В О Василенко - Боротьба витаутасаз обласними князями та її результатив східнослов'янських історіографія XXIX-початку XXI ст - страница 2

Страницы:
1  2  3 

Здійснювалися й спроби захитати традиційний погляд на Федора Коріатовича як на одного з литовсько-руських князів, підпорядкованих з 1392 р. Витаутасові (В. Антонович припустив, що подільський князь хотів перебувати під зверхністю не Витаутаса, а Йоґайли [28, с. 161]). Так, Н.Молчановський вказував на "номінальну владу Польщі" над ним [101, с.190, 225]. Оборонцем традиційної точки зору виступив Ф.Леонтович. Вважаючи, що в "непокорі" Федора вільнюській владі слід бачити прояв настроїв, які панували в Подільській землі, він висловив здогад, згідно з яким їхнім носієм була насамперед місцева польська шляхта [85, с.184, 370-372, 383-384]. З критикою концепції Леонтовича виступив А. Прохаска, твердячи, що в дійсності боротьба з Федором велася не Витаутасом, а Йоґайлою; спричинило ж її підпорядкування Коріатовича Угорщині в якості ленника [159, s.260-263, 277]. (Згодом польський історик змінив свою точку зору, визнавши, що кампанія проти Федора Коріатовича була справою Витаутаса [157, s.117]). Рішуче

I

х

X

I

о.

о

В.О.Василенко

Боротьба

Витаутаса...

10

заперечив таке трактування подій М.Грушевський [58, с .11-13]. М.Любавський, слідом за Прохаскою, визнав залежність Поділля напередодні Кревської унії від Корони, а не Литви [94, с.14]. Відомо, що спротив військам Витаутаса Федір чинив з допомогою "волохів", тобто Молдови, де на той час правив Роман І Мушат. Тісні зв'язки Молдови з Угорщиною промовляють на користь припущення М. Чубатого, згідно з яким Федір Коріатович міг дістати підтримку від останньої; за його здогадом, Коріатовичі ще від другої половини ХІV ст. були ленниками угорських королів [130, т.СХХХ^-СХХХ^ с.36, 42-43, т.СХШ-СХ_^, с.38]. Такі думки були висловлені О. Галецьким та іншими польськими дослідниками [142, s. 144-145; 162]. Ю.Пузина вважав, що похід Витаутаса був спрямований проти Федора як ленника Польщі, а отже, ці події слід тлумачити як литовсько-польську боротьбу за Поділля [161,

s.445].

Ф.Шабульдо припустив, що вияву "непокори" з боку обласних князів могла передувати якась попередня домовленість між ними щодо невизнання литовсько-польської унії, а також влади Йоґайли та Витаутаса. Центральна роль тут, за здогадом дослідника, мала належати Володимиру Ольґердовичу [132, с.138-139]. Обережно визнала можливість цього Н.Яковенко [136, с.146]. Л.Войтович натомість впевнено твердив про існування "коаліції" у складі київського і подільського князів та господаря Молдови [48, с.149, 170]; згодом він "додав" до цього уявного союзу Швітріґайлу та Карібутаса [50, с.112, 181; 49, с.311, 348; 48а, с.636, 639, 673]. Годі згадувати про те, що будь-яких доказів на користь цієї гіпотези не було, та й не могло бути наведено; проте якби така коаліція й існувала, реальні події засвідчували б хіба що її абсолютну недієздатність.

При з' ясуванні питання про час усунення Федора Коріатовича з Поділля виявилися відносно незначні розбіжності в поглядах. Версію Стрийковського, повторену

Віюком-Кояловичем та Софоновичем (1395 р.) прийняли хіба що Н.Карамзін та Т.Нарбут [22, s.104; 25, p.48-50; 14, с.181; 74, с.87, 284, прим.162; 155, s.534-535]. 1394р. датував цю подію К.Стадницький [165, s.68]. Можливо, це трапилося внаслідок недогляду, бо в цій же праці, а також пізніше польський дослідник висловився за 1393 р. [165, s.80; 164, s.116-117; 166, s.179]. Обидва варіанти датування знаходимо також у А.Прохаски [158, s.22; 159, s.260-263; 157, s. 117]. То 1393, то 1395 рр. називалися К.Шайнохою [133,

с.329, 535, 537].

Решта істориків, що торкалися даного питання (І.Шараневич, М.Дашкевич, А.Барбашев, Н.Молчановський, М.Грушевський, А.Левицький, Ф.Леонтович, Ю.Сіцинський, М. Любавський, А. Прєсняков, О. Галецький, С.Томашівський, Ф.Петрунь, Л.Колянковський, Ю.Пузина, Г.Пашкевич), висловилася на користь 1393 р. [134, с.282; 62, с.76, прим. 1; 35, с.146; 101, с.232; 54, с.22; 58, с.11; 55, т.Г^ с.170-172; 153, s.688-690; 85, с.373-374, 383-384; 114, с.13; 115, с.7; 93, с.57; 107, с.128; 143, s.21; 142, s.144; 126, с.121, 127; 102, с.184; 148, s.61; 161, s.445-446; 162, s.320; 156, s.345]. Ця точка зору лишається загальновизнаною і зараз [52, с.203-204; 132, с.87, 139-140, 143, 174, прим.163; 136, с.147; 112, с.135; 110, с.101; 111, с.79]. М.Дашкевич зробив важливе спостереження стосовно того, що похід Витаутаса на Поділля мав відбутися раніше відібрання Києва у Володимира Ольґердовича [62, с.76, прим.1]. З цим погодився, зокрема, М. Грушевський [55, т.ІV; с.456]; протилежної думки дотримувався А.Прохаска [157, s. 117].

Якими ж, на думку дослідників, були причини таких масштабних дій Витаутаса проти обласних князів? Варто нагадати про повідомлення литовсько-руських літописів, згідно з якими в кожному конкретному випадку маємо справу з реакцією правителя ВКЛ на прояв "непокори" з боку того чи іншого Ґедиміновича. Протягом усього досліджуваного історіографічного періоду зустрічаємо приклади буквального

І

и О О <прийняття цих звісток. Таким чином, в ролі ініціаторів конфлікту ці автори бачили саме "удільних" володарів [81, с.156-157; 83, с.125-126; 59, с.74].

Проте переважаючим став усе ж погляд, згідно з яким заходи Витаутаса випливали з намірів переустрою державного ладу. Очевидно, одним із перших чітко сформулював цю думку Н.Молчановський, твердячи про "гігантський організаційний план" литовсько-руського правителя [101, с.229]. Був переконаний в існуванні у Йоґайли та Витаутаса свідомого плану дій і М.Грушевський На його думку, про це могло свідчити вже відібрання Луцька у Федора Любартовича [55, т.Щс. 160, 165]. Остаточно ж план боротьби з обласними князями мав постати на вищезгаданій зустрічі в Белзі (грудень 1392 р.) [55, т.ТС, с.166-167]. Зараз цей погляд поділяє Ф.Шабульдо [132, с.138]. К.Гуслистий розцінив політику Витаутаса як "крок, що принципово відрізняв його від усіх його попередників, які добивалися тільки "покори й послуху" " [59, с.90]. Єдиним, хто піддав сумніву наявність у Кейстутовича якогось систематичного плану дій, був Ф.Леонтович [87, с.30]; в наш час його підтримує О.Русина [109, с.87; 110, с.99; 111,

с.82-83].

Значні розбіжності спостерігаються і в оцінках реальних наслідків антикнязівської кампанії 1390-х рр. Перша точка зору зводилася до того, що "удільна" система ВКЛ була фактично ліквідована; так, зокрема, вважали В.Антонович, М.Дашкевич, А.Барбашев [29, с.234; 62, с.95; 35, с.8; 36, с.264]. Про "правдивий погром князів" твердив М.Грушевський: тепер, на його погляд, Ґедиміновичі за своїм становищем зрівнялися з Рюриковичами і наблизились до нетитулованої знаті - панів [55, tV, с.9-10]. Цієї ж думки дотримувалися його учні по Львівському університету: Б.Бучинський, С.Томашівський, М. Чубатий [44, с.136; 126, с.127; 130, т.СХІЛ^СХІ^,с.97, 105]. Так саме вважають і сучасні литовські дослідники [84, с .59]. Дехто з репрезентантів новітньої білоруської історіографії вважає навіть, що

Витаутасу вдалося створити унітарну державу ("білоруську імперію", за висловом І.Саверченка) [108а, с.139, 147, прим.1]. Заперечив крах "удільної" системи в той час Ф. Леонтович [88, с.30-31]. Набагато радикальнішу позицію зайняв М. Максимейко, твердячи, що й після аналізованих подій ВКЛ являло лише "аґреґат князівств"; отже, Витаутас, на його переконання, "навряд чи пішов далеко" від князя Олега [96, с.42, 44].

Як бачимо, окреслене вище коло проблем вельми докладно розглядалося в східнослов 'янських історіографіях досліджуваної доби. Йдеться переважно про події "зовнішньої" історії, часто вельми локального характеру. Величезна більшість відповідного комплексу джерел, наявного в розпорядженні сучасних дослідників, була залучена до обігу вже в даний час. Тож, як видається, в подальшому можливі лише дрібні уточнення до загалом відтвореної картини історичних подій. Що ж до питань більш загального характеру, то звертає на себе увагу стабільна поширеність у східнослов'янській литуаністиці уявлень про катастрофічне становище, в якому перебувало ВКЛ напередодні унії з Короною. Видається, що принаймні частково це пояснюється прямими чи опосередкованими впливами з боку польської традиції. Найбільші ж розходження спостерігалися в оцінці результатів дій Витаутаса першої половини 1390-х рр., спрямованих проти обласних князів; повного консенсусу стосовно цього так і не було досягнуто.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России.

Т.ІІ. 1599-1637. СПб., 1865.

2. Архив Юго-Западной России. 4.VTL Т.І. К., 1886.

3. ГрамотиХИ^ ст. К., 1974.

4. Палеографические снимки с русских грамот

преимущественноХИ' века. СПб., 1903.

5. Полное собрание русскихлетописей (далі - ПСРЛ). Т.ІІ.

Ипатьевскаялетопись. СПб., 1843.

Щ11

I

х

X

I

о.

о

В.О.Василенко

Боротьба

Витаутаса...

12

6. ПСРЛ ТХІ-ХІІ. Патриаршаяили Никоновскаялетопись М., 1965.

7. ПСРЛ. XXV. Летописный сборник, именуемый Тверскоюлетописью. СПб., 1863.

8. ПСРЛ. ТХ\/П. Западнорусскиелетописи. СПб., 1907.

9. ПСРЛ. ТХХХІІ. Хроники: Литовская и Жмойтская, и Быховца. Летописи: Баркулабовская, Аверки и Панцырного. М., 1975.

10. ПСРЛ. Т.XXXV.Летописи белорусско-литовские. М.,

1980.

11. Приселков М.Д. Троицкаялетопись. Реконструкция текста. М.-Л., 1950.

12. Розов В. Українські грамоти. Т.І. К., 1928.

13. Русская историческая библиотека. Т.ІІ. СПб., 1875.

14. Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх. К., 1992.

15. Akta unji Polski z Litwa. 1385-1791. Krakow, 1932.

16. Archiwum ksiazat Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie. T.I. 1366-1506. Lwow, 1887.

17. Codex diplomaticus Prussicus. Bd.VI. Konigsberg 1861.

18. Dlugosza Jana kanonika krakowskiego Dziejow polskich

ksiag dwanascie // idem. Dziela wszystkie. T.IV. Krakow,

1868.

19. Johann's von Posilge, Officials von Pomesanien, Chronik

des Landes Preussen (von 1360 an, fortgesetzt bis 1419). Delmar's von Lubeck Chronik. Franciscani Thorunensis Annales Prussici (941-1410) // Scriptores rerum Prussicarum. Bd.III. Leipzig, 1866. S.13-464. 19а. Latopisiec Litwy i Kronika ruska / Wyd. I.Damowicz. Wilno, 1827.

20. Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. T.II. Cracoviae, 1876; T.VI. Cracoviae, 1882.

21. Skarbiec diplomatow papiezkich, cesarskich, krolewskich,

ksiazecych, uchwal narodowych, postanowien roznych wladz i urzedow poslugujacych do krytycznego wyjasnienia dziejow Litwy, Rusi Litewskiej i osciennych im krajow. T.I. Wilno, 1860.

22. Stryjkowski Maciej. Kronika polska, litewska, zmodzka i

wszystkiej Rusi. TH. W., 1846.

23. Stryjkowski Maciej. O poczatkach, wywodach, dzielnosciach, sprawach rycerskich i domowych slawnego narodu litewskiego, zemojdzkiego i ruskiego. W., 1978.

24. Supplementum ad Historica Russiae monumenta. Petropoli, 1848.

25. Wiiuk-Koialowicz Albert. Historia Litvanae. Pars II.

Antverpiae, 1669.

26. Андріяшев О. Нарис історії колонізаціїКиївськоїземлі

до кінцяXV віку // Записки УкраїнськогоНаукового товариствау Києві (далі - ЗУНТ) (тепер Історичної секції УАН). ТХХІІ. К., 1926. С.33-79.

27. Андріяшев О. Нарис історії колонізаціїПереяславської

землі до початку XV! в. // Записки Історично-ФілологічноговіддитуВУАНКнХХ\/І. К., 1931. С.1-29.

28. АнтоновичВ.Б. ИсторияЛитовскойРуси. Лекции 1881-

1882 г. (Литограф. изд.). К., 1882.

29. Антонович В.Б. Киев, его судьбаи значение с XPV по

XVІ столетие (1362-1569) // він же. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. Т.І. К., 1885. С.221-264.

30. АнтоновичВБ. О новонайденн^гхсеребрян^гхмонетах

с именем Владимира // ТрудыШ Археологического съезда в России (далі - Т ІІІ АС). Т.П. К., 1878. С.151-157.

31. Антонович В.Б. Очерк истории Великого княжества

Литовскогодо половиныXV столетия Выл! К., 1878.

32. Атлас Подольскойгубернии // Журнал министерства

внутреннихдел. 1843. Ч.ІІ. Кн.6. С.311-353.

33. Багалій Д.І. Нарис історії України на соціально-економічномуґрунті. Т.І. X., 1928.

34. Багалій Д. Нарис української історіографії. Т.І. Вип.2.

К., 1925.

35. Барбашев А. Витовт и его политика до Грюнвальденскойбитвы. (1410 г.). СПб., 1885.

36. Барбашев А. Витовт: Последниедвадцатьлет княжения.

1410-1430. СПб., 1891.

37. Барвінський Б. Кілька документів і заміток до часів

вел. князів Свитригайла і Жиґимонта Кейстутовича/ / Записки Науковоготовариства ім. Т.Шевченка у Львові (далі - ЗНТШ). Т.CXV. 1913.С.5-22.

38. Беляев И. Д. Очерк истории Северо-Западного края

России. Вильна, 1867.

39. Беляев И. Рассказы из русскойистории. Кн. PV.4.1. М.,

1872.

40. Бестужев-РюминК. Русскаяистория. Т.П. Вып.1. СПб.,

1885.

41. Болсуновский К. В. Монеты киевских князей XIV ст.

К., 1909.

42. Боричевский И. Православие и русская народность в

Литве. СПб., 1851.

43. БучинськийБ. "ГрамотаМисаїла" і "грамотаНіфоша":

Критична студія// ЗУНТ. ТХІІІ. К., 1914. С.5-44.

44. Бучинський Б. Новійші праці по історії Вел. кн. ЛитовськоговXV віці // ЗНТШ. TLXXV. 1907.С.131-166.

45. В.Р. История бывших княжеств: Теребовльского и Звенигородского// Журнал министерства народного просвещения (далі - ЖМНП). Ч.ХІХ. 1838. №7-9. С.80-108.

46. Василенко Н.П. Очерки по истории Западной Руси и

Украины. К., 1916.

47. Владимирский-БудановМ. Население Юго-Западной

России от половины ХІІІ до половины XV века // Архив ЮЗР. ЧЖ. Т.І. К., 1886. С.І-П, 1-85.

48. Войтович Л.В. Генеалогія династій Рюриковичів і Ґедиміновичів. К., 1992.

48а. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. -Біла Церква, 2006.

49. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ - початокХ'УІ ст.). Л., 2000.

50. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і ҐедиміновичівуХП-Х'уІ ст. Л., 1996.

51. Голубинский Е. История Русской церкви. Период второй, московский. Т.П. Пол. 1. М., 1900.

52. ГрековИ.Б. Восточная Европа и упадокЗолотой Орды

(на рубежеХП^вв.). М., 1975.

53. Греков И.Б. Очерки по истории международных отношенийВосточной ЕвропьіХП'-Х'уІвв. М., 1963.

54. ГрушевскийМ. Барское староство, исторические очерки

(XV-XVUb.). К., 1894.

I

и О О <

55. ГрушевськийМ.С. ІсторіяУкраїни-Руси: В 11 т., 12 кн.

ТЖ К., 1993; TV. К., 1994; TVI К., 1995; ТШ К., 1995.

56. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від

смерті Ярослава до кінця XPV сторіччя. К., 1991.

57. Грушевский М. Очерк истории украинского народа.

СПб., 1904.

58. Грушевський М. [Рец.:] Prochaska A. Podole lennem

Korony (1352-1430). Krakуw. 1895 // ЗНТШ. ТХІІІ. 1896. С.8-14.

58а. Гудавичюс Э. История Литвы. Т.І. С древнейших времен до 1569года. М., 2005.

