Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Стратегія зворотної інтеграції

управлінські

процесні

адміністративні, маркетингові

організаційно-управлінські

Стратегія вертикальної інтеграції

управлінські

процесні

адміністративні, виробничі маркетингові

організаційно-управлінські

Стратегія горизонтальної інтеграції

управлінські

процесні

адміністративні, фінансово-економ., виробничі

організаційно-управлінські

Стратегії диверсифікації

Стратегія концентричної диверсифікації

технологічні виробничі

продуктові

виробничі

продуктові, технологічні

Стратегія горизонтальної диверсифікації

виробничі

продуктові

виробничі, маркетингові

продуктові, технологічні

Стратегія конгломеративної диверсифікації

виробничі

продуктові

виробничі

продуктові, технологічні

Маркетингові стратегії росту по своїй суті носять інноваційний характер, тобто, їхня реалізація має на меті створення певного виду інновацій, а також досягнення інноваційних цілей, що сприяє вибору напрямку інноваційного розвитку підприємства й формуванню стратегії. Ефективна комбінація маркетингових і інноваційних інструментів, методів управління розкриває перед підприємствами широкі перспективи на шляху виходу із кризи й формування конкурентних переваг.

РЕЗЮМЕ

Автором запропонована методика вибору стратегій росту на основі чотирикомпонентного показника, а також обґрунтовано інноваційний характер стратегій росту та доведено їх взаємозв' язок з екологічними стратегіями. Ключові слова: маркетингові стратегії росту, екологічні стратегії, інноваційний розвиток.

РЕЗЮМЕ

Автором предложенная методика выбора стратегий роста на основе четырехкомпонентного показателя, а также обоснован инновационный характер стратегий роста и их взаимосвязь с экологическими стратегиями.

Ключевые слова: маркетинговые стратегии роста, экологические стратегии, инновационное развитие.

SUMMARY

The author offered methodical approach of choosing the strategy of growth on the basis of a four-componental indicator, and also proved innovative character of marketing strategy of growth and their interrelation with ecological strategy. Key words: marketing strategy of growth, ecological strategy, innovation development.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф ; [пер с англ.]. - М.: Экономика. - 1989. - 285 с.

2. Божкова В.В. Особливості стратегічного планування маркетингових стратегій / В.В. Божкова // Збірник тез доповідей Третьої міжнародної науково-практичної конференції «Маркетинг інновацій та інновації в маркетингу» (1-3 жовтня 2009 р.). - Суми : видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ. - 2009. - С. 35-37.

3. Гаркавенко С.С. Маркетинг : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Гаркавенко С.С. - К. : Лібра, 1998. - 384 с.

4. Маркетинг для магістрів: навчальний посібник / за заг.ред д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. -

928 с.

5. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг : навч.пос./ Н.В.Куденко. -К:КНЕУ,1998-152с

6. Линник Ю. М. Вибір маркетингових стратегій при просуванні екологічної продукції / Ю.М. Линник // Регіональна бізнес-економіка та управління. -2007. -№1. - С 7881

7. Мельник Ю.М. Теоретико-методологічні основи визначення стратегій просування на ринок екологічно спрямованих інновацій / Ю.М. Мельник // Проблеми управління інноваційним підприємництвом екологічного спрямування : монографія ; за заг. ред. О. В. Прокопенко. -Суми : ВТД „Університетська книга", 2007. - С. 3б1-381.

8. Економіка підприємства : підручник / за заг. ред. д. е.н., проф. Л.Г. Мельника. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2004. - б48 с.

9. Ілляшенко С.М. Економічний ризик : навчальний посібник / С.М. Ілляшенко. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 220 с.

10. Пахомова Н.В. Экологический менеджмент: Ученик для вузов / Н. Пахомова, К. Рихтер, А. Эндрес . - СПб: Питер, 2003. - 544 с.

ІНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ ВІДРОДЖЕННЯ ДИНАМІЗМУ ТА КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

М. І. Небава, к.е.н., проф., директор Інституту менеджменту Вінницького національного технічного університету М. П. Mapmьянoв, Вінницький національний технічний університет

Постановка проблеми. Здобувши незалежність в серпні 1991 року, молода українська держава почала розбудову власної економічної системи. Був узятий курс на заміщення існуючої планово-директивної моделі господарювання на ринкову. З метою реалізації останнього проводилась широмасштабна приватизація державного майна, лібералізувались умови підприємницької діяльності, ціни відпускались у "вільне плавання". Формувалось необхідна для бізнесу інфраструктура : банківський сектор, страхові компанії, фондові біржі, та інше. Однак, попри всі заходи уряду та бізнес-сектору, 18 років незалежної української економіки можна охарактеризувати роками

© Небава М.І., Мпртьянов М.І., 2O1Oвтрачених можливостей. А тому ключовими проблемами, що розглядатимуться в даній статті є визначення причин вказаних втрат та пошук інструментів їх подолання з метою подальшого відновлення динамізму та конкурентноздатності національної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дана проблематика широко висвітлена у працях таких відомих вчених як В. М. Геєць, А. С. Гальчинський, А. А Гриценко., С. А. Єрохін, Л. І. Федулова, А. А. Чухно. Однак, зазначені вчені у своїх працях роблять акцент на ендогенних факторах розвитку та забезпечення конкурентноздатності української економіки. В той самий час, питання інституційного забезпечення та сприяння динамізму та прискоренню трансформаційної перебудови відповідно до наявних глобальних викликів, висвітлені недостатньо.

Мета статті. Метою написання даної статті є спроба дослідити увесь спектр інституційного забезпечення подальшого розвитку та посилення конкурентноздатності національної економіки.

Результати дослідження. Першою і наймасштабнішою причиною кризових (або депресивних) тенденцій в українській економіці, що наявні в даний час і проявлятимуться в майбутньому при відсутності адекватної реакції на них є невідповідність між структурою економіки України та глобальними економічними викликами ХХІ ст. Така суперечність породила негативний довгостроковий тренд, наслідки якого починають проявлятися вже сьогодні, коли світова фінансова криза накрила світ і продовжує вирувати. Порушення рівноваги на світових фінансових ринках стало тільки поштовхом для дестабілізації української економіки. Ні для кого не секрет, що якби за роки незалежності провадилися структурні реформи (в реальному секторі; фіскальна; банківська; активізація розвитку освіти, науки, інноваційної діяльності - як пріоритетних галузей) і була побудована цілісна стабільна економічна система, то Україна не очолювала б список постраждалих від кризи.

Короткострокова стабілізація і навіть забезпечення зростання економіки на достатньо високому середньому рівні в 7,3 % в період 2000-2007 рр. пояснюється наявними резервами та сприятливою зовнішньоекономічною кон' юнктурою [1, 27; 2, 411]. Замість реформування економіки, українські можновладці й бізнесмени прийнялись експлуатувати "тяглову конячку" господарства - металургію, а також нещадно використовувати інші національні багатства країни. На фоні олігархічно-кланової системи побудови влади це виглядає не менш як способом грабунку українського населення з подальшим переведенням капіталів в офшорні зони.

Найбільшою загрозою для української економіки залишаються не наявні фінансові або валютні ризики, зумовлені незавершеністю формування монетарного сектора економіки, а неконкурентноздатність реального сектору економіки. В першу чергу це викликано невідповідною галузевою структурою тому потенціалу та можливостям, що їх має Україна, а також викликам економічного буття в ХХІ ст. (перехід до інноваційної економіки, економіки знань).

Перші місця в українській економіці досі продовжують посідати такі галузі як харчова промисловість, металургія, сільське господарство, будівництво [3]. Машинобудування, що мало б бути флагманом науково-технічного прогресу (подібно до того, як це відбувається у розвинутих країнах, де частка машинобудування сягає 45 % [1, 30], займає лише б-те місце, виробляючи 7 % ВВП країни. З такою галузевою структурою не те що "економіку знань" не можна будувати, а й підтримувати економічний розвиток на сталому рівні є вкрай важким завданням. Негативний довгостроковий тренд, який розпочався на почату 90-х рр., як уже було відзначено, починає проявлятись в економічному житті України. Єдиний спосіб погасити його - це почати реформу реального сектору економіки, яка б передбачала розвиток новітніх наукоємних та найбільш інноваційних галузей економіки, формувала збалансовану систему господарства, що працює на благо усієї нації.

Актуальною проблемою економіки продовжує залишатись відсутність потужного внутрішнього ринку, що завдяки механізму платоспроможного попиту в змозі стимулювати вітчизняне виробництво, забезпечуючи, одночасно, підвищення рівня життя населення та зменшення залежності української економіки від кон' юнктури закордонних ринків. За оцінками експертів [1, 30], споживчий сектор України складає 19 %, в той час як для розвинутих країн цей показник доходить до 50 % ВВП. Про достатній внутрішній ринок не дає змоги говорити наявність 29,3 % населення країни, що живе за межею бідності та приблизно 70 % - на рівні бідності [ 4, 11].

Українська економіка, поряд із названими структурними проблемами, має ще й проблеми формування нової економіки ХХІ ст., що базується на знаннях. Про це свідчить загрозливо низький для країни рівень інвестування в НДДКР, розробку та впровадження інноваційної продукції і технологій. Так, в 2008 році цей показник досягнув рівня в 0,93 %., в той самий час, для країн з розвинутою економікою він сягає 5 % від ВВП.

Наявність наукових розробок всередині країни є базою для здійснення інноваційної діяльності. А тому в Україні спостерігаються негативні тенденції і в цій сфері. Так, питома вага підприємств, що впроваджували інновації в період із 2000 по 2007 рр. знизилась із 14,8 % до 11,5 % [5]. За сучасними стандартами, пороговим значенням (таким, що забезпечує країні сталий економічний розвиток і зберігає конкурентні позиції) по впровадженню інновацій є 25 %. Для країн з розвинутою економікою цей показник знаходиться на рівні 70 - 80 %

[5, 2б].

Окрім суто економічних причин невдач, українська економіка має ще й їх політичну складову. Остання не менш важлива, а, можливо, має вирішальне значення. Як не запевняють нас західні економісти про існування economics - "чистої" економічної науки, усі їхні тези виглядають не більше як ідеологічною програмою, коли мова заходить за реалії функціонування української економіки. Ніхто не заперечує наявності об' єктивних закономірностей в економічних процесах, однак економіка є невід' ємною складовою єдиної суспільної системи. В суспільній системі діють конкретні люди, які приймають цілком конкретні рішення про виробництво тих або інших товарів, продаж їх, заощадження або інвестування коштів та інше. Виходячи з цього закономірною є теза, що прозвучала на засіданнях Українського форуму: "ключове значення для розв' язання сучасних економічних проблем України мають реформи, які виходять за рамки економічної сфери" [1].

У звіті про конкурентноздатність України на 2008 рік [б, 27] основною слабкою стороною економіки України визначено фактор державних і суспільних установ, інфраструктура. Корупція у вищих ешелонах влади і нестабільність уряду, згідно опитувань керівників підприємств, до останнього часу лишається головним чинником, що перешкоджає розвитку бізнесу [б, 28]. Інституційне середовище, в якому існує підприємницький сектор носить фіскальний характер і є способом дістатись до "кормушки" для осіб, що сидять у високих кріслах. Реальний сектор виробництва, що створює основну частину валової доданої вартості економіки країни занепадає; уряд нарощує борги (за деякими оцінками, величина державного боргу України перевищує 50 % ВВП, що є критичним) [7, 37-45]; зовнішньоторговельний баланс погіршується [8, 343-351]. Восени 2008 р. до всіх перерахованих елементів негативного довгострокового тренду додалось ще й порушення рівноваги фінансового сектору, спричинене світовою кризою, і загострене структурними диспропорціями у вітчизняній економіці.

Поза усяким сумнівом є той факт, що ключовою проблемою української економіки є відсталий і неконкурентноздатний реальний сектор. Без його структурної трансформації сподіватись на прискорений розвиток економіки, навіть за умов чіткого і злагодженого функціонування монетарної системи та створення сприятливого інституційного середовища, неможливо.

Трансформація реального сектору економіки потребує значних капітальних ресурсів, притік яких може провадитись двома шляхами: внутрішні інвестиції та іноземне iнвеcmувaння вітчизняного реального сектору. Так як трансформація реального сектору направлена, в першу чергу, на розбудову наукоємних галузей виробництва, що потребують значних витрат коштів та часу на НДДКР, організацію технологічних процесів, підготовку кадрів та інше, вітчизняна економіка змушена шукати приховані резерви та способи мобілізації ресурсів для інвестування на довгостроковий період. З цією метою доцільним є зосередження поточної діяльності уряду та бізнес-сектору на прискоренні зростання тих галузей економіки, що в змозі давати корисний ефект (у вигляді прибутку, що буде реінвестуватись в економічний розвиток країни) в короткостроковій перспективі. До таких галузей належать:

- металургійна промисловість. Головною перевагою України в зазначеній галузі є її ресурсозабезпеченість (Україна входить в п' ятірку найбільших держав за запасами залізної руди). Разом із тим, галузь має низку проблем, зумовлених зношеністю основних фондів, застарілістю технологій виплавки металу, що зменшують її конкурентні переваги (у першу чергу, за якісними параметрами продукції) на міжнародних ринках. До названих проблем в останньому кварталі 2008 року додались ще й негативні наслідки світової фінансової кризи ­

5бзменшення попиту на світових ринках металу. За останніми даними [9], падіння ринку металів досягло свого дна, а зараз навіть спостерігається незначне зростання цін на заготовки. Не варто забувати й фактор сезонності у металургійній галузі. А тому, можна прогнозувати відновлення ринку металів в найближчі періоди, що забезпечить необхідні валютні надходження Україні. Завдання уряду в такій ситуації - створити необхідне середовище (фіскальне, інституційне), щоб заохотити підприємців інвестувати кошти у технологічну модернізацію та переоснащення виробництва, а не вивозити їх в офшори або "проїдати";

- агропромисловий комплекс. Україна традиційно вважається країною із потужним експортним потенціалом в сфері агропромислового виробництва. Але володіючи 9-ма відсотками світових чорноземів вона ефективно не використовує власні можливості. Так, протягом останніх 15-ти років відбулось скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції більш як на третину [1, 45]. Дрібний та середній виробник на селі поставлений в такі умови, коли ледве в змозі вижити. Держава, попри усі надані дотації і пільги сільському господарству, не компенсує витрат, понесених виробниками. Наявні проблеми потребують адекватної реакції: забезпечення розвитку малого та середнього виробництва на селі; створення замкнених виробничих циклів в аграрному секторі за принципом: "виробник сільськогосподарської продукції - переробні підприємства харчової або інших галузей виробництва - кінцевий споживач"; почати розбудову інфраструктури села, що перетворить його на привабливий регіон для розвитку бізнесу і зменшить депопуляцію;

- харчова промисловість. Згідно даних Державного комітету статистики України, частка харчової промисловості у ВВП країни складає 20 % (1 місце). Перебування в лідерах вітчизняної промисловості за обсягами виробництва та уникнення галуззю кризових (застійних) тенденцій, що були характерні українській економіці в часи незалежності цілком зрозуміла - наявність постійного попиту на власну продукцію. Але, подібно до інших галузей, в харчовій відзначається значна зношеність основних фондів (на рівні 50-55 %), велика енергоємність та інше.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків