Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 

Для аналізу ЕП електроенергетики можливо використовувати модель, що в узагальненому вигляді може бути представлена функціоналом множини вищенаведених факторів. Аналіз ЕП з метою визначення залежності його вартісного показника від складових функціоналу містить два головних етапи: аналіз чутливості до впливу зміни факторів ЕП; оптимізація функціоналу з метою реалізації стратегій розвитку ЕП та пошуку екстремуму, що забезпечує вибрану стратегію.

Економічна модель ЕП. Формування адекватної моделі ЕП потребує аналізу значного масиву даних стосовно факторів ЕП, тому, в першому наближенні доцільно скористатись спрощеною економічною моделлю. Для цього введемо наступні змінні:

- максимально можливий обсяг виробництва ЕЛП та ЕЕ в енергосистемі країни-експортера Уо = Б(рв; тя; ЯР; Яо; ЯР; Я$);

- обсяг      дефіциту      ЕЛП      та      ЕЕ      в      країнах-імпортерах,      який      планується      покривати імпортом Ув = Б(Се; Ое; Яе; Я,;     Яе; <2е; Ое; ї; я);

- коефіцієнт потенційного попиту країн-імпортерів відносно країни-експортера (напр., України) (кв), що являє собою

співвідношення кв = Ув / (Уо - С) скореговане на коефіцієнт втрат ЕЕ. Причому кв Є (0,'+СО) ;

- поправочний коефіцієнт реального попиту країн-імпортерів по відношенню до конкретної країни-експортера (кЯ). Причому очевидно, що кЯ < (Уо - Сі) / Ув, скорегованого на коефіцієнт втрат ЕЕ, а       • кя Є () .

Варто зазначити, що достатньо жорстким обмеженням в реалізації ЕП може бути пропускна спроможність магістральних ЛЕП. Разом з тим, враховуючи відносну керованість даним фактором, можна знехтувати ним при оцінці ЕП в середньо- та довгостроковому періодах. З урахуванням вищевикладеного представимо спрощену економічну модель внутрішнього ЕП країни-експортера у вигляді функціоналу:

Ер, = Б(Уо; Ье; С) = (Уо(1 - Ье) - С), (1) Внутрішній ЕП згідно (1) варто розглядати з точки зору максимального та оптимального його значення (напр., за запропонованими

вище критеріями оптимальності). Зовнішній ЕП корегується з урахуванням кС та кЯ:

ЕРЕ = (Уо(1 - Ье) - С)кв кя. (2) Внаслідок нескладного математичного перетворення формули (2) шляхом заміни кв відповідною розрахунковою формулою,

отримуємо ЕР.Е = Ув кЯ. Дана особливість обумовлює доцільність аналізу комплексу факторів впливу на кЯ, або, іншими словами, на реальні

обсяги експорту ЕЕ. Враховуючи товарну специфіку ЕЕ, зазначимо, що одним з ключових інструментів конкуренції на міжнародному ЕР та

реалізації ЕП є ціна та цінова політика.

Вартісну оцінку ЕП з урахуванням узгоджених експортних цін на ЕЕ для окремих країн-імпортерів (РЕ ,) та відповідних часток

експорту в країни-імпортери (йЕ г) від загального обсягу експорту можна здійснювати за формулою:

Ер.е      Ре,*е,(Уо(1 - Ье) - С,)квкК). (3)

і=1

Оперуючи чисельними значеннями факторів ЕП та враховуючи тенденції їх зміни, можна оцінити внесок кожної складової та провести процедуру оптимізації, що здійснюється ітераційним методом послідовної апроксимації, яка передбачає зміну параметрів функціоналу, обчислення вихідної реакції ЕРЕ та формування цільової функції.

Вплив факторів на розвиток ЕП. Зробимо модельний розрахунок ЕП електроенергетики по формулі (3) за даними щодо роботи Об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України за 2007 р. [11].

Таблиця 1.

_Показники роботи ОЕС України за 2007 р._

Показник

Одиниця виміру

Значення

Обсяг виробництва ЕЕ електростанціями, які входять до ОЕС

млрд кВт-год

195,13

Споживання   ЕЕ   (нетто)   галузями   національної   економіки та населенням

млрд кВт-год

148,34

Загальні втрати ЕЕ

-

0,1926 *

Середня ціна на експортну ЕЕ

дол./кВт-год

0,029 **

кв кя

-

1***

ЕП електроенергетики України

млн дол.

266,8

Прим.:* - власні розрахунки; ** - середньозважена експортна ціна ЕЕ за 2006 р.; *** - враховуючи фактичні обсяги експорту ЕЕ за певний період часу (рік), кв кК —> 1, що обумовлюється наперед укладеними контрактами на поставку визначених обсягів ЕЛП та ЕЕ та відповідними обсягами їх виробництва в країні-експортері, для виконання договірних зобов 'язань.

Разом з тим, ЕП є не статичним, а динамічним показником, кількісні параметри якого залежать від розвитку факторів ЕП. З метою аналізу впливу окремих факторів на показник ЕП проведемо відповідні розрахунки, послідовно змінюючи значення одного з факторів при незмінних інших та представимо їх графічно за допомогою сімейства кривих імовірного розвитку у вигляді приростів ЕП відносно значення 2007 р. (рис. 1). Значення приростів споживання та втрат ЕЕ наведені по модулю, оскільки розглядаються варіанти їх від' ємного приросту.

Рис. 1. - Вплив зміни факторів на розвиток ЕП

Як видно з графіку (рис. 1) найбільш суттєво на розширення внутрішнього ЕП електроенергетики впливають нарощування обсягів виробництва ЕЛП та ЕЕ і скорочення обсягів їх внутрішніх потреб, з лінійними коефіцієнтами еластичності ЕП по відношенню до змін даних факторів відповідно 29,33% та 28,33%. Значно менший вплив спричиняють ціна та втрати ЕЕ, з коефіцієнтами еластичності відповідно 1% та 4%. В цьому контексті варто розглянути наявні тенденції та імовірні напрями розвитку ЕП електроенергетики України.

Напрями розвитку ЕН в контексті забезпечення ЕБСР. Розвиток ЕП, особливо в галузях промисловості, що суттєво впливають на стан НПС, зокрема, в електроенергетиці, на нашу думку, слід оцінювати в контексті забезпечення реалізації стратегії ЕБСР. Не заперечуючи в цілому доцільності розвитку ЕП національної економіки, зокрема, електроенергетики, вважаємо за необхідне в подальшому адаптацію методичного інструментарію для здійснення системної оцінки раціональності розвитку та реалізації ЕП в тій чи іншій галузі економіки в трьох вимірах: економічному, екологічному та соціальному. Можна очікувати, що здійснення такого аналізу дозволить оптимізувати напрями розвитку та структуру ЕП національної економіки в галузевому, регіональному розрізах та робити науково обґрунтований вибір напрямів та масштабів реалізації ЕП з метою забезпечення ЕБСР.

Оцінка впливу основних регульованих факторів на показники ЕП є недоцільною без урахування реальних та перспективних ресурсно-виробничих, інфраструктурних, ринкових можливостей, а також часового періоду, необхідних для здійснення зазначених змін. Їх визначення необхідне для розробки оптимальної стратегії розвитку ЕП шляхом реалізації комбінації відповідних напрямів.

Очевидно, що нарощування обсягів виробництва ЕЛП та ЕЕ може потребувати значних фінансових, матеріально-сировинних та часових ресурсів і спричинятиме додаткове навантаження на НПС територій. Разом з тим, даний напрям розвитку ЕП варто розглядати лише за умов якісного покращення техніко-технологічного рівня та безпеки ЕГП.

Не викликає сумніву раціональність скорочення рівня технологічних втрат та обсягів питомого та загального споживання ЕЕ, яке доцільно розглядати через призму впровадження програм енергозбереження, енергоефективних та ресурсозберігаючих технологій у промисловості, комунально-побутовому секторі, що забезпечуватимуть позитивні ефекти зменшення енергомісткості продукції, національної економіки в цілому, як наслідок, - зростання ЕП, конкурентоспроможності, скорочення негативного впливу на НПС тощо. Разом з тим, цей шлях також потребує масштабних інвестицій і може реалізовуватись головним чином в середньо- та довгостроковому періодах. Також важливо зазначити, що вищенаведені напрями розглядаються як пріоритетні перш за все з точки зору забезпечення загального розвитку енергетики, інших галузейекономіки України, а не ЕП.

Оптимізація ціни, на відміну від попередніх варіантів розвитку ЕП практично не потребує фінансових, матеріально-сировинних та часових ресурсів і може реалізовуватись в коротко- та середньостроковому періоді. Одним з перспективних її методів є цінові аукціони, які дозволяють заключати експортні контракти за найвищими можливими на торгах цінами. Причому як експеримент пропонується використовувати, так звані, голландські аукціони, які проводяться починаючи з максимальної стартової ціни з подальшим зниженням до першого запиту на купівлю.

Виходячи з постулатів стратегії забезпечення ЕБСР та враховуючи, що країна-експортер може певною мірою управляти факторами Vg, Le, Ci, We, Re, Qe, De, можна зробити висновок про доцільність оптимізації ЕП електроенергетики України в коротко- та середньостроковому періодах шляхом одночасної реалізації трьох останніх напрямів розвитку ЕП та електроенергетичного сектору в цілому. Причому, враховуючи що однією з головних цілей експорту ЕЕ є забезпечення додаткового прибутку, в короткостроковому періоді особливу увагу слід приділити оптимізації експортних цін, що є нижчими порівняно з середньоєвропейськими приблизно в 3,5-5 разів.

Висновки

1. Запропоновані оціночні показники, коефіцієнти покриття і реалізації, критерії оптимальності надають методичні основи для аналізу та оптимізації ЕП електроенергетики.

2. Систематизація факторів та характеристика їх впливу на ЕП дозволяють визначити потенційні об' єкти моніторингу, аналізу та управління з метою розвитку ЕП електроенергетики.

3. Визначення економічної моделі ЕП та аналіз її чутливості до змін елементів дозволяє кількісно оцінити їх вплив на потенційно можливі доходи від експорту ЕЕ.

РЕЗЮМЕ

В статті висвітлено актуальні питання методології оцінювання експортного потенціалу електроенергетики в системі забезпечення

екологічно безпечного сталого розвитку енергетики України

Ключові слова: експортний потенціал, сталий розвиток, електроенергетика

РЕЗЮМЕ

В статье отражены актуальные вопросы методологии оценивания экспортного потенциала электроэнергетики в системе обеспечения

экологически безопасного устойчивого развития энергетики Украины

Ключевые слова: экспортный потенциал, устойчивое развитие, электроэнергетика

SUMMARY

In the article the actual questions of evaluation methodology of electroenergy export potential are reflected in the system that provids ecologically safe steady development of energy in Ukraine.

Keywords: export potential, sustainable development, electric power industry СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Паливно-енергетичний комплекс України в контексті глобальних енергетичних перетворень / [Шидловський А.К., Стогній Б.С., Кулик М.М., Півняк Г.Г., Кириленко О.В., Денисюк С.П., Вороновський Г.К.].- Київ: Українські енциклопедичні знання, 2004. — 468 с.

2. Інноваційні пріоритети паливно-енергетичного комплексу України ; за заг. ред. Шидловського А.К.. — Київ: Українські енциклопедичні

знання, 2005. — 512 с.

3. Енергетична стратегія України на період до 2030 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/fuel/control/uk/publish/article. - Назва з титул. екрану.

4. Тевяшев А. Д.Математические модели и методы исследования энергообъединения с точки зрения экспорта электроэнергии /А. Д. Тевяшев , О. И. Синельникова / Интеграция в энергетике и экономическая безопасность государства / Под общ. ред. Вороновского Г. К., Недина И. В.. - К. : Знания Украины, 2005. - С. 428-439.

5. Гриценко А. В. Энергосистемы Украины и Европы. Когда и как объединяться? / А. В. Гриценко, В. М. Семенюк, Е. В. Савченко // Енергетика та електрифікація. - 2007. - №2. - С. 3-9.

6. Зубаиров Н. Работать на Европу / Н. Зубаиров // Инвестгазета. - 2007. - №17. - С. 36-37.

7. Мирской В. Экспорт электроэнергии: мифы и реалии / В. Мирской // Зеркало недели. - 2006. - №18. - С. 7.

8. Прудка Н. Назревает электрическая война / Н. Прудка // Эксперт. - 2006. - №22. - С. 24-26.

9. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення енергетичної стратегії України на період до 2030 року" №145-р від 15.03.06 / Верховна рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.rada.gov.ua. - Назва з титул. екрану.

10. Матеріали розширеного засідання колегії Мінпаливенерго від 14.02.2008 р. / Міністерство палива та енергетики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/fuel/control/uk/publish/article?art_id=123252. - Назва з титул. екрану.

11. Електроенергетика у 2007 році / Міністерство палива та енергетики України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.mpe.kmu.gov.ua. - Назва з титул. екрану.

ДЕРЖАВНА ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА І РЕАЛІЗАЦІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ХІМІЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

К. І. Ткач

Постановка проблеми у загальному вигляді та й- зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Промислова політика, як діяльність держави, безпосередньо пов'язана із визначенням пріоритетів розвитку національної економіки, набуває своєї закінченої форми у підтримці галузей, які відіграють ключову роль у розвитку продуктивних сил країни. У такій ролі політика виступає одночасно як реакція на об'єктивно сформовану спеціалізацію національної економіки і як цілеспрямована діяльність з її зміни.

Розглядаючи з такого погляду економіку України, варто зазначити, що об'єктивні основи її спеціалізації в зовнішньоекономічній діяльності й міжнародному поділі праці були визначені характером розміщення продуктивних сил, який загалом склався в радянський період її історії. У той же час, з погляду завдань, визначених курсом на євроінтеграцію країни, сьогодні першочерговим завданням є корінна модернізація виробництва.

Це, у свою чергу, передбачає, з одного боку, якісне вдосконалення виробничих процесів у галузях, які є локомотивами національної економіки. З іншого боку, перехід до досконалішої структури економіки, де роль локомотивів розвитку виконують галузі машинобудівного комплексу.

У такому контексті хімічна промисловість становить особливий інтерес як у силу свого місця у спеціалізації продуктивних сил країни, так і з погляду тих можливостей, які вона відкриває для подальшої структурної модернізації національної економіки, її переходу до інноваційного типу розвитку.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років, у яких започатковано розв'язання даної проблеми. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується дана стаття. Проблеми розвитку хімічної промисловості України розглядали Д. Гордейчук, А. Жаліло, К. Кучер, Е. Лапін, В. Новицький, Д. Рябкова, А. Самофалов, Н. Стецун, М. Янковський, А. Яценюк та інші. Водночас, треба визнати, що можливості вітчизняної хімічної промисловості, як локомотива економічного розвитку, залишаються недооціненими. Свідоцтвом цього, зокрема, є низька активність держави і самих виробників хімічної продукції в питаннях стандартизації останньої відповідно до вимог європейського ринку. Беручи до уваги значний експортний потенціал галузі, відсутність тут зваженої політики держави загрожує вже найближчим часом незворотними структурними змінами як у галузі, так і в економіці взагалі.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Зміни в галузевій структурі й перспективи розвитку хімічної галузі в контексті змін, які відбуваються на зовнішніх ринках, знаходяться в центрі уваги даної статті. Її метою треба вважати формування напрямків зростання державної активності по захисту інтересів вітчизняного хімічного виробництва.

Виклад основного матеріалу. Розробка заходів промислової політики для хімічної галузі має виходити із трьох взаємозалежних обставин:

1. Сформованої тут спеціалізації виробництва. Провідними підгалузями хімічного виробництва для України ще за радянських часів є: так зване виробництво основної хімії, лакофарбових матеріалів, синтетичних смол і пластмас, пластмасових виробів, а також хіміко-фармацевтичний напрямок, який набув розвитку наприкінці 90-х років.

Значні успіхи галуззю було досягнуто у виробництві шин для легкових автомобілів і добрив для сільського господарства. У цих товарних групах українські виробники широко представлені як на ринку країн СНД, так і на світовому ринку.

При цьому в силу історичних особливостей розміщення продуктивних сил і кон'юнктури ринку базовими продуктами хімічної галузі України сьогодні є аміак і карбамід. З восьми великих виробників добрив в Україні шість спеціалізується на виробництві азотних добрив.

Саме їхнє виробництво забезпечує суттєву питому вагу галузі в цілому у валових показниках національної економіки й експортному потенціалі країни. У докризовий період українські виробники цих товарів посідали 7-е місце на світовому ринку, виходячи з їхньої частки у показниках виробництва і продажів. Причому з торгівлі аміаком питома вага продажів вітчизняних підприємств галузі досягає 10% від загальносвітового показника [1, с. 13].

Українські підприємства експортують мінеральні добрива в 70 країн світу. До того ж, у роки пікових значень економічного зростання, темпи збільшення експорту добрив досягали у своїх щомісячних значеннях 120 тис. тонн аміаку, 260 тис. тонн карбаміду і 70 тис. тонн аміачної селітри. До того ж, в окремі місяці експортна потреба в карбаміді покривалася поставками в обсязі 300-350 тис. тонн, а селітри до 130 тис. тонн [2, с. 23].

Усього ж виробництво мінеральних добрив в Україні зосереджено на 12 підприємствах хімічної галузі. Їхній виробничий потенціал дозволяє цілком задовольнити потреби внутрішнього ринку в добривах за умови стабільної і ритмічної закупівлі продукції.

2. Необхідності диверсифікації виробництва продукції, освоєння нових напрямків діяльності як з урахуванням потреб розвитку внутрішнього ринку країни, так і нарощування експортних можливостей української економіки.

Тут треба виходити з того, що можливості зростання галузі за рахунок подальшого екстенсивного використання факторів практично вичерпані. Це повною мірою стосується як внутрішнього, так і зовнішнього ринку.

Сьогодні неможливо говорити про будь-яке довгочасне посилення позицій українських експортерів на зовнішньому ринку хімічних товарів через відсутність стратегії структурної перебудови національного хімічного комплексу. При цьому така стратегія зобов'язана передбачати:

© Ткач К.І., 201• створення нових і модернізацію діючих виробництв, підвищення їх конкурентоспроможності;

• зниження залежності від поставок імпортної сировини, перехід до експлуатації національних родовищ корисних копалин;

• реконструкція діючих виробництв із метою зниження енергоємності і собівартості та підвищення якості продукції;

• розширення асортиментів продукції, яка виробляється, та її стандартизацію відповідно до вимог європейського ринку.

При цьому варто виходити з того, що прибуток, отриманий українськими підприємствами на зовнішніх ринках, має розглядатися і самими підприємствами, і державою як найважливіше джерело розвитку підприємств галузі.

3. Потреби в радикальній інтенсифікації інвестиційних процесів на підприємствах галузі та суттєвого відновлення речовинної структури їх основного капіталу. Згідно з оцінками Міністерства промислової політики зношеність таких фондів у галузі становить приблизно 70% [3, с. 1].

У такому зв'язку заслуговують на увагу статистичні дані, які характеризують інвестиційну сферу галузі на момент входження економіки країни (і, відповідно, хімічної промисловості) у смугу економічного зростання, яка починається у 2000-х роках. Найважливішими в такому разі представляються такі характеристики:

1) капітальні вкладення з розрахунку на одну гривню товарної продукції в хімічному комплексі склали 2,6 коп.;

2) ступінь зношеності основних виробничих фондів досяг 51,4%, а машин і встаткування — 70,8%;

3) кількість машин і встаткування з наднормативними строками експлуатації в галузі досягла 26,5% від їхньої загальної кількості;

4) коефіцієнт ліквідації фондів досяг 1,3%, а коефіцієнт їх оновлення — 1,7%;

5) відзначалося систематичне зростання вартості основних фондів, які перебувають на консервації (воно досягло 13,3% у 1999 р.) [4, с. 41-42].

Характеризуючи місце і роль хімічної промисловості у структурі національної економіки варто зазначити, що підприємства галузі забезпечують приблизно 6,5% обсягу ВВП України. На їхню частку доводиться 7% промислової продукції. На підприємствах галузі зайнято понад 200 тис. осіб, а з урахуванням коопераційних зв'язків з іншими галузями національної економіки хімпром ініціює зайнятість 2,5 млн осіб [5, с. 11], займаючи приблизно чверть у загальній структурі міжгалузевого споживання промислової продукції [6, с. 5]. У низці випадків ці підприємства є містоутворюючими [3, с. 1]. При цьому на зарубіжних ринках реалізується 70% від виробленого галуззю [5, с. 11], що становить 8% від загального обсягу національного експорту [7, с. 92].

Більше того, у передкризовий період органи статистики фіксували безперервне збільшення кількості підприємств, пов'язаних з хімічним виробництвом. Нижче, у табл. 1 наведено показники, які відображають таке збільшення у період загального зростання економіки України.

Таблиця 11

Кількість підприємств хімічної галузі України у 2001-2005 рр.

 

2001

2002

2003

2004

2005

Підприємства хімічної галузі

2802

3060

3289

3419

3672

Хімічне виробництво

1443

1542

1601

1641

1699

Виробництво гумових і пластмасових виробів

1359

1518

1688

1778

1973

Таблицю складено за показниками Держкомстату України [8, с. 106].

Варто зазначити, що найбільшими споживачами продукції українського хімпрому є Філіппіни, Аргентина, Чилі, Бразилія та Індія. Ринки ж країн Західної Європи і США залишаються загалом закритими для вітчизняної продукції. Тут активно застосовуються антидемпінгові санкції для захисту внутрішнього ринку. Але, навіть незважаючи на це, обсяг торгівлі хімічною продукцією між Україною та Європейським Союзом характеризується високими показниками. Так, наприклад, за підсумками 2006 р. він склав 2 млрд 637 млн 670 тис. грн, або 10% від загального товарообігу [9, с. 4].

У таких обставинах виняткового значення набуває фактор підтримки національних виробників із боку держави. Причому підтримки, яка здійснюється специфічними методами, тобто засобами захисту економічних інтересів як на внутрішньому ринку, так і за межами національної юрисдикції.

У зв'язку із цим велике значення має щільна координація діяльності державних і комерційних структур.

Така координація в межах внутрішнього ринку регулюється у першу чергу завданнями підтримки конкуренції. Особливість реалізації такого курсу полягає в тому, що, незважаючи на значні потужності підприємств хімічної галузі, частково орієнтовані на зарубіжні ринки, Україна залишається привабливою для ввезення товарів за тими ж товарними групами, які сама експортує. Так, наприклад, за підсумками 2006 р. російські виробники селітри зайняли 25% українського ринку, реалізувавши тут 350 тис. тонн селітри [10,

с. 3].

З іншого боку, значний потенціал зростання підприємств хімічної галузі відкривають нові форми організації виробничої й збутової діяльності в галузі. У такому зв'язку заслуговує на увагу пошук, який здійснюється у двох напрямках:

1. Створення у 2008 р. «Хіміко-промислового альянсу» для управління корпоративними правами низки приватних підприємств галузі, об'єднаних загальною приналежністю [11, с. 4]. Зважаючи на закритий характер формування такої структури (засновником якої є кіпрська компанія) і відсутність достовірної інформації про її корпоративну місію, висновки про об'єктивний характер такого напрямку консолідації виробничих активів у галузі представляються передчасними. Однак, виходячи з досвіду розвитку таких же процесів у металургійній галузі, де поширення даної форми інтеграції було обумовлено пошуком кращих рішень між конкуруючими галузевими групами, слід очікувати розвитку схожого процесу й у середовищі хімічних підприємств України. Те, що така консолідація активів у хімічній галузі виявляє себе у формі підпорядкування єдиному контролю виробничих потужностей і науково-дослідного сектору (у нашому разі це 50% акцій ВАТ «Сєверодонецький науково-дослідний і конструкторський інститут хімічного машинобудування»), лише підсилює подібність процесів, які набирають темп у хімічній і уже остаточно оформилися в металургійній галузі.

2. Комбінація державного і приватнопідприємницького інтересу призвела до появи в хімічній галузі України національних акціонерних компаній. Показовою щодо цього є ідея створення національної акціонерної компанії «Титан України», у рамках якої передбачається об'єднання низки великих підприємств, пов'язаних між собою технологічним ланцюжком. У нашому випадку такими підприємствами є: «Сумихімпром», «Кримський Титан», Запорізький титаномагнієвий комбінат, Вільногірський і Іршанський гірничозбагачувальні комбінати, а також низка менш значних виробничих одиниць. Через створення такої компанії у держави відкривається можливість контролювати не тільки 25% [12, с. 4] світового виробництва титаномагнієвих руд, але й суттєво впливати на інвестиційну політику підприємства.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119 


Похожие статьи

Т В Орєхова, А Я Турчина - Диференціація наслідків глобальної економічної кризи для окремих світових товарних ринків