B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 87

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Когда эта собственность превзойдет фазовое пространство ее разумного размера, она может превратиться в серьезную угрозу для суверенитета страны.

Кредитованию это не грозит. К сожалению, однако, оно менее аттрактивно (привлекательно) по отношению к иностранному инвестированию с экономической точки зрения. Кредитование не содержит в себе тот вид политической угрозы, которая сопутствует прямому инвестированию. Но кредитование предполагает, что занимающая сторона располагает необходимым "ноу-хау", что она располагает необходимыми рынками или может обеспечить такие рынки для продукции, которая будет произведена мощностями, созданными при помощи иностранного кредитного ресурса. Иначе говоря, если при прямом иностранном инвестировании технологическое "ноу-хау" и рынки являются заботой иностранного инвестора, то при кредитовании эта забота ложится на плечи армянского бизнеса.

Кроме того, прямое иностранное инвестирование непосредственно способствует улучшению показателей платежного баланса. Чаще всего иностранное прямое инвестирование сопутствует введению новой технологии или управленческого "ноу-хау" в местные фирмы, которые являются субпоставщиками или дочерними фирмами. Оно также ведет к облегчению экспорта местных фирм-субпоставщиков на рынки развитых стран. Ввиду преимущества иностранного прямого инвестирования по отношению к кредитованию оно в принципе оценивается как более благоприятное для роста.

Если подыскать более интегрированный признак для выявления преимуществ (с точки зрения экономики) прямого иностранного инвестирования по отношению к кредитованию, то таким признаком может быть только забота об эффективности инвестиций. При прямом иностранном инвестировании эффективность остается заботой иностранного инвестора. При кредитовании эта забота ложится на плечи армянского бизнеса.

Анализ преимуществ и неудобств обеих форм использования иностранных инвестиций был осуществлен с точки зрения страны в ее качестве места инвестирования, через призму ее интересов. Эти две основные формы иностранного инвестирования подлежат оценке и со стороны самих иностранных инвесторов, через призму их интересов.

Особую важность для решений имеют их оценки бизнес-среды в соответствующей стране, точнее, оценки качества хозяйственного законодательства, экономической, политической, социальной, экологической и технологической среды. Качество компонентов бизнес-среды в стране представляет собой эффективность инвестиционных начинаний.

В конечном счете эффективность оказывается решающим фактором для инвестиционной активности внешних инвесторов. Она (эффективность) детерминирует доступ страны до финансовых институций. Особо следует подчеркнуть, что способность страны использовать иностранные инвестиции зависит от эффективности, с которой будут использоваться инвестиции, и от мнения иностранных инвесторов о ней. Уровень аттрактивности данной экономики зависит от степени, в которой данная страна успевает использовать иностранные инвестиции для переоборудования своего хозяйства. В то же время способность данной страны использовать иностранные инвестиции лимитируется эффективностью их использования, точнее, эффективности, с которой функционирует национальная экономика. По этой причине иностранные инвесторы, прежде чем принять решение об инвестировании, интересуются эффективностью национального хозяйства соответствующей страны. Чаще всего для оценки этой эффективности используется методика Швейцарской конфедерации банков. В основе этой оценки согласно методике лежат следующие соотношения, характеризующие платежеспособность данной страны..

Прежде всего это отношение размера внешнего долга к годовым поступлениям валюты в результате экспорта товаров и услуг. Согласно этому соотношению страна воспринимается положительно иностранными инвесторами тогда, когда годовые поступления в валюте от экспорта товаров и услуг в состоянии покрыть (нейтрализовать) внешний долг.

На втором месте находится отношение годовых погашений к годовым поступлениям валюты от экспорта товаров и услуг. Согласно этому соотношению страна воспринимается положительно иностранными инвесторами тогда, когда необходимый валютный ресурс для погашения годовых обязательств страны по долгу зарубежным странам отнимает не более 15% годового

© Овсепян В.Е., 2011размера валютных поступлений от экспорта. В этом случае оставшиеся более 85 % валютных доходов могут быть использованы для нужд роста и развития экономики.

На третьем месте находится отношение' размера валютного резерва страны к размеру внешнего долга страны. Согласно этому соотношению экономика и страна находятся в хорошем состоянии, когда валютный резерв как минимум равен 20 % размера внешнего долга. Когда валютный резерв ниже уровень 20 %, считается, что страна не располагает необходимым гарантиями для погашения своего долга.

На четвертом месте находится отношение дефицита по платежному балансу к размеру валютных резервов страны. Согласно требованиям этого соотношения дефицит по платежному балансу не должен превышать более чем в 1,5 раза валютные резервы страны.

Когда стоимость этого соотношение повышается, это означает, что страна теряет свою способность справиться с внешним

долгом.

К этим узловым соотношениям методики Швейцарской конфедерации банков можно добавить и соотношения, используемые чаще всего МВФ. Прежде всего, это отношение размера внешнего долга страны к размеру годового объема произведенного ею валового внутреннего продукта. Согласно этому соотношению состояние данной страны воспринимается положительно иностранными инвесторами, когда размер ее внешнего долга не превышает размера валового внутреннего продукта.

Для оценки экономического статуса данной страны иностранными инвесторами используются еще структура кредитов (обязательств), уровень политической и социальной стабильности. При этой оценке дается характеристика стране как в качестве должника, так и в качестве кредитора.

Рассмотренные соотношения не являются бесспорным средством оценки способности данной страны погашать свой внешний долг. Они дают необходимое представление о способности этой страны иметь доступ к иностранным инвестициям и пользоваться ими. Более того, на их основании можно определить момент, когда эта страна больше не будет в состоянии поддерживать текущие уровни использования иностранных средств. Разумеется, приведенные выше показатели не являются прямыми измерителями эффективности функционирования данной экономики, но в этих соотношениях прямо и полностью находит выражение эффективность. Только страна с высокоэффективной экономикой может удовлетворять требованиям соотношений.

Итак, от эффективности национальной экономики зависит получение иностранных инвестиций, возможность их возвращаемости и особенно погашения страной использованных ею кредитов. Поэтому эффективное использование иностранных инвестиций имеет исключительное значение для сохранения возможности этой страны рассчитывать на них и пользоваться ими. Это особенно важно, когда речь идет об иностранном кредитовании.

Ввиду того, что иностранные ресурсы (сбережения) должны быть в будущем возвращены, их важно использовать производительно и эффективно. Выражаясь более обобщенно, можно сказать: данная страна может продолжать рассчитывать на иностранные сбережения до тех пор, пока ее предельная эффективность капитала выше предельной стоимости займа (т.е. процентной ставки, при которой можно занимать средства международного рынка капиталов, включая разницу между процентной ставкой, при которой страна занимает средства, и процентной ставкой мирового рынка). Чем эффективнее используются эти иностранные сбережения, тем выше будет стоимость разницы.

Итак, возможность данной страны пользоваться иностранными сбережениями в целях преобразования и развития экономики полностью зависит от уровня эффективности, использования этих средств и от мнения заимодавца об этой эффективности./ Иначе говоря, эффективность имеет отношение как к вопросу об оптимальных и возможных для поддержания уровней иностранных займов, так и к вопросу об оптимальных и возможных для поддержания уровней баланса по текущим операциям. Ответ на эти вопросы можно и необходимо искать в долгосрочном аспекте. Оптимальный или возможный для поддержания уровень иностранных займов — это то, что дает возможность расширения внутренних инвестиций до точки, в которой предельный инвестиционный проект имеет норму возвращаемости, равную стоимости процента по иностранным займам. Иначе говоря, все инвестиционные проекты, имеющие большую возвращаемость, позволяют занимающей стороне не только обслуживать свой дополнительный долг, но и получать больший доход, чем получала бы, не используя иностранный заем. Размер использованных иностранных инвестиций посредством кредита данной страной — это вопрос возможности или невозможности поддерживать определенные уровни иностранных займов на данный (конкретный) период.

