Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам - страница 47

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 

Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами у 2010р. _(млн. дол.)_

|                                            | Експорт (млн. дол.)

Імпорт (млн. дол.)

Баланс (млн. дол.)

 

Всього

 

51405,1

 

60742,2

-9337,0

РФ

 

13051,9

 

22198,0

-8769,9

ЄС

 

13829,6

 

19101,2

-5271,6

Насамперед, товарообіг з Європейським Союзом є збалансованішим, ніж з Російською Федерацією. Якщо дефіцит торгового балансу з ЄС у 2010р. складав 5271,6 млн. дол., то з Росією він досягнув 8769,9 млн. дол. Такий стан є результатом дії різнохарактерних факторів. У торгівлі з РФ він пов'язаний переважно із сировинною та енергетичною залежністю української економіки від російської. Так, у 2010р. імпорт продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості складав 34,8%, полімерних матеріалів, пластмаси та каучуку - 10,7% і недорогоцінних металів та виробів з них - 6,0%. Україна імпортувала на 3 137 711,1 тис. дол. сирої нафти, на 9 392 939,7 дол. - природного газу і на 1 205 869,0 вугілля, що становить майже 62% всього імпорту з Російської Федерації у 2010 році.

Така залежність від однієї країни у стратегічних аспектах є неприпустимою з позицій державної безпеки і потребує здійснення заходів, направлених на диверсифікацію імпорту енергоресурсів та інших сировинних товарів. До того ж, вона позначається на формуванні інноваційної економіки. Іншими напрямками зменшення енергозалежності країни є збільшення виробництва продукції вітчизняного походження, перехід на енергоощадні технології, здійснення яких вже розпочато.

У структурі імпорту з ЄС суттєву питому вагу займає наукомістка продукція. Зокрема, закупівля механічного обладнання, машин і електрообладнання у 2010 році складала 20% імпорту; ще 19,2% припадало на продукцію хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, у складі якої майже 45% займала фармацевтична продукція.

Отже, кількісні показники структури імпорту та їхня якісна оцінка дозволяє стверджувати, що зовнішня торгівля з огляду на забезпечення стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку для України є більш сприятливою з Європейським Союзом, ніж з Російською Федерацією. Якщо товарні потоки з Росії є такі, що мають бути суттєво зменшені, то у торгівлі з європейськими країнами Україна зацікавлена у зростанні імпорту значної товарної номенклатури, закупки якої сприятимуть формуванню інноваційної моделі економічного розвитку.

Суттєві конкурентні переваги має європейський ринок для розвитку експортного потенціалу України. Особливо це стосується продукції аграрного походження. Російська Федерація, маючи найбільшу в світі територію, цілком спроможна забезпечити потреби свого населення у сільськогосподарських товарах традиційного українського ринку. Ці переваги певним чином дають себе знати періодичними «торговими війнами» (трубними, молочними, м'ясними, сирними, цукровими і т. і.). Їх можна вести у тих формах і тими методами, які мають місце останніми роками. Проте, для Європейського Союзу з його великим населенням і відносно малою територією попит на українську аграрну продукцію може мати постійну тенденцію до зростання, особливо за умови підвищення її якості і екологічної чистоти.

Проте, не можна не враховувати і виклики, які пов' язанні із лібералізаціє торгівлі з ЄС для сільського господарства. Для українських аграрників можуть оптимістично сприйматися показники імпорту ЄС сільськогосподарської продукції, у якому є всі підстави для України розраховувати на збільшення своєї частки. Це не зважаючи на те, що ЄС є найбільшим експортером аграрної продукції. Нині на світовому аграрному ринку на нього припадає близько 42% експортних потоків і 44% імпортних при тому, що експортні можливості ЄС в 50 разів перевищують українські. При цьому, в Європі приділяється велика увага захисту національного товаровиробника у сільському господарстві. Це стосується насамперед ринку молока та молочної продукції. Середній тариф на ці продукти у 2009 році склав 50% при українському показникові в 12%. Крім того, ключові ринки захищені ще й тарифними квотами, що охоплюють близько 15% тарифних ліній за ключовими позиціями [1].

Важливою рисою зовнішньої торгівлі України є розвиток дезінтеграційних процесів в рамках так званого колишнього «єдиного народногосподарського комплексу». За дослідженнями Київського національного торговельно-економічного університету, якщо у 1996 році більше половини експорту України припадало на країни СНД, серед якого понад 75% був експорт з РФ, то у 2008 році експорт в країни СНД становив 35% від загального обсягу українського експорту, що лише на 6% було менше ніж експорт з європейських країн. Частка ж Росії протягом 1998-2009 років у зовнішньоторговому обороті України скоротилася на 12 пунктів, а в загальному експорті товарів і послуг на 7%. Ще більше (на 18,4%0 скоротилася частка імпорту [2, 316]. Це стало наслідком відмови від економічно недоцільних зв' язків, переходом у розрахунках між суб' єктами господарської діяльності на ціни світового ринку, різким скороченням виробництва в країнах СНД, політизація економічних відносин. Та й Росією підписано за двадцятирічний період велика кількість договорів і угод, покликаних регулювати відносини в економічній сфері, однак проблеми далеко не завжди ліквідуються, а в певні періоди навіть загострюються.

Розглядаючи економічні інтереси України в ракурсі ринків Європейського Союзу і Російської Федерації, варто зазначити, що їх треба інтерпретувати як такі, що мають позитивну направленість і у західному, і у східному напрямках. Ці два найбільші географічні сусіди повинні конкурувати між собою за ринок України і у їхньому змаганні на нашому національному ринку вибиратимуться ті пропозиції, які природним чином нестимуть для споживачів більші поточні і стратегічні вигоди. Проблема не може ставитися і вирішуватися Україною за формулою «або-або», і такий підхід має бути сприйнятий всіма сторонами. Відступ від законів чесної конкуренції переводитиме співпрацю у русло політичного протистояння, що не прийнятно.

По-іншому повинне ставитися питання, коли йдеться про участь в інтеграційних об' єднаннях. Вступ до певного союзу означає вибір такого кола країн, що договорилися про єдині для всіх його членів принципи, які відкривають для них нові можливості щодо соціально-економічного розвитку. За таких умов співпраця з іншими країнами не повинна перешкоджати реалізації економічних інтересів членів об' єднання. Це характерно для зовнішньоекономічних зв' язків кожної із з 156-ти країн-членів СОТ, торгівля і вирішення спірних питань між якими здійснюється за єдиними правилами, що зафіксовані у близько 30-ти угодах організації. Членство в іншій міжнародній спільноті, яким є, зокрема, Європейський Союз, забезпечує ще більше розширення політико-економічних свобод, адже члени ЄС здійснюють спільну зовнішню політику; створили єдиний ринок матеріальних благ, послуг, капіталу і праці; мають єдину валюту і впровадили спільне громадянство.

Створення регіональних інтеграційних об' єднань більшою мірою обумовлюється не стільки дією фактору конкуренції, скільки неможливістю самотужки навіть для великих держав, а ще пак малим економікам, повною мірою використовувати досягнення сучасної цивілізації. Тому точніше виділяти так званий «проінтеграційний процес», як це характерно для методології Д. Г. Лук'яненко. Він зумовлений «розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу обмежених ресурсів, бажанням держав і корпорацій найбільш ефективного його використання у власних цілях» [3, 26].

Нині у формуванні інтеграційних процесів вирішальне значення мають такі цивілізаційні фактори як науково-технічний прогрес та створення сприятливого для людського розвитку соціокультурного середовища. Саме це розуміння інтеграції починає домінувати в українській науковій думці.

Переважання факторів цивілізаційного характеру в інтеграційних процесах означає, що при створенні міждержавних союзів з метою економічного й політичного взаємопроникнення національних політико-економічних систем не доводиться орієнтуватися на подібність досягнень в економіці чи етнічну і мовну схожість. Інтеграція набирає практичного сенсу, якщо учасники міждержавного союзу можуть створити кожному умови досягнення форпосту цивілізації. Відповідно союзи, що не представлені країнами-світовими лідерами, не можуть вважатися цілком інтеграційними об' єднаннями. Це добре видно при аналізі досягнень Європейського Союзу, який, як добре формулює Д. Г. Лук'яненко, «єдиний приклад інтегрованих національних економік [3, 12]».

З іншого боку, негативне відношення багатьох європейців до прийому Туреччини в ЄС пояснюється не географічною приналежністю держави, переважна частина якої (95% території) знаходиться в Азії, а побоюваннями «зіткнення цивілізацій» (the Clash of Civilization). Bважається, що входження ісламської країни до єдиного союзу християнських держав може спричинити численні конфлікти через різницю у фундаментальних гуманітарних цінностях [4]. На цьому фоні Україна для європейців є країною, яка сприймається із значно вищими позитивістськими настроями. На жаль, наразі ЄС не готовий дати Україні чіткі перспективи членства через внутрішню політичну нестабільність, хоча й пішов на підписання з Україною угоди про асоціацію, інтегральною складовою якої будуть положення про зону вільної торгівлі. Хоча очільники ЄС ніколи не заперечували наявності принципової можливості входження України до його складу. Mалo того, угоди про асоціацію укладалися Європейським Союзом з країнами, які були кандидатами на членство в ЄС.

Говорячи про цивілізаційний фактор, треба мати на увазі, що його вплив на розвиток є не другорядним, а вирішальним. Економічне лідерство США і європейських країн є наслідком культурних надбань західної цивілізації, а не навпаки. Саме завдяки їм створена техніко-технологічна і організаційна основа західної економіки. Приклад Японії, Південної Кореї, Китаю, Індії, деяких інших країн свідчить про те, що виділення і активізація певних культурно-цивілізаційних досягнень може забезпечити успішну конкуренцію з наявними лідерами національної економіки в цілому або окремих її галузей. З огляду на це є великий сенс в орієнтації національної політики на конкуренцію у культурно-цивілізаційній сфері, підпорядковуючи її цілям економічного наздоганяння й випередження лідерів.

У співпраці з країнами-претендентами на членство Європейський Союз відіграє роль «цивілізуючої сили», що транслює їм власні позитивні цінності. Boffli є не у всьому, але їх настільки багато, що складно сказати, де їх не має. Проте, головні досягнення європейської цивілізації - це побудова зони стабільності, безпеки і процвітання; це демократичні цінності, які включають соціально-економічні і культурні виміри; це верховенство закону і прав людини. З огляду на такі пропозиції Євросоюзу для претендентів на членство у ньому не має альтернативи для рівноцінної паралельної інтеграції - в ЄС чи інші об' єднання (наприклад, в митний союз Білорусії, Казахстану і Poсiйськoї Федерації). У такому випадку інтеграція на схід може допускатися лише по тих лініях, що не суперечать європейському вектору або якщо країна не сприймаються ЄС в якості стратегічного партнера.

Висновки. Україна є активним учасником інтеграційних об' єднань, що розвиваються як у західному, так і у східному напрямках. Проте, з огляду на значущість експортно-імпортних відносин для техніко-економічного прогресу перспективнішим є західний напрямок інтеграції з наступним отриманням статусу членства у Європейському Союзі. Сприятливим фактором такого розвитку є і цивілізаційна близькість з країнами Європи, її культурні цінності.

СТИГОК ДЖ^ЕЛ:

1. Стенограма другого засідання робочої групи «Україна - ЄС на шляху до розширеної зони вільної торгівлі» національного конвенту України щодо ЄС 09 червня 2011 р. [Електронний ресурс]. Peжим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2011_table/0609_stenog.pdf.

2. Структурна переорієнтація зовнішньої торгівлі у системі факторів економічного зростання: монографія / А.А. Mазаpакi, ^M. Meльник, B.B. Юхименко [та ін.]; за заг. ред. А.А. Mазаpакi. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - 2011.

3. Лук'яненко Д. Г.Глобальна економічна інтеграція: Moнoгpафiя / Лук'яненко Д.Г. // К., ТOB «Національний підручник», 2008.

4. Huntington S. P. The Clash of Civilization and the Remaking of World Order. - New York: Simon and Shuster, 1996.

PE'ilOME

Poзглянутo теоретичні основи створення інтеграційних об'єднань країн. Показано рамкові можливості підключення України до євразійських інтеграційних процесів. Доведено, що попри важливість територіального фактору, вирішальну роль у створення інтеграційних об' єднань відіграють економічні та цивілізаційні чинники. Обґрунтовано переваги європейського вектору інтеграції для України. Ключові слова: інтеграція, інтеграційне об'єднання, європейський вектор інтеграції. PE'ilOME

Pассмoтpeны теоретические основы создания интеграционных объединений стран. Показано рамочные возможности подключения Украины к евразийским интеграционным процессам. Доказано, что несмотря на важность территориального фактора, решающую роль в создании интеграционных объединений играют экономические и цивилизационные факторы. Обоснованы преимущества европейского вектора интеграции для Украины.

Ключевые слова: интеграция, интеграционное объединение, европейский вектор интеграции.

SUMMARY

It is considered the theoretical basis for the creation of countries' integration associations. It is displayed framework possibilities for the involvement of Ukraine into the Eurasian integration processes. It is shown that despite the importance of local factors, a crucial role in creating integration unions play economic and civilizational factors. The advantages of European integration vector for Ukraine are grounded. Keywords: integration, integration association, the European vector integration.

РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ БОРГОВИХ ВИКЛИКІВ Кучеренко В., аспірант кафедри міжнародної економіки, Донецький національний університет

Актуальність теми дослідження. Принципово нової якості процес глобалізації набуває під впливом сучасних системних трансформацій - із тенденції до глобалізації відбувається пришвидшений розвиток і перетворення у всепоглинаючий процес, що має складну мотиваційну природу, позитивні та негативні впливи системного характеру. Нові імпульси і нову більш суперечливу якість отримують як транснаціоналізація з формуванням глобальних корпоративних структур, переважно шляхом злиттів і поглинань, так і регіональна економічна інтеграція, котра виходить на континентальний та міжконтинентальний рівні.

Мета дослідження полягає у розвитку теоретико-методологічних та практичних засад активізації процесів глобальної трансформації світового фінансового ринку в умовах впливу глобальних боргових викликів.

Економічні та фінансові трансформації в контексті глобалізації світового господарства та фінансових ринків знайшли відображення в наукових працях Е.Азроянца, О.Білоруса, Ю.Козака, В.Левківського, Д.Лук'яненка, З.Луцишин, Ю.Макогона, В.Новицького, Т.Орєхової, Л.Руденко-Сударєвої, Ю.Пахомова, О.Плотнікова, А.Поручника, Є.Савельєва, С.Соколенка, А.Філіпенка, В.Чужикова, О.Якубовського та ін.

Основна частина. Характерною особливістю сучасного етапу світогосподарського розвитку є взаємозалежність різних сфер економічної та неекономічної діяльності між собою. Разом з цим, взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків також набуває складної структури і характеризується цілою сукупністю взаємопов'язаних та багатовекторних зв'язків. Так, здебільшого приплив іноземних інвестицій в країну супроводжується експортом товарів і послуг з країни-інвестора, а також потоками технологій, ноу-хау та капіталу. З іншого боку, зростання експорту може супроводжуватися припливом іноземних інвестицій і технологій, а також збільшенням імпортних потоків тощо.

Напередодні глобальної фінансової кризи по оцінках МВФ у процеси фінансової глобалізації були повністю інтегровані ринки країн розвинених економік і до 30-50% обсягів національних фінансових ринків країн, що розвиваються. Невизначеність і нерівномірність

© Кучеренко В.В.., 2012

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ PA^mM COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ В PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И

процесів фінансової глобалізації відображалася в прискоренні структурних перетворень національних фінансових ринків, а також у рості числа злиттів і поглинань у світовій економіці [1].

Глобалізація фінансових ринків полягає в посиленні їх ролі через процес інтенсифікації руху фінансових ресурсів між країнами та регіонами світу, що супроводжується виникненням якісних змін у структурі СФP, управлінні та філософії його функціонування. Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаментальними змінами. B останні десятиліття визначний вплив на розвиток світової економіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з'ясовується не лише взаємозв'язок, а й складне підґрунтя нелінійного, суперечливого, нерівномірного процесу.

Географічна структура міжнародного фінансового ринку відображає переміщення капіталу між окремими країнами, групами країн і регіонами через міжнародні фінансові центри. Фахівці виокремлюють 13 фінансових центрів. Кращими з них є Лондон та Нью-Йорк. Також треба відзначити, що Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт, Женева, Чикаго, Токіо та Сідней не відносяться до глобальних фінансових центрів. Найбільша кількість іноземних банків та їх філій розміщена в Лондоні - 600. До того ж в Лондоні реєструється найбільша частка транснаціональних банківських операцій - близько 14% [3]. B результаті аналізу географічної структури міжнародного фінансового ринку (індекс розвитку світових фінансових ринків «The Financial Development Report 2011») встановлено, що найбільш розвинені фінансові центри базуються у Гонконгу, США, Beликiй Британії, Сінгапурі та Австралії [4].

5.4 -і-

1. Top 10 країн світу за індексом розвитку фінансових ринків в 2011 р., бали [4]

Peзультати аналізу останньої глобальної світової фінансової кризи підтвердили, що саме неконтрольовані потоки спекулятивних капіталів, не пов' язані з реальною динамікою виробництва чи торгівлі, спричинили серйозні втрати для національних економік і призвели до розвитку світової валютної кризи.

Так, національні і міжнаціональні (на зразок «єврозони») фінансові системи дуже щільно взаємопов' язані і переплетені. Тому не дивно, що внутрішня криза в американській фінансовій системі призвела до кризи загальносвітового масштабу. Фінансова криза у США почалась з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добрались і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску [2].

У глобальному економічному середовищі банкрутство підприємств та фінансово-кредитних установ може бути зумовлено не тільки певними регіональними локальними проблемами, а й результатом системної кризи світових фінансових і грошових ринків загалом. Фінансові кризи зумовлюють значні втрати як для держав, так і для населення.

Найбільші світові компанії звернулись про допомогу до урядів своїх держав з проханням для підтримки своєї ліквідності надати фінансову допомогу під заставу акцій. Наприклад, потужна американська страхова компанія "AIG" отримала 87 млрд. дол. США в обмін на 87% своїх акцій. Західні страхові та перестрахувальні компанії виявились неготові до роботи в умовах знецінення активів завдяки падінню фондового та товарного ринку, падіння попиту на страхові та перестрахувальні послуги. Крім цього, показник комбінованої збитковості свідчив про те, що конкуренція серед західних страховиків диктувала правила представникам страхового бізнесу, за якими дозволялось мати збитки від страхової та перестрахувальної діяльності більше 100%, при цьому, мати позитивний фінансовий результат за рахунок доходів від інвестиційних вкладень, які коливалися у консервативних страхових компаній в межах від 10 до 25% річних [5].

Bизначeнo, що останнім часом збільшуються обсяги використання фінансових інструментів зовнішніх запозичень з метою відновлення позитивної динаміки розвитку світової економіки, серед яких інструменти грошового ринку й торговельні кредити. При цьому тенденція скорочення частки заборгованості за двосторонніми кредитами супроводжується збільшенням обсягів зобов'язань за багатосторонніми кредитами, що надаються країнам міжнародними фінансово-кредитними організаціями. Так, показник сукупної заборгованості країн світу станом на 01.01.2011 р. склав 506,9 млрд. дол. США, збільшившись у порівнянні з 2007 р. на 48,7%.

Слід також зазначити, що органи державного управління розвинених країн більше активні на світових фінансових ринках, чим у країнах, що розвиваються. Частка зовнішнього боргу в сукупному урядовому боргу цих країн значно вище. Так, у Франції й Німеччині зовнішні державні позики перевищують внутрішні: частка зовнішнього урядового боргу перевищила 62,5% й 52,9% відповідно.

У свою чергу, частка зовнішнього боргу органів державного управління аналізованих країн, що розвиваються, менше. Найнижчими показниками характеризуються Бразилія й Китай (4,7% й 48% відповідно). Найбільші обсяги зовнішніх ресурсів спостерігаються в Туреччині й ПАP: 26,3% й 28,6% відповідно.

Найбільшим боржником світу є Японія. Її сумарний держборг в даний час складає 10,6 трлн. дол США, а це майже 200% японського BBH Якщо розділити весь держборг на кожного жителя цієї країни, то вийде, що на кожного японця припадає 83,8 тис. дол США держборгу.

Сполучені Штати Америки на другому місці. Їх держборг становить трохи більше 9 трлн. дол США. Однак через те що розмір американської економіки майже в три рази більше японської (BBП США - понад 14,5 трлн. Дол США), то держборг Америки становить всього близько 61% від BBH На кожного жителя США припадає 29,3 тис. дол США боргу.

Слідом за США з великим відставанням розташувалися найбільш економічно розвинені країни Єврозони. Борги німецького уряду становлять майже 2,3 трлн. дол США (75,6% від BBП).

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ RA^B^M COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ В PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И

12000

Pис. 2. Пайбільші країни-боржники у світі в 2011 році, млрд. дол. CIUA [5]

B Італії держборг не набагато менше, ніж у Німеччині - 2,26 трлн. дол США, але щодо італійського BBП це незрівнянно більше ніж у німців - 118%. Уряд Франції заборгувало близько 2 трлн. дол США (86% від BBП).

Економісти MBФ прогнозують, що сумарний держборг десяти найбільш розвинених країн буде рости аж до 2014 року. І збільшиться з 78% від їх BBП у 2007 році до 114% у 2014 році.

За сумами боргу розвинені країни є безперечними лідерами. На десять найбільших боржників (всі країни G7, а також Іспанія, Китай і Індія) припадає близько 80% всієї світової заборгованості. У сумі розвинені країни повинні віддати більше одного світового BBП за боргами. Однак за темпами зростання боргу першість утримують країни, що розвиваються.

Так, Латвія очолює ТОП-10 країн, які нарощували держборг найбільш швидкими темпами в 2008-2010 роках (середньорічний приріст - 67%). З початку 2008 року заборгованість цієї прибалтійської держави виросла в 4,2 рази - до 10 млрд. дол США (44% BBП).

Слідом за Латвією йде Люксембург, його борг зріс за неповних три роки майже в 4 рази. На третьому і четвертому місці Ботсвана (3,4 рази) і Чилі (2,8 рази). Україна в рейтингу найбільш динамічно позичають, знаходиться на 13-му місці. За останні три роки держборг України зріс більш ніж у два рази - до 36 млрд. дол США.

Китай, Індія, Poсiя, Бразилія та Meксика разом визначають 25% від світового BBH За останні кілька років борги цих країн були знижені і в сумі складають не більше 15% від їх національного BBП [6].

За державним зовнішнім боргом та зовнішніми позиками стоїть міжнародна політика держав, фінансові корпорації та конкретні

люди.

Висновки. Сучасний період розвитку міжнародних економічних відносин характеризується ускладненням світової економічної політики, перегрупуванням фінансово-економічних і політичних сил. Сучасна модель світової економіки стала механізмом, здатним зближати підходи країн з різними економічними моделями до вирішення ключових світових проблем.

Bстанoвлeнo, що реформування світової системи фінансів має базуватись на впровадженні системи фінансової стабілізації, яка повинна включати наступні етапи: реалізацію стабілізаційних програм і конкретних заходів щодо стимулювання та підтримки економічного зростання, визначення базових принципів реформування глобальних інститутів з метою запобігання майбутніх катаклізмів, формування механізмів протидії міжнародним фінансовим кризам та реформування MBФ.

СТИГОК ДЖ^ЕЛ:

1. Гриценко B. Світова фінансова криза: діагностика та нові підходи до виживання на фінансовому ринку / B. Гриценко // Biсник Національного банку України. - 2011. - № 2. - С. 20-26.

2. Доклад но вопросам глобальной финансовой стабильности [Электронный ресурс] // International Monetary Fund: [сайт]. - Peжим доступа: www.imf.org/external/russian/pubs/ft/gfsr/2010/02/pdf/sumr.pdf

3. Клюско Л.А. Транснаціональні банки: позитивний вплив і негативні наслідки для національних банківських систем / Л.Клюско //Актуальні проблеми економіки №8 (110).- 2010 - С.257-264.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 


Похожие статьи

Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам