B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period - страница 99

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Висновки. За останні роки Україні притаманна негативна тенденція розвитку інноваційного процесу. Це зумовлено невідповідністю вітчизняної нормативно-правової бази до світових стандартів, низьким рівнем підприємницької активності суб' єктів у сфері нововведень через нестабільну ситуацію у країні та недосконалого механізму фінансового забезпечення цих інновацій. У зв' язку з тим, що Україна є відносно молодою державою, вона доки не побудувала модель ефективного інноваційного розвитку, що повністю відповідає умовам сучасних ринкових відносин. Ця модель повинна будуватися на досвіді розвинених країн світу щодо активізації інноваційних процесів у наукомістких галузях промисловості в різноманітних економічних і політичних умовах, скориставшись яким можна значно скоротити період виходу України на режим розвитку та забезпечити високий рівень конкурентоспроможності економіки в цілому.

РЕЗЮМЕ

У статті дана оцінка загального стану інноваційної діяльності промислових підприємств України. Виділені причини негативних тенденцій, найважливіші з котрих - низький рівень підприємницької активності суб' єктів господарювання, недосконалість нормативно-правової системи країни. Розглядаються можливі шляхи вирішення проблем інноваційного розвитку країни. Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, технопарки, інноваційна інфраструктура, інноваційний процес, Науковий парк.

РЕЗЮМЕ

В статье дана оценка общего состояния инновационной деятельности промышленных предприятий Украины. Выделены причины негативных тенденций, важнейшие из которых - низкий уровень предпринимательской активности субъектов хозяйствования, несовершенство нормативно-правовой системы страны. Рассматриваются возможные пути решения проблем инновационного развития Украины.

Ключевые слова: инновации, инновационная деятельность, технопарки, инновационная инфраструктура, инновационный процесс, Научный парк.

SUMMARY

This article reviews the overall innovation of industrial enterprises of Ukraine. Identified the causes of negative trends, the most important of

which - the low level of entrepreneurial activity of business entities, the inadequacy of the legal system. Consider possible solutions to the problems of innovation development of Ukraine.

Keywords: innovation, innovation, technology parks, innovation infrastructure, innovation, Science Park. СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Губенко П., Гусєв В. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні? // Економіка України. - 2006. - № 6. - С. 30 - 38.

2. Давідов М.В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 4. - С. 130 - 134.

3. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 №40-IV // zakon1.rada.gov.ua

4. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 16.01.2003 № 433-IV // zakon1.rada.gov.ua

5. Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків: Закон України від 16.07.1999 №991-XIV // zakon1.rada.gov.ua

6. Федулова Л. Перспективи інноваційно-технічного розвитку промисловості України. - 2008. - №7. - С. 24 - 36.

7. http://ukrstat.gov.ua

8. Мазур О.А. Технологічні парки України: стан та проблеми // Технологічні парки. Світовий та український досвід [Електронне джерело]. - 2009.

9. Макаренко М.В. Шляхи фінансування інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. - 2010. -№5. - С. 128-134.

10. Парсяк В. Інноваційний розвиток під різними кутами зору // Економіст. - 2011. - №2. - С. 8-14

11. Комашенко Т.А. Державна політика розвитку інфраструктури ринку інвестицій в інновації: досвід країн ЄС та США // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №11. - С. 7-12.

12. Козоріз М.А., Жихор О.Б. Формування і розвиток інноваційної інфраструктури України: окреслення проблем і шляхів їх подолання // Економіка промисловості. - 2009. - №3. - С. 111-115.

13. Покришка Д. С. Інвестиційне забезпечення інноваційних процесів в економіці України // Економіка промисловості. - 2009. -

№5. - С. 103-111.

УДК 338.26:332.1+330.3

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ВІДПОВІДНІСТЬ КРИТЕРІЯМ ІННОВАЦІЙНОСТІ

Шевченко О.В., к.е.н., завідувач сектору стратегій регіонального розвитку відділу регіонального розвитку Національного інституту стратегічних досліджень