59. ГуслистийК. Нариси з історії України. Вип.ІІ. К., 1939.

60. ДанилевичВ. Очеркистории Полоцкойземли до конца

XIV столетия. К., 1896.

61. Дашкевич Н.П. Болоховская земля и ее значение в

русской истории // Т Ш АС. Т.П. К., 1878. С.69-129.

62. Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского

государства К., 1885.

63. Диттен Г. Известия ЛаоникаХалкокондилао России //

Византийский временник. ТХХІ. М., 1962. С.51-94.

64. ДмитриеваР.П. Сказание о князьяхвладимирских М.-

Л., 1955.

65. Довнар-Запольский М. Государственноехозяйство

Великогокняжества Литовскогопри Ягеллонах Т.І. К., 1901.

66. [Довнар-Запольский М.В.] Украинские староства в первой половине XV в. // Архив ЮЗР. Ч.Ш. TV.K, 1907. С.1-118.

67. Долгоруков П. Российская родословная книга. Ч.І.

СПб., 1854.

68. Дружбаи братство русскогои украинскогонародов: В

2-хт. Т.1. К., 1982.

69. Закревский Н. Описание Киева. 2-е изд. Т.І. М., 1868.

70. Зотов Р.В. О черниговских князьях по Любецкому

синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. СПб., 1892.

71. Ивакин Г.Ю. Киев в ХІІІ-XV веках. К., 1982.

72. Иловайский Д. История России. Т.ІІ. М., 1884.

73. Ильин А.А. Классификация русскихудельш>гхмонет.

Вып.1. Л., 1940.

74. Карамзин Н.М. История государстваРоссийскогов 12-

ти томах. TVAL, 1993.

75. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли.

Т.І. О., 1912.

76. КостомаровН.И. Лекции по русской истории. Ч.І. СПб.,

1861.

77. Котляр Н.Ф. Монеты Владимира Ольгердовича // Нумизматикаи сфрагістика. Вып.4. К., 1971. С.42-67.

78. Котляр М.Ф. Псевдочернігівські монети XTV ст. // Історичніджерелата їхвикористання ВипЖ К., 1971.

С.175-187.

79. Котляр Н.Ф. Русско-литовские монеты XW в. // ГВшомогательныеисторические дисциплины Т.Ш. Л., 1970. С.179-201.

80. Коцебу А. Свитригайло, великий князь литовский.

СПб., 1835.

81. Коялович М.О. Лекции по истории Западной России.

М., 1864.

82. Коялович М. Люблинская уния или последнее соединение Литовского княжества с Польским королевствомнаЛюблинскомсейме в 1569году. СПб.,

1863.

83. КояловичМ.О. Чтения по истории Западной России. 4-

е изд. СПб., 1884.

84. ЛазуткаС.А. Первый Литовский Статут- феодальный

кодекс Великого княжества Литовского. Вильнюс,

1974.

85. Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского

права. Образование территории Литовского государства. СПб., 1894.

86. ЛеонтовичФ.И. Правоспособность литовско-русской

шляхты // ЖМНП. 1908. №>5. С.136-167.

87. Леонтович Ф.И. Сословный тип территориально-

административногосостава Литовскогогосударства и его причины. СПб., 1895.

88. Леонтович Ф. [Рец.:] Любавский М.К. Литовско-русский сейм. М. 1900. СПб., 1904.

89. Лонгинов А.В. Червенские города. Варшава, 1885.

90. Лучкай М.М. Історія карпатськихрусинів: У 6 т. Т.ІІ.

Ужгород, 1999.

91. Любавский М.К. К вопросу об удельныхкнязьях и

местном управленнии в Литовско-Русском государстве; СПб., 1894.

92. Любавский М. Литовско-русский сейм. М., 1900.

93. ЛюбавскийМ. Областноеделение и местное управление

Литовско-Русского государствам) времени издания Первого ЛитовскогоСтатута М., 1892.

94. ЛюбавскийМ. Отзыв о сочиненииИИЛаппо "Великое

княжество Литовское во второй половине XVI столетия". Юрьев. 1911 // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московскомуниверситете. 1913. КнЖ Смесь. С.5-20.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

В О Василенко - Боротьба витаутасаз обласними князями та її результатив східнослов'янських історіографія XXIX-початку XXI ст

В О Василенко - Взаємини між литовським і тверським великими князівствами в східнослов'янських історіографіях ХІХ-ХХ ст

В О Василенко - История ІІ мировой между скиллой ревизионизма и харибдой стереотипов, в плену актуальности