Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 

За допомогою економіко-математичних методів вирішено задачу оптимізації структури ресурсів, необхідних для реалізації програм соціально-економічного розвитку Донецької області.

CT^OK ДЖ^ЕЛ:

1. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми: монографія І Н.П. Борецька. - Донецьк: Янтра, 2001. -352 с.

2. Колот А. Міфи соціальної політики, або с чого слід розпочати формування нової моделі І А. Колот ІІ Дзеркало тижня. - 2010. - 23 січ. (№2). - С. 14.

3. Корецька С.О. Соціальна політика України: теорія, методологія, механізми реалізації: монографія І С.О. Корецька. - Донецьк: Юго-Восток, 2010. - 445 с.

4. Лібанова Е. Бідність населення України: методологія, методика та практика аналізу: монографія І Е. Лібанова. - К.: КНЕУ, 2008. - 329 с.

5. Новікова О.Ф. Соціальна орієнтація економіки: механізми державного регулювання: монографія І О.Ф. Новікова, С.М. Гріневська, Л.Л. Шамілева; НАН України. Ін-т економіки пром-сті. - Донецьк, 2009. - 220 с.

6. Садова У.Я. Соціальна політика в Україні: регіональні дослідження і перспективи розвитку: монографія І У.Я. Садова. - Львів: ІРД НАН України, 2005. - 408 с.

7. Балтачеєва Н.А. Теорія та практика формування і реалізації соціальної політики в Україні: монографія І Н.А. Балтачеєва. - Донецьк: ДонНУ, 2010. - 433 с.

PE3IOME

Розроблено науково-методичні засади оцінки соціально-економічної ефективності регіональної соціальної політики і визначення оптимальної структури розподілу ресурсів на її реалізацію.

Kлючoвi стова: соціальна політика, соціально-економічний розвиток, соціальна стратегія. PE3IOME

Разработаны научно-методические основы оценки социально-экономической эффективности региональной социальной политики и

определения оптимальной структуры распределения ресурсов на ее реализацию.

Юпочевые слoва: социальная политика, социально-экономическое развитие, социальная стратегия.

SUMMARY

Scientifical-methodical bases of estimation of socio-economic efficiency of regional social policy and determination of optimum structure of

allocation of resources on its realization are developed.

Keywords: social policy, socio-economic development, social strategy.

МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Бардакова Г.В., начальник управління зовнішньоекономічних відносин головного управління регіонального розвитку, залучення інвестицій і зовнішньоекономічних відносин Донецької облдержадміністрації, к.е.н., доцент

В останнє десятиліття спостерігається активізація участі України в глобальних світогосподарських процесах, в результаті яких все більше поглиблюються економічні зв'язки України з багатьма країнами в різних регіонах світу, у т.ч. в рамках інтеграційних процесів. Це потребує від України проведення відповідної міжнародної економічної діяльності, яка повинна стати запорукою успішного розвитку всіх секторів економіки країни. Проте внаслідок проведення неефективної зовнішньої і внутрішньої політики Україна втратила позиції за рядом напрямів зовнішньоекономічної діяльності і певні можливості включення до світового господарства у якості рівноправного партнера.

Для суттєвого поліпшення ситуації у сфері зовнішньоекономічних відносин необхідне впровадження механізму попередження деструктивних процесів. Проблематиці розвитку, регулювання міжнародної економічної діяльності країни в умовах глобального конкурентного розвитку відводиться провідне місце в дослідженнях таких вітчизняних і зарубіжних економістів як О.Білоруса, Р. Вернона, О.Власюка, В. Гейця, Б.Губського, Ю.Козака, Д.Лук'яненка, Ю.Макогона, М. Портера, Ф. Хайєка, П. Хайне, А. Філіпенка та інш.

Метою статті є визначення напрямів підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності України.

Україна реалізує активну політику економічного співробітництва і розвитку зовнішньоекономічних відносин з 213 державами.

За даними Державного комітету статистики України зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг за 2011 р. становив 170,962 млрд. дол. США, в тому числі: експорт товарів склав 68409,8 млн.дол. США, імпорт - 82606,9 млн.дол. Порівняно з 2010 р. експорт збільшився на 33,1%, імпорт - на 36%, а обсяг експорту послуг становив 13697,6 млн.дол. США і збільшився по відношенню до минулого року на 16,5%, обсяг імпорту - 6248 млн.дол. і зріс на 14,7%. (рис. 1). Це свідчить на пожвавлення функціонування зовнішньоекономічного сектору після кризових явищ 2009 року.

Починаючи з 2006 року спостерігається стійка тенденція збільшення негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами (в 2011 р. становило 14197,1 млн.дол. , за 2010р. також від'ємне - 9337 млн.дол.), яка обумовлена незбалансованістю попиту і пропонування товарів на внутрішньому ринку, високою витратністю виробництва, його низьким технологічним рівнем та застарілою інфраструктурою. На формування від'ємного сальдо впливає збільшення обсягу імпорту природного газу, нафти та нафтопродуктів, легкових автомобілів, механічного обладнання, товарів легкої промисловості. Однак позитивний результат торгівлі продукцією металургійного та агропромислового комплексу виявився недостатнім для компенсації втрат від збільшення обсягів імпорту паливно-енергетичних ресурсів,

© Бардаюва T.B., 2012на що в тому числі в значній мірі мали вплив кризові явища в економіці України. Кризові явища особливо гостро вплинули на експорто оріентовані галузі економіки країни.

90000 -

80000

70000

60000

50000

40000

30000

20000

10000

0   1 І І І І І І І І ґ'

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Рис. 1. Динаміка зовнішньоторговельного обороту товарів України (млн.дол.США)

В реальному секторі економіки особливо вразливою через несприятливу кон' юнктуру світового ринку стала металургійна галузь, яка є основою, наприклад, товарного експорту Донецької області, доля якої в загальній структурі експорту України дорівнює майже 24%. Через скорочення виробництва в металургійній галузі продовжується падіння обсягів на підприємствах промисловості, які поєднані у єдиному технологічному процесі виробництва чорних металів. Вітчизняна промисловість виявилася неспроможною повернути втрачені ринки електричних машин і устаткування.

Відкритість внутрішнього ринку та географічна близькість до ЄС, а також наявність достатньої кількості висококваліфікованої робочої сили сприяли включенню України до міжнародного розподілу праці, що, як наслідок, сприяло розвитку такого виду експортних операцій, як зовнішньоекономічні операції з давальницькою сировиною. Особливого розвитку це набуло у сфері текстильної промисловості та переробки сільськогосподарської продукції.

Головними партнерами в зовнішньоторговельних відносинах залишаються Російська Федерація, країни ЕС, Китай, Індія та інш.

В сучасних умовах посткризового відновлення економіки Україна потребує залучення додаткових - зовнішніх інвестиційних ресурсів з метою насичення інвестиційними потоками пріоритетних напрямів розвитку економіки держави для більш її ефективного функціонування. Іноземні інвестиції є сьогодні тим ресурсом, який найбільше сприяє підвищенню ефективності функціонування українських підприємств, а відтак і розвитку відповідних територій та міст. В умовах структурної перебудови економіки України гострою проблемою є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки.

Наше географічне положення у центрі Європи, вихід до Чорного моря, а також понад 50 мільйонів споживачів створюють нашій країні імідж важливого регіону для розвитку підприємництва та істотні передумови для розвитку стабільної та конкурентноспроможної економіки. Однак обсяг іноземних інвестицій, залучених в економіку України залишається одним із найнижчих серед країн з "перехідною" економікою. Обсяг унесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 31 грудня 2011 р. становив 49362,3 млн. дол. США, що на 10,2% більше обсягів інвестицій на початок 2011 р., та в розрахунку на одну особу становив 1084,3 дол.

У докризовий період до економіки України надходив спекулятивний іноземний капітал до таких секторів як фінанси, нерухомість, будівництво й торгівля, тобто в ті, що приносили швидкий прибуток, який одразу ж виводився інвесторами з України. При цьому банківська система, залучаючи дешеві закордонні фінансові ресурси, направляла їх на стимулювання споживання, а не в реальний сектор. Тому левова частина іноземних інвестицій і кредитів була спрямована на фінансування спекулятивних проектів і стимулювання імпорту, а не на створення нових виробництв, модернізацію інфраструктури й запуск інноваційної моделі розвитку економіки. Все це відбувалося на тлі політичної нестабільності в країні. З початком світової фінансової кризи в Україну перестали надходити дешеві фінансові ресурси, а спекулятивний капітал був виведений в інші, більше стабільні економіки. При цьому фактор зовнішнього впливу запустив вже давно назрілу внутрішню системну кризу як фінансово-економічної, так і політичної системи.

Ключовою тенденцією 2010-2011 років було посилення ролі російського капіталу у банківській системі України. Під час кризи російські банки-гіганти отримували суттєві ресурси від уряду, що дало їм змогу прискорити міжнародну експансію, і українська банківська система не стала винятком. В 2010 році головними інвесторами української економіки були ВТБ, Сбербанк та Альфа-банк. Вони розгортали активні стратегії збільшення частки на ринку та потребують капіталу для нарощування кредитного портфеля [1].

Великі акціонери з ЄС намагались не відставати від російських інвесторів. Задекларовані збитки їхніх дочірніх установ в Україні у 2009-2010 роках набагато більші, ніж у російських конкурентів. Тому інвестиції до Укрсиббанку та Сведбанку 2010 року мали більш вимушений характер, ніж інвестиції заради захоплення частки ринку.

Активізація участі України в інтеграційних процесах об' єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства та деформованість зовнішньоекономічної спеціалізації її економіки. Останнім часом на стан міжнародної економічної діяльності значний вплив мають різноманітні політичні події як в Україні, так і в різних регіонах світу, які визначають їх спрямованість в той чи інший момент часу. Проте загальний стан зовнішньоекономічної діяльності України в попередні роки дозволяє констатувати, що основними економічними партнерами України залишаються країни СНД та ЄС. На третє місце в розвитку зовнішньоторговельних відносин за останні 5 років вийшли країни Азії.

У цілому слід зазначити, що за останні роки відбулися деякі зміни в географічній структурі експорту й імпорту, які спрямовані на збільшення експортних поставок при одночасному скороченні імпорту з країнами СНД та, навпаки, зменшення експорту при значному зростанні імпортних операцій з країнами ЄС.

Чорноморський регіон економічного співробітництва є найбільшим у Східній Європі за масштабами розвитку морегосподарської діяльності, розвитку морського транспорту, суднобудування та курортно-рекреаційного господарства.

Розглядаючи співробітництво України із країнами ОЧЕС в інвестиційній сфері, необхідно зазначити, що як і у взаєминах з СНД, головним партнером України є Росія. Вона є головним інвестором у цій групі країн. Для України необхідно швидше просуватися в напрямку проведення ринкових реформ, демократичної трансформації суспільства й поліпшення економічної ситуації.

Найважливішим напрямком практичної спільної діяльності є розвиток транспортної інфраструктури регіону для забезпечення об'єднання в єдину транспортну систему коридору ТРАСЕКА з Європейською транспортною мережею (Критськими коридорами № 1 й №9), а також створюваним коридором Чорне море-Балтійське море (Одеса-Гданськ). Різноманіття факторів економіки, що впливають на рівень розвитку країни, заслуговує на істотну увагу, особливо в умовах визначення пріоритетного вектора інтеграції.

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ PA^^M COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ B PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И TCAM

Починаючи з 2000 р. спостерігається збільшення основних показників взаємної торгівлі між Україною й Молдовою в рамках ГУАМ. За даними державного Комітету статистики України, станом на 01.01.2012 Республіка Молдова займає 18 місце серед країн експорту української продукції.

За 2011 рік експорт склав 78б б8б тис. дол. США (+22% до відповідного періоду 2010 р.). Україна є стратегічним партнером також для Грузії. станом на 01.01.2012 Грузія займає 25 місце серед країн експорту української продукції [2]. За 2011 рік експорт склав б0б 982 тис. дол. США (+30% до відповідного періоду 2010 р.)

Основні товари українського експорту в країну (тис. дол. США): чорні метали - 72 582 (12%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 70 004 (12%), зернові культури - б9 220,б (+541,0%), вироби з чорних металів - 47 314 (8%) та інші. Обсяг імпорту України із Грузії становить: 81% - продукція агропромислового комплексу, 10% - гірничодобувна промисловість, 9% - продукція хімічної промисловості. Стосовно економічних відносин України з Азербайджаном станом на 01.01.2012 Азербайджан займає 24 місце серед країн експорту української продукції [2].

За 2011 рік експорт склав б30 б85 тис. дол. США (+15% до відповідного періоду 2010 р.)

Основні товари українського експорту в країну, тис. дол. США: чорні метали - 179 9б8 (29%), вироби з чорних металів - 111 515 (18%), реактори ядерні, котли, машини - 32 845 (5%).

Враховуючи географічну структуру зовнішньої торгівлі та інвестиційне співробітництво, в теперішній час слід розглядати європейській вектор як торговельно-економічних партнерів, а також, враховуючи, колишні тісні коопераційні зв' язки - країни СНД, перш за все Російську Федерацію. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні і духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять її головним на цьому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На особливу увагу заслуговує встановлення і зміцнення у нових умовах взаємовигідних коопераційних виробничих зв'язків на базі міжгалузевої спеціалізації, розвиток прямих договірних виробничих відносин з країнами СНД, а також окремими регіонами Російської Федерації, які спеціалізуються на виробництві продукції критичного імпорту і залишаються потенційними споживачами традиційного українського експорту.

Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвитку багатостороннього співробітництва з Чорноморською економічною зоною. Розширення співробітництва з причорноморськими державами дасть вагомий економічний ефект у віддаленій перспективі. Цьому сприятиме взаємовигідне зниження митних бар'єрів, внаслідок заключення і реалізації угоди щодо режиму прибережної торгівлі, створення ряду прибережних економічних зон та ефективної системи взаєморозрахунків.

У фазі становлення ЧЕС строкатість складу держав-учасниць, частина з яких входить до інших регіональних об'єднань, вимагатиме від України диференційованого підходу до налагодження співробітництва. Нині український товарообіг із країнами СНД та ЧЕС складає близько 70%. Але поступово частка зменшується, тому можна зробити висновок, що Україна зацікавлена в ослабленні інтеграційних процесів i зменшенні залежності від країн СНД, зокрема Росії. Заслуговуватиме на увагу також використання можливостей розвитку придунайської торгівлі.

Експортна політика щодо Греції як члена ЄС в загальних рисах збігатиметься з політикою щодо Європейського Союзу і доповнюватиметься нарощуванням експортних можливостей вітчизняного суднобудування.

Заслуговує на увагу активізація зовнішньоекономічних зв'язків з Туреччиною за рахунок реалізації спільних проектів щодо розвитку транспортної інфраструктури для використання альтернативних джерел надходження нафтопродуктів та інших сировинних ресурсів. Експортна політика щодо колишніх республік СРСР, які співпрацюють у рамках ЧЕС, аналогічна іншим країнам СНД.

Необхідний також інтенсивний пошук можливостей для більш широкої участі України у наданні державам, що розвиваються, послуг щодо будівництва та комплектації промислових об'єктів, інжинірингу, підготовки кадрів, проведення геолого-розвідувальних, пошукових, проектно-конструкторських робіт з метою широкого залучення до сфери зовнішньоекономічних зв'язків науково-технічного та інтелектуального потенціалу України.

На шляху інтеграції у світовий економіку стоїть і чимало проблем, основними з яких є від' ємне зовнішньоторговельне сальдо, яке зростає протягом останніх років, що вкрай негативно позначається на економіці, низька конкурентоспроможність української продукції, неефективна структура вітчизняного експорту і як наслідок від' ємне зовнішньоторговельне сальдо. не надто сприятливий інвестиційний клімат, певні законодавчі перешкоди та інші. Вони потребують негайного вирішення, інакше будуть надалі продовжувати гальмувати процеси інтеграції України у світовий економічний простір.

Отже, Україна відносно успішно здійснює міжнародну економічну діяльність в контексті реалізації свого входження у світове господарство, маючи для цього всі необхідні можливості, але для прискорення даного процесу потрібно визначити головні проблеми економічної інтеграції і спрямувати максимум зусиль з боку держави і суспільства на їх вирішення.

CT^OK ДЖ^ЕЛ:

1. Блінов О. Іноземні інвестиції залишаються мрією [Текст] І Блінов ІІ Економічна правда. - №1. - 2011.

2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Електрон. стат. данні - Режим доступу: http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки.. -Назва з домашньої сторінки

PE3IOME

В статті розглянуто питання міжнародної економічної діяльності України в контексті розвитку та участі країни в світових інтеграційних процесах, а також запропоновані подальші напрями активізації географічної спрямованості зовнішньоекономічного сектору України. Kлючoвi стова: міжнародна економічна діяльність, інтеграційні процеси, зовнішньоекономічний сектор. PE3IOME

В статье рассмотрены вопросы международной экономической деятельности Украины в контексте развития и участия страны в мировых интеграционных процессах, а также предложены дальнейшие направления активизации географической направленности внешнеэкономического сектора Украины.

Юіючевьіе слoва: международная экономическая деятельность, интеграционные процессы, внешнеэкономический сектор.

SUMMARY

The paper considers questions of international economic activity of Ukraine in the context of development and the country's participation in world integration processes, and future directions for activisation of the geographical dimension of external economical sector of Ukraine are proposed. Keywords: international economic activity, integration processes, external sector.

ПРОБЛЕМИ И ПЕРСПЕКТИВИ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПН В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЗКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА НА МІСЦЕВОМУ

(РЕГІОНАЛЬНОМУ) РІВНІ

Баталов О.А., кандидат філософських наук, старший науковий співробітник сектору регіонального моніторингу відділу регіонального розвитку Національного інституту стратегічних досліджень

Жук В.І., завідувач сектору регіонального моніторингу відділу регіонального розвитку Національного інституту стратегічних досліджень

Постановка проблеми. В умовах післякризового відновлення економіки України значної ролі набуває необхідність стимулювання розвитку малого підприємництва у регіонах, завдяки чому стає можливим досягнення таких стратегічно важливих цілей соціально-економічного розвитку як регіонів, так і країни в цілому:

• створення нових робочих місць (є особливо важливим для депресивних регіонів), що сприятиме зменшенню соціальної напруженості та досягненню соціальної стабільності у суспільстві;

• підвищення рівня доходів (а отже, зростання показників добробуту населення та його платоспроможності);

• формування на місцевих ринках конкурентного середовища щодо пропозиції товарів та послуг, підвищення їх якості;

• пожвавлення економічної активності у регіонах;

• збільшення надходження капіталу до регіональної (та національної) економіки;

• впровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій, розвиток «зеленої економіки», покращення екологічної ситуації на місцях;

• збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів;

• уповільнення темпів трудової міграції активної частини працездатного населення за кордон;

• збільшення у суспільстві прошарку середнього класу.

В Україні виникла нагальна потреба у забезпеченні державної підтримки розвитку малого підприємництва. Заходи держави у цьому напрямі мають поєднувати як загальносистемне регулювання ринкового середовища (конкурентна, податкова, зовнішньоекономічна, митна та ін. політика), так і специфічні заходи державного регулювання та державної підтримки розвитку малого підприємництва, зокрема, на регіональному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблематики розвитку малого підприємництва в Україні займаються З. Варналій, В. Голіков, А. Грищенко, В. Воротін, Т. Ткаченко, М. Козоріз, С. Реверчук, З. Шмигельська, О. Другов, Д. Ляпін, Т. Васильців та інші. Наприклад, Т. Ткаченко, показуючи значущість розвитку малого підприємництва для формування середнього класу, доходить висновку про необхідність державних заходів щодо стимулювання розвитку малого бізнесу [7]. О. Другов аналізує сучасний стан державного фінансування малого підприємництва в Україні та наводить закордонні приклади підтримки з боку держави (лізинг, пільгові кредити, пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують інноваційні технології тощо) [2]. З. Шмігельська досліджує закордонний досвід державної підтримки інноваційного розвитку малих підприємств (пільгове оподаткування, кредити у приватних банках під державні гарантії, цільові безоплатні субсидії тощо) [8]. Т. Васильців, досліджуючи стан інституційного забезпечення розвитку малого підприємництва в малих містах України, пропонує впроваджувати досвід таких країн, як Польща, Чехія та США (створення у більшості малих міст України таких інституцій, як муніципальний бізнес-інкубатор, інформаційно-консультаційний центр, районний фонд підтримки підприємництва [1, с.128]). Д. Ляпін, проаналізувавши наявні в Україні стратегії розвитку малого підприємництва, пропонує набір інструментів державної підтримки розвитку малого підприємництва на загальнодержавному рівні [5], що прискорить вихід української економіки на докризові показники [4].

Виділення невирішеної проблеми. Незважаючи на успішну розробку тематики малого підприємництва, залишається невирішеним питання виокремлення стратегічних пріоритетів стимулювання малого підприємництва на місцевому (регіональному) рівні.

Метою наукової статті є визначення стратегічних пріоритетів стимулювання розвитку малого підприємництва на місцевому (регіональному) рівні.

Результати дослідження. На розвиток малого підприємництва в Україні впливає низка проблем, частина з яких має загальнодержавний характер, інша - регіональний. Так, на загальнодержавному рівні розвиток малого підприємництва гальмують такі системні проблеми:

1. Дефіцит матеріальних ресурсів у суб'єктів малого підприємництва як наслідок:

• недостатньої фінансової підтримки з боку держави;

• неврегульованості механізмів кредитування малого підприємництва та високої вартості кредитних ресурсів;

2. Відсутність чіткої системи податкових преференцій для суб' єктів малого підприємництва.

3. Недостатня допомога з боку держави у просуванні продукції вітчизняних малих підприємств на закордонні ринки, незначне залучення малого бізнесу до виконання державних замовлень.

4. Недосконалість нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва, зокрема, у сфері обліку та звітності суб' єктів малого підприємництва.

5. Нерівні умови господарювання малих та великих підприємств на ринку, у т.ч.: різні стартові можливості щодо доступу до фінансових ресурсів та державних інвестицій; нестача інформації; брак коштів на освоєння нової продукції та отримання сучасних технологій тощо.

На місцевому (регіональному) рівні розвиток малого підприємництва гальмують такі системні проблеми:

1. Недостатнє (негарантоване та несистематичне) фінансування регіональних програм підтримки і розвитку малого підприємництва (наприклад, у Київській області, незважаючи на затвердження програми підтримки малого підприємництва, кошти на реалізацію її заходів у 2009 - 2010 рр. так і не були виділені).

2. Недосконалість контролю за використанням коштів, виділених малим підприємствам, внаслідок чого частина ресурсів втрачається за нецільовим призначенням.

3. Відсутність ефективно функціонуючої системи дієвої взаємодії великого та малого бізнесу на місцевому (регіональному) рівні.

4. Нерівномірність розташування та розвитку малого підприємництва у регіонах України, що обумовлено загальною економічною ситуацією в регіоні. Адже мале підприємництво напряму залежить від платоспроможного попиту населення в регіоні, від стабільного розвитку «точок зростання» та потужних «ареалів» промислового, аграрного виробництва. Саме тому у депресивних, периферійних (у т.ч. монофункціональних регіонах) темпи розвитку малого підприємництва є низькими. Відповідно, понад половину малих підприємств від їхньої загальної кількості в Україні зосереджено у семи регіонах: у м. Києві (20,2 %), Донецькій (7,3 %), Дніпропетровській (7,0 %), Харківській (6,8%), Одеській (5,9 %), Львівській (5,8 %) областях та АР Крим (4,8 %). За кількістю малих підприємств - юридичних осіб на 10 тис. осіб населення лідером є м. Київ - 250 підприємств; після нього - Харківська (76) та Львівська (70) області. Найгірші показники за цим параметром у Вінницької (35), Сумської (36) та Рівненської (37) областей. Найбільшу чисельність суб'єктів малого підприємництва (включаючи фізичних осіб - підприємців) на 10 тис. населення зареєстровано у м. Києві (699), Миколаївській (583) та Одеській областях (562), найменше - у Тернопільській (358), Донецькій (398) областях та у АР Крим (372) [6].

Слід зазначити, що державою протягом останніх років було здійснено ряд заходів щодо усунення негативного впливу деяких з вищеназваних проблем. Так, згідно з реалізацією Національного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-

© Баталов О.А., Жук В.І., 2012

2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» з метою стимулювання розвитку малого підприємництва у 2011 - на початку 2012 рр. було здійснено такі кроки щодо [докладніше див. 3]:

1. Оптимізації дозвільної системи:

• законодавчо затверджено вичерпний перелік документів дозвільного характеру (прийнято Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»);

• внесено зміни до законодавчих актів щодо посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення законодавства у сфері дозвільної системи.

2. Спрощення системи ліцензування:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 


Похожие статьи

Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам