Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам - страница 95

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 

Наприкінці ХХ століття практично у всіх європейських країнах біло прийнято відповідні програми стимулювання інноваційної діяльності, в яких одне з основних місць у їх реалізації зайняли інституціональні зміни, які пов' язані із формуванням механізмів та структурних елементів інноваційної політики через, по-перше, створення нових адміністративних структур, заснованих на системному характері інновацій, по-друге, визнання на урядовому рівні інновацій життєво важливим фактором економічного розвитку, проведення широкої урядової кампанії з проблем нововведень, активізація діалогу між науковим співтовариством, промисловістю і громадськістю, й нарешті, використання нового механізму прогнозування і визначення пріоритетів формування національної інноваційної стратегії[4]. Одним з пріоритетів розвитку ЄС, який визнано стратегією Європа 2020, є формування Інноваційного союзу, розвиток якого має забезпечити втілення інноваційних ідей у нові товари та послуги, сприятиме створенню нових робочих місць, зростанню європейської економіки, її конкурентоспроможності тощо[5].

У Великобританії основні принципи й стратегія державної підтримки розвитку високих технологій на сучасному етапі представлені в доповіді Мінфіну 2004 р. «Глобальні економічні проблеми в довгостроковому періоді й можливості для Великобританії», а також у спільній програмі на 10-річний період Міністерства фінансів, Міністерства торгівлі й промисловості й Міністерства по справах дітей, шкіл і родин під назвою «Програма інвестицій у науку й інноваційні технології на 2004-2014 р.» [6-7]. Основною метою є ефективна підтримка НДДКР у галузі науки й високих технологій. Розвиток науково-технічного потенціалу економіки забезпечується за допомогою підтримки й заохочення інвестицій у науково-технічну сферу, включаючи підвищення бюджетних асигнувань на дослідницьку діяльність та застосування її на практиці (до 6,3 млрд. ф. ст. до 2010 р.), збільшення сукупних витрат держави й приватного сектора на науково-дослідну діяльність до 39 млрд. ф. ст., або до 2,5 % ВВП в 2014 р. [8, с.344-345]. Важливою особливістю організації інноваційної діяльності в країні є реалізації концепції «технологічних платформ», яка передбачає розширення взаємодії науки і промисловості.

В Німеччині розвиток національної інноваційної системи визначається стратегією розвитку країни у сфері високих технологій, яка зазначає пріоритети, комплексно охоплює всі заходи щодо сприяння інноваційному та технологічному розвитку. Стратегія визначає 17 пріоритетних сфер інноваційного та технологічного розвитку країни, які відповідають визначним національним інтересам та несуть в собі значний науковий та економічний потенціал: енергетики (насамперед енергозбереження, відновлювальних видів енергії), захисту довкілля, охорони здоров' я, безпеки, підвищення мобільності (автомобіле-, судно та літакобудування), біо- та нанотехнологій, новітніх матеріалів для виробництва тощо. У цілому на практичну реалізацію Стратегії уряд спрямовано понад 15 млрд.євро [8,с.384].

Сучасна інноваційна політика в США спрямована на підтримку інноваційної активності у приватному секторі, в тому числі з використанням федеральної контрактної системи, що сприяє поширенню новітніх технологій. Розвиток базових технологій в США забезпечують переважно університети при активній співпраці з корпоративним сектором. У розробці інноваційних проектів для підтримки інноваційних підприємств на ранній стадії розвитку широко застосовується механізм державно-приватного партнерства. Особливу роль в розвитку та поширенні інноваційних технологій на ринку грають підприємства малого бізнесу, розвиток кого підтримується через відповідні програми, надання грантів тощо. Важливою складовою прямої підтримки інноваційних процесів в США є формування державної інноваційної інфраструктури, через створення мережі центрів поширення нововведень і консультаційних центрів, що надають ділові послуги інноваторів. Держава сприяє формуванню ринку інновацій (інформація в державних виданнях, виставки, біржі, ярмарки і т. п.) і саме виступає його агентом, наприклад при купівлі та продажу ліцензій.

Серед ключових національних пріоритетів наукового розвитку в США сьогодні визначено напрями STEM (Science, Technology, Engineering, Mathematics), першочерговий розвиток яких забезпечить конкурентні переваги американської економіки в світі, для цього передбачається[9]: подвоєння протягом наступних 10 років обсягів федеральних інвестицій у фундаментальні дослідження (з ключовою підтримкою молодих дослідників на початку їхньої кар' єри), в тому числі й досліджень з високим ступенем ризику й потенційно високою

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ PAЗBИTИЯ COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ B PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И TCAM віддачею; створення національних зобов' язань в сфері природничо-наукової освіти і професійної підготовки; підтримка інновацій за допомогою податкових заходів та вдосконалення патентної системи; орієнтація науки й техніки на вирішення глобальних викликів ХХІ століття (розробка альтернативних джерел енергії, зменшення шкідливих викидів, зниження загроз національної безпеки тощо).

Для України проблема переходу економіки до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку набула особливого значення. Аналіз основних макроекономічних показників свідчить про перебування національної економіки у рецесивному стані, що проявляється у зниженні темпів зростання обсягів реального виробництва й одночасному зростанню темпів інфляції. Рецесія супроводжується падінням рівня конкурентоспроможності країни на світових ринках та тяжінням до екзогенно залежної моделі господарювання. Аналіз офіційних статистичних звітів показав, що включення національної економіки до системи міжнародного трансферу технологій через активізацію міжнародної торгівлі та інвестиційної діяльності, не дає бажаного результату в сфері інноваційно-інвестиційного розвитку країни, що обумовлено як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Враховуючи це, при розробці й реалізації державної політики в сфері інноваційно-інвестиційного розвитку слід, на нашу думку, робити акцент на розвиткові власного інноваційного потенціалу. Проте дослідження показало, що внутрішні джерела інноваційного розвитку також поступово деградують, в тому числі під тиском дії ефекту заміщення. Аналіз інноваційної активності в Україні свідчить про несформованість національної інноваційної системи, що проявляється перш за все у нерозвиненій інноваційній інфраструктурі, орієнтації промисловості на виробництво низькотехнологічної продукції, недостатній кількості інноваційно активних підприємств, низьких обсягах фінансування НДДКР тощо. Зазначені тенденції є проявом неефективної державної інноваційної політики в Україні.

В рамках обраної стратегії розвитку в Україні повинна бути реалізована відповідна державна інноваційна політика, зорієнтована на структурну перебудову економіки, створення умов для розвитку інноваційного потенціалу підприємницького середовища, реформування організаційно-функціональної структури науково-технічного потенціалу країни, вдосконалення вітчизняної системи освіти і підготовки кадрів та ін. Для оптимізації державної інноваційно-інвестиційної політики доцільно здійснити комплекс заходів, спрямованих на створення комплексної системи горизонтальних і вертикальних міжсекторальних (міждисциплінарних) і міжвідомчих зв'язків.

CПИCOK ДЖEPEЛ:

1. Science and Engineering Indicators 2012. - Arlington VA! National Science Foundation. -2012. -591р.

2. Економіка Україниі стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. - К.і ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003.- 1008с.

3. Геєць В. М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України - Харківі Константа, 200б. - 272 с

4. Онікієнко В. В. Інноваційна політика країн Євросоюзу та СНДі проблеми і практика реалізації/ В. В. Онікієнко// Український соціум. -200б. - №.3. - С.171-183.

5. State of the Innovation Union 2011. Report From The Commission To The European Parliament, The Council, The European Economic And Social Committee And The Committee Of The Regions// Режим доступу і http;//eur-lex.europa.eu

6. Science and innovation investment framework 2004-2014. - HM Treasury, Department for Education and Skills, Department fof Trade and

Industry, 2004. - 190р .

7. Long-Term Global Economic Challenges and Opportunities for the UK. - Great Britain Treasury, 2004. - 64p.

8. Інноваційна політика зарубіжних країні концепції, стратегії, пріоритети (інформаційно-аналітичні матеріали, підготовлені Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти та Міністерством закордонних справ України)// Режим доступуі http;kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document?id=48725

9. Investing in America's Future; Barack Obama and Joe Biden's Plan for Science and Innovation// www.WhiteHouse.gov

10. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів /Авт. упоряд.і Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г. Чижевський, м. м. Шевченко.— Кі парламентське вид-во, 2009. — б32 с.

PE'HOME

В статті розглянуто основні напрями розвитку національної інноваційної політики, класифіковано види інноваційної інфраструктури.

Ключові слова: інновація, інноваційна інфраструктура, інноваційна політика.

PE'HOME

В статье рассмотрены основные направления развития национальной инновационной политики, классифицированы виды инновационной инфраструктуры.

Ключевые слова: инновация, инновационная инфраструктура, инновационная политика.

SUMMARY

The article dwells on the main directions of development of national innovation policy, classified types of innovation infrastructure. Keywords: innovation, innovation infrastructure, innovation policy.

МЕЖДУНАРОДНЫЙ ТРАНСФЕР ЗНАНИЙ В НОВОЙ ЭКОНОМИКЕ Черниченко Г.А., д.э.н., профессор, декан экономического факультета ДонНУ

Черноиванова Е.Н., к.э.н., доцент кафедры Развития и размещения производительных сил, экономического факультета ДонНУ Лаушкин А.Н., магистр международной экономики, экономист КП «Биосфера Донецка»

Актуальность темы. История мировой цивилизации как единой общности людей всегда была связана с творческой интеллектуальной деятельностью во всех сферах общественной и культурной жизни. Наиболее ценные результаты этой деятельности (научные открытия, изобретения, нововведения) становились достоянием всего Человечества. При этом время, масштабы и полнота использования этих достижений очевидным образом влияли на уровень социально-экономического развития и благосостояния отдельных стран и региональных цивилизаций. Формирование современного постиндустриального общества сопровождается динамичным переходом мировой экономики в качественно новое состояние - новую глобальную экономику знаний, драйвером которой становится человек -продуцент творческого капитала, идей и нововведений. Человек - трансформирует экономическую систему в векторе новой экономики, создает новые институты и модели взаимодействий в рамках сетевых структур.

Актуальность изучения природы и особенностей функционирования новой экономики знаний не вызывает сомнений. Выбор правильного вектора новой экономики в качестве основного в развитии мирового хозяйства способен обеспечить непрерывный рост объемов высокотехнологичных инвестиций, предпосылки возникновения новых инновационных и радикальной модернизации существующих индустрий, качественную реструктуризацию традиционного рынка труда в направлении интенсивной интеллектуализации рабочей силы и прочее.

Степень научной разработанности темы. Знание - феномен нематериальной природы, а, следовательно, его изучение сопряжено с рядом методологических и гносеологических сложностей. Отдельные исследователи вообще отрицают возможность получения знания о знании, аргументируя это тем, что знание - это скорее научная абстракция, не поддающаяся ни наблюдению, ни измерению. Однако, с развитием методологии научных исследований, открылись новые возможности в познании данного феномена.

© Черниченко T.A., Черноиванова Е.П., Лаушкин A.H, 2012

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ PA^mM COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ B PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И TCAM

Над разработкой общей теории знания как раздела философии работалиі Э. Геттье, А.Голдман, У.Куайн, Т.Кун, И.Лакатос, К.Лерер, Л.Микешена, М.Овчинников, К.Поппер, Д.Притчад, В.Штофф, П.Фейерабенд и другие ученые. Вхождение знания в предметную область экономической науки произошло в 1982 г. и связано с публикацией работы М. Полани «Личностное знание», где впервые приводилась типологизация знания, ставшая методологическим фундаментом всех последующих разработок по данной тематике. Концептуальная основа теории экономики знаний была разработана следующими зарубежными и отечественными учеными: А.Амошей, Д.Беллом, А.Бузгалиным, В.Гейцем, Р.Гринбергом, А.Гринспеном, П.Дракером, В.Иноземцевым, М.Кастельсом, А.Колгановым, Ю.Макогоном, Й.Масудой, Ф.Махлупом, Дж.Нэсбитом, М.Поратом, Т.Сакайи, О.Тоффлером и другими. Критический обзор литературы по вопросам международного трансфера знаний в новой экономики показал, что данный предмет изучен недостаточно.

Цель исследования заключается в разработке механизма интеграции стран и регионов в новую глобальную экономику на основе активизации процессов международного трансфера знаний. Объектом исследования выступает новая экономика знаний. Предметом исследования являются теоретико-методологические и научно-практические аспекты международного трансфера знаний в новой экономике.

Coциальнo-экoнoмическая эффективность состоит в том, что разработанные в результате исследования конкретные предложения и рекомендации могут быть использованы для обоснования и внесения корректив в программы стратегического инновационного развития экономики Украины и отдельных регионов и стран Юго-Восточной Европы, а их реализация будет способствовать формированию постиндустриального общества и переходу хозяйственной системы к высшим технологически укладам функционирования.

Современный этап в развитии глобальной экономической системы может быть назван эпохой новой экономики, драйвером роста и ключевым ресурсом которой является знание. Глубинное изучение явления международного трансфера знаний, являющегося sine qua non познания процессов становления новой макропарадигмы, позволило сформулировать ряд теоретических, практических выводов, а также предложений и рекомендаций по совершенствованию механизма интеграции стран и регионов в новую глобальную экономику знаний.

Знание - неотъемлемый атрибут цивилизационной эволюции, сопровождающий Человечество на протяжении всей его истории. Тем не менее, даже через тысячелетия, наука не приблизилась к абсолютному пониманию его комплексной природы, закономерностей существования и развития. Знание - сложно дифиницируемое явление. Специалисты и ученые, представляющие различные области науки и практики, в процессе трактовки данного термина, акцентируют внимание на его отдельных свойствах и характеристиках [1].

На основе обобщения широкого спектра литературных данных, а также результатов теоретического анализа концептуальной природы феномена знания и его роли в формировании уникальных режимов роста новой экономики нами были разработаны следующее определения и выводы:

1. Вхождение знания в предметную область экономической науки произошло относительно недавно, но оно вызвало фундаментальное изменение традиционной парадигмы и привело к утверждению радикально новой экономической теории. Нами было разработано следующее определение категории «знание», учитывающее его функциональную роль и комплексную экономическую природуі знание - это композитное капитальное благо, являющееся результатом когнитивного процесса и используемое в качестве фактора производства, а также средства снижения неопределенности множества возможных состояний среды принятия экономических решений.

2. Информационная революция последней четверти XX в. заложила фундамент формирования особого общественного конструкта - новой экономики. Одним из наиболее критикуемых моментов новой концепции была и остается ее слабая и неоднозначная политэкономическая основа, проявляющаяся в отсутствии единства терминологии. Проведенный структурно-генетический анализ сущностного содержания понятия «новой экономики» привел нас к следующему определению; современная «новая экономика» -особенный режим ацикличного неифляционного роста, а также система производства и распространения инноваций, обеспечения научно-технологического прогресса через синергетическое объединение ее компонентові информационного, сетевого и когнитивного. Системообразующим элементом новой экономики является экономика знаний - монолитный конструкт, состоящий из людей, институтов, сетей, культуры, направленный на производство, идентификацию, приобретение, поглощение и распространение знания как особого товара, обладающего гетерогенной природой и демонстрирующего тенденцию к экспоненциальному динамическому расширению в процессе его трансфера и потребления.

3. Международный трансфер знаний является центральным элементом оригинального конструкта - ландшафта трансфера знания - системы отношений субъектов - обладателей и получателей знания, моделей его производства и потребления, каналов и механизмов его перемещения и распространения, а также специфических особенностей институциональной среды.

4. В ходе теоретического анализа особенностей структурной организации ландшафта трансфера знания, нами были детально исследованы уникальные социоэкономические образования - эпистемологические сообщества, в рамках которых знание эффективно производится, потребляется, распространяется и эволюционирует на основе общности языка и кодов коммуникации, традиций и норм интерсубъектного взаимодействия, единой технологической инфраструктуры, ресурсных и капитальных баз, требований к компетенциям, опыту и квалификации субъектов - участников сообществ. В качестве ключевых, были выделены следующие типы эпистемологических сообществі познавательные регионы, профессиональные сообщества и технологические клубы.

Экономика знаний радикально отличается от рыночной и политической экономики. Системная организация производства и распространения знаний образует особый механизм координации экономических процессов. С позиций теорий комплексных систем и эволюции, современная экономика знаний представлена схематично на рис. 1.

Полученные результаты теоретического исследования могут быть использованы в качестве теоретико-методологической базы последующего эмпирического анализа особенностей международного трансфера знания в новой экономике. Проделанный экономико-математический анализ и статистическая оценка количественных характеристик международного трансфера знаний в новой экономике дают основания к выдвижению ряда положенийі

1. Знание, на современном этапе развития мирохозяйственных связей, выступает в роли драйвера глобального экономического роста. На основе расчета композитного индикатора «индекс новой экономики знаний» (NKEI) были выделены сферы приоритетного развития в рамках новой экономики знаний, прогресс в которых способен обеспечить наибольший макроэкономический эффект, выражающийся в интенсивном росте многофакторной производительностиі развитие информационно-коммуникационных технологий (ИКТ); создание условий для формирования технологически интенсивных отраслей; увеличение доли высокотехнологичного экспорта; интенсификация международного обмена академическим знанием через научные публикации в реферируемых изданиях и прочее.

2. Уровень развития внешнеэкономических связей между странами, составляющими единый технологический клуб, является определяющим в процессе их когерентной, сопряженной модернизации в векторе новой глобальной экономики знаний. Основными сдерживающими факторами в данном процессе являются с одной стороны, неразвитость базовых экономических институтов, а с другой, инертная к инновационной абсорбции макроэкономическая основа, сформированная в индустриальную эпоху.

3. Определяющим в процессе международного трансфера знаний на глобальном уровне является развитие рынка информационно-коммуникационных технологий (ИКТ). Регрессионное уравнение модели, описывающее зависимость между регрессандом - ВНП на душу населения - и факторными переменными в общемировом масштабе, устанавливает универсальные тенденции развития глобального рынка знания, ключевым драйвером которого является увеличение доли ИКТ товаров в общем объеме товарного экспорта.

4. На региональном уровне, драйвером роста в условиях новой экономики знаний является расширение доступа микроэкономических агентов (домохозяйств и фирм) к сети Интернет. Данный вывод, полученный в ходе интерпретации эконометрической модели, эмпирически подтверждает теоретический тезис о том, что фактором роста современной глобальной экономики являются Интернет-технологии, устанавливающие новые принципы глобального сотрудничества и конкуренции, стандарты сетевых коммуникаций.

Таким образом, в результате исследования установлено, что основными сдерживающими факторами в процессе модернизации глобальной хозяйственной системы в векторе новой экономики знаний являютсяі а) неразвитость базовых экономических институтов; б)

ПPOБЛEMЫ И ПEPCПEKTИBЫ PA^mM COTPУДПИЧECTBA MEЖДУ CTPAПAMИ ЮГO-BOCTOЧПOЙ EBPOПЫ B PAMKAX ЧEPПOMOPCKOГO ЭKOПOMИЧECKOГO COTPУДПИЧECTBA И TCAM

инертная к инновационной абсорбции макроэкономическая основа, сформированная в индустриальный период. Для решения вышеуказанных проблем, на основании прогнозных данных, разработан комплексный механизм интеграции стран и регионов в новую глобальную экономику знаний.

Мастерство, компетенции

А

Пространство знания

Культур,

но-когнити

вные инстит уты

Нормы, рутины и ценности, определяющие поведение

71

Люди

Институты

Профессиональные сообщества, гильдии

Иннов „ации

Экономика

Социальные артефакты

Cети

->

Общие культурные коды, язык, идеология;

социальные' сети

Культура Творчество

Рис. 1. Модель многовекторного пространства экономики знаний

На основании вышеуказанных теоретических и аналитических выводов, были выработаны следующие предложения и рекомендации по совершенствованию механизма интеграции стран и регионов в новую глобальную экономии

1. Имплементация институтов новой экономики в странах и регионах, характеризующихся значительными макроэкономическими проблемами, не принесет ожидаемых результатов в виде роста многофакторной производительности и автоматической корректировки дисбалансов. Как следствие, непосредственному процессу институционального конструирования должна предшествовать процедура глубинного макроэкономического реформирования, в результате которой должны быть элиминированы сдерживающие факторы на пути хозяйственной и институциональной трансформации [2].

2. Совершенствование региональной web-инфраструктуры в сочетании с процессами широкомасштабного внедрения ИКТ способствует научной и технологической консолидации субъектов хозяйствования, формированию инновационных кластеров. Таким образом, посредством активизации использования потенциала Интернет-технологий возможно разблокировать внутренние резервы экономики и создать условия для перехода к более высоким технологическим укладам. Более того, проявление синергетических эффектов от тесного кооперационного взаимодействия положительным образом скажется на динамике экономического развития стран и регионов и, в перспективе, обеспечит установление режима ациклического неинфляционного роста в условиях эффективного функционирования новой экономики знаний [3].

3. Становление экономики web 3.0 является органичным завершением эволюционного развития глобальной мирохозяйственной системы в векторе новой экономики знаний. Утверждение глобальной парадигмы связано с процессом радикальной трансформации принципиальных элементов цивилизационной системы, определяющим вектором развития которой становится человек - источник творческого капитала, знаний и опыта. Генезис новых уникальных структур - нанокорпораций, обладающих особыми креативными активами в виде идей, знаний и специальных умений, радикально изменит геоэкономический ландшафт и сформирует новый режим глобальной конкуренции, системообразующим элементом которого будет интерспецифический ресурс индивида - его когнитивный, творческий потенциал.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101 


Похожие статьи

Л И Антошкина - В рамках черноморского экономического сотрудничества и гуам