Локалізація господарської діяльності в Україні на сучасному етапі, існування загрози зростання замкненості регіональних господарських структур суперечать необхідності побудови єдиного консолідованого господарського простору в країні, потребі у посиленні міжрегіональних зв' яків між регіонами України. Така ситуація вимагає не тільки застосування економічних важелів щодо створення умов для стимулювання економічного розвитку регіонів, але і вжиття адміністративно-правових заходів щодо формування інституційної основи для уникнення подальшого розгортання замкненості регіональних економік, забезпечення стабільності розвитку регіонів та єдності економічного простору. Вочевидь, такі заходи мають бути інноваційними за природою, оскільки тривале застосування існуючих важелів довело їх застарілість та невідповідність до мінливої економічної ситуації. Серед зазначених важелів прямого впливу на регіональний розвиток провідне місце займає стратегічне планування та прогнозування. Загальна мета прогнозу полягає в інформаційному забезпеченні об' єктивності управлінських рішень щодо оптимальних шляхів реалізації стратегії нарощення потенціалу регіону. Тому одним із важливих інструментів прогнозу і є розробка прогнозів соціально-економічного розвитку для АР Крим, регіонів держави, міст Києва і Севастополя, а саме -регіональних стратегій соціально-економічного розвитку регіонів як механізму комплексної дії на економіку регіону, який дозволяє спрогнозувати регіональний розвиток на середньострокову перспективу.

Незважаючи на широке коло досліджуваних питань регіональної економіки і окремо - питань стратегій, стратегічного планування, у науковій та науково-практичній літературі відчувається нестача розробок проблем стратегічного планування саме регіонального розвитку та досліджень чинних стратегій регіонів. У цьому аспекті заслуговують на увагу окремі аналітичні розробки: „Підвищення ефективності реалізації Угод щодо регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів України та обласними радами" [1], „Щодо першочергових заходів підвищення стратегічного планування розвитку регіонів України,, [2], а також роботи аналітиків Національного інституту стратегічних досліджень над Стратегією економічного та соціального розвитку Луганської області на період до 2015 р. (2008 р.), науково-дослідною роботою «Соціально-економічний та культурний розвиток Київської області: аналіз, дослідження, рекомендації, розробка науково-дослідних програмних матеріалів» (2008 р.), Концепцією Стратегії розвитку Сумської області на період до 2015 р. „Нова Сумщина - 2015 р." (2010 р.), Стратегією економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011-2020 роки (2010 р.). У цих роботах автори дослідили практичні питання підготовки та реалізації стратегій регіонального розвитку, вказали на недоліки та перспективи їх усунення. Виникає потреба у подальших теоретичних розробках шляхів формування стратегічних цілей та забезпечення їх досяжності. При цьому доцільно використовувати новітні підходи до стратегічного управління, планування та прогнозування.

Метою даної статті є формування теоретичної бази та методичних рекомендацій до формування та реалізації середньострокових стратегій регіонального розвитку. Такі стратегії мають забезпечувати цілі стабільного внутрішнього розвитку і прокладати шляхи до інтенсифікації міжрегіональних господарських зв' язків. Досягнення мети базується на вирішенні завдань: аналіз структури стратегій, виявлення причин окремих невідповідностей стратегій сучасній економічній ситуації, розробка способів досягнення регіонами цілей стабільного розвитку і формування консолідованого господарського простору на основі використання у таких стратегіях інноваційних підходів до управління економікою регіонів.

Економічна стратегія - це обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення масштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення добробуту громадян. На думку фахівців, наукова дефініція поняття „економічна стратегія" повинна базуватися на визначенні науково обгрунтованого цільового критерію, який слід розглядати як обов'язкову характеристику стратегій. Такою ціллю є забезпечення неперервності та цілісності існування організації як системи. [3, с.15]

Такий теоретичний підхід до визначення стратегії має і законодавче підкріплення: економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і

© Шевченко О.В., 2011тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

[4]

Всі вказані характеристики дають підстави говорити про стратегічне планування як про комплекс заходів, що формує базис для впорядкування системи планування і прогнозування розвитку регіональних господарських систем.

Процес прогнозування та програмування розвитку саме регіонів отримав нормативно-правове забезпечення із прийняттям відповідного закону. [5] У ньому зазначено, що державне прогнозування економічного і соціального розвитку - науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-

територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів. У цьому ж законі визначено такі види планування: прогнози економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період (5 років), а також програми економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період (1 рік). Однак, не зазначено необхідність узгодження прогнозів та програм і не вказано необхідність їх формування та реалізації. Також, перелік структурних частин прогнозів та програм є досить описовим і приблизним.

Більш дієве правове підгрунтя для вирішення соціально-економічних проблем органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади отримали з ухваленням Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів". [6] Основними сферами регулювання, на які спрямований цей Закон, є депресивність та значна асиметрія соціально-економічного розвитку регіонів. І цим же законом унормовано необхідність започаткування середньострокового планування розвитку регіонів у формі регіональних стратегій розвитку (ст.3). На реалізацію цього Закону у 2006 р. розроблено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року. Постановою, що вводить у дію Стратегію [7], було унормовано обов'язковість розробки та розгляду місцевими радами регіональних стратегій у тримісячний термін після ухвалення згаданого Закону. Однак процес розробки і ухвалення обласними радами, Верховною Радою АР Крим та міськими радами міст Києва і Севастополя тривав до 2008 р. (Херсонська, Житомирська, Луганська, Запорізька, Тернопільська області тощо). На сьогодні частина регіонів має стратегії соціально-економічного розвитку на період до 2015 р., інша частина - до 2020 р.

Чинні стратегії соціально-економічного розвитку, незважаючи на варіативність складових частин, в основному мають такі структурні елементи: означення місця регіону в соціально-економічному становищі країни, пріоритетні напрямки перетворень, механізм реалізації стратегії. Найвагомішою складовою стратегій є саме розділи, присвячені питання визначення пріоритетних напрямків та цілей перетворень. Однак, у всіх стратегіях цьому питання присвячена різна увага. Так, використати одразу як план дій можливо стратегії АР Крим, Дніпропетровської, Запорізької, Івано-Франківська, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської, м. Севастополя, те саме стосується і проекту стратегії розвитку м. Києва на період до 2025 р. (тобто 18), оскільки всі вони містять деталізовані стратегічні цілі перетворень і більшість із них має індикатори досягнення цілей.

Інша частина стратегій значну увагу приділяє опису поточної соціально-економічної ситуації в регіоні та визначенню місця регіону в економіці України, висвітлюючи питання орієнтирів покращання ситуації, проведення структурних змін в економіці описово і загально. Описовий характер мають і розділи, у яких представлені механізм реалізації стратегій, оскільки не у всіх стратегіях чітко визначено етапи, інструменти, механізми, відповідальних за реалізацію стратегій та моніторинг за її втіленням, тобто такі розділи не носять ознак креативності.

Отже, головними проблемами значної частини регіональних стратегій можна назвати: абсолютизацію описової констатуючої частини, фіксування поточного стану соціально-економічної сфери та відсутність чітко сформованого і підкріпленого розрахунками чи індикаторами бачення перспектив трансформації соціально-економічної сфери регіону, що робить такі стратегії недієвими у плані забезпечення як прогнозованості ситуації, так і досягнення цілей. Головною причиною цього слід вважати прорахунки при складанні згаданих вище методичних рекомендацій щодо формування стратегій. На нашу думку, такі рекомендації мають бути чіткими і визначати необхідне і достатнє коло питань, що втілюються у стратегіях. Причому має бути визначено необхідність чіткого формулювання тих частин, що відображають пріоритети розвитку. Аналітична ж частина (аналіз поточної соціально-економічної ситуації у регіоні) не має носити суто описового характеру і бути переліком характеристик розвитку окремих галузей, натомість вона повинна характеризувати потенціал розвитку регіону і вказувати сфери його більш повного розкриття. Зокрема, цього можливо досягнути за допомогою вказування серед завдань регіонів питань розвитку підприємництва, інноваційного бізнесу. Поки що до недоліків стратегій можна віднести те, що переважна більшість запропонованих програм не відображають інноваційних устремлінь. Натомість відомо, що „інноваційно орієнтовані поєднання компаній та науково-дослідних установ, що виробляють унікальні продукти і послуги - це пріоритет (розвитку) на мільярди і на десятиліття". [8]

Наступною проблемою регіональних стратегій є довільність в означенні питань „пріоритет" та „стратегічна мета". Звісно, регіони мають різну структуру видів економічної діяльності, відмінні рівні розвитку. Крім того, органи влади на місцях краще обізнані із найгострішими внутрішніми проблемами. Відповідно, на основі цих проблем і визначаються „пріоритети" та „стратегічні орієнтири розвитку". Однак, пріоритет соціально-економічного розвитку у стратегії, на реалізацію якого мають спрямовуються ресурси і досягнення якого, по суті, повинно стимулювати розвиток інших видів діяльності та економіки регіону в цілому, часто підмінюється поняттям „одна із сфер економічної діяльності регіону". Тому і перелік пріоритетів перетворюється на перерахунок сфер діяльності, наявних у регіоні, і зовсім не обов' язково ці сфери мають проблеми у розвитку чи їх модернізація має критичне вирішальне значення для стимулювання економіки регіону. На нашу думку, при визначення пріоритетів мають враховуватися два моменти. По-перше, пріоритет відповідає на питання, до яких позитивних структурних змін призведе його реалізація та на скільки підвищиться якість життя населення. А по-друге, пріоритет спрямовується на вирішення найгостріших питань даного регіону - технологічної застарілості обладнання на економікоформуючих підприємствах, депресивності території, забезпечення життєво необхідними ресурсами - і не є надмірно деталізованим. Стратегії мають забезпечувати інноваційність розвитку; як твердять фахівці, „аналіз успіхів і провалів різних міст Європи і світу демонструє, що найбільш успішними є міста, які обрали ризиковані випереджаючі стратегії, які моделюють амбіційне майбутнє і реалізують амбіційні проекти", „слід будувати революційне бачення майбутнього ... - якщо воно буде лише еволюційним, скромним, то через десять років ми будемо ще більше відставати від сьогоднішніх лідерів". [8]

Реалізація цілей стратегії залежить від відповідності правил діяльності поставленим цілям. Цілі розвитку формуються на основі визначення головних проблемних сфер господарського та соціального комплексу регіону. Загальним же критерієм ефективності можна вважати ступінь наближення господарської системи та соціальної сфери до стандартів сталого збалансованого розвитку. [9] Цілі та пріоритети, що спрямовані на максимізацію економічного ефекту, не завжди відповідають досягненню інших цілей - дотримання екологічної безпеки, зростання рівня соціального забезпечення населення й підвищення обсягів соціальних виплат. Подолання суперечностей полягає у визначенні черговості, пріоритетності цілей та встановленні різних часових параметрів їх досягнення. Це дозволить узгодити та забезпечити фінансування необхідних заходів, поступово досягти усіх визначених у стратегії цілей.

Третім недоліком середньострокових стратегій соціально-економічного розвитку регіонів, на нашу думку, варто назвати відсутність описання економічних зв' язків даного регіону із іншими регіонами.  Проблемі зміцнення міжрегіональногоспівробітництва присвячено розділ у стратегії Кіровоградської області. В інших стратегіях питання місця регіону в економіці країни зводиться до представлення рейтингу регіону, місця регіону за певним показником серед інших регіонів. З огляду на необхідність посилення міжрегіонального співробітництва, у першу чергу в соціально-економічній сфері, така проблема потребує висвітлення.

Стратегія забезпечить успішність перетворень при оновленні інструментів та механізмів її втілення. Окрім зазначеної вище потреби у коригуванні пріоритетів стратегії, слід окремо приділити увагу питанням фінансування реалізації стратегії та моніторингу виконання стратегії. Питання фінансування реалізації стратегії детально розглядається у 12 стратегіях - АР Крим, Житомирської, Івано-Франківської, Закарпатської, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Черкаської, Тернопільської областей, а питання моніторингу виконання стратегії - у перерахованих вище, крім Івано-Франківської, Одеської та Сумської, а також у проекті Стратегії розвитку м. Києва.

Фінансування реалізації стратегії є невід' ємною складовою механізму реалізації стратегії, оскільки наперед дозволяє визначити джерела фінансування пріоритетних цілей. З огляду на обмеженість бюджетного фінансування - як із місцевого, так і тим більше з державного бюджету, на цілі трансформації економіки регіонів доцільно залучати інвестиційні ресурси приватних та державних джерел. Інструментом, який довів свою ефективність при виконанні поставлених завдань, є державно-приватне партнерство. Державно-приватне партнерство як інструмент вирішення конкретних проблем регіону означений у Стратегії сталого розвитку Харківської області на період до 2020 р. До економічної вигоди від застосування такого інструменту можна додати можливість реалізації державних інтересів при його застосуванні, оскільки спільна дія приватних та державних суб' єктів дозволяє досягти як цілей центрального рівня управління, так і регіональних цілей. Ефективність фінансування напряму залежить від вірно означених пріоритетних цілей трансформації.

Моніторинг виконання стратегії є єдиним каналом зворотнього зв' язку, здатним забезпечити досконале управління. З огляду на деяку суб' єктивність визначення пріоритетних цілей у стратегіях при їх затвердженні, на мінливість ситуації, на непередбачувані складності з фінансуванням, визначені попередньо орієнтовні показники або параметри можуть виявитися недосяжними. Тому моніторинг виконання стратегії має не тільки „слідкувати" за дотримання етапів реалізації стратегії, досягненням прогнозних показників, але і створювати підгрунтя для зміни цих прогнозних показників відповідно до ситуації.

Створюючи теоретичну основу щодо реалізації стратегій, доцільно звернутися до досвіду інших країн і проаналізувати механізм формування пріоритетів регіональних стратегій та шляхи їх реалізації. Постає питання у виборі доречних прикладів закордонного досвіду. Звернення до європейського досвіду стратегічного планування є цікавим у плані використання загальних підходів. Однак, зважаючи на відмінність траєкторій розвитку цих країн, не можна беззастережно позичати цей досвід. Вважаємо, що цікавим і корисним буде звернення до досвіду інших країн щодо результативності запровадження стратегічного планування, зокрема, окремих країн ВИС8 - Бразилії, Російської Федерації, Індії, Китаю, Південно-Африканської Республіки - та інших країн. Більшість із цих країн мають змішану економічну систему, значну частку бідного населення, застарілість інфраструктури, слаборозвинену соціальну сферу, нераціональне використання ресурсів. Одночасно ці країни демонструють значні темпи економічного зростання, нарощують темпи виробництва інноваційної продукції та послуг. Такі характеристики розвитку цих країн дають підстави вважати їх гідними щодо вивчення та імплементації досвіду врегулювання регіонального розвитку, і в т.ч. -стратегічного планування.

У Китайській Народній Республіці кожного року все більше уваги звертають на проблеми диспропорційного розвитку країни. Уряд вважає їх зменшення необхідною умовою підвищення якості життя населення та збільшення внутрішнього попиту на товари та послуги, що виробляються в країні, а також попиту „третіх" країн. Тому вирішенням проблеми надмірної диспропорційності розвитку розглядається у т.ч. через активізацію місцевого виробництва. А цього можна досягти не в останню чергу за допомогою стратегічного планування. Нині у Китаї діють 11 стратегій регіонального розвитку та 3 плани індустріального розвитку провінцій. Наявні дві стратегії розвитку регіонів - метропольних кластерів для регіону дельти річки Янцзи та регіону дельти річки Перлинна. Найближчим часом планується затвердити стратегію розвитку метрополії Пекін-Тянджин-Хебей. Ці три регіони виробляють більше третини валового внутрішнього продукту і є ключем для успішного економічного розвитку країни. Метою формування стратегії є посилення ролі економічних локомотивів країни та збільшення ефективності координації заходів у сфері економічної політики та розвитку. Для найбільш розвинутих східних регіонів прибережного Китаю було розроблено стратегію розвитку, яка базувалась на інтеграції ланцюгів добувної та переробної промисловості, логістиці грузоперевезень з метою виробництва товарів та послуг з більш високою доданою вартістю. [10]

Стратегія розвитку Подкарпатського воєводства (Республіка Польща) на 2007 - 2020 рр. спрямована на подолання структурних диспропорцій в економіці та підвищення рівня конкурентоспроможності регіону на інноваційній основі, що створить умови для зростання рівня зайнятості, доходів населення, рівня якості життя населення. У Республіці Білорусь пріоритетними завданнями регіональної політики є підвищення комплексності соціально-економічного розвитку регіонів з врахуванням їх спеціалізації у внутрішньореспубліканському розподілі праці, реалізація напрямків щодо збільшення ефективності міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв' язків регіонів [11]. Одним із напрямків державної політики регіонального розвитку, визначеним у стратегічних документах Російської Федерації, зокрема у Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку, є стимулювання економічного розвитку через створення нових центрів економічного росту в регіонах на основі конкурентних переваг, тобто формування так званих „зон випереджаючого розвитку", які в подальшому забезпечать зростання сусідніх регіонів [12].

Метою регіональної політики Чилі є допомога відсталим регіонам у досягненні стійкого розвитку шляхом перетворення об'єктів матеріально-технічної і соціальної інфраструктури, що отримують трансферти, у суб'єкти економічної діяльності, які самі здатні приносити прибуток. Основними цілями регіональної політики Індії є стимулювання розвитку відсталих територій, децентралізація крупних портово-промислових центрів, створення „коридорів розвитку" - транспортних магістралей із приморських в центральні райони.

Досвід інших країн демонструє наявність подібних проблем регіонального розвитку - депресивність окремих територій, відсутність стимулів активізації місцевого виробництва. Переважна більшість стратегій спрямована на подолання диспропорцій та активізацію внутрішнього потенціалу розвитку. Такі проблеми є об' єднуючими для більшості регіонів; пошук спільних інструментів їх вирішення може стати одним із шляхів консолідації економічного простору країни і розширення міжрегіональних зв' язків. Подібні орієнтири і мають братися органами місцевого самоврядування України за основу при формуванні власних стратегій, однак при цьому мають бути змінені принципи формування стратегій, як було вказано вище.

Досягти дієвості регіональної середньострокової стратегії можливо при врахуванні усіх вищезазначених інструментів удосконалення. Значну роль у підвищенні ефективності стратегії може відіграти застосування інноваційних інструментів до структурування тексту, у першу чергу його результативної частини. На нашу думку, доцільно сформулювати пріоритети трансформації соціально-економічної сфери регіону, до кожного пріоритету сформувати цілі і завдання по її досягненню, причому по можливості вказувати прогнозні показники виконання завдань, а до завдань - джерела фінансування. Таке структурування дозволить досягти прогнозованих цілей і забезпечити раціональне витрачання коштів.

Доцільно передбачити і розділ щодо виконавців стратегії, включаючи до числа виконавців місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, представників громадського сектора та агентств регіонального розвитку, бізнес-одиниць, ЗМІ. Обов' язковим є забезпечення „доступності та популяризації положень регіональних стратегій розвитку серед населення,забезпечення гласності їх результатів, організації та проведення регулярних громадських слухань, залучення широких верств населення до процесів розробки, прийняття та реалізації стратегій регіонального розвитку" [13]. Необхідним є і проведення попереднього публічного обговорення стратегій - з метою уникнення кулуарності розроблених стратегій та зосередження їх на вузьких корпоративних інтересах.

Необхідно включати і розділ щодо оцінки соціальної та економічної ефективності від втілення регіональних стратегій. [14] Її можна оцінити не тільки кількісно - за досягненням встановлених показників, але і за якісними параметрами, такими як ступінь адаптації господарського комплексу регіону до змін зовнішнього середовища, досягнення балансу економічних, соціальних та політичних інтересів, ступінь задоволення потреб населення, виробників, органів влади та самоврядування, узгодження інтересів регіону та держави; зміна місця серед регіонів України у рейтингу конкурентоспроможності; співвідношення між застосуванням адміністративних важелів державного впливу та збереженням конкурентного середовища.

Висновки та пропозиції.

Стратегія соціально-економічного розвитку регіону повинна визначати цільові індикатори, пріоритети діяльності регіонів. На її основі мають будуватися програми розвитку регіонів на поточний рік, галузеві програми. Стратегічне планування та прогнозування розвитку регіонів повинно будуватися на принципах єдності підходів, врахування всіх складових, що визначають специфіку розвитку регіону.

На основі вивчення досвіду інших країн щодо стратегічного планування регіонального розвитку можемо зробити висновки про те, що у кожній країні стратегії спрямовані на подолання депресивності, структурності розбалансованості та диспропорційності розвитку. Схожими є і підходи щодо вироблення шляхів подолання цих проблем, які доцільно використати і в Україні. У наших реаліях необхідно в першу чергу змінити підходи до формування стратегій, а саме методичні рекомендації - вказувати перелік питань, які мають бути висвітленими у стратегії, фінансування цілей стратегій та моніторинг виконання стратегії. Стратегія повинна містити детально сформульовані цілі; пріоритети трансформації економіки регіону мають торувати шлях до структурних трансформацій регіону та сприяти розкриттю внутрішнього потенціалу регіону. Кожна регіональна стратегія не повинна бути уособленою, відокремленою від інших - серед пріоритетів стратегій мають бути цілі поширення та зміцнення міжрегіональних зв' язків. Вагомими складовими стратегій мають стати розділи по фінансуванню пріоритетів, що дасть змогу ефективно використати кошти, та моніторингу виконання цілей, який забезпечить керованість стратегії. Успішність стратегій забезпечить чітке формування пріоритетів, цілей, деталізованих завдань, прогнозні показники виконання завдань, джерел фінансування завдань. Насамкінець, має бути проведена оцінка ефективності стратегій.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

B I Las - The public administration of exogenous and endogenous risks of regional development in post-crisis period