на початку 1917 рр - Боротьба прогресивних сил лівобережної україни за українізацію освіти в 1900 - страница 2

Страницы:
1  2  3 

Важливу інформацію несе в собі мемуарна література. Насамперед, це спогади П. Капельгородського, Є. Чикаленка, С. Русової, Ю. Колларда, М. Грінченкової та А. Верзилова, М. Галагана, О. Лотоцького, Д. Солов'я, М. Чеботаріва[37].

Таким чином, в історіографії відсутні наукові праці, які б комплексно висвітлювали боротьбу прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти в 1900 - на початку 1917 рр. Прицьому, є достатня джерельна база для глибокого, всебічного дослідження цієї важливої наукової проблеми.

У другому розділі "Розгортання руху прогресивних сил за українізацію освіти в 1900 -першій половині 1907 рр." розкриті передумови розгортання руху за українізацію освіти на початку ХХ ст.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Лівобережна Україна у складі Полтавської і Чернігівської губерній мала цілий ряд обставин, які відрізняли її від інших українських регіонів. Серед особливостей Лівобережної України виступали твердіша пам'ять населення про Українську козацьку державу. Окремі представники національної еліти ще пам'ятали про привілейоване становище у ній своїх далеких предків, не забули народної мови, звичаїв, обрядів. Частина інтелігенції дотримувалася патріотичної позиції й була готова до активних дій за здобуття Україні національних прав. Національна свідомість лівобережного селянства і міщанства на початок XX ст. остаточно не була знищена.

На початок XX ст. легальна діяльність українофілів не дала згаснути залишкам національної свідомості лівобережного населення. Під їх впливом активізувався національно-освітній рух молоді. Борзненське й Чернігівське повітові та Чернігівське губернське земства стали ініціаторами земського руху в Україні за введення в народні школи української мови і книги.

Протягом 1900 - першої половини 1907 рр. на Лівобережній Україні розгортався широкий рух за українізацію народної освіти. У Харкові та Полтаві вперше в Україні в 1900 р. зародився політичний напрямок в освітньому русі. Його засновником стала Революційна українська партія (РУП), серед членів якої на весну 1900 р. було щонайменше 29 учнів Полтавської духовної семінарії (С. Петлюра, М. Гмиря, П. Капельгородський та інші). Програмний документ РУП „Самостійна Україна" національно-освітню проблему України нерозривно пов'язував з вирішенням державно-політичної проблеми. Через „Самостійну Україну", прокламації та усну агітацію РУП поширювала серед населення свої політично-освітні ідеї. У програму УСДРП було записано завдання домагатися повної націоналізації шкіл, передачі керівництва освітою до компетенції українського сейму. Одним з найрішучіших прихильників ідеї національної освіти став С. Петлюра, який відстоював її в різних засобах масової інформації.

Політичні методи боротьби за вирішення національно-освітньої проблеми України застосовувала й Українська народна партія (УНП). Не стояли осторонь національно-освітньої проблеми України й Українська демократична партія (УДП), Українська радикальна партія (УРП), Українська демократично-радикальна партія (УДРП).

Українська соціал-демократична спілка (УСДС), тяжіючи до РСДРП, фактично ігнорувала національно-освітню проблему України. Двоїсту позицію в національно-освітньому питанні України займала РСДРП. Проголошуючи право населення імперії отримувати освіту рідною мовою, РСДРПвідводила національній школі роль колективного вихователя учня - інтернаціоналіста, за яким приховувалася постать російського патріота.

Ліберально-демократичний рух на Лівобережній Україні за українізацію освіти активізувався. Всеукраїнська загальна організація (ВУЗО) збільшила кількість своїх осередків (громад) у регіоні, посилила вплив на Петербурзьку громаду. Чернігівська громада ВУЗО створила Вчительське товариство, пропонувала ввести до шкільних бібліотек українські книги, а в народні школи українську мову. Активно діяла Полтавська громада ВУЗО на чолі з Г. Маркевичем, О. і С. Русовими, П. Мирним. Громадівці успішно пропагували національно-освітні ідеї серед селян, учнівської молоді, інтелігенції Полтави, Миргорода та інших міст.

З початком Першої російської революції ліберально-демократична інтелігенція Лівобережної України посилила вимоги введення у школи української мови навчання, українських книг, вивчення історії рідного краю, культури народу. Значним успіхом прогресивних сил України, серед яких провідну роль грали представники Лівобережжя, стало схвалення російським урядом записки Російської Академії наук в 1905 р. „Об отмене стеснений малорусского печатного слова". Незважаючи на різні заборони, до кінця революції патріотичні сили видали „Український буквар" С. Русової, „Граматку " Норця (псевдонім відомого педагога Г. Лубенця), „Українську граматику" Б.Грінченка, які мали виняткове значення у поширенні навчання дітей українською мовою. Українізація освіти набирала сили.

З початку XX ст. частина полтавських земців взяла активну участь у поширенні ідей програмного документу РУП „Самостійна Україна" з його політично-освітніми ідеями. Лубенське, Костянтиноградське, Миргородське, Ніжинське, Чернігівське та інші повітові земства Полтавської губернії організовували вчительські курси, на яких сільські вчителі знайомилися з українськими навчальними книгами, літературою про Україну. Миргородське та Чернігівське повітові земства в 1903-1904 рр. неодноразово ухвалювали рішення про введення в народні школи української мови. Особливо почастішали такі земські ухвали в 1906 р.

Лівобережці І. Шраг, В. Шемет і П. Чижевський зробили вагомий внесок у визначення національно-патріотичного характеру діяльності Української громади в першій Державній Думі. Завдяки їх наполегливості законопроект Міністерства освіти „Про введення загальної освіти в Росії" був доповнений положеннями про навчання дітей тією мовою, якою розмовляють у шкільній окрузі. Глашатаями прогресивних сил Української громади в другій Державній Думі (5.Ш. - 15.VL 1907) стали лівобережні депутати вчителі Ю. Сайко і В. Хвіст. З їх вуст прозвучали різкі звинувачення російського уряду в антиукраїнській політиці. Від імені українського народу вчитель Ю. Сайко вимагав, щоб для українців школа була „національно-українською".

Таким чином, у другій половині XIX ст. на Лівобережній Україні склалися сприятливі передумови і обставини для розгортання боротьби прогресивних сил за українізацію освіти в 1900 ­першій половині 1907 рр. З створенням РУП у 1900 р. на Лівобережній Україні зародився і набрав сили політичний напрямок в освітньому русі. Ліберально - демократичний рух у 1900 - першій половині 1907 рр. помітно активізувався. Лівобережні земства поповнили склад прогресивних сил і посилили їх боротьбу за українізацію освіти. Представники Лівобережної України в Державній Думі зіграли важливу роль у започаткуванні законодавчої боротьби за вирішення національно-освітньої проблеми України.

У третьому розділі „Особливості боротьби прогресивних сил за українізацію освіти в міжреволюційний період" розглядається рух прогресивних сил за українізацію освіти.

Після контрреволюційного третьочервневого перевороту 1907 р. тільки УСДРП наважилася на послідовну протидію реакції в галузі народної освіти. У г. „Слово" С.Петлюра в 1907 - 1908 рр. наполегливо відстоював право українського народу на національну освіту, культуру, мову, доводив, що російськомовна школа перетворилася у ворога української нації і вона має бути замінена школою народною. Чернігівський комітет УСДРП у 1908 р. склав проект „шкільної мережі", що передбачав створення груп симпатиків партії у педагогічних відділах земств. До українізації освіти залучалися і кооперативні організації.

У роки Першої світової війни організації УСДРП брали участь у проведенні Шевченківських вечорів, продовжували через пресу вимагати українізації освіти, впливали в національно-освітньому плані на вчителів і учнівську молодь багатьох сіл Лівобережної України.

Національно-освітня діяльність інших українських партійних організацій Лівобережної України була малопомітною. Спроби кадетів домогтися для України національних прав наштовхувались на несприйняття російських кадетів. Декларативні заяви більшовицьких лідерів з національно-освітнього питання не знаходили на Лівобережжі помітної підтримки.

Одне з центральних місць в національно-освітньому русі Лівобережної України міжреволюційного періоду належало легальним організаціям. Створене в 1908 р. Товариство українських поступовців (ТУП) своє мінімальне завдання вбачало в українізації освіти: введення в школи України української мови; забезпечення їх українськими підручниками; підготовка вчителів з відповідними українознавчими знаннями; прищеплення школярам національного духу. Тупівські громади зверталися до різних інстанцій з клопотаннями про вшанування в шкільних приміщеннях пам'яті М. Гоголя, Т. Шевченка, Г. Сковороди, самі відкривали їм пам'ятники, створювали кімнати-музеї. М. Грушевський у 1909-1910 рр. у г. „Село" безкомпромісно виступав за право українського народу на власну школу, мову, культуру.

Лівобережні тупівські організації започаткували освітньо-українізаційний рух „в школі наша будучність". Вони поширювали листівки з вимогами введення загального навчання українською мовою, вивчення учнями української мови, літератури, історії. Напередодні Першої світової війни національно-освітній рух в Україні був найсильнішим саме у Полтавській і Чернігівській губерніях.

У роки Першої світової війни боротьба прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти виражалась в проведенні роковин пам'яті Т. Шевченка, в листах до депутатів Державної Думи з вимогами надати Україні національні права, виданні для народної школи навчальної і науково-популярної літератури, переході вчителів до навчання дітей українською мовою. Учасники ліберально-демократичного руху за українізацію освіти розширили зв'язки з представниками визвольного руху Західної України.

В міжреволюційний період поступово набирав сили рух учнівської молоді за національну самоосвіту в нелегальних гуртках і групах. Своєрідний поштовх активізації боротьби учнівської молоді за українізацію освіти дало заборонене владою святкування в 1914 р. 100-річчя з дня народження Т. Г Шевченка. На осінь цього року в Полтаві діяло вже щонайменше 5 молодіжних таємних самоосвітніх гуртків. Вони комплектували таємні бібліотеки з української літератури і вивчали її. Таємні гуртки почали створюватись і в повітових містах.

У квітні 1915 р. на з'їздах у Харкові та Пущі Водиці під Києвом була створена таємна "Юнацька спілка Лівобережної України", до складу якої увійшла більшість учнівських гуртків Харківської, Полтавської і частково Чернігівської та Київської губерній. Центральний комітет "Юнацької спілки Лівобережної України" координував діяльність усіх гуртків у Полтаві, Миргороді, Харкові, Прилуках, Ніжині, Лубнах тощо. Крім самоосвітньої роботи, члени гуртків писали і розповсюджували прокламації політичного змісту. На початок 1917 р. діяльність "Юнацької спілки Лівобережної України" набирала все більшого політичного характеру і загальноукраїнського національного значення.

У міжреволюційний період земства Лівобережної України стали діяти самостійніше. Для українізації освіти окремі з них почали ширше використовувати вчительські курси, забезпечувати вчителів і шкільні бібліотеки українською літературою, організовувати в школах вечори на честь видатних письменників, поетів і вчених України. На початок 1917 р. участь лівобережних земств у національно-освітній діяльності набрала масового характеру. На базі спільних завдань почало намічатися все тісніше зближення земств з іншими прогресивними силами. За своєю гостротою українська освітня проблема в Державній Думі поступалася попередньому періоду.

Таким чином, у міжреволюційний період патріотичні сили Лівобережної України продовжили боротьбу за українізацію освіти. Вона позитивно позначилася на забезпеченні народних шкіл українськими книгами, вчителями зі знаннями національної мови, історії, культури, почастішали випадки навчання дітей материнською мовою. Відбувалося складання єдиного фронту патріотичних сил у боротьбі за українізацію освіти.

У висновках наведені головні підсумки дисертаційного дослідження:

- В історичній літературі відсутні наукові праці, де б комплексно досліджувалася проблема боротьби прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти в 1900 - на початку 1917 рр.;

- Використовуючи народну школу в Україні як ідеологічне знаряддя, російський уряд послідовно проводив русифікацію українського народу. Антиукраїнська політика царизму в освітній сфері поставила український народ у другій половині ХІХ ст. на грань етнічного зникнення, всю небезпеку якого все чіткіше усвідомлювала прогресивна громадськість України.

Легальна національно-культурна діяльність прогресивних сил України другої половини ХІХ ст. врятувала український народ від повної денаціоналізації, загальмувала процес його русифікації. Розгортанню національно-освітнього руху на Лівобережній Україні на початку ХХ ст. сприяло цілий ряд передумов і регіональних обставин. Серед них - наявність у регіоні прошарку української еліти з числа нащадків козацької старшини з приспаною національною свідомістю, сильніша ніж в інших регіонах українськість інтелігенції, чиновництва, монолітніший національний склад селянства, сформованість лідируючого ядра прогресивних сил в особі патріотичної молоді, невикорененість до кінця історичної пам'яті населення Лівобережної України про колишню Українську державу й підспудне бажання її відновлення як запоруки вирішення всіх національних проблем;

- Започаткування на Лівобережній Україні в 1900 р. політичного напрямку в боротьбі прогресивних сил за українізацію освіти мало всеукраїнське значення. Національно-освітнє питання перетворилося в складову частину національно-державної проблеми. До середини 1907 р. політичний напрямок у національно-освітньому русі став визначальним, лідируючі позиції в якому займала РУП, що згодом трансформувалась в УСДРП. Не залишились осторонь цієї проблеми й інші українські партії. Відповідна діяльність українських політичних партій надавала національно-освітній проблемі України додаткової гостроти й змушувала владу рахуватися з нею. Політична боротьба на Лівобережній Україні за українізацію освіти консолідувала радикальні патріотичні сили у поступі до завоювання Україні національної школи;

- На відміну від політичного ліберально-демократичний напрямок хоч і не мав такої гостроти, як перший, але справляв відчутний вплив на активізацію боротьби прогресивних сил за українізацію освіти. Під впливом осередків Всеукраїнської загальної організації збільшилася кількість напівтаємних зборів, вечорів національно-культурного характеру. Лідируючі позиції в ліберально-демократичному національно-освітньому русі зайняли народні вчителі. Активний перехід значної частини вчителів, особливо в роки Першої російської революції, на навчання дітей українською мовою, знайомство їх з культурою та історією України, мовою, літературою, інші їх патріотично-освітні заходи започаткували перелом у навчально-виховному процесі на Лівобережній Україні, надавши йому ознак національного характеру.

Під впливом боротьби ліберальних демократів за українізацію освіти почала мінятися психологія й селянства. З пасивного спостерігача духовного нищення українців воно починає перетворюватися в однодумця інтелектуальних прогресивних сил у їх боротьбі за українізацію народної освіти. З цим почалося їх соціальне зближення;

- Через патріотичну національно-освітню діяльність змінювався характер лівобережних земств. Різноманітна національно-освітня діяльність лівобережних земств сприяла посиленню тиску прогресивних сил на владу в питанні надання Україні національних прав, поширення в школах української мови і навчальної літератури, глибшому проникненню в народну школу національно-виховних ідей і методів роботи з дітьми. Зближення земського і політичного напрямків національно-освітнього руху заклало початок тенденції створення єдиного фронту прогресивних сил у боротьбі за національну освіту в Україні. Боротьба лівобережних депутатів Державної Думи в 1906 -першій половині 1907 рр. за право українського народу на національну школу активізувала національно-освітню діяльність прогресивних сил на всій території України. Одночасно вона послабляла позиції панівного режиму, демонструвала необхідність внесення кардинальних змін на законодавчому рівні у визнанні національних прав українського народу.

Завдяки діяльності прогресивних сил у свідомість частини селян Лівобережної України 1905 -першій половині 1907 рр. були закладені такі міцні підвалини національно-освітньої свідомості, що вони вже не могли зникнути, а тільки стати основою для наступного розвитку;

- У міжреволюційний період боротьба прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти характеризувалася цілим рядом особливостей. Істотно послабилася увага більшості партій, за винятком УСДРП, до національно-освітніх проблем українського народу. Посилилось використання партійними організаціями легальних методів українізаційно-освітньої діяльності. Національно-освітня боротьба УСДРП гальмувала розгул реакційних шовіністичних сил у спробах позбавити український народ свого духовного коріння, звести його до стану „гілки великоруської" нації. Одночасно вона сприяла все більшому усвідомленню українцями всієї небезпеки для України пропагованих ними антиукраїнських ідей. Зближення УСДРП з представниками інших напрямків національно-освітнього руху стала головним чинником консолідації громадськості Лівобережної України у прагненні до завоювання українському народу права на національну школу. Слабкий вплив російських партій на національно-освітній рух дав можливість українським політичним силам завойовувати все більшу довіру й симпатію українців лівобережного регіону;

- У міжреволюційний період змінилася розстановка патріотичних сил у національно-освітньому русі. Набирає сили ліберальний напрямок. Особливо значущою стала роль ліберально-демократичного напрямку національно-освітнього руху в роки Першої світової війни, коли діяльність більшості політичних партій фактично призупинилася й реально дієвою силою залишилося Товариство українських поступовців (ТУП). Лівобережним громадам ТУП належить заслуга у створенні загальноукраїнських центрів легальної боротьби прогресивних сил за українізацію освіти. На Лівобережжі ними стали Полтавська спілка вчителів і Педагогічно-видавниче товариство "Український вчитель", яке започаткувало підготовку і розповсюдження по всій Україні навчально-методичної літератури українською мовою. З цього ж товариства виріс і педагогічнийжурнал "Світло" у Києві, що підняв національно-освітню проблему України на значно вищий рівень. Ознайомлення членами ТУП української громадськості з національно-освітнім рухом у Галичині закладало фундамент для формування в суспільній свідомості українців різних регіонів почуття етнічної близькості та необхідності соборності українських земель;

- У міжреволюційний період з числа учасників самостійних юнацьких гуртків і груп Лівобережної України формувалося покоління молоді з національним світобаченням, посилювався її опір офіційній політиці царизму в галузі освіти. Сприйняття гуртківцями передових ідей російських і європейських вчених і політиків виводило національно-освітній рух молоді Лівобережної України на європейський рівень суспільно-політичної думки. Організація "Юнацька спілка Лівобережної України" в роки Першої світової війни стала найвпливовішою силою в молодіжному національно-освітньому русі, де готувалися борці за національні права українського народу, що відіграли одну з помітних ролей в Українській революції 1917 - 1920 рр.;

- У міжреволюційний період з активізацією боротьби земств за українізацію освіти прискорювалося формування національної свідомості українців, відбувалося духовне зближення з селянством і становлення думки про перехід земських установ на бік прогресивних сил. З посиленням українізаторської діяльності лівобережних земств поглиблювався розкол між російським урядом і органами місцевого самоврядування, що вело до послаблення позицій державної системи в Україні. На базі вирішення національно-освітньої проблеми на Лівобережній Україні продовжував складатися національний фронт, спрямований проти державних устоїв Російської імперії. Боротьба українських, в тому числі й лівобережних депутатів за національно-освітні права України виховала цілу плеяду осіб з державним мисленням, баченням шляхів вирішення проблеми на законодавчому рівні.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Гречка А. Б. Зародження політичного освітнього руху на Лівобережній Україні в 1900 - 1902рр. // Українознавство. Науковий громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський педагогічний журнал. - К., 2006. - №1. - С.118 - 120.

2. Гречка А. Б. Умови зародження національного освітнього руху на Лівобережній Україні на рубежі ХІХ - ХХ ст.// Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. - Серія 6. Історичні науки: Збірник наукових праць. - К.: НПУ імені М. П.Драгоманова,2006. - Вип. 3. - С.16 - 23.

3. Гречка А. Б. Наростання політичної боротьби на Лівобережній Україні за українізацію народної школи у 1902-1904 рр. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. -К., 2006. - Т. ХІІ. - С. 107 - 114.

4. Гречка А. Б. Спроби земств Лівобережної України українізувати освіту наприкінці ХІХ- на початку ХХст. // Наукові записки з української історії ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". - Тернопіль, 2006. - Вип. - С. 92 - 96.

5. Гречка А. Б. Виступи С.Петлюри в пресі за українізацію народної освіти в 1902 - 1908 рр. // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Серія № 6. Історичні науки: Збірник наукових праць. - К.: НПУ імені М. П. Драгоманова 2007. - Вип. 4. - С. 158 - 164.

6. Гречка А. Б. Лівобережна молодь і нелегальні гуртки і групи у 1907 - 1917 рр. // Пам'ять століть. -2007. - № 1. - С. 39 - 52.

Анотація

Гречка А. Б. Боротьба прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти в 1900 - па початку 1917 рр. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. -К., 2007.

Дисертація присвячена дослідженню боротьби прогресивних сил Лівобережної України за українізацію освіти в 1900 - на початку 1917 рр. Визначені передумови боротьби прогресивних сил лівобережного регіону на початку XX ст. за українізацію освіти. Висвітлено започаткування і становлення політичного напрямку в освітньому русі, а також шляхи, форми і методи освітнього ліберально-демократичного руху. Розкрита роль земств і депутатів Державної Думи від Лівобережної України в національно-освітньому русі. Проаналізовані особливості ставлення партійних і громадських організацій, земств і депутатів Державної Думи, учнівської молоді до національно-освітньої проблеми України в період між Першою російською революцією 1905 - 1907 рр. і Лютневою революцією 1917 р.

Ключові слова: боротьба, прогресивні сили, Лівобережна Україна, українізація освіти, національно-освітній рух, 1900 - початок 1917 рр.

Аннотация

Гречка А. Б. Борьба прогрессивных сил Левобережной Украины за украинизацию образования в 1900 - в начале 1917 гг. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова. - Киев, 2007.

В диссертации исследуется борьба прогрессивно настроенных по отношению к разрешению национальной проблемы Украины общественных сил Левобережной Украины в 1900 - в начале 1917гг. за право украинского народа иметь свою народную школу. В работе проанализирована историография проблемы и архивная база ее изучения. Рассмотрены истоки и условия развития движения за украинизацию просвещения украинцев в начале ХХ в. Сделано ударение на прогрессивном значении украинофильского движения второй половины ХХ в. и одновременно на его неспособности разрешить национально-просветительную проблему Украины.

Особое внимание уделено зарождению и развитию политического направления в украинизации народного образования. Его начало связывается с возникновением в 1900 г. Революционной украинской партии, программа которой предусматривала разрешение национально - просветительной проблемы Украины политическим путем. Приведены конкретные примеры деятельности партии в этом направлении в 1900 - первой половине 1907 гг. Показана наследственность национально-просветительных идей РУП в деятельности Социал-демократической рабочей партии (СДРП). Определено место этой проблемы в планах и деятельности других партийных организаций на территории Левобережной Украины.

Отмечена активизация либерально-демократического движения в начале XX в., направленная на введение украинского языка в народную школу, подготовку украинских учебников и книг для чтения детей. Сделан вывод о позитивном значении создания Всеукраинской общей организации для распространения влияния либеральных демократов на различные слои общества.

Активный переход значительной части учителей в годы Первой русской революции на обучение украинских детей на родном языке, ознакомление с историей, культурой Украины, иные их патриотическо-просветительные мероприятия знаменовали перелом в учебно-воспитательном процессе на Левобережной Украине, придание ему черт национального характера.

Выяснено, что в борьбе прогрессивных сил Левобережной Украины за украинизацию народного образования важную роль играли местные земства.

Их разнообразная национально-просветительная деятельность способствовала усилению давления на правящие круги империи в вопросе предоставления Украине национальных прав, более глубокому проникновению в школы национальных идей. Отмечено, что борьба левобережных депутатов Государственной Думы за национальную школу ослабляла позиции русского правительства, демонстрировала острую необходимость предоставления Украине законодательно закрепленных национальных прав. Значительное внимание уделено рассмотрению борьбы различных партий за украинизацию народного образования.

Рассмотрены особенности либерально-демократического движения за украинизацию народного образования в межреволюционный период. Общество украинских поступовцев сыграло важную роль во внедрении украинского языка в обучение учащихся, создание общеукраинских центров борьбы прогрессивных сил за украинизацию просвещения.

Проанализировано стремление учащихся средних учебных заведений к национальному самообразованию. Приведены конкретные примеры их деятельности в этом направлении. Исследованы особенности и значение борьбы левобережных земств и украинских депутатов Государственной Думы за украинизацию просвещения в межреволюционный период.

Ключевые слова: борьба, прогрессивные силы, Левобережная Украина, украинизация просвещения, национально-просветительное движение, 1900 - начало 1917 гг.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

на початку 1917 рр - Боротьба прогресивних сил лівобережної україни за українізацію освіти в 1900