Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Організаційно-інституційні засоби

Створено єдині дозвільні офіси; удосконалюється система реєстрації підприємств

Органами державного управління, особливо регіонального та місцевого рівнів практично не реалізуються заходи у напрямі зміцнення економічної безпеки підприємництва; інституційна інфраструктура економічної безпеки в Україні є несформованою та недостатньою

Засоби соціа-льно-психоло-гічного та інформаційно-роз' яснюва-льного характеру

Окремі заходи (щодо стимулювання підприємництва у сільській місцевості, залучення різних верств населення у підприємництво) передбачені та реалізуються у програмах підтримки бізнесу

Органами державного управління, зокрема на регіональному та субрегіональному рівнях ієрархії управління економікою не в повній мірі використовуються засоби соціально-психологічного і інформаційно-роз'яснювального характеру

- сформовано систему програмування розвитку підприємництва як на центральному, так і на регіональному та місцевому рівнях (через національну, регіональні, міські та районні програми підтримки підприємництва);

- законодавчо закріплений механізм фінансово-кредитного сприяння та створені для цього фонди підтримки підприємництва (з державною та/чи комунальною формою власності) практично у всіх регіонах України, а також в окремих районних центрах та малих містах;

- робляться важливі кроки (в тому числі на законодавчому рівні) у напрямі удосконалення дозвільної та реєстраційної

системи.

Системно-функціональний аналіз ефективності державного регулювання підприємництва в Україні, у тому числі політики забезпечення економічної безпеки підприємництва виявив такі результати (корисні, зокрема, для удосконалення системи державного регулювання підприємництва):

- в Україні не викорінено практику прямого втручання представників адміністративних органів влади у діяльність підприємців (йдеться про надмірну кількість та тривалість, позаплановість перевірок, перевищення повноважень посадових осіб під час їх проведення представниками Державної податкової інспекції, санітарно-епідеміологічного, пожежного, енергонагляду та ін. державних служб, обтяжливий та надмірний контроль з боку яких визнає майже кожен третій підприємець;

- механізм державних закупівель як інструмент збільшення ринку збуту продукції (послуг) вітчизняних підприємств функціонує із значними недоліками. Зокрема, складність і непрозорість його процедур, інколи суб' єктивне їх ускладнення з боку державних службовців, наявність неформальних відносин між ними та підприємницькими структурами призводить до певної їх монополізації та створення штучних часто непереборних бар' єрів на шляху доступу малих і середніх підприємств до державних закупівель, участь в яких є звичною практикою сприяння розвитку підприємництва у більшості економічно розвинених країн світу (США, Японія, більшість країн ЄС);

- найбільш значними перешкодами на шляху розвитку підприємництва в Україні є корупція в органах державної влади і місцевого самоврядування та надмірне податкове навантаження;

- державна регуляторна політика у більшості регіонів і на субрегіональному рівні є недостатньо ефективною через її не повноюмірою відповідність таким принципам, як прозорість, підзвітність, громадська активність, саморегульованість системи, достатність інституційної бази для публічного діалогу і т.ін.; визначені на загальнодержавному рівні заходи з реформування засад регуляторних відносин на місцевому рівні не виконуються або виконуються формально; асоціативні підприємницькі об' єднання часто не спроможні здійснювати реальний вплив на формування регуляторного клімату, що призводить до погіршення рівня економічної безпеки підприємництва в Україні;

- законодавча база (нормативно-правове регулювання підприємництва) України не є достатньою правовою основою як для розвитку підприємництва, так і зміцнення його економічної безпеки; правові засади та механізми забезпечення економічної безпеки підприємництва не передбачені у жодному з державних, регіональних чи місцевих стратегічних програмних документів; вітчизняне законодавство не гарантує належного фізичного захисту суб' єктів підприємницької діяльності; існує чимало прогалин у нормативно-правовій базі (відсутність належної послідовності, системності в нормотворчій діяльності, правовий вакуум або неконкретизованість окремих питань регулювання підприємницької діяльності);

- фінансові ресурси, які виділяються на реалізацією заходів, передбачених програмами підтримки підприємництва в Україні, є вкрай мізерними. Не створено систему реалізації розрізнених проектів за кошти міжнародної технічної допомоги;

- діяльність органів державного управління усіх рівнів, особливо регіонального та місцевого щодо забезпечення економічної безпеки підприємництва є неналежною. Про це свідчать статистичні дані про кількість правопорушень, в тому числі вчинених щодо суб' єктів підприємницької діяльності, та низький рівень розкриття цих злочинів;

- органами державного управління, зокрема, на регіональному та субрегіональному рівнях ієрархії управління економікою не повною мірою використовуються засоби соціально-психологічного та інформаційно-роз' яснювального характеру, у тому числі щодо негативної соціально-економічної ролі функціонування підприємств у тіньовому та/чи необліковуваному секторах ринку, приховування частини виручки чи заробітної плати, вступу у неформальні та/чи корупційні відносини з органами влади та державного управління, здійснення інноваційної діяльності, розвитку ресурсо- та енергоощадних технологій (натомість здійснення та/чи фінансування таких заходів з боку органів державного управління сприяє поліпшенню інформаційної компоненти підприємницького середовища);

- інституційна інфраструктура забезпечення економічної безпеки підприємництва в Україні є несформованою та недостатньою. Вітчизняне інституційне середовище є недостатнім навіть для започаткування та розвитку підприємництва, а недоліками його є: брак інституцій підтримки становленню підприємств (в Україні в середньому на один регіон припадає 2,7 бізнес-інкубаторів та 1,2 технологічних парків, в той час як, наприклад, у Польщі та більшості країн ЄС практично у кожному місті (включаючи малі міста) функціонує муніципальний бізнес-інкубатор); недостатній рівень забезпечення суб' єктів підприємницької діяльності інформаційно-консультаційними послугами з різних аспектів підприємницької діяльності, включаючи забезпечення економічної безпеки підприємств, фізичного захисту підприємництва від кримінальних та злочинних зазіхань (в Україні недостатньою є практика пільгового консультування підприємців за кошти державного чи місцевих бюджетів; ні законодавчо, ні на практиці не сформовано підрозділи моніторингу злочинів щодо суб' єктів підприємницької діяльності та координації діяльності правоохоронних і недержавних охоронних структур економічного і фізичного захисту підприємництва; не прийнято відповідні законодавчі акти, які офіційно закріплюють ведення детективної діяльності, використання зброї та ін.); несформованість механізму участі суб'єктів підприємництва в обговоренні та розробці рішень органів державної влади у сфері державного регулювання підприємництва та, що особливо важливо - моніторингу системи дозвільних і погоджувальних процедур та рішень, впливу на хід регуляторної реформи у сфері підприємницької діяльності (на відміну від країн ЄС, в Україні не забезпечено належну участь суб' єктів підприємництва через координаційні, дорадчі та інші органи у розробці, коригуванні рішень, а також моніторингу дозвільної системи, що часто створює об' єктивні бар' єри суб' єктам підприємницької діяльності при їх проходженні, а також через прийняття інколи необгрунтованих рішень, які суперечать принципам справедливого ринкового підприємницького середовища); несформованість системи доступу підприємств, зокрема малих і середніх, до фінансово-кредитних ресурсів (в Україні створено мережу фондів підтримки підприємництва, проте обсяги фінансування заходів на часткове відшкодування відсоткових ставок, гарантування позик та ін. за кредитами суб' єктів малого і середнього підприємництва як з центрального, так і місцевих бюджетів є мізерними, здійснюється за принципом залишкового фінансування; лише в окремих регіонах України набула розвитку практика державної системи фондів підтримки підприємництва у районах та малих містах; недостатньо розвиненою є мережа страхових та гарантійних фондів, інституцій кредитної кооперації малих і середніх підприємств); асоціативні підприємницькі об' єднання часто не спроможні здійснювати реальний вплив на формування регуляторного клімату;

- потребує суттєвого вдосконалення у контексті поступового нівелювання суттєвих вад існуючого в Україні економіко-правого середовища підприємництва вітчизняна податкова система (йдеться передусім про стимулювання звуження тіньового сектора ринку, легалізацію капіталів, розвиток інноваційної та інвестиційної активності підприємств та ін.). Принципами подальшого вдосконалення податкової політики в Україні мають стати: детінізація бізнес-середовища та легалізація підприємницької діяльності, всіх напрямів і складових діяльності підприємств на засадах "регенерації» тіньової компоненти соціально-економічної системи, її елементів і структури у сектор легального господарювання; запровадження податку на нерухомість; створення сукупності податкових стимулів до нагромадження і інвестування коштів юридичними і фізичними особами, структурних зрушень, розвитку науково-дослідних робіт, інноваційної діяльності, її інфраструктури, підготовки і перекваліфікації персоналу вітчизняних підприємств.

Виходячи з вищеописаної ситуації, вважаємо, що тактичні заходи політики зміцнення економічної безпеки підприємництва в прикордонних регіонах України необхідно поєднати з посиленням найбільш незабезпечених її функціональних складників (система оподаткування, дозвільна сфера, інноваційний та виробничий складники економічної безпеки підприємництва). Засобами державної політики у вказаній сфері є нормативно-правові акти, соціально-психологічна, інформаційно-роз' яснювальна та організаційно-інституційна робота (включаючи оперативний фізичний захист підприємництва), регуляторна, податкова, фінансово-кредитна, інноваційно-інвестиційна політика держави, системи управління економічною безпекою на різних рівнях ієрархії управління. Контроль за реалізацією стратегії і тактики зміцнення економічної безпеки підприємництва може бути реалізований через належний розподіл функцій, повноважень та відповідальності між суб' єктами системи безпеки підприємництва, а також запровадження практики моніторингу її рівня, зокрема, з метою оцінки рівня та динаміки інтегрального показника і часткових функціональних складників безпеки, визначення ефективності реалізованих заходів і факторів впливу на складники економічної безпеки підприємництва, в тому числі у регіональному та галузево-секторальному аспекті.

Крім того, першочергові зусилля щодо подолання бар' єрів, існуючих на шляху розвитку ТКС українських прикордонних регіонів, а також надання транскордонній діяльності на рівні місцевих громад більш цивілізованих форм та сучасного динамізму, необхідно докладати за п' ятьма основними напрямами:

1) підвищення ефективності роботи МЗС та дипломатичного корпусу України у напрямі надання ТКС особливого статусу в політиці партнерства України з ЄС. Це стосується як спрощення процедур отримання віз та перетину кордону для українських учасників, так і реалізації спеціальних програм, спрямованих на розвиток інфраструктури прикордонних територій. Крім того, на особливу увагу заслуговує необхідність суттєвого збільшення кількості навчально-освітніх проектів, що реалізуються в рамках політики сусідства ЄС і передбачають підвищення кваліфікації управлінських кадрів органів місцевого самоврядування та малих підприємницьких структур в українському прикордонні, а також здобуття нових, затребуваних на ринку спеціальностей для мешканців прикордонних районів нашої держави;

2) розвиток системи постійних партнерських стосунків і ділових комунікацій між владою, бізнесом та громадськістю, з одного боку, та центральними, регіональними і місцевими органами влади, з іншого. Це дозволить конструктивно обговорювати та своєчасно долати ті проблеми, які чинять деструктивний вплив не лише на поглиблення ТКС прикордонних регіонів, але і на економічний розвиток України в цілому;

3) істотне збільшення ваги та значення навчально-освітньої компоненти у ТКС українських та сусідніх із ними регіонів країн ЄС,насамперед, в частині адаптації мешканців українського прикордоння до нових вимог співпраці з європейськими партнерами в умовах сусідства нашої держави з Євросоюзом. До цієї роботи повинні активно залучатися як працівники місцевих органів державної влади та самоврядних інституцій, так і наукові установи та навчально-освітні заклади прикордонних регіонів, насамперед ті, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів;

4) лібералізація економічної політики держави в цілому та її зовнішньоекономічної складової зокрема. Насамперед, це стосується спрощення процедур створення нових підприємств і зменшення фіскального та адміністративно-бюрократичного навантаження на їхню діяльність з метою повнішого розкриття підприємницького потенціалу та підвищення громадянської активності населення. Це дозволить створити сприятливий грунт для активізації транскордонного бізнесу і стимулюватиме формування нових громадських організацій у прикордонні, що супроводжуватиметься активізацією їхньої співпраці зі своїми закордонними партнерами;

5) проведення адміністративно-територіальної реформи з метою суттєвої децентралізації, спрямованої на приведення бюджетної системи та системи організації влади в Україні до європейських стандартів, що ґрунтуються на принципах субсидіарності та солідарності.

РЕЗЮМЕ

Виявлено недоліки вітчизняної системи державного регулювання підприємництва у контексті поглиблення транскордонних економічних відносин, а також перешкоди і чинники стимулювання розвитку транскордонного підприємництва у прикордонних регіонах України. Ключові слова: система державного регулювання підприємництва, транскордонні відносини

РЕЗЮМЕ

Обнаружены недостатки отечественной системы государственного регулирования предпринимательства в контексте усиления трансграничных экономических отношений, а также препятствия и факторы стимулирования развития трансграничного предпринимательства в пограничных регионах Украины.

Ключевые слова: система государственного регулирования предпринимательства, трансграничные отношения

SUMMARY

The lacks of the domestic system of government control of enterprise in the context of deepening of trans-border economic relations and obstacles and factors of stimulation of transborder enterprise development in the boundary regions of Ukraine are found out. Keywords: system of state regulation of business, trans-border relations

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мікула Н.А. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія / Надія Анатоліївна Мікула. - Львів: №Д НАН України,

2004. - 395 с.

2. Транскордонне співробітництво - стратегічний ресурс розвитку прикордонних територій України / [Борщевський В. В., Васильців Т. Г., Волошин В. І., Мокій О. А.]. — Львів. : Інститут міжнародних економічних досліджень, Pегіoнaльний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові, 2008. — 10б с.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНИХ МЕРЕЖАХ

В.О. Гурова, к.е.н., доцент кафедри менеджмента, ДонНУ

Постанова проблеми. Досвід розвитку світових відкритих мереж, наприклад, Інтернету, дозволяє говорити про початок нової ери в розвитку засобів і систем переробки інформації. У таких мережах користувач сприймає сам себе й сприймається іншими як невід'ємний компонент єдиного інформаційного співтовариства. Саме ця обставина вимагає уважного аналізу нових погроз, породжених мережною інформаційною революцією, фізичному, психічному й соціальному здоров'ю людей.

Глобальний характер інформаційного розвитку, формування транснаціональної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури породжує чимало нових і непростих проблем, пов'язаних із забезпеченням безпеки особистості. Рішення багатьох з них можливо лише на шляхах багатобічного міжнародного співробітництва, наполегливого підштовхування до переговорів, послідовного висування пропозицій, здатних поставити під міжнародний контроль джерела погроз цієї безпеки. Наприкінці переговірного тунелю -широкомасштабні міжнародно-правові угоди по всьому спектру погроз, які викликані можливим використанням нових інформаційних і телекомунікаційних технологій для досягнення кримінальних цілей в інформаційній сфері життя суспільства, інструментів інформаційно-психологічного впливу, що підривають демократичні тенденції розвитку суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану тематику досліджували такі вчені як: Іванов М.О., Ковальов О.В., Мацук Н.О., Михайлов Д.М., Чавунців І. «Стохастичні методи і засоби захисту інформації в комп'ютерних системах і мережах», Щербаков О.М. «Сучасна комп'ютерна безпека. Теоретичні основи. Практичні аспекти.», Ярочкін В.І., Партика Т.Л., Попов 1.1. «Інформаційна безпека» та ін.

Виділення невирішеної проблеми. Однієї з найбільш важливих проблем, що виникають у зв'язку з підключенням великої кількості користувачів до системи Інтернет, є проблема порушення авторських прав на добутки, доступні по мережах. Легкість копіювання, практична неможливість контролю з боку авторів створюють умови для масових порушень авторського права.

Мета наукової статті. Метою дослідження є актуальні питання забезпечення захисту інтелектуальної власності в інформаційних

мережах.

Результати дослідження. Проблема захисту інформаційних ресурсів аж ніяк не нова - здавна держава, комерційні й громадські організації й приватні особи збирали, зберігали й захищали від розкрадання або руйнування інформацію, а інші держави, організації й приватні особи намагалися викрасти або зруйнувати цю інформацію. Розширення обсягів інформації, збереженої на магнітних й оптичних носіях, швидкий ріст комп'ютерних мереж і числа користувачів, що працюють у них, полегшення можливостей їхнього доступу до циркулюючій по мережах інформації істотно підвищує ймовірність розкрадання або руйнування цієї інформації.

У цей час актуальність проблеми захисту інформаційних ресурсів, у тому числі особистих, визначається впливом наступних

факторів:

> розвитком світових і національних відкритих комп'ютерних мереж і нових інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують легкий доступ до інформаційних ресурсів;

> перекладом все більшої частини інформаційного ресурсу з паперових на електронні носії й концентрацією її в різного роду інформаційних системах (у базах і банках даних, на оптичних дисках тощо);

> підвищенням "ціни" на створювану й накопичену інформацію, що служить реальним ресурсом соціально-культурного й особистісного розвитку;

> розробкою й постійним удосконалюванням інформаційних технологій, які можуть ефективно використатися для кримінального проникнення в комп'ютери, підключені до відкритих й навіть захищених мереж [2].

© Гурова В.О., 2O1O

Одним з напрямків інформаційної індустрії, що найбільш інтенсивно розвиваються в останні роки стала розробка розподілених інформаційних систем. Причинами такого бурхливого росту стали досягнення, які розвиваються одночасно в декількох областях, серед них відзначимо наступні:

> значний ріст пропускної здатності каналів зв'язку; швидкість обміну по них наближається до швидкостей внутрішніх шин комп'ютерів;

> підвищення продуктивності комп'ютерів, як за швидкістю, так і за обсягами пам'яті, і оперативної, і зовнішньої;

> широке проникнення комп'ютерів і комп'ютерних технологій у повсякденну діяльність як більшості організацій й установ, так і громадян;

> розвиток мережі Інтернет, що забезпечує простий і надійний доступ до неймовірного числа інформаційних ресурсів;

> розвиток самих інформаційних технологій.

Прикладом проникнення інформаційних технологій може служити інтернет-магазин іТшіей, з моменту створення якого користувачі вже купили більше 2 млрд. пісень, 50 млн. телешоу й 1,3 млрд. фільмів з його каталогу. Про масштаби його обороту дозволяє судити середня вартість однієї пісні - 99 евроцентов [2].

Таким чином, можна сказати, що сучасне суспільство стає інформаційним. Його формування дозволяє підвищити продуктивність праці за рахунок впровадження високопродуктивної інформаційної техніки й використання передових інформаційних технологій. У зв' язку з цим, зростає якість людських ресурсів, здатних внести більший вклад у національне багатство суспільства.

Як основні пріоритети суспільства виступають знання, інтелект і високий освітній рівень трудових ресурсів. Досвід багатьох країн, за короткий строк у різні періоди історії, які перешли у розряд індустріально розвинених (Німеччина, СРСР, Японія, Тайвань, Малайзия, Сінгапур та ін.) свідчить про те, що в основу успішних перетворень були покладені нові технології, організація виробництва на основі використання високотехнологічного встаткування й серйозна професійна підготовка кадрів.

Однак у своєму розвитку інформаційне суспільство зіштовхується з бурхливим і багато в чому неконтрольованим розвитком науково-технічного процесу. Це вже призвело до появи цілого ряду негативних факторів:

> хижацьке використання природних ресурсів Землі;

> забруднення атмосфери, гідросфери, літосфери шкідливими техногенними відходами й впливами: хімічними, біологічними й фізичними, такими як шум, вібрація, електромагнітні поля, радіаційні й інші випромінювання тощо;

> порушення наявного пейзажу навколишнього середовища за рахунок урбанізації,  будівництва промислових об'єктів [6].

У зв'язку із цим з'являється необхідність брати до уваги зазначені фактори при наданні правової охорони об'єктам інтелектуальної власності.

Отже, сучасне інформаційне суспільство характеризується наступними особливостями, що включають:

> експонентне зростання обсягу нових знань і технічних досягнень у всіх галузях науки й техніки;

> глобалізацію, а саме створення різних об'єднаних міждержавних і комерційних структур;

> виникнення транснаціональних корпорацій, що мають інтереси по усьому світі й у всіх галузях економіки;

> впровадження комп'ютерних й інформаційних технологій в різні галузі економіки;

> створення глобальних інформаційних мереж на базі комп'ютерних технологій;

> зростання наукоємності технологій, у тому числі й у традиційних виробничих галузях промисловості;

> швидке зростання капіталізації невиробничих галузей промисловості;

> різке прискорення обороту банківського капіталу;

> підвищення антропогенного навантаження на біосферу, що у ряді регіонів перевищило критичний рівень і прискорене

виснаження природних ресурсів [6].

Орієнтація суспільства на вироблення нових знань і зміна традиційної структури економіки розвинених країн закономірно призводять до росту значення інституту інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність завжди перебувала під пильною увагою держави. За розголошення передової технічної інформації, що має важливе військове (секрет пороху в Китаї, "грецький вогонь" у Візантії, дамаська сталь в арабському халіфаті) і господарське значення (секрети виробництва шовку в Китаї) належить страта. В 19 столітті в Бразилії тюремним ув'язненням карала спроба вивозу із країни насінь або саджанців каучуконосних дерев. Хоча, звичайно бували й виключення. Так в 1878 р. в Англії - країні, що йменували "майстерні миру", спеціальний парламентський комітет не визнав практичного значення деяких важливих винаходів Эдисона. Пройшло два десятиріччя, і в тій же Англії розглядалася пропозиція про те, щоб взагалі закрити патентне бюро на тій підставі, що всі великі винаходи уже зроблені.

Інтелектуальна власність являє собою не тільки один з найбільш значимих правових інститутів, але і є досить гострою проблемою сучасного суспільного розвитку у зв'язку з високим рівнем незаконного використання результатів інтелектуальної діяльності, які охороняються правом й інших порушень прав інтелектуальної власності. Наявність ефективної правової охорони інтелектуальної власності визнано важливою умовою динамічного розвитку економіки будь-якої країни, оскільки правильна державна політика в цій області є стимулюючим чинником підйому творчої діяльності громадян.

Основні тенденції щодо розвитку інституту захисту інтелектуальної власності в сучасному суспільстві спрямовані на вирішення наступних проблем:

1. Розподілу й закріплення прав інтелектуальної власності за авторами й правовласниками як необхідної умови для одержання конкурентних переваг й успішної комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності.

2. Створенні правових умов для боротьби з несумлінною конкуренцією.

3. Правого забезпечення трансферу технологій (ліцензії й договори поступки). При цьому необхідно також вирішувати проблеми, пов'язані з:

> розподілом прав між учасниками інноваційної діяльності (при державному, змішаному й приватному фінансуванні, у тому числі при здійсненні державно-приватного партнерства);

> появою винаходів у нових областях техніки (медичні, біотехнології, нанотехнології), що вимагають постійного вдосконалювання законодавства й залучення відповідних фахівців для проведення експертизи;

> подальшою гармонізацією патентних законодавств і збільшення кількості міжнародних охоронних документів;

> удосконалюванням національних законодавств і правозастосовної практики по забезпеченню захисту інтелектуальних прав авторів і представників малого й частково середнього бізнесу, які найчастіше не в змозі забезпечити захист своїх прав через відсутність достатніх фінансових ресурсів (зростання витрат на оформлення заявок й їх проходження в патентному відомстві, особливо щодо оплати юридичних послуг при судових розглядах);

> здійсненням координації законодавства в області захисту інтелектуальних прав і законів про несумлінну конкуренцію;

> збільшенням витрат, необхідних для фінансування фундаментальних досліджень і наукомістких інноваційних технологій;

> адекватною оцінкою об'єктів інтелектуальної власності;

> забезпеченням якості експертизи при переході на машинний пошук інформації, оскільки з однієї сторони машинний пошук істотно скорочує трудомісткість пошуку, але з іншої сторони знижується якість експертизи в порівнянні з ручним пошуком, оскільки результати пошуку більшою мірою залежать від правильності класифікації елементів пошукового масиву, що, в остаточному підсумку, приводить до зростання ризиків відносно можливості заперечування охоронних документів через виявлення посилань, неврахованих у процесі інформаційного пошуку.

Одним з чинників успішної діяльності міжнародних компаній є наявність потенціалу адаптації до умов глобального середовища, що передбачає існування ефективної системи моніторингу, яка дозволяє оперативно збирати, опрацьовувати та аналізувати персоналом фірми дані про зміни в міжнародному бізнес-середовищі та кон' юнктуру світових ринків. Зрозуміло, що умовою проведення моніторингуміжнародного бізнес-середовища є використання інформаційних систем та засобів комп'ютерних телекомунікацій. Інформаційні системи і засоби телекомунікацій використовуються для оперативного зв'язку між всіма підрозділами інтернаціональних бізнес-структур, між діловими партнерами, а також при проведенні маркетингових досліджень. Можливість доступу до інформаційних ресурсів всієї світової спільноти обумовлена інтеграцією локальних і корпоративних мереж підприємств і організацій в глобальну мережу Інтернет. Проте використання сучасних Інтернет-технологій має і негативні сторони. Передусім, це стосується труднощів правового регулювання відносин ІВ, розміщеної в інформаційних системах, що мають вихід в Інтернет [1]. Треба зазначити, що без надійного забезпечення охорони ІВ, яка в цьому випадку є інформаційними об' єктами, використання глобального інформаційного середовища недоцільне, а це знижує рівень конкурентоспроможності бізнесу.

Більшість чинників цих труднощів пов'язані з різною природою і формою вираження інформаційних об'єктів і традиційних об'єктів ІВ (ст. 2 Конвенції, що заснувала ВОІВ, 1967 р.). Зазначимо, що по суті і ті і інші несуть нові знання, отримані в результаті творчої діяльності людини. Проте для традиційних об' єктів ІВ ці знання матеріалізовані і представлені у вигляді текстових документів, літературних і художніх творів, графічних зображень, промислових зразків, аудіо- і відеозаписів тощо. Саме на подання об'єктів у речовій або матеріальній формі та можливість фіксації факту порушення прав власників ІВ розрахована існуюча нормативно-правова база, причому її юрисдикція розповсюджується тільки на територію певної країни.

У пострадянських країнах, яскраво виражена роль держави як єдиного власника всіх матеріальних і нематеріальних благ, визначило пріоритет законодавчих (централізованих) засобів захисту інформації ніж договірних (децентралізованих). Ознаки даного процесу також можна помітити з розширеного тлумачення державної таємниці, куди могло ввійти безліч видів приватної інформації.

Засіб домовленості за договором представляється більше ефективним засобом захисту інформації в мережі Інтернет у плані екстериторіальності, можливості зв'язати зобов'язанням будь-якого учасника обміну електронними даними (ЕБІ), і можливості самостійного визначення юрисдикції. Також засіб домовленості за договором відносно захисту інформації є більше демократичним, тому що динамічно дозволяє з умови договору, з огляду на інтереси сторін, створювати баланс прав й обов'язків.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків