на початку 1917 рр - Боротьба прогресивних сил лівобережної україни за українізацію освіти в 1900 - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Гречка Анна Борисівна

УДК   94 (477.5) "1900/1917": 37 (043)

БОРОТЬБА ПРОГРЕСИВНИХ СИЛ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ЗА УКРАЇНІЗАЦІЮ ОСВІТИ В 1900 - НА ПОЧАТКУ 1917 РР.

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії педагогіки Республіканського вищого навчального закладу "Кримський гуманітарний університет" (м. Ялта) Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Борисенко Володимир Йосипович

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, Інститут історичної освіти,

завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Гусєв Віктор Іванович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри історії для гуманітарних

факультетів.

кандидат історичних наук Ткаченко Олеся Віталіївна

ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди", доцент кафедри загальної історії та методології.

Захист відбудеться " 19 " жовтня 2007 р. о 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.02 в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий " 17   " вересня     2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Стоян Т. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Нація і освіта нерозривно пов'язані між собою. Розвиток нації може успішно відбуватися тільки при наявності в громадян національної свідомості, основа якої закладається в школі, а потім удосконалюється і перетворюється в світоглядні переконання. Таку історичну місію здатна виконати тільки національна школа з рідною викладовою мовою, а відповідно й мовною єдністю дітей з родиною і своїм народом. Саме в ній починають формуватися почуття любові до своєї землі, поваги до славних діянь, культури, звичаїв і обрядів предків, бажання наслідувати їх. Без національної школи нація не має перспектив для етнічного поступу.

Тривала відсутність національної школи в Україні за часів Російської імперії поставила українську націю на рубежі ХІХ - ХХ ст. на грань етнічного зникнення. Російськомовну школу уряд перетворив у одне з головних знарядь русифікації українського народу. Вона відривала дітей від свого природного етнічного середовища, поглиблювала прірву між ними і родиною, відучувала від національної мови, культури, гальмувала їх духовний розвиток, прищеплювала чужі духовні цінності.

Тому дослідження такої важливої проблеми, як співвідношення нації та школи на різних етапах їх існування має надзвичайну наукову значущість. Вона ще більше підсилюється при її недостатній науковій дослідженості, як і в нашому випадку, що не дозволяє врахувати уроки минулого у перспективному вирішенні сучасних національних проблем.

Для сучасної України не втратили важливості й актуальності національні питання, які в більшості випадків уособлюються передусім з мовою. Перетворення етнічної проблеми у політичну, спекуляція на ній окремих політичних сил загрожує дестабілізацією обстановки в державі й вимагає насамперед її наукового та політичного вирішення, чому можуть сприяти наукові розвідки подібних проблем у минулому. Саме таку роль й може виконати наше дослідження, що й зумовлює його актуальність у нинішніх умовах.

Зв'язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами установ. Дисертаційне дослідження виконувалося у руслі наукової проблематики кафедри теорії та історії педагогіки РВНЗ "Кримський гуманітарний університет" (м. Ялта) "Методологічні та загальноісторичні історико-філософські дослідження при підготовці вчителів в умовах полікультурного регіону" (№105V009165). Тема затверджена Вченою радою РВНЗ "Кримський гуманітарний університет" (м. Ялта) 28 грудня 2005 р., протокол № 5.

Об'єктом дослідження є українізація народної освіти як головна умова збереження і розвитку української нації на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є боротьба прогресивних сил Лівобережної України за введення у школи української мови навчання, забезпечення їх вчителями з відповідною підготовкою, допуск українських підручників, науково-популярних книг і художньої літератури з україніки, відкриттяукраїнських кафедр для підготовки спеціалістів з української історії, філології, літератури, можливість виховання дітей у патріотичному дусі на прикладі сторінок минулого і діяльності видатних представників вітчизняної культури та історії. До складу патріотичних сил віднесені ті представники різних класів і соціальних груп населення Лівобережної України, які свою любов до Вітчизни виражали у боротьбі за здобуття їй широких прав, у тому числі й національно-освітніх.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Лівобережної України, історико-географічного регіону, який у минулому напівофіційно називався „Гетьманщиною". На початок ХХ ст. до нього входили Полтавська і Чернігівська губернії, що в силу історичних обставин зберігали цілий ряд особливостей, які відрізняли його від Правобережжя, Слобожанщини і Півдня України.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1900 - початок 1917 рр. Нижня межа обумовлена зародженням політичного напрямку в культурно-освітньому русі Лівобережної України, який істотно вплинув на всі його напрямки. Верхня - датована часом Лютневої революції 1917 р.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей боротьби прогресивних сил Лівобережної України за українізацію народної освіти та встановленні її значення для українського народу напередодні Української революції 1917 - 1920 рр.

Для наукового вирішення мети дослідження періоду 1900 - першої половини 1907 рр. ставляться такі завдання:

- виявити стан наукової дослідженості та джерельної бази проблеми 1900 - початку 1917 рр.;

- встановити передумови і обставини українізації освіти в заявлений період;

- розкрити процес зародження і становлення політичного напрямку в національно-освітньому

русі;

- визначити суть активізації ліберально-демократичного руху за національну освіту;

- з'ясувати роль земств і лівобережних депутатів Державної Думи у національно-освітньому

русі.

Стосовно проблем у міжреволюційний період ставляться такі завдання:

- встановити особливості національно-освітньої діяльності політичних партій;

- визначити місце легальних організацій у національно-освітньому русі;

- проаналізувати національну самоосвіту молоді в нелегальних гуртках і групах та її роль у вирішенні національно-освітніх проблем України;

- довести національно-освітні особливості в діяльності земств і Державної Думи. Методологічна база роботи ґрунтується на принципах науковості, історизму, об'єктивності,

системності, світоглядного плюралізму і діалектичного розуміння історичного процесу.

У ході розв'язання поставлених завдань застосовано такі методи: комплексності - для встановлення і використання всієї сукупності різноманітних факторів (рушійні сили, форми і методидіяльності), які визначали сутність українізації освіти; ретроспективний - для визначення передумов і обставин українізації освіти; проблемно-хронологічний - для з'ясування зародження, становлення та наступного еволюціонування національно-освітнього руху; систематизації та узагальнення - для обґрунтування висновків і теоретичних положень дисертації. При підготовці дисертації застосовано міждисциплінарний метод пізнання, який передбачає використання категоріального апарату різних наук, у даному випадку історії, політології, педагогіки.

Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у постановці та першій комплексній розробці науково важливої, актуальної та недостатньо дослідженої проблеми боротьби прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти в 1900 - на початку 1917 рр.

Стосовно новизни розглядуваної проблеми в 1900 - першій половині 1907 рр. то: в історичну літературу введено теоретичне положення про зародження та еволюцію на Лівобережжі і Слобожанщині вперше в Україні політичного напрямку в освітньому русі; доведено неспроможності легальних форм боротьби вирішити проблему українізації освіти й необхідність переходу Всеукраїнської загальної організації на політично-партійні методи діяльності; встановлена важлива роль земств і лівобережних депутатів Державної Думи в загальному національно-освітньому русі.

При дослідженні проблеми в міжреволюційний період встановлено: зменшення важливості національно-освітніх проблем України в програмах і діяльності політичних партій, за винятком УСДРП; вихід на перше місце в боротьбі за українізацію освіти легальних форм; перехід молоді до масової національної самоосвіти в нелегальних гуртках і групах. Доведено, що земства активізували відстоювання прав українців на власну школу, забезпечення навчальних закладів українською літературою, вчителями з відповідною підготовкою, підтримували національно-освітні заходи інших прогресивних сил, а діяльність лівобережних депутатів Державної Думи в галузі законодавчого закріплення прав українців на національну школу значно поступалася попередньому періоду.

Практичне значення отриманих результатів дослідження зумовлене їхньою відповідністю потребам інтелектуального й суспільного розвитку сучасної України. Досліджений у дисертації процес боротьби прогресивних сил за українізацію освіти є корисним при подоланні наслідків тоталітаризму в галузі культури і аналітичному прогнозуванні шляхів вирішення викладової мовної проблеми в Україні на сучасному етапі її існування.

Фактичний матеріал, теоретичні положення і висновки дисертації будуть корисними при підготовці індивідуальних і колективних праць з історії України, політології та педагогіки, навчальних підручників і посібників, нормативних і спеціальних кусів з вітчизняної історії.

Апробація основних результатів дослідження відбувалася у формі виступів на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Жінки в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє" (Київ, листопад 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи" (Київ, лютий 2006), Других Драгоманівських читаннях (Київ, 27 - 28 жовтня

2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції (Умань 24 - 25 листопада 2006), Міжвузівській науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Михайло Драгоманов у контексті європейського просвітницького руху" (Київ, 27 лютого 2007).

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені в шести одноосібних публікаціях у фахових виданнях загальним обсягом 2,5 д. арк.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінка, у тому числі основний текст - 211 сторінок, список використаних джерел та літератури - 20 сторінок, 267 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Стан наукової розробки та джерельної бази проблеми" встановлюється її дослідженість, а також наявна джерельна база.

Історіографія проблеми умовно ділиться на три етапи в залежності від особливостей її наукового дослідження. На першому етапі (від Лютневої революції 1917 р. до середини 30-х років ХХ ст.) лідери українського освітнього руху попереднього періоду критикували переважно російську школу, не надаючи дослідницьким аспектам належної уваги. Окремі праці Й. Гермайзе дозволяють встановити причини складності розвитку українізаційних виступів прогресивних сил[1]. Через публікації про педагогічну діяльність Б. Грінченка педагог В. Дурдуківський показував освітнє українство на початку ХХ ст.[2].

На другому етапі історіографії проблеми (середина 30-х - кінець 80-х років ХХ ст.) дослідження національно-освітньої боротьби прогресивних сил України фактично було заборонено як прояв "українського буржуазного націоналізму". Об'єктивне дослідження боротьби українців за свої національно-освітні права було можливе тільки за кордоном.

Надрукована у Німеччині монографія А.Животка про українську пресу ілюструє ставлення різних партій і організацій до українізації освіти [3] . Окремі доповнення про український національно-освітній рух містяться у монографії В. Іваниса про С. Петлюру як президента України[4]. Важливе місце серед робіт зарубіжних авторів на національно-освітню тематику займає праця

Г. Васьковича, видана в Мюнхені[5]. Однак, вона не дає повного уявлення про відповідні процеси на Лівобережній Україні.

На відміну від закордонних, радянські автори нав'язували громадськості недостовірне уявлення про національно-освітні процеси початку ХХ ст. в Україні. Показовою в цьому плані стала колективна монографія педагогів М. О. Константинова, Є. М. Мединського і М. Ф. Шабаєвої з історії педагогіки в Російській імперії. В ній історія освіти і педагогічної думки цього періоду зображені через визначальну роль РСДРП у боротьбі різних сил[6].

Вперше в радянській історіографії була звернута увага на боротьбу демократичних сил Лівобережної України в другій половині ХІХ ст. за народну освіту в монографії В. Й. Борисенка[7]. Правда, вона стосується попереднього в порівнянні з нашою дисертацією періоду.

У монографії колективу українських педагогів 1991 р. видання ігнорується участь у освітньому русі українських політичних партій та організацій. Однак, наведений в ній фактичний матеріал має важливе значення при дослідженні теми дисертації .

Третій етап історіографії проблеми (з 1991 р. і до с. д.) характеризується набагато об'єктивнішими підходами до висвітлення національно-освітніх процесів в Україні на початку ХХ ст., спробами визначити в них роль національних сил. Саме з таких позицій у нарисі С. Я. Фарини розглядається національно-культурний рух на Полтавщині другої половини ХІХ - початку ХХ ст.[8], а

також ставлення різних політичних сил України до проблем українізації освіти в монографії Т.

10

Гунчака .

Вдалою спробою спростування висновків радянської історіографії про роль української інтелігенції в історії України стала тритомна праця співробітників Інституту історії АН України. У ній вперше в історіографії визнана прогресивна роль національної інтелігенції в пробудженні національно-культурного життя України дореволюційного періоду[9].

Ставлення до українського національно-культурного руху студентів, інтелігенції, селян у загальноукраїнському плані показано в колективній монографії співробітників Інституту історії

8 Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х - поч. ХХ ст.). Нариси. - К., 1991.

- 330 с.

10 Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. - К., 1993. - 288 с.

України НАН України[10]. Спроба висвітлити роль земств у введенні української мови в навчання дітей зроблена в статті Н. П. Калениченко і Ж. Д. Ільченко[11]. Нові дані з досліджуваної проблеми наведені у збірнику праць молодих авторів про життєвий шлях С. Петлюри[12].

Фрагментарні дані по Лівобережній Україні з досліджуваної в дисертації проблеми наведені в солідній монографії В. Головченка про еволюцію РУП в Українську соціал-демократичну партію[13]. Таке ж саме значення мають монографія С. О. Телешуна про ставлення усіх українських партій до національного питання в Україні початку ХХ ст.[14], брошура О. Голобуцького і В. Кулика про українські партії[15], робота Л. П. Вовк про позашкільні заклади освіти[16] та збірник наукових праць дніпропетровських істориків про "українське питання"[17].

Окремі дані з досліджуваної проблеми містить ґрунтовна монографія В. Ф. Колісника, О. О. Рафальського і О. П. Тимошенко про українські політичні партії в 1900 - 1907 рр.[18]. В монографії В. С. Сарбея наведені корисні для дисертації дані про боротьбу громадських сил за національні права України цього періоду[19]. Обидві роботи важливі тим, що намітили шляхи наступного дослідження національної, в тому числі й освітньої проблеми України. Теоретико-методологічне значення має монографія Г. Касьянова про теорії нації та націоналізму[20].

Набагато грунтовніше у порівнянні з попередніми працями досліджені спроби окремих земств, учнівської молоді, вчителів, літераторів України, депутатів Державної Думи домогтися українізації освіти в тритомній колективній монографії про "Українське питання в Російській імперії"[21]. Однак, українізаційно-освітній рух на Лівобережній Україні початку ХХ ст. у цілому не знайшов у ній комплексного висвітлення.

Передумови українського національно-освітнього руху початку ХХ ст. показані в монографії С.І. Світленка про українське народолюбство другої половини ХІХ ст. [22] . Створення і поширення науково-популярних українських книг у цілому по Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., частина яких попадала в народні школи, досліджено у монографії М. Люзняк[23].

Помітний вплив на розвиток новітньої історіографії проблеми мали публікації О. П. Реєнта[24]. В загальноукраїнському плані досліджені виступи учнівської молоді й вчителів проти антиукраїнської політики російського уряду в 1900 - першій половині 1907 рр. у праці В. Й. Борисенка і Г. А. Непорожньої[25]. Безперечну цінність при дослідженні проблеми мали монографії В. В. Стрільця

28

про Українську радикально-демократичну партію   , А. І. Павка про участь політичних партій у

29

громадському житті України початку ХХ ст. , О. П. Сарнацького про царизм і українські політичні

партії в 1900 - 1917 рр.[26].

Теоретико-методологічне значення властиве монографії Я. Верменич про проблеми історичної

31

регіоналістики в Україні . Тяглість національної культурно-освітньої традиції на Миргородщині Полтавської губернії дозволяє простежити монографія Л. Розсохи [27] . Діяльність національно-освітнього гуртка в Старих Санжарах Полтавської губернії простежено в нарисі

33

Т. Пустовіта . Становлення революційного національно-освітнього руху на Полтавщині та в інших місцях України знайшло відображення у праці В. А. Савченка[28] про С. Петлюру. До них за своїм

28 Стрілець В. В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець ХІХ століття - 1939 рік). - К., 2002. - 361 с.

29 Павко А. І. Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. - К., 2002. - 552 с.

31 Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. - К.,

2003. - 515 с.

33 Пустовіт Т. Старосанжарська українофільська громада та її чільні діячі // Полтавська Петлюріана. - Число 5. Матеріали шостих Петлюрівських читань. - Полтава, 2003. - С. 101 -

111.характером примикають публікації про інших активних учасників національно-визвольного руху в Україні початку ХХ ст.[29].

Окремі питання українізації освіти на Лівобережній Україні в загальноукраїнському плані частково досліджувалися в дисертаціях С. П. Стельмаха, С. С. Рум'янцевої, В. І. Доморослого,

H. О. Дорощук,   А. М. Гуза,   А. Ц. Сініцького,   Р. Л. Гавриш,   О. В. Дроздової,   О. І. Білокінь,

I. В. Захарової, Л. М. Філоретової, О. М. Гайдай[30].

У джерельній базі проблеми одне з центральних місць займають архівні документи. Опрацьовані й використані відповідні архівні справи ЦДІА України - фонди 274, 301, 313, 320, 321, 323, 336, 442, 707, 1439. Їх дані суттєво доповнені джерелами з ПОДА України - фонди 83, 138, 351. Всього використано понад 70 архівних справ.

Важливе   значення   мають   збірники   документів,   що   відображають   різні сторони

37

суспільно-політичного і національного життя України ХХ ст. .

Найвагомішу джерельну інформацію зберігають публікації безпосередніх учасників національно-визвольного руху, що стосувалися Лівобережної України початку ХХ ст. Серед них

37 Національні процеси в Україні. Док. і матер. У двох частинах. - Ч. І. - К., 1997 - 583 с.; Самостійна Україна. Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. -Тернопіль, 1991. - 342; Українські політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали. - К., 1993. - 132 с.; Україна в ХХ столітті: Зб. док. і матер. (1900 - 1939). -К., 1997. - 480.помітне місце займає праця Б. С. Грінченка[31], численні публікації в окремих виданнях С. Петлюри[32], М. С. Грушевського [33] , а також С. О. Сірополка [34] , Д. Донцова, В. Дорошенка, М. Залізняка, Ф. Матушевського, Л. Рибалки[35].

Антиукраїнський великодержавний зміст мали публікації С. Щєголєва, О. Савенка, М. Меншикова та інших авторів[36].

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

на початку 1917 рр - Боротьба прогресивних сил лівобережної україни за українізацію освіти в 1900