Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам - страница 56

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 

Прямая благотворительность, В. Антонов, президент «Универсальной инвестиционной группы»

2,9

«Галицкая лига меценатов», М. Рогуцкий, президент корпорации «Артор»

1,5

Мировой опыт свидетельствует, что самой эффективной формой самоорганизации общества является объединений граждан. Цель их деятельности сориентирована на решение определенных проблем общественной жизни региона. В критические периоды жизнедеятельности государства - преодоление кризисов, изменение стратегии развития - негосударственные неприбыльные организации берут на себя коррелирующую роль, направляя энергию граждан на творческую деятельность и обеспечивают социальную стабильность общества.

Таким образом, в настоящее время субъектами рынка социальных услуг с целью удовлетворения социальных потребностей человека (денежных пособий и социальных услуг) являются институты государства, бизнеса, общества. Для государства целями социальных инвестиций могут быть одновременно повышение национального дохода и уровня (качества) жизни и социальной стабильности, для бизнеса - прибыль, для некоммерческих организаций - повышение уровня и качества жизни посредством удовлетворения материальных, духовных и социальных потребностей. Для последних получение прибыли не является целью социального инвестирования.

Механизм взаимодействия государства, бизнеса и общества базируется на оптимальном использовании следующих системных принципов: достижении консенсусности интересов власти, бизнеса и общества в ходе общественной дискуссии по идентификации основных направлений экономической и социальной стратегии государства; институционализации взаимоотношений предпринимательских структур, общества и органов власти через укрепление роли институтов Общественных советов, лоббирующих структур, саморегулируемых организаций предпринимателей и др., реализацию социальных и благотворительных программ; участии градо-, бюджетообразующих и крупных фирм в социально-экономической жизни местного сообщества через институт государственно-частного партнерства и другие модели партнерства; транспарентности отношений государства и бизнеса; демократизации процессов принятия стратегических решений; диверсификации социальной ответственности бизнеса и власти [7-8].

Особенно эффективно взаимодействие социальных партнеров при решении задач, стоящих в социальном секторе региона, осуществляемых экономической политикой, организационной формой которых являются социальные проекты. При этом социальный проект рассматривается как ограниченное по времени целенаправленное изменение социальной системы с предъявляемыми требованиями к качеству результатов, возможным расходом средств, ресурсов, специфической организацией и допустимым уровнем риска. Важной составляющей социальных проектов является структурирование и распределение связанных с ними рисков между социальными партнерами. Социальный проект отличается от других типов проектов тем, что: цели только намечаются и должны корректироваться по мере достижения промежуточных результатов; количественная и качественная оценка целей и результатов затруднена в силу наличия нематериальных компонентов; сроки и продолжительность проекта зависят от вероятностных факторов или только намечаются и в ходе реализации проекта подлежат уточнению; расходы на проект зависят не только от бюджетных ассигнований, но и от средств других социальных партнеров и степени их договоренности о взаимных интересах; ресурсы выделяются по мере потребности в рамках возможного, т.е. при изменении экономической ситуации возможен пересмотр промежуточных целей и сроков или временной остановки проекта; обладают наибольшей неопределенностью.

Социальные проекты классифицируются на: бюджетные проекты; проекты социальной направленности бизнес-организаций; проекты партнерства с местными, региональными органами государственного управления; проекты партнерства с некоммерческими организациями; проекты информационного сотрудничества со СМИ; проекты социальных интернет-сетей; донорские социальные сети.

На современном этапе развития мировой экономики и мировых производственных сил особое значение для государства приобретает создание и поддержание устойчивого интенсивного роста инноваций. В связи с этим государственно-частное партнерство (ГЧП), как экономическая модель является мощным инструментом, способным обеспечить инновационное развитие страны и решить национально значимые проблемы [9-10]. При этом введение в Украине законодательства о государственно-частном партнерстве, которое является по своей сути инновационной моделью (механизмом и инструментом) межсекторного взаимодействия, позволяет начать активную легитимную практику решения инфраструктурных проектов.

Решение социальных проблем региона путем развития взаимодействия власти, бизнеса и общества - многогранная проблема, включающая: изучение социальных потребностей населения; диверсификацию ответственности государства в удовлетворении потребностей населения; распределение функций между социальными партнерами с учетом их ресурсов; особенности и технологии взаимодействия государства с бизнесом и обществом при решении проблем на основе баланса интересов участников этого процесса.

Развитие комплексной модели партнерства власти, бизнеса и общества на региональном уровне должно пройти следующие этапы:

1) осознание представителями органов государственной власти региона межсекторных взаимодействий для развития территории;

2) создание институциональной и нормативно-правовой базы развития партнерства, закрепление взаимодействий в соответствующих стратегиях и концепциях, принятие необходимых региональных решений;

3) координация и привлечение к системе партнерства некоммерческих организаций и бизнеса, разработка и подписание соответствующего соглашения;

4) запуск в действие системы партнерства в регионе. Этот этап подразумевает серьезный пересмотр региональной политики органами государственной власти. В частности, целевые социальные программы и проекты развития территории могут быть разделены на три вида:

а) программы и проекты, полностью реализуемые властью;

б) программы и проекты, которые могут быть полностью отданы в аутсорсинг;

в) программы и проекты, которые могут реализовываться совместно. Этап реализации является самым серьезным, длительным и ответственным, так как предполагает использование множество технологий и инструментов взаимодействий, от корректности реализации которых зависит эффективность партнерства в регионе;

5) мониторинг развития партнерства и оценка его эффективности. Этап предполагает оценку и отслеживания обратной связи по реализации партнерства, поиск идей, инновационных технологий, дальнейших путей развития партнерских взаимодействий, которые в дальнейшем будут основой соответствующих стратегий, соглашений и практики.

Ключевыми индикаторами моделирования управления взаимодействием государства и бизнеса в регионе являются: уровень социально-экономического развития региона; уровень развития бизнеса в регионе, а также специфика и степень консолидации его интересов; традиции отношений региональных властей и субъектов бизнеса между собой и с центром; уровень инвестиционной привлекательности региона; эффективность взаимодействия государства и бизнеса; стадия жизненного цикла системы взаимодействия государства и бизнеса; институциональная обеспеченность взаимодействия; роль общественных объединений. Эти индикаторы позволяют корректировать механизм управления взаимодействием в соответствии с конкретными характеристиками региональных подсистем системы взаимодействия институтов государства, бизнеса и общества.

Реализация социальных проектов предполагает: наличие четко сформулированных государством стратегических приоритетов и обозначение возможных путей их достижения с помощью отдельных локальных проектов; установление правил взаимодействия государства и других партнеров при реализации таких проектов; разработку конкретных предложений по разделению инвестиций, рисков и выгод для каждого участника реализуемого проекта.

Основными формами реализации социальных проектов и программ являются: социальный заказ; целевое финансирование конкретных организаций, осуществляющих социально значимую деятельность; конкурсное размещение государственных или региональных грантов среди государственных и негосударственных некоммерческих организаций; создание ассоциированных структур (государственно-общественные, общественно-государственные, регионально-общественные, общественно-региональные организации, фонды, некоммерческие ассоциации, партнерства и т.д.); подписание временных соглашений о сотрудничестве, в рамках которого могут проводиться разовые мероприятия или акции социальной направленности; подписание долгосрочных соглашений, определяющих принципы взаимоотношений различных секторов общества (или их частей). К такого рода соглашениям относятся трехсторонние соглашения между органами исполнительной власти, бизнесменами и общественными организациями.

С нашей точки зрения, реализация проектов ГЧП подвержена трем основным типам рисков: проектным рискам, систематическим рискам и форс-мажорным рискам. При этом под проектными рисками предлагается понимать всю совокупность рисков присущих рассматриваемому конкретному проекту. К ним можно отнести: технологические риски и риски строительства; конкурентная позиция проекта; риски контрагентов; правовая структура проекта; движение денежных средств и финансовых рисков. Систематический рискобусловлен макроэкономической ситуацией, политическими, социальными, правовыми факторами. Основным типами данного типа риска являются: законодательные изменения; инфляция; потери связанные с изменением процентных ставок; финансовые потери в связи с нестабильностью в обществе; изменения курса иностранной валюты. А также форс-мажорные риски, связанные с приостановкой проекта на определенный период времени в силу причин, не зависящих от партнеров. Эти виды рисков и формируют в самом общем виде риски проектов частно-государственного партнерства.

Таким образом, партнерство представляет собой объединяющее начало для трех секторов общества - частного, некоммерческого и властного (государственного или регионального). Оно становится двигателем социальных перемен и экономического развития региона. Сотрудничая партнеры определяют общие цели и задачи, достигают взаимопонимания и постепенно формируют отношения, основанные на доверии и сотрудничестве. Однако нерешенность целого ряда методологических вопросов перехода к партнерским отношениям, отсутствие должного опыта такого партнерства, неразвитость законодательной и нормативной базы на всех уровнях, бюрократические препоны и эволюционные коррупционные схемы взаимодействия в настоящее время сдерживают внедрение партнерства как инновационной формы сотрудничества секторов экономики в Украине, поэтому необходима разработка методологии объединения возможностей и ресурсов социальных партнеров в области социального развития.

CПИCOK ИCTOЧПИKOB

1. Аткинсон Э., Стиглиц Дж. Лекции по экономической теории государственного сектора. - М., 1995.

2. Таллок Г. Новый федералист. - М., 1993.

3. Wilson А., Charlon К. Making partnership work // J. Roundtree Foundation. - 1998. - № 1. - Р. 4-15.

4. Frank. A., Smith A. The Partnership Handbook. URL: http://www1.servicecanada.gc.ca/eng/epb/sid/cia/comm_devesid/cia/comm_deve/cdhbooke.pdf

5. Gerrard M. B. What Are Public-Private Partnerships, and How Do They Differ from Privatizations? // Finance & Development. —2001.

Vol. 38, N 3.

6. Уколов В.Ф. Взаимодействие власти, бизнеса и общества. Учебник. - М. Экономика, 2009г. -622 с.

7. Варнавский В. Г. Процессы институциональной адаптации частно-государственного партнерства к реальной экономике очень сложны// http: //www.opec.ru/point_doc.asp? tmpl=point_doc_print&d_no=50580#33.

8. Санникова Т. Фундаментальная предпосылка - можно ли вести бизнес с этим государством? // http://www.opec.ru/point_doc.asp?d_no=56613.

9. Мартякова Е.В. Методологические аспекты инноватики социальных услуг в контексте человеческого развития // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Актуальные проблемы управления человеческими ресурсами и маркетинга в контексте стратеги развития Украины: Сб. науч. тр. - Т.1. Донецьк:ИЭП - 2007. - С. 417-427.

10. Мартякова Е. В. Методологические основы инновационнного регулирования социального развития // Демографія та соціальна економіка / Інститут демографії та соціальних досліджень. - Київ, 2008. - №1(9).-С.63-74.

PE'ilOME

Рассмотрены инновационные подходы к регулированию и управлению социальными процессами на разных уровнях иерархии. Предложены наиболее эффективные формы взаимодействия государства, бизнеса и общества (социальная ответственность, социальное партнерство, социальное предпринимательство) при решении социальных вопросов через реализацию социальных проектов. Kлючевые слова: инновации, социальные услуги, управление, социальная ответственность, партнерство, механизмы, социальный проект. PE'ilOME

Розглянуті інноваційні підходи до регулювання і управління соціальними процесами на різних рівнях ієрархії. Запропоновані найбільш ефективні форми взаємодії держави, бізнесу і суспільства (соціальна відповідальність, соціальне партнерство, соціальне підприємництво) при рішенні соціальних питань через реалізацію соціальних проектів.

Пліочові слова: інновації, соціальні послуги, управління, соціальна відповідальність, партнерство, механізми, соціальний проект

SUMMARY

The paper considers innovative approaches to regulation and management of social processes on different levels of hierarchy. It also offers the most efficient forms of cooperation between state, business and society (social responsibility, social partnership, social entrepreneurship) when solving social problems through realization of social projects.

Keywords: innovations, social services, management, social responsibility, partnership, mechanisms, social project

B^IP METOДУ BИ3ПAЧEППЯ ПOPMATИBПOГO ЧACУ ДЛЯ BИPOБПИЧИX OTO^CIB Mедведєв B.C., здобувач Інститут регіональних досліджень НАН України Постановка проблеми

Питання нормування праці є одним з важливих елементів системи управління персоналом будь-якого виробничого підприємства. Необхідність підвищення ефективності використання трудового потенціалу робітників, збалансування їх кількісного та професійного складу, вчасне коригування вимог до персоналу в сучасних умовах стають першочерговими завданнями для менеджменту. Об'єктивна потреба підвищення ролі нормування праці, як одного з важливих інструментів у економічному механізмі, визначає ефективність діяльності підприємства. Оскільки доходи роботодавців від основної діяльності підприємств та заробітна плата найманих працівників прямо залежать від обсягу виробленої та реалізованої продукції, від її ціни і собівартості, ті й інші зацікавлені у збільшенні кількості виробів, що поставляються на ринок, розширення їх асортименту, підвищення їх привабливості для споживачів як за якістю, так і за ціною. Цього можна домогтися, лише використовуючи механізм нормування праці, націлений на підвищення його ефективності, тобто збільшуючи результати праці по відношенню до витрат виробництва [1]. Цим, власне, і визначається початкова функція нормування як процесу встановлення нормативно обґрунтованих витрат часу на виконання одиниці конкретної роботи.

AraM3 останніх досліджень і публікацій

Науковець Г.Т. Завіновська визначає нормування праці як складову організації праці і виробництва, важливу ланку технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід' ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин

[2].

Серед методів нормування науковці [1], [3], [4] у загальному виділяють сумарний (дослідно-статистичний) та розрахунково-аналітичний методи нормування.

Сутністю сумарного (дослідно-статистичного) методу є те, що норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи. На основі сумарного (дослідно-статистичного) методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв' язку з простотою розрахунку. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями [5].

За допомогою аналітичного методу установлюються технічно-обґрунтовані та оптимальні норми праці. При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний

© Mедведєв B.C., 2012елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний. Він є основним методом для масового і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів [2].

Деякі науковці [1], [5] виділяють окремо мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції.

За підходами західних вчених [7] виділяються окремі методи визначення нормативного часу, які дещо відрізняються від класифікації, поширеної серед наших науковців. Окремо виділені метод параметричних залежностей, метод аналогів та порівнянь, які за своїми характеристиками близькі до досвідно-статистичних методів. Метод мультимоментних спостережень виділений як окремий метод визначення планового часу, тоді як українські вчені схильні вважати його різновидом фотографії робочого часу. В той же час можна провести певні аналогії між класифікаціями методів нормування за західними та вітчизняними підходами [6].

Постановка цілей

Метою статті є виявлення умов, що впливають на вибір методу нормування, розробка матриці вибору методу визначення нормативного часу на основі показників ступеня деталізації операцій та схильності виробничих процесів до суб'єктивного впливу робітників.

Виклад основного матеріалу

Питання вибору методу визначення нормативного часу для кожної конкретної виробничої ситуації залежить від мети використання результатів і в істотній мірі від необхідної точності вимірювань, тривалості етапів процесів та видів процесів.

Розрахунково-аналітичні методи нормування основані на детальному аналізі технологічних, виробничих, трудових та управлінських процесів, в той час як досвідно-статистичні - на використанні минулого досвіду, знань та інтуїції нормувальника, застосуванні методів екстраполяції. До досвідно-статистичних методів відносять такі методи визначення нормативного (планового) часу як метод аналогів та порівнянь, метод параметричних залежностей; до розрахунково-аналітичних - хронометраж, фотографія робочого часу, метод елементарних нормативів, метод мультимоментних спостережень. Необхідно зазначити, що кожний із згаданих методів однієї групи має в собі елементи іншої. Так при хронометражі [7] нормувальником на основі минулого досвіду суб'єктивно може визначатись інтенсивність праці робітника, результати вимірів при цьому корегуються на певний коефіцієнт. Для методу аналогів та порівнянь з іншого боку характерне співставлення параметрів виконуваних операцій із минулим досвідом, однак конкретні умови кожної операції вимагають кореляції на основі точних розрахунків та аналізу.

Застосування розрахунково-аналітичних методів найбільш раціонально для масового виробництва, із використанням технологічного обладнання або великим вмістом спеціалізованої ручної праці. Такі методи дозволяють отримати максимально точні значення нормативного часу, однак з іншого боку вимагають значних затрат на проведення спостережень.

Досвідно-статистичні методи для укрупнених операцій є менш затратними, однак вони надають більш загальні результати, враховують меншу кількість параметрів та більш схильні до суб'єктивізму. При цьому значення часу визначаються для менш конкретизованих завдань за допомогою диференційованого зіставлення та оцінювання, на основі опитування, самостійної реєстрації, інтерв'ю.

У загальному на вибір методу нормування здійснюють вплив дві умови: необхідна точність визначення норм та трудомісткість проведення вимірів. Трудомісткість вимірів та точність результатів у свою чергу є похідними показниками, які також зазнають впливу різних чинників. Ступінь доцільної деталізації операцій є основним фактором, що визначає обсяг затрат на визначення норм. Для процесів із укрупненими операціями затрати на проведення спостережень є нижчими, ніж для процесів із деталізованими операціями, однак різняться і методи визначення нормативного часу. При цьому точність вимірів також залежить від ступеня деталізації завдання. Для більш деталізованих завдань вимагається більша точність отриманих результатів, що у свою чергу також впливає на вибір методу нормування.

Іншим фактором, що здійснює вплив на результати вимірів, є схильність процесу до суб'єктивного впливу робітників. Точність вимірів при зростанні такого фактору зазнає вирішального впливу, метод нормування повинен бути обраним таким чином, щоб забезпечити надійний результат вимірювань. Виробничі процеси, які мають високу долю автоматизації, менш схильні до суб'єктивного впливу робітників, проведення вимірів нормативів для таких процесів є більш точним. З іншого боку процеси із значною долею ручної праці зазнають більшого впливу робітників, відповідно обирається інший метод нормування. Трудомісткість вимірів також природно залежить від схильності процесів до суб'єктивного впливу робітників. Більш точні результати вимагають більш трудомістких вимірів.

Матриця вибору методу визначення нормативного часу в залежності від ступеня деталізації операцій та суб'єктивного впливу робітників (рис. 1) пропонує засіб для вибору методу нормування, який для певної конкретизованої ситуації враховує як трудомісткість вимірів так і необхідну результуючу точність нормативів.

Схильність процесу до суб'єктивного впливу робітника

Параметри

Низька

(процеси не схильні до суб'єктивного впливу)

Висока

(процеси схильні до суб'єктивного впливу)

Низька

(Укрупнені        операції, етапи виконання робіт)

Метод параметричних залежностей, метод аналогів та порівнянь

Метод мультимоментних

спостережень,

метод аналогів та порівнянь

Висока

(деталізовані операції, конкретизовані завдання)

Метод параметричних залежностей, метод мультимоментних спостережень,

метод елементарних нормативів

Метод   елементарних нормативів, Хронометраж, Фотографія робочого часу

Рис. 1. Матриця вибору методу визначення нормативного часу Джерело: власна розробка.

Так, процеси, які мають низьку деталізацію операцій та не схильні до суб'єктивного впливу робітників, раціонально вимірювати за допомогою досвідно-статистичних методів - методу аналогів та порівнянь та методу параметричних залежностей. Для процесів, які мають укрупнені операції однак зазнають значного впливу робітників, доцільно застосовувати більш аналітичні методи нормування. Із ростом ступеня деталізації операцій трудомісткість досвідно-статистичних методів значно зростає однак точність вимірів часто не забезпечує надійного результату. Для більш деталізованих процесів та конкретизованих завдань застосовують метод мультимоментних спостережень та метод елементарних нормативів. Метод параметричних залежностей для деталізованих завдань доцільно обирати при значному вмісті автоматизованих операцій в межах процесу. Із ростом вмісту ручної праці та відповідно суб'єктивного впливу робітників на процес виробництва раціонально використовувати найбільш точні однак трудомісткі методи нормування - метод елементарних нормативів, хронометраж, фотографію робочого часу. Такі розрахунково-аналітичні методи для деталізованих операцій надають найбільш оптимальне співвідношення між точністю, надійністю отриманих результатів та затратами на проведення спостережень.

Висновки

В ринкових умовах раціональна система нормування праці виробничого персоналу надає значних конкурентних переваг для будь-якого підприємства, стає необхідною частиною процесу його розвитку. Удосконалення організації виробництва на основі нормування праці

є одним із найважливіших засобів підвищення кількісних та якісних показників господарської діяльності, збалансування чисельності підприємства за допомогою наукових підходів.

На вибір методу нормування здійснюють вплив різні фактори. Одними з основних факторів, що впливають на вибір методу нормування, є трудомісткість проведення вимірів та необхідна надійність результатів. В той же час ці фактори зазнають впливу інших чинників, та, у свою чергу, є похідними показниками від ступеню деталізації операцій в межах виробничого процесу та схильності процесу до суб'єктивного впливу робітників. Матриця вибору методу нормування у залежності від згаданих чинників пропонує засіб для вибору методу нормування, що забезпечує раціональне поєднання трудомісткості вимірів та надійної результуючої точності значень нормативного часу.

У загальному для укрупнених операцій та незначній схильності до суб'єктивного впливу робітників більше застосовують досвідно-аналітичні методи нормування. Для деталізованих процесів та при збільшенні вмісту ручної праці надійні результати вимірювань забезпечується більш технологічними розрахунково-аналітичними методами нормування.

Перспективи подальших досліджень

Організація нормування праці є непростим завданням для будь-якого виробничого підприємства. Ситуація ускладнюється тим, що складно врахувати усі індивідуальні особливості кожного конкретного виробничого процесу. Разом з тим, подальше вироблення засобів раціонального вибору методів нормування на основі вітчизняного та світового досвіду допоможе забезпечити відповідність між конкретизованими особливостями та універсальними методиками при організуванні виробничих процесів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 


Похожие статьи

Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам