошово-кредитну політику держави можна класифікувати за кількома критеріями. Найбільш поширеною є класифікація за спрямованістю та мірою впливу регулятивних заходів на пропозицію грошей. За цим критерієм зазвичай виділяють два типи: політику монетарної експансії та політику рестрикції. Грошово-кредитну політику можна класифікувати і за характером стратегічної мети, що слугує цільовим монетарним орієнтиром [2, с.404, 408]. О.Петрик вказує [3], що у питанні вибору монетарного режиму держави «два основних конкуруючих підходи зводяться до дебатів: що краще - мати свободу у здійсненні монетарної політики чи керуватися чітко визначеними правилами?». Реалізація першого підходу передбачає запровадження режиму монетарної політики без чіткої публічної фіксації її цілей, а другий підхід ґрунтується на прозорості визначення, публікації та дотримання обраних центральним банком цілей грошово-кредитної політики держави.

Сучасна практика реалізації грошово-кредитної політики передбачає, як правило, вибір центральним банком одного з трьох найбільш поширених режимів таргетування: монетарного, курсового та інфляційного. Всі три режими орієнтовані на контроль за рівнем інфляції, однак перші два передбачають використання певного грошового агрегату та валютного курсу у ролі номінальних якорів інфляції. Тобто ці режими передбачають вибір та дотримання певних проміжних цілей на шляху до досягнення стратегічної цілі - прогнозованого і контрольованого рівня інфляції. На відміну від монетарного та курсового таргетування, режим інфляційного таргетування передбачає визначення, декларацію та дотримання певного рівня інфляції без використання публічних проміжних якорів. Протягом 90-х років минулого століття багато країн обирали використання певного різновиду режиму гнучкого обмінного курсу, який знижує вразливість до змін валютного курсу і дає центральному банку можливість дрейфу у реалізації незалежної монетарної політики. Така політика дає центральному банку альтернативу у дотриманні однієї з двох цілей: ступеню зростання монетарної маси і рівня інфляції. Внаслідок нестабільності попиту на гроші монетарна ціль часто вважалася не практичною [4]. Тагетування валютного курсу містить ризики для фінансової безпеки держави, оскільки її фінансова система стає вразливою до дії зовнішньоекономічних факторів. У країнах з високим рівнем доларизації особливо відчутним стає вплив валютних кризових явищ. Режим таргетування валютного курсу доцільно використовувати перш за все у країнах, які не мають належних передумов для проведення власної грошово-кредитної політики. Сукупність цих факторів призводить до того, що дедалі більше країн обирають режим інфляційного таргетування. Згідно з даними МВФ [5] станом на березень 2010 року 26 країн дотримувалися цього режиму грошово-кредитної політики.

Проблематиці інфляційного таргетування присвячена низка досліджень як вітчизняних так і зарубіжних науковців. Серед них А. Гриценко [6], Т. Кричевська [6], В. Міщенко [7], О. Петрик [3, 6, 8, 9], В. Стельмах [10], Alvaro Angeriz [11], Philip Arestis [11], Carare Alina [12], Castelnuovo E. [13],Charles Freedman [14], Nicoletti-Altimari S. [13], Inci Otker-Robe [14], Rodriguez-Palenzuela D. [13], Mark R. Stone [12,15] та інші.

У той час як у всіх країнах цінова стабільність є головною метою монетарної політики реальна практика у різних країнах відрізняється, простягаючись від відсутності кількісного визначення рівня інфляції до її чітких значень та інфляційних цілей. З точки зору способу декларування цілей держави у справі дотримання рівня інфляції фахівці Європейського центрального банку розрізняють такі групи країн[13]:

I. Країни, центральні банки яких не оголосили інфляційну ціль у кількісному вимірі (Федеральна Резервна Система, Банк

Японії);

Наприклад, на початку 90-х рр. голова ФРС Алан Грінспен визначив що цінова стабільність може вважатися досягнутою коли домогосподарства та підприємці не потребують при прийнятті своїх рішень врахування змін середнього рівня цін [16]. II. Країни, центральні банки яких забезпечили кількісне визначення цінової стабільності (країни Єврозони та Швейцарія); III. Країни, центральні банки яких чітко визначили інфляційні цілі (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Велика Британія, Норвегія та ін.) у точковій чи «коридорній» формі.

Різниця між другою та третьою групою країн полягає у тому, що, наприклад, Європейський центральний банк у 1998 році визначив цінову стабільність як таке щорічне зростання Гармонізованого Індексу Споживчих Цін (HICP), що не перевищує 2%. Швейцарія також чітко визначила цінову стабільність як зростання індексу споживчих цін менше 2% [13]. Країни третьої групи чітко вказують свої інфляційні цілі у кількісному вимірі. Наприклад, у Австралії центральний банк встановив інфляційну ціль у рамках 2-3% для індексу споживчих цін. У Канаді інфляція індексу споживчих цін була встановлена на рівні від 1 до 3% з фокусом на середньому значенні ІСЦ у межах цього коридору [13]. Аналіз практики інфляційного таргетування у різних країнах дозволяє зробити висновок про те, що інфляційні цілі відрізняються одна від одної, варіюючись від широких цілей коридорного типу (з зазначенням меж коливання індексів інфляції) до точкових цілей (з вказівкою конкретного кількісного показника цільової інфляції). Так, фахівці Європейського центрального банку виокремлюють наступні види інфляційних цілей [13]:

J    широкі коридори різних розмірів (ranges of various size);

J    коридори з вираженим фокусом на середній показник коридору (ranges with an explicit focus on the range's mid-point); J    точкові цілі з діапазонами коливань (point targets with fluctuations bands); J    точкові цілі (point targets).

Аналізуючи роль ІТ у системі фінансової безпеки держави слід, перш за все, приділити увагу сутності та характерним ознакам інфляційного таргетування. Так, на думку В. Міщенка, сутність інфляційного таргетування полягає у підтримці стабільності цін шляхом мінімізації відхилення рівня інфляції від оголошеної інфляційної мети за допомогою основних інструментів грошово-кредитної політики [7]. За визначенням Європейського центрального банку, інфляційне таргетування - це стратегія монетарної політики, спрямована на підтримання стабільності цін і зосереджена на мінімізації відхилень у прогнозах інфляції від оголошеної інфляційної мети [10]. У той час як специфічні риси проголошених інфляційних цілей у різних країнах відрізняються, загальною причиною впровадження ІТ є допомога у прив' язці інфляційних очікувань до певного якоря [13].

Інфляційне таргетування є багатогранною стратегією, методика та практика реалізації якої змінюється залежно від центрального банку, який її реалізовує. Широка різноманітність методик та інструментів реалізації інфляційного таргетування центробанками дозволяє виділити у межах цього режиму кілька його різновидів. Так, Carare Alina та Mark R. Stone, наприклад, розподіляють режими ІТ на три види: повноцінне ІТ (full-fledged IT), неявно виражене ІТ (implicit IT) та легке ІТ (IT lite) [10].

© Голюк В.Я., 2О11

Останній різновид також отримав назву гібридного інфляційного таргетування (hybrid inflation targeting) [17]. Зустрічається також термін «еклектичне інфляційне таргетування» [11], суть якого значною мірою збігається з поняттям неявно вираженого ІТ. Так, фахівці Кембріджського центру економічної та соціальної політики Alvaro Angeriz та Philip Arestis розрізняють повноцінне ГЦШИ-fledged IT), легке ІТ (ІТ lite) та еклектичне ІТ (Eclectic Inflation Targeting). Головною відмінністю між цими трьома типами вважається рівень прозорості та інституційного зобов' язання щодо цінової стабільності. Згідно цього зобов' язання використовується експліцитне (явно виражене) інфляційне таргетування (explicit inflation targeting) (що передбачає наявність точкової (point) чи коридорної (range) цілі), має місце відсутність інших номінальних якорів, незалежність у виборі інструментів політики та відсутність фіскального домінування, прозорість, підзвітність та довіра до інфляційного зобов' язання центрального банку [11]. (Під фіскальним домінуванням мається на увазі режим, при якому обсяги зростання грошової пропозиції визначаються розмірами дефіциту бюджету [17]). Один з провідних вітчизняних економістів, які досліджують ІТ, О.Петрик [8] також розрізняє три методи таргетування інфляції - повноцінне (full-fledged), еклектичне (ecletic) та експериментальне (inflation targeting lite).

Країни, що реалізують повноцінне ІТ характеризуються високим ступенем довіри до центрального банку та прозорості, що пов' язано з підзвітністю центрального банку щодо виконання визначеної цілі та іншими вищевказаними аспектами [11]. Країни повноцінного ІТ демонструють відкриту підтримку інфляційної цілі і використовують прозору структуру щоб продемонструвати відданість центрального банку її досягненню. Країни режиму повноцінного таргетування інфляції є країнами, що розвиваються, невеликого чи середнього розміру з малим чи середнім рівнем доходу [12].

Країни, що використовують легке ІТ, характеризуються низьким рівнем довіри до центрального банку. Це режим, при якому останній оголошує широку інфляційну ціль, але внаслідок порівняно низького ступеню довіри до нього є нездатним підтримувати інфляцію як головну ціль своєї політики. Це відбувається значною мірою внаслідок їх слабкості протидіяти великим економічним шокам внаслідок їх слабкої інституційної структури та фінансової нестабільності [11]. Ці країни відрізняються одна від одної у виборі цілей та реалізації монетарної політики. Вони не здатні проголосити чітку інфляційну ціль і користуватися при цьому довірою економічних суб' єктів [12]. Країни, що дотримуються легкого ІТ-режиму корегують свій валютний курс та оголошують інфляційну ціль, але не здатні підтримувати інфляційну ціль як головну мету монетарної політики. Країни легкого ІТ фокусують увагу переважно на доведенні інфляції до однозначних числових показників та підтримці цінової стабільності. Цей режим може вважатися як перехідний режим, що має на меті виграти час для реалізації структурних реформ, необхідних для єдиного номінального якоря, що користується довірою [15]. Всі країни легкого ІТ є країнами, що розвиваються [12].

Країни еклектичного ІТ (або неявно вираженого ІТ) мають великий рівень довіри, який дозволяє їм досягти і підтримувати низький і стабільний рівень інфляції без строгого дотримання правил ІТ [11]. Саме тому ці країни отримали назву «країн з неявно вираженим якорем цінової стабільності» або просто «країн неявно вираженого ІТ» . Всі країни неявного ІТ є індустріальними[12].

Важливе місце серед параметрів інфляційного таргетування займає вибір горизонту таргетування. Так, В. Стельмах [10, С.187-188] розрізняє два підходи щодо визначення цього поняття. Відповідно до першого підходу горизонт таргетування це часовий період, протягом якого центральний банк має вплив на значення інфляції, тобто в даному розумінні під горизонтом таргетування мається на увазі часовий лаг, протягом якого центральний банк за допомогою інструментів грошово-кредитної політики впливає на рівень інфляції. В цьому випадку горизонт таргетування інфляції залежить від можливостей центрального банку прогнозувати результати дії монетарного трансмісійного механізму. Другий підхід визначає горизонт таргетування як термін часу, протягом якого центральний банк повинен утримувати поставлене Урядом або самостійно встановлене значення таргету. На відміну від першого підходу, другий підхід передбачає підзвітність центрального банку за дотримання визначеного рівня показника інфляції протягом горизонту таргетування.

Розглядаючи мотивацію різних країн у справі імплементації режиму інфляційного таргетування слід виокремити наступні чинники [14]:

• негативний досвід використання інших номінальних якорів (таких як обмінний курс і монетарне таргетування);

• бажання знизити рівень інфляції і прив'язати інфляційні очікування до простої видимої цілі;

• позитивний досвід використання цього режиму іншими країнами.

Однак запорукою успішного впровадження ІТ є наявність певних передумов, що уможливлять та сприятимуть дотриманню державою обраного напрямку монетарної політики. Charles Freedman та lnci Otker-Robe [14] запропонували перелік передумов, дотримання яких є бажаним для країни, що прагне успішного впровадження та подальшого дотримання режиму ІТ:

1. Цінова стабільність як основна мета монетарної політики;

2. Пріоритетність цінової стабільності перед іншими завданнями монетарної політики;

3. Незалежність у виборі цілей чи взаємна згода з урядом щодо шляху інфляційного таргетування;

4. Відсутність фіскального впливу (обмеженістьІзаборона урядового доступу до кредитів центрального банку)*

5. Незалежність центрального банку у використанні інструментів грошово-кредитно політики*

6. Детально проаналізований механізм монетарної трансмісії

7. Належний рівень контролю над короткостроковими відсотковими ставками*

8. Достатньо добре розвинуті фінансові ринки*

9. Достатньо стабільна фінансова система*

10. Потужності з моделюванняІ передбачення

11. Механізми звітності.

Результати аналізу практики різних країн у справі інфляційного таргетування привели до висновку, що дотримання абсолютно всіх передумов є необов' язковим. Однак певні критерії (позначені у переліку зірочкою) були дотримані більшістю країн, що впроваджували ІТ.

Вітчизняні науковці виокремлюють наступні передумови успішного впровадження режиму інфляційного таргетування. В. Міщенко на перше місце висуває інституційну незалежність центрального банку, відсутність будь-якого бюджетного чи політичного тиску на нього, що суперечило б його цільовим орієнтирам інфляції [7, c.43]. В.Стельмах також вважає незалежність центрального банку обов' язковою передумовою запровадження ІТ, однак особливо наголошує на необхідності встановлення перед центральним банком лише однієї цілі. Відповідно до світової практики, що впровадили режим таргетування інфляції, можна виділити два види незалежності центральних банків - цільову і повну. Цільова незалежність є результатом надання центральному банку повноважень щодо застосування інструментів грошово-кредитної політики в тих межах, які необхідні для досягнення поставленої урядом цілі. Повна незалежність характеризується прийняттям центральним банком відповідальності за досягнення поставленої мети в поєднанні з майже необмеженою можливістю застосування інструментів грошово-кредитної політики [10, c.184-185].

Однією з важливих необхідних передумов запровадження режиму інфляційного таргетування вважається наявність методологічного апарату для моделювання інфляційних процесів. Моделювання інфляції належить до кола наукових інтересів як зарубіжних фахівців - Jaromir Benes [19], Marta Castello Branco[19], Douglas Laxton[20], David Rose[20], Alasdair Scott[20], David Vavra[19], так і низки вітчизняних економістів: Лук'яненка І. Г.[21], Болгаріна І.[22], Скрипника А. [23], Федоренка І.К. [24] Ніколайчука С.А. [9,24,25,26], Петрика О. [9], Крючкової І.В. [27] та інших. Українські науковці також вважають наявність економетричних моделей для прогнозування рівня та динаміки інфляції невід' ємною передумовою запровадження ІТ [7,10]. Усвітовій науковій практиці найбільш широкого використання набули авторегресійні моделі, моделі з використанням кривих зростання, монетаристська модель Мілтона Фрідмена та кейнсіанська модель інфляції.

Точки зору вітчизняних науковців збігаються у питанні мінімального рівня доларизації економіки як невід' ємної передумови імплементації режиму інфляційного таргетування [7,10]. В. Міщенко серед необхідних передумов запровадження ІТ вказує забезпечення повної дерегуляції цін, розвинутість ринку капіталів, надійність банківської системи та забезпечення стійкості фінансово-кредитної системи в цілому [7, c.43]. В. Стельмах серед необхідних передумов імплементації ІТ також називає розвинуту фінансову систему, акцентуючи увагу на високоліквідному ринку державних цінних паперів. Важливу роль у справі успішного впровадження ІТ В.Стельмах [10, c. 186] приділяє розвинутій системі комунікацій центрального банку, злагодженості фіскальної та монетарної політик та мінімізації адміністративного регулювання цін.

Досліджуючи проблеми, з якими стикаються країни, що впроваджують режим інфляційного таргетування, зарубіжні науковці [14] виокремлюють наступні:

J    має місце конфлікт між одночасним переслідуванням інфляційних та курсових цілей;

J    центральні банки зустрічаються з проблемами забезпечення власної незалежності у прийнятті рішень у зв' язку з

можливістю потенційної незгоди з урядом щодо дій з приводу зниження рівня інфляції у державі; J    слабка фіскальна ситуація час від часу має наслідком високі відсоткові ставки;

J    деякі центральні банки зустрічаються з організаційними проблемами у використанні належних дослідницьких

потужностей та при координуванні роботи персоналу; J    деякі банки мають труднощі у виборі параметрів інфляційної цілі, включаючи спосіб вимірювання інфляції, коридор

цілі, швидкість зниження рівня інфляції, тощо; J    країни, що одними з перших впроваджували ІТ відчували нестачу досвіду інших країн у цій справі, оскільки йшлося

про впровадження нової системи, що не використовувалася раніше; J ін.

Однією з причин поширення практики використання інфляційного таргетування для контролю над інфляцією є успішний досвід країн, що свого часу впровадили і дотримуються цього режиму. Вітчизняні науковці Білан О. [28], Жак О.[29], Лисенко Р. [30], Стецько Л. [31] та інші визначають наступні переваги режиму інфляційного таргетування: J    прозорість та ясність кінцевої мети для економічних агентів;

J    полегшення контролю з боку суспільства за діяльністю монетарної влади стосовно досягнення інфляційних таргетів; J    забезпечення високого рівня довіри з боку населення до політики центрального банку та зниження інфляційних очікувань;

J    забезпечення гнучкої валютно-курсової політики центрального банку;

J    зменшення економічних втрат внаслідок усунення невизначеності в суспільстві щодо можливих кроків грошово-кредитної політики;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period