График 1

о с И

с

н

В

пр'

ВВП

__________Ттл Ґ7\

 

-----------^

исп'

ВВП

 

ВВП     = ВВП

Время

Услов ные обозна чения:

использованный валовой внутренний продукт, когда не используются иностранные сбережения;

ВВП

ВВП

исп'

ВВП

пр'

ВВП

произведенный валовой внутренний продукт, когда для развития не использованы иностранные сбережения;

использованный валовой внутренний продукт, когда для развития использованы иностранные сбережения;

произведенный валовой внутренний продукт, когда использованы иностранные сбережения.

=5 л

я

и

исп

пр

Приведенные выше рассуждения относительно оптимальных или возможных для поддержания уровней иностранных займов, с одной стороны, и оптимальных или возможных для поддержания уровней баланса по текущим операциям, с другой как функция эффективности могут быть иллюстрированы двумя графиками. График 1 иллюстрирует возможность поддержания и одних, и других уровней. График 2 иллюстрирует невозможность таког поддержания.

В результате высокой эффективности в один и тот же будущий момент времени и кривая произведенного валового внутреннего продукта (ВВПпр), когда для развития использованы и иностранные сбережения, пересекает снизу кривую использованного валового внутреннего продукта (ВВПИСП), когда снова использовались иностранные сбережения. Во временном интервале (0 -), когда кривая ВВПпр находится под кривой ВВПИСП формируется отрицательное сальдо по балансу текущих операций.

После точки и страна в состоянии погашать свои обязательства. В этом случае использование чужих сбережений с целью развития экономики полезно, потому что позволяет достичь эффективности, которой только своими собственными инвестициями не могла бы достичь.

_График 2

Время

 

 

 

"-- ввппр+

 

 

                                    ввп1™ = ввппр

В отличие от графика 1 здесь (ввиду низкой эффективности) кривая произведенного валового внутреннего продукта (ВВПпр), когда для развития экономики используются иностранные сбережения, не пересекает снизу кривую использованного валового внутреннего продукта (ВВПИСП) снова, когда использованы чужие сбережения. В этом случае все время налицо отрицательное сальдо по балансу текущих операций. Наблюдается лавинообразный рост внешнего долга ввиду недостаточной эффективности, с которой функционирует экономика, в том числе и объектов, которые развиты с помощью чужих сбережений.

Именно график 2 показывает, как важен вопрос об эффективности функционирования экономики. Этот график доказывает, что иностранные сбережения не решают автоматически вопросы роста, что, как бы ни был важен вопрос об обеспечении чужих сбережений для экономики, дважды важнее вопрос об эффективности их производительного использования, что иностранные сбережения могут быть исключительным благом, но в то же время они могут превратиться в закабаляющий данную экономику фактор. График также показывает, что любая страна может накопить огромный внешний долг даже тогда, когда в стране нет злоупотребления валютой, краж и коррупции. Такой долг может скопиться просто потому, что эффективность функционирования экономики недопустимо низка.

РЕЗЮМЕ

Вопрос эффективности иностранного участия инвестиций для развития национальной экономики, обсуждается в работе. На основе международного опыта, оценки (прямые и портфельные) заявление особенности иностранных инвестиций иллюстрируется для обеспечения безопасности национальной экономики.

РЕЗЮМЕ

Питання ефективності іноземної участі інвестицій для розвитку національноїекономіки, обговорюється в роботі. На основі міжнародного досвіду, оцінки (прямі і портфельні) заяву особливості іноземних інвестицій ілюструється длязабезпечення безпеки національної економіки.

SUMMARY

The issue of efficiency of foreign investments involvement for national economy development is discussed in the work. Based on international experience, evaluation of (direct and portfolio) application peculiarities of foreign investments is illustrated to ensure security of national economy.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРНЫХ ИСТОЧНИКОВ:

1. С. Проколов, , Инвестационная политика в странах СЕГ, М., Дело, 2001.

2. А. Аршакян, Оценка влияние риночных рисков на потоке инвестации, журнал финанси и экономика Армении, № 2-3,

Ереван, 2002.

3. А. Арутюнян, Стриктурный аналлиз внедрение капитала в странах СНГ, журнал финансии экономика Армении, № 2-3,

Ереван, 2002.

4. Портер М., Международная конкуренция, международные отнашения, М., 2000.

5. Н. Т. Чертко, Прямие иностранные инввестаций , Вопросы статистика, № 7, М., 2000.

6. Н. Никулин, Иностранные инввестации в экономоке стран СЕГ. Вопросы статистика, № 7, М., 2000.

7. Статистические сборник Армении 2008-2010.

8. Г. П. Подшивалено, Н. И. Лахметанина, М. В. Макарова, Инвестации, Учебное пособие. М., Кнорус, 2006. [1] Манасян Г., Экономический рост в Армении, финанси и экономика, Армения, № 11, стр. 24. Ереван, 2002. [1] Манасян Р., Економічне зростання у Вірменії, фінанси і економіка, Вірменія № 11, стор. 24. Єреван, 2002. [1] Manasyan G., Economy growing in Armenia, finansi and economy, Armenia, № 11, page 24. Yerevan, 2002.

[2] Статистические сборник Армении, 1999 г., стр. 164. [2] Статістічеськие збірка Вірменії, 1999 р., стор. 164. [2] Statisticheskie collection of Armenia, 1999, page 164.

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТОРІН ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТІВ ПРИВАТНО-ДЕРЖАВНОГО ПАРТНЕРСТВА НА РІВНІ РЕГИОНУ

Орєхова Т.В. , д.е.н., зав. кафедри «Прикладна економіка і бізнес-адміністрування», професор кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету

Зима А.О. , аспірат кафедри «Економічна кібернетика» Донецького національного університету

Сучасний етап розвитку економічних та інституціональних перетворень як у розвинутих країнах, так і у країнах пострадянського простору спотворює суттєві зміни в економічній сутності природи регіону. У цілому дані зміни полягають у наданні регіону статусу не тільки об'єкта управління, а й самостійного економічного суб'єкта, основним завданням якого є організація відтворювальних процесів у межах власних кордонів і виконання соціально-орієнтованих функцій, відповідальність за здійснення яких раніше лежала на підприємствах. У зв'язку з появою нового суб'єкта економіки - регіону, виявляється недостатність виділення у традиційній економічній теорії тільки таких економічних агентів, як держава, фірма і домогосподарство.

Окремі складові та чинники становлення й еволюції національної системи регіонального управління в умовах ринкової економіки досліджувались роботах таких вітчизняні фахівців, як З.С. Варналія, В.Є. Воротіна,М.І. Долішнього, Е.М. Лібанової, Ю.В. Макогона, Н.А. Мікули, А.І. Мокія, В.І. Чужикова та інших.

За визначенням Е.Б. Алаєва, «економічний регіон - це територіально цілісна частина народного господарства країни, що володіє такими ознаками: спеціалізацією як основною народногосподарською функцією; комплексністю, що розуміється як взаємозв'язок найважливіших елементів економічної та територіальної структур регіону; керованістю, тобто наявністю цілісної системи територіального управління господарством, за допомогою якої можуть вирішуватися як загальні, так і автономні проблеми розвитку» [3]. Дане визначення системно узгоджується з характеристикою географічного району. Проте, варто вказати, що в реальному житті далеко не кожен економічний район - цілком сформований територіально-виробничий комплекс з ефективною спеціалізацією.

Таким чином, економічна географія й регіональна економіка розглядають регіон як категорію продуктивних сил. На думку І. М. Школи, даний підхід не дає можливості з'ясувати механізм саморозвитку регіону, закономірності й параметри функціонування його економіки як основи життєдіяльності. Ці сторони теорії та практики регіонального розвитку можна проаналізувати лише на основі теорії суспільного відтворення.

І.М. Школа та М.І. Маниліч зазначають, що характерною рисою регіону є виконання ним не тільки економічних, а й соціальних функцій: «Саме тут криється принципова відмінність між різними сферами процесу відтворення. Кінцева мета відтворювального процесу регіону - матеріальний добробут населення, поліпшення навколишнього середовища, створення нормальних умов для роботи і відпочинку, можливостей духовного розвитку особистості тощо. Природно, підприємства області зацікавлені в тому, щоб регіон був забезпечений усім необхідним задля продуктивної підприємницької діяльності: кваліфікованою робочою силою, житлом, водою, пасажирським транспортом, енергоресурсами, соціальною інфраструктурою тощо».

Отже, якщо в економіко-географічному плані регіон виступає як категорія територіальної організації продуктивних сил, то у відтворювальному - як категорія соціально-економічних (виробничих) відносин. Критерієм виділення регіону в системі виробничих відносин є рівень замкнутості відтворення суспільного продукту, що забезпечують внутрішньорайонні зв'язки, внутрішні процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання, включаючи й невиробниче споживання населення регіону. Найбільш замкнутими відтворювальними системами, на думку фахівців, є великі економічні райони (макрорайони) області, де є значні відтворювальні ресурси, якими забезпечується 70% і більше відсотків невиробничого споживання населення. Регіональні одиниці більш низького рангу не можуть достатньо забезпечити потреби невиробничого споживання за рахунок власних джерел.

Сучасний стан розвитку України потребує пошуку нових моделей і механізмів, спроможних забезпечити стабільне економічне й соціальне зростання її регіонів. Ці моделі мають спиратися на логічно побудовану й науково обґрунтовану систему знань про закономірності динамічних соціально-економічних процесів, їх потенціал і рушійні сили, механізми стимулювання та забезпечення ефективності. Посилення ролі регіонів у цих процесах є природно визначеним напрямом у рамках парадигми розвитку сучасної держави.

Найважливішою складовою розвитку й удосконалення національної соціально-економічної системи є трансформація й удосконалення економічних суб'єктів і посилення ефективності зв'язків між ними, що й забезпечує інтеграцію регіональних та місцевих складових розвитку країни. Сприятливі інфраструктурні умови для економічних суб'єктів, передусім суб'єктів господарювання, і відповідного розвитку територій та галузей створюються в першу чергу саме на регіональному рівні. Тому врахування і взаємоузгодження інтересів держави та її регіонів, місцевого самоврядування суб' єктів господарювання та громадян країни забезпечує життєздатність і результативність системи державного управління на всіх рівнях.

Проблеми формування, відтворення і трансформації економічних систем різного рівня завжди перебували в центрі уваги науковців і практиків. Загальноприйнятим у цій царині стало твердження, що основною метою діяльності регіональних влад та місцевого самоврядування є задоволення потреб громадянина (відповідної локальної громади).

Потреби громадянина й локальної громади можуть бути різними, але всі вони реалізуються через органи місцевого самоврядування й органи місцевої влади та містять спільний чинник, згідно з яким для ефективного задоволення потреб людини громади повинні мати необхідний ресурс. Тому питання розвитку місцевого самоврядування взаємопов' язане з розвитком економіки, зокрема з розвитком підприємництва на відповідній території. А необхідність пошуку, забезпечення й ефективного дотримання балансу між перерозподілом ресурсів на користь локальної громади та сприятливим бізнес-кліматом на відповідній території, що належить до повноважень органів місцевої влади та місцевого самоврядування, є основою сталого розвитку та добробуту регіону. При цьому належне функціонування інфраструктури (водопостачання, транспортні шляхи тощо) є, з одного боку, забезпеченням потреб локальної громади, а з іншого - невід' ємним чинником сприятливого бізнес-клімату.

При вирішенні сучасних проблем розвитку інфраструктури місцева влада різного рівня, і навіть у різних країнах, стикається з одними й тими самими проблемами, серед яких на першому місці знаходиться обмеженість ресурсів і зношеність інфраструктурних складових. В Україні ця проблема є зараз особливо гострою для органів місцевої влади щодо міських інфраструктур. З одного боку, підприємства інфраструктурних галузей часто не можуть бути приватизовані через їх стратегічну, економічну та соціально-політичну значущість для міста, проте, з іншого боку, у місцевому бюджеті немає достатніх коштів, що дозволили б забезпечити належне функціонування цих інфраструктурних об' єктів. І це становить один з головних викликів перед органами місцевої влади та місцевого самоврядування. Пошук адекватної відповіді на ці виклики привів до розробки й упровадження в розвинутих країнах світу Концепції розвитку державно-приватного партнерства (public-private partnership - далі РРР) [5].

Останні десятиліття для більшості країн світу були періодом боротьби за ефективний економічний розвиток і підвищення рівня конкурентоспроможності, у тому числі шляхом розвитку ключових елементів національної та місцевої інфраструктури. Це, у свою чергу, визначило розуміння приватного сектору не тільки як об' єкта фіскального та соціального впливу, а передусім з точки зору можливості використання його ресурсного й управлінського потенціалу для фінансування, створення та реалізації спеціальних спільних із владою проектів. Від початку такі проекти були спрямовані на вдосконалення й утримання об' єктів інфраструктури, але останнім часом концепція РРР довела можливість свого практичного застосування та високу ефективність, і тому напрям проектів РРР значно розширився [7].

© Орєхова Т.В., Зима А.О., 2011

У більшості європейських країн державно-приватне партнерство дедалі частіше розглядається як один з ефективних механізмів подолання дефіциту коштів та управлінського вміння для розвитку інфраструктури, що включає, зокрема, такі об' єкти: автошляхи, залізниці, лікарні, школи тощо [8]. Гостра потреба оздоровити існуючу інфраструктуру, створену десятки років тому, доповнюється завданням пошуку фінансування нових проектів, особливо тих, що стосуються вирішення специфічних соціальних аспектів розвинутих економік, зокрема демографічних, поява яких визначена значною кількістю осіб похилого віку, що у свою чергу пов' язано з високим рівнем життя та медичного обслуговування.

Агентство Standard & Poor's визначає РРР як «середньострокове або довгострокове співробітництво між публічним і приватним сектором, у рамках якого відбувається вирішення суспільних завдань на основі об' єднання досвіду й експертизи кількох секторів і розподілу фінансових ризиків і вигід». Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) визначає РРР як «довгостроковий контракт із приватним сектором для надання послуг державі, в інтересах держави або від імені держави. Платежі в рамках РРР можуть здійснюватися між концесіонером і державою в обох напрямах». А найпоширенішим є визначення державно-приватного партнерства як такої системи співробітництва, у якій розподіляються ризики між партнерами за принципом кращої спроможності їх нейтралізувати, а також існує узгоджений підхід до поділу винагород.

Різноманітність і велика кількість критеріїв ускладнюють можливість вироблення компромісного рішення, відповідного рівню трансакційних витрат у процесі узгодження пріоритетів розвитку держави і приватних компаній. Для полегшення процедур ухвалення рішень необхідно впорядкувати критерії за мірою їх значущості для всіх учасників. Розв' язання поставленого завдання доцільно проводити за допомогою поширеного методу аналізу ієрархій (МАІ), запропонованого Т. Сааті.

Таблиця 1

Критерії узгодження пріоритетів

Показники

1

Зростання валового регіонального продукту

2

Зростання інвестицій в економіку регіону

3

Розвиток підприємництва і самозайнятості

4

Зростання реальних доходів населення області

5

Зростання експорту товарів та послуг

6

Зменшення імпортної залежності

7

Зростання темпів введення основних фондів

8

Підвищення темпів зростання продуктивності праці

9

Зростання питомої ваги інвестицій інноваційного спрямування в загальному обсязі інвестицій

10

Зменшення рівня безробіття в регіоні, створення додаткових робочих місць

11

Розвиток інфраструктури бізнесу

12

Зростання обсягів продажів приватного бізнесу

13

Зростання прибутків приватного бізнесу

14

Доступ приватного бізнесу до дефіцитних природних ресурсів

15

Доступ приватного бізнесу до дешевих природних ресурсів

16

Зменшення витрат виробництва

17

Поліпшення екологічної ситуації

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period