Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Використання переваг з боку попиту та наявності значної сировинної бази, яку створює власне сільське господарство, повинно бути використано для нарощування обсягів виробництва і забезпечення подальшого якісного розвитку галузі.

Названі три галузі не вичерпують собою областей, у яких Україна може володіти (і вже володіє) конкурентними перевагами в короткостроковій перспективі. До таких відносяться: електроенергетика, нафтопереробка, важке машинобудування, освітні, транспортні послуги, туризм, та інші.

Використання переваг вказаних галузей промисловості для локалізації фінансових ресурсів не вичерпує інструментів стимулювання структурної перебудови реального сектору. До них також належать:

- послаблення фіскального навантаження на бізнес: зменшення податкових ставок (податок на прибуток, ПДВ); спрощення дозвільних процедур; боротьба з корупцією та хабарництвом в органах Державної податкової адміністрації;

- зниження реальних процентних ставок по кредитах;

- заохочення зростання нагромадження, в тому числі, через відновлення (та формування на новому якісному рівні) довіри до банківського сектору, що через механізм "депозити - кредити - інвестиції" надаватиме необхідний фінансовий ресурс бізнес-сектору;

- розвиток внутрішнього ринку, що потребує підвищення заробітних плат і доведення їх частки в структурі собівартості продукції до рівня в 70 - 75 %, який є нормальним для країн, орієнтованих на розвиток власного виробництва. Україна не може (і не повинна) ставити себе у залежність від кон' юнктури зовнішніх ринків. До того ж, низка галузей залишаються неконкурентноздатними в світовому або європейському масштабах. Підтримка, надана їм з боку платоспроможного попиту вітчизняних споживачів та держави в напрямку обмеження ввозу іноземної продукції аналогічних галузей стане фактором збереження і подальшого розвитку вітчизняного виробництва.

Покращення ситуації у вказаних галузях виробництва, а також сприятливе інституційне середовище (буде описано нище), створене державою, дасть можливість відновити внутрішню інвестиційну базу для розвитку виробництв вищих (5-го і 6-го) технологічних укладів.

Трансформація реального сектору економіки не може здійснюватись лише власними силами, і потребує широкого залучення іноземного капіталу. Тому першочерговим напрямком діяльності уряду в даному напрямку є створення сприятливого інвестиційного клімату, що включатиме прозору й чітку правову базу, захищеність прав власності інвесторів, зняття податкових та інших фіскальних обмежень для ведення підприємницької діяльності іноземним бізнесом, сприяння створенню спільних підприємств на території України та транснаціоналізації її капіталу.

Як зазначають учені [1, 43], у світовій економіці склались умови для чергового етапу науково-технологічної революції, змістом якого є широке розповсюдження шостого технологічного укладу. Для нього притаманна провідна роль науки, із подальшим втіленням її розробок у всіх сферах життя. У виробничому секторі домінуватимуть гнучкі технології, здатні швидко адаптуватись до змін попиту, безвідходні, екологічно чисті технології, а також інтелектуальні продукти.

Враховуючи природно-ресурсний, технологічний, науковий та людський потенціал України, напрямками стратегічного розвитку української економіки повинні стати:

- інформаційні технології та програмне забезпечення, створення систем штучного інтелекту;

- аерокосмічна галузь;

- воднева енергетика;

- створення нових конструкційних матеріалів із наперед заданими властивостями;

- оптоелектроніка та фотоніка;

- молекулярна електроніка;

- біотехнології.

Таким чином, попри наявні проблеми із застарілістю та невідповідністю сучасним конкурентним параметрам реального сектору вітчизняної економіки, України має внутрішні резерви для зростання та можливості залучення інвестицій. Для цього необхідна лише чітка позиція влади і бажання бізнесових кіл йти на зміни.

Інституційне середовище хоча і є екзогенним фактором впливу по відношенню до економічної системи, однак впливає на кінцеві показники економічного розвитку (валовий випуск, продуктивність праці, доходи населення та ін.) через зміну проміжних показників: інтенсивність накопичення фізичного та людського капіталу; рівень розвитку технологій; або сприяння формуванню умов, у яких діяльність бізнесу є найдієвішою: розбудова правової держави та громадянського суспільства; нарощування соціального та інтелектуального капіталу; підвищення довіри з боку населення до державних та суспільних установ; створення відповідних ідеально-ціннісних конструкцій.

Основними показниками розвитку інституційного середовища є справедливість розподілу багатства країни та індекс економічної свободи. За названими показники Україна займає, відповідно, 18-те та 99-те місце у світі, що свідчить про незадовільний стан інститутів, які повинні забезпечувати економічний розвиток країни [9, 166; 10]. В Україні присутня олігархічно-кланова система організації влади, переплетеність великого капіталу із державними структурами; значний рівень тінізації економіки (на рівні 50 % ВВП); надмірна диференціація доходів населення; ціннісна дезорієнтація людей в межах соціальних угрупувань та всього суспільства; відсутність відчуття національної ідентичності і єдності.

Організуючу роль по трансформації інституційного середовища повинна взяти на себе держава і почати із реформування політичної системи країни. В Україні досі не завершена конституційна реформа, а політичні реалії останніх чотирьох років засвідчили неприйнятність для поточних перехідних умов тих змін, що відбулись в напрямку демократизації політичної системи в Україні. Останні лише похитнули баланс у владних структурах і зробили неможливим виконання нею власних функцій (постійні парламентські кризи і боротьба між президентом та прем' єр-міністром тому підтвердження). Адміністративна, судова реформа та реформа правоохоронних органів узагалі лишаються непочатими. Усі названі фактори, поряд із внутрішньосистемними чинниками розвитку економіки, залишаються потужним стримуючим фактором у розбудові новітнього і конкурентноспроможного господарства.

Стратегічно важливими напрямками зміни інституційного середовища є наступні:

- реформування політичної системи, як управляючої підсистеми суспільства в напрямку створення ефективного, стабільного та відповідального перед громадянами владного механізму. Для цього на період трансформаційних перетворень забезпечити функціонування держави в перехідному режимі, який полягатиме у наявності жорсткої влади (повернення до президентсько-парламентської форми правління), посиленого контролю за усіма державними інститутами та суб' єктами економічної діяльності, з одночасною повною прозорістю дій керівників держави з метою надати інформацію суспільству про їх стратегічні ініціативи та роз' яснити вимушеність мір по централізації владних повноважень;

- внесення змін та уточнень до всіх нормативно-правових актів, які регулюють відносини власності, підприємницької діяльності для унеможливлення посягань з боку третіх осіб на майно будь-якої особи (проблема рейдерства);

- забезпечення формування нових та адаптацію існуючих інститутів, що забезпечують зростання суспільного та інтелектуального капіталу нації до наявної економічної ситуації всередині країни та в світі. В першу чергу це стосується інституту сім' ї, який зазнав найбільшого удару на початку переходу до постіндустріального суспільства [11]. Окрім цього, підтримки з боку держави потребують такі сфери як освіта, наука, охорона здоров' я, що найбільшою мірою відповідають за продукування соціального капіталу, а тому понесені на них витрати мають сприйматись не як невідворотно спожиті кошти, а як інвестиції;

- формування патріотично налаштованої нації, що усвідомлює необхідність єднання навколо спільних ідеалів, традицій, цінностей, що в кінцевому рахунку є запорукою матеріального та духовного благополуччя.

В період переходу до постіндустріального суспільства, про що стверджують провідні сучасні соціологи: Д. Белл, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма [12; 13; 11], наука перетворюється на ключовий фактор виробництва та вагомий чинник соціальної динаміки. Починаючи з другої половини ХХ ст. галузі економіки, що найтісніше були пов' язані із продукуванням нових знань та інформації (комп' ютерна техніка, мікроелектроніка) розвивались найвищими темпами [14]. Наприкінці 70-х рр. роль науково-технічного прогресу як фактора економічного зростання в економічно розвинутих країнах сягнула 70 % [15]. Лідируючі позиції у світовій економіці займають країни, що переходять до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, як єдино можливого способу забезпечення високого рівня конкурентноспроможності власного господарства. Україна в цьому плані не повинна бути винятком і розпочати процес формування наукоємної економіки. Необхідними заходами для реалізації поставленого завдання є наступні:

- визнання стратегічним пріоритетом держави побудову постіндустріального суспільства та економіки знань, що базуються на наукових досягненнях та найширшому використанні творчих здібностей людини;

- затвердження (на законодавчому рівні) програм розвитку системоутворюючих галузей економіки знань: наука, освіта, охорона здоров' я, культура;

- сприяння побудові замкнених ланцюжків типу "освіта - наука - виробництво - інновації" з метою інтеграції усіх ланок, що приймають участь у виробництві нового знання і його ефективного застосування у практичних цілях функціонування господарства;

- надання податкових пільг та здійснення пільгового кредитування для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;

- створення системи обміну науково-технічною інформацією, заохочення проведення "відкритих" семінарів, круглих столів щодо розвитку науки, техніки, інноваційної діяльності;

- створення приватних та державних венчурних компаній, "бізнес-інкубаторів";

- підвищення культури патентування та ліцензування з метою захисту прав інтелектуальної власності та побудови ефективної системи мотивації працівників наукової праці;

- орієнтування людей на цінності та ідеали суспільства знань: вільна творча особистість, можливість безперервного зростання та вдосконалення, взаємодія з іншими на умовах партнерства та взаємоучасті.

Висновки. Результатом проведеного дослідження стало виявлення проблемних зон національної економіки та розробка пропозицій по їх ліквідації, що дасть змогу розбудовувати динамічну та конкурентноздатну економіку в глобальних вимірах. До таких проблемних зон можна віднести: неконкурентноздатний реальний сектор, відсутність сприятливого інституційного середовища для розвитку економіки держави, недостатній рівень уваги з боку держави до розвитку науки та інноваційної діяльності. В розрізі кожної з названих функціональних зон розроблені рекомендації щодо економічної політики держави, що дасть змогу ліквідувати "вузькі місця" і перейти до розбудови економічної системи держави відповідно до наявних викликів глобального світу.

Проведені дослідження можуть бути продовжені в майбутньому в напрямку розробки конкретних стратегій та моделей інституційного забезпечення реального сектору економіки, реформування державних та суспільних інституцій, побудови новітніх інститутів економіки знань.

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто інституційні аспекти забезпечення стратегічного реформування національної економіки з метою відновлення її конкурентноздатності у глобальних масштабах. Аналіз проведено в розрізі функціональних сфер: реальний сектор економіки, державні та суспільні інституції, інституційне забезпечення розвитку науки та інноваційної діяльності.

Ключові слова: конкурентноздатність, реальний сектор економіки, структура національної економіки, економіка знань.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрено институциональные аспекты обеспечения стратегического реформирования национальной экономики с целью возобновления её конкурентоспособности в глобальных масштабах. Анализ осуществлен в разрезе функциональных сфер: реальный сектор экономики, государственные и общественные институции, институциональное обеспечение развития науки и инновационной деятельности. Ключевые слова: конкурентоспособность, реальный сектор экономики, структура национальной экономики, экономика знаний.

SUMMARY

In article there had been considered the institutional aspects of providing strategical reformation of national economy to renew it competitiveness in global scale. Analysis was divided into three parts: real sector of economy, public institutions, institutional securing development of science and innovation activity.

Key words: competitiveness, real sector of national economy, the structure of national economy, economy of knowledge.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Україна 2015: національна стратегія розвитку // Громадсько-політичне об'єднання "Український форум". - Київ, 2008. - 73 с.

2. Корнев М. Н. Структурные сдвиги национальной экономики Украины в современных условиях // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 243: В 4 т. - Т. ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - 288 с.

3. Національні рахунки [Електронний ресурс] // Державний комітет статистики: офіц веб-сайт. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

4. Попова В. Конкурентноспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки // Економіка України. - 2008. № 8.

- С. 11 - 13.

5. Федулова Л. Перспективи інноваційно-технологічного розвитку промисловості України // Економіка України. - 2008. - № 7. С. 2б - 27.

6. Звіт про конкурентноспроможність України 2008 // Всесвітній економічний форум. - Женева, 2008. - 74 с.

7. Вахненко Т. Державний борг України: поточний стан і ризики // Економіка України. — 2008. — № 7. - С. 37 - 45.

8. Кадуріна Л. О., Нікіта А. Ю. Тенденції розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 243: В 4 т. - Т. ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - 288 с.

9. Хоменко Я. Інституційне середовище як основа сталого економічного розвитку // Наукові праці ДонНТУ. - Випуск 31-3. - Донецьк, 2007.

- С. 1бб - 1б8.

10. Єрохін С. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України // Економічний Часопис-XXI. -200б. - № 1. - С. 34.

11. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Ф. Фукуяма; пер. с англ. под общ. ред. А. В. Александровой. - М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. - 474 с. -ISBN 978-5-17-0154б7-8.

12. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество : Опыт соц. прогнозирования / Даниел Белл; Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. -М., Академия, 1999. - 95б с. - ISBN 5-8459-0588-5.

13. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер; пер. с англ. - М.: ООО "Издательство АСТ", 2004. - 781 с. - ISBN 5-17-011040-5.

14. Геец В. Социально-экономические трансформации при переходе к экономике знаний / В. Геец // Социально-экономические проблемы информационного общества / Под ред. д.э.н., проф. Л. Г. Мельника. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2005. - 430 с.

15. Чухно А.. Науково-технологічний розвиток як об' єкт дослідження еволюційної теорії // Економіка України. - № 1. - 2008. - С. 12.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ ПІДПРИЄМСТВА

Я.Л. Полянсьш, к.е.н., доц. кафедри УПіЕП Донецького національного університету А.Ю. Пaщенкo, Донецький національний університет

Основою функціонування організації є її ресурсне забезпечення. Трудові ресурси більшою мірою, ніж інші фактори виробництва, визначають стратегічний успіх підприємства, забезпечують його конкурентоспроможність. Однією з найважливіших якісних характеристик трудових ресурсів є освітній і кваліфікаційний рівень. Підвищення кваліфікації персоналу є чинником збільшення продуктивності праці, підвищення якості послуг, зростання показників ефективності діяльності підприємства, стабілізації його фінансового стану.

Питаннями управління і розвитку персоналу займаються багато зарубіжних і вітчизняних вчених. Даному напрямку досліджень присвячені роботи таких вчених, як Десслер Г., Друкер П., Мейланд Я., Пітерс Т., Віханський О., Грішнова О.А., Гринева В., Дмитренко Г., Заруба В., Кібанов А., Лісогор Л.С., Лук'янченко Н.Д., Новікова О.Ф., Мордовін С., Шаульська Л.В., Шекшня С., Щокін Г., Хохель З. та інші. Результати досліджень підтвердили значимість освіти для економічного розвитку країни і діяльності підприємств, але не розробленою залишається цілісна системи визначення ефективності перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу в умовах розвитку ринкових відносин.

Метою статті є розвиток теоретико-методологічних положень щодо підвищення ефективності використання персоналу на основі розробки методичних рекомендацій з формування стратегії управління розвитком людських ресурсів на прикладі страхової компанії «АСКА» в сфері підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

При визначенні стратегічних пріоритетів в області персоналу, прийнято оперувати терміном «розвиток персоналу». Розвиток персоналу - запорука успіху і прибутковості будь-якого підприємства, оскільки сукупність знань, вмінь і навичок працівників має синергетичний ефект, завдяки якому примножуються результати діяльності. Особливе місце у розвитку персоналу належить механізму менеджменту персоналу, невід' ємною частиною якого є система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, оскільки для успішного управління працею в сучасній організації необхідний цілий комплекс знань.

Сьогодні виникає нагальна проблема у спеціалістах і керівниках «нового типу». Але за короткий термін часу створити новий корпус управлінців неможливо, тому особливого значення набуває розвиток економічної післядипломної освіти менеджерів різних рангів.

Зміни, що відбуваються у сфері надання послуг, під впливом комплексу взаємозв'язаних чинників політичного, соціального, економічного характеру, глобалізації ринку, визначають якісні та кількісні потреби і характеристики підготовки управлінців. Ефективно управляти сучасною організацією може лише той, хто постійно піклується про підвищення своєї ділової кваліфікації, хоче і може вчитися [1, c. 79]. Впровадження в практику управління наукових досягнень підвищує якісну сторону даних процесів, одночасно змінюючи форми та методи управління, пред'являючи нові вимоги до підготовки керівників.

Управлінський персонал має потребу у детальних, спеціалізованих знаннях у сфері бухгалтерського обліку, фінансів, менеджменту. Крім того, науково встановлено, що після закінчення вищого навчального закладу кожний рік втрачається в середньому 20% знань [2, c. 51]. Таким чином, сучасне підприємство повинно бути зацікавлено в поповненні та відновленні знань своїх працівників.

Застарівання знань у зв' язку з технічним прогресом складає близько 5% річних [3, с. 347]. Це означає, що якщо управлінець, виконуючи свої обов' язки, не проходить будь-яких курсів з підвищення кваліфікації, то через 10 років він буде мати тільки половину потрібних знань. Згідно з твердженням зарубіжних експертів кваліфікація працівників морально застаріває в середньому кожні 10 років, а система освіти відстає від рівня техніки та технології виробництва на 5 - 10 років, що ставить чи не на перше місце проблему перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу.

Отже, проблема удосконалення управління навчанням кадрів, його відповідність вимогам ринкової економіки є однією з актуальних завдань на сучасному етапі. Оскільки відбору найбільш кваліфікованих та здібних працівників недостатньо, керівництво повинно проводити програми систематичного навчання та підвищення кваліфікації, допомагаючи всебічному розкриттю можливостей працівників. Таке завдання стає перед компаніями будь-якої сфери економіки, а особливу актуальність набуває для організацій фінансової сфери, що має стрімкий розвиток в сучасній Україні.

Дослідження зазначених питань проведено на базі однієї з провідних страхових компаній України ЗАТ «АСКА». На початку 2008 р. число працівників компанії ЗАТ «АСКА» становило більше ніж 450 осіб. Освітня структура персоналу компанії не є однорідною (рис. 1).

И Середня освіта ■ Спеціальна освіта □Неповна вища освіта □Вища освіта

Рис. 1. - Освітня структура персоналу ЗАТ «АСКА» [4]

Серед керівників переважають співробітники, що закінчили вищі навчальні заклади більше 10 років тому, тому можна зробити висновок, що частка їх знань застаріла і потребує оновлення. Неповну вищу освіту мають ті, хто поєднує роботу в компанії з навчанням, а страхові агенти мають переважно середню або середню спеціальну освіту.

© Полянська Я.Л., Пащенко А.Ю. 2O1O

Для збереження конкурентних переваг ЗАТ «АСКА» організує безперервну систему професійного навчання працівників, а кількість його ступенів залежить від складності професії та спеціальності. Згідно з потребами компанії та вимогами сучасного страхового ринку формується програма перепідготовки кадрів, яку розробляє відділ з управління персоналом на 1 рік, консультуючись із лінійними керівниками і менеджерами вищої ланки. Тематичний зміст програми перепідготовки кадрів страхової компанії «АСКА» на 2009 р. включає чотири розділи: основи страхового права; основи теорії та практики страхування; основи психології та соціології; тренінги ділового спілкування [5, с. 92]. Важливим моментом є й те, що навчання здійснюється без відриву від роботи.

Щодо визначення обсягу витрат на навчання, як відсотка від річного обороту, то слід відмітити, що компанія витрачає на перепідготовку та підвищення кваліфікації від 0,25% до 1% прибутку (у 2008 р. даний показник дорівнював 4,57 млн. грн.) [6]. Витрати на навчання плануються підрозділами і відділами компанії залежно від реальної необхідності та специфіки їх діяльності. До числа витрат на навчання відносяться: вартість власного курсу навчання, розробки програми, роботи викладачів і консультантів, оплата праці учасників курсу.

Для оцінки ефективності навчання існують різні методики, найбільш поширеними з яких є наступні.

Методика Дональда Кіркпатріка передбачає оцінку за чотирма рівнями із інтервалами часу: перший рівень - емоційний (подобається - не подобається); другий - оцінки знань (професійне тестування); третій - рівень поведінки (на цьому рівні експертами оцінюється те, як змінили учасники навчання свою поведінку); четвертий рівень - результату (проводиться експертна оцінка з метою визначення впливу змін на ефективність діяльності організації в цілому).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків