Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 

• з 78 до 57 скорочено перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню (прийнято Закон України «Щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності»);

• для спрощення процедури отримання ліцензій суб'єктами господарювання розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

3. Оптимізації системи нагляду (розроблено проект Закону України «Про саморегулівні організації», яким передбачено передача саморегулівним організаціям частини функцій державного нагляду).

4. Спрощення процедури створення та ліквідації підприємств:

• спрощено започаткування та ведення бізнесу завдяки запровадженню принципу необов' язковості свідоцтва про державну реєстрацію (прийнято Закон України «Щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця»);

• спрощено процедуру припинення діяльності суб' єктів господарювання шляхом зняття з них низки адміністративних обов' язків (прийнято Закон України «Щодо спрощення процедур припинення діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

5. Розроблення заходів сприяння розвитку малого підприємництва:

• створюються умови для надання суб' єктам малого підприємництва державної підтримки, у т.ч. фінансової (прийнято Закон України «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»);

• створюються умови для забезпечення оптимальної процедури використання бюджетних коштів, передбачених для мікрокредитування суб' єктів малого підприємництва (постанова кабміну «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для мікрокредитування суб' єктів малого підприємництва»).

6. Впровадження заходів щодо прискореного перегляду регуляторних актів, прийнятих органами місцевого самоврядування.

7. В межах реалізації регіональних програм підтримки малого підприємництва (такі програми на 2011 - 2012 рр. було затверджено у всіх регіонах, проте, за даними Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, за 9 місяців 2011 р. вони були профінансовані лише на 33,3 % від передбаченого) реалізуються заходи щодо створення умов для залучення інвестицій:

• удосконалюється нормативно-правове середовище в напрямку стимулювання розвитку підприємництва та інвестиційної діяльності;

• формується інфраструктура підтримки малого підприємництва;

• проводяться конкурси бізнес-проектів.

Недоліками вищеназваних кроків державних органів є те, що заходи стосувались переважно загальнодержавного рівня, практично не виходячи на регіональний рівень. Також впроваджені заходи стосувались, перш за все, реформування нормативно-правової бази, питання щодо надання малим підприємствам ресурсної, інформаційної та освітньої допомоги досі залишається поза увагою.

Відповідно, посилюється необхідність у заходах щодо стимулювання розвитку малого підприємництва безпосередньо у регіонах України. Тому, згідно з реалізацією Національного плану дій, на місцевому (регіональному) рівні можна запропонувати такі заходи:

1. Сприяти формуванню сприятливого підприємницького клімату:

• привести чинні нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у відповідність до принципів державної регуляторної політики;

• розробити механізм часткового відшкодування з місцевих бюджетів відсоткових ставок за кредитами, залученими суб' єктами малого та середнього підприємництва для реалізації інвестиційних проектів.

2. Для створення нових робочих місць та скорочення безробіття та стимулювання розвитку підприємництва місцевій владі необхідно:

• сприяти самозайнятості безробітних шляхом надання їм одноразової грошової допомоги для започаткування власної підприємницької діяльності. Для отримання такої допомоги безробітні повинні представити бізнес-план для вирішення актуальних на регіональному рівні проблем;

• при перепідготовці та підвищенні кваліфікації безробітних особливу увагу слід приділяти професіям, що не тільки користуються попитом на ринку праці, але й дають змогу започаткувати власну справу;

• проводити семінари та курси підвищення кваліфікації для всіх бажаючих розпочати підприємницьку діяльність.

3. Стимулювати проведення регіональних конкурсів (тендерів) щодо закупівлі товарів та надання послуг малими підприємствами за кошти державних та місцевих бюджетів, а також участь підприємців у виконанні регіональних замовлень.

4. Для залучення суб' єктів малого підприємництва до участі у формуванні регіональної політики створити при облдержадміністраціях Регіональні ради підприємців.

5. Для інформаційного забезпечення малих підприємців та спрощення їх доступу до необхідної інформації створити у регіонах бази даних, які будуть акумулювати (та систематизувати) інформацію щодо норм чинного законодавства України; інформаційно-аналітичні матеріали стосовно розвитку підприємництва регіону, цінової ситуації, регуляторної політики, наявних банківських установ та кредитних спілок з переліком їх послуг у сфері кредитування суб' єктів малого підприємництва.

6. Регіональній владі налагодити здійснення щоквартального моніторингу наявності площ приміщень виробничого та невиробничого призначення, що можуть бути передані для ведення підприємницької діяльності.

Ключового значення на регіональному рівні має стимулювання малого підприємництва до розвитку інноваційної діяльності (у т.ч. у сфері енергозбереження, освоєння альтернативної енергетики, виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг, імпортозаміщення), що вимагає таких заходів:

1. Розробити механізми фінансово-кредитної підтримки суб' єктів малого підприємництва, що здійснюють інноваційну діяльність:

• визначити обсяги коштів місцевого бюджету, що можуть бути використані на фінансове забезпечення інноваційної діяльності;

• стимулювати залучення коштів фінансово-кредитних установ та суб' єктів малого підприємництва до венчурних фондів;

• передбачити компенсацію з регіонального (обласного, міського) бюджету відсотків за користування банківськими кредитами на реалізацію інноваційних проектів.

2. Сприяти створенню спеціалізованих місцевих лізингових компаній, пріоритетною сферою діяльності яких має стати підтримка розвитку малого підприємництва шляхом:

• зосередження уваги на сприянні оновленню основних фондів малих інноваційно-зорієнтованих підприємств;

• сприяння зміцненню експериментальної бази для проведення прикладних досліджень.

3. Започаткувати систему замовлень місцевої влади на виконання важливих для регіону інноваційних науково-технологічних розробок, що можуть реалізовуватись суб' єктами малого підприємництва;

4. Для стимулювання регіональної співпраці між секторами великого і малого підприємництва у впровадженні інновацій задіяти аналітичні підрозділи при обладміністраціях, що дозволить:

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ PA^mM COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ B PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И TCAM

• проводити дослідження ринкового попиту на науково-технічну та інноваційну продукцію, результати досліджень вносити у регіональні бази даних;

• виявляти потреби великих підприємств у виконанні робіт щодо розробки та впровадження інновацій, інформувати про них малі підприємства;

• сприяти налагодженню коопераційних зв' язків великого, середнього та малого бізнесу в інноваційній сфері. 5. Сформувати електронну біржу інновацій та у межах цього:

• створити базу даних про інвестиційно привабливі інноваційно-орієнтовані малі підприємства;

• розвивати місцеві електронні інформаційні ресурси, спрямовані на популяризацію та рекламування інноваційних проектів малого підприємництва;

• надавати допомогу у підготовці бізнес-планів та інвестиційних проектів малих підприємств в інноваційній сфері.

Biii-Hoiti,:!! та ^o^sm^!-. Зважаючи на вищенаведений аналіз, можна виокремити такі стратегічні пріоритети стимулювання розвитку малого підприємництва на місцевому (регіональному) рівні:

1. Створення регіональних фондів (підтримки малого підприємництва), до яких, крім місцевих фінансових ресурсів, залучатиметься фінансова допомога з держбюджету.

2. Створення умов для залучення іноземного капіталу у регіони, що сприятиме формуванню «точок зростання», «ареалів розвитку» -основи для стимулювання розвитку малого підприємництва на місцях, у т. ч.:

• створення структур регіональної влади, які займаються виключно питаннями інформаційної та організаційної підтримки іноземних інвесторів;

• створення рівних умов для конкуренції регіонів на ринку інвестицій;

• створення об' єктів регіональної підприємницької інфраструктури, необхідних для розвитку малого бізнесу (бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інжинірингові центри, технопарки, венчурні фонди; центри соціального партнерства);

• формування регіональних баз даних щодо об' єктів для інвестування (особливу увагу слід звернути на розповсюдження інформації серед іноземних інвесторів);

3. Стимулювання впровадження в регіонах інноваційних та енергозберігаючих технологій шляхом розвитку партнерства між державою та малими підприємствами у науково-технічній та інноваційній сферах.

4. Державна допомога у розвитку малого підприємництва як підґрунтя для структурного перепрофілювання виробничої спеціалізації депресивних та монофункціональних регіонів. Наприклад, це може бути переорієнтація вивільненої робочої сили (наприклад, внаслідок закриття та реструктуризації шахт, банкрутства підприємств) на нові види діяльності (у т.ч. на розвиток «зеленого туризму» тощо). В цьому контексті цікавим є досвід Польщі. За умов звільнення працівника за власним бажанням із збиткових промислових підприємств старопромислових регіонів, що перебувають у стадії ліквідації, йому надають «підйомні», достатні для початку власної справи (організації самозайнятості).

5. Стимулювання розвитку малого підприємництва у сільській місцевості:

• надання матеріальної допомоги малим підприємствам, що виробляють екологічно чисту продукцію сільського господарства, займаються її переробкою та експортом;

• сприяння залученню безробітних, зареєстрованих у містах, до працевлаштування на новостворених робочих місцях у сільській місцевості;

• сприяння обміну досвідом роботи; проведення виставок-ярмарків сільськогосподарської продукції.

6. Надання освітньої та юридичної допомоги суб' єктам малого підприємництва:

• створення центрів підвищення кваліфікації для керівників та співробітників малих підприємств;

• утворення державних центрів надання безкоштовної юридичної допомоги;

• розвиток молодіжного підприємництва.

7. Створення регіональних консультативних центрів, що надаватимуть малим підприємствам інформацію про:

• нові можливості на ринках збуту товарів та послуг;

• ділові пропозиції вітчизняних та закордонних фірм;

• наміри вітчизняних та іноземних інвесторів.

Напрямками подальших досліджень у зазначеній проблематиці можуть бути: перспективи розробки нової державної політики щодо підтримки малого підприємництва, вироблення конкретних рекомендації щодо першочергових заходів ефективної державної підтримки розвитку підприємництва на місцевому (регіональному) рівні.

CПИCOK ДЖEPEЛ:

Васильців Т.Г. Удосконалення інституційного середовища розвитку малого бізнесу в малих містах І Т.Г. Васильців ІІ Стратегічні пріоритети. - 20110. - № 2(15). - С. 124-129.

Другов О.О. Аналіз джерел фінансування розвитку малого та середнього бізнесу в Україні І О.О. Другов ІІ Стратегічні пріоритети. - 2008. -№ 4(9). - С. 115-120.

Інформаційна довідка щодо реалізації завдань Національного плану в 2011 році станом на січень 2012 року : [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http:ІІОшибка! Недопустимый объект гиперссылки..

Ляпін Д. В. Основні моделі розвитку малого підприємництва в Україні І Д.В. Ляпін ІІ Стратегічні пріоритети. - 2011. - № 3(20). - С. 90-95. Ляпін Д. В. Регіональні особливості державного управління розвитком малого підприємництва І Д. В. Ляпін ІІ Стратегічні пріоритети. -2010. - № 1(14). - С. 34-40.

Основні показники розвитку суб' єктів малого підприємництва за регіонами за 2010 рік : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:ІІukrstat.orgІukІoperativІoperativ2011ІszeІosmprІosmpr2010_u.htm.

Ткаченко Т. П. Вплив підприємництва на формування якісно нової соціальної структури суспільства І Т. П. Ткаченко ІІ Стратегічні

пріоритети. - 2008. - № 1(б). - С. 9б-101.

Шмігельська З. К. Зарубіжний досвід управління інноваційною діяльністю малих і середніх підприємств та можливості його адаптації в ринковій економіці України І З. К. Шмігельська ІІ Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 2(3). - С. 119-128.

PEHOME

У статті проаналізовано системні проблеми розвитку малого підприємництва на державному та місцевому (регіональному) рівні. Визначено

стратегічні пріоритети державної підтримки розвитку малого підприємництва у регіонах України.

Kлючoвi слoва: мале підприємництво, регіональний розвиток, інноваційна діяльність, стратегічні пріоритети.

PE3OME

В статье были проанализированы системные проблемы развития малого предпринимательства на государственном и местном (региональном) уровне. Определены стратегические приоритеты государственной поддержки развития малого предпринимательства в регионах Украины.

Kлючевые слoва: малое предпринимательство, региональное развитие, инновационная деятельность, стратегические приоритеты.

SUMMARY

Systemic problems of small business development at the state and local (regional) levels have been analyzed in this article. Also, there have been defined strategic priorities of state support for development of small business in the regions of Ukraine.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Key words: small business, regional development, innovation activity, strategic priorities.

РЕГУЛИРОВАНИЕ ПРОЦЕССОВ ТРУДОВОЙ МИГРАЦИИ В СТРАНАХ ЕВРОПЫ

Беганская И.Ю., доцент, кандидат наук госуд. управления, Донецкий государственнй университет управления

Актуальность темы исследования. Активно происходящий во всем мире процесс интернационализации производства сопровождается интернационализацией рабочей силы. Трудовая миграция стала частью международных экономических отношений. Миграционные потоки устремляются из одних регионов и стран в другие. Наблюдающаяся в последние десятилетия интенсификация процессов миграции выражается как в количественных показателях, так и в качественных: изменяются формы и направления передвижения трудовых потоков.

Цель исследования состоит в изучении зарубежного опыта реализации государственных программ регулирования процессов трудовой миграции на примере стран Европейского Союза.

Степень изученности проблемы исследования. Необходимо отметить, что исследованиями в этой области занимаются отечественные и зарубежные ученые. Весомый вклад внесли такие ученые: В.Л. Иноземцев, Е.Велихов, Г.Витковская, В.Л. Макаров, Р.Гринберг, В.Бенинг, Д.Коулман, С.Рассел, Солт Д., П.Стокер и другие.

Основная часть. Регулирование миграционных процессов - особая, специфическая область социальной политики государства, реализуемая посредством комплекса административно-правовых, организационно-экономических, информационных и других методов. Государственное регулирование должно осуществляться с учетом складывающихся тенденций в отношении процессов как внутригосударственной, так и внешней миграции. В то время как большинство стран мира продвигаются по пути либерализации своей внешней торговли, практически все они применяют меры, ограничивающие международную миграцию.

Практически все государства мира регулируют процесс трудовой миграции населения, чтобы из общего потока потенциальных мигрантов получить для своей экономики нужных работников. С этой целью во всех промышленно развитых странах созданы государственные органы, которым поручено решение вопросов, связанных с перемещением иностранной рабочей силы через национальные границы.

Ежегодно на территорию государств Европейского Союза (в основном, Англии, Италии, Франции и Германии) только с разрешения властей прибывает около 2 млн. иностранцев, что превышает масштабы легальной миграции в США, составляющие 700 - 800 тыс. человек в год [2].

Миграционная политика стран Европейского Союза отличается системным подходом тщательной координацией различных ее направлений, должным учетом того, что миграционные процессы населения, как правило, взаимосвязаны с правами человека и правами свободного передвижения. Так, иммиграционный контроль и прием мигрантов согласовываются с обеспечением их обустройства, адаптации к условиям той или иной европейской страны, а также с принятием внешних мер по ограничению и предупреждению потоков нежелательных мигрантов.

Правовые акты, регулирующие миграционные процессы в ЕС, основываются на нормах международного права и предназначают гарантировать права и основные свободы человека. В частности, Конвенция о защите прав человека и основных свобод была заключена под эгидой Совета Европы.

Государства-члены ЕС одновременно с проведением политики стимулирования свободного передвижения своих граждан в пределах Союза ужесточают иммиграционную политику в отношении мигрантов - выходцев из третьих стран, то есть стран, не входящих в Европейский Союз [5]. В частности, государства-члены ЕС обязались сотрудничать в решении следующих вопросов:

□ предоставления убежища;

пересечения мигрантами внешних □ границ государств-членов и осуществление соответствующего контроля;

□ условия въезда и передвижения граждан третьих стран на территории государств-членов.

условия проживания граждан третьих □ стран на территории государств-членов, включая воссоединение семей и получение работы по найму;

снижение несанкционированной □ иммиграции, проживание и трудоустройство граждан третьих стран на территории государств-

членов.

Права человека на свободу передвижения, заключенные в данной Конвенции, признаются государствами - членами Европейского Союза и получают отражение в политике создания общего рынка, экономического и валютного союза. В большинстве соглашений акцент делается на регулирование вопросов, связанных с миграцией граждан государств - членов ЕС. Так, в Маастрихтском договоре о Европейском Союзе 1992 г. государства-участники подтвердили свою цель способствовать свободному передвижению лиц в пределах Союза.

Современная Европа ориентирована на формирование миграционной политики, содействующей легальной миграции, ограничивающей нелегальные перемещения лиц, упрощение правил въезда высококвалифицированных специалистов и ученых, интеграцию всех проживающих мигрантов на территориях государств-членов ЕС, а равно создание единого правового поля по регулированию вопросов миграции, интеграции и этнического многообразия.

Несколько последних лет в странах Европы миграционное законодательство и его общественно-политическое значение стали предметом публичных дебатов. В Великобритании предметом активного обсуждения стали вопросы приобретения гражданства и въезда в страну, особенно для супругов, гражданских партнеров в связи с возрастающей в стране борьбы против половой, этнической и иных форм дискриминации [6].

Франция озабочена необходимостью снижения т.н. «семейной миграции», противостоянием «культур и менталитетов» между этническими французами и «мигрантами» с французскими паспортами, которое выливается в криминальное насилие на улицах. Как следствие, в 2005-2006 годах Парламент Франции обсуждал возможность введения ДНК теста для новых мигрантов, желающих въехать в страну по линии воссоединения семьи.

Германия пытается формировать свою политику с учетом общеевропейских интересов, требований по соблюдению формального равенства, предоставления мигрантам и членам их семей определенных прав и свобод наравне с гражданами ЕС и содействия интеграции внутри немецкого общества. Тема нелегального проникновения в страну затронула все европейские страны - Италию, Испанию, Португалию и др.

Экономические мотивы миграции преобладают в структуре миграционных потоков. Не является исключением и ЕС, где основную часть иммигрантов составляют трудовые мигранты. По данным ООН 16,4 млн. иммигрантов в ЕС являются экономически активными и составляют 6,8% от численности рабочей силы в регионе.

Прирост числа трудовых иммигрантов в странах ЕС составляет 3-6% в год. В некоторых странах доля иностранцев в общей численности рабочей силы очень высока. Например, в Люксембурге она достигает 25%. Одним из главных критериев притягательности той или иной страны для мигрантов является уровень доходов и наличие рабочих мест. В последние годы лидером по приему мигрантов стала Испания. На нее приходится более 25% всех трудовых мигрантов в ЕС. За ней следует Германия, долгое время остававшаяся на первом месте в ЕС по количеству иммигрантов. Сейчас ее доля составляет только 18%. Далее следуют Великобритания (14%), Италия (8,2%) и

© Беганская И.Ю., 2012

Франция (4,9%). В сумме эти страны притягивают около 66,4% всех мигрантов, направляющихся в ЕС. Затем идут Бельгия (3,9%), Греция (3,6%) и Австрия (2,9%) [7].

В 2011 году около 3,0 миллионов человек мигрировали в ЕС-27 (табл. 1), а 1,9 млн. эмигрантов покинули ЕС. Последние имеющиеся данные показывают значительное снижение иммиграции в 2011 году по сравнению с 2010 годом [7]. Тем не менее, трудно дать количественную оценку величины этого снижения, поскольку в некоторых странах (в том числе Германия, Австрия и Нидерланды) были изменены базовые определения миграции.

Относительно размера постоянного населения, в Люксембурге зарегистрировано самое большое число иммигрантов в 2011 году (31 иммигрантов на 1 000 жителей), далее следуют Мальта (17), Словения и Кипр (оба 15) [7].

Иммигранты включают в себя как граждан (бывших эмигрантов, которые возвращаются «домой» и граждан, родившихся за рубежом, которые иммигрировали в первый раз) и неграждан (лица, не являющиеся гражданами страны назначения). Среди всех иммигрантов в странах-членах ЕС в 2011 году, 18% граждан, 31% были гражданами других государств-членов ЕС, а 50% были гражданами третьих стран, то есть граждан, не являющихся членами стран [7].

Иммигранты в странах-членах ЕС в 2011 году, в среднем, намного моложе, чем население, уже проживающих в стране назначения. С 1 января 2010 года, средний возраст ЕС-27 населения составил 40,9 лет. Средний возраст мигрантов в 2011 году колебался от 24,9 года (в Португалии) до 33,7 лет (в Латвии) [7].

Таблица 1

Уpoвень иммигpации в Eвpoпе в 2011 грду [7]

Страна

Всего иммигрантов (1000)

Граждане ЕС

Граждане других стран, не входящих в ЕС

 

 

(1000)

%

Всего

Граждане других государств-членов ЕС

Граждане стран, не входящих в ЕС

 

 

 

 

(1000)

%

(1000)

%

(1000)

%

ЕС-27

3000

б00

18

2500

81

1000

31

1500

50

Бельгия

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Болгария

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Чешская республика

75,б

21,7

28,8

53,9

71,2

15,5

20,5

38,4

50,7

Дания

51,8

19,3

37,2

32,5

б2,8

1б,2

31,3

1б,3

31,4

Германия

347,3

79,2

22,8

2б7,2

7б,9

12б,8

Зб,5

140,4

40,4

Эстония

3,9

1,7

42,б

2,2

57,4

1

2б,8

1,2

30,5

Ирландия

37,4

14,7

39,4

22,5

б0,1

42,7

б,5

17,4

Греция

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Испания

499

29,б

5,9

4б9,3

94,1

144,9

29

324,5

 

Франция

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Италия

442,9

Зб,2

8,2

40б,7

91,8

13б,1

30,7

270,б

б1,1

Кипр

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 


Похожие статьи

Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам