Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам - страница 34

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 

Серед концепцій економічної активізації країн, що відстають у розвитку продуктивних сил, існує так звана концепція зовнішнього поштовху. Концепція виникла за часи розпаду колоніальної системи. Її сутність в тому, що подолати економічну відсталість молодих держав, які здобули політичну самостійність, можливо лише за допомогою «зовнішнього поштовху», тобто певного мінімуму інвестиційних ресурсів. Йшлося головним чином про іноземні інвестиції, обсяг яких має перебільшувати певний критичний рівень, щоб вивести відсталі країни із застойного стану. Це активізує підприємницьку діяльність і створить сприятливий клімат для іноземних інвесторів. На наш погляд, можно скористатися методолоією цієї теорії в аспекті пошуку такого зовнішнього або внутрішнього чинника, який би був здатним активізувати економічний розвиток України. На наш погляд, вельми позитивну роль у якості чинника-поштовху може відіграти венчурний капітал. Такого висновку ми дісталися на основі аналізу сутності, функцій і специфіки венчурного капіталу.

Щодо сутності венчурного капіталу, то з точки зору вчених, хто досліджує проблему сутності, механізму формування й функціонування венчурного капіталу, його необхідно розглядати як акціонерний капітал, представлений комбінацією фінансових і людських ресурсів, орієнтованих на отримання надприбутків в результаті проривного зростання компанії, що здійснює ризикове інвестування.

Використання венчурного капіталу як чинника поштовху розвитку національної економіки й активізації структурних процесів ґрунтується на його функціях і особливостях. Наряду з загальноприйнятими функціями будь-якого інвестиційного ресурсу, якими є акумулююча, інноваційна, інвестиційна, інтеграційна, стабілізаційна, трансформаційна, мотиваційна, стимулююча, відтворювальна, розподільна, контрольна, соціальна, венчурному капіталу, як вважають вчені, притаманні індикативна й консалтингова функції [11, с.5].

Щодо особливостей венчурного капіталу, то їх визначено на підґрунті дослідження специфіки руху й функцій венчурного капіталу. Вчені виділяють низку основних відмінностей. Систематизація поглядів як закордонних, так і вітчизняних дослідників, дає підставу для авторського висновку щодо наступних особливостей венчурного капіталу:

1) надає необхідні інвестиції без гарантійного забезпечення;

2) приймає активну участь в управлінні інвестиційними проектами на всіх етапах їх здійснення;

3) активізує науково-технічну діяльність та інноваційні процеси;

4) сприяє зниженню ризиків та зміцненню економічної стійкості інноваційних фірм в системі ринкових економічних відносин шляхом перенесення на себе частини ризиків та їх оптимізації;

5) забезпечує переорієнтацію типу розвитку; впливає на структурне оновлення економіки;

6) сприяє підвищенню зайнятості, зростанню показників продуктивності праці, підвищенню кваліфікації кадрів, формуванню нової культури виробництва;

7) забезпечує зростання обсягу національного сегменту на світовому ринку, підвищення в експорті частки більш коштовної наукомісткої готової продукції високих технологій і конкурентоздатності національних виробників;

8) інтегрує науку, виробництво і ринок, консолідує найважливіші функціональні елементи ланцюжка: наука - технологія -виробництво - ринок;

9) підвищує економічну, енергетичну, продовольчу, інформаційну, екологічну та інші види національної безпеки й обороноздатності країни.

10) вкладає кошти в нові наукоємні розробки, незважаючи на те, що їх супроводжує високий ступінь невизначеності та ризику і беручи до уваги найбільший потенційний рівень одержання прибутку.

На наш погляд, ці особливості венчурного капіталу (і передусім - остання) мають бути «використаними» для активізації економічного розвитку й формування прогресивної структури національної економіки. Наразі, це доведено практикою функціонування венчурного капіталу в високорозвинутих країнах. Так, простежується прямий зв'язок між рівнем розвитку венчурної діяльності й рівнем економічного розвитку країн, у яких особливо активно функціонує венчурний капітал. Провідне місце в світовій економіці посідають США, й саме в цій країні найбільш активною є венчурна діяльність і найбільш розвинутим є ринок венчурного капіталу, частка якового становить 74% світового ринку. П'ятірку лідерів складають країни Європи з часткою ринку у 15%; Китай, на який припадає 6%; Ізраїль та Індія, з часткою 3% та 2% відповідно [11, с.8].

Венчурна діяльність у США у повній мірі може бути прикладом впливу венчурного капіталу на структурні процеси в економіці. Найбільш привабливими для венчурного інвестування є галузі природничого спрямування. Прискореними темпами зростають обсяги венчурного інвестування у ІТ-технології: частка венчурних інвестицій у них у 2008-2009 роках становила 12-14%, що майже на 10% більше порівняно з 2000-2005 роками. Перспективною галуззю для венчурних інвесторів США є програмне забезпечення соціально-економічних процесів [15]. Щодо структури венчурних інвестицій, то основними джерелами їх формування у США є пенсійні фонди, на які припадає близько 50%, на другому місці - промислові та торгові корпорації, на третьому - страхові компанії та різноманітні фонди, на четвертому -фізичні особи. Близько 10-15% фондів становить іноземний капітал. В цілому ринок венчурного капіталу США - це класична модель венчурного ринку [15].

Зауважимо що будь-яке інвестування в умовах ринкової економіки супроводжується ризиками. З цієї позиції будь-який інвестований капітал є ризиковим капіталом. Проте, за умов економічної стабільності інвестування може виключати елемент ризикованості. Щодо венчурного капіталу як такого, то ступінь його ризиковості вельми висока й наслідки непрогнозуємі. Але не дивлячись на це, власники капіталу ризикують. Практика довела, що такі випадки (ризики вкладення капіталу) виникають за умов активізації економічної кон'юнктури. Саме такі умови склалися у Сполучених Штатах Америки після економічної кризи 70-х років ХХ століття, і саме до цього періоду відностять зародження й стрімкий розвиток венчурного капіталу, який сьогодні розповсюдився у країнах західної Європи та стрімко набирає обороти у азіатському регіоні.

Проте, ринок венчурного капіталу, його обсяги має загальні тенденції динаміки ринку в цілому. Йдеться про те, що на ринок венчурного капіталу впливає загальна економічна кон' юнктура. Кризові явища, з одного боку, активізують ризикову діяльність, а, з іншого, гальмують її. Це доведено показниками динаміки обсягів венчурного фінансування. Якщо простежити показники першого десятиліття ХХІ століття, то видно, що найбільш успішним для світового ринку венчурного інвестування був 2000 рік, у якому обсяг венчурних інвестицій перевищив 116 млрд. дол., при цьому було укладено 10667 угод, середній розмір яких становив 10,9 млн. дол. У 2001 році спостерігалося значне падіння показників ринку венчурного капіталу: майже на 60% скоротився обсяг венчурних інвестицій, кількість угод знизилася на 40%, а їх середній розмір - з 10,9 до 7,6 млн. дол. Негативні тенденції (хоча і з більш низькими темпами падіння) спостерігалися на світовому ринку протягом 2002-2003 років, що фахівці пов' язують з кризою в ІТ-галузі. У 2004-2007 роках спостерігалася позитивна динаміка показників світового ринку венчурних інвестицій, причому темпи росту обсягу інвестицій перевищували темпи росту обсягів угод. За обсягом інвестицій найбільший приріст, спостерігався у 2006 році, коли він становив 22,5%. Але з початком фінансово-економічної кризи у 2008 році ситуація на ринку світового венчурного капіталу погіршилася, хоча обсяг венчурних інвестицій скоротився лише на 0,7%, обсяг угод скоротився більш як на 10% [15].

Щодо стану венчурної діяльності й обсягів венчурного фінансування в Україні, то вони не можуть бути оціненими як задовільні. Про це досить яскраво свідчить обсяг реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції промисловості, про що вже йшлося у даній статті. Проте, в Україні венчурна діяльність все ж таки відбувається. Вона здійснюється головним чином посередством венчурних фондів. Венчурні фонди представляють собою одну з форм інститутів спільного інвестування, діяльність яких полягає в акумулюванні фінансових ресурсів та у трансформуванні їх в інвестиційні з метою найбільш вигідного розміщення капіталу. За 2006-2009 роки активи інститутів спільного інвестування зросли більш, як у 4 рази, суттєво підвищився їх рівень відносно ВВП (з 3,2% до 9%), але цього ще не достатньо для забезпечення потреб економіки країни в інвестиціях. Частка венчурних фондів у загальному обсязі венчурного інвестування у 2007 році становила понад 70%, у 2009-2010 роках - понад 60%. Стрімкий розвиток венчурних фондів відбувся у 2007 році (було відкрито 256 фондів). Але вже у 2008 році їх кількість зросла лише на 78 одиниць, у 2009 році - на 59, а за І квартал 2010 року - на 41, що обумовлено об'єктивними причинами, зв'язаними зі світовою фінансовою кризою. Домінування венчурних фондів у структурі інститутів спільного інвестування проявляється і в тому, що на початок 2010 року понад 90% їх активів становили венчурні фонди, і за 2009 рік приріст активів венчурних фондів наблизився до 30% [16].

Щодо регіональної структури венчурних фондів в Україні, то їх основна частка як за кількістю інститутів спільного інвестування, так і за обсягами активів знаходиться у м. Києві та області (понад 70% інститутів спільного інвестування та вартості їх активів), а інша -головним чином у східних областях України (Харківській, Дніпропетровській, Донецькій).

Характерним для венчурних фондів є те, що переважну більшість в їх активах займають цінні папери, понад 70%. На другому місці за обсягами активів є векселі, на які припадає більше 26% активів. На третьому - негрошові кошти й банківські кредити, частка яких у відкритих та інтегральних фондах сягає рівня 23-25%. На частку грошових коштів та банківських депозитів приходиться лише 4,34% активів венчурних фондів.

На фінансування основних видів економічної діяльності в Україні припадає трохи більше 20% інвестицій з венчурних фондів, а 76% -спрямовується в інші сфери [16]. Особливістю вітчизняних венчурних фондів є те, що їх вартість чистих активів формується виключно з ресурсів юридичних осіб.

Неохідно наголосити на тому, що стрімкому розвитку венчурного капіталу в світі у цілому й зокрема у США (обумовленому пожвавленням економічної кон' юнктури після кризи 70-х років ХХ століття), сприяла державна економічна політика, спрямована на підтримку венчурної діяльності. Це знайшло прояв у спрощенні правил та процедур реєстрації малих підприємств, у зниженні податку на приріст капіталу, у послабленні обмежень Міністерства праці щодо інвестицій пенсійних фондів у венчурні фонди тощо. У свою чергу, розвиток малого підприємництва сприяв збільшенню попиту на інвестиції й активізації венчурного фінансування. Отже, у механізмі розвитку венчурного капіталу значне місце посідає державне регулювання процесу венчурної діяльності, венчурного інвестування. Практика венчурного фінансування доводить, що венчурний капітал розвивається завдяки обєднанню зусиль держави й фінансових установ. Зусилля спрямовані на венчурне фінансування ризикових проектів. Конкретний прояв цього - використання різних методів підтримки венчурної діяльності, а саме: пряме інвестування коштів держави; інвестиції від держави через створені нею державні фонди; змішані програми розвитку венчурної діяльності тощо. Саме використаття таких методів впливу держави на розвиток венчурного інвестування забезпечить бажану структуру виробництва у галузевому й територіальному розрізах.

Висновки:

1. Серед чинників, що впливають на структурні процеси й структурні зрушення в економіці важливе місце посідає формування й розвиток венчурного капіталу.

2. Вплив венчурного капіталу на сучасні структурні процеси має синергетичний характер, оскільки забезпечує зміни інституціональної структури власності, обумовлює інвестиційно-інноваційний розвиток економіки, сприяє формуванню прогресивної новітньої галузевої та територіальної структури виробництва.

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ RA^B^M COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ B PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И TCAM

3. Розвиток венчурного капіталу дозволяє розв' язати низку соціальних проблем суспільства, оскільки позитивний ефект від венчурного капіталу проявляється у надвисоких прибутках. А останні виступають додатковим джерелом бюджетних коштів, що й забезпечує соціально-економічний розвиток окремих економічних суб' єктів і країни в цілому.

4. Для активізації використання венчурного капіталу як чинника впливу на структурні процеси в Україні, необхідною є цілеспрямована державна політика сприяння розвитку венчурної діяльності. Одними із інструментів такої політики є розробка нормативно-законодавчої бази венчурної діяльності, а також створення відповідної інноваційно-інвестиційної інфраструктури й розвиток механізму державного регулювання ринку венчурного капіталу.

CПИCOK ДЖEPEЛ:

1. Беленцов В.Н. Кризис и структурные пропорции в развитии макроэкономической системы / В.Н.Беленцов //Економика промисловості. - 2008. - № 4 (43). - С. 41-51.

2. Носіков О.М. Інституціоналізація професійної зайнятсті населення України /О.М.Носіков // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. - 2010. №8 (91). - С. 128-133.

3. Дучинська Н.І. Закономірності розвитку структури економіки України за видами економічної діяльності / Н.І.Дучинська, Ю.М.Чайка // Економічний простір: зб. наук. праць. - 2010. - № 43. - С. 54-61.

4. Дучинська Н.І. Структурні особливості інноваційного розвитку економіки України / Н.І.Дучинська, Ю.М.Чайка // Матеріали IV міжнародної наук.-практ. конф. «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави». Дніпропетровськ, 2010. - Т.4. - С. 96-97.

5. Чайка Ю. М. Напрямки дослідження механізму розвитку структури національної економіки /Ю. М. Чайка // Наука молода: зб. Наук. праць ТНЕУ. - 2010. - № 13. - С. 69-72.

6. Чайка Ю.М. Механізми структурного розвитку національної економіки /Ю.М.Чайка // Вісник Київського національного торгово-економічного університету. - 2011. - № 3. - С. 30-41.

7. Школьник І.О. Взаємодія інститутів фінансового посередництва з реальним сектором економіки / І.О.Школьник, А.Ю.Семіног // Фінанси України. - 2011. - № 1. - С.83-93.

8. Чухно А.А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання /А.А.Чухно // Нкономіка України. - 2010. - №

1. - С. 4-18.

9. Проданова Л.В.   Економічне зростання й  економічний розвиток:  забезпечення сталості  економічної системи: Монографія /Л.В.Проданова. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. - 400 с.

10. Структурні реформи економіки:  світовий досвід,  інститути,  стратегії для України:  Монографія /О.І.Амоша, С.С.Аптекар, М.Г.Білопольський, С.І.Юрій та ін. - ІЕП НАН України, ТНЕУ МОНМС України. - Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ, 2011. - 848 с.

11. Кутрань К. В. Ринок венчурного капіталу: методологія , теорія та особливості функціонування. Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд.. економ. наук. - Донецьк: ДонНУ, 2012. - 20 с.

12. Статистичний щорічник України за 2010 рік / За ред. О.Г.Осауленка. - Київ: ТОВ «Август Трейд», 2011. - 560 с.

13. Стратегія економічного  і  соціального  розвитку України  (2004-2015  роки)  „Шляхом  Європейської  інтеграції" /Авт. кол.: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць, та ін. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004 - 416 с.

14. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article? art_id=47920&cat_id=46017&showHidden=1

15. Рынок венчурных инвестиций: мировые тенденции и российская практика. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: /http://news.kremlin.ru/ media/events/files/41d3140f61c 68b8bf 3b. Pdf

16. УАІБ: Аналітичний огляд ринку ІСІ в Україні 2009 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uaib.com.ua/analituaib. html

PE'ilOME

У статті проаналізовано становлення венчурного капіталу як важливішого чинника розвитку структурних процесів у національній економіці України. Доведено необхідність удосконалення інституціональної структури економіки та механізмів управління нею, зокрема необхідність державного регулювання венчурної діяльності.

Kлючoвi слова: венчурний капітал, державне регулювання венчурної діяльності, інноваційна діяльність, соціальний ефект венчурного

капіталу, структурний процес.

PEilOME

В статье проанализировано становление венчурного капитала как важнейшего фактора развития структурных процессов в национальной экономике Украины. Обоснована необходимость совершенствования институциональной структуры экономики и механизмов управления нею, в частности, необходимость государственного регулирования венчурной деятельности.

Kлючевые слова: венчурный капитал, государственное регулирование венчурной деятельности, инновационная деятельность, социальный эффект венчурного капитала, структурный процесс.

SUMMARY

In this article research the formation of venture capital as impotent factor of development of structural process in national economy of Ukraine. Argued necessary improve the institution structure of economy, mechanisms of management it, necessary of State regulation of venture activities. Keywords: venture capital, venture capital activity state regulation, innovation activities, venture capital social effect, structural process.

ВПЛИВ МІЖНАРОДНОГО АУТСОРСИНГУ НА РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Дугінець Г.В., к.е.н., доц. каф. міжнародної економіки ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури»

Постановка проблеми. На сучасного етапі свого розвитку Україна веде активний пошук місця і ролі в глобалізаційному процесі з урахуванням основних її порівняльних переваг нашої країни: багатою природно-ресурсною базою, наявних науково-технічного та людського потенціалів. Найбільшими перевагами глобалізації слід вважати створення нової людиноорієнтованої економіки та загальне підвищення ролі людського капіталу в сучасних господарських системах як особливого стратегічного ресурсу. Під цим впливом відбувається помітна трансформація людського капітал, якій з його внутрішньою здатністю до креативності та створення інновацій стає все більш затребуваним в сучасному суспільстві. З іншого боку, посилення глобалізації вплинуло на виникнення і розвиток нової форми взаємодії, а саме міжнародного аутсорсингу. Таким чином, у зв'язку з можливим позіціюванням України як у ролі постачальника аутсорсингових послуг, так і в ролі їх замовника, визначення випливу міжнародного аутсорсингу на розвиток людського капіталу в сучасних умовах є досить актуальним питанням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження міжнародного аутсорсингу знайшли відображення в роботах іноземних вчених, а саме М. Аміті, Дж.Брайана, С.Календжяна, А.Шеянова та інших. Нажаль, у вітчизняних наукових виданнях лише незначну кількість статей присвячено дослідженню питань міжнародного аутсорсингу. У свою чергу, еволюція теорії «людського капіталу» отримала розвиток в працях сучасних вчених: Г. Беккера, М. Блауга, Е.Дж. Долана, Дж. Кендрика, Дж. Коулмена, Дж. Мінцера, Б. Чизвика, Т.В. Шульца. Серед українських науковців, які працюють над розробкою концепції людського капіталу, варто виділити О. Грішнову, Н.

© Дугінець T.B., 2G12

Голікову, В. Антонюк, В.Гейця, Л.Семів та ін. Між тим слід зазначити, що питанням впливу міжнародного аутсорсингу на розвиток людського капіталу в Україні за умов глобалізації не було приділено належної уваги.

Таким чином, метою дослідження є визначення особливостей взаємозв'язку міжнародного аутсорсингу та розвитку людського капіталу в умовах глобалізації.

Викладання основного матеріалу. Сучасний стан світової економіки характеризується високим ступенем економічної взаємозалежності країн, що обумовлено змінами в організаційній структурі світового виробництва, розвитком транснаціональної торгівлі та інвестицій, міжнародного поділу праці і аутсорсингу, наявністю багатонаціональних компаній, тісними інформаційними зв'язками. Слід зазначити, що аутсорсинг та глобалізація - це два процеси, які дуже тісно пов'язані між собою. Аутсорсинг є одночасно інструментом і формою глобалізації світової економіки. Ось уже кілька десятиліть аналітики спостерігають за тим, як розширюються сфери застосування аутсорсингу, виділяючи як позитивні, так і негативні наслідки його впливу на процес розвитку на всіх рівнях: національному, регіональному та глобальному (рис.1).

Аутсорсинг почав поширюватися в 80-ті роки минулого сторіччя - як ефективний спосіб зниження витрат і збільшення прибутковості. В 90-х роках прийшло усвідомлення того, що аутсорсинг - це не тільки спосіб підвищення прибутковості підприємств, але й засіб, який сприяє поглибленню діяльності за рахунок зосередження на основному напрямку й передачі побічних, допоміжних функцій зовнішнім фахівцям. Різні економічні школи по-різному підходять до визначення аутсорсингу. У неокласичній теорії аутсорсинг розуміється як система взаємозалежних і взаємодіючих суб'єктів, відносини між якими визначаються й змінюються в часовому аспекті відповідно до зміни граничних величин, таких як витрати на виробництво товарів та послуг усередині фірми в порівнянні з виробництвом поза нею. У рамках теорії трансакційних витрат аутсорсингові відносини являють собою відносини між економічними суб'єктами, що формуються в процесі їх взаємодії в рамках мережі зовнішніх, аутсорсингових контрактів на основі аналізу трансакційних витрат.

70-76

5Э-65

30-35

І 11м

47-51

30-32

17-19

22-25

В9-93 92-96

35-37 ■■ 36-ЭВ

^-40%

2004 2005 2006 2007 2003 2009 ІТ-аутсорсинг

Аутсорсинг бізнес-процесів

Рис.1. Динаміка міжнародного ринку аутсорсингу за 2004-2009 рр., млрд. дол.[7]

На фоні процесів глобалізації аутсорсинг виходить за рамки окремих національних господарств та набуває нового значення у якості міжнародного аутсорсингу. По суті, міжнародний аутсорсинг - це реалізація порівняльних переваг, при якій відбувається трансформація мотивів застосування аутсорсингу від максимізації ефективності операцій і зниження витрат, за рахунок передачі ряду допоміжних функцій за межі компанії до консолідації та створення стратегічних альянсів, міжнародних мереж на основі використання передових інформаційних технологій, науково-технічних досягнень в галузях. Аутсорсинг зі стратегії управління перетворюється на форму функціонального поділу -кооперації праці на основі високих технологій. При цьому країна, що приймає діяльність по наданню аутсорсингових послуг, виграє за рахунок країни, що виводить послуги в закордонні країни й території, завдяки створенню робочих місць, залученню інвестицій і зростанню валютної виручки. З іншого боку, завдяки міжнародному аутсорсингу фірми можуть скоротити свої витрати, підвищити якість і поліпшити механізми надаваних ними послуг, що підвищує їх конкурентоспроможність, впливаючи на економіку країн, де знаходяться ці компанії.

Міжнародний аутсорсинг може мати кілька форм:

- передача розташованої в іншій країні власній дочірній фірмі або незалежній компанії по субпідряду специфічних завдань або функцій для виробництва продукції або результату послуги в країні базування компанії-замовника;

- передача частини виробничого завдання або функції з метою прискорення її виконання;

- передача замовлення іноземному підприємству, що знаходиться за кордоном, для постачання результату виробництва філії компанії-замовника;

- створення спільного підприємства для надання послуг філіям материнської компанії;

- укладання аутсорсингової угоди з багатонаціональною компанією для підтримки (одержання товарів і послуг) підприємств багатонаціональної компанії в різних країнах («глобальна багатобічна аутсорсингова модель»).

Таким чином, найважливішими причинами застосування міжнародного аутсорсингу є прагнення до збільшення продуктивності праці при зменшенні витрат і бажання сфокусуватися на основній діяльності. Крім того, аутсорсинг дозволяє зменшити терміни виконання робіт, а також полегшує доступ до нових технологій і до спеціального устаткування підприємств-замовників аутсорсингових послуг, що надає можливості ефективно використовувати наявний людський капітал та розвивати його в країнах, де розташовані підприємства-аутсорсери.

Необхідно зазначити, що розгляд еволюції поглядів на людський капітал у межах різних шкіл і напрямків вітчизняної та зарубіжної економічної думки, надав можливість автору класифікувати існуючі теорії людського капіталу регіону відповідно до мети даного дослідження. Визначено, що під поняттям «людський капітал» розуміють не просто сукупність знань, здібностей, якими володіє людина від народження, а придбаний запас знань, умінь, навичок. Причому цей запас доцільно використовувати в тій чи іншій сфері суспільної діяльності, оскільки це сприяє зростанню продуктивності праці і виробництва як окремого підприємства, так й країни у цілому.

В ході своєї еволюції розвиток людського капіталу зазнав значних змін: у доекономічну епоху він носив виключно інстинктивний характер, а формою його суспільної організації була спільна діяльність людей в межах общини; в економічну епоху - розвиток вже мав свідомий характер, що визначається суто егоїстичними інтересами, а різноманітні форми його організації утворюються за умов відокремлення товаровиробників та суспільного поділу праці; у постекономічну епоху - він набуває креативного характеру, який базується на експансії творчості та нововведень. В загальному розумінні розвиток людського капіталу можна вважати процесом безперервногоповторення "виробництва" самої людини як такої, а також її знань, вмінь, навичок, кваліфікації, тобто створення всього того, що входить до складу людського капіталу та визначає специфіку його функціонування. Причому розвиток людського капіталу у функціональному контексті передбачає інтенсифікацію та підвищення продуктивності діяльності з відновлення сутнісних сил; у структурному -нагромадження вже існуючих та утворення нових елементів людського капіталу; у соціальному - нарощування відносин з оновлення різноманітних здібностей і потреб людини (рис. 2).

Розвиток людського капіталу

Функціональний аспект

Структурний аспект

Соціальний аспект

Рис. 2. Розвиток людського капіталу

Слід зазначити, що розвиток людського капіталу у збільшених обсягах призводить до: підвищення рівня спеціалізації або універсалізації людського капіталу в залежності від характеру самого відтворення; посилення існуючих та утворення нових зв' язків між елементами людського капіталу; вдосконалення взаємодії носія людського капіталу з соціальним та технічним оточенням.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 


Похожие статьи

Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам