1929 роки) - Боротьба в індійському національному конгресі навколо доповіді м неру (1928 - страница 1

Страницы:
1 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Чувпило О. О. Боротьба в Індійському національному конгресі навколо доповіді М. Неру (1928 - 1929 роки) // Вісник Харківського університету. -1974. - № 104: Історія. - Вип. 8. - Харків: Видавниче об'єднання „Вища школа", видавництво при Харківському державному університету, 1974. -C. 54 - 60.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський; А. О. Баскакова

Рішення IV конгресу Профінтерну дали змогу профспілкам Сходу, дотримуючись основної лінії, спрямованої на об'єднання профспілок всіх країн світу, і долаючи різні ухили та помилки, успішно боротись за класові інтереси пролетаріату і національ­не звільнення від гніту імперіалізму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Международное профдвижение за И924—37 гг. Отчет "Исполбюро IV конгрессу Профинтерна. М., 1928, 544 с.

2. Отчет IV сессии Центрального Совета Красного Интернационала проф­союзов 9—15 марта 1926 года. М., 1926, 150 с.

3. Профинтерн в резолюциях. Сборник документов. М., 1928, 255 с.

4. Решение ИБ Профинтерна о вступлении Всекитайской федерации профсоюзов от 1/V 1925 года. «Красный Интернационал Профсоюзов», 1925, № 5, с. 319—320. .

5. Решение ИБ Профинтерна о вступлении Всемонгольского Совета проф­союзов от 12/11 1927 года.«Красный Интернационал Профсоюзов», 1927, № 2, с. 582-583.

6. IV конгресс Профинтерна. Стенографический отчет. Резолюции и по­становления. М., 1928, 699 с.

7. Ад и беков Г. М. Красный Интернационал профсоюзов. (Очерк истории Профинтерна). Профиздат, 1971, 119 с.

8. Адибеков Г. М. Профинтерн в борьбе за единство международно­го рабочего и профсоюзного движения. «Новая и новейшая история», 1971, № 4, с. 16—32.

9. Геллер Л. Колониальный вопрос на IV конгрессе Профинтерна.«Красный Интернационал Профсоюзов», 1928, № 6, с. 9—17.

10. К у з ьк о В. А. В. И. Ленин и создание Красного Интернационала1 профсоюзов Профинтерна (1920—1922). — «Борьба классов и современный лшр». М., 1970, с. 148—180.

О. О. Чувпило

БОРОТЬБА В ІНДІЙСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ КОНГРЕСІ НАВКОЛО ДОПОВІДІ М. НЕРУ (1928—1929 РОКИ)

Однією з найхарактерніших рис національно-визвольного ру­ху Індії в кінці 20-х років XX століття була боротьба в Індій­ському національному конгресі навколо доповіді М. Неру. Во­на аналізуєтьіоя-в статтях А. Сміта [7], Б. Сейгеля ,[8], Л. Р. Гор-дон-Полонсьікої [9], Н. А. Крашеніннікової [10] та інших. Але згадані автори більше уваги приділяють конституційній полі­тиці англійського імперіалізму в Індії і значно менше боротьбі між лівими і правим крилом Конгресу з конституційного пи­тання.

У «Новітній історії Індії» [4] ^конституційне питання висвіт­люється дуже стисло, що пояснюється характером ікниги. В ро­ботах Дж. Неру [І'] і Р. Прасада [3] йдеться переважно про; "незгоди між правими і лівими в Конгресі з цього приводу, алене дається соціальна основа незгод і все зводиться до різних тактичних принципів. Цим і обмежується .коло праць, (спеціаль­но присвячених конституційному питанню в Індії в кінці 20-іх років XX століття.

Напередодні нового піднесення національно-визвольного ру­ху 1928—'1933 pp. всередині Індійського національного конгре­су чітко виділилися три течії, які розходилися у визначенні кін­цевої мети партії.

Група буржуазних діячів Конгресу на чолґ з М. К. Ганді відстоювала проведення старої політики ненасильної боротьби І відмови від співробітництва з колоніальними властями [12, с. 1]. їх називали «противниками змін». Програма «противників змін» передбачала досягнення Індією статусу домініону.

Ще в березні 1923 р. оформилася в Конгресі група «при­хильники змін», очолювана Ч. Р. Дасом і М. Неру. Вона висту­пала проти бойкоту законодавчих органів, за використання їх (у своїх інтересах. Паралізувавши всю машину управління, «(при­хильники змін» хотіли таким чином досигти свараджу (само­управління). Тому їх назвали свараджистами.

Пролрамма свараджистів відбивала страх буржуазії перед активним масовим рухом і її прагнення знайти безпечні методи боротьби з імперіалізмом [4, с. 131;]. Бардолійська резолюція похитнула віру в програму дій, пропоновану М. К. Ганді. І то­му з середини 20-х років авараджисти займають керівне стано­вище в Конгресі. Найближча їх мета—досягнення Індією ста-ітусу домініону <[і15, с. 5—6].

' В середині 20-х років в Конгресі виділилася лівонаціоналістич-на течія, яка виражала інтереси тієї національної буржуазії, що вимагала активнішої боротьби з імперіалізмом. Представників згаданої течії не влаштовувала політика керівництва національ­ного конгресу. Вони висували лозунг боротьби за повну націо­нальну незалежність. Лідерами лівонаціоналістичної течії були Дж. Неру і Субхає Чандра Бос.

Таким чином, після революційного піднесення 1918—1922 pp. національно-визвольний рух в Індії розколовся. І тому частина лідерів Індійського національного конгресу звертається до роз­; робки національної конституції, вважаючи, Що це буде та за-гальноіндійська платформа, яка допоможе об'єднатися.

За розробку національного проекту конституції взявся один із лідерів свараджистів алахабадсышй адвокат М. Неру [12, с. 5]. Представляючи інтереси Індійської національної буджуазії, М. Неру намагався виробити такий .проект, який задовольнив би насамперед буржуазію , і поміщиків Індії, котрі не бажали пов­ного розриву з Британською імперією, а виступали тільки за збільшення їх ролі в управлінні країною [10, с. 161].

Ось чому проект М. Неру передбачав не повну незалежність Індії, а статус домініону. Проти такого1 проекту виступило ліве крило Конгресу, очолюване Дж. Неру і С. Ч. Босом, яке вима­гало повното розриву з Британською імперією, стати на само­стійний шлях розвитку. У своїй боротьбі ліві прагнули опира­тися на широкий народний рух.

Поступово ліве крило Конгресу посилюється, залучаючи все більше прихильників, особливо серед конгресистської молоді, котра вбачала у молодому Дж. Неру свого вождя [8, с. 73-1].

Посилення впливу лівонаціоналістичного крила наглядно продемонструвала Мадраська сесія Конгресу, де переважали прихильники Дж. Неру і С. Ч. Боса. Вперше за пропозицією Дж. Неру було проголошено, що «Конгрес вважає кінцевою ме­тою індійського народу повну національну незалежність» {14, с. її].

Було- затверджено й інші резолюції, запропоновані пред­ставниками лівонаціоналістичного крила, зокрема про бойкот комісії Саймона і підтримку Міжнародної ліги боротьби з ім­періалізмом; резолюцію протесту проти івоєнних приготувань з боку британського імперіалізму. Конгрес схвалював також боротьбу китайського народу проти імперіалізму [2, с. 144].

Яскравою ілюстрацією боротьби в Індійському національ­ному конгресі з конституційного питання були події 1928 і 1929 років. Боротьба розгорнулася навколо проекту конституції, роз­робленого свараджистами на чолі з М. Неру і декларації Джа-вахарлала Неру про повну національну незалежність. Для пра­вильного ,'розуміння подій цього періоду треба простежити перед­історію появи конституції М. Неру.

Згідно з законом про реформи, введеним англійським імпе­ріалізмом у 1929 p., парламент Англії через 10 років повинен був вивчити результати здійснення реформ і призначити комі­сію «для розгляду урядової системи, зростання освіти і розвит­ку представницьких установ у Британській Індії" та пов'язаних з цим питань» [>8, с. 45—46].

У жовтні 1927 р. англійський уряд створив комісію під голо­вуванням ліберала Джона Саймона [9/с. 356]. Передчасне призначення комісії пояснювалося бажанням британського уря­ду вирвати конституційну ініціативу з рук індійської буржуазії і розколоти національно-визвольний рух. Разом з тим англій­ський уряд хотів показати, що саме англійський парламент є кінцевою інстанцією для визначення дальшої долі індійської конституції.

Всі члени згаданої комісії були англійцями. Але вона мала право набирати в кожній провінції індійців як консультантів [13, с. 36]. Ко/місія мала розгорнути роботу на початку 1928 року [5, с. 265].

Звістка про призначення комісії Саймона викликала проте­сти по всій Індії. «Індуси і мусульмани були однієї думки з Цьо­го питання і створювалося враження, що знову стає можливою спільна боротьба проти Англії»,—пише один з лідерів Конгре­су Раджендра Прасад у своїй «Автобіографії» (5, с. 265].

Комісія Саймона працювала, не знайшовши контакту з ін­дійською суспільною думкою. В той же час основні політичні партії Індії намагалися виробити спільну політичну програму. У відповідності з резолюцією Мадраської сесії Конгресу на по­чатку 1928 р. в Делі була скликана конференція всіх партій. Конгрес та інші організації, представлені на конференції, по­годилися, що питання про конституцію для Індії мусить обгово­рюватися па основі вимоги повністю відповідального уряду [З, с. 402].

Комісія Саймона зустріла в Індії загальний бойкот [14, с. 5], І все ж вона продовжувала свою діяльність. Міжіпартійна кон­ференція вважала, що одної критики цієї комісії, недостатньо, а треба підготувати єдиний конституційний план [5, с. 282]. Тому й було організовано невеликий комітет на чолі з. М. Неру,. якому доручили до липня 1928 р. розробити проект конституції. Цей комітет стали називати «комітетом М. Неру», а представ­лену ним пізніше доповідь «доповіддю М. Неру» [1, с. 191].

Таким чином, у 1928 році в Індії одночасно працювали дві конституційні комісії. Одна з них представляла інтереси анг­лійського імперіалізму і намагалася виробити таку схему управління Індією, яка забезпечувала б збереження Британ­ського колоніального панування в країні. Друга складалася, з представників індійської національної буржуазії і хотіла ви­робити проект самоуправління, котрий задовольнив би як бур­жуазію, так і поміщиків Індії. -

f «Комітет М. Неру» закінчив свою роботу в липні 1928 року.. Проект конститутії, відомий під назвою «доповіді М. Неру», був переданий на розгляд загальноіндійської і провінціальної все-партійних конференцій. Його копію переслали для ознайомлен­ня комісії Саймона ^9, с. 366].

і Доповідь складалася з трьох частин: перша присвячувалась, майбутньому статусові Індії, друга — головним правам індій­ських громадян, третя — питанням, зв'язаним з індійсько-му­сульманськими відносинами [9, с. 366].

Доповідь грунтувалася на наданні Індії статусу домініону ■[11]. Передбачались зміна адміністративного поділу з враху­ванням лінгвістичного принципу і розширення самоуправління окремих провінцій. Питання про федерацію безпосередньо не розглядалося: навпаки, підкреслювалась необхідність централі­зації майбутньої індійської Держави. Багато уваги приділяло-'оя відповідальному урядові. Англійський уряд міг втручатися-ітільки у питання зовнішніх відносин і оборони. Також передба­чалося введення митної автономії [4, с-217]. ; Доповідь вимагала надання народам Індії свободи слова, ідруку, зборів, організацій та інших громадянських прав і була спрямована проти релігійної та кастової дискримінації. Але їв ній нічого не говорилося про забезпечення прожиткового мі­; 57 і' ■

L

«

ігімуму трудящих Індії, про обмеження володінь великих зе­мельних магнатів і наділення селян землею [4, с. 217].

В основному цей проект відбивав інтереси великої індійсько1 буржуазії і поміщицьких прошарків, незадоволених існуючою системою правління і якоюсь мірою пов'язаних з промисловими -і торговельними колами.

У розділі, присвяченому індійсько-мусульманеьким відноси­нам, йшлося про охорону прав мусульман і розподіл місць у законодавчих органах окремих провінцій, Проект був спрямо­ваний проти куріальної системи виборів, передбачав єдині ви­бори і загальне виборче право. Відповідно до нього мусульма­нам мали надати деякі гарантії у тих провінціях, де'мусульма­ни становили менішість^[4, с. 217].

Перші ж обговорення в доповіді М. Неру виявили, що ком­прадорським і поміщицьким колам, які згодилися співробітни­чати з Конгресом на початку 1928 року, вона здається «надто лівою». У той же час цей проект конституції не задовольнив ба-; гатьох представників національної буржуазії, не говорячи вже про робітників, селян ремісників. Критики оправа звинувачува-, ли його в надмірній демократичності, критики зліва не могли погодитися з відмовою від повної незалежності.

Відсутність єдності з ряду найважливіших питань виявила? ся уже в Лакнау на Всеіндійеькій партійній конференції, яка зібралася у серпні 1928 p., щоб розглянути доповідь «комітету Дж. Неру» [1, с. 191]. .

Ліве крило Конгресу на чолі з Джавахарлалом Неру не зби­ралося йти на поступки у питанні про незалежність. Ліві вима-тали, щоб кожен з учасників конференції зберіг за собою право діяти вільно, — Конгрес міг би визнавати своєю метою незалеж­ність, а помірковані групи — статус домініону. Однак більшість! делегатів на чолі з М. Неру не хотіли йти «і на які поступки.] У відповідь на це Дж. Неру і С. Ч. Бос створюють загальноіи-дійську Лігу незалежності і подають у відставку з постів гене­ральних секретарів Конгресу. «Але робочий комітет не прий­няв моєї відставки, заявивши мені, що ми можемо продовжити свою діяльність в Лізі, не вступаючи в яке б то не було проти­річчя з політикою Конгресу» — пише Дж. Неру у своїй «Авто­біографії {І, с. 193].

Після закінчення конференції в Лакнау у вересні 1928 року було скликано засідання Виконавчого комітету Конгресу в Де­лі, де знову з усією гостротою постало питання про незалеж­ність. Довгі суперечки не дали позитивних наслідків, тому розг­ляд цього питання було перенесено на Калькуттську сесію На­ціонального конгресу,   яка  відбулася   у   грудні   1928 раку

На цій сесії між обома групами велися довгі суперечки і врешті решт було прийнято компромісне рішення. Головна ре­золюція з'їзду в її остаточному варіанті схвалювала доповідь

,[9, с. 366].

іжиартійної конференції, але вказувала: коли англійський ряд протягом' року «е даст згоди «а коституцію М. Неру, то онгрес вважатиме своєю метою досягнення- незалежності. Ре-олюїція була прийнята незначною більшістю: 1350 проти 973 олосів [1, с. 206].

Ця резолюція була відступом від ідеї незалежності, бо допо-ідь міжиартійної конференції "не вимагала навіть повного ста-усу домініону. Однак представники лівого крила Конгресу го-осували за резолюцію. Це пояснюється тим, що ліві намагали-я зберегти єдність в ім'я спільної боротьби проти колоні-ЛЫНОГО становища Індії. Важливу роль зіграло і те, що нред-тавники національної буржуазії намагалися укріпити єдність конгресу, щоб протиставити свою ідеологію впливові комуні-

ТІВ.

Резолюція, що схвалювала проект конституції М. Неру, була устрінута з великим незадоволенням не тільки трудящими, й багатьма представниками національної буржуазії [9, с. 375]. ндійсьіка Ліга незалежності під керівництвом Дж. Неру С. Ч. Боса вела активну пропаганду за повну незалежність раїни і залучала все більше і.більше прихильників. Крім ло-унга про повну національну незалежність, Ліга висунула еконо-іічну програму з рішучими вимогами: ліквідація економічної ерівності, націоналізація провідних галузей промисловості, -годинний робочий день і т. д.

Дж. Неру склав для Ліги програму соціальних реформ, яку їн розглядав як необхідну уступку з боку «освіченого капіта-іізму». Він ясно сформулював позицію Ліги, включивши- до вой програми пункт про розгляд конфліктів між працею і ка-ііталом Третейською арбітражною камерою, щоб ліквідувати трайки [2, с. 147].

Після створення 'Всеіндійської Ліги незалежності по всій [раїні виникають місцеві ліги. їх поява була викликана неза-юволенням значної частини індійської національної буржуазії юзицією її поміркованого крила, а програма відображала праг-іення індійської громадськості до боротьби за повну націонала іу незалежність. У багатьох провінціях такі ліги спївробітнича-іи з робітничо-селянськими партіями [4, с. 218].

Рік відстрочки минув, але конституція М. Неру не була ірийнята урядом. Прихильники незалежності виступають за жликання чергового з'їзду Конгресу, який мав розробити резо-іюцію про незалежність. З'їзд збирається в Лахорі у грудні 929 року. Перед початком його М. Неру та інші лідери Конгре-:у зустрілися з віце-королем Індії лордом Ірвіном [5, с. 299]. [рвїн категорично відмовився навіть вести розмови про надан-Щ Індії статусу домініону. Тому на Лахорсыкому з'їзді розроб­ляється резолюція про інезалежмість. Вона була прийнята майже ЙНоголосно [1, с. '223]. Суперечки виникли при голосуванні і другорядного питання — запропонованої до резолюції поправ­

1

ки. «Поправка була відхилена, а головна резолюція була орого'. лошена прийнятою 31 грудня, в той самий момент, коли годіга ник пробив північ і старий рік уступив місце новому», — згаду Дж. Неру [1,с. 223].

•Таким чином, як тільки минув рік -відстрочки, встановленні Калькуттським з'їздом Конгресу, було прийнято рішення бо ротись за повну національну незалежність. Це рішення свідчило що багаторічна боротьба між правими і лівими в Індійськом} національному конгресі з конституційного питання на Лахор; ському з'їзді завершилася. Перемогу здобуло ліве крило на чо лі з Дж. Неру і С. Ч. Босом, яке вважало основним завданням и дійського народу — досягнення повної національної незалежно^ сті. Національно-визвольний рух Індії вступив на новий етап

СВОЄЇ боротьби,  МаЮЧИ ЧІТКУ Програму ДОСЯГНеННЯ ПОВНОЇ НЗ'

ціональної незалежності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Джавахарлал Неру. Автобиография. М., 1955, 656 с.

2. Джон Бошам. Английский империализм .Индии. М., 1936, 174 с

3. Синха Н. К., Б а н е р д ж и А. Ч. История Индии. М., 1954, 440 с

4. Новейшая история Индии. М., 1959, 758 с.

5. Раджендра Пір аса д. Автобиография. М., 1961, 623 с.

6. Пронин А. Новая индийская конституция. «Революционный Во< сток», 1935, № 1, с. 7—12.

7. С м и т А. Индийская конституция. «Мировое хозяйство и мировая политика», 1935, № 3, с. 11—15.

8. Сейгель Б. Комиссия Саймона и английская политика в Индии.— «Революционный Восток», 1935, № 4—5, с. 22—26. ^

9. Гордо н-П о л о н с к а я Л, Р. Подготовка английским правительств вом нового акта об управлении Индией и позиции индийских политических партий (1928—1933). — «Ученые записки Института востоковедения», т. XVIIIj М., 1957, с. 18—25.

10. Крашенинникова Н. А. Некоторые вопросы национально-осво­бодительной борьбы и конституционного" развития Индии после 1917 г.'-* «Труды университета Дружбы народов им. Патриса Лумумбы», т. 34. М., 1968, № 3, с. 147—164.

11. «Правда», 1928, ЗО грудня.

12. The Masses of India, 1926, vol II, No 7.

13. The Masses of India, 1927, vol III, No 12.

14. The Masses of India, 1928, vol IV, No 1.

15. The Masses of India, 11928, vol IV, No 2. .

!

В. Ф. Пахомов

ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДУ НАРОДНОГО ФРОНТУ ЧІЛІ В ГАЛУЗІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ (1938—1941 РОКИ)

Уряд Педро Агірре Серди, що прийшов до влади в Чілі піс­ля перемоги Народного фронту на президентських виборах 1938 p., працював протягом грудня 1938—лютого 1941 років.: Занадто короткий проміжок часу, об'єктивні труднощі, з якими, зустрівся уряд, а також опір реакції прогресивним заходам не дали йому змоги розгорнути діяльність повною мірою. Та .все ж

Страницы:
1 


Похожие статьи

1929 роки) - Боротьба в індійському національному конгресі навколо доповіді м неру (1928