B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

В соціальному напрямку механізм переходу до еколого-економічного розвитку України передбачає:

• підвищення якості життя населення;

• стабілізацію чисельності населення шляхом підвищення народжуваності, зменшення смертності,збільшення тривалості життя;

• захист материнства й дитинства;

• підвищення рівня медичного обслуговування.

• зниження рівня безробіття;

• зростання доходів населення.

Показник народжуваності в Україні один з найменших в світі, що в сукупності з одним з найбільших в світі показників смертності робить країну лідером за темпами процесу депопуляції. (рис. 2.)

20

1б 10 б 0 -б -10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1990 199

б 200

0

200

б

201

0 1

 

 

 

 

 

Шроджуваність

Смертність      □ Природний приріст

Рис. 2. Народжуваність, смертність, природний приріст в Україні в 1990-2008 рр., осіб на 1000 осіб населення.

Чисельність населення України невпинно скорочується. З 1993 р. по квітень 2011 р. чисельність населення України зменшилася з 52 млн. 244 тис. осіб до 45 млн. 724 тис. осіб. Втрати країни становили 6 млн. 520 тис. осіб. [3] Головним чином це відбувається через від'ємний показник природного приросту населення. Це є зайвим підтвердженням необхідності переходу до еколого-економічного типу розвитку, при якому людина є головною цінністю суспільного розвитку.

Термін «якість життя» використовується для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві. Таким чином, якість життя населення служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі соціально-економічної політики держави. Перехід до еколого-економічного типу розвитку потребує забезпечення якісного стану навколишнього середовища, необхідного для підтримки здоров'я і гідного існування для людини.

Тривалість життя українців залишається найнижчою в Європі - 69,3 роки. В суспільстві зростає навантаження на працездатне населення. Зараз частка працездатного населення становить 54%, але в найближчі роки цей показник почне скорочуватися. Причому, скорочуватися будуть абсолютні показники, що призведе до скорочення розміру ВВП та дефіциту робочої сили. Вже в найближчому майбутньому країна може перетворитися в імпортера робочої сили, що призведе до значних міграційних процесів, наслідки яких не завжди можуть бути позитивними.

Головним механізмом підвищення народжуваності населення в Україні вважається підвищення матеріальної допомоги при народженні дитини. Але цей крок не вирішує усієї сукупності проблем. Найкращої динаміки показників природного руху населення вдалося досягти при стабілізації соціально-економічного становища до початку світової економічної кризи.

Серед позитивних змін в соціальній сфері України можна відзначити скорочення коефіцієнта дитячої смертності. В 2010 р. цей показник становив 9,1 осіб на 1000 народжених живими. Це свідчить про розвиток медицини, зокрема в питанні охорони материнства і дитинства. В Україні останніми роками підвищився середній вік жінок, що народжують та з' явилося більш відповідальне ставлення до народження дитини.

Зростання захворюваності на туберкульоз відбувалося постійно з 1990 р., коли він дорівнював 41 особі на 100 тис. населення. В 2008 р. показник захворюваності на туберкульоз становив 100 осіб на 100 тис. осіб населення. Головна причина такого ганебного явища - падіння рівня доходів населення та купівельної спроможності, що призвели до порушення раціону харчування. Не випадково захворювання на туберкульоз поширене в країнах, що розвиваються.

Механізми еколого-економічного розвитку України

НАПРЯМКИ

Економічний

• проведення тарифної

політики, спрямованої на перехід до принципів раціонального

природокористування та охорони навколишнього середовища;

• впровадження

економічних важелів впливу на користувачів природних   ресурсів з

метою вдосконалення системи

природокористування

• організація і

фінансування    НДДКР в

природоохоронній сфері;

• надання субсидій підприємствам, що

застосовують

ресурсозберігаючі та

природоохоронні

технології;

• надання податкових пільг

соціально значущим підприємствам;

• надання позик для розвитку та впровадження

ресурсозберігаючих технологій;

купівлі-продажу прав на забруднення тощо

Екологічний

• контроль за станом навколишнього середовища.

• поліпшення стану становища водоймищ, атмосферного повітря, Грунтів;

• збільшення площі лісів;

• використання вторинних ресурсів;

• скорочення обсягів споживання традиційних енергоносіїв;

• перехід до нових технологій і

випуск наукоємної продукції;

• впровадження систем замкнутого циклу;

• скорочення випуску матеріалоємної та енергоємної продукції;

• зменшення    викидів парникових

газів

• перехід на використання відновлювальних (альтернативних)

джерел енергії.

• підвищення ефективності

використання природно-ресурсного потенціалу та удосконалення системи управління природокористуванням;

• встановлення екологічних стандартів, норм, квот тощо;

• екологічне інспектування і ліцензування діючого виробництва;

• підвищення екологічної свідомості

населення.

Соціальний

• стабілізація соціально-економічного

становища;

• підвищення якості

життя;

• стабілізацію чисельності

населення шляхом

підвищення народжуваності,

зменшення

смертності;

• захист материнства й дитинства;

• підвищення рівня

медичного

обслуговування;

• збільшення тривалості життя;

• зниження рівня

безробіття;

• зростання доходів

населення;

• підвищення рівня освіти;

• підготовка спеціалістів з забезпечення еколого-економічного

розвитку.

Політичний

• приведення

законодавчої бази у відповідність до вимог еколого-економічного

розвитку;

• розробка

природоохоронного законодавства і контроль за його виконанням;

• прийняття законодавчих актів про пільги для підприємств, що

застосовують новітні

технології, продукція яких

має високу частку доданої

вартості і мінімальний шкідливий вплив на стан

навколишнього середовища;

• відповідність українського

законодавства

міжнародним та європейським

стандартам;

• інформаційна підтримка підприємств,

що працюють за принципами еколого-

економічного розвитку.

Рис. 3. Механізми переходу України до еколого-економічного типу розвитку

В правовому напрямку механізм переходу України до еколого-економічного розвитку розрахований на адаптацію законодавчої бази до нових вимог еколого-економічного розвитку, взаємостосунків між природою і суспільством, відповідність міжнародним і європейським стандартам. В цьому сенсі першочерговим є прийняття законодавчих актів про пільги для підприємств, що застосовують новітні технології, продукція яких має високу частку доданої вартості і мінімальний шкідливий вплив на стан навколишнього середовища.

Організаційний механізм еколого-економічного розвитку України передбачає:

• реалізацію загальнонаціональних проектів природоохоронного призначення;

• формування екологічної інфраструктури;

• екологічну експертизу проектів, пов' язаних з загрозою для населення та навколишнього середовища;

• контроль за станом навколишнього середовища.

• економію усіх видів ресурсів;

• сприяння впровадженню енергозберігаючих технологій;

• організацію НДДКР в природоохоронній сфері;

• інформаційну підтримку підприємств, що працюють за принципами еколого-економічного розвитку.

• підготовку спеціалістів з забезпечення еколого-економічного розвитку.

В технічному напрямку механізм переходу до еколого-економічного розвитку передбачає:

• впровадження енергозберігаючих технологій;

• застосування новітніх технології з метою випуску продукції з високою часткою доданої вартості і мінімальним шкідливим впливом на стан навколишнього середовища;

• впровадження систем замкнутого циклу;

• перехід до випуску наукоємної продукції;

• скорочення випуску матеріалоємної та енергоємної продукції;

• перехід до використання переважно відновлювальних ресурсів.

Врахування міжнародного аспекту в механізмі впровадження еколого-економічного розвитку обумовлено значимістю для України процесів глобалізації

Механізми переходу України до еколого-економічного типу розвитку можна представити у вигляді наступної схеми. (Рис.

3.)

Таким чином, необхідність трансформаційних процесів, спрямованих на перехід до еколого-економічного типу розвитку обумовлена особливостями сучасного стану соціально-економічної системи України, що склалася протягом останніх років. Механізм переходу України до еколого-економічного типу розвитку повинен враховувати різні напрямки: економічний, екологічний, соціальний, політичний і т.д.

РЕЗЮМЕ

Целью работы является определение оптимальных механизмов перехода Украины к эколого-экономическому типу развития. В работе рассмотрены основные социально-экономические и экологические аспекты перестройки украинского общества. Ключевые слова: механизмы перехода, национальная экономика, эколого-экономический тип развития

РЕЗЮМЕ

Метою роботи є визначення оптимальних механізмів переходу України до еколого-економічного типу розвитку. В роботі розглянуто основні соціально-економічні та екологічні аспекти перебудови українського суспільства. Ключові слова: механізми переходу, національна економіка, еколого-економічний тип розвитку

SUMMARY

The aim is to identify the best mechanisms for Ukraine's transition to ecological and economic type of development. The paper describes the main socio-economic and environmental aspects of the restructuring of the Ukrainian society. Keywords: mechanisms of transition, national economy,environmental and economic development type

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1.http://data.worldbank.org/indicator

2.Золочевский Н. Украина обогатится новой информацией о своих недрах. - Коммерсант Украина, 21 марта 2011 г., №43, С 7.

3. http://ukrstat. gov.ua/

4. Макогон Ю.В., Кадермеева Д.С., Кошеленко В.В. Потенциал альтернативных и вторичных источников энергии в Украине / Ю.В. Макогон, Д.С. Кадермеева, В.В. Кошеленко // Всеукраинский научно-технический журнал «Энергосбережение», № 7 (105), июль 2008

УДК 339.9

СОВРЕМЕННЫЕ ПРОБЛЕМЫ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ МАШИНОСТРОИТЕЛЬНОЙ ОТРАСЛИ УКРАИНЫ И

НЕКОТОРЫЕ ПУТИ ЕЕ ПОВЫШЕНИЯ

Морозова И.К., магистр

Иванов С.Н.., к.э.н., доцент кафедры прикладной экономики и бизнес-администрирования Донецкого национального университета

Определяющим фактором конкурентоспособности продукции в современном производстве является уровень технологий. Поэтому особенно актуально на сегодняшний день инновационное развитие машиностроительной отрасли, которая является фундаментом любой развитой экономики.

Машиностроение - отрасль достаточно сложная и разнообразная, для ее развития требуются самые различные инновации. Общей проблемой для большинства машиностроительных предприятий на сегодняшний день является проблема качества и свойств материалов, используемых для производства, и, как следствие - проблема качества конечной продукции, а также технологий, применяемых в производстве.

Можно выделить следующие причины низкой конкурентоспособности машиностроительных предприятий Украины: последствия закрытости советской экономики; низкие темпы научно-технического прогресса; отсутствие моральных и материальных стимулов к повышению качества продукции и расширению ассортимента, обновлению производственного аппарата и внедрению передовых технологий производства; износ основных производственных фондов и используемых технологий, а также падение масштабов производства в промышленности из-за разрыва хозяйственных связей. Эти факторы обусловили крайне низкую конкурентоспособность промышленной продукции украинских машиностроительных предприятий и поставили задачу повышения конкурентоспособности национальной экономики в разряд первоочередных задач.

Теоретический генезис конкурентоспособности прослеживается от трудов А. Смита, Т. Мальтуса, Д. Риккардо, И. Шумпетера, М. Портера, Дж.Ю. Стиглица до трудов таких экономистов как Р. Барро, Г. Манькива, Д. Йогерсена и др. Вопросы

© Морозова И.К., Иванов С.Н., 2О11экономико- управленческого, технологического, социального аспектов становления, функционирования и развития мирового и украинского машиностроения отражены в работах М. Антонченко, П. Голанюка, П. Давидова, О. Гурченкова, О. Майстеренко, А. Маренич, И. Астаховой, М. Ермоловой и других.

Нерешенными проблемами в данной области являются: низкое качество производимой продукции, устаревший ассортимент, низкие темпы обновления производственных мощностей, недостаточно высокое качество материалов и заготовок, устаревшее оборудование, низкая степень вовлеченности украинских предприятий в мировой научно-технологический обмен.

Целью данной статьи является исследование и выявление проблем машиностроительной отрасли Украины, а также предложение путей их решения и повышения конкурентоспособности предприятий машиностроения.

Конкурентоспособность - многосторонняя экономическая категория, которая может рассматриваться на нескольких уровнях: конкурентоспособность товара, товаропроизводителя, отраслей, стран. Между всеми этими уровнями существует достаточно тесная внутренняя и внешняя взаимозависимость [1].

Конкурентоспособность предприятия может определяться по следующим показателям на разных уровнях:

■ доля компании на рынке;

■ способность к развитию, производственные и сбытовые мощности;

■ стратегия «продукт - рынок»;

■ способность высшего руководства компании принимать такие решения, которые реализуют на практике три первых фактора конкурентоспособности компании;

■ итоги функционирования компании в предыдущем периоде (важна прибыль компании как источника ресурсов борьбы за рынок);

■ скорость реакции на изменения рынка;

■ гибкость принятия решений;

■ умение с минимальными потерями преодолеть кризисные явления;

■ широкая диверсификация.

Как свидетельствует зарубежная практика [1], сегодня на первый план в мировой конкурентоспособности выходят качественно-ценовые факторы, из которых важнейшими становятся высокий технический уровень, новизна, наукоемкость выпускаемых изделий, низкие издержки их производства. Поэтому повышение эффективности управления качеством продукции и затратами, а, следовательно, и управления конкурентоспособностью является на современном этапе экономического развития объективной необходимостью.

Из мирового опыта известно, что передача предприятий в собственность их работников пользуется во многих странах поддержкой на государственном уровне, регулируются соответствующими законодательными актами, поощряется льготными кредитами и, как отмечают зарубежные специалисты, является эффективной формой частной собственности для средних и крупных предприятий [2].

Также следует отметить, что решению проблем повышения качества и конкурентоспособности выпускаемой продукции должна быть подчинена инвестиционная и инновационная политика предприятия, выбор приоритетных направлений использования финансовых ресурсов на выполнение научно- исследовательских и опытно- конструкторских работ.

Проблема конкурентоспособности продукции в Украине в последние годы стала одной из наиболее активно обсуждаемых тем в развитии экономической науки. Если в экономически развитых странах причины столь значительного интереса к этой проблеме заключаются в огромных производственных потенциалах, накопленных этими странами, интернационализации и глобализации экономики, которые привели к ужесточению конкурентной борьбы на внутренних и международных рынках, то причины чрезвычайной актуальности этой проблемы в Украине, как и в странах СНГ, несколько иные [3].

Ранее названные факторы обусловили крайне низкую конкурентоспособность промышленной продукции украинских предприятий и поставили задачу повышения конкурентоспособности национальной экономики в разряд первоочередных задач [4]. В данный момент Украина находится на мировом рынке высокотехнологичной продукции на позициях аутсайдера, так как не принадлежит ни к одной из ведущих групп поставщиков высокотехнологичной продукции и не имеет достаточно развитого внутреннего механизма рыночного и государственного регулирования данного рынка.

На мировом рынке конкурентоспособными признано менее 1 % украинских товаров и услуг. В то же время, экономика Украины на 70 % зависит от экспорта [6]. Однако товарная номенклатура товаров, реализуемых на внешнем рынке, по-прежнему состоит из товаров сырьевой группы и полуфабрикатов: металлопродукции, минеральных продуктов и продукции химической отрасли, которые составляют 65 % украинского экспорта [7]. В условиях того, что Украина почти полностью зависит от внешних энергетических ресурсов, а энергоемкость вышеприведенной продукции в стране самая высокая в Европе, невозможно говорить о конкурентоспособности или прибыльности украинского производства и экспортных операций.

Поэтому наиболее остро для Украины стоит задача повышения конкурентоспособности продукции машиностроительных предприятий, в том числе на мировом рынке. На современном этапе членства Украины в ВТО машиностроение как отрасль ощущает негативные последствия этого. Однако, специалисты утверждают [8], что эффект для каждого отдельного сектора отрасли различен.

Повышение конкурентоспособности промышленной продукции должно непосредственно инициировать рост уровня конкурентоспособности соответствующих предприятий, отраслей и промышленного сектора экономики страны в целом. Поэтому при решении комплексной проблемы повышения конкурентоспособности отечественного промышленного производства в первую очередь необходимо обращать внимание на реализацию мероприятий, обеспечивающих увеличение конкурентоспособности соответствующих видов продукции.

На сегодняшний день основными проблемами для отрасли являются следующие:

• неудовлетворительное техническое и технологическое состояние предприятий (уровень износа основных средств - 63,6%, коэффициент обновления - 6,6%, коэффициент интенсивности выбытия - 0,8%);

• убыточная деятельность почти половины машиностроительных предприятий из-за роста цен на энергоносители и металлопродукцию, низкий уровень платежеспособности потребителей, отсутствие собственных оборотных средств;

• недостаточное развитие внутреннего рынка;

• отсутствие механизма защиты и поддержки интересов отечественного производителя;

• несвоевременное и не в полном объеме финансирование из госбюджета угольных предприятий - потребителей продукции угольного машиностроения (в 2009 году бюджетных средств поступило в сумме 54,6 млн. грн., что в 3,5 раза меньше, чем в 2008 году), незначительные объемы приобретения горношахтного оборудования;

• несовершенная система налогообложения;

• высокая материалоемкость и энергоемкость продукции;

• невысокое качество и надежность производимой продукции;

• незначительная доля производства наукоемкой продукции.

Решение этих проблем на государственном и региональном уровнях должно рассматриваться по следующим направлениям:

1. Разработка государственных программ развития государственных монополий (ГЗАО «Укрзалізниця», НЭК «Укрэнерго» и др.), в которых предусмотрена модернизация и обновление их основных фондов путем закупки оборудования у отечественных заводов- производителей.

2. Разработка комплексной государственной программы угольной промышленности Украины, в которой необходимо предусмотреть средства на капитальное строительство и техническое перевооружение шахт.

3. Усовершенствование системы налогообложения, снижение налоговой нагрузки на плательщиков (уменьшение ставки налогообложения прибыли с 24% до 20% при условии реинвестирования прибыли, НДС - с 20% до 1б% и др.).

4. Благоприятствование созданию производственных кластеров в машиностроении и кооперация с другими отраслями экономики, в первую очередь с металлургическими предприятиями.

5. Постоянный мониторинг работы отрясли с целью прогнозирования основных показателей развития в краткосрочном и среднесрочном периоде.

6. Модернизация производства, обновление основных фондов за счет внедрения новых более продуктивных и энергосберегающих технологий.

7. Создание машин и оборудования нового поколения путем внедрения в производство инновационных технологий.

8. Усиление маркетинговой работы по выявлению новых рынков сбыта продукции.

9. Оздоровление финансового состояния убыточных предприятий путем отделения непродуктивных производств, высвобождение себестоимости продукции от непроизводственных расходов.

10. Проведение мероприятий, направленных на повышение качества и конкурентоспособности продукции и обеспечение за счет этого ее сертификации на соответствие внутренним и международным стандартам.

Повышение эффективности деятельности машиностроительной отрасли Украины и ее конкурентоспособности должно быть обеспечено за счет:

создания машин и оборудования нового поколения для металлургического и агропромышленного комплексов, энергетики, транспорта;

• оптимизации производственных возможностей горного машиностроения;

• развития производства сложной бытовой техники;

• широкого внедрения ресурсо- и энергосберегающих технологий.

Прирост производства в машиностроительной отрасли Украины за б мес. 2011 г. составил 33,5%. Предприятиям сферы деятельности Минпромполитики Украины с января по май удалось увеличить объемы производства на б1%, что, безусловно, является положительной тенденцией [9].

Проблема низкой конкурентоспособности машиностроительной продукции на международном уровне, а также развитие и размещение предприятий машиностроения Украины имеют следующие общие особенности:

• территориальная организация, которая заключается в концентрации машиностроительного производства в крупных городах;

• недостаточно эффективная отраслевая и организационная структура машиностроения, которая характеризуется развитием наукоемких отраслей с преобладанием в структуре производства универсальных предприятий с высокой материалоемкостью производства;

• слабое развитие машиностроительной базы в средних и малых городах в отдельных регионах;

• отсутствие комплексного развития машиностроения во многих машиностроительных центрах и регионах;

• территориальная несовместимость предприятий ряда отраслей;

• недостаточное развитие внутрирегиональной производственной кооперации, приводящее к возникновению чрезмерно дальних встречных и других неэффективных производственных связей.

В рыночных условиях вопросы анализа конкурентоспособности в общем и конкурентоспособности предприятия в частности являются очень актуальными. Чтобы эффективно управлять конкурентоспособностью машиностроительного предприятия, необходимо правильно оценить ее уровень. Это позволит отследить динамику изменений этого показателя вследствие осуществления конкретных стратегических и тактических управленческих действий [10]. Однако, на сегодня большинство существующих методов оценивания конкурентоспособности предприятий имеют многочисленные недостатки или значительные ограничения в использовании. Это приводит к тому, что управление конкурентоспособностью часто происходит на основе искаженных данных о ней и приводит к существенным недостаткам в развитии предприятия.

Наиболее совершенным из известных способов оценки конкурентоспособности предприятия является факторная модель, которая дает возможность получить обобщенное значение этого показателя, определить силу и направление влияния разных факторов на результирующий показатель. Конкурентоспособность предприятия характеризуется его способностью лучше, чем конкуренты, на протяжении определенного периода времени предлагать (изготавливать и реализовывать) покупателям высококонкурентоспособную продукцию, обеспечивать окупаемость текущих затрат предприятия и возможность дальнейшего роста объемов его деятельности, получать своевременно полную оплату за высококонкурентоспособную продукцию.